Виз­на­чаємо зи­мостійкість ози­мих зер­но­вих

Вірогідність за­ги­белі тре­ти­ни об­ся­гу ози­мої пше­ниці, особ­ли­во в східних об­ла­с­тях Ук­раїни, спо­с­терігається двічі-тричі на 10 років, ози­мо­го жи­та як більш мо­ро­зостійкої куль­ту­ри — один-три ра­зи за та­кий са­мий ча­со­вий проміжок. Ще сильніше по­тер­пає від не­­спри­ят­ли­вих умов зи­­мів­­лі ози­мий яч­­мінь, більшість сортів яко­го на сході країни висіва­ти не ре­ко­мен­дується.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для вив­чен­ня при­чин за­ги­белі ози­мих куль­тур та роз­роб­ки дієвих за­ходів їхньо­го збе­ре­жен­ня в період зимівлі ма­ють аг­ро­номічна на­ука та про­гре­сив­на ви­роб­ни­ча прак­ти­ка. Так, вста­нов­ле­но, що найбільшу стійкість про­ти не­га­тив­них фак­торів зимівлі ви­яв­ля­ють мо­ро­зостійкі та зи­­мостійкі сор­ти ози­мих куль­тур, які сіють в оп­ти­мальні стро­ки добірним про­труєним насінням у якісно і вчас­но підго­тов­ле­ний ґрунт зі зба­лан­со­ва­ним ре­жи­мом жив­лен­ня та вмістом в ор­но­му шарі не мен­ш як 20–30 мм про­дук­тив­ної во­ло­ги. Озимі куль­ту­ри за та­ких умов ус­ти­га­ють до на­стан­ня зи­ми нор­маль­но роз­ку­щи­ти­ся, сфор­му­ва­ти до­б­ре роз­ви­не­ну ко­ре­не­ву си­с­те­му та ву­зол кущіння, в яко­му на­гро­ма­д­жується до­с­тат­ньо цукрів (25–35% від ма­си рос­ли­ни), які за­хи­ща­ють ос­тан­ню від дії низь­­ких тем­пе­ра­тур.

Щоб за­хи­с­ти­ти ози­ми­ну в період пе­ре­зимівлі, слід виз­на­чи­ти, від чо­го по­тер­па­ють та ги­нуть рос­ли­ни, мож­ли­во, це пов’яза­но з їхньою мо­ро­зо- або зи­мостійкістю.

Утім, на­сам­пе­ред слід виз­на­чи­ти­ся з терміно­логією. Мо­ро­зостійкість — це стій­­кість рос­лин до низь­ких не­га­тив­них тем­пе­ра­тур (в ози­мої пше­ниці цей по­каз­ник ся­гає -15…20°С, а жи­та — до -20...22°С). Зи­мостійкість — стійкість зи­му­ю­чих рос­лин про­ти ком­плек­су не­­спри­ят­ли­вих умов зимівлі в осінній, зи­мо­вий і вес­ня­ний періоди їхньо­го жит­тя. Мо­ро­зо- і зи­мостійкість — склад­ні фізіологічні ста­ни ози­мих рос­лин, які постійно зміню­ють­ся за­леж­но від їхньо­го віку та умов ви­ро­щу­ван­ня. Ці вла­с­ти­вості фор­му­ють­ся у рос­лин во­се­ни під час їхньо­го за­гар­ту­ван­ня. Вста­нов­ле­но, що та­ке за­гар­ту­ван­ня відбу­вається у дві фа­зи: пер­ша на­стає за ден­ної тем­пе­ра­ту­ри близь­ко 8…10, а нічної — від ну­ля до 4°С, дру­га — за се­ред­ньої тем­пе­ра­ту­ри від ну­ля до -5°С. 

У першій фазі за­вдя­ки ак­тивній ве­ге­тації і про­це­сам фо­то­син­те­зу, для яких особ­ли­во спри­ят­ли­вою є со­няч­на по­го­да, у вуз­лах кущіння на­гро­ма­д­жу­ють­ся цу­к­ри (вуг­ле­во­ди), які за нічної тем­пе­ра­ту­ри від ну­ля до 4°С прак­тич­но не ви­т­ра­ча­ють­ся як на ріст рос­лин, так і на про­це­си їхньо­го ди­хан­ня. Внаслідок що­ден­но­го збіль­шен­ня вмісту цукрів, який під кінець періоду за­гар­ту­ван­ня до­ся­гає у вуз­лах кущіння до 30% су­хої ре­чо­ви­ни і навіть більше, рос­ли­ни здатні ви­т­ри­му­ва­ти зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри на гли­бині за­ля­ган­ня вуз­ла кущіння до -10…12°С. У другій фазі від­бу­вається зне­вод­нен­ня клітин і в них підви­щується кон­цен­т­рація роз­чин­них цукрів, у кліти­нах зменшу­єть­­ся вміст так зва­ної вільної во­ди, яка лег­ко за­мер­зає, і підви­щується вміст зв’яза­ної во­ди, що важ­ко за­мер­зає. Рос­ли­ни ста­ють ще стій­­­­­­кіши­ми про­ти низь­ких тем­пе­ра­тур: до­б­ре за­гар­то­ва­на пше­ни­ця ви­т­ри­мує зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри біля вуз­ла кущіння до -18…20, жи­то ози­ме — до -23…24, три­ти­ка­ле — до -19…21, ячмінь ози­мий — до -14…15°С. Влас­не, ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню ози­мо­го з най­мен­­ши­ми ри­зи­ка­ми на те­­­ри­торії Ук­ра­їни мож­ли­ве ли­ше в зо­нах Лісо­сте­пу та Полісся, тоді як у Сте­пу він ча­с­то ви­мер­зає.

Зимо-та морозостійкість озимих культур. Три­валість про­хо­д­жен­ня пер­шої і дру­гої фаз за­гар­ту­ван­ня рос­лин ста­но­вить у се­ред­нь­о­му 20–25 днів. Про­те навіть до­б­ре за­гар­то­вані рос­ли­ни (за вчас­но­го висі­ван­ня добірно­го насіння в до­б­ре підго­тов­­ле­ний ґрунт, вне­сен­ня потрібної кількількості до­б­рив) не за­без­пе­чу­ють по­вної га­рантії від ви­мер­зан­ня за пе­ре­хо­ду тем­пе­ра­ту­ри че­рез поріг кри­тич­ної, яка для ози­мо­го яч­ме­ню ста­но­вить -12…14°С, ози­­мої пше­ниці — -16…18, три­ти­ка­ле — -17…19, ози­мо­го жи­та — -20…24°С. За ста­ти­с­тич­ни­ми да­ни­ми, в Ук­раїні озимі куль­ту­ри найбільше по­тер­па­ють: у сте­по­вих рай­о­нах — від ви­мер­зан­ня, лісо­сте­по­вих і сте­по­вих — від льо­дя­ної кірки, в поліських — від випріван­ня, ви­мо­кан­ня, ча­ст­ко­во — від ви­мер­зан­ня.

Слід відрізня­ти ви­мер­зан­ня від за­­мер­­­­­зан­ня. Ози­ми­на завжди за­мер­зає, бо взим­ку тем­пе­ра­ту­ри в рай­о­нах її ви­­ро­щу­ван­ня пе­ре­важ­но міну­сові, але при цьо­му рос­ли­ни не ги­нуть (не ви­мер­за­ють).

Ви­мер­зан­ня

При­чи­ною за­ги­белі рос­лин озимих культур є силь­не зне­вод­нен­ня про­то­плаз­ми клітин унаслідок за­мер­зан­ня так зва­ної вільної во­ди в міжклітин­них про­сто­рах з ут­во­рен­ням кри­с­талів або су­­цільної кри­жа­ної обо­лон­ки за рап­то­во­го зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри (на­при­клад, за силь­но­го мо­ро­зу відра­зу після відли­ги) і відтя­гу­ван­ня внутрішньо­клітин­ної во­ди. Це при­зво­дить до зне­вод­нен­ня клітин і ко­а­гу­ляції ко­лоїдних роз­чинів у кліти­нах озимих культур та їхньої за­ги­белі. Ви­мер­зан­ня, як за­зна­ча­ло­ся, спо­с­терігається за кри­тич­них міну­со­вих тем­пе­ра­тур, вла­с­ти­вих для кож­ної ози­мої куль­ту­ри.

Льо­дя­на кірка

Розрізня­ють при­тер­ту й на­вис­лу льо­дяні кірки. При­тер­та — ут­во­рюється за суцільно­го за­мер­зан­ня во­ди, на­вис­ла — ли­ше за по­верх­не­во­го за­мер­зан­ня (над рос­ли­на­ми або на по­верхні снігу). Звісно, шкідливіша при­тер­та кірка, ко­ли ут­во­рюється шар льо­ду 10–12 см зав­тов­шки. Лід має ви­­сокі теп­ло­провідність (у 20 разів більшу, ніж сніг) і теп­ло­від­да­чу, по­си­лює не­га­тив­ну дію низь­ких тем­пе­ра­тур на рос­ли­ни озимих культур. Крім то­го, спо­­­­­­с­терігається ме­­­ханічне трав­му­ван­ня льо­дом вуз­ла кущіння. На­вис­ла, або так зва­на бруд­на, кірка здебільшо­го не шко­дить рос­ли­нам озимих культур, навіть відіграє пев­ну за­хис­ну роль. Але три­ва­ле її зберіган­ня мо­же спри­чи­ни­ти пар­ни­ко­вий ефект і спро­во­ку­ва­ти у рос­лин віднов­лен­ня рос­то­вих про­цесів. Тож іно­ді спо­с­терігається випріван­ня під та­кою кіркою рос­лин озимих культур, що по­ча­ли ве­ге­тацію.

Випріван­ня

Зазвичай трапляється тоді, ко­ли на ще не­за­мерз­лий ґрунт ви­па­дає то­в­стий шар снігу і ле­жить про­тя­гом двох-чо­ти­рь­ох місяців, а тем­пе­ра­ту­ра ґрун­ту під снігом ус­та­нов­люється на ну­ль­о­во­му рівні й навіть на де­що ви­щих по­знач­ках. Під снігом рос­ли­ни озимих культур ви­т­ра­ча­ють по­­живні ре­чо­ви­ни (вуг­ле­во­ди) на про­це­си ди­хан­ня (хо­ча во­ни й повільні) й без до­­сту­пу світла не здатні по­пов­ни­ти їх шля­хом фо­то­син­те­зу, то­му ги­нуть від вис­на­жен­ня та ура­жен­ня хво­ро­ба­ми, зо­к­ре­ма сніго­вою плісня­вою. За три­ва­ло­го періоду випріван­ня мо­же роз­по­ча­ти­ся та­кож про­цес роз­кла­дан­ня рос­лин­них білків до ут­во­рен­ня аміно­кис­лот, які спри­чи­ню­ють от­руєння рос­лин озимих культур.

Ви­мо­кан­ня

Ви­ни­кає на важ­ких пе­ре­зво­ло­же­них ґрун­тах та в мікро­по­ни­жен­нях рельєфу («блюд­цях»), де три­­ва­лий час за­стоюється сніго­ва во­да. Рос­ли­ни озимих культур, особ­ли­во пе­ре­рослі, ги­нуть від не­звич­них для них ана­ероб­них умов, за яких роз­кла­да­ють­ся їхні білки з ут­во­рен­ням аміно­кис­лот і, як і за ви­­пріван­ня, на­стає са­мо­от­руєння рос­лин­них клітин.

Ви­пи­ран­ня

Має місце за сівби ози­мих куль­тур у свіжо­зо­ра­ний ґрунт та внаслідок різких ко­ли­вань тем­­пе­ра­ту­ри на­весні. У висіяної в пух­кий ґрунт пше­ниці че­рез йо­го осідан­ня роз­ри­вається ко­ре­не­ва си­с­те­ма й ву­зол кущіння за­ли­шається на по­верхні ґрун­ту (па­сив­не ви­пи­ран­ня). Різкі пе­ре­па­ди ден­них і нічних тем­пе­ра­тур ра­но на­вес­ні зу­мов­лю­ють ви­пи­ран­ня вуз­ла кущіння на по­верх­ню ґрун­ту льо­дом, який ут­во­рюється внаслідок нічно­го за­мер­зан­ня во­ди (ак­тив­не ви­пи­ран­ня). Вуз­ли кущіння озимих культур, які ви­я­ви­ли­ся на по­верхні ґрун­­ту, мо­жуть за­ги­ну­ти від мо­розів або не­стачі во­ди.

За­хист рос­лин озимих культур від не­спри­ят­ли­вих умов зимівлі

Щоб змен­ши­ти шко­ду від ви­мер­зан­ня рос­лин, для успішно­го ви­ро­щу­ван­ня озимих куль­тур слід оби­ра­ти най­­більш мо­ро­зо- і зи­мостійкі сор­ти ози­мих. Ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють такі фак­то­ри, як: оп­ти­мальні стро­ки сівби озимих культур; по­пе­реднє вне­сен­ня фо­с­фор­но-калій­них до­­б­рив; за­кла­дан­ня насіння на біль­­шу гли­би­ну, особ­ли­во ози­мої пше­ниці, у якої за­вдя­ки цьо­му глиб­ше за­­кла­дається ву­зол кущіння; сніго­за­т­ри­ман­ня. Ос­тан­­ній чин­ник ду­же важ­ли­вий: за тем­пе­ра­ту­ри повітря -30°С ґрунт, не вкри­­тий снігом, про­мер­зає біля вуз­ла кущіння до -20…22°С, що вик­ли­кає за­ги­бель прак­тич­но всіх ози­мих куль­тур, а за ша­ру снігу всьо­го 15 см — ли­ше до мінус 7…11°С, що не шко­дить навіть ози­мо­му яч­ме­ню. 

Сніг за­три­му­ють за­сто­су­ван­ням сні­го­за­т­ри­му­вачів, ут­во­рю­ю­чи вал­ки по­­пе­­­рек панівних вітрів. Най­кра­ще це ро­би­ти під час ви­па­дан­ня снігу, яким одра­зу за­кри­ва­ють­ся ого­лені між вал­ка­­­ми місця. На півдні країни сніг за­три­му­ють та­кож за до­по­мо­гою куліс.

При­тер­ту льо­дя­ну кірку зни­щу­ють, по­си­па­ю­чи її тор­фом, по­пе­лом, пе­ре­гноєм, міне­раль­ни­ми до­б­ри­ва­ми — каїнітом, фо­с­фат­шла­ком, су­пер­фо­с­фа­том; ви­ся­чу (за по­тре­би) — кот­ку­ван­ням. Льо­дя­на кірка зни­кає та­кож під час сніго­за­т­ри­мання. Для за­побіган­ня випріван­ню посівів слід до­три­му­ва­тись оп­ти­маль­них строків сівби ози­мих куль­­тур, не до­пу­с­ка­ти ран­ньої сівби, за якої фор­мується гу­с­тий тра­востій і ґрунт важ­ко про­мер­зає. За ви­па­дан­ня то­в­сто­го ша­ру снігу на не­про­мерз­лий ґрунт йо­го ущільню­ють кот­ка­ми. Але в та­ко­му разі слід ура­хо­ву­ва­ти, що із на­­стан­ням відли­ги мо­же ут­во­ри­ти­ся льо­дя­на кірка, яку, мож­ли­во, теж тре­ба бу­­­­­де зни­щу­ва­ти. Пе­ре­рос­лу ози­ми­ну (особ­ли­во — ози­ме жи­то), во­се­ни інко­ли підко­шу­ють на ви­со­ту не ниж­че ніж 10–12 см. На пе­ре­рослій ози­мині прак­ти­ку­ють та­­кож куль­­­ти­вацію снігу з ви­ко­ри­с­тан­ням ши­ро­ко роз­став­ле­них лап-підгор­тачів, що сприяє швид­шо­му про­мер­зан­ню ґрун­ту. Іноді ви­пу­с­ка­ють на за­не­сені снігом посіви озимих культур та­бун мо­лод­ня­ку (те­лят або овець) для ущільнен­ня сніго­во­го по­кри­ву.

За ви­пи­ран­ня рос­лин озимих культур посіви при­ко­чу­ють кільча­с­то-шпо­ро­ви­ми кот­ка­ми, що сприяє кра­що­му кон­так­ту рос­лин із ґрун­том, за­вдя­ки чо­му во­ни швид­ше та кра­ще вкоріню­ють­ся. Як­що ви­ни­кає по­­­­­тре­ба висіву ози­мих куль­тур у свіжо­зо­ра­ний ґрунт, йо­го обов’яз­ко­во пе­ред сівбою ущільню­ють важ­ки­ми кот­ка­ми. В та­ко­му разі та­кож слід глиб­ше за­гор­та­ти насіння.
Про­тя­гом зи­ми й ра­но на­весні ве­­дуть постійний кон­троль за ста­ном зи­­мівлі ози­мих куль­тур. Ос­нов­ним ме­то­дом кон­тро­лю є відбір на посівах мо­но­літів, у яких після відро­с­тан­ня рос­лин виз­на­ча­ють їхню життєздатність. Мо­­но­­літи розміром 30х30х15 см або 35х25х15 см із дво­ма ряд­ка­ми рос­лин відби­ра­ють у за­го­тов­лені де­рев’яні ящи­­ки про­тя­гом зи­ми не мен­ш як три рази (у січні, лю­то­му та бе­резні) у кількох місцях по діаго­налі по­ля. Як­що взим­­ку ви­ни­ка­ють сильні й три­валі відли­ги або, на­впа­ки, ве­ликі мо­ро­зи, мо­ноліти від­би­ра­ють до­дат­ко­во. Рос­ли­ни озимих культур після від­та­ван­ня ґрун­ту в мо­но­літах за тем­пе­ра­ту­ри 12…14°С відро­щу­ють у світлих приміщен­нях за тем­пе­ра­ту­ри 18…20°С про­тя­гом 12–15 днів із періо­дич­ним по­ли­ван­ням їх у ящи­ках, після чо­го підра­хо­ву­ють кількість жи­вих і від­­мер­лих рос­лин.

Нерідко аг­ро­но­ми на ок­ре­мих місцях ози­мо­го посіву, ого­ле­них по­пе­ред­ньо від снігу та льо­ду, став­лять де­рев’­яні ква­д­ратні ра­ми розміром 1,5х1,5 м і зав­виш­ки 15–20 см, об­тяг­нуті звер­ху по­­ліети­ле­но­вою плівкою. На 1 га роз­міщу­ють дві такі ра­ми в най­ти­повіших місцях посіву озимих культур. Під ци­ми «пар­нич­ка­ми» ози­ми­на по­чи­нає швид­ко відро­ста­ти (на вісім-де­сять днів раніше, ніж не­­вкри­­та), що дає змо­гу раніше виз­на­чи­ти її стан.

Стан ози­мих культур на­весні після пе­ре­зимівлі оціню­ють за п’яти­баль­ною си­с­те­мою: 1 бал — зріджен­ня ду­же ве­ли­ке, збе­ре­гла­ся не­знач­на ча­с­ти­на рос­лин; 2 — зріджен­ня ве­ли­ке, кількість за­гиб­лих рос­лин пе­ре­ви­щує 50%; 3 — зріджен­ня знач­не, за­ги­ну­ло 25–50% рос­лин; 4 — зріджен­ня не­ве­ли­ке, за­ги­ну­ло менш ніж 25%; 5 балів — зріджен­ня не­помітне. Зріджені посіви озимих культур підсіва­ють або пе­ресіва­ють за­леж­но від сту­пе­ня їхньої зрідже­ності та ста­ну рос­лин.

При­ско­рені ме­то­ди виз­на­чен­ня життєздат­ності рос­лин озимих культур

Донсь­кий. Обе­реж­но відби­ра­ють (ви­ру­бу­ють) мо­ноліти на посівах ози­ми­ни (30–50 рос­лин) із не­по­шко­д­же­ни­ми вуз­ла­ми не менш як у п’яти місцях по­ля. Після та­нен­ня ґрун­ту та від­ми­ван­ня рос­лин озимих культур у них обрізу­ють ли­ст­ки і ко­рені на відстані 1 см від вузлів кущіння, а самі вуз­ли відро­щу­ють. Для цьо­го їх кла­дуть у ста­кан на до­б­ре зво­ло­же­ну ва­ту або мар­лю, який звер­ху за­кри­ва­ють для під­ви­щен­ня во­ло­гості повітря і став­лять у тем­не й теп­ле при­міщен­ня (24…26°С) на 24 год. Живі рос­ли­ни, які за цей час від­ро­с­та­ють на 3–15 мм, а та­кож ті, що не да­ли при­ро­с­ту (не­живі), підра­хо­ву­ють і виз­на­ча­ють відсо­ток за­ги­белі ози­ми­ни. 

Вод­ний. У відібра­них та відта­лих рос­лин озимих культур відрізу­ють ли­ст­ки, а вуз­ли ку­­щіння з корінням уміщу­ють у по­суд (тарілку) з во­дою, який став­лять у теп­ло­му й до­б­ре освітле­но­му приміщенні. На п’ятий-шо­с­тий день виз­на­ча­ють від­со­ток жи­вих рос­лин, які по­чи­на­ють від­­­­­ро­ста­ти, та за­гиб­лих. 

Цу­к­ро­вий. Відібрані та відталі рос­ли­ни озимих культур без обрізу­ван­ня за­ну­рю­ють ко­­рін­­­ням на 13–15 го­дин у 1–5%-й роз­чин цу­к­ру, а потім пе­ре­кла­да­ють у чи­с­ту во­ду. На шо­с­тий-сьо­мий день за ви­­яв­ле­ним відро­с­тан­ням об­чис­лю­ють кіль­­кість жи­вих та не­жи­вих рос­лин. 

Ме­тод барв­ників. Фар­бу­ють зрізи рос­лин озимих культур че­рез ос­но­ви пагінців і стеб­лові ко­ну­си на­ро­с­тан­ня 0,1%-м роз­чи­ном кис­ло­го фук­си­ну. У жи­вих рос­лин при­род­ний колір зрізів і клітин ко­нусів на­­ро­с­тан­ня не змінюється, у не­жи­вих — з’яв­ляється ро­же­во-бу­ре за­барв­лен­ня. По­шко­д­жен­ня ко­ну­са озимих культур оціню­ють у ба­­лах: 5 ба­­лів — ко­нус про­зо­рий, тур­гор­ний, жи­вий; 3 ба­ли — ко­нус жи­вий, тур­­гор­ний, але вже білий і не­про­зо­рий; 1 бал — ко­нус бу­рий, змор­ш­ку­ва­тий, не­жи­вий. 

Ос­та­точ­ний візу­аль­ний аналіз ста­ну ози­ми­ни та підра­хун­ки життєздат­них рос­лин про­во­дять за віднов­лен­ня їх­­ньо­го ак­тив­но­го рос­ту і, за­леж­но від ча­су на­стан­ня вес­ни, прий­ма­ють рішен­ня про доцільність за­ли­шен­ня ози­мих посівів для одер­жан­ня за­пла­но­ва­но­го врожаю.

До­гляд за ози­ми­ми куль­ту­ра­ми за­леж­ить від ча­су віднов­лен­ня вес­ня­ної ве­ге­тації (ЧВВВ). На­уко­во-прак­тич­на роз­роб­ка док­то­ра сільсько­го­с­по­дарсь­ких на­ук В.Д. Ме­дин­ця під на­звою «Еко­логічний ефект ЧВВВ ози­мих рос­лин» ре­ко­мен­до­ва­на для ви­ко­ри­с­тан­ня під час до­гля­ду за посіва­ми ози­мої пше­ниці з ура­ху­ван­ням од­но­час­но­го впли­ву на озимі рос­ли­ни теп­ла й світла у вес­ня­ний період ве­ге­тації.

За да­ни­ми В.Д. Ме­дин­ця, у рай­оні Пол­та­ви най­ранніший ЧВВВ для ози­мої пше­ниці ви­па­дав 22 лю­то­го, найпізніший — 17 квітня (роз­рив ся­гає 55 днів!). Звіс­но, ози­ми­на, яка віднов­лює свою ве­ге­тацію в лю­то­му, по­трап­ляє в інші світлові й теп­лові умо­ви, ніж та, що по­­чи­нає ве­ге­ту­ва­ти в квітні. За ран­нь­о­го віднов­лен­ня ве­ге­тації рос­ли­ни озимих культур три­ва­лий час роз­ви­ва­ють­ся в умо­вах ко­рот­ко­го світло­во­го дня й про­хо­лод­ної по­го­ди. 

У цей час сон­це пе­ре­бу­ває віднос­но низь­ко над го­ри­зон­том, то­му пе­ре­ва­жа­ють дов­го­х­ви­ль­ові оран­же­во-чер­воні про­мені і слаб­ка со­няч­на радіація. За пізньої ве­ге­тації ози­ми­на роз­ви­вається в умо­вах дов­го­го світло­во­го дня, коли сонце стоїть ви­соко над го­ри­зон­том, і пе­ре­важає ультрафіолетове ви­проміню­ван­ня та швид­ке підвищення тем­пе­ра­тур.
Ро­ки з ран­нь­ою ве­ге­тацією рос­лин спри­ят­ливі для роз­вит­ку куль­ту­ри, оскільки швид­ше відбу­ва­ють­ся про­це­си ре­ге­не­рації втра­че­них узим­ку ор­ганів, що поліпшує їхнє взаємо­затінен­ня. За та­ких умов фор­мується підви­ще­ний уро­жай зер­на, про­те в ньо­му ут­во­рюється не­до­стат­ньо білків, особ­ли­во клей­ко­вин­ної гру­пи.

У ро­ки з пізнім віднов­лен­ням ве­ге­тації ози­ми­на не­до­стат­ньо вкорінюється і ку­щить­ся, по­шко­д­жені взим­ку рос­ли­ни не завжди ви­жи­ва­ють. А ті, що ви­жи­ли в умо­вах дов­го­го світло­во­го дня, швид­ко пе­ре­хо­дять у фа­зу ко­ло­сіння, ви­ро­с­та­ють низь­ко­рос­ли­ми, на­­гро­ма­д­жу­ють не­до­стат­ньо біома­си й фор­му­ють низь­кий уро­жай зер­на, про­те з ви­со­ким вмістом білків, зокрема клей­ко­вин­них.

Стан ози­ми­ни, за­леж­но від строків її вес­ня­ної ве­ге­тації, слід вра­хо­ву­ва­ти під час до­гля­ду за посіва­ми у вес­ня­но-літній період. Як­що посіви з осені зійшли не­­друж­но, не­до­стат­ньо роз­ку­щи­ли­ся або роз­ви­ва­ли­ся нор­маль­но, а зріджен­ня при­близ­но по­ло­ви­ни їх відбу­ло­ся че­рез не­спри­ят­ливі умо­ви су­во­рої зи­ми, внаслідок чо­го час вес­ня­ної ве­ге­тації на­став пізно — озимі пе­ресіва­ють яри­ми куль­ту­ра­ми, а в ро­ки з раннім ЧВВВ — під­жив­лю­ють азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми і за­ли­ша­ють для фор­му­ван­ня вро­жаю.

На підставі да­них ба­га­торічних досліджень, про­ве­де­них у різних зо­нах Ук­раїни, роз­роб­ле­ні й за­про­по­но­ва­ні для впро­ва­д­жен­ня у прак­ти­ку ре­ко­мен­дації що­до пе­ресіван­ня слаб­кої ози­ми­ни в різних зо­нах із ура­ху­ван­ням кількості не­роз­ку­ще­них рос­лин на 1 м2 та на­стан­ня ЧВВВ (див. табл.).

За­леж­но від на­стан­ня ЧВВВ вно­сять певні ко­рек­ти­ви в си­с­те­му до­­гля­­ду за посіва­ми ози­мої пше­ниці.

У ро­ки з пізнім ЧВВВ не слід за­­сто­­со­ву­ва­ти на посівах сортів озимої пшениці, схиль­них до ви­ля­ган­ня, пре­па­рат ТУР навіть на тлі азот­но­го піджив­лен­ня. У та­ко­му разі йо­го за­сто­су­ван­ня доцільне ли­ше за умо­ви до­стат­ньої во­ло­гості на посівах ози­ми­ни, що нор­маль­но пе­ре­зи­му­ва­ла і, звіс­но, за ран­нь­о­го ЧВВВ. 

Вес­няні азотні піджив­лен­ня на ІІ–ІІІ ета­пах ор­га­но­ге­не­зу ефек­тивніші на посівах озимої пшениці із пізнім ЧВВВ за вне­сен­ня під­ви­ще­них норм азо­ту, який по­си­лює ку­­щіння. На посівах із раннім ЧВВВ ози­ми­ну піджив­лю­ють мен­ши­ми нор­ма­ми азо­ту або зовсім не ви­ко­ри­с­то­ву­ють йо­­го за­леж­но від ста­ну рос­лин. 

На­самкінець на­го­ло­шуємо, що вчас­ний та якісний моніто­ринг і діаг­но­с­ти­ка ста­ну посівів ози­мих зер­но­вих куль­тур є за­по­ру­кою зни­жен­ня ри­зиків ут­­рат коштів і гос­по­дарсь­ких збитків за кри­тич­ної пе­ре­зимівлі рос­лин та пе­ре­ду­мо­вою пла­ну­ван­ня по­даль­ших сільсько­­го­с­по­дарсь­ких опе­рацій. 

Для за­побігання ви­мо­кан­ню рос­лин ози­ми­ни про­во­дять відкри­тий і за­кри­тий дре­наж, роб­лять дре­нажні ко­ло­дязі. Крім то­го, цьо­му мож­на за­побігти висівом куль­ту­ри в оп­ти­мальні терміни, щоб не до­пу­с­ти­ти пе­ре­ро­с­тан­ня рос­лин. За­сто­со­ву­ють та­кож гре­бе­неві посіви, а во­се­ни за­без­пе­чу­ють рос­ли­ни фо­с­фор­но-калійни­ми до­б­ри­ва­ми в достатній кількості.

С. Ав­ра­мен­ко, канд. с.-г. на­ук, провідний на­ук. співробітник,
С. По­пов, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор,
Н. Ряб­чун, д-р с.-г. на­ук, провідний на­ук. співробітник,
Н. Кузь­мен­ко, канд. с.-г. на­ук, ст. на­ук. співробітник,
Інсти­тут рос­лин­ництва ім. В. Я. Юр’єва НА­АНУ

Інформація для цитування

Визначаємо зимостійкість озимих зернових/ С. Авраменко, С. Попов, Н. Рябчук, Н. Кузьменко // Пропозиція. — 2016. — № 12. — С. 52-57