Спецможливості
Агрохімія

Вірусні і бак­теріальні хво­ро­би сої та за­со­би їхньо­го об­ме­жен­ня

01.03.2017
16242
Вірусні і бак­теріальні хво­ро­би сої та за­со­би їхньо­го об­ме­жен­ня фото, ілюстрація

Економіці вирощування сої значної шкоди завдають бур’яни, шкідники та хвороби — комахи, патогенні гриби, нематоди і віруси. Останні є глобальними шкідниками сої. Принаймні 145 вірусів із 27 груп та 31 некласифікований вірус здатні інфікувати сою в  природних умовах. В Україні вірусні хвороби сої зафіксовано у всіх районах її вирощування. 

 

 

Вірус мо­заїки сої (ВМС) (Soybean mosaic virus, ро­ди­на Potyviridae)

Симп­то­ми
Пер­ши­ми симп­то­ма­ми хво­ро­би є посвітління жи­лок ли­ст­ка. Пізніше йо­го по­верх­ня стає змор­ш­ку­ва­тою, за­барв­лен­ня на­га­дує сво­го ро­ду мо­заїку зі світло- і тем­но-зе­ле­них зон (фо­то 1). Ура­жені ли­ст­ки, як пра­ви­ло, аси­ме­т­ричні, вздовж жи­лок або по всій по­верхні ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки ут­во­рю­ють­ся здут­тя, хло­роз та го­ф­ро­ваність. Хворі рос­ли­ни сої ста­ють низь­ко­рос­ли­ми, із вко­ро­че­ни­ми че­реш­ка­ми і міжвуз­ля­ми, змен­шується кількість бобів та насінин у них. Бо­би нерідко зігнуті у ви­гляді сер­па, бли­с­кучі, не­о­пу­щені, особ­ли­во у жов­то­зер­них сортів, ча­с­то ма­ють стро­ка­ту пігмен­тацію. Особ­ливістю за­хво­рю­ван­ня є скру­чу­ван­ня листків до­ни­зу, а верхівок — уго­ру, ли­ст­ки роб­лять­ся крих­ки­ми і по­га­но рос­туть. Розміри та кількість буль­бо­чок на ко­ре­нях рос­лин, ут­во­рені Rhizobium sp., знач­но змен­шу­ють­ся. Вірус по­ши­рюється си­с­тем­но всією рос­ли­ною і за­зви­чай йо­го вміст ко­ре­лює із важкістю симп­томів. Ха­рак­терні симп­то­ми хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся за тем­пе­ра­ту­ри 18…20°С, а по­над 28…30°С — «ма­с­ку­ють­ся».Прояв ураження вірусом мозаїки сої

Епідеміологія та за­со­би об­ме­жен­ня за­хво­рю­ван­ня

На по­ля ВМС по­трап­ляє з інфіко­ва­ним насінням. По­ши­рюється вірус ба­га­ть­ма ви­да­ми по­пе­лиць у не­пер­си­с­тент­ний спосіб та ме­ханічною іно­ку­ляцією. Жив­ля­чись на рос­ли­нах, інфіко­ва­них ВМС, по­пе­лиці ста­ють віро­фор­ни­ми (за­ра­же­ни­ми) і пе­ре­но­сять вірус на здо­ро­ву сою.

Кон­тро­лю­ва­ти ВМС до­сить склад­но, оскільки цей вірус має ши­ро­ке ко­ло рос­лин-ха­зяїв, йо­го по­ши­рю­ють чис­ленні ви­ди по­пе­лиць. Дов­гий час вва­жа­ли, що вірус ура­жує тільки сою. На­разі відо­мо по­над 30 видів рос­лин, чут­ли­вих до віру­су, се­ред яких ква­со­ля (Phaseolus lathy­oroides, Ph. vulgaris), го­рох (Pisum sativum), лю­пин (Lupinus album) та різні ви­ди ло­бо­ди. Го­ло­вним дже­ре­лом по­всюд­но­го по­ши­рен­ня ВМС на сої є інфіко­ва­не насіння. Вірус за­ли­шається життєздат­ним у насінні при­наймні впро­довж років. 

Си­ту­ація із віру­сни­ми хво­ро­ба­ми на сої ус­клад­нюється відсутністю сортів цієї куль­ту­ри, імун­них та стійких до вірусів. То­му ос­нов­ни­ми за­со­ба­ми об­ме­жен­ня вірус­ної інфекції є ви­ко­ри­с­тан­ня безвірус­но­го насіння та кон­троль по­пу­ляції пе­ре­нос­ни­ка. 

Вірус жов­тої мо­заїки ква­солі (ВЖМК) (Bean yellow mosaic virus, ро­ди­на Potyviridae) 

Симп­то­ми

Діаг­но­с­тич­ною оз­на­кою інфіку­ван­ня рос­лин ВЖМК є яс­к­ра­во-жов­та чи зе­ле­на мо­заїка, або пля­мистість, яка стає більш ви­ра­же­ною на ста­рих ли­ст­ках (фо­то 2). На мо­ло­дих рос­ли­нах, інфіко­ва­них ВЖМК, з’яв­ля­ють­ся роз­ки­дані жовті пля­ми чи сму­ги вздовж ос­нов­них жи­лок. У період дозріван­ня жов­ту­ватість на­бу­ває іржа­во­го ма­то­во­го відтінку. Пер­ши­ми симп­то­ма­ми за­хво­рю­ван­ня є посвітління жи­лок, ли­ст­ки за­зви­чай не ма­ють де­фор­мацій, не змор­щу­ють­ся, як за ВМС-інфекції, про­те де­які шта­ми ВЖМК здатні вик­ли­ка­ти інтен­сивнішу пля­мистість і скру­чу­ван­ня листків. Рос­ли­ни, як пра­ви­ло, не відста­ють у рості, на бо­бах оз­на­ки за­хво­рю­ван­ня відсутні. Листки сої, уражені вірусом жовтої мозаїки квасолі

Епідеміологія та за­со­би об­ме­жен­ня за­хво­рю­ван­ня

ВЖМК до­сить по­ши­ре­ний, на­разі відо­мо по­над 2000 йо­го штамів та ізо­лятів. Порівня­но із ВМС, цей вірус менш шко­до­чин­ний, од­нак ура­жує всі бо­бові рос­ли­ни, пе­ре­дається із насінням не ли­ше сої, а й та­ких важ­ли­вих сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, як Lupinus albus, L. luteus, Trifolium pratense, Vicia faba, із ча­с­то­тою від 0,94–2,2 до 10,8–18,1%. Місце ре­зер­вації віру­су — ба­га­торічні бо­бові тра­ви. ВЖМК пе­ре­дається у не­пер­си­с­тент­ний спосіб по­над 30 ви­да­ми по­пе­лиць, зо­к­ре­ма Acyrthosiphon pisum, Macrosiphum euphorbiae, Myzus persicae, Aphis fabae. 

Ос­нов­ни­ми за­со­ба­ми об­ме­жен­ня вірус­ної інфекції є ви­ко­ри­с­тан­ня стійких сортів сої. За­сто­су­ван­ня інсек­ти­цид­них ае­ро­зо­лей для змен­шен­ня швид­кості по­ши­рен­ня віру­су по­пе­ли­ця­ми, як пра­ви­ло, ма­ло­ефек­тив­не, але цей засіб мо­же за­без­пе­чи­ти об­ме­же­ний кон­троль, як­що йо­го за­сто­со­ву­ва­ти на всіх до­вко­лишніх на­са­д­жен­нях бо­бо­вих на по­чат­ку се­зо­ну. Важ­ли­во, щоб по­ля, засіяні соєю, бу­ли те­ри­торіаль­но відда­ле­ни­ми від площ із ба­га­торічни­ми бо­бо­ви­ми (лю­цер­ною, ко­ню­ши­ною, ви­кою).

             
Вірус мо­заїки лю­цер­ни (ВМЛ) (Alfalfa mosaic virus, ро­ди­на Bromoviridae) 

Симп­то­ми

Ос­нов­ни­ми симп­то­ма­ми інфекції ВМЛ на сої є за­трим­ка рос­то­вих про­цесів, обу­мов­ле­на вко­ро­чен­ням міжвузлів, роз­ро­с­тан­ня аксіаль­них па­гонів, кар­ли­ковість. Си­с­тем­на мо­заїка су­про­во­д­жується не­кро­ти­зацією листків і стеб­ла, ли­ст­ко­ва пла­с­тин­ка змор­ш­ку­ва­та і пля­ми­с­та, спо­с­терігається зни­жен­ня кількості бобів та насінин у бо­бах. Мо­заїчність ли­с­тя варіює від ви­ра­же­но­го яс­к­ра­во-жов­то­го за­барв­лен­ня до біло­го, ча­с­то спо­с­терігається не­кроз жи­лок (фо­то 3). Як пра­ви­ло, ли­с­тя не де­фор­мується. Рос­ли­ни, інфіко­вані у ранній фазі роз­вит­ку, ста­ють кво­ли­ми, їхні пло­ди де­фор­му­ють­ся. Оз­на­ки інфекції мо­жуть зберіга­ти­ся три­ва­лий час або швид­ко зни­ка­ти. Інфіко­вані віру­сом рос­ли­ни не ут­во­рю­ють стро­ка­то­го насіння на відміну від де­я­ких інших вірусів сої.Вірус мо­заїки люцерни

Епідеміологія та за­со­би об­ме­жен­ня за­хво­рю­ван­ня

Вірус ура­жує по­над 600 видів рос­лин із 70 ро­дин. Ос­таннім ча­сом фіксу­ють збільшен­ня цієї інфекції се­ред на­са­д­жень сої, що пов’язу­ють зі спа­ла­ха­ми соєвої по­пе­лиці (Aphis glycines). Аль­тер­на­тив­ни­ми рос­ли­на­ми-ха­зяїна­ми ВМЛ є лю­цер­на, інші бо­бові і пас­ль­о­нові куль­ту­ри. Ча­с­то інфіко­вані рос­ли­ни за­ли­ша­ють­ся без­симп­том­ни­ми, що мо­же відігра­ва­ти виз­на­чаль­ну роль у по­ши­ренні ВМЛ. У ре­зуль­таті ко-інфекції ВМЛ та ВМС спо­с­терігається си­нергічна взаємодія двох вірусів, яка про­яв­ляється у по­си­ленні симп­томів хво­ро­би та підви­щенні рівня на­ко­пи­чен­ня ВМЛ у рос­ли­нах сої. Як і вірус мо­заїки сої, ВМЛ пе­ре­но­сить­ся ба­га­ть­ма ви­да­ми по­пе­лиць (по­над 15) у не­пер­си­с­тент­ний спосіб, не­знач­ною мірою по­ши­рюється із насінням хво­рих рос­лин чи ме­ханічним шля­хом та не пе­ре­дається під час кон­так­ту між рос­ли­на­ми у по­льо­вих умо­вах. Стійкі до ВМЛ сор­ти сої на­разі не­до­ступні для ко­мерційно­го ви­ко­ри­с­тан­ня, од­нак їх ши­ро­ко досліджу­ють у на­уко­вих ус­та­но­вах.

Вірус зо­ло­ти­с­тої мо­заїки ква­солі (ВЗМК) (Bean golden mosaic virus, ро­ди­на Geminiviridae)

Симп­то­ми

Го­ло­вною доміну­ю­чою оз­на­кою вірус­но­го ура­жен­ня на ли­ст­ках сої є яс­к­ра­во-жов­та мо­заїка із зо­ло­ти­с­тим відтінком, кар­ли­ковість рос­лин і де­фор­мація листків (фо­то 4). У літні місяці на ура­же­них рос­ли­нах відбу­вається ха­рак­тер­не опа­дан­ня зав’язі у ре­зуль­таті сте­риль­ності пил­ку. По­де­ко­ли вірус мо­же вик­ли­ка­ти ку­щи­с­ту кар­ли­ковість рос­лин, близь­ку за симп­то­ма­ти­кою до хво­роб ти­пу жов­тя­ниць. Відрос­ле ли­с­тя скру­чується до­ни­зу, по­верх­ня стає жор­ст­кою і шкіря­с­тою. У бо­бах змен­шується кількість насінин. Після інфіку­ван­ня пер­вин­но­го ли­ст­ка ВЗМК симп­то­ми з’яв­ля­ють­ся че­рез п’ять-шість днів на неіно­ку­ль­о­ва­них трійча­с­тих ли­ст­ках. Роз­ви­ток симп­томів за­ле­жить від тем­пе­ра­ту­ри: за 27…30°С симп­то­ми більш ви­ра­жені і з’яв­ля­ють­ся раніше, ніж за 21…24°C.Листя сої, уражене вірусом золотистої мозаїки квасолі

Епідеміологія та за­со­би об­ме­жен­ня за­хво­рю­ван­ня

Уп­ро­довж ос­танніх 30 років ВЗМК став серй­оз­ною за­гро­зою для регіонів ви­ро­щу­ван­ня бо­бо­вих куль­тур у різних ча­с­ти­нах світу, але особ­ли­во в тропіках і суб­тропіках. За ран­нь­о­го ура­жен­ня рос­лин віру­сом втра­ти вро­жаю ­ся­га­ють 80–100%. Пе­ре­дається вірус у пер­си­с­тент­ний спосіб біло­к­рил­кою Bemisia tabaci ли­ше од­но­го ви­ду — Gennadius (Hemiptera: Aleyrodidae). ВЗМК зберігається у ро­то­во­му апа­раті ко­ма­хи впро­довж декількох днів або тижнів, а та­кож під час її линь­ки. Вірус не розмно­жується у век­торі і не пе­ре­дається без­по­се­ред­ньо по­том­ст­ву. В ла­бо­ра­тор­них умо­вах ВЗМК зберігає інфекційність уп­ро­довж декількох днів або тижнів, пе­ре­дається шля­хом ме­ханічної іно­ку­ляції, щеп­лен­ня, але не по­ши­рюється насінням чи пил­ком. Ре­зер­ва­то­ра­ми віру­су слу­гу­ють бо­бові куль­ту­ри або бо­бові бур’яни. По­ши­рен­ня віру­су за­ле­жить від ба­га­ть­ох фак­торів, зо­к­ре­ма від ево­люції вірусів, змін у біології век­торів, за­ве­зен­ня інфіко­ва­но­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу, впро­ва­­джен­ня но­вих куль­тур і на­яв­ності генів сприй­нят­ли­вості гос­по­да­ря. Од­нак ос­нов­ним дже­ре­лом по­ши­рен­ня віру­су є са­ме век­то­ри, зо­к­ре­ма біло­к­рил­ка Bemisia tabaci. 

Вірус кільце­вої пля­ми­с­тості тю­тю­ну (ВКПТ) (Tobacco ringspot nepovirus, ро­ди­на Secoviridae)

Симп­то­ми

Ос­нов­ни­ми симп­то­ма­ми вірус­но­го ура­жен­ня є за­три­ман­ня рос­ту, спо­тво­рен­ня листків і ха­рак­тер­не по­буріння та скру­чу­ван­ня верхніх па­ростків (фо­то 5). Симп­то­ми, вик­ли­кані цим віру­сом, за­ле­жать від віку рос­ли­ни: так, най­у­раз­ливіша соя, інфіко­ва­на в мо­ло­до­му віці. Рос­ли­ни, за­ра­жені після цвітіння, по­шко­д­жу­ють­ся мен­шою мірою і здатні ут­во­рю­ва­ти май­же нор­маль­ну кількість бру­нь­ок, од­нак ча­с­то во­ни за­си­ха­ють або відла­му­ють­ся, так і не ут­во­рив­ши зав’язі. Вірус у рос­лині по­ши­рюється си­с­тем­но, і з ча­сом верхівкові брунь­ки ста­ють ко­рич­не­ви­ми, зги­на­ють­ся гач­ком та за­си­ха­ють. Пізніше бічні брунь­ки теж на­бу­ва­ють ко­рич­не­во­го відтінку, не­кро­ти­зу­ють­ся і опа­да­ють. Стеб­ло за­ли­шається зе­ле­ним, і ура­жені рос­ли­ни ча­с­то вирізня­ють­ся ко­ль­о­ром се­ред дозрілої неінфіко­ва­ної сої. Сер­це­ви­на сте­бел і гілок стає сму­га­с­тою, буріє. Вірус знач­но уповільнює ріст ко­ре­не­вої си­с­те­ми і буль­бо­чок.Соя, інфікована ВКПТ

Епідеміологія та за­со­би об­ме­жен­ня за­хво­рю­ван­ня

ВКПТ ура­жує ши­ро­ке ко­ло трав’яни­с­тих і де­рев­них рос­лин, у при­род­них умо­вах по­ши­рюється не­ма­то­да­ми та трип­са­ми Thrips tabaci і Melanoplus differentialis, до­сить лег­ко пе­ре­дається ме­ханічно та з насінням (май­же 100% — із насінням сої). Під впли­вом віру­су вро­жайність мо­же зни­зи­ти­ся від 25 до 100%. Насіння рос­лин, ура­же­них після цвітіння, не містить віру­су і на­ступ­но­го ро­ку дає здо­рові па­ро­ст­ки. Ре­зер­ва­то­ра­ми вірусів мо­жуть бу­ти чис­ленні бур’яни (куль­ба­ба, ди­ка морк­ва, пор­ту­лак, дур­ман, ло­бо­да, ама­рант, ам­б­розія), та­кож де­які кор­мові бо­бові куль­ту­ри є без­симп­том­ни­ми віру­со­носіями. 
 Найбільш прак­тич­ною стра­тегією об­ме­жен­ня за­хво­рю­ван­ня на посівах сої є розміщен­ня ви­роб­ни­чих на­са­д­жень відда­ле­но від па­со­вищ, меж полів із бур’яна­ми, інфіко­ва­ни­ми віру­сом. Є сор­ти, стійкі до пев­них штамів віру­су. Не­що­дав­но ВКПТ бу­ло вклю­че­но до пе­реліку ка­ран­тин­них шкідників (EPPO A2 list (EPPO/CABI, 1996b).

Стро­ка­та пігмен­тація насіння сої 

Ос­нов­ни­ми віру­са­ми, що вик­ли­ка­ють стро­ка­те за­барв­лен­ня насіння сої, є віру­си мо­заїки сої та пля­ми­с­тості бобів ква­солі (Bean pod mottle virus). Зне­барв­лю­ван­ня насіннєвої шкірки по­чи­нається із руб­чи­ка («кро­во­те­ча руб­чи­ка»), насіни­на стає пля­ми­с­тою, із не­ре­гу­ляр­ни­ми ко­рич­не­ви­ми чи тем­но-ко­рич­не­ви­ми цят­ка­ми (фото 6). Та­ка стро­катість вик­ли­ка­на на­ко­пи­чен­ням ан­тоціанів або лей­ко­ан­тоціанів. При­чи­ною зне­барв­лен­ня насіння мо­жуть бу­ти інші абіотичні й біотичні фак­то­ри. До абіотич­них фак­торів відно­сять зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри до 15°C у фазі цвітіння або зберіган­ня насіння за умов підви­ще­ної во­ло­гості. Відо­мо, що з-поміж збуд­ників гриб­ної та бак­теріаль­ної етіології вик­ли­ка­ють по­яву пля­ми­с­тості насіннєвої шкірки Phomopsis spp.,Cercospora kikuchii та Alternaria spp. Од­нак не­обхідно вра­хо­ву­ва­ти, що стро­катість насіння мо­же бу­ти особ­ливістю сор­ту, то­му для надійної іден­тифікації потрібно про­во­ди­ти те­с­ту­ван­ня насіння на на­явність па­то­генів.Строката пігментація насіння сої

Бак­теріальні хво­ро­би сої

Ко­ло збуд­ників бак­теріаль­них за­хво­рю­вань сої виз­на­че­но ба­га­ть­ма вче­ни­ми з усь­о­го світу, оскільки аре­ал її ви­ро­щу­ван­ня дав­но вже не об­ме­жується азійськи­ми регіона­ми. Рівень по­ши­рен­ня різних типів за­хво­рю­вань сої не­од­на­ко­вий і за­ле­жить від ба­га­ть­ох еко­логічних фак­торів. Роз­г­ля­не­мо най­по­ши­реніші бак­теріальні хво­ро­би цієї куль­ту­ри в Ук­раїні. 

Ку­та­с­та пля­мистість (Pseudomonas savastanoi pv. glycinea)

Од­ним із най­ш­ко­до­чинніших збуд­ників бак­теріаль­них за­хво­рю­вань сої (особ­ли­во у фазі бу­тонізації та цвітіння) є збуд­ник ку­та­с­тої пля­ми­с­тості Pseu­domonas savastanoi pv. glycinea.

Збуд­ни­ком ку­та­с­тої пля­ми­с­тості ура­жу­ють­ся усі на­земні ча­с­ти­ни рос­ли­ни в усі фа­зи рос­ту і роз­вит­ку, але знач­но частіше йо­го спо­с­теріга­ють на листі у фазі цвітіння куль­ту­ри, на про­ро­ст­ках та сім’ядо­лях. Ура­жені сім’ядолі сої спо­чат­ку мас­ля­нисті, на­бу­ва­ють сіро-ко­рич­не­во­го, сіро-чор­но­го за­барв­лен­ня. Ча­с­ти­на тка­ни­ни, що ближ­ча до краю, світло-ко­рич­не­ва, має тем­но-ко­рич­не­ву об­лямівку. Бу­ває, що край сім’ядолі не­на­че поїде­ний. Пля­ми мо­жуть бу­ти глад­ки­ми, пла­с­ки­ми, щільни­ми у центрі та по кра­ях по­верхні сім’ядолі (фо­то 7).

На листі пля­ми спо­чат­ку дрібні, ку­тасті, мас­ля­нисті, просвічу­ють­ся на світло. На мо­ло­дих ли­ст­ках за­зви­чай з’яв­ля­ють­ся дві-три пля­ми. Ура­же­на тка­ни­на жов­то­го, світло-ко­рич­не­во­го ко­ль­орів, потім во­на темнішає і має жов­ту­ва­то-оран­же­вий оре­ол. Тка­ни­на у місцях ура­жен­ня ви­па­дає, ли­с­тя на­бу­ває дірча­с­то­го ви­гля­ду. На по­верхні пля­ми іноді ви­с­ту­пає ек­су­дат.

Хво­ре насіння, порівня­но зі здо­ро­вим, має менші розміри, за­зви­чай має тьмя­ну змор­ш­ку­ва­ту по­верх­ню. На насінні мо­жуть ут­во­рю­ва­ти­ся сіро-ко­рич­неві сухі пля­ми, тріщи­ни. За спри­ят­ли­вих умов ма­со­ве ура­жен­ня сої ку­та­с­тою пля­мистістю мо­же по­си­ли­ти­ся у другій по­ло­вині літа, ко­ли відбу­вається вто­рин­не за­ра­жен­ня рос­лин. Ли­ст­ки сої, ура­жені ку­та­с­тою пля­мистістю

Слід відміти­ти, що не завжди мож­на відрізни­ти за зовнішнім ви­гля­дом хво­ре насіння від здо­ро­во­го. Як­що інфекція внутрішня, зовні насіння мо­же ви­да­тись здо­ро­вим.

Збуд­ник ку­та­с­тої пля­ми­с­тості мо­же по­ши­рю­ва­ти­ся під час до­щу або пе­ре­но­си­ти­ся ко­ма­ха­ми. Го­ло­вний шлях пе­ре­дачі інфекції — че­рез насіння.

Пу­с­туль­ний бак­теріоз (Xanthomonas axonopodis pv. glycines)

Пу­с­туль­ний бак­теріоз — од­на із най­по­ши­реніших хво­роб сої у світі та в Ук­раїні, що спо­с­терігається на всіх над­зем­них ор­га­нах сої, але знач­но частіше ура­жу­ють­ся ли­ст­ки. Збуд­ник вка­за­но­го бак­теріозу — Xanthomonas axonopodis pv. glycines ут­во­рює на листі спо­чат­ку чер­во­ну­ва­то-ко­рич­неві або зе­ле­ну­ва­то-ко­рич­неві пля­ми, які сла­бо просвічу­ють­ся. По­сту­по­во во­ни збільшу­ють­ся у розмірі. На­явність жов­тої об­лямівки на­вко­ло плям не­о­бов’яз­ко­ва. Тка­ни­на на­вко­ло ура­же­них місць де­що піднімається, відша­ро­вується, і ут­во­рю­ють­ся так ­звані пу­с­ту­ли. З ча­сом ос­танні ло­па­ють­ся, тка­ни­на на­бу­ває сіро­го ко­ль­о­ру 
і стає про­зорішою.Про­яв пу­с­туль­но­го бак­теріозу на ли­ст­ках сої

Перші симп­то­ми ви­яв­ля­ють на по­чат­ку літа, потім у липні — серпні відзна­чається ма­со­вий роз­ви­ток за­хво­рю­ван­ня. Більшість листків по­кри­вається пля­ма­ми різної ве­ли­чи­ни бу­ро-іржа­во­го ко­ль­о­ру, ото­че­ни­ми жов­тою об­лямівкою і з ви­пук­лим цен­т­ром (фо­то 8). На бо­бах за­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється у ранній фазі роз­вит­ку у ви­гляді ма­лень­ких ок­руг­лих плям із ко­рич­не­вою об­лямівкою. Хво­ре насіння мен­шо­го розміру, з пля­ма­ми бу­ро-ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру (інко­ли во­ни ви­пуклі, з тріщи­на­ми). 

Бак­теріаль­ний опік (Pseudomonas syringae pv. tabaci)

До знач­но по­ши­ре­них та до­стат­ньо шко­до­чин­них збуд­ників бак­теріозів сої на­ле­жить па­то­ген Pseudomonas syringae pv. tabaci. Вза­галі це збуд­ник бак­теріаль­ної ря­бу­хи тю­тю­ну, але на сої він вик­ли­кає за­хво­рю­ван­ня, яке одер­жа­ло на­зву бак­теріаль­ний опік. За ура­жен­ня цією бак­терією ли­ст­ки сої зда­ють­ся об­пе­че­ни­ми во­гнем. P. syringae pv. tabaci на сім’ядо­лях і ли­ст­ках сої ут­во­рює світло-бурі не­кро­тичні пля­ми різних розмірів, ото­чені ши­ро­ким жов­тим оре­о­лом (фо­то 9). Хво­ро­ба з’яв­ляється на нижніх ли­ст­ках, пля­ми збільшу­ють­ся і ут­во­рю­ють ши­рокі ділян­ки ура­же­ної тка­ни­ни, ура­же­не ли­с­тя опа­дає. Як­що ли­с­тя за­ли­шається на кущі, то асиміляційна по­верх­ня знач­но змен­шується, що зни­жує вро­жай со­ло­ми і зер­на. Ця бак­терія-поліфаг здат­на ура­жу­ва­ти, окрім сої, інші бо­бові: ква­со­лю, кiнські бо­би, го­рох, чер­во­ну ко­ню­ши­ну та інші рос­ли­ни.  Ли­с­ток сої з оз­на­ка­ми ура­жен­ня бак­теріаль­ним опіком

Бак­теріаль­на пля­мистість (Pseudomonas syringae pv. syringae)

Pseudomonas syringae pv. syringae є ко­с­мо­політом, який па­ра­зи­тує на ба­га­ть­ох рос­ли­нах. Бак­теріоз ха­рак­те­ри­зується по­явою на листі рос­лин не­ве­ли­ких ок­руг­лих плям, па­ле­вих або сіру­ва­тих у центрі, з тем­но-чер­во­ною або бор­до­вою об­лямівкою. З ча­сом ці пля­ми ста­ють більш випук­ли­ми, де­що підня­ти­ми, розміра­ми до 3–4 мм. Збуд­ник ура­жує го­ло­вним чи­ном мо­лоді ли­ст­ки і по­ши­рюється, в ос­нов­но­му, до періоду цвітіння і на по­чат­ку ут­во­рен­ня бобів. За­хво­рю­ван­ня по­чи­нається із ут­во­рен­ня ма­лень­ких ко­рич­не­вих ця­ток на по­верхні ли­ст­ка. За збільшен­ня плям центр уси­хає і на­бу­ває со­лом’яно­го ко­ль­о­ру, краї плям ста­ють бли­с­ку­чи­ми, чер­во­ну­ва­то-бу­ри­ми. 

Іржа­во-бу­ра пля­мистість (Сurtobacterium flaccumfaciens pv. flaccumfaciens)

Ос­танніми ро­ка­ми в Ук­раїні ви­я­ви­ли но­вий для країни збуд­ник, Сurtobacterium flaccumfaciens pv. flaccumfaciens (збуд­ник іржа­вої пля­ми­с­тості або в’янен­ня листків). Па­то­ген відзна­чається ви­со­кою аг­ре­сивністю що­до сої і мо­же по­тенційно ста­но­ви­ти за­гро­зу ура­жен­ня для інших зер­но­бо­бо­вих. Про­яв хво­ро­би по­чи­нається із по­яви хло­ро­тич­них плям ду­же ма­лих розмірів — 2–3 мм у діаметрі. У центрі пля­ми з’яв­ляється не­кро­тич­на цят­ка яс­к­ра­во-ко­рич­не­во­го або чер­во­но-ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру (фо­то 10). Зго­дом пля­ми збільшу­ють­ся, а оре­ол хло­ро­зу стає менш ви­раз­ним. Па­то­ген та­кож мо­же ура­жу­ва­ти су­дин­ну си­с­те­му рос­ли­ни, вик­ли­ка­ти в’янен­ня та за­ги­бель сходів і до­рос­лих рос­лин. За­зви­чай хворі рос­ли­ни по­га­но рос­туть і ста­ють кар­ли­ко­ви­ми, в них опа­дає ли­с­тя, відми­ра­ють па­го­ни та ла­мається стеб­ло. Ура­жені на ранніх стадіях рос­ту рос­ли­ни мо­жуть пе­ре­хворіти та ви­жи­ти, од­нак насіння цих рос­лин бу­де дже­ре­лом по­ши­рен­ня інфекції. Збуд­ник ура­жує всі ча­с­ти­ни рос­ли­ни, але на бо­бах трап­ляється знач­но рідше. По­тенційно збуд­ник ду­же не­без­печ­ний, оскільки має значні мож­ли­вості для при­сто­су­ван­ня у різних аг­ро­еко­логічних умо­вах і то­му в ба­га­ть­ох країнах світу за­не­се­ний до спи­с­ку ка­ран­тин­них куль­тур.Листя сої, уражене іржаво-бурою плямистістю

Ку­та­с­та пля­мистість ква­солі, або оре­оль­не ура­жен­ня (Pseudomonas savastanoi pv. phaseolicola)

Pseudomonas savastanoi pv. phaseolicola вик­ли­кає ку­та­с­ту пля­мистість ква­солі. Си­ноніми за­хво­рю­ван­ня: бак­теріаль­ний оре­ол, оре­оль­не ура­жен­ня, жи­ро­ва пля­мистість. Як на ква­солі, так і на сої за­хво­рю­ван­ня роз­ви­вається за­зви­чай швид­ко, особ­ли­во за до­що­вої по­го­ди і порівня­но низь­кої тем­пе­ра­ту­ри. Як­що рос­ли­ни ура­жені у фазі пер­ших справжніх листків, то во­ни не цвітуть і ги­нуть, особ­ли­во чут­ливі сор­ти. 

Чор­на пля­мистість сої (Xanthomonas heteroceae)

Xanthomonas heteroceae відно­сить­ся до па­то­генів, які зрідка ура­жу­ють сою (або ж це мож­ли­во за ком­плек­су пев­них умов). Він вик­ли­кає чор­ну пля­мистість сої — за­хво­рю­ван­ня над­зем­них ча­с­тин у 28 видів рос­лин, у то­му числі і сої. За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється, як пра­ви­ло, на ли­ст­ках. На мо­ло­дих справжніх ли­с­точ­ках ут­во­рю­ють­ся дрібні мас­ля­нисті, мо­к­ру­ваті пля­ми, які просвічу­ють­ся ро­же­вим відтінком. На­вко­ло плям ча­с­то з’яв­ляється хло­ро­тич­ний оре­ол, пля­ми по­чи­на­ють буріти і по­сту­по­во ста­ють чор­ни­ми, не­мов ла­ко­ва­ни­ми. За силь­но­го сту­пе­ня інфіку­ван­ня пля­ми мо­жуть на­га­ду­ва­ти бриз­ки смо­ли. Xanthomonas heterocea вик­ли­кає по­буріння стеб­ла, че­решків та бобів ква­солі.

Сму­гастість стеб­ла (Pantoea agglomerans)

Умов­ний фіто­па­то­ген Pantoea agglomerans за­зви­чай є постійною скла­до­вою мікро­ф­ло­ри рос­лин, але за пев­них умов мо­же ста­ва­ти аг­ре­сив­ним і вик­ли­ка­ти сму­гастість стеб­ла.

У фа­зи роз­вит­ку рос­ли­ни від сходів до цвітіння на че­реш­ках, жил­ках ли­с­тя, стеблі з’яв­ля­ють­ся ко­рич­неві або чорні ви­дов­жені пля­ми та ко­роткі сму­ги. Далі на нижній ча­с­тині стеб­ла ут­во­рю­ють­ся чер­во­но-ко­рич­неві, пур­пу­рові, іноді мо­к­ру­ваті ви­дов­жені пля­ми та сму­ги (фо­то 11). Ура­жен­ня на стеб­лах по­сту­по­во охоп­лю­ють усе стеб­ло. За силь­но­го інфіку­ван­ня збуд­ник про­ни­кає у па­ренхіму — у ре­зуль­таті рос­ли­на ги­не. Смугастість стебла сої

Унаслідок про­ве­де­них ба­га­торічних спо­с­те­ре­жень і досліджень виз­на­че­но, що в різні фа­зи рос­ту рос­лин під час зміни циклів роз­вит­ку па­то­ген­ної мікро­ф­ло­ри симп­то­ми ура­жен­ня рос­лин бак­теріаль­ни­ми і гриб­ни­ми па­ра­зи­та­ми мо­жуть бу­ти схожі між со­бою або «ма­с­ку­ва­ти» од­не од­но­го за поєдна­ної інфекції. Ос­та­точ­не виз­на­чен­ня бак­теріаль­них па­то­генів сої мож­ли­ве тільки у разі за­сто­су­ван­ня ме­тодів як візу­аль­но­го фіто­па­то­логічно­го об­сте­жен­ня, так і ла­бо­ра­тор­ної діаг­но­с­ти­ки.

Висновки

По­при постійне роз­ши­рен­ня ко­ла шко­до­чин­них бак­теріаль­них па­то­генів сої, на­разі не­має пре­па­ратів, які бу­ли б за­реєстро­вані і ви­ко­ри­с­то­ву­ва­лись у сільсько­му гос­по­дарстві без­по­се­ред­ньо для за­хи­с­ту рос­лин від бак­теріозів. То­му для об­ме­жен­ня по­ши­рен­ня ос­танніх на сої ви­ко­ри­с­то­ву­ють інте­г­ро­ва­ну си­с­те­му за­хи­с­ту рос­лин, яка поєднує у собі: за­хо­ди, спря­мо­вані на вдо­с­ко­на­лен­ня аг­ро­технічних при­йомів та се­лекцію стійких до бак­теріозів сортів; ви­ко­ри­с­тан­ня пре­па­ратів хімічно­го по­хо­д­жен­ня (фунгіцидів або інсек­ти­цидів), які в низці ви­падків ак­тивні про­ти бак­теріаль­них па­то­генів; за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів біологічно­го по­хо­д­жен­ня (на ос­нові ан­та­гоністів). 

А. Ки­ри­чен­ко, Т. Гна­тюк,

Інсти­тут мікробіології і віру­со­логії  ім. Д.К. За­бо­лот­но­го НАН України

 

Інформація для цитування

Вірусні і бак­теріальні хво­ро­би сої та за­со­би їхньо­го об­ме­жен­ня / А. Ки­ри­чен­ко, Т. Гна­тюк // Спецвипуск ж. Пропозиція. Сучасні агротехнології із застосуванням біопрепаратів та регуляторів росту / — 2015. — С. 44-48

 

Інтерв'ю
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та
    Із кожним роком земельне питання стає все гострішим. Часто-густо законодавчі акти ініціюють і реалізують люди дуже далекі від землі і сільського господарства. Тож 2004 року задля захисту прав власників паїв і подолання корупції та... Подробнее

1
0