Спецможливості
Техніка та обладнання

Український прорив: кому допомогти на селі?

04.02.2009
343
Український прорив:  кому допомогти на селі? фото, ілюстрація

Кому допомагати на селі: сильному чи слабому? Питання не таке просте, як видається на перший погляд. Хоча вітчизняні “політичні Орфеї”, схоже, сумнівів не мають.

Кому допомагати на селі: сильному чи слабому? Питання не таке просте, як видається на перший погляд. Хоча вітчизняні “політичні Орфеї”, схоже, сумнівів не мають.

Згідно з декларацією політичних сил, український прорив мав грунтуватися на теоретичних і прикладних наукових дослідженнях, у тому числі вітчизняних учених. Ідея абсолютно слушна й заслуговує на підтримку. Форум вітчизняних науковців, який провів академік В. Семиноженко, засвідчив, що основою сталого економічного розвитку й прогресу мають бути теоретичні та прикладні наукові дослідження в усіх напрямах економічної діяльності країни, зокрема аграрного виробництва, особливо нанотехнологій.
Доволі переконливою в цьому плані є наукова стаття доктора сільськогосподарських наук, професора НАУ С. Танчика, присвячена проблемам у рослинництві під назвою “Основні напрями розвитку землеробства в Україні” (“Пропозиція”, № 10, 2008).
Орієнтиром для розробки стратегічних і ужиткових завдань їхнього вирішення може слугувати наукова стаття доктора технічних наук, професора О. В. Сидорчука та інженера А. С. Матвієнка “Системні принципи та напрями досліджень агропромислового виробництва на інноваційній основі” (“Науковий вісник НАУ”, № 80, 2005).
Вочевидь, зазначені статті, як і інші наукового профілю, потребують грунтовного економічного аналізу з виходом на кількісні показники економічної ефективності.
Життя свідчить, що декларація й практична реалізація напрямів українського прориву — різні речі. У практичній реалізації намірів українського прориву домінують політичний та економічний волюнтаризм. Це простежується у вирішенні злободенної проблеми: кому допомагати на селі?
 Поставлене запитання — кому допомагати на селі? — доволі актуальне, але безальтернативне. Адже відповідь на нього вже дав депутат від фракції БЮТ, академік УААН М. В. Гладій на рівні аксіоми: “Допомагати треба сильному”, в статті під такою самою назвою (ж. “Зерно”, № 3(12), березень, 2007). Стаття розпочинається з фізичної характеристики депутата: “Михайло Гладій має міцну, кремезну статуру й таку саму вдачу”. Від себе можемо додати, що М. В. Гладій, крім наведених характеристик, справляє враження мужньої і вольової людини. Судячи із короткого резюме до інтерв’ю, Михайло Васильович зараховує себе до абсолютно успішних людей: “Сильних, які потребують фінансової допомоги від держави”.
Позиція депутата М. В. Гладія щодо того, кому допомагати на селі, — предмет дискусії, можливо, запізнілої. Редактор журналу “Зерно” поставив запитання й одержав класичні для українського політика відповіді. Одне із запитань і відповідь на нього ми наведемо: “А скажіть, пане міністре, оті горілчані заводи — справді, ваша власність?” Гладій, вочевидь, ніяких горілчаних заводів не мав і просто сидів і посміхався”. Були запитання на кшталт: чи мають депутати коханок, чи перевозять в Україну контрабандні товари, чи декларують повністю прибутки, або “назвіть код вашого банківського рахунку”. Зрозуміло, що відвертої відповіді на них не матимеш, буде тільки посмішка, що й зробив Гладій. Лаконічний вислів: “Помогать нужно сильным” можна продовжити в тому самому ключі: “Женщины любят сильних, а сильные любят мясо” (як закуску). Таким чином вийшли на виробництво продукції тваринництва, в чому шановний Михайло Васильович не тільки визнаний спеціаліст, а також і відомий учений.
Сильні люблять не тільки м’ясо, а й владу, і власність, гроші, депутатство та іншу атрибутику, яка притаманна сильним і примножує сили на всіх напрямах. На наш погляд, таке завершення лаконічної фрази відображає дух концепції, що домінує на політичному, економічному, соціальному теренах України. Попередньо висловлене російською мовою українською перекладається словами народної мудрості: “Чого бідний, бо дурний, або чого сильний, бо багатий”.
Зміст дальшого інтерв’ю можна прогнозувати з формулювання першого запитання: “Михайле Васильовичу, яким ви бачите сучасного аграрія з крісла голови комітету ВР? Адже вони дуже різні, сучасні землероби: заможні й бідні, освічені й темні…”. Остання характеристика сільських громадян у поважному журналі найнедоречніша для журналу й співрозмовників. Адже “темні” російською мовою означає “невежественные” (неосвічені, культурно відсталі, з браком знань). Але виникає запитання, чому більша частина сучасних землеробів, що закінчила десять класів, має середню або вищу освіту, за часів реформування почала “темніти”.
У своїх коментарях М. Гладій висловлює багато слушних думок, проте без кількісних аргументів. Зокрема, на поставлене питання М. Гладій відповів: “Бачу його таким, яким він є …Без техніки сьогодні селянин — орач із сохою, який не має майбутнього. Він повинен мати сучасні трактори, комбайни — все, що дало б йому змогу успішно господарювати за будь-яких умов”. Абсолютно слушні висновки з позицій інженерно-технологічного забезпечення, що відповідає сучасному оснащенню фермерів розвинутих країн, але суперечить економічній теорії вченого-економіста, академіка УААН П. Гайдуцького, висловленій у статті “Економічні реалії та індустріальні міражі”. Два академіки-економісти УААН мають протилежні думки щодо технічного оснащення аграрного виробництва. Один — “за” кінно-ручну працю, другий — “за” сучасну техніку для селянина. Якщо два вчених-економісти з одного відділення УААН не знайшли спільного знаменника щодо технічного забезпечення аграрного виробництва, то чи варто очікувати, що його знайдуть “…заможні й бідні, освічені й темні” хлібороби. Закон про інженерно-технічне забезпечення АПК, який мав набути чинності з 01.01.08, щоб вирішити проблеми механізації, вже ніхто й не згадує.
Чи погодиться з висновком відомого науковця, депутата (кому допомагати на селі?), не менш відомий і не менш знаний літератор Іван Драч, який свого часу на з’їзді письменників України в Палаці “Україна” в зверненні до партійного секретаря України В. В. Щербицького висловився: “Владимир Васильевич, талантам надо помогать, бездарности пробьются сами”. У конкретному розумінні: сильні проб’ються самі, а допомагати потрібно селу й селянам — одержимим трудоголикам. У нашій країні живе кілька сотень явних офіційних “силачів”, прихованих (корейків) — тисяча-дві. От ці “силачі” й диктують усі форми життя та діяльності мільйонам громадян за принципами постулату, який самі ж і сформували: “Сильному необходимо помогать”.
Наведемо фразу з інтерв’ю повністю для того, щоб не було докору про виривання її із контексту: “Передусім, субсидії і дотації держави мають спрямовуватися безпосередньо товаровиробнику, максимально адресно, практично без посередників. Адже у нас, на жаль, досі переважну більшість коштів перехоплюють посередницькі ланки, які не беруть участі у виробництві. Це треба скасувати взагалі. По-друге, підтримувати треба сильного. У сільському господарстві є потужні виробники, розвинуті фермери, а є й такі, які ледь животіють. Не думаю, що треба постійно рятувати виробників-невдах, якщо у них слабо розвинуте виробництво та застарілі технології. Давай гроші, не давай — вагомого результату не буде. Якщо ж ми сильного товаровиробника зміцнимо відповідними фінансовими дотаціями чи субсидіями, він зможе подвоїти, а то й потроїти виробництво. Слабкі мають боротися за виживання в конкурентній боротьбі. Зможе виробник витримати конкуренцію зі своїми колегами — утримається на ринку. Вони й борються з безробіттям, смертністю, рейдерством”.
Проаналізуємо доволі вагому й глибоку за соціальним змістом першу фразу, наведену в цитаті. Що означає – “максимально адресно, практично без посередників?”. Чому не конкретно — “адресно”, без “максимально”. Це означає, що субсидії й дотації можна віддати однофамільнику, сусіду по вулиці. Друга неточність – “практично без посередників”. А теоретично – з посередниками. Це говорить урядовець, законодавець, який достеменно знає, як трактують неточності юридичні та економічні “знахарі”. За таких неточностей сільгоспвиробник знову отримає не грошовий бублик, а дірку від нього.
Шановний Михайло Васильович при владі й депутатстві понад десять років і мав час та адміністративні законодавчі можливості зняти зайві уточнення — “максимально й практично” — у вигляді закону чи постанови, де було б записано чітко та однозначно: “адресно, без посередників”. Аналізуємо далі за текстом: “підтримувати треба сильного”. Автор не розкриває, за якими показниками потрібно визначати сильного: прибутки, рентабельність, урожайність, площі землекористування, обсяг реалізованої продукції, виробіток на одного працівника та інші значущі й другорядні показники.
Проста методика визначення сильного вирішується за принципом: два пишемо, три в умі замічаємо. Вочевидь, коли в умі запам’ятовуємо, а відкрито не оголошуємо, то під “сильним” розуміють агрохолдинги (сучасні латифундії) за різними напрямами виробничої діяльності, в розпорядженні яких земельних угідь стільки, скільки мріяв мати відомий літературний герой: “Ідеш день, ідеш ніч — чия земля?”.
Далі за текстом є: “які ледь животіють”. Передбачимо, що один із тих “слабких”, “який ледь животіє”, скаже, що своє “животіння” започаткував за часів, коли аграрним віце-прем’єром був шановний Михайло Васильович. Депутат Гладій мав з’ясувати, уточнити, що той невдаха, який ледь животіє, живе на забутому державою й депутатами хуторі й іншого способу вижити та прогодувати сім’ю не має, а держава відвернулася від нього, а закони Михайло Васильович та інші депутати пишуть під замовлення “сильних”. Без конкретної методики визначення “сильних світу цього” економіко-політична теорія допомоги сильному змахує на економічний геноцид стосовно мільйонів. На наш погляд, аналітик — вчений і далекоглядний політик, – перш ніж винести вирок невдахам, мав висловити ідею: господарювати на землі в умовах ринкової економіки треба вчити і вчитися.
Пам’ятаємо політико-економічну ідею рибки та вудки, якою так і не навчили користуватися громадян. Держава бере на себе витрати, а науковці й сильні забов’язуються систематично проводити лікнеп (навчання) для невдах на базі розвинутих господарств, вчити фермерів освоювати та впроваджувати енергоощадні технології, ази бізнесу, які реформи колишніх комуністів-капіталістів “викинули” одразу з розвинутого соціалізму в недорозвинутий капіталізм; започаткувати на певний термін за бюджетні кошти просвітницькі (за прикладом просвіти про НАТО) консалтингові регіональні центри для тисяч таких слабаків, невдах. А через п’ять-десять років дійти висновку: держава й ми, законодавці, зробили максимально можливе, щоб ви досягли успіху, а тепер законодавчо переводимо вас на “свої харчі”. Й тільки після підготовчої роботи та законодавчого забезпечення нормального функціонування сільськогосподарських виробників робити категоричні висновки про слабаків і невдах. Адже категорію слабаків і невдах можна поширити на вугільну промисловість, машинобудування, електроніку та інші виробничі галузі, за винятком газу, рідких палив, електроенергії, причетних до розподілу яких можна однозначно зарахувати до категорії “сильних”. Це підтверджує сам пан Гладій: “Подивіться на паливно-енергетичний комплекс, банківську систему, харчову й переробну промисловості та торгівлю. Тут ми великий ривок зробили. Але надмірний консерватизм щодо сільського господарства, особливо лівих політичних сил, стримує розвиток. Вони думають,.. що збережеться, наприклад, те, що раніше називалося “всесоюзна житниця”.
Щодо успішності паливно-енергетичного комплексу, то цей приклад можна було б і не наводити, тому, що це термінал засекречених надсилачів, які заробляють на доданій вартості газу сотні мільйонів доларів. Це відомо не лише політикам, академікам, депутатам, а й простим громадянам – вартістю комунальних послуг. Це інший вид економічної боротьби “сильних” і “темних”.
Шановний академік УААН достовірно знає, що додана вартість формується на виробництві, а не в торгівлі, банківській справі. Там зростає вартість послуг, які сплачують споживачі, а отримують надавачі. Якщо розглядати визначення “всесоюзна житниця” як негатив, то що ж тоді називати розвитком виробництв. Якщо 50 млн т зернових — це недолік для України, то 67 млн т зернових для Франції — це здобутки держави та фермерів.
У тексті інтерв’ю Михайла Васильовича ми знайшли 16 цифр, у тому числі: одне значення ціни на молоко, кількість депутатів (три показники), роки тощо. Глибокого економічного аналізу для розширення виробництва зерна та розвитку тваринництва й, відповідно, збільшення прибутків сільгоспвиробників — немає.
Шановний пан Гладій, певно, достеменно знає, кому на користь пішла ідея квотування зерна на експорт. Збили ціну на зерно для задоволення потреб власників вітчизняних птахофабрик. Група “сильних” задоволена, а більшість виробників зерна – в збитках. І так постійно. “Сильні” гноблять “слабких” і потребують фінансової допомоги для “сильних”.
Михайло Васильович мав би показати економічні, політичні механізми збагачення “сильних” за рахунок “слабких”. Це був би достойний виступ Громадянина, Політика, Вченого.
На наш погляд, у журналі “Зерно” науковець і політик мав дати економічний аналіз складових, які забезпечують урожайність зернових: агротехнологій, техніки, сортів насіння, добрив, захисту рослин. Дати політичні, економічні напрями концепції досягнення європейського рівня врожайності вітчизняними хліборобами.
Нині виступи вчених, у тому числі економістів, нагадують виступ під загальною назвою “думка”, а не числові аргументи, які соціально спрямовані, математично та економічно обгрунтовані.
Історія пам’ятає достойний виступ академіка П. А. Власюка в 1961 році проти тотальної ідеї М. С. Хрущова огульно знищити травопільну систему землеробства. Нині науковці переважно — це політичні та економічні “флюгери”, а не борці за наукові ідеї, які можуть довести, що на вербі груші родять. Тому маємо те, що маємо: перекачуємо слова, думки політичним колом. Водночас, попри політичне пофарбування, не забуваючи за власні ідеї, цілі, щоб “сильні” стали ще сильнішими за рахунок “слабких”.
Автор наводить як приклад успішної діяльності також харчову та переробну промисловість, які не стали складовою виробничої діяльності сільгоспвиробників, як це практикується в розвинутих країнах, а реформувалися в автономний напрям бізнесу. Витрати на те, щоб виробити ковбасу, яку навіть коти не хочуть їсти, сардельки, якими можна фарбувати воду, свіже молоко розводити водою, пропастеризувати й розфасувати, втроє перевищують витрати на вирощування корови та її утримання. Переробну й харчову промисловість за потурання, а то й сприяння політиків, депутатів навмисне відірвали від виробників, щоб формувати диспаритет цін. Таке саме маємо в реалізації електроенергії. Нові власники електромереж не модернізують їх задля зменшення витрат енергії у лініях. Навіщо? Адже споживачі оплатять усі фантастичні витрати електроенергії, які мають місце в застарілих електромережах.
Ключові слова в інтерв’ю: “...допомога, а не подачки; популізм і ринок, оптові ринки, шлях від приватного городу на зовнішній ринок, без якості в СОТ на нас не чекають – спитайте у М. Гладія”. Зважаючи, що своє бачення розвитку аграрного виробництва, яке висловлює вчений, економіст, академік УААН, воно мало б бути економічно обгрунтованим з порівняльними кількісними значеннями, показниками за регіонами у “сильних” і “слабких”, у сильних вітчизняних і сильних європейців, американців, канадців. А, в цілому, з інтерв’ю вийшли політичні гасла з використанням загальних слів: “більше”, “менше”, “краще”, “гірше”, “прозоро”, “чесно”, тобто слова без кількісних показників, що, в цілому, вказує на той самий політичний популізм, який автор не поважає. Все висловлене шановним академіком можна об’єднати під загальною назвою “Політико-економічний КЛОН”.
Достатньо подивитися різні політичні шоу й почути, як маніпулюють прикметниками та показниками опоненти. Як було добре за тих і як зле за цих. “Борці” за процвітання держави перетворилися на стадо, що біжить до економічного корита — Держбюджету. Сором і совість — це ознаки не вітчизняних політиків, а темного електорату, який ще використовує такі аргументи.
В основі розвитку аграрного сектору має бути об’єктивний економічний аналіз і достовірний математичний прогноз стратегії розвитку й тактики діяльності на базі прогресивних енергоощадних технологій. Українське сільськогосподарське виробництво використовує найрізноманітніші агротехнології без їхньої агротехнічної адаптації, економічної оцінки.
Академік УААН В. Ф. Сайко та А. М. Малієнко написали доволі цікаву навіть для інженерів брошуру: “Системи обробітку грунту в Україні”.
Враховуючи, що система обробітку грунту для зернової групи є запорукою високого врожаю та якісного зерна, автори грунтовно розглядають переваги й недоліки нульової системи. У порівнянні вони наводять 13 позитивних позицій і 17 застережень. За вченими-економістами — перевести 13 позитивних позицій і 17 застережень у числові економічні показники й дати їх сільгоспвиробникам для економічно обгрунтованого вибору системи обробітку грунту. Зрозуміло, що 17 більше за 13. Але глибокий економічний аналіз може показати за кількісними, якісними оцінковими знаками вагомість переваг або навпаки. Вочевидь, оперування прикметниками не потребує грунтовного економічного аналізу, тому наші хлібороби вчаться на своїх помилках. Основою українського прориву має бути не тільки приватизація, а й системні фундаментальні наукові дослідження, в тому числі аграрного виробництва. За кожним політичним гаслом, заявою має бути техніко-економічна теорія й перевірена практика.
Одним із значущих науково-прикладних досліджень може бути біоенергетичний напрям — виробництво біопалива та енергетичні й технічні дослідження адаптації до біопалив двигунів та їхній вплив на експлуатаційні характеристики.
За останнє десятиріччя дикого капіталізму битва за врожай часів розвинутого соціалізму реформувалася в тихе полювання на урожай. За висновками спеціалістів-знавців, полювання буває різним. У цілому, його можна обмежити граничними умовами: з адреналіном і без. З адреналіном можна побешкетувати й у державних, і власних лісах, і на вигонах із гвинтівкою з оптичним прицілом, автоматом, кулеметом з підстраховкою охоронця з гранатометом. На рибу — з сітками, динамітом, гранатою, міною з дистанційним керуванням. Адреналіну додає та здобич, яка тікає. Більше та, що кусається, найбільше адреналіну додає страх, але це вже сафарі. Та є ще тихе полювання, без адреналіну. Його полюбляють грибники. Останніми роками з’явився новий вид полювання: тихе полювання на врожай, земельні угіддя. Але таке полювання має свої “за” і “проти”. “За” — це точно відоме місце перебування здобичі, це ті самі “темні слабаки”. Полювання триває за принципом: приходь і бери. “Проти” — це коли всі сильні утрималися.
Для того щоб зібрати високий урожай конкурентоспроможної продукції високої якості, в ринкових умовах мало по-госпадарському ставитися до землі. Слід знати сорти, фізіологію, грунтознавство та агрохімію, теоретичну й прикладну частини боротьби зі шкідниками й хворобами, щоб продукція була екологічно чистою, а не слугувала збудником хвороб, яких і так вистачає в селян, і не лише в них. І найголовніше — держава зобов’язана допомогти хліборобам реалізувати вироблену продукцію за світовими цінами. А то знову трейдери зароблять, а виробники — у збитках.
Було б добре, якби шановний академік поставив ціль і подав економічну стратегію її досягнення: 60 млн т зернових, 6 млн т цукру, 25 млн т відновлення поголів’я ВРХ, овець тощо, що достатньо в бюджеті 52% від валу, а не 16%, як це має місце сьогодні, а селянину річний заробіток – до 50 тис. гривень. Щоб молодь поверталася із заробітків по світу в рідне село, до престижної високооплачуваної праці хлібороба.
Одним із варіантів українського прориву може бути біопаливо. Надлишки сільгосппродукції переробити на біопаливо й зменшити енергетичну залежність. Усі розмови – без конкретних планів, цілей, програм — їх у народі називають “товкти воду в ступі”. Результат відомий — інфляція. У доволі цікавій і повчальній статті під назвою “От простых дробей до трассы Подолинского” (автор — канд. техн. наук Н. Волошин, газета “Зеркало недели”, № 15(644), 21 апреля 2007) розглядають проблеми цін і тарифів, які створюють вартість товарів, послуг і робіт.
Кандидат технічних наук М. Волошин виносить на обговорення доволі актуальну проблему: “Так существует ли цивилизованный научно обоснованный путь к тому, чтобы объективно соблюсти меру вещей на стадии анализа целесообразности резкого скачка цен или товаров в несколько раз”? І відповідає: “В этом замкнутом круге (цены — собственность — цена), над которым ломают головы как инициаторы повышения цен, так и другие — те, кто уполномочен проверить их обоснованность, существует одна особенность, которую не учитывают при современных методах экономического анализа”. І робить висновок, що в собівартості, безумовно, враховують ціни, які формують у різних сферах діяльності, особливо в період становлення ринкових відносин, існує своя шкала цінностей. А саме звідси бере початок диспаритет цін. Достатньо порівняти сільське господарство й переробну промисловість. Як ми вже казали, витрати на те, щоб свіже молоко розвести, втроє перевищують затрати на вирощування корови та її утримання. Саме таке співвідношення (1:3) між закупівельною і реалізаційною цінами на молоко.
Провідні фахівці та науковці світу вважають, що, “замість статистики фінансової, слід надати перевагу енергетичній”. Теорія належить українцю С. А. Подолинському (1850–1891 рр.). Російські вчені показують, що в США функціонує Інститут енергетичного аналізу. Ухвалено закон, згідно з яким усі федеральні програми повинні мати не тільки грошову, а й енергетичну розрахункову частину, і роблять висновок, що американці в такому питанні не довіряють навіть своєму “богу” (долару).
Енергетичну оцінку технології збирання зернових здійснюють науковці з Таврійського державного агротехнологічного університету. Але це тільки фрагмент із загальної енергетичної оцінки виробництва сільгосппродукції, який виконують не на замовлення держави через УААН, а на ентузіазмі.
Згадаймо, першим напрямом українського прориву був ваучер, і до чого він призвів. Другим напрямом — постійна й бездумна деколективізація кінця ХХ століття (щоб народилася земельна мафія й земельне рейдерство).
Розробляються й реалізуються фрагментарні напрями чергових проривів, наслідки яких електорат відчує згодом й одразу. На жаль, усі державні прориви, реформи мають не числові економічні обгрунтування, а політичні кольори, як крашанки перед Великоднем, і, відповідно, строк їхньої дії такий, як строк зберігання крашанок.
На наш погляд, депутат — академік — економіст під час визначення “сильного” мав керуватися не політично-економічними клонами, а показниками енергетичного аналізу технологічних процесів сільськогосподарського виробництва, зокрема сучасних енергоощадних механізованих технологій у рослинництві, тваринництві, переробній промисловості. Напевно, за такого підходу не виникло б проблеми “економічних реалій та індустріальних міражів”.
Поверховість, а не фундаментальність економічної теорії аграрного виробництва науковців, які мають вплив на урядовців і політиків, спостерігається в усіх макро- і мікропроцесах. “Квіточки” цього підходу ми бачимо в диспаритетах цін і визначенні “сильних” вітчизняного економічного простору. Неточні прогнозовані та обгрунтовані розрахунки домінують в аграрному секторі, а невизначеність висловлена словами пісні відомої співачки: “То ли еще будет, ой, ой, ой”. Вчені економісти-аграрники не б’ють на сполох: село як колиска титульної нації матеріально, фізично, духовно деградує через постійне безробіття й, найголовніше, — безперспективність. Не потрібно самообманюватися торішнім урожаєм. Адже це виняток і заслуга Всевишнього, а не данина політичній стратегії та економічній підтримці уряду.
Основний об’єкт підтримки українського прориву — це село й селяни. Сильні світу настільки відірвалися від реального життя простих хліборобів, що не бачать бідного Данила в борозні з його виробничими, економічними та соціальними проблемами, застарілою, гранично спрацьованою, технікою. Технічне оснащення механізованих технологій – на низькому рівні, технічного сервісу практично немає. Адже це робочі місця в селі. Справна, дієздатна техніка — одна з вагомих складових потенційного врожаю. Сучасна техніка — це, передусім, агростроки, витрати палива, трудові затрати. Згадуючи про сучасні трактори, комбайни — “все, що дало б змогу господарювати селянину за будь-яких погодно-кліматичних умов”, вчений-аграрник мав уточнити, що тільки для відновлення тракторного парку хліборобам потрібно тракторів сумарною потужністю 20 млн к. с. За середньої вартості 1 к. с. 200–250 тис. дол. селянам потрібно $4—5 млрд. Для придбання тракторів, за співвідношенням 1:2, потрібна сума $8–10 млрд. Потреба в різних комбайнах — на суму понад 20 млрд грн. Ремонтно-обслуговуючої бази — на 30 млрд грн. Це ті економічні реалії, на які слід зважати із вступом до СОТ і враховувати під час обгрунтування напрямів українського прориву.
Криза в економіці вдарила, насамперед, по бідних і незаможних, а політики та урядовці налаштовані допомагати “сильним”: банкам, “власникам заводів, газет, пароходів” тощо. Практика бездумного реформування під різними політичними гаслами, без належного економічного розрахунку в усіх галузях за соціальними наслідками стала національною хворобою і бідою. Президенти, чергові міністри, керівники трансформуються в чергових реформаторів з претензією на лаври Столипіна. Україна стільки “столипіних” не витримає, бо нескінченні необгрунтовані реформи більше нагадують руйнацію, ніж розбудову.

А. Парамонов

Інтерв'ю
З лютого цього року підрозділ Crop Science компанії «Байєр» в Україні очолив Франк Хатке, який водночас займає посаду керівника регіонального маркетингу в країнах Центральної та Східної Європи і нещодавно приїхав у нашу країну з Польщі.... Подробнее
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее

1
0