Українське молоко: працювати, як за соціалізму, а жити, як за капіталізму

Ох і весело жити нині в Україні. Змови на кожному кроці. Президент звинувачує в антиукраїнській змові прем’єр-міністра. Премєр-міністр звинувачує в антидержавній змові Секретаріат Президента. Одночасно в усіх негараздах нашого АПК традиційно звинувачують у змовах трейдерів і переробників. Не життя, а якась хроніка часів Борджіа.

Після звинувачень прем’єр-міністра на адресу зернотрейдерів, що вони не хочуть давати селянам “справжню ціну”, дійшла черга до молочарів, які теж не хочуть давати “справжню ціну”. З цією “справжньою ціною” наші селяни вкупі з пані прем’єр-міністром нагадують Михайла Самуїловича Паніковського:
— Зараз ми одпиляємо по шматочку, — діловито сказав Паніковський, — а завтра вранці продамо. Я маю знайомого годинникаря, пана Біберхама. Він дасть справжню ціну. Не те що в Чорноторзі, де справжньої ціни не дадуть.
Так от, пані прем’єрка ситуацію на ринку молока розцінює так: “Безумовно, це монопольні змови тих, хто скуповує сьогодні в селян молоко. І як наслідок, селянам тепер краще велику рогату худобу, яка дає молоко, забивати на м’ясо й забути про молоко. Так бути не повинно” (УНІАН, 04.07.2008).
До проблем агропромислового комплексу України Юлія Тимошенко віднесли й те, що в багатьох регіонах України ціна на молоко нижча, ніж на воду. “Існує багато монопольних змов і абсолютно не працює Антимонопольний комітет. І в багатьох регіонах України ціна на молоко навіть дешевша, ніж на воду, — 0,80–1,20 гривні за літр молока”, — підкреслила прем’єр-міністр, додавши при цьому, що за такої ситуації селянам невигідно здавати молоко, тому вони здають велику рогату худобу на м’ясо (Укрінформ, 04.07.2008).
У липні в роздрібній торговельній мережі ціни на молоко, якщо порівнювати з червнем, у дванадцяти регіонах не змінилися й збереглися на рівні 3, 06–4,24 грн/л, у восьми регіонах — знизилися на 0,3–4,2% — до 3,38–4,07, у семи — підвищилися на 0,3–6% — до 3,23–4,28 грн/л (“Українські новини”, 26.08.2008).
А й справді, може все-таки є змова на ринку молокопродуктів, і молокопереробники наживаються, не доплачуючи селянам за їхню важку працю? Он бачите, що робиться: роздрібні ціни супермаркетів на продукти харчування в Україні, зокрема, на молоко в картонних упаковках жирністю 3,5 і 1,5%, на суперпастеризоване молоко жирністю 3,5% і на деякі види свинини перевищують європейські. Про це свідчить порівняння роздрібних цін на продукти харчування в Німеччині й цін у мережі київських супермаркетів, що його зробило Німецьке аналітичне агентство ZMP. Зокрема, українські ціни на суперпастеризоване молоко жирністю 3,5% і на свіже молоко в картонних упаковках жирністю 1,5% перевищують європейські на 5%. На свіже молоко в картонних упаковках жирністю 3,5% ціна за 1 л в Україні більш ніж на 20% перевищує ціну супермаркетів Німеччини (“Деловая неделя”, 29.02.2008).
Тобто купують молоко в селян за копійки, а продають дорожче, ніж в Європі. Неподобство! А тепер і поготів ціни зменшують. Якщо недавно господарствам переробні підприємства платили по 2,4–2,6 грн/кг сировини, то сьогодні дають лише 2–2,3 грн. А селянам пропонують ще менше: 1,1–1,3 грн, в ліпшому разі — 1,5 грн/літр.
Треба зазначити, каже голова правління Національної асоціації молочарів України “Укрмолпром” Василь Бондаренко, що західний ринок для вітчизняної молочної продукції не доступний, адже вироблена вона з сировини, яка не відповідає за мікробіологічними показниками стандартам об’єднаної Європи. У нашій країні в загальних обсягах закупівлі молока гатунку “екстра” і вищого гатунку (тільки таке, за стандартами ЄС, і може потрапляти на полиці магазинів) — всього 7,1%, першого — 18,2, другого гатунку — 74,3%. Тобто ми здебільшого маємо високу собівартість сировини в населення, низьку її якість, а в господарствах закупівельні ціни зрівнялися з європейськими — уже 30 євроцентів, як у Польщі (“Голос України”, 10.04.2008).
А тепер спокійно, без емоцій, проаналізуємо ситуацію. А щоб розмова була предметною, погляньмо на те, що відбувається на ринках молока в світі. Бо ж, знаєте, найпереконливішим аргументом у наших політиків і міністрів є: “А он у Європі…”, “а он в Америці…” і так далі. (Звідки вони все це знають — повна загадка, адже ніхто з них іноземних мов, окрім російської, не знає, іноземних газет і журналів не читає, іноземні телеканали не дивиться, а Інтернет для них — це таємниця за сімома печатками).
Отже, подивімося на середні ціни на молоко в ЄС у 1999–2007 рр. (євро/т, без ПДВ).
Чому середні? Бо закупівельні ціни на молоко різняться між країнами та між компаніями всередині навіть однієї країни.
А історія з молоком цього року в світі виглядає так (євро/т, без ПДВ):
Ціна молока в світі визначається ціною молока в Новій Зеландії, в якій фермери мали б давно збанкрутувати, якщо дотримувалися б рекомендацій наших “експертів”: хіба хазяїн триматиме корову, якщо вона за рік дає менше 5 т молока. Так от, у Новій Зеландії середній надій на корову становить 4 т/рік. Але це так, до слова. А чому ціна на молоко визначається саме ціною в Новій Зеландії? А тому, що 90% своєї молокопродукції Нова Зеландія експортує (13–14 млн тонн).
У липні закупівельна ціна на молоко в Новій Зеландії була 0,255 євро/л (без ПДВ). Додамо 20% ПДВ для порівняння з цінами в Україні й отримаємо 0,3 євро/л, або 2,10 грн/літр.
Здається, ціна 2,0–2,5 грн/л, що її сплачують українські молокопереробники, лежить десь поруч. Але це тільки здається. В Новій Зеландії у 2007 році платили 31,8 євроцентів/л (з ПДВ) за “стандартне молоко”. Термін “стандартне молоко” використовують у молочній галузі для порівняння цін у різних країнах. “Стандартне молоко” — це молоко із вмістом жиру та білка 4,2 і 3,4%, відповідно. При цьому вміст бактерій у мілілітрі молока не має перевищувати 25 тис. од., а соматичних клітин — 250 тисяч.
У нас усі говорять про “молоко”, ніби воно все однакове. Але, крім показників якості, в деяких країнах (США, Велика Британія) молоко ділять ще й за напрямом використання. В США існує чотири класи молока, які різняться не показниками якості, а напрямом використання. Найбільшу закупівельну ціну (перший клас) отримують фермери, які постачають молоко для дальшого використання у вигляді питного. Далі йде молоко (другий клас), яке використовують для виготовлення йогуртів, вершків тощо. На третьому місці — молоко (третій клас), яке використовують для приготування твердих сирів. Найменшу ціну (четвертий клас) дають фермерам, які продають молоко для виробництва масла та сухого молока. Мотивація зрозуміла: питне молоко та продукти із незбираного молока — це продукція негайного споживання, тоді як сири та масло можуть і полежати.
Погляньмо на склад молока в різних країнах:
Скільки б заплатили в Новій Зеландії за українське молоко? Аж 26,3 євроценти/л (з ПДВ) або 1,84 грн/л. А в нас переробники платять на 20-60 к. більше. Але це тільки початок. А який вміст бактерій і соматичних клітин у молоці в різних країнах?
Звідси зовсім очевидно випливає, що українське молоко, навіть вищої якості, за європейськими мірками, таким не є. А яким? Схема премій/штрафів, використовуваних у ЄС така:
Звідки випливає, що українське молоко вищого класу — це європейське молоко нижчого класу, ще прийнятного для переробки. Українське молоко першого й другого класів європейські молокопереробні підприємства просто відмовилися б приймати.
Реально ж за українське сире молоко в Новій Зеландії заплатили б ще на 20% менше, або 1,53 грн/л. В ЄС заплатили б більше — 2,05 грн/л за молоко нашого класу “екстра”, а молоко з приватних дворів узагалі відмовилися б купувати. Тож, одержуючи 1 грн/л, наші власники однієї-двох корів ще й щось заробляють.
А те, що власники домогосподарств заявляють, що виробляти їм молоко невигідно, це — дурниці. Щоб говорити про вигідність/невигідність, потрібно вести бодай примітивний бухгалтерський облік за схемою “доходи/витрати”. Хто його веде в селянських дворах? — А ніхто.
Але повернімося до питання: що робити?
Пані прем’єр-міністр традиційно пропонує всіх молокопереробників “нагнути”:
“Потрібно подивитися на всі молокозаводи, які закуповують (молоко) за секторами і подивитися без Антимонопольного комітету, які ми сьогодні маємо важелі впливу”, — підкреслила премєр-міністр.
Тимошенко уточнила, що можна застосовувати механізм мінімальних закупівельних цін на молоко. “Якщо закуповують нижче мінімальної (ціни), то включати всі важелі впливу”, — зазначила вона (“Українські новини”, 26.08.2008).
Ага, згадали “мінімальні ціни”. Що ж це таке?
Згадка про так звані “мінімальні ціни” на молоко є в двох законах: “Про державну підтримку сільськогосподарського виробництва в Україні” та в законі “Про молоко та молочні продукти”. Трактування поняття “мінімальна ціна на молоко” в цих законах суперечать одне одному. Якщо в законі “Про молоко та молочні продукти” “мінімальну ціну” визначено як таку, що має відшкодовувати середньогалузеві нормативні витрати та забезпечувати мінімальний прибуток товаровиробникові, то в законі про підтримку сільського господарства — “мінімально допустимий рівень цін на продукцію тваринництва використовується як база для розрахунку дотацій, а також для розрахунку ціни при закупівлі продукції тваринництва безпосередньо у виробника.”
Що означає “для розрахунку ціни при закупівлі продукції тваринництва безпосередньо у виробника”? Закупівлі ким? Розрахунку ким? Чи є ця ціна обов’язковою під час закупівлі продукції приватним підприємством у приватного підприємства, адже це їхня власна справа.
У Сполучених Штатах Америки 1949 року було прийнято закон, за яким заступник міністра сільського господарства мав забезпечувати підтримку ціни на молоко через Товарно-Кредитну Корпорацію (ТКК). За цим законом ТКК має купувати необмежену кількість запропонованого їй масла, сухого знежиреного молока та сиру за оголошеними ТКК цінами. ТКК розраховує ціни таким чином, щоб забезпечити молокопереробним підприємствам середньої потужності можливість сплачувати оголошену ціну підтримки за молоко на переробку. Виробники молока можуть отримувати (і фактично отримують) ціну, меншу за ціну підтримки, залежно від ринкових умов попиту-пропозиції та якості молока.
До того часу ціну підтримки на молоко встановлювали, виходячи із залежності між закупівельними цінами та цінами, які виробники сплачували за матеріально-технічні ресурси протягом базового періоду (“паритетна ціна”). В 1980 році швидке зростання урядових запасів та витрат на підтримку “мінімальних цін” змусило сенат заморозити програми підтримки ціни на молоко. 1985 року було запроваджено зміни до законодавства, які передбачали зменшення ціни підтримки та заходи із виведення з експлуатації зайвих потужностей із переробки молока.
У 1980 році прийняли закон, за яким вводилися мінімальні ціни підтримки на молоко, а також механізм, що прив’язував цей мінімум до обсягів виробництва. Законом 1996 року передбачалося повністю скасувати до 1999 року механізм цін підтримки. Однак Конгрес США запровадив надзвичайні компенсаційні виплати виробникам молока, і щороку подовжує термін дії програми підтримки ціни. Законом 2002 року ціна підтримки була знову відновлена як довготермінова програма, за якої ціна на молоко була зафіксована на рівні 9,90 USD/cwt (0,218 дол./кг).
Уже з 1949 року в США мінімальну ціну розраховують, виходячи із спроможності молокопереробних підприємств платити цю ціну (а отже, й купівельної спроможності кінцевих покупців). В Україні споживачів не беруть до уваги взагалі.
До того ж, у США ТКК купує молочні продукти за оголошеними цінами за рахунок Державного бюджету, який формують, покладаючись, насамперед, на багатих громадян (податок на дохід фізичних осіб і податок на прибуток юридичних осіб). В Україні влада хоче зобов’язати молокозаводи купувати молоко за мінімальними цінами, а отже, перекладає тягар витрат на кінцевих споживачів, 90% яких належать до найбідніших прошарків населення країни. Отака соціальна справедливість в Україні!
А тут ще озвався наш видатний аграрник Михайло Гладій: “КабМін повинен зосередиться на розробці програми адаптації українського АПК до роботи в умовах СОТ”.
Кабмін мав розробити програму адаптації українського АПК до роботи в умовах СОТ ще 15 років тому, коли Україна тільки-но подала заявку про приєднання до ГАТТ (у 1993 році СОТ ще не було). Але й донині такої програми немає.
Пам’ятаєте таку народну мудрість: у двадцять років розуму немає — і не буде, у тридцять років дружини немає — і не буде? Так от, хочу вас запевнити, що програми адаптації українського АПК до роботи в умовах СОТ п’ятнадцять років немає — і не буде!
Який же з усього цього висновок?
Перший — споживачі не постраждають, допоможе закордон: імпортні тарифи на молокопродукти становлять після вступу до СОТ 10 відсотків.
Другий — молочне виробництво в Україні буде прибутковим, якщо вести його з розумом. На жаль, замість адаптувати українське сільське господарство до вимог світової економіки, його нищили під гаслами “реформ”, а окремі чиновники набивали кишені, забороняючи імпорт в Україну високопродуктивних порід ВРХ. Тепер на відновлення продуктивного стада знадобиться не менше п’яти років.
І нарешті, сьогодні лунають залякування щодо неможливості експорту молокопродуктів до ЄС через їхню низьку якість. Причина — низька якість сировини, передусім із господарств населення. А тому треба заборонити реалізацію молока з приватних дворів і молокозаводам, і на ринках.
Молочна галузь відновиться, в цьому немає жодного сумніву, от тільки б не заважали академіки, міністри та нардепи зі своїми вигадками. 

Юрій Михайлов