Укр
Інтерв'ю
Алекс Ліссітса: «Якщо ви хочете розвивати свій бізнес, вже зараз вивчайте стандарти, які діють у країнах ЄС»
03.01.2025
209
Попри всі труднощі, український аграрний бізнес намагається утримати позиції та рухатися вперед. Яким буде майбутнє українського бізнесу та його шляхи розвитку, а також про власний досвід в сільському господарстві і амбітні плани на майбутнє розповів у інтерв’ю голова ради директорів ІМК, президент УКАБ, ініціатор та голова наглядової ради проєкту «Агрокебети» Алекс Ліссітса.
Пане Алексе, розкажіть з чого починався ваш шлях в агробізнесі?
— Народився я в невеликому селі на півночі Чернігівщини, у простій українській сім’ї, батьки тримали величезне господарство. Згадуючи дитинство, я не знаю, нащо вони понабирали стільки тієї картоплі, і до сих пір не розумію (сміється). Ми вирощували величезну кількість картоплі, тримали весь асортимент сільськогосподарських тварин, які можна було уявити в господарстві: гусей, індиків, курей (бо як же без них), свиней, і, звичайно, корову. Відповідно, туди витрачався весь мій час: крім занять сільським господарством, шкільними уроками і трішки піонерією – інших занять не було. В той час я, відверто кажучи, дуже не любив сільське господарство, навіть переконував себе: «Будь-що робитиму, але сільським господарством ніколи більше займатись не буду!».
В результаті, коли закінчив школу, вирішив поступати в Національний університет ім. Т. Шевченка на спеціальність «Політекономія». Я вирішив, що це буде цікава професія, яка поєднує в собі політику та економіку, а ще це був шанс покинути село і більше туди не повертатись. Але, на жаль, напередодні вступних екзаменів помер мій батько. Я змушений був повернутися додому і пропустити екзамен.
Я вирішив порадитись щодо майбутньої кар’єри зі своїм вчителем математики, думку якого я дуже цінував. І моя перша порада для всіх: «Завжди в житті потрібно мати ментора, який може вам допомогти і порадити». Учитель мені порадив вступити в Українську Сільськогосподарську Академію (нині НУБІП – Ред.) «Потім, якщо захочеш – переведешся в інший заклад чи факультет», — порадив він. От так я до сих пір вже 35 років як «переводжусь».
І друге моє правило в житті і моя порада іншим: «Ніколи не говоріть «ніколи».
Коли я вступив до Сільгоспакадемії на початку 90-х, то зрозумів, що без освіти та чіткого розуміння, чого я хочу від життя, не досягну жодних успіхів. Тому я вирішив прагматично підходити до свого розвитку: продовжити навчання закордоном. На той час США були дуже популярними, а Англія – недоступною через високу вартість, а я не знав жодної іноземної мови. Натомість, бажаючих поїхати до Німеччини було мало, тому за два роки я вивчив німецьку, зосередивши на цьому весь свій час та сили, і виграв олімпіаду серед студентів у Києві.
Наступна моя порада, яка буде особливо актуальною зараз, під час війни: «Фокусуйтесь на конкретних питаннях в житті. Не дозволяйте, так званим пожирачам часу, забирати у вас цей цінний ресурс».
У нас у всіх сьогодні є величезні проблеми під час війни. На наше життя впливають різні фактори: повітряні тривоги, смертельні загрози, які створює наш божевільний сусід, сумні та тривожні новини, які лунають з різних інформплатформ. Саме зараз, коли поглиблюється криза, коли триває страшна війна в країні, людям треба сфокусуватися саме на тих питаннях, які потребують негайних рішень.
Після завершення навчання в Німеччині, один із професорів запропонував мені продовжити навчання в аспірантурі. Я відразу відмовився, бо не бачив себе в науковій сфері. Проте я все ж закінчив аспірантуру в 2001 році в Берлінському університеті імені Гумбольдта. Після цього вирішив, що науковою діяльністю займатися більше не буду.
Але життя розпорядилося інакше: наступні чотири роки я працював у німецькому дослідницькому університеті, де займався питаннями приєднання європейських країн, таких як Польща, Чехія, Словаччина, до Європейського Союзу, якраз у контексті аграрної політики ЄС. Тому ця тема й досі залишається мені дуже близькою.
Працюючи науковим співробітником, я мріяв отримати Нобелівську премію з економіки і почав готувати ще одну дисертацію. Для цього обрав відомого австралійського вченого.
Моя наступна порада: «Ставте амбітні цілі в житті і впевнено рухайтесь у напрямку їх реалізації».
Через це переїхав з Німеччини до Австралії, але зрештою передумав досягати до Нобелівської премії і вирішив повернутись в Україну. Тут я побачив, що агробізнес в Україні починає розвиватись, проте не було якоїсь платформи, яка б слугувала для розвитку ефективних великих та середніх агропідприємств у галузі інновацій. Тому я створив Український клуб аграрного бізнесу, щоб об’єднати компанії і сприяти їх розвитку.
Розкажіть про ваші перші кроки в Україні? Який вплив на розвиток українського агросектору мала співпраця компаній через УКАБ?
— Буду відвертим, перші кроки були не дуже вдалими. Я спочатку працював в Українській аграрній конфедерації. Але зрозумів, що змінити стару структуру досить складно, краще побудувати паралельно щось нове. Довго перебуваючи закордоном, я спочатку не знав, з чого мені почати роботу в Україні. Тому вирішив взяти паузу.
На той час я жодного разу не бував у горах і не мав досвіду в походах. У північній Іспанії є відома Дорога Святого Якова, що веде до могили апостола Якова в місті Сантьяго-де-Компостела, яке нині є важливим місцем християнського паломництва.
Я вирішив спробувати пройти цією дорогою, хоча не мав жодного досвіду в подібних подорожах. За 27 днів я подолав 780 км, в результаті чого збив ноги та руки. За цей час я навчився виживати в умовах пекельної спеки іспанського літа, коли температура досягала вище 40 °C. Були моменти, коли боліло все тіло, і здавалося, що більше немає сил. Це, мабуть, було ще одне важливе усвідомлення — коли тобі здається, що вже немає сили йти далі, ти зупиняєшся, переводиш подих і розумієш, що єдиний правильний шлях — рухатись уперед.
Останні сто метрів до церкви Святого Якова я подолав на колінах, як це робили паломники в давнину. Коли повернувся додому, я відчув таку силу, що вирішив що зможу змінити систему в українському сільському господарстві, створивши нову організацію, яку ви сьогодні знаєте як Український клуб аграрного бізнесу. Тоді багато хто з моїх знайомих сумнівався в моєму успіху, мені говорили, що нічого у мене не вийде.
Проте я досяг того, що планував. Спочатку Український клуб аграрного бізнесу складався з 12 компаній, метою роботи якого був обмін інформацією щоб стати ще більш ефективними, і ми зразу почали працювати разом з німецькими партнерами над системою покращення ефективності компаній в міжнародному порівняльному проєкті Agribechmark. Завдяки плідній співпраці, компанії з часом змогли залучити міжнародні фінансові ресурси, а деякі вийти на біржі Франкфурта, Берліна, Лондона, Варшави тощо.
Ключовий принцип мого життя: «Не боятися обмінюватись інформацією, ділитися ідеями та спільно їх обговорювати».
Однак важливо, щоб цей процес був двостороннім, де кожна сторона також готова ділитися знаннями та практиками, а не тільки споживати.
Сьогодні УКАБ об’єднує 250 компаній, охоплюючи різні сегменти аграрного ринку. Наша ключова позиція — відкритість і обмін корисною для компаній інформацією. Ми ділимося даними про врожайність, щоб агрономи могли аналізувати ситуацію і покращувати результати у своїх господарствах. Довіра між компаніями дозволяє навіть обмінюватися технологічними картами та оцінювати помилки. Це сприяє розвитку та покращенню роботи. Орієнтуйтеся на найкращі практики, є компанії, які готові ділитися своїм досвідом.
Я допомагав компаніям, зокрема Агротон та IMK, виходити на біржі. Не маючи досвіду в операційній діяльності, я прийняв запрошення працювати в компанії ІМК, хоча деякі знайомі сумнівалися і говорили, що нічого хорошого з цього не вийде. Моя ще одна порада: «Не бійтеся, якщо впевнені в своїх силах». На той час IMK обробляла 136 тис. га землі, мала борг близько 200 млн доларів і серйозні проблеми по всіх напрямках діяльності. За сім років ми погасили борги, закрили кредити і почали виплачувати дивіденди інвесторам.
Важливим фактором успішної роботи була довіра. Я відкрито звернувся до банків, поділився фінансовою ситуацією в компанії та планами розвитку, що дозволило отримати підтримку від фінансових установ.
Для успіху в агробізнесі важливо бути відкритими і чесними з банками та інвесторами, адже співпраця з ними є ключем до розвитку. Коли є довіра і чесний підхід, то створюється нова площина співпраці. Саме таку співпрацю я хочу організувати для українського сектору агробізнесу.
Яким ви бачите економічний розвиток України в найближчому майбутньому? Як українським компаніям пережити складні часи та на які ключові моменти варто звернути увагу?
— Економічне майбутнє України буде досить складним.
Моя порада підприємцям: «Сьогодні важливо бути прозорими, мати чітку звітність і стабільність, щоб пережити складні часи». Зростає проблема нестачі кваліфікованих кадрів, і варто готуватися до міграційної хвилі з інших країн.
Важливим є слідкування за розвитком інновацій у світі, оскільки технологічні країни, як США та Китай, стають рушієм прогресу. Інновації дозволять українським компаніям у майбутньому закріпитись на ринку та довго функціонувати.
На превеликий жаль, існує хибне уявлення, що приватний інвестор — це просто спонсор. Також багато хто сподівається, що після завершення війни та вступу в ЄС Україна отримає мільярди на допомогу, але цього не буде.
Ті кошти, які зараз надходять в Україну, проходять через банки. Тому важливо навчитися ефективно співпрацювати з фінансовими установами. Створення фінансової екосистеми для агробізнесу є складним процесом для як власників, так і для банків.
Сьогодні бізнес — це не лише про прибутки. Це передусім про відповідальність, яку ми несемо перед нашими воїнами, які захищають країну на передовій, перед нашими громадами, родинами та перед собою. Тому важливо зосередитись на конкретних питаннях і проєктах, які ви хочете реалізувати. Це, мабуть, найважливіша порада, яку я зараз можу дати.
Як впровадження європейських стандартів у сільському господарстві може вплинути на українських виробників?
— У країнах ЄС фермерам надаються субсидії, але вони зобов’язані дотримуватись стандартів якості, екологічності та ведення сільського господарства, що призвело до глобальної стандартизації виробництва. У ЄС витрати на продукти харчування становлять лише 10 % доходу громадян, тоді як в Україні — майже 50 %.
Україна зараз робить значний крок у напрямку Євросоюзу, і, на мою думку, ми будемо інтегруватися в ЄС поступово. Наразі діє програма ЄС Ukraine Facility, що триватиме до 2027 року. Від 2027 року в ЄС буде закладено новий бюджет, в який частково буде інтегрована і Україна. А вже з 2035 року ми маємо стати повноправними членами Європейського Союзу. Це означає, що для тих, хто працює в агросекторі настане перехід до нових правил ведення бізнесу та адаптації до європейських стандартів.
Ще одна важлива порада: «Якщо ви хочете розвивати свій бізнес, передати його нащадкам або релокувати в одну з європейських країн, вже зараз вивчайте стандарти, які діють у країнах ЄС». Це дозволить бути готовими до змін, а також дасть доступ до нових фінансових можливостей, які будуть відкриті для тих компаній, які налаштуються на європейський ринок і будуть готові до цієї трансформації.
Я маю намір змінити підхід приватних інвесторів, щоб вони звернули увагу на середній та малий бізнес в Україні, зокрема в агропромисловому комплексі. Зараз ми працюємо над створенням міжнародного фонду на 150 млн доларів для фінансування цього сегмента. Через рік-два у нас буде ще більша кількість проєктів для фінансування. Хоча ринок є складним, я впевнений, що через 5–7 років проєкти стануть окупними. Я більш ніж переконаний, що за 10 років ці проєкти можуть стати успішними, і Україна зможе продемонструвати свої можливості європейським країнам.
Якою ви бачите структуру сільського господарства України на найближчі 10 років?
— Спочатку наведу приклади з європейської практики.
Протягом останніх двох років я часто бував у Польщі. Середній розмір фермерських господарств у Польщі становить приблизно 11 гектарів. Ось приклад: припустимо, польський фермер збирає 10 тон пшениці з гектара, отже, з 11 гектарів він отримує 110 тон пшениці. Якщо ціна пшениці складає 200 євро за тонну, то фермер заробляє 22 000 євро від продажу. Це не чистий дохід, а загальна сума, яку він отримує. Додатково він може отримати 4–5 тисяч євро дотацій від ЄС, залежно від площі землі, що збільшує його дохід припустимо до 26–27 000 євро на рік.
Тепер фермеру потрібно витратити близько 10 000 євро на засоби виробництва, що залишає йому чистий дохід у 16–17000 євро. 20 років тому цей дохід був значним для одного працівника в Польщі, коли дохід на одного працівника складав лише 700 євро. Однак сьогодні середній дохід у Польщі — близько 2200 євро, що ставить під сумнів достатність цього заробітку. Якщо врахувати, що більшість фермерів мають сім’ї, на 16 000 євро річного доходу двоє членів родини не можуть обійтися.
Цікаво, що 40 % польських фермерських господарств фактично є хобі для їх власників. Більшість із цих фермерів мають основну офіційну роботу, а фермерство служить їм додатковим джерелом доходу. В такий спосіб у Польщі займаються фермерством приблизно 4 мільйони людей.
У Німеччині ситуація схожа: з близько 200 тис. фермерів, 50 % розглядають аграрний бізнес як хобі. Вони не можуть забезпечити свої родини лише за рахунок доходів від сільського господарства та дотацій. Вступ України до ЄС є одночасно тривожним явищем і шансом для європейських фермерів змінити свою політику.
Що стосується майбутнього України, я переконаний, що ми рухаємося в бік Євросоюзу. Зростатиме роль ефективних середніх фермерських господарств.
Щодо тваринництва, особливо ВРХ, я впевнений, що великі фермерські господарства не будуть активно розвивати цей сегмент. Скоріше за все, це будуть ферми на 50–100 голів, де ставлення до тварин значно відрізнятиметься від великих господарств. Також в аграрному секторі пріоритетом залишатиметься виробництво зернових та олійних культур. Тваринництво, зокрема розведення ВРХ, молочного стада, а також вівці та кози — це буде сектор малого та середнього бізнесу.
Я підтримую розвиток сімейних ферм. Це досить перспективний напрям агробізнесу. Сімейна ферма, якою я її уявляю, повинна бути розташована поруч із великими містами, мати до 50 голів ВРХ, виробляти молоко та продукти його переробки з можливістю прямого продажу споживачам. Така ферма, на мій погляд, буде ефективною. Натомість господарство,
яке вирощує всього до 10 тонн пшениці на рік, не маючи інших доходів, навряд чи матиме значний прибуток, оскільки буде піддаватись сильному тиску з боку великих конкурентів.
Юлія Наружна, j.naruzhna@univest-media.com
Наступна стаття
Читайте також
Інтерв'ю
Попри бурхливий розвиток аграрного сектору в економіці України рівень проникнення агрострахування у сільське господарство коливається на позначці 2-3%. Натомість світовий досвід підказує, що становлення потужної аграрної держави неможливе... Подробнее
Corteva Agriscience — одна з найбільших публічних наукових компаній у світі чи не першою серед виробників насіннєвого матеріалу і засобів захисту рослин прийняла рішення припинити бізнес в росії після її повномасштабного нападу на Україну... Подробнее
Статті
1
0
