У нас є мізки, руки та бажання працювати. Проте цього замало

— Певний час тому, один із фахівців галузі виступив із тезою, що НААН України на сьогодні – це фактично мертва установа, яку потрібно розпустити, натомість створити інші органи які будуть опікуватись  аграрною наукою у державі. Як ви ставитесь до такої ідеї?

— Це дещо субё`єктивно, але частка правди є. Не все добре й в Академії. Структура морально і фізично застаріла. Подивіться на віковий склад — обмаль тих, хто віком молодше 50 років. Вчені, які тут працюють, перетворилися на простих чиновників і більше, здається, опікуються питаннями землі, яка належить НААН. Директиви та документи, які надходять із НААН на місця, відірвані від реального стану справ, це фактично, переливання з пустого в порожнє. Немає ані нової техніки, ані наукових тем, які супроводжує і погоджує НААН, які несуть не забагато позитивного для галузі. Ми формуємо тематику наукових досліджень на 5 років, тягнемо її, звітуємо і на цьому все.

На мою думку, кількість наукових інститутів, які на сьогодні є у підпорядкуванні НААН, надто велика. Їх потрібно переформатувати і скорочувати в макрогрупи, які створювали б нормальні діючі системи у сільському господарстві. Сказане мною не викличе задоволення та не матиме відкритої підтримки, але колись потрібно бути чесним, хоча б перед собою та майбутнім. 

— Яким чином можна було б, на  ваш погляд, налагодити аграрну науку?

— Висловлю свою персональну, важко витриману думку, яку поділяють багато моїх однодумців-науковців, але ми, на жаль, є меншістю. Доцільно здійснити децентралізацію науки, тобто розділити її на 4 сучасних добре обладнаних наукових центри на півдні, півночі сході та заході України, взявши за основу провідні наукові установи, тоді туди буде доцільно привабити тих працездатних і перспективних спеціалістів, які ще не поїхали за кордон, не перепрофілюватись. В Україні нас є непогані фахові наукові кадри. Проте навіть просто зараховувати аграрну науку до фундаментальних досліджень – уже помилка, ми - представники прикладної науки. Ми повинні ті доробки, які у нас є, впроваджувати у практику підприємств та орієнтуватися винятково на потреби аграріїв.

— А що ще, окрім директив НААН заважає науковим інститутам розвиватись, приміром, частково на комерційній основі як це є у Білорусі?

— Наука — процес творчий, тому суворий контроль із боку держави, як на мене, тільки шкодить. З приводу переходу на комерційні проекти – це правильна стратегія. Україна  по суті має все: і нормальних науковців (зокрема і молодих), і чудові розробки, проте вони створюються винятково на ентузіазмі. Вчені мають бути не відділені від практики – не користуватися усталеними уявленнями про аграрний сектор, а бути гнучкими та мобільними, допомагати аграріям, співпрацювати із ними. Так держава має фінансувати науку, головним чином ту її частку, яка дійсно відповідаю званню фундаментальної. Потрібні нові, не замусолені віком та видуті з пальця програми підтримки та стимулювання розвитку науки.

— Що відбувається зараз із українською селекцією?

— Ми втрачаємо її катастрофічними темпами. Спочатку ми просто, як то кажуть без бою, втратили селекційний напрямок по кукурудзі та соняшнику, фактично, передавши все в руки іноземних селекційних компаній. Я не маю нічого проти них. Там хороші якісні гібриди, проте наша наука у такий спосіб перетворюється на сировинний придаток. Іще трохи, і ми втратимо нашу споконвічну гордість - селекцію по пшениці та ячменю. Через рік-два нові українські сорти просто не будуть реєструвати, адже на них просто не буде попиту виробників. Якщо ми не підемо в сторону приватизації, створення приватних селекційних інститутів, як це є у світі,  про українську селекцію можна буде забути назавжди.  На моє глибоке переконання, сорти та гібриди мають створюватись у тому місці і у тих кліматичних умовах, у яких його вирощуватимуть. Немає універсальних гібридів – це дурниця. Для кожного регіону мають бути свої. Якщо б були створені чотири регіональні наукові центри, то кожен із них працював би над проблематикою  окремого регіону.

— А у вас у Селекційно-генетичному інституті яка ситуація? Які нові розробки? 

— На жаль, ситуація як і скрізь не найкраща. У нас працює близько 300 чудових фахівців, проте вони природньо старішають, багато пенсійного віку, а молоді не так вже багато йде до інституту, не мають мотивації, як зараз кажуть. Обладнання давно не оновлювалось. Коштів на розвиток немає. У нас є мізки, руки та бажання працювати, проте цього замало аби створювати дійсно якісні конкурентні сорти. Українська селекція зараз це виглядає як ручна робота, що користується старовинними методами. Вони правильні, проте світ не стоїть на місці, є нові прогресивні методики, а ми не маємо можливості це придбати та впровадити.  У нас в інституті немає сертифікованих лабораторій, і навіть просто повірених вагів для зважування урожаю. Із 6-ти дослідних господарств залишилась лише половина.

— І все ж, з приводу розробок. Чим займається на сьогодні саме ваш відділ фітопатології та ентомології?

— Ми займаємось дослідженням і впровадженням імунних сортів, створенням висхідного матеріалу, стійкого до  збудників захворювань. У цих розробок є потенціал. Він високий. Проте поки що ми не можемо його реалізувати. Ці розробки цікаві світовій спільноті, ми досі утримаємо оригінальний інфекційний матеріал збудників найнебезпечніших у світі хвороб пшениці, створюємо фони для досліджень. Але це, на жаль, голий ентузіазм та особисте бажання працювати на результат. Три сорти, які вийшли безпосередньо із нашого відділу — сорти пшениці Княгиня Ольга, Ластівка Одеська, Вихованка Одеська — наділені інноваційним якостями, мають високий рівень врожайності та імуність до патогенів. Інші сорти Селекційно-генетичного інституту, навіть із не дуже нових, гарно показують себе на Півдні, у Лісостепу та Поліссі України. Тобто сорти є, проте не ведеться їх нормальна промоція. Мало витратити гроші та час на створення сорту, ним потрібно зацікавити потенційних споживачів.

— А міжнародні зв’язки із іншими інститутами ви підтримуєте? Можливо, залучаєте допомогу тамтешніх спеціалістів? Міжнародні гранти?

— У мене  давні зв’язки із науковцями із Чехії, Німеччини, Швейцарії.  Ми навіть разом створюємо робочі групи, так звані рінг-тести, працюємо над проблемою сажки, моніторимо загальносвітову та європейську ситуацію з фузаріозу колосу, з стебловою іржею, створюємо стійкий до групи збудників найнебезпечніших хвороб вихіний матеріал та обмінюємося досвідом із зарубіжними партнерами.

— Можливо, варто працювати разом із іноземними селекційними компаніями та залучатись їх підтримкою на рівні інститутів?

— Світові селекційні компанії все частіше переманюють наших провідних спеціалістів-науковців гідними зарплатами. Іноді  представники зарубіжних компаній приїздять в українські наукові установи, знайомляться із нашими напрацюваннями, проте їм цікаво працювати із нами не як з державним органом, якщо б були створені приватні  сучасні структури – тоді питань немає. Приміром можна було б вести дослідження із однією із провідних французьких селекційних компаній, обмінюватись досвідом та отриманими матеріалами, реєструвати там свої сорти. Проте і ця ідея не дуже зацікавила керівні органи нашої науки.

— В  Україні є приклади того, коли державні наукові аграрні установи змогли  не лише вистояти, а  створюють успішні комерційні проекти, приміром Інститут зрошуваного землеробства. Чому так?

- Все залежить від персоналії директора, вміння реагувати на сучасні реалії. Я ціную роботу Раїси Вожегової, її відчуття нового, її підхід до роботи. Це гарний приклад для багатьох наукових інститутів. Це абсолютно її заслуга.

— Знаю, що багато науковців виступають консультантами  для аграрних підприємств, працюють на приватній основі. Ви теж це робите?

— Я активно консультую агрохолдинги, читаю лекції для спеціалістів компаній і в Україні, і за кордоном. Мені подобається допомагати їм налагоджувати роботу та отримувати результат – певні господарства, з якими ми починали із урожайності у 2,5 т/га, на сьогодні отримують уже 9 т/га. Увесь секрет у грамотному комплексному підході до господарювання. Високий урожай можливий лише за використанні нових технологій. Проте водночас нові технології – це добре забуті старі: відмовилися українські фермери від науково обґрунтованих сівозмін, почали бездумно впроваджувати двопільну систему, засадили поля надзвичайно великою кількістю соняшнику, не думаючи про землю та наслідки, - і втратили багато. Сьогодні відкрито йдеться про втрату родючості українських земель, але потреба в швидких заробітках змушує відмахуватися від проблеми. Не буває просто добрива чи просто ЗЗР, є комплекс заходів. Кожен сорт, який ви використовуєте, повинен мати низку характеристик – зимостійкість, посухостійкість, жаростійкість, адаптація для місцевості тощо. Нам необхідні також сорти, які потрібно менше обробляти пестицидами, тому що це навантаження на рослину та землю.  Власне такі генетичні конструкції селекціонери переносять у сорти, і створюють конструкцію стійкості до певної групи захворювань.

Тепер щодо добрив. Просто так, всліпу працювати ними не можна. Потрібно мати карту із повним описом, які препарати і коли застосовувались на певній ділянці поля, мати усю агрономічну характеристику. Лише маючи ці дані, можна створити нормальну дієву технологію під кожне окреме господарство.

Не слід забувати про антистресанти. Рослина, що знаходиться у постійному стані стресу через холод чи посуху, втрачає у підсумку свою урожайність.

— Як ви оцінюєте наш сучасний «Реєстр сортів рослин…». Наскільки сорти, які там представлені, можуть бути впроваджені у виробництво?

— Система реєстрації сортів у нас також потребує суттєвого доопрацювання. Ніде за кордном немає такого асортименту сортів. Але ж кількість не означає якість. Тут важливі якісні характеристики. Один сорт часто прописують на всі кліматичні умови, для всіх регіонів, а виробник потім елементарно не може із цим розібратись. Якщо сорт посухостійкий, то його потрібно використовувати не скрізь, а лише у тих регіонах, де він даватиме максимальну віддачу.  У нас багато сортів у реєстрі французьких, британських, але там інші умови, і для нашого клімату вони можуть не підійти. Аналогічна ситуація із «Переліком пестицидів та агрохімікатів», кількість однакових препаратів, які не працюють, зростає з кожним роком, а якість падає.

— Чула, що ціна реєстрації сортів суттєво зросла. Як це вплине на ситуацію із різноманіттям сортів? Щось зміниться на краще чи навпаки –  наші науковці не зможуть реєструвати новинки?

— Вартість реєстрації зросла в десятки разів. Раніше за реєстрацію наукові установи не платили, і проходили поза чергою. На сьогодні низка  нових сортів так і залишилась не зареєстрованою, бо ніхто із науковців не вірив, що за це доведеться платити.  Але для всіх мають бути однакові умови. Збільшення ціни реєстрації призведе до того, що наші науковці будуть ретельніше працювати над сортами, і передавати на реєстрацію лише сорти із найкращими властивостями, а не працювати на «вал». Раніше приміром, у нашому Селекційно-генетичному інституті реєстрували одночасно по декілька десятків сортів, і ніхто не задумувався, скільки із них реально потрапляють у виробництво, а гроші держави витрачались. 

— За вашими спостереженнями, аграріям  якої частини України найважче працювати і протистояти агрокліматичним змінам?

— Найважче східним регіонам. Ця тенденція лише поглиблюватиметься, тому що там і роза вітрів, вигорання культур влітку та сильні заморозки взимку, відсутність вологи тривають не один сезон. В купі з технологіям, які протягом багатьох років просто виснажували грунт, все це покаже реальні наслідки бездумного господарювання. Навіть на півдні України вплив посухи буде меншим, бо у рослини проходять адаптацію. У східних регіонах наступні роки ситуація буде критичною. Там доведеться ретельно працювати над технологіями, щоб отримувати стабільний урожай.

Ірина Золотарьова