Підживлення озимини восени: аргументи "за" і "проти"

У більшості грун­то­во-кліма­тич­них зон Ук­раїни най­вищі при­бав­ки вро­жаю зер­на за­без­пе­чує як­раз ран­нь­о­вес­ня­не піджив­лен­ня по мерз­ло­та­ло­му грун­ту. Про­те не завжди скла­да­ють­ся спри­ят­ливі аг­ро­ме­те­о­ро­логічні умо­ви для ефек­тив­но­го про­ве­ден­ня цьо­го аг­ро­за­хо­ду на­зем­ни­ми аг­ре­га­та­ми на всій площі, зай­нятій ози­ми­ною. І не всі аг­ро­ви­роб­ни­ки мо­жуть собі доз­во­ли­ти ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти сільго­с­павіацію. До то­го ж на де­я­ких по­лях мо­жуть ви­ник­ну­ти об­ме­жен­ня що­до її за­сто­су­ван­ня че­рез на­бли­женість на­се­ле­них пунктів або з ог­ля­ду на розміщені се­ред по­ля ви­о­крем­лені зе­мельні паї для ве­ден­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності фер­ме­ра­ми-од­но­осібни­ка­ми. То­му аль­тер­на­ти­вою ран­нь­о­вес­ня­но­му піджив­лен­ню пше­ниці ози­мої та інших зер­но­вих (і навіть олійних) куль­тур є пе­ре­не­сен­ня ча­с­ти­ни за­пла­но­ва­ної на вес­ну нор­ми азо­ту у пізньо­осіннє вне­сен­ня.

Доцільність проведення осіннього підживлення озимини 

Доцільність осінніх чи навіть зи­мо­вих піджив­лень досліджу­ва­ли вітчиз­няні вчені ще у 60–70-ті ро­ки ми­ну­ло­го століття. За їхніми вис­нов­ка­ми, на По­ліс­­сі та на лег­ких, опідзо­ле­них грун­тах Лісо­сте­пу азотні піджив­лен­ня най­кра­ще про­во­ди­ти ра­но на­весні. На реш­ті те­ри­торії Лісо­сте­пу і в сте­повій зоні за впли­вом на вро­жай зер­на пше­ниці ози­мої ран­нь­о­вес­ня­не та осіннє піджив­лен­ня рівноцінні. А за рівнин­но­го рельєфу і відсут­ності сніго­во­го по­кри­ву мож­ли­во про­во­ди­ти і зи­мо­ве піджив­лен­ня ози­ми­ни.

По­ява су­час­них сортів і гібридів інтен­сив­но­го ти­пу, а та­кож гло­бальні кліма­тичні зміни, що зу­мов­лю­ють пер­ма­нентні вес­няні по­су­хи, особ­ли­во у 2011–2012 рр., ак­ту­алізу­ва­ли дослі­­джен­­­ня цьо­го пи­тан­ня.

На те­ри­торії ДП «Дослідне гос­по­дар­ст­во “Граківське”» спеціалісти ННЦ «Інсти­тут грун­тоз­нав­ст­ва та аг­рохімії імені О.Н. Со­ко­ловсь­ко­го» у 2013–2015 роках досліджу­ва­ли ефек­тивність ча­со­во­го пе­ре­не­сен­ня азот­них піджив­лень із вес­ни на осінь в умо­вах Харківської об­лас­ті на при­кладі двох най­по­ши­реніших форм до­б­рив: аміач­ної селітри та кар­ба­міду. Для чіткішо­го ви­яв­лен­ня мож­ли­вої різниці між варіан­та­ми на посівах після стер­нь­о­вих по­пе­ред­ників об­ра­ли для вне­сен­ня до­стат­ньо ви­со­ку до­зу азо­ту, еквіва­лент­ну 3,0 ц/га аміач­ної селітри (N102). Вста­нов­ле­но знач­не ва­рію­­ван­ня по­каз­ни­ка вро­жай­ності зер­на пше­ниці ози­мої за­леж­но від фор­ми до­б­рив та строків їхньо­го вне­сен­ня, обу­мов­ле­не, на­сам­пе­ред, аг­ро­ме­те­о­ро­логічни­ми умо­ва­ми (табл. 1).

Так, мак­си­маль­ний уро­жай 2013 ро­ку одер­жа­ли за вне­сен­ня аміач­ної селіт­ри на­весні по мерз­ло­та­ло­му грун­ту — 33,7 ц/га; 2014-го — від за­сто­су­ван­ня кар­баміду во­се­ни — 75,4 ц/га і у 2015 році — за осінньо­го піджив­лен­ня аміач­ною селітрою — 59,1 ц/га. Слід за­зна­чи­ти, що термін «осіннє піджив­лен­ня» має до­стат­ньо умов­ну на­зву, оскільки у виз­на­ченні ка­лен­дар­ної да­ти про­ве­ден­ня цьо­го аг­ро­за­хо­ду  слід орієнту­ва­ли­ся на­сам­пе­ред на фізич­ну мож­ливість техніки вий­ти в по­ле (з ура­ху­ван­ням во­ло­гості та ста­ну по­верхні грун­ту) та по­годні умо­ви впро­довж най­б­лиж­чих 10–14 діб (на­при­клад, відстро­чен­ня про­ве­ден­ня за­хо­ду че­рез не­спри­ят­ливі ме­тео­­умо­ви, здатні обу­мо­ви­ти стійке при­пи­нен­ня ве­ге­тації рос­лин). То­му строк піджив­лен­ня ко­ли­вав­ся за ро­ка­ми від 20 ли­с­то­па­да до 6 груд­ня.

У се­ред­нь­о­му за три ро­ки про­ве­ден­ня досліджень де­що ви­щу вро­жайність зер­на пше­ниці ози­мої (на 1,2 ц/га) одер­­­жа­ли за осінньо­го піджив­лен­ня кар­бамідом у дозі N102, порівня­но із вне­сен­ням ана­логічної до­зи азо­ту в той са­мий строк, але у ви­гляді аміач­ної се­літ­ри. І на­впа­ки — про­сте­жується не­знач­на пе­ре­ва­га (на 0,9 ц/га) селітри над кар­бамідом за піджив­лен­ня на­про­весні. За порівнян­ня різних строків за­сто­су­ван­ня од­на­ко­вих форм азот­них до­б­рив істот­ної різниці між осіннім та вес­ня­ним піджив­лен­ням не ви­яв­ле­но — ко­ли­ван­ня вро­жай­ності не пе­ре­ви­щу­ва­ли 2%, або 1,0–1,1 ц/га у зер­но­во­му вимірі.

Рівноцінність осінньо­го та ран­нь­о­вес­ня­но­го піджив­лен­ня підтвер­ди­ли та­кож ре­зуль­та­ти іншо­го по­льо­во­го дослі­ду, в яко­му вив­ча­ли ефек­тивність по­ча­ст­ко­во­го вне­сен­ня азот­них до­б­рив: пе­ред при­пи­нен­ням ве­ге­тації пізно во­се­ни, по мерз­ло­та­ло­му грун­ту та у фазі кущіння. До­за азо­ту для кож­но­го аг­ро­за­хо­ду бу­ла еквіва­лент­ною 1,5 ц/га аміач­­ної селітри (N51). Вста­нов­ле­но, що у 2013 році на посівах після стер­нь­о­во­го по­пе­ред­ни­ка на фоні при­посівно­го вне­сен­ня амо­фо­су в дозі N12Р52 по­ча­ст­ко­ве за­сто­су­ван­ня аміач­ної селітри на­про­весні та у фазі кущіння спри­я­ло одер­жан­ню 39,7 ц/га зер­на пше­ниці ози­мої (табл. 2). За вне­сен­ня на то­му са­мо­му аг­ро­фоні кар­баміду во­се­ни та у фазі кущіння рівень уро­жаю був мен­шим ли­ше на 0,9 ц/га, або на 2%.

У 2014 році на фоні післядії амо­фо­су одер­жа­но ана­логічні ре­зуль­та­ти. При­бав­ка вро­жаю зер­на пше­ниці від пе­ре­не­сен­ня ча­су піджив­лен­ня із вес­ни на осінь у разі ви­ко­ри­с­тан­ня селітри ста­но­ви­ла 0,8 ц/га. Заміна селітри на кар­бамід за піджив­лен­ня у фазі кущіння за­без­пе­чи­ла до­дат­ко­ве підви­щен­ня вро­жаю зер­на — 2,8 ц/га, а пе­рехід на піджив­лен­ня кар­бамідом во­се­ни і у фазі ку­щен­ня дав мак­си­маль­ний се­ред до­сліджу­ва­них варіантів уро­жай — 64,0 ц/га.

Норми осіннього підживлення озимих зернових культур 

Втім, як і до будь-яко­го іншо­го аг­ро­за­хо­ду, що­до осінніх піджив­лень не мо­же бу­ти од­на­ко­во­го підхо­ду з ог­ля­ду на роз­маїття грун­то­во-кліма­тич­них умов Ук­раїни. Так, не­до­реч­ни­ми во­ни бу­дуть на грун­тах лег­ко­го гра­ну­ло­ме­т­рич­но­го скла­ду Полісся і Пра­во­бе­реж­но­го Лісо­сте­пу із гідро­термічним ко­ефіцієнтом (ГТК) по­над 1,2, де ви­со­ка ймовірність ви­ми­ван­ня нітрат­них спо­лук азо­ту за межі ко­ре­невмісно­го ша­ру грун­ту. Ран­ній строк про­ве­ден­ня піджив­лен­ня (пер­ша — дру­га де­ка­ди жовт­ня) на сході та півдні на­шої дер­жа­ви за три­ва­лої теп­лої по­го­ди во­се­ни мо­же спро­во­ку­ва­ти ут­во­рен­ня надмірної ве­ге­та­тив­ної ма­си, збільшен­ня вмісту в ній нітратів і на­впа­ки —  змен­шен­ня рівня цукрів у ко­ре­невій си­с­темі.

Та­ким чи­ном цей аг­ро­захід, замість ба­жа­но­го ре­зуль­та­ту, при­зве­де до зни­жен­ня зи­мостійкості рос­лин у ціло­му. Най­оп­ти­мальніше осіннє піджив­лен­ня ви­ко­ну­ва­ти пе­ред при­пи­нен­ням ве­ге­тації або після неї, ко­ли відбу­вається пе­рехід се­ред­нь­о­до­бо­вої плю­со­вої тем­пе­ра­ту­ри повітря ниж­че 5°С. У зо­нах із не­про­мив­ним вод­ним ре­жи­мом уп­ро­довж зи­мо­во-вес­ня­но­го періоду азотні спо­лу­ки ра­зом із во­ло­гою пе­реміщу­ють­ся у нижні ша­ри грун­ту і за­ли­ша­ють­ся до­ступ­ни­ми для рос­лин під час по­су­ш­ли­вих по­год­них умов на­весні. Цей аг­ро­захід про­во­дять на­сам­пе­ред на по­лях після не­па­ро­вих по­пе­ред­ників, де на час віднов­лен­ня ве­ге­тації за­па­си міне­раль­них спо­лук азо­ту в шарі грун­ту 0–60 см за­зви­чай на низь­ко­му та ду­же низь­ко­му рівні, із ко­ли­ван­ня­ми від 40 до 80 кг/га. А для нор­маль­но­го рос­ту і роз­вит­ку рос­лин стар­тові за­па­си азо­ту на­весні ма­ють ста­но­ви­ти не мен­ше 110–130 кг/га.

До­за вне­сен­ня азот­них до­б­рив у пізньо­осіннє піджив­лен­ня ста­но­вить 30–50 кг д.р./га,  або умов­но 50% за­пла­но­ва­ної на вес­ну нор­ми (до­за на­про­весні плюс до­за у фазі кущіння). Оскільки не­мож­ли­во за­зда­легідь пе­ред­ба­чи­ти по­годні умо­ви, які скла­дуть­ся взим­ку і ра­но на­весні, то по­вну, тоб­то 100%-ву, вес­ня­ну нор­му азо­ту за­сто­со­ву­ва­ти во­се­ни не­доцільно — аби зни­зи­ти фінан­сові втра­ти у разі ви­ник­нен­ня по­тре­би пе­ресіван­ня ози­ми­ни, змен­ши­ти ймовірність не­про­дук­тив­них втрат азо­ту та збе­рег­ти мож­ли­вість ко­ре­гу­ван­ня жив­лен­ня рос­лин на­весні най­­ефек­тивнішим спо­со­бом з ог­ля­ду на по­точ­ний стан посівів та аг­ро­ме­те­о­ро­логічну си­ту­ацію.

Та­кож на­уковці інсти­ту­ту пе­ревіри­ли мож­ливість про­ве­ден­ня азот­них піджив­лень у «зи­мові вікна». Так, у 2014 році на­прикінці лю­то­го, після схо­д­жен­ня ос­нов­ної ча­с­ти­ни сніго­во­го по­кри­ву, до­б­ри­ва вне­сли по­верх­не­во у дозі N102. У ре­зуль­таті вро­жай зер­на пше­ниці ози­мої зріс до 70,6 ц/га —  за­вдя­ки за­сто­су­ван­ню кар­баміду і до 71,9 ц/га — аміач­ної селітри (рис. 1). Май­же іден­тичні по­каз­ни­ки одер­жа­но за пе­ре­не­сен­ня цьо­го аг­ро­за­хо­ду на се­ре­ди­ну бе­рез­ня.

Па­ра­ме­т­ри якості зер­на ви­я­ви­ли­ся кра­щи­ми са­ме за зи­мо­во­го піджив­лен­ня.

Вне­сен­ня на­прикінці лю­то­го аміач­ної селітри та кар­баміду в дозі N102 да­ло змо­гу одер­жа­ти зер­но з умістом си­рої клей­ко­ви­ни 24,7 і 25,0% відповідно, що за­до­воль­няє ви­мо­ги дру­го­го кла­су якості. За про­ве­ден­ня ана­логічно­го піджив­лен­ня во­се­ни вміст клей­ко­ви­ни у зерні ко­ли­вав­ся у ме­жах 19,3–21,7%, а за пе­ре­не­сен­ня йо­го на се­ре­ди­ну бе­рез­ня цей по­каз­ник ста­но­вив 22,0–23,3%. Тоб­то внаслідок особ­ли­во­с­тей гідро­термічно­го ре­жи­му грун­ту пер­шої по­ло­ви­ни 2014 ро­ку са­ме зи­мо­ве піджив­лен­ня за­без­пе­чи­ло пе­реміщен­ня міне­раль­них спо­лук азо­ту в нижчі, во­ло­го­за­без­пе­ченіші і вод­но­час ко­ре­не­на­си­чені, ша­ри грун­ту, що обу­мо­ви­ло оп­ти­мальні умо­ви азот­но­го жив­лен­ня рос­лин у період фор­му­ван­ня зернівки. Ви­сокі по­каз­ни­ки якості зер­на та­кож вка­зу­ють на мінімаль­ний рівень га­зо­подібних та інших не­про­дук­тив­них втрат азо­ту.
Та­ким чи­ном, на ос­нові про­ве­де­них досліджень мож­на зро­би­ти обгрун­то­ва­ний вис­но­вок що­до мож­ли­вості пе­ре­не­сен­ня ча­с­ти­ни за­пла­но­ва­ної на вес­ну нор­ми азо­ту у пізньо­осіннє або навіть зи­мо­ве вне­сен­ня (за відсут­ності суцільно­го сніго­во­го по­кри­ву та за умо­ви рівнин­но­го рельєфу) без істот­но­го зни­жен­ня вро­жай­ності зер­на пше­ниці ози­мої та погіршен­ня йо­го якісних ха­рак­те­ри­с­тик.

О. До­цен­ко, канд. с.-г. на­ук, ННЦ «Інсти­тут грун­тоз­нав­ст­ва та аг­рохімії імені О.Н. Со­ко­ловсь­ко­го»