Syngenta Ukraine: овочівництво - вершина агрономії, інновації та динаміка

У сезоні-2017 представництво Syngenta в Україні визнано низкою аналітиків та аграрних ЗМІ однією з найуспішніших транснаціональних компаній в державі. Syngenta Ukraine лідирує в сегменті продажів ЗЗР і насіння, надає консалтингову та технічну підтримку аграріям, а також входить до ТОП-5 компаній із найбільш доброзичливим ставленням до своїх співробітників. У компанії приділяють велику увагу насіннєвому бізнесу, зокрема, у напрямку овочівництво. Про складові успіху «овочевого» бізнесу Syngenta Україна ми поговорили з головою підрозділу насіння овочевих культур у країнах СНД Наталією Допірою.

– Наталія, чому вирішили зосередитися на роботі в сегменті овочівництва? Адже, погодьтеся, рослинництво більш надійне – прив'язка до валюти, садівництво та ягідництво – модні та динамічні сегменти. Овочівники найменше захищені...

– Овочівництво – один із найскладніших і динамічно мінливих сегментів. Крім того, в усьому світі визнано, що це вершина агрономії, найінноваційніша галузь: більшість сучасних технологій «народилися» в межах тепличного господарства як результат пошуків агрономів і практиків, які докладають надзвичайних зусиль для отримання максимального результату з невеликих виробничих площ. Тільки потім їх досягнення запозичують колеги з інших сегментів сільського господарства. Це не може не захоплювати.

– Отже, Ви тривалий час працюєте в сегменті насіння овочевих культур, відповідно, тримайте руку на пульсі життя галузі. Які тенденції на сучасному українському овочевому ринку могли б виділити?

– Відбувається позитивний рух від нинішньої стихійності до планування. В даний час продукція професійних овочівників господарств - від сили 30% ринку овочів. Велика частка належить середнім, дрібним фермерам і стихійному ринку. Відповідно, є якийсь хаос. Наприклад, у цьому сезоні висока ціна на цибулю – на наступний рік всі кидаються його вирощувати, і відбувається обвал цін, оскільки продукція в більшості випадків вирощена неякісна, з порушенням технологій.

В овочівництві дуже багато ручної праці. Процес збирання можна механізувати під моркву, буряк, цибулю, тому під цими культурами і площі найбільші. Тільки частина капусти і процесингові томати можна прибирати за допомогою машин. Вся продукція, що призначена для свіжого ринку, як правило, збирається вручну. При цьому більшість виробників відчувають проблеми з найманими сезонними робітниками. Майбутнє за господарствами, у яких є сховище, доробка (миття, чищення, фасування).

Професійні виробники вже сьогодні стверджують, що не прагнуть отримувати 100% прибутку на продукті. «Ми хочемо мати 15-20%, але стабільно», – кажуть вони.

— А як справи з експортом овочевої продукції українських фермерів?

— Із закриттям російського кордону великі гравці українського овочевого ринку стали орієнтуватися на збут в Європу. Це змушує їх переглянути асортимент вирощуваних культур, підходи до виробництва і саму стратегію продажів. Знаю поки тільки одну компанію, яка сертифікувала виробництво овочів за міжнародними стандартами, але сподіваюся незабаром таких агрофірм стане більше. Але є й інша тенденція: через те, що виробництво овочів стало нерентабельним, багато дрібних і середніх виробників за останні 3 роки пішли з ринку; частина переключилася на польові культури, де заробітки більш стабільні; частина виїхала на заробітки до Польщі. Решта орієнтуються на виробництво продукції під контракт.

І тут криється ще одна проблема овочевого ринку — неготовність торгових мереж і фермерів контрактувати. Через волатильність ринку складно сформувати договір на наступний рік. Дуже часто в пошуках дешевшої продукції торгові мережі віддають перевагу трейдерам, які імпортують овочі. У певні періоди їх пропозиція є більш дешевою, ніж вартість товару вітчизняного виробника.

Крім того, українські фермери не готові кооперуватися. Збутова кооперація — етап, який пройшли всі розвинуті країни світу. Кооперативи мають реальну силу. У них є контракти з мережами, вони мають у своєму розпорядженні потужності зі складування, переробки. Це гарантує стабільність ринку. Сьогодні в Україні є ініціативи щодо об'єднання, але процес йде дуже мляво. Поки не зміниться ментальність і не виникне бажання думати категоріями майбутнього, сегменту овочівництва буде дуже складно розвиватися.

– Як би Ви охарактеризували активність Syngenta на ринку тепличних господарств?

– Наприклад, до переходу українських тепличних комбінатів на більш інтенсивні технології вирощування портфель компанії по частині насіння томатів, на жаль, не був готовий. Наш колись лідер – томат Раїса F1 – практично «відпрацював своє». У нові теплиці ми цей гібрид не рекомендуємо. Однак Syngenta зареєструвала лінійку нових гібридів томата для закритого ґрунту. Серед них: гібрид Болена – невибагливий у вирощуванні, невимогливий до технології обробітку, дає високий урожай у старих теплицях.

Альтадена F1 – самий урожайний гібрид на сьогоднішній день, що здатний підтримувати велику масу плода влітку, коли конкуренти дрібнішають. Забезпечує великий ранній і загальний урожай.

Едамсо F1 характеризується вирівняними за формою і розміром плодами, легкий у догляді і формуванні рослини, ідеальний баланс темпів зростання і завантаження плодами. Буде цікавий великим господарствам, для яких важлива простота вирощування. Дає стабільний валовий урожай і високу якість продукції навіть при тривалому транспортуванні та зберіганні.

Ми будемо продовжувати зміцнювати свої позиції на ринку і пропонувати фермерам кращі новинки.

– Якщо говорити про плівкові теплиці. Що готові їм запропонувати?

– Тут Syngenta є дуже сильним гравцем, в багатьох сегментах – лідером. Нагадаю, в Україні є кілька центрів, де дуже щільно зосереджено виробництво овочів у плівкових теплицях. Це, зокрема, район Кам'янки-Дніпровської (Запорізька область), Дніпропетровщина, Закарпаття. За останні 3 роки в середовищі цих овочівників відбулися найскладніші пертурбації через закриття російського ринку, куди збувалася левова частка вирощеної ними продукції. Цим виробникам однозначно потрібно змінювати свій підхід до ведення бізнесу і переглянути асортимент, а не вирощувати продукцію з насіння, зібраних самозбором в надії здешевити виробництво. Це шлях в нікуди. Якщо овочівники східних регіонів не об'єднаються - вони залишаться без роботи. Саме для них збутова кооперація – оптимальний варіант як для роботи з внутрішніми торговельними мережами, так і для виходу на зовнішній ринок. Для експорту потрібні обсяги та сертифікати.

– У зв'язку з відкриттям зони вільної торгівлі з ЄС, що могли б порадити бажаючим спробувати свої сили в цьому напрямку?

– Євросоюз – непростий і висококонкурентний ринок. У них сильні заходи із підтримці локальних виробників. Виходити на ринок ЄС потрібно точково, шукати window of opportunity – вікно можливості: зрозуміти, в які періоди часу на полицях яких країн є дефіцит певних овочів. Потім проаналізувати, чи здатні ми виробити, зберегти і поставити саме в цей час більш конкурентні за ціною і якістю овочі. Світова економіка глобалізується все більше і більше. З урахуванням сучасних технологій може виявитися, що якийсь продукт вигідніше возити в Європу з Африки, а не України.

– Але ж є успішні приклади виходу вітчизняних овочівників на ринок ЄС?

– Безумовно. Як правило, у таких успішних компаній – стабільний контракт на поставку продукції з виробником продуктів харчування – знайдено потрібний сегмент і організований стабільний бізнес. Так, українські кавуни в певному обсязі експортуються в країни Балтії, але там цінуються невеликі ягоди вагою в 1-1,5 кг, які вирощуються спеціально під замовника. Syngenta готова працювати з фермерами за такими культурам. Але мало посіяти і виростити, фермери повинні дотримуватися технології - успіх не тільки в насінні, а й в оптимальній обробці, підгодівлі, системі захисту рослин. Важливо, щоб технологія вирощування була стандартизована і строго витримана, оскільки всі відповідальні торгові мережі, переробники підписують контракт тільки після ретельної перевірки.

– Чи вважаєте, що овочівництво стане локальним і зосередиться на внутрішньому ринку?

– Думаю так. На 80% овочі будуть споживатися саме внутрішнім ринком. Українські овочівники стабілізують своє виробництво на певних площах, якого буде достатньо для покриття внутрішніх потреб.

– А як виходить, що ринок у стагнації, а сегмент насіння розвивається...

– Завдяки формуванню бізнесу на етапі зростаючого ринку, Syngenta створила стабільну кваліфіковану команду, яка працює безпосередньо з фермерами. Крім продажів, це і консультативна підтримка, навчання. За рахунок цього ми не лише збільшили обсяг продажів насіння, але ще і показали ріст у доларах на 10% у порівнянні з 2016 роком.

– За великим рахунком Syngenta форсує ріст якості продукції?

– Це наше завдання. Коли я прийшла в цей бізнес, разом із командою було прийнято стратегію – ми зможемо «виростити» бізнес в Україні тільки розвиваючи ринок: збільшуючи сегмент тих продуктів, які більш стресостійкі, легкі в культивуванні, смачні і привабливі для кінцевого покупця, доволі лежкі для мереж і посередників. Робота зі всім цим ланцюжком – наша мета. Ідеологія бізнесу насіння овочів у Syngenta – end to end: від R&D у розробці і селекції нових гібридів до здобуття якісної і, в кінцевому підсумку, корисного продукту.

– Із вересня Ви стали куратором напрямку inclusion and diversity (проект із залученості, соціальної інтеграції та культурного розмаїття співробітників). Що передбачає цей проект?

– Я буду піклуватися про те, щоб менеджмент у різних країнах не забував про співробітників, будував роботу таким чином, щоб кожна людина незалежно від статі, віку, досвіду роботи відчувала свою причетність і потрібність Syngenta. Я зраділа, коли мені запропонували стати свого роду послом із залученості співробітників.

У Syngenta Україна склалася особлива атмосфера. По-перше, особисто для мене Syngenta абсолютно відповідає життєвим принципам: у мене немає конфлікту між тим, що думаю, як людина, і тим, що має транслювати як співробітник компанії. По-друге, бачу, скільки ми робимо, які зобов'язання на себе взяли. Приходячи в український офіс, відчуваю і розумію турботу і про український фермера, і про співробітників. Це робить наше життя більш наповненим.

– Чи залишається час для себе і родини?

– У відрядженнях я працюю 12-13 годин на добу, а вдома, в Києві, намагаюся не більше 7-8 годин. У мене є сім'я: чоловік і два сини. Старшому буде 30, у нього троє дітей. Молодшому – 11, як же не приділяти йому увагу? Нещодавно перечитала «Поліанну», яка є в шкільній програмі сина. Ця книга вчить радіти життю. В кожному дні, чим би він не був наповнений, є щось хороше. Я відчуваю себе щасливою людиною. І мені моє життя подобається!

Оксана Руженкова, o.ruzhenkova@univest-media.com

Світлана Цибульська, s.tsybulska@univest-media.com