Стимулятори росту: рекламні казочки та реальні можливості
Чого тільки не використовує сучасний агроном у боротьбі за підвищення врожаю: органічні та мінеральні добрива, засоби захисту рослин, зрошення, нові засоби обробітку грунту...
Чого тільки не використовує сучасний агроном у боротьбі за підвищення врожаю: органічні та мінеральні добрива, засоби захисту рослин, зрошення, нові засоби обробітку грунту...
В. Дудка, генеральний директор,
ТОВ «Агроаналіз»
Але конкуренція штовхає до пошуку нових можливостей реалізації максимуму потенціалу рослин, і на цьому шляху аграрієві дуже легко зустріти шахрая-спокусника, такого собі «продавця щастя». Він не буде довго та складно дискутувати про тонкощі мінерального живлення у різних кліматичних умовах, про розрахунок поливної норми залежно від погодних умов, про щільність грунту та аерацію — про всі ті складнощі та нюанси, що саме і визначають наші шанси на успіх в одержанні високого і якісного врожаю. Він запропонує «просте й універсальне рішення» — всього одна таблетка (чи пляшка) для вирішення цілої низки проблем: збільшення врожаю, прискорення росту та швидке достигання, підвищення якості, поліпшення зберігання, посилення морозо- та посухостійкості, скорочення потреби в добривах та засобах захисту... Словом, усе, про що можна тільки мріяти, — в одному флаконі із звучною назвою та реєстрацією у розділі «стимулятори росту».
Аналогічна ситуація існує і в медицині. З одного боку — скучна та складна «офіційна медицина» із купою аналізів, ліки тільки за рецептом, побічна дія, протипоказання, обмеження та дієти... а з другого — яскрава реклама БАДів, чудо-препаратів, продаж без рецептів, обіцянки дивовижного зцілення від всіх хвороб одразу, ніяких обмежень: їжте — що більше, то краще…
Але в обох випадках єдина проблема: очікуване «чудо» найчастіше не відбувається! «Чарівників» від медицини нехай викривають лікарі та відповідні органи, а ми спробуємо розглянути «агрономічні чудеса» — стимулятори росту. Останнім часом їх стало багато. Дуже багато. Вони все більше заповнюють сторінки Переліку пестицидів, зареєстрованих до використання (тому що їхня реєстрація набагато простіша, ніж засобів захисту). І щоб дати собі раду в цьому морі «стимулорозмаїття», спочатку треба розібратися із термінологією.
Що саме розуміють під назвою «стимулятори росту»? По-перше, це не зовсім коректна назва. Правильніше казати про групу речовин «регуляторів росту та розвитку рослин» — саме так їх і називають в академічній літературі. Це дуже важливе уточнення, тому що термін «регулювати» може означати не тільки «прискорювати», але й «гальмувати» будь-які процеси (іноді може бути потрібно й таке).
Коли говорять про ріст рослин, то мають на увазі збільшення їхнього розміру (завдяки поділу клітин або їхньому збільшенню), а розвитком називають утворення нових органів рослини, зміну фаз її життєвого циклу. Утворення бутонів, цвітіння, достигання плодів, визрівання насіння — все це процеси розвитку. Коли ж пагони стають довшими або товстішими, утворюються та набирають розміру листя — все це процеси росту.
Так, процес формування плодів томатів починається з цвітіння та запліднення (процеси розвитку), потім змінюється ростом молодого плоду (який збільшується у розмірах, але його структура та склад суттєво не змінюються), а свого часу це зростання зупиняється і починається процес достигання, коли збільшення розмірів уже немає, але змінюється біохімічний склад плоду та насінин у ньому.
Ці процеси пов’язані між собою і зазвичай відбуваються збалансовано (подовжується стебло, збільшується листкова площа і водночас утворюються бутони), але оскільки всі вони можливі завдяки поживним речовинам рослини, то різке посилення ростових процесів зазвичай призводить до гальмування процесів розвитку (та навпаки). Ця взаємозалежність добре відома агрономам, тому, наприклад, у зимових теплицях одне з головних завдань фахівця — утримувати баланс між вегетативним та генеративним напрямами, тобто між ростом та розвитком.
Тому й речовини, що здатні впливати на ці процеси, також поділяють на регулятори росту і регулятори розвитку.
Уперше існування речовин, що посилюють ростові процеси рослинних клітин, доказав Чарлз Дарвін понад 130 років тому. Ці речовини назвали ауксинами. Ще через 60 років голландські вчені Кегль і Хааген-Сміт виділили у чистому вигляді цілу низку таких речовин, із яких найактивнішим виявився гетероауксин (індолілоцтова кислота). Одразу було налагоджено його промисловий синтез, і препарат почали використовувати садівники та виноградарі для посилення коренеутворення на живцях у виробництві саджанців.
Після цього почали виробляти також й інші синтетичні аналоги ауксинів — індолілмасляну кислоту та 2,4-дихлорфеноксиоцтову кислоту (або скорочено — 2,4-Д, той самий препарат, що роками використовують як гербіцид). Водночас він фактично як був, так і залишається стимулятором росту клітин, але ж дози його настільки значні, що надмірно швидке зростання клітин стає фатальним для рослин, чутливих до препарату.
І це — перша правда про регулятори росту: всі справжні регулятори росту є сильнодіючими речовинами, передозування яких, як правило, призводить до гербіцидного ефекту (тобто спричинює загибель рослин).
А друга правда криється в тому, що як тільки науковці винаходять у природі по-справжньому дієвий регулятор росту, то відразу ж установлюють його хімічну природу та починають синтезувати його штучно, щоб кінцевий продукт можна було використовувати у чистому вигляді, без домішок. Так роблять і в медицині, це саме властиво і для сільськогосподарського виробництва. Але це стосується тільки тих речовин, дієвість яких встановлено достовірно.
У 50-х роках японські вчені відкрили та вивчили гібереліни, а згодом і синтезували гіберелові кислоти — гормони, що стимулюють інтеркалярний ріст. Крім того, саме ці гормони виробляються у зародку насінин у плодах, що саме й стимулює розростання паренхіми (соковитої частини плоду). Ви, мабуть, спостерігали, як на традиційних сортах винограду безнасінні ягоди завжди дрібні, як горошинки (якщо немає насіння, то не відбувається синтез гібереліну в ягоді), тому виноградарі часто й ефективно використовують гіберелін для обробки плантацій за виникнення проблем із запиленням або для сортів типу киш-миш — щоб отримати крупнішу ягоду.
Але й у цьому разі вчені швидко зрозуміли, що необережне використання регуляторів росту може бути шкідливим для рослин. Так, наприклад, оброблені гібереліном пшениця та кукурудза утворювали дуже тонкі й довгі міжвузля, що призводило до вилягання рослин.
Ось і виходить, що не завжди стимулювання ростових процесів є бажаним та корисним для агронома. Час від часу наше завдання полягає зовсім в іншому: пригальмувати зростання, щоб форсувати розвиток рослин, або ж щоб отримати невисокі рослини, стійкі до несприятливих погодних умов. Є й такі регулятори росту. Їх називають ретардантами, і найпопулярніший із них — хлорхолінхлорид (або ТУР, хлормекватхлорид…).
Його дія протилежна дії гібереліну — він обмежує, стримує зростання клітин. І знову ми бачимо те саме: реальну ефективність має хімічно чиста речовина, яку синтезують штучно.
ТУР використовують уже багато років і в рослинництві (для запобігання виляганню зернових), і в овочівництві (для боротьби з «витягуванням» розсади), і в садівництві — для обмеження росту молодих дерев та прискорення їхнього плодоношення.
Але не завжди і не обов’язково!!! Грамотний агроном використовує його тільки тоді, коли є реальна небезпека переростання, витягування рослин. Надмірне, а також необгрунтоване використання ТУРу призведе до тривалого гальмування рослинного росту та зменшення врожаю. І це — третя правда про регулятори росту рослин: їх синтезує сама рослина природним шляхом у достатній кількості, і додаткове їхнє внесення може спричинити шкоду. Але коли з певних причин цей природний синтез нас не влаштовує (це може бути пов’язано з генетикою сорту або з погодними умовами), тільки тоді ми маємо додати ці гормони штучно.
Крім цього, за допомогою фітогормонів можна керувати й розвитком рослин. Найважливіші для агронома — процеси цвітіння, запліднення та їхнього достигання. За нормальних погодних умов здорова рослина самостійно впорається з цим завданням: рясно зацвіте, на ній зав’яжуться плоди саме у тій кількості, яку рослина здатна «вигодувати», а в передбачений природою час достигає врожай. Але нам цього мало! Ми бажаємо отримати врожай у неприродно ранні строки, тому саме тут виникає потреба втручатися у ці процеси за допомогою штучних гормонів, щоб змінювати хід розвитку рослин.
І такі гормони були знайдені та синтезовані. Бутиловий ефір хлорфеноксиоцтової кислоти став першим рішенням проблеми зав’язування плодів томатів в умовах недостатнього тепла й освітлення. Його назвали «препарат ТУ» і навіть виникло таке словосполучення: «Тукати помідори», тобто змочувати суцвіття розчином цього препарату.
Але навіть якщо плоди сформувалися у неприродно ранні строки, якщо ми змогли швидко доростити їх до потрібного розміру, треба ще змусити їх почервоніти. Для цього використовують відкритий ботаніком Дмитром Нелюбовим у 1901 р. фітогормон етилен. Парадоксально, але спочатку Нелюбов виявив саме негативний вплив цього гормона на рослину — затримання росту, викривлення та здуття проростків. Але під час подальшого вивчення було встановлено, що саме цей гормон, утворюючись у рослині, керує процесом достигання плодів.
На основі етилену нині синтезовано багато різних препаратів: Гідрелл, Етрел, Етефон, 2-ХЕФК та інших. Оскільки проблема раннього та дружного достигання стоїть не тільки перед виробниками ранніх овочів — це потрібно також для впровадження комбайнового збирання тих самих томатів. як важливий інструмент отримання «томатного конвеєра».
Використовують етилен і у вигляді газу: в спеціальних герметичних камерах витримують зелені плоди томатів, перцю, бананів та інших овочів і фруктів, що не витримують транспортування у стиглому вигляді, але за кілька годин достигають в етиленовій «атмосфері». Звичайно, за смаком і ароматом вони різняться з тими, що достигали природним чином на грядці чи дереві, але для мешканців холодних країв це чи не єдина можливість поласувати екзотичними продуктами.
Але й процеси розвитку (як і ростові процеси) не завжди треба прискорювати. Іноді ми, навпаки, повинні їх гальмувати, наприклад, під час зберігання овочів. Бульби та цибулини, з біологічної точки зору, не є плодами — це видозмінені підземні пагони, що мають на собі бруньки («вічка» на картоплі або цибулина, що сама є величезною брунькою), і ці бруньки можуть проростати під час зберігання, що знижує товарність продукції. Природою передбачено перебування цих бруньок у стані спокою упродовж певного часу, тому вони містять у внутрішньому складі речовини — інгібітори проростання, але цього може бути недостатньо за тривалого їхнього зберігання. Тому овочівники використовують штучно синтезовані інгібітори. Мова йде, звичайно, про препарат Фазор (гідразит малеїнової кислоти). Та працювати з ним, як і з будь-яким справжнім регулятором розвитку рослин треба дуже обережно: передчасна обробка ним призведе до скорочення врожаю, а якщо обробити запізно (або помилитися з дозою) — не отримаєш бажаного ефекту.
Зазвичай на цибулі використовують 4 кг/га препарату під час вилягання 30% листя. Але великою помилкою стане така обробка під час вирощування маточників цибулі, або арпачику. Не варто цього робити і за вирощування ранніх сортів, не придатних для тривалого зберігання. Оброблені Фазором цибулини не можна використовувати для вирощування на «перо».
Тому сформулюємо головні висновки: справжні регулятори росту рослин мають дуже високу фізіологічну активність, усі вони дуже чітко спеціалізовані на активацію конкретних функцій та процесів у рослині, а саме тому жоден із них не може безпосередньо «підвищити врожайність». Результат буде позитивним, тільки якщо таке наше втручання в даному разі справді було потрібне, і різко негативним, якщо ми прийняли необгрунтоване рішення про використання препарату. Жоден із них не призначений для застосування «про всяк випадок», «для профілактики» або «для зняття стресу» чи «для підвищення врожаю в цілому». Це сильнодіючі засоби, що можна використовувати, тільки якщо рослина їх генерує недостатньо або ми бажаємо якось змінити природний хід процесів, що відбуваються. Як кажуть медики, — «тільки за призначенням лікаря»! До того ж не перевищуючи дозу і враховуючи стан рослин та фазу їхнього розвитку.
Але ці висновки дуже не подобаються «продавцям щастя». За такого подання багато не продати. Може, є щось інше? Якісь такі регулятори росту, які можна сміливо давати рослині хоч у потрійних дозах щотижня? Звичайно, є!!!
Їх варто було б віднести до окремого класу «стимуляторів-симуляторів». І на жаль, саме ці «препарати» з кожним роком усе більше переповнюють прайс-листи торгуючих компаній. Вони не дають і чверті того ефекту, що обіцяє їхня реклама, але й шкоди рослині вони завдати не можуть навіть за порушення всіх регламентів застосування (здебільшого вони зовсім не мають достовірно доведеної дії на рослини). Такі препарати небезпечні тільки для гаманця аграрія, для «полювання» за яким вони й створені. І «полювання» це ведеться дуже професійно.
Розберемо декілька «тактик» продажу цього «зілля» під маскою стимуляторів росту.
Тактика перша — «каша з сокири».
Всі ми з дитинства пам’ятаємо казочку про метикуватого солдата, який зварив кашу «з сокири», але кмітливо поставивши умову: додати до неї крупи, масла та м’яса. Так от дехто навчився застосовувати цей хитромудрий принцип у бізнесі. Приклад цього — продаж «ефективних бактерій». Здається, все правильно…. У грунті мають бути важливі для рослини бактерії. В маленькій пляшці, що нам пропонують, також є ті самі бактерії. Ось продавець і вмовляє нас купити по дві-три таких пляшки на гектар, обіцяючи фантастичне посилення росту і подвійний урожай. Тільки, як той солдат, ставить умову: «Для досягнення ефекту ви повинні підтримувати оптимальну вологість, аерацію, кислотність, температуру грунту та підвищувати вміст органіки». Але ж у грунті завжди є ті самі бактерії (продавці навіть не приховують цього факту, також говорячи про «природні бактерії, що саме і живуть у грунті»), тож якщо ми маємо змогу забезпечити всі ті умови, вони, ясна річ, швидко розмножуються, що, безумовно, позитивно впливає на розвиток рослин. Заглянемо у довідник і уточнимо: скільки таких бактерій міститься в гектарі грунту? Від 150 до 350 кг! Так навіщо нам платити за пляшку із 30 додатковими грамами? Може, краще заплатити продавцеві за консультацію про правильний обробіток грунту, а пляшки ті хай залишить собі?
Друга продажева тактика — «посилання на авторитети».
«Продавець щастя» дуже не любить, коли агроном починає розпитувати про механізм дії препарату або ж просить показати результати досліджень. Замість цього, у портфелі продавця є дві речі.
Перша — це фотографія: «Оцей величезний кавун зліва — це після використання мого стимулятора, а ось цей маленький та гнилий — це контроль». Але на картинках зазвичай пояснюють тільки у дитсадочку, коли дитина ще читати-писати не вміє, для дорослих людей, фахівців, існує наука — методика польового досліду. Вона передбачає проведення експерименту суворо за правилами, з рендомізацією варіантів у повтореннях, із математичною обробкою результатів, щоб відокремити похибку від достовірних показників.
Другий «козир із портфеля» — свідчення якогось професора. Ще не бачив жодного «продавця щастя», який не мав би при собі два-три «відгуки» від якогось інституту з підписами кандидатів-докторів про те, що «препарат чудовий, купуйте, не пожалкуєте». Науку треба поважати. Саме наука є джерелом інноваційних технологічних рішень. Але не треба «створювати собі кумира». Довга біла борода та перелік титулів — ще не показник справжнього вченого. Справжній вчений — це факти, чітка аргументація, логіка, достовірно проведений дослід та реалістичне обгрунтування його результату. На жаль, ми не завжди маємо це в реальному житті. За радянських часів академік Трофим Лисенко на всю країну проповідував про «самозародження видів унаслідок дії зовнішнього середовища, про перетворення ярої пшениці в озиму внаслідок проморожування…». І сотні докторів наук цю маячню підтверджували своїми підписами і «дослідженнями».
Гадаєте, такого немає нині? Тоді наберіть у пошуковій системі Інтернету російською мовою «Эм-ведро». Почитайте, до якого ступеня нахабства дійшли «продавці щастя». Вони вже навіть таку мізерію — 30 г бактерій — вам за ваші гроші не пропонують. Вони пропонують купити відро із пластмаси, яка «пам’ятає про ефективні мікроорганізми». Тобто корисні бактерії щось «розповіли» відру, відро «перекаже» це воді, а вода «розповість» рослинам, що вони повинні рости швидше та краще… Почитайте цю маячню і зверніть увагу на пачки патентів та прізвища професорів усіляких академій, що під цим підписалися…
Тому нам слід пам’ятати: краще довіряти здоровому глузду, достовірним фактам та логіці, ніж наукоподібним казочкам та глянцевим картинкам.
Ще одна тактика продажу ефекту «плацебо» — туманний, а не конкретний опис механізму дії. І це можна зрозуміти. Якщо написати, що ця рідина підвищує схожість, то клієнту і перевірити цей факт недовго. Тому в рекламі «стимуляторів» частіше пишуть про «загальну зміцнювальну дію», «підвищення імунітету», «структурування води», «мобілізацію захисних сил рослини»… Це неможливо визначити цифрами, а тому й перевірити важко. Тож усе частіше останнім часом ми зустрічаємо «антидепресанти», «антистресанти», «імуномодулятори» та «мобілізатори мікрофлори».
Це ж стосується і препаратів без чітко визначеної діючої речовини. Не так давно на ринку з’явився черговий «міцний стимулятор росту», але діюча речовина його описана так: сімнадцять амінокислот (концентрація не вказана взагалі), вітаміни та ще до них — купа мінеральних елементів.
Вибачте за порівняння, але з таким успіхом можна фасувати каналізаційні стоки. І саме за такою етикеткою, бо вони також містять і органіку, й неорганіку в настільки ж неконтрольованій концентрації.
Яка деградація… Минулого сторіччя вчені, відкривши гетероауксин, відразу ж почали розподіляти його за різновидами, шукаючи з них найефективніший. А сучасні «хіміки» не ускладнюють собі життя: є рідина, що містить купу амінокислот та інших сполук, ось і добре — готовий «стимулятор» на продаж.
Але ж кожен «продавець щастя» має кілька «щасливих клієнтів»! (Також, до речі, метод, поцуплений у продавців БАДів.) Інколи це реальні та щирі люди. Як це трапляється?
Згідно із законом «великих чисел». Пляшки з «чарівною рідиною» роздають тисячам фермерів (тим більше, що собівартість виробництва ненабагато вища, ніж вартість тари) і пропонують спробувати. Безкоштовно. Більша частина аграріїв, отримавши «подарунок», приткне дармову пляшечку десь у куточку складу і забуде застосувати. Хтось обприскає, але ніякого ефекту не побачить (що цілком істотно). Але 10–20 із тисячі більш-менш щиро скажуть, що «ефект був». Найчастіше це пов’язано із порушенням правил проведення експерименту. Якщо ви «зліва бризнули, а справа — контроль», це не є дослід. Міг втрутитися будь-який неконтрольований фактор (трохи більша вологість грунту або трохи якісніша сівба на тій ділянці…). Не останню роль грає і «вдячність»: тобі людина безкоштовно дала препарат на пробу, як же її можна розчарувати і сказати, що «воно не працює».
От саме про тих десятеро «успішних» і складатимуть легенди та співатимуть пісні для легковірних клієнтів.
Тому треба добре пам’ятати класичне народне правило: «Одна ластівка весни не робить». Для отримання результату, якому можна довіряти, існують чітко викладені правила проведення польового досліду. Кожен з агрономів їх вивчав під час навчання. І дуже важливо про них не забувати, бо тільки такі досліди дають змогу чітко відрізнити справжній дієвий препарат від «плацебо».
А чи є шкода від використання «плацебо»-препаратів? Адже якщо він не діє, то й небезпеки для рослини також немає?
На жаль, є. Бюджет будь-якого проекту завжди лімітований. І що більше грошей за нього «викачають» із аграрія «продавці щастя», то менше їх залишиться в нього на добрива, якісне насіння, засоби захисту рослин. І в боротьбі за ці гроші торговці «симуляторами», не вагаючись і не терзаючись докорами сумління, пишуть: «Дає змогу зменшити витрати на добрива і засоби захисту».
А це вже серйозно. Це реальні втрати врожаю та збитки. Буде дуже шкода, якщо розуміння цього прийде тільки після власного гіркого досвіду.