Спецможливості
Агробізнес

Не сіяти буряки — значить занедбати поле

14.06.2013
1310
Не сіяти буряки —  значить занедбати поле фото, ілюстрація

На Волині розширюють площі під коренеплодами не лише тому, що солодкий пісок буде в ціні.

На Волині розширюють площі під коренеплодами не лише тому, що солодкий пісок буде в ціні.

Спілкувалася  Г. Квітка,
спеціально для «Пропозиції»
Цукор, зварений з буряків нового врожаю, буде дорожчий. Одна з причин — низькі ціни на солодкий пісок наприкінці минулого й початку нинішнього року. В багатьох господарствах, у черговий раз підрахувавши збитки, зневірилися сіяти буряки. Та на Волині, за словами заступника голови облдержадміністрації Віталія Карпюка (на знімку), обрали іншу тактику. Там, навпаки, вирішили розширити площі під солодкими коренями.

Цукор кризу перечекає?
— Наша область, — каже співрозмовник, — не бурякова. Сіємо їх, але наші кліматичні умови більше придатні для розвитку тваринництва. Бачите, скільки зелені, безплатних кормів, Богом даних. Особливо важливо це для розвитку м’ясного скотарства. Та все ж розширюємо й посіви солодких коренів — і торік, і позаторік. І цьогоріч засіяли 19,8 тис. га, бо ж на цукор ціна потроху зростає.
А торік чимало виробників скаржилися, що «прогоріли», бо солодкий пісок був, як ніколи, дешевий...

— Цукор — це не вершкове масло. В разі чого, з його реалізацією можна й зачекати, бо він добре зберігається: нічого з ним не станеться й через півроку, й через вісім місяців. Це навіть не зерно, яке нерідко «скидають» у період жнив, коли воно найдешевше...

Звісно, тримати цукор у коморі — не зовсім правильно. Адже сільгоспвиробництво — теж бізнес, і потрібні обігові кошти, щоб знову сіяти. А тут 50-кілограмові мішки з цукром лежать, і більш як 220 грн за кожний не дають... Виходить, гроші «залягли» у вигляді солодкого піску.

— Якщо говорити про минулий рік, то собівартість цукру в найкращих господарствах становила 4,85 грн/кг. Ціна реалізації — низька. Але той спад минув, і нині ціна вже поповзла вгору. І вона зростатиме. Цього року в країні буряків буде висіяно менше на 30, а може, й на 40%. А в державі потреба, орієнтовно, — 1,9–2 млн т солодкого піску. Та головне не цукор, для нас важливі соціальні питання. Ми заохочуємо людей сіяти буряки на своїх ділянках — на Волині близько 50 тис. одноосібників вирощують солодкі корені.

Край одноосібників
П’ятдесят тисяч одноосібників разом скільки збирають буряків?
— Близько третини валового збору. Всього в області вирощують приблизно 700–800 тис. т буряків, майже 200–300 тис. т щороку здають одноосібники. Як розрахунок — селяни беруть цукор. Зберігають у себе, використовують на власні потреби, роздають родичам тощо. Особливо це практикують у зоні, де грунти родючіші: Луцький, Горохівський райони. Крім Полісся — там сіяти цукрові буряки невигідно.

Тож виходить, що за буряки кожна родина, яка їх вирощує, щороку одержує в середньому на 3–5 тис. грн цукру. Крім того, солодкі корені ще й гарний попередник для зернових?
—  Не тільки для зернових. Буряки «вичищають» землю, якщо господарі дотримуються технології під час їхнього вирощування. Коли у сівозміні немає цукрових буряків, то землі поступово заростають бур’янами, уражуються шкідниками. Тобто цукрові буряки, в агротехнічному сенсі — чи не найкраща культура. Наші господарства це теж враховують. Бо не сіяти цукрові буряки, з погляду хорошого агронома, — це, якоюсь мірою, занедбати поле. Поряд Польща: там основа у одноосібників — буряки. Вони, щоб не порушувати сівозміни, навіть мотузки на полі натягують, і в такий спосіб дотримуються чергування. І чи не кожний господар у Польщі сіє цукрові буряки, хоча його ніхто не зобов’язує, і кміна (сільська рада) його не просить. Він сам знає, що йому буряки у сівозміні потрібні.

На якій мінімальній площі вигідно сіяти буряки? Приміром, на 10 сотках є сенс це робити?
— А чому ні? Хоча таких одноосібників мало. Здебільшого засівають 20–30 соток, півгектара, гектар. Сіють механізовано. Ручної праці немає. До речі, в області для особистих селянських господарств діють програми підтримки сільгоспвиробників. Напрацьовано 19 напрямів. Можна купити трактора на пільгових умовах. Або господар, не маючи в кишені жодної копійки, скориставшись лише програмою, одержить корову. Схема така: обласний бюджет дає кредит, а потім селянин за корову розраховується три роки. А тварина вже за рік-два йому окупиться. Підрахуйте: на сьогодні дійна товарна корова коштує 13–14, максимум 15 грн/кг ваги. Припустимо, важить вона 500 кг, то треба за неї заплатити 7,5 тис. грн. Тож якщо господар здаватиме молоко навіть по 2 грн/л, то за рік його треба продати 3250 л. Домашня корова дає зазвичай більше.

Селянин не триматиме корови, яка за рік дає менше 3 тис. літрів  молока...
— Так, не триматиме. Тому така проста арифметика…

А є випадки, коли селяни за техніку чи за корову не розраховуються?
— Жодного немає. Свідомі люди, ну що ви — це ж Волинь! Щодо цукрових заводів, то наша область, мабуть, єдина зберегла всі їх із часів Радянського Союзу. Було чотири і донині стільки ж: Горохівський, Володимир-Волинський, Іваничівський і Гнідавський (Луцьк). Коли п’ять-шість років тому Володимир-Волинський завод перейшов на переробку тростинного сирцю, він втратив зону заготівлі буряків і спеціалізується тільки на сирці. Вже не переробляє цукрових буряків. Але підприємство збережено. Три інші цукрозаводи, сподіваюся, восени працюватимуть. Усі три мають різних власників, є конкуренція. Якби був один власник — він би диктував умови.
Область вирощує 700–800 тис. т солодких коренів, заводи переробляють понад мільйон. Частина буряків надходить до нас із Львівщини й дуже багато з Рівненщини.

Давальницька схема — вимушений крок? Цікаво, скільки торік коштувала тонна буряків?
— Переробляли коренеплоди здебільшого на давальницьких умовах. Якщо перейти на гроші повністю, то торік селяни нічого не заробили б. Не вигідна схема була б.
Чому не вигідна?
— Цукор коштував надто дешево: по 4,20 грн/кг! Продати дорожче, по 4,50, мало кому вдавалося. Тоді його багато хто притримував, а тепер продають уже по 5,20...

Роками точаться розмови про те, що здавачам буряків і виробникам цукру потрібно перейти винятково на грошові розрахунки. Чим це зумовлено? Яким зловживанням сприяє давальницька схема?
— Не можна так ставити питання й казати, що треба перейти тільки на грошові розрахунки й тоді все вирішиться. Це ціла система... Грошові відносини, звісно, найкраще. Але цей механізм треба відрегулювати. Аби ж ціна на природний газ була хоча б такою, як п’ять чи три роки тому... З теперішніми подорожчаннями блакитного палива все «лягає» на собівартість. Ще такий момент: один везе 5 т буряків на завод за 100 км, а другий перевозить 50 тис. т — і поруч. Хочу сказати, що транспортні витрати здорожчують цукор, і в усіх економіка складеться по-різному. У цьому контексті давальницька схема розрахунків себе виправдала. Як буде цього року — побачимо...

Немає агрохолдингів — щастя, а брак ринків збуту — просто біда
Хочу запитати про агрохолдинги, які прибрали до рук площі в багатьох областях. Як бачимо, їм однаково на чому заробляти гроші: на цукрі, який вони зварять із дядьківських буряків, чи сирець із-за кордону завезти й переробити?
— У нас на Волині немає жодного агрохолдингу. І ми вважаємо це за щастя. Середні господарства обробляють 2–5 тис. га, великі мають 10–12 тис. Наші 95% великотоварного виробництва — це волинські господарі, яких ми знаємо в обличчя, яким соромно не платити податки, затримувати зарплату й не розраховуватися за оренду землі... Тобто відповідальні перед своєю землею люди.

Як на мене, є, можливо, навіть змова між потужними виробниками цукру щодо скорочення цього року площі під буряками. Вони мають значні запаси нереалізованого солодкого піску, їм треба підняти на нього ціни... А якщо цукру з нового врожаю не вистачить для потреб країни, то вони самі привезуть сюди тростинний цукор-сирець і з вигодою для себе перероблять його на цукор.
— Можливо... Треба, щоб на рівні Міністерства економіки, торгово-економічних представництв України за кордоном займалися пошуком ринку збуту для нашого цукру. Якщо виробляємо, держава має думати, куди подіти, як уникати перенасичення на внутрішньому ринку. Приблизно так, як із зерном. Ми ж не маємо проблем ні з пшеницею, ні з кукурудзою — їхні посіви господарства не зменшують, бо є збут. Волинь на сьогодні навіть стає серйозним експортером зерна. Цього року, думаю, експортуємо його не менше півмільйона тонн. Причому, не через порти, в які завжди вивозили — Іллічівськ, Одесу та інші, а через свої так звані сухі порти, які активно розбудовуються останні два-три роки. Залізницею наше зерно прямує одразу до Євросоюзу. Сухими портами називаємо прирейкові склади (автомобільним транспортом зерно рідко далеко перевозять). У нас же до Ковеля вузька європейська колія. Бізнес-структури вже використовують її за повною програмою. Ми ведемо перемовини з різними компаніями, зокрема з польськими, вони мають великий парк зерновозів. І особливо в пік транспортування зерна з України, коли не вистачає вагонів, нам дуже вигідно залучати рухомий склад вагонів-зерновозів саме польських. І ми це робимо. Наприклад, у грудні-січні ми не могли взяти жодного вагона зі сторони, тільки ті, які поверталися з Польщі та з Білорусі, — їх давали під завантаження. Нам потрібно на день (у цифрах я не можу точно сказати), приміром, 50 вагонів, а їх давали тільки 10–20. Це проблема, бо коли є контракти, зерно треба відправляти, а вагонів немає.

Тернистий шлях зерна
до об’єднаної Європи
Які культури експортуєте?
— Основні — кукурудза, пшениця, з олійних — ріпак. Хоча є вже надлишок жита, яким поляки цікавляться. Розумієте, враховуючи наше географічне розміщення, до Гданська доставити продукцію нам обходиться на 5 євро/т дешевше. Ближче, ніж до Одеси. На великих обсягах виходить значно вигідніше. Тому ми переорієнтовуємо весь експорт зерна до об’єднаної Європи тільки через сухі порти.

А далі відстежуєте, куди йде зерно з Волині?
— До Білорусі надходить невелика кількість. Здебільшого — фураж. Переважно зерно йде в Польщу, загалом — в об’єднану Європу. А далі?.. Нині зерновий ринок дуже конкурентний, його захопили серйозні компанії, і нашим, дрібним, туди складно пробитися. Ми через потужних зернотрейдерів збіжжя відправляємо. Хоча всю роботу з його збирання, очищення, зберігання здійснюють наші обласні компанії.
Чому середньому сільгосппідприємству, яке має в обробітку 5–10 тис. га землі й вирощує зернові, складно стати експортером, самому відправляти партії збіжжя за кордон? Немає ж у країні ні ліцензій для здійснення експортної діяльності, ні інших законодавчих перепон?..
— Немає… Але тут проблема з ринком збуту продукції — як знайти свою нішу… Позаторік, чули, як кричали зернотрейдери, що ми втрачаємо ринки збуту для українського зерна. Справді, ті ринки — арабський світ — торгівці напрацьовували багато років. Із зерном на зовнішні ринки взагалі важко пробитися.

Бджоли дохнуть —
це не про нас!
Мене завжди цікавило екологічне питання, пов’язане з вирощуванням ріпаку. Ця культура потребує обробок засобами захисту рослин. Іноді в домогосподарствах від того бджоли гинуть, бувають інші негаразди... Чи є у вас така проблема?
— Це важливе питання, але в межах області його відпрацьовано. В разі обробки ріпаку, якщо неподалік є пасіка, треба щоб пасічники протягом двох годин після обробки не випускали бджіл. У нас є об’єднання пасічників, яке очолює Володимир Дмитрук — пошановувана людина, член Гільдії пасічників України. Ми торік з ним зустрічалися й цьогоріч уже обговорили, як убезпечити бджіл у період цвітіння ріпаку. Принаймні в мене немає інформації, що торік десь пропала бджолосім’я через те, що обробляли поле.

А не виникає подібних ситуацій на присадибних ділянках? Городяни мають землю в селі, там росте сад. Приїхав власник, обробив його отрутохімікатами, а сам поїхав додому. Проблеми тим людям, які мешкають по сусідству з садом. З одного боку, розвиваємо особисте селянське господарство, з другого, якщо так чинитимемо, самі себе потруїмо.
— Не чув про таку проблему на Волині. Я знаю галузь садівництва, сам маю понад тисячу плодових дерев, доглядаю за садом. Поляки обробляють свій сад, скажімо яблуні, орієнтовно 21–23 рази за сезон. Я свій лише в період бутонізації проти квіткоїда. Від решти хвороб, шкідників — не обприскую. Нехай у мене буде менший урожай, дрібніше яблуко, але я знаю, що воно чисте, натуральне. У нас немає екологічної проблеми через обробку садів. Ось гляньте, ці поля (показує) — не обробляли, бур’яни, все було. За два роки в області в обіг повернули 80 тис. га  землі, які облогували.

А всього на Волині скільки орної землі?
— Ще треба близько
30 тис. га долучити, і буде в цілому сільгоспугідь 600 тис. га.

Чому ж землі залишаються необробленими?
— З одного боку — через безгосподарність, а з другого — не створено умов. Держземагентство не може ухвалити рішення, щоб розпоряджатися землями, розпочати аукціони, проводити їх на рівні держави… Не має дозволу на проведення аукціонів на землі сільськогосподарського призначення — на землі запасу й резерву.
Щоб дати в оренду землю на сьогодні треба не лише провести аукціон. Ми теж пройшли ці аукціони: велика орендна плата, конкуренція за землю… Заважає неврегульованість…
Боротьба за землю
Велика орендна плата — це скільки?
— По області в середньому за паї — 515 грн/га на рік (два-три роки тому було 230 грн). Три роки тому в області загалом виплатили 20 млн грн, торік людям уже нарахували за паї 80 млн. Тобто наші господарства доволі платоспроможні, щоб належним чином розраховуватися за землю. У Луцькому районі, наприклад, середня орендна плата вже 1 тис. грн/га. А господарства, такі як «Рать», «Діброва», уже платять по 1,2–1,3 тис. грн. За землю точиться боротьба, велика конкуренція. Знайти на Волині тисячу гектарів сільгоспугідь, щоб на них прийшов інвестор — таких вільних масивів уже немає. Хіба що в Поліській зоні є ще необроблені землі, підтоплених багато…

Інвестор:
сам виростив, сам і продав
Знаю, що землі в селі Старий Чорторий Маневицького району взяло в оренду господарство «Хайберрі». Вирощує полуницю, десятки гектарів займають малина, смородина та молоденькі деревця вишні. Чому інвестори обрали саме вашу область?
— Розповім їхніми словами. Як казав власник компанії, в Україні вони тримають майже півринку вишні (продають, забезпечують супермаркети), близько 40% смородини, решта — малина… Продукцію спершу доставляли з-за кордону: Польща, Голландія, Німеччина, Італія… А їздили трасою через Волинь до Польщі: контракти укладати, з продукцією… І постійно мали проблеми: то товар псується, то не охолоджується, то затримка з розмитненням, великі платежі… Потім подумали: а чому б не взяти землі тут, на цьому боці Західного Бугу, й самим не зайнятися садівництвом і ягідництвом. У них найняті голландські, французькі агрономи… З власником один раз зустрічався — цього достатньо. У них немає претензій до нас, а в нас — до них. До речі, у нас усі виробничі питання вирішуються швидко й без найменших поборів. Якщо дізнаємося, що якийсь «земельний» чиновник вимагав за свій підпис бодай 100 грн, його не буде не тільки на роботі, а й в області може не бути. Тобто найсприятливіший клімат для інвесторів — це наша позиція.

А не турбує те, що ягоди вирощують на полі з видом на Рівненську атомну станцію?
— На станції стоять датчики, дані яких надходять до Міністерства екології, там їх контролюють. Радіаційний фон на АЕС не вищий, ніж у Києві. Мені дуже подобається система їхньої (атомників. — Авт.) роботи, відповідальність, дисципліна. Знаєте, я сам понад рік пропрацював у системі НАК «Енергоатом»…

Заводи іноді «забувають»
платити за прийняте молоко
На завершення розмови пропоную зупинитися на болючих молочних проблемах. Чула, що за прийняте на переробку молоко підприємства області вчасно не розраховуються з селянами…
— На Волині працює чотири великі молокопереробні підприємства. Господарство «Угринівське» побудувало свій власний завод — п’ятий. З цих п’яти молокопереробних підприємств проблемним було одне — Рожищенський завод «Роси». У владних структурах області ситуацію знали, втручалися, контролювали, допомагали чим могли… Для нас не було найкращим варіантом знищити той завод, хоча заборгували там майже за чотирі місяці. Щодо «Комо», — там заборгованості немає. Якщо на сьогодні вони не виплатили за місяць, то це ще не свідчить про заборгованість. Періодично виникала заборгованість на Рахівському молокозаводі.
Зі зміною власника на Рожищенському сирзаводі ситуацію найближчим часом буде врегульовано. Туди заходить ТМ «Тульчинка». Заборгованість у 7,2 млн грн незабаром має бути погашено… Ці питання порушують депутати області на сесії, ми їх теж контролюємо і чим можемо, тим і допомагаємо…
До того ж минулий рік можна вважати проблемним для наших сироварів. Але ж не в сироварах біда, проблема в іншому — претензіях Росії. І не стільки до якості нашого сиру, як, мабуть, в інших питаннях. Через те минулий рік був демпінговий у ціновій політиці. Цьогоріч до травня в господарствах, де якісне молоко, закупівельна ціна трималася 4,20–4,40 грн/л — тобто вища, ніж у Польщі чи Німеччині. В особистих господарствах заводи беруть молоко по 2,20 грн/л — так, як вимагає постанова Кабінету Міністрів.
Слід сказати, що, крім згаданих молокозаводів, на Волині працюють 15 потужних заготівельників молока, зокрема, Дрогобицький молочний завод, «Галичина», виробників морозива «Дубномолоко», «Чортківсир». Жодної проблеми з розрахунками у них немає. Вони сплачують податок з доходів фізичних осіб за місцем проживання того, хто продає молоко (тобто в області). А місцеві переробники всі платять тут податки як підприємства.

А білоруська молочна продукція тисне на ваш ринок?
— Білоруська нічим не краща за нашу. Можливо, тому й не тисне. Та й з контрабандою ми боремося. На Волині, наскільки я знаю, немає жодного оптового постачальника білоруської молочки. Є десь у Чернівцях одна фірма і в Києві. Я не споживаю білоруської продукції — мені українська до вподоби. Окремі громадяни, так звані молочні човники, щось завозять через кордон, але небагато й фактично незаконно.

Яка ситуація з дотаціями за здану на забій велику рогату худобу та свиней. Заборгованість за минулий рік по області є?   
— Програма за здану на переробку великовагову худобу торік фактично не діяла. Бо саму постанову про виплату таких дотацій КабМін ухвалив, а порядок виплат так і не прийняв. А немає порядку, то не діє й постанова. Через що й заборгували господарям близько 800 тис. грн. Збираємося з обласного бюджету ці кошти сплатити, щоб люди не розчарувалися… А щодо решти програм — доїльні апарати для сімейних родинних ферм, дотації за збережене теля — вони діють…

Інтерв'ю
З кожним роком український агробізнес стає більш інноваційним, високотехнологічним та складним. Такі глобальні зміни у колись звичному й традиційному для України секторі вимагають від управлінця нових підходів до ведення бізнесу й... Подробнее
Міжнародна фінансова корпорація (International Finance Corporation, англ. IFC) - міжнародний фінансовий інститут, що входить у структуру Світового банку. Штаб-квартира організації знаходиться у

1
0