Спецможливості
Архів

Спорудження кар’єру на заповідних землях загрожує вибухом: екологічним і соціальним

07.11.2008
343
Спорудження кар’єру  на заповідних землях  загрожує вибухом:  екологічним і соціальним фото, ілюстрація

Якби тепер були радянські часи, то, напевне, цей матеріал треба було б починати так: “Журналіста покликав у дорогу лист”. Так і сталося — спершу був лист до редакції із села Недайвода Криворізького району Дніпропетровської області. Село схоже на тисячі інших, розкиданих по Україні. За Союзу тут був радгосп, де тримали худобу й вирощували сільгоспкультури. Згодом сільгосппідприємство, як кажуть, благополучно кануло в Лету. Роботи в селі обмаль. Хіба що фермери набирають посезонно незначну кількість місцевих жителів. Ще дехто працевлаштувався в райцентрі. Листа написав до редакції депутат тамтешньої сільської ради Степан Казимирович. Треба одразу сказати, його занепокоєння цілком розділив і колектив часопису.

Біля села вже стоїть техніка для проведення підривних робіт і великовантажні машини

Якби тепер були радянські часи, то, напевне, цей матеріал треба було б починати так: “Журналіста покликав у дорогу лист”. Так і сталося — спершу був лист до редакції із села Недайвода Криворізького району Дніпропетровської області. Село схоже на тисячі інших, розкиданих по Україні. За Союзу тут був радгосп, де тримали худобу й вирощували сільгоспкультури. Згодом сільгосппідприємство, як кажуть, благополучно кануло в Лету. Роботи в селі обмаль. Хіба що фермери набирають посезонно незначну кількість місцевих жителів. Ще дехто працевлаштувався в райцентрі. Листа написав до редакції депутат тамтешньої сільської ради Степан Казимирович. Треба одразу сказати, його занепокоєння цілком розділив і колектив часопису.

Лист, який покликав у дорогу
“Шановна редакціє, — пише автор послання, — звертаються до вас мешканці сіл Недайвода та Тернуватка з приводу організації гранітного кар’єру на території заповідного фонду “Інгулецький степ”. Ця територія, площею 60 га, зарезервована для першочергового створення пам’яток природи загальнодержавного значення (Указ Президента України №79/94 від 10 березня 1994 року). Починаючи з 1990 року, наукова група та вчителі Недайводської школи досліджували цю територію — землі, що на лівому та правому берегах річки Інгулець, на південний захід від села Недайвода і тягнуться на чотири-п’ять кілометрів до села Раєво-Олександрівка. А 20 квітня 1992 року з’явився акт обстеження комісії з охорони природи цілинних ділянок. На біду, геологи відшукали тут великі запаси гранітів.
Останнім часом уже немає чим більше торгувати (крім основного багатства — землі та надр України). Чи не тому в Міністерстві охорони навколишнього середовища видали спеціальний дозвіл на користування надрами. Підписали його люди, головне завдання яких — покращувати екологічний стан у державі. Зокрема, й шляхом залучення іноземних інвестицій. Але, очевидно, цей процес відбувається некеровано. Тобто не контролюється, тому що інвестиції використовують не за призначенням, а для руйнування природи. Відкрито лобіюються інтереси з розробки гранітного кар’єру та відкриття при ньому дробильно-сортувальної фабрики. І це тоді, коли дана територія має не тільки географічну цінність, а й містить численні популяції багатьох рідкісних видів рослин та тварин, у тому числі занесених до Червоної книги України. Це й історична спадщина: тут скіфські кургани... Згідно із законом, не можна відкривати гранітний кар’єр у зоні загальнодержавного заказника. Та обласна рада приймає зміни до свого ж таки рішення “Про затвердження програми формування й розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006-2015 роки”, з тим, щоб вилучити із зазначеного рішення територію, на якій міститься Недайводське родовище гранітів.
Далі — цікавіше. Сільський голова, ігнорує своє ж таки рішення, в якому сказано: “Розпочати процедуру громадських обговорень відповідно до вимог чинного законодавства, а виготовлену містобудівну документацію після обговорення подати на затвердження сесії сільради за наявності всіх необхідних висновків і державних експертиз, проведених згідно з чинним законодавством”.
Без громадських обговорень, без належного ознайомлення присутніх із документацією питання було поставлено на голосування.
Прозвучало: мовляв, незалежно від думки депутатів, — кар’єру все одно бути. І на сесії ухвалили: дати згоду на попереднє виділення земельної делянки, площею 120 га, для розробки гранітного кар’єру та будівництва дробильно-сортувальної фабрики із земель запасу (пасовища). Але все таємне — рано чи пізно — стає явним, бо ж деякі сільські депутати голосували “проти”. І мешканці сіл Недайвода, Тернуватка та власники дачних ділянок почали вимагати зібрання села. Група депутатів, які зрозуміли свою помилку, під тиском громади змушена була оголосити про збори. Хоча зацікавлені в розробці кар’єру намагалися не допустити цього: зривали оголошення, навзамін — вивішували свої, де вказували інший час проведення зібрання, але сільська сходка таки відбулася. Не подіяли на людей навіть розповіді присутніх “захисників навколишнього середовища” про безпечність вибухів та користь від такого кар’єру для всього села. Реакція на такі обіцянки була вибуховою, бо всі знають, що таке кар’єри. Але через деякий час відбулася позачергова сесія, на якій більшість депутатів знову дала дозвіл на розробку кар’єру (навіть ті, що раніше були категорично “проти”).
Як можна назвати такі речі? Хіба — підкупом? Кому подарували футбольні м’ячі, кому газ безплатно підвели, кому дах пообіцяли відремонтувати. А народ що — кріпаки, які не мають права на власний голос? Такий підхід до вирішення питання лише створює соціальну напругу в районі, породжує недовіру до органів влади. Вважаємо, за таких обставин потрібне втручання Президента України як гаранта Конституції”.

Про вірші, кік-джицу й грамотну тактику боротьби
Треба сказати, що під час перебування автора цих рядків на місці події, подана в листі інформація підтвердилася. Більше того, майже всі селяни, з якими довелося спілкуватися, висловлювали готовність лягти під бульдозери, щоб не допустити відкриття кар’єру поблизу їхніх будинків. А місця, визначені для будівництва гранітного кар’єру, справді казкові. Куди не кинь оком — відкриваються пейзажі, гідні пензля найвимогливіших живописців: річка Інгулець; скелясті береги; дерева, що вигадливо чіпляються корінням за породу, яка виходить просто на поверхню; запашні трави, серед яких чимало червонокнижних. Споглядаючи цю красу, забуваєш, що Кривій Ріг — ось він, за якихось кілька хвилин їзди на машині. Для городян, де промислових підприємств надлишок, тутешні території давно стали зоною відпочинку. Можна позагоряти біля річки, скупатися, відпочити з сім’єю. А тим, кому пощастило одержати в цих місцях дачну ділянку, — тільки позаздриш. Тут розмістилися одразу п’ять дачних товариств.
Окрім казкових для відпочинку ландшафтів, природа обдарувала ці місця ще одним багатством, яке, хоч як парадоксально це звучить, імовірно, стане для неї згубним. Значні родовища чорного граніту, що залягають тут, технічно можна добувати відкритим способом. Навіть уявити собі важко, що за планом в усю цю пишноту незабаром має вписатися кар’єр, і прилеглі сільські й дачні будівлі почнуть здригатися від вибухів. Тим часом замовник — ТОВ “Граніт Груп” — уже одержав попереднє узгодження на земельну ділянку в 120 гектарів під об’єкт. Підприємці змогли залучити на свій бік більшість депутатів Недайводської сільради й, хоч як це дивно, — частину місцевих жителів, зацікавивши їх обіцянками благоустроїти село й створити для селян нові робочі місця. Організатори кар’єру знайшли підтримку в багатьох районних і обласних офіційних кабінетах. Проте небезпека мешкати по сусідству з кар’єром підігріла політичну активність і патріотизм іншої частини місцевих жителів. Сказати, що ситуація розігрілася, — не сказати нічого: вона загострилася до краю. Протиборчі сторони створюють ініціативні групи й регулярно скликають сходки. Протистояння триває за всіма правилами великої політики, із залученням регіональних засобів масової інформації та елементами піару. Відозви з підписом “Патріоти України” можна зустріти на стовпах, автобусних зупинках. Там перераховують увесь негатив для жителів від спорудження кар’єру. У переліку — знищення річки, вимирання навколишніх сіл, сплеск онкологічних, серцево-судинних захворювань.
До того ж, застереження вивішують і в прозовій, і у віршованій формах. Ось один із уривків написаної на злобу дня поезії:

“Наш край, прекрасний і багатий,
Наш заповідний рідний край!
Народе наш, українська націє,
Вкраїну-матінку спасай!
Прокиньсь, народе мій, проснись!
Ми ж Україну вже проспали,
Куди не глянеш, навкруги —
Одні руїни вже зостались.
Кар’єри, шахти, хімзаводи,
Живемо, наче на Луні.
Від української природи
Залишим кратери одні!
Земелька стогне — вся у ранах,
Народ заляканий мовчить.
І на ізритому Кривбасі
Страшенну яму хочуть рить...”.
Забігаючи наперед, скажемо, що поетичні рядки — творчість Анатолія Кривенка. З городу місцевого пенсіонера добре видно місце майбутнього кар’єру. Він зізнається, що раніше віршів ніколи не писав, але, довідавшись про плани будівництва, не зміг промовчати. Щоправда, така агітація, розвішана в людних місцях, довго не зберігається. Супротивники кар’єру стверджують, що їх зривають прихильники спорудження об’єкта.

У самому селі прибулий кореспондент одразу потрапив на стихійні збори противників кар’єру — жителі Недайводи прийшли, почувши про приїзд журналіста

Пенсіонерку Раїсу Борець автор цього матеріалу зустрів на краю села, де вона, випасаючи з онукою громадських корів, доїла свою Ласуню. Якщо кар’єр запрацює, її будинок опиниться неподалік. Тому жінка категорично проти його спорудження. “Зводив наші будиночки в селі радгосп, — розповідає вона про свої побоювання, — цементу клали мало — пропивали. Моєму будинку вже років сорок, стоїть на піску. Він і так тріскається. Під час першого ж вибуху, як сірникова коробка, й завалиться. Я казала депутатові нашої сільської ради, а вона: “Новий складеш!”. А з ким будувати, якщо чоловік помер. Їм там у сільраді, мабуть, дещо в кишеню поклали, от і хочуть, щоб був кар’єр!”.
“Якщо відкриють, де тоді пасти корів?” — долучилася до розмови її подруга, Галина Іванютіна.
У самому селі прибулий кореспондент одразу потрапив на стихійні збори противників кар’єру — жителі Недайводи поприходили, тільки-но почули про приїзд журналіста. У селі, повідомили активісти ініціативної групи, простежується тепер така тенденція: що ближче будинок до майбутнього кар’єру, то агресивніше його господарі виступають проти. Ті, хто зібрався, згадали, як “гримнув нещодавно СевГЗК — вікна затремтіли. Так де той СевГЗК!?”.
— Я виконавчого директора “Граніт Груп” попередила, — каже Світлана Дьякова, — будинок якої зовсім близько від передбачуваного кар’єру, — якщо почнуть розробляти, ляжу під бульдозер!
Відстоювати свої права в такий спосіб готова не лише вона. Про такі дії заявили й багато хто із селян та дачників.
Поки що противники кар’єру до радикальних дій не вдавалися. Превалюють мирні методи впливу. Наприклад, звучать заклики висловити недовіру голові сільради, котра ратує за кар’єр. Про ситуацію, що склалася, відправили листи в різні інстанції, в тому числі в Адміністрацію Президента, прем’єр-міністрові, до Генпрокуратури. Щоправда, звідти поки що “ні одвіту, ні привіту”. Відрядила комісію лиш уповноважений з прав людини Ніна Карпачова. Але люди не впадають у відчай, планують знову звертатися до інстанцій. За словами Світлани Дьякової, щоб вести боротьбу в правовому полі, членам ініціативної групи довелося навіть вивчити закон про місцеве самоврядування, “щоб не могли причепитися, не сказали, що ми щось порушуємо”.
Така грамотна тактика вже дала свої плоди. Ініціатори протистояння до перших перемог зараховують той факт, що представники ТОВ “Граніт Груп” почали зважати на жителів Недайводи.
— Коли ми стали збирати сходки, виявляти громадянську активність, — розповідає вчитель місцевої школи Микола Дьяков, — то від організаторів кар’єру одразу посипалися обіцянки, навіть запропонували для села соціальний пакет документів. І до школи м’ячі привезли, і дах на амбулаторії взялися перекривати. Тепер приїжджають, розповідають, як добре ми всі тут заживемо. А досі все тихо робили. Ніхто про те, що готується будівництво кар’єру в нас під носом, — ні депутати сільради, ні односельці — не знали.
У тому, щоб не допустити спорудження кар’єру, зацікавленість проявляє ще одна сторона. Віце-президент Криворізької федерації бойових мистецтв, заслужений тренер України, майстер спорту міжнародного класу Володимир Коржак — людина досить відома. Крім усіх своїх численних звань, він ще й головний тренер збірної України з кік-джицу. База Всеукраїнської федерації кік-джицу міститься в Кривому Розі. Тут вигострюють майстерність переможці та призери чемпіонатів світу в цьому виді єдиноборств. За його словами, неподалік від місця планованого кар’єру розташувався табір, де щорічно тренуються, живуть і оздоровлюються майже 800 дітей. Протистояти спорудженню кар’єру для Володимира Коржака стало головною справою останніх місяців. З цього приводу він зібрав цілий пакет документів. Стверджує, що ні район, ані область, ані тим паче сільрада не мають права віддавати цю землю під кар’єр. Оскільки це фактично заповідна територія.
Ця земельна ділянка є землею, що зарезервована для розширення ландшафту заказника загальнодержавного значення “Інгулецький степ”. У зв’язку з цим є відповідний указ Президента. Тобто не область, а Київ має приймати рішення щодо цих земель. Тут два скіфські кургани, а під час Великої Вітчизняної війни в цих місцях полягли 24–27 тисяч солдатів і офіцерів. Проте біля села вже стоїть техніка для проведення підривних робіт і великовантажні “БелАЗи”.
— Якщо техніка вийде й почне розробку, — каже Володимир Коржак, — ми поставимо на місці, де планують спорудити кар’єр, намети. Нехай нас зносять!
Боротимемося — якщо в державі немає влади, яка може нас підтримати. Хоча не розумію, чому ми повинні захищати указ Президента? З огляду на непросту екологічну ситуацію, що склалася в Криворізькому районі, навпаки, потрібно створювати заповідники, а не будувати на їхньому місці кар’єри. Проте доведеться відстоювати свої права, адже країною править великий капітал.
Володимир Коржак вважає, що кар’єр — бомба сповільненої дії під місто, що забере з Інгульця питну воду. Можна собі лишень уявити, що буде з річкою, коли неподалік почнуть підривати породу. А в Недайводі згадують: 1976 року вже розробляли проект створення тут кар’єру. Але коли геологи розкрили грунт, крім усього іншого, виявили ще й велику кількість урану. Від розробок тоді вирішили відмовитися.
Хто його знає, якби тоді не прийняли розумне рішення, ймовірно, нині в Україні було б два Чорнобилі.

Замість епілога
P. S. З поїздки автор цих рядків виніс таке: безперечно, “кар’єрне” питання — великі гроші. Вони роблять зговірливими як столичних, так і місцевих чиновників. Коли треба, зникнуть земельні документи чи будуть перемальовані кордони заповідних територій. Одно слово, якщо чого й не можна, то за гроші все одно можна. Нещодавно вичитав в одній із газет про те, що в якійсь області фермерам загрожує тюремний строк від семи до десяти років за розораний скіфський курган. А як бути з чиновниками, котрі кургани розбазарюють? У нас, як і раніше: того, хто поцупив мішок картоплі, — до в’язниці, а тих, хто краде вагонами... Напевно, в ситуацію має втрутитися Президент, і якщо справді ці землі заповідні, навести лад — незалежно від того, “любі друзі” чи “любі недруги” намагаються їх дерибанити. А ще прикро, що селяни, доведені державою до зубожіння, готові за шматок хліба роздавати землі. Тож добре, що не перевелися ще в Україні патріоти, які, впевнений, і “Інгулецький степ” відстоять. 

Валерій Друженко

Фото автора

Інтерв'ю
Зазвичай аграрні видання пишуть про здобутки агрохолдингів, знаних в областях, популярних аграріїв, що засідають по облрадах. Ми вирішили піти іншим шляхом і хочемо познайомити Вас із простим фермером
Максим Тарапата
Україна є лідером з експорту олії в світі. Один з перспективних ринків для української олії - КНР, на якому інтерес до соняшниковій олії постійно зростає. Які складнощі очікують українських імпортерів, розповів Максим Тарапата, генеральний... Подробнее

1
0