Спецможливості
Техніка та обладнання

Ще раз про TILL та NO-TILL

08.05.2009
430
Ще раз про TILL та NO-TILL фото, ілюстрація

Одним з основних елементів різноманітної кількості технологій вирощування сільськогосподарських культур був, є й, принаймні в найближчому майбутньому, залишатиметься обробіток грунту. Особливо основний, оскільки він справді визначає як рівень енергоощадності тієї чи іншої технології, так і її екологічну та економічну спрямованість.

Одним з основних елементів різноманітної кількості технологій вирощування сільськогосподарських культур був, є й, принаймні в найближчому майбутньому, залишатиметься обробіток грунту. Особливо основний, оскільки він справді визначає як рівень енергоощадності тієї чи іншої технології, так і її екологічну та економічну спрямованість.

Нині в нашій країні вітчизняні вчені виокремлюють чотири системи обробітку грунту (В. І. Кравчук та ін., 2008):
1) традиційна (на базі оранки);
2) консервувальна (на базі глибокого розпушення грунту);
3) мульчувальна (на базі поверхневого розпушення грунту);
4) нульова (no-till система).
Останнім часом на сторінках наукових (і не тільки!) видань мають місце категоричні висловлювання щодо виняткової шкідливості першої і надзвичайної корисності четвертої із перелічених систем обробітку грунту. Доходить навіть до тверджень, що "хто не впроваджує no-till систему, той не патріот України", "поле без плуга, - душа без погонича" і таке інше.
Існує, щоправда, й вельми поміркована точка зору щодо цього питання, висловлена в праці В. Ф. Сайко, А. Малієнко "Системи обробітку грунту в Україні", але аж ніяк не всім сільгоспвиробникам хочеться брати її до уваги. Ще б пак! Хіба ж не привабливо на чотирипільну зернову сівозміну мати у розпорядженні, за прикладом канадських фермерів, лише три сільськогосподарські машини: важкий культиватор із посівним блоком, обприскувач і комбайн. Тим більше, що, за нинішніми твердженнями, впровадження no-till системи, на відміну від традиційної оранки, зупиняє деградацію грунту і не тільки відновлює, а й підвищує його родючість. Саме тому багатьом здається (вже вкотре!), що, зрештою, справді знайдено панацею, тож можна впевнено сказати: "Прощавай, старенький плуг!".
Аби більш-менш об'єктивно оцінити таку категоричність, звернімося до класиків. Ще Альбрехт Теєр стверджував, що родючість грунту повністю залежить від вмісту в ньому гумусу. Нині такої думки дотримується низка науковців і більшість практиків сільськогосподарського виробництва.
Точнішим і природнішим, на наш погляд, є визначення В. Р. Вільямса, згідно з яким родючість грунту - це його здатність тією чи іншою мірою задовольняти потребу рослин у таких рівнозначних і незамінних чинниках життя, як вода й живлення. Аналогічної думки дотримувалися Я. А. Ліновський та багато інших.
І з їхнім твердженням важко не погодитися, бо навіть за наявності належної кількості гумусу в грунті негативний техногенний вплив може не тільки істотно обмежувати його родючість, а й звести її нанівець.
В. Р. Вільямс вважав, що життєзабезпечувальна здатність грунту можлива за такої його структури, коли діаметр скріплених діяльним перегноєм грудочок становить 1-10 мм. Далі він наголошував, що порівняно з нижнім, у верхньому (8-10 см) шарі грунту за всяких умов аеробний процес розкладання органічних речовин здійснюється значно активніше. При цьому завдяки впливу наявного в атмосферних опадах амонію діяльний перегній втрачає свою скріплювальну здатність, внаслідок чого грудочки грунту розпадаються, і верхній його шар стає безструктурним. Одна його частина може перебувати в розпиленому, а друга в брилястому щільному стані.
Для відновлення структури верхнього шару грунту слід унеможливити вплив на нього крапельної атмосферної вологи. В. Р. Вільямс стверджував, що слід видалити всі причини механічного руйнування його структури й, за можливості, послабити аеробне розкладання органічної речовини, щоб дати можливість накопичити в ній діяльний перегній. Комбінація таких умов можлива в нижньому горизонті орного шару грунту.
Практична реалізація означеного вище полягає в переміщенні скиби грунту за два рази. Спочатку обертають і скидають на дно борозни розламаний на глиби по поверхнях найменшого опору верхній шар грунту. Далі він засипається грудкуватою, здатною кришитися, масою грунту нижнього шару.
А тепер найголовніше: якщо другий прийом обертання скиби грунту здійснює основний корпус плуга, то перший - передплужник. Якщо ж передплужника немає, то перегортання скиби грунту практично втрачає сенс, бо призводить (і призвело!) до всіх тих негараздів, про які нині говорять невгамовні критики оранки.
Виникає питання, а хто нас змушував і змушує дотепер у більшості випадків здійснювати оранку без передплужників? Чому в технічних паспортах плугів (навіть закордонних!) ці важливі робочі органи подають як додаткове (а не основне!) технологічне обладнання? На якій презентації сільськогосподарської техніки в польових умовах нині можна побачити плуг з установленими на ньому передплужниками?
Основним із виправдань такого ставлення виробничників до передплужників є їхня стійка впевненість у тому, що ці робочі органи збільшують (причому істотно!) тяговий опір плуга.
Спробуємо розібратися, чи так це насправді? Оскільки, як логічно стверджували В. Р. Вільямс та інші вчені-грунтознавці, верхній шар грунту органічно не здатний кришитися, то передплужник під час роботи плуга відриває (сколює), а не відрізає скибу грунту. Але ж відомо, що цей процес здійснюється по поверхнях найменшого опору, а тому потребує значно менше енергії й утворює мінімальну кількість розпилених грудочок грунту, ніж під час його різання. Як наслідок, тяговий опір плуга з передплужниками на 10-15% менший, ніж без них.
Що ж, незважаючи на це, спонукає виробничників відмовлятися від передплужників? Дуже часто в господарствах після збирання зернових колосових або технічних просапних культур, усупереч вимогам технологічного регламенту, не подрібнюють стерні. Внаслідок цього відбуваються інтенсивна втрата вологи й відповідне істотне зростання твердості грунту. Через це, а також через забивання плуга з передплужниками не подрібненими заздалегідь рослинними рештками, не лише зростає тяговий опір орного знаряддя, а й взагалі унеможливлюється якісне здійснення оранки.
Проте цю проблему можна легко долати лише тоді, коли є чітке розу-міння агрономічної ролі передплужників. Саме на цьому свого часу й наголошував В. Р. Вільямс.
Як бачимо, для отримання запланованого позитивного результату слід чітко розуміти не тільки інженерні, а й агрономічні основи. У цьому плані не є винятком і така "проста" система, як no-till.
Для прикладу наведемо її оцінку "Асоціацією фермерів No-till Манітоби - Північної Дакоти", практичний досвід якої в освоєнні нульового обробітку грунту бере початок з 1982 р. Так от, ці фермери однозначно визнають, що no-till-система нині ще не досконала. Вона потребує системного підходу до вирощування сільгоспкультур. А для цього, зазначають вони, не існує єдиної універсальної формули, оскільки умови змінюються від району до району і навіть від ферми до ферми. Саме тому фермери асоціації дійшли висновку, що кожен із них має розробляти ту систему, яка найкраще придатна для його грунтових і природно-кліматичних умов.
Нині маємо багато публікацій вітчизняних вчених та практиків щодо позитивних і негативних моментів застосування нульового обробітку грунту в умовах України. Аналіз викладених у них матеріалів свідчить, що для прийняття рішення щодо впровадження no-till вітчизняним сільгосптоваровиробникам варто засвоїти принаймні три моменти.
Перший із них стосується щільності грунту. Для кожної із сільгоспкурльтур існує оптимальне значення цього параметра. І якщо реальна щільність на момент сівби є більшою, ніж оптимальна, грунт перед висівом слід розпушувати. Але ж це вже, точно кажучи, не no-till.
Щоб визначитися з потрібним рішенням, треба мати відповідну інформацію. У цьому разі постають такі проблеми: хто з виробничників має чим і знає, як контролювати щільність грунту? До кого вони можуть звернутися по конкретну допомогу під час розв'язання цього важливого питання?
Другий момент щодо впровадження нульової системи обробітку грунту стосується мінеральних добрив. Якщо для отримання запланованого врожаю вистачить туків, внесених під час сівби, - це чудово. Але при цьому слід пам'ятати: пневматичні системи сучасних сівалок прямого висіву здатні подавати в сошники до 800 кг/га сипкого матеріалу у вигляді насіння та мінеральних добрив. Але, за твердженнями фахівців "Асоціації фермерів No-till Манітоби - Північної Дакоти", кількість туків, які вносять одночасно із висіванням, може бути обмежена через їхній дальший негативний вплив на рослини.
Коли ж стартової дози мінеральних добрив буде мало для того, щоб виростити запланований урожай, то їх треба додатково вносити й (за потреби) загортати в грунт. Але щоб знати, скільки вносити, потрібно провести відповідний агрохімічний аналіз грунту. Як і чим це робити - аж ніяк не останнє питання для вітчизняних аграріїв.
І нарешті, третій важливий момент, який стосується боротьби з бур'янами. У системі no-till вона здійснюється з допомогою гербіцидів. Складність полягає в тому, щоб звести нанівець популяцію бур'янів та обмежити їхнє поширення.
Одним із перших кроків у цьому напрямі, яким не можна нехтувати, є хімічний аналіз використовуваної води на жорсткість. За завищеного значення цього показника цілком можливе зменшення активності деяких гербіцидів.
Водночас виникає бажання одержати відповіді на такі питання. По-перше, що робити, коли використовувана вода не відповідає зазначеним вимогам? По-друге, а чи завжди, враховуючи вартість пестицидів, економічно вигідно використовувати хімічні засоби боротьби з бур'янами, а не механічні? По-третє, хто може нині науково обгрунтовано пояснити, яким виявиться кількарічний вплив інтенсивного пестицидного навантаження на навколишнє середовище?
Передбачаючи, що цей вплив може бути істотним, значну увагу в боротьбі з бур'янами під час упровадження нульового обробітку грунту приділяють сівозмінам. Причому - диверсифікованим, що для тих вітчизняних фермерів, хто ще тільки освоїв кон'юктурно зумовлену систему "пшениця/ячмінь - соняшник", вельми незвично й клопітно.
Якщо ж говорити відверто, то для прийняття науково обгрунтованого рішення щодо впровадження no-till-системи слід, крім питань, які ми розглянули вище, мати відповіді й на ті 19 проблемних питань, які сформулювали вчені в роботі В. Сайко, А. Малієнко "Системи обробітку грунту в Україні". І робити це треба не задля створення перепон впровадженню no-till (бо, як стверджують її палкі прихильники, одразу станеш аморальним!), а навпаки.
Але поки цих відповідей ще повністю немає, то не варто огульно відмовлятися від достовірних технологічних рішень. Кожен агровиробник має самостійно, з урахуванням власних грунтових і природно-кліматичних умов, результатів досліджень науковців тощо визначатися щодо системи обробітку грунту. Якщо в тих чи інших умовах кращою є безполицева система, то її й треба застосовувати. У цьому напрямі наразі маємо достатньо оригінальних розробок, створених науковими школами таких вітчизняних вчених, як А. С. Кушнарьов, Я. С. Гуков, А. Ф. Бабицький тощо.
У когось прийнятнішою може виявитися традиційна оранка, яку, про що йшлося вище, слід лише правильно здійснювати.
До того ж, уже тепер є приклади ефективного впровадження так званих ЕМ-технологій, які грунтуються на відмові від використання мінеральних добрив і пестицидів. Інша річ, що й цей напрям ще недостатньо дослідили науковці. А робити це, як і те, про що йшлося вище, обов'язково треба, щоб агровиробник без жодних проблем міг прийняти однозначне рішення: де till, а де - no-till.

В. Надикто,
д-р техн. наук
Ю. Рогач,
канд. техн. наук,
Таврійський державний
агротехнологічний університет
В. Ковбаса,
д-р техн. наук,
Національний університет біоресурсів і природокористування України

Інтерв'ю
Компанія «Нертус» активно розвиває два напрямки. Перший — насінництво гібридів соняшнику й кукурудзи сербської селекції. Другий — ЗЗР та мікродобрива. На сьогодні в портфелі компанії «Нертус» вже 70 препаратів для зернових, зернобобових,... Подробнее
Компанія Agrieye з'явилася тільки рік тому, але вже встигла вийти на ринки Перу, Еквадору, Пакистану, Малайзії, США, Норвегії, Кенії, Єгипту. Як говорить засновник і генеральний директор компанії AGRIEYE Андрій Севрюков: "Основний мій вид... Подробнее

1
0