Спецможливості
Статті

Протеїнова годівля в раціоні дійних корів: курс на економію

13.05.2015
973
Протеїнова  годівля в раціоні  дійних корів: курс на економію фото, ілюстрація

На сьогодні протеїнові корми становлять значну частку витрат у годівлі високопродуктивних корів. Багато господарств використовують соняшниковий, соєвий або ріпаковий шроти, оскільки ці кормові компоненти є повноцінними і збалансованими джерелами білка. Чи збережеться тенденція «протеїнової годівлі» на такому самому рівні або ж, враховуючи дорожнечу сировинної бази, перетвориться на економніший варіант? Як правильно збалансувати раціони дійних корів відповідно до їхніх потреб? На ці та інші питання своїми рекомендаціями діляться фахівці з Німеччини, Білорусі та вітчизняні консультанти з годівлі ВРХ.

На сьогодні протеїнові корми становлять значну частку витрат у годівлі високопродуктивних корів. Багато господарств використовують соняшниковий, соєвий або ріпаковий шроти, оскільки ці кормові компоненти є повноцінними і збалансованими джерелами білка.
Чи збережеться тенденція «протеїнової годівлі» на такому самому рівні або ж, враховуючи дорожнечу сировинної бази, перетвориться на економніший варіант? Як правильно збалансувати раціони дійних корів відповідно до їхніх потреб? На ці та інші питання своїми рекомендаціями діляться фахівці з Німеччини, Білорусі та вітчизняні консультанти з годівлі ВРХ.

Білок: а де його взяти?
Проведемо приблизні розрахунки потреб дійних корів у протеїні. Отже, для забезпечення нормальної життєдіяльності тварини масою 500 кг їй потрібно 450 г білка на добу, а на кожний літр молока, який виробляє корова, треба ще 42 г. Таким чином, корова з добовою продуктивністю 30 л, окрім 450 г білка на життєдіяльність, потребує ще 1260 г (30×42) на продукування молока. Тобто сумарна кількість білкової потреби становить близько 1700 г. Якщо взяти основний сінажно-си­­лос­ний корм, то він ніяк не зможе покрити зазначені потреби корови, оскільки у своєму складі має не більше ніж 1200 г білка.
Отже, виходячи із наведених розрахунків тварина недоотримає близько 500 г білка на добу. Яким чином можна поповнити цю нестачу? У такому разі на допомогу прийде соняшниковий (найчастіше використовуваний), соєвий або ріпаковий шрот.

Ріпаковий шрот: такий недооцінений у раціонах ВРХ
«Використання ріпакового шроту в раціоні молочної худоби дає змогу збільшити річні надої молока від однієї корови до 8500–9000 кг» — такої думки дотримуються експерти виходячи із даних практичних дослідів, проведених у господарствах. І справді, останнім часом зросла зацікавленість ріпаковим шротом щодо використання його у годівлі великої рогатої худоби. Насамперед це пов’язано з різким підвищенням вартості імпортної білкової сировини і традиційно прибутковим виробництва ріпаку в Україні (хоча на сьогодні це вже спірне питання).
Так, за даними Держстату України, площі збирання ріпаку у 2014 р. становили 865 тис. га, що на 12% менше від показника попереднього року. Врожай було зібрано в обсязі 2,2 млн т. Середня урожайність — 25,4 ц/га. Таким чином, у 2014 р., попри підвищення врожайності на 1,8 ц/га, порівняно із 2013 р., загальне виробництво насіння цієї культури зменшилося на 6%.

Глюкозинолати та ерукова кислота:
«підмочена репутація»
Отже, статистика статистикою, проте багато господарств усе ще недооцінюють важливість цього продукту в годівлі високопродуктивних тварин. Частково це відбувається через наявність застарілої інформації про високий вміст у ріпаковому шроті так званих антипоживних речовин — глюкозинолатів і ерукової кислоти. Як відомо, товарний ріпак класифікують згідно з технічними умовами, зазначеними у ДСТУ 4966:2008. Так, насіння ріпаку, залежно від масової частки ерукової кислоти та глюкозинолатів, поділяють на три класи.
 Ріпак вищого класу містить до 1,5% масової частки ерукової кислоти в олії, до 20 мкмоль/г — глюкозинолатів.
 Ріпак І класу має нижчі вимоги щодо цих показників: вміст масової частки ерукової кислоти в олії — до 5,0% і до
45 мкмоль/г — глюкозинолатів.
 У ріпаку ІІ класу вміст масової частки ерукової кислоти та глюкозинолатів не нормується.
Безперечними перевагами ріпакового шроту є його висока поживна цінність і низька вартість отримання білка із цього корму. Вміст протеїну в ньому варіює у межах 33%, клітковини — 12–16%, жиру — 2–2,5%, золи — до 8%. Ріпаковий шрот відрізняється від інших за мінеральним складом. Так, за вмістом кальцію він у 2,1 раза перевершує соєвий і в 1,3 — соняшниковий. Фосфору міститься в 1,5 раза більше, ніж у соєвому, але дещо менше, ніж у соняшниковому. За вмістом міді та кобальту ріпаковий шрот поступається соєвому і соняшниковому, але перевершує їх за вмістом марганцю та цинку. Йоду міститься 0,62 мг/кг проти 0,49 мг/кг у соняшниковому шроті. Доступність міді і марганцю дещо знижується через високий рівень сирої клітковини.
Застосування ріпакового шроту в годівлі високопродуктивних корів має свої переваги, оскільки він є кормом із високим вмістом захищеного від розщеплювання у рубці протеїну. За цим показником ріпаковий шрот перевершує соняшниковий і наближається до соєвого. Корови перетравлюють ріпаковий протеїн лише на 5% гірше, ніж соєвий, але водночас на стільки ж краще від соняшникового.
Фахівці стверджують, що в комбікорми для високопродуктивних корів можна вводити до 30% ріпакового шроту, завдяки цьому молочна продуктивність корів підвищується на 5–16% порівняно із використанням соняшникового. У зв’язку з тим, що вартість ріпакового шроту в декілька разів дешевша від соєвого за досить високих його кормових переваг, перший широко використовують європейські фермери у годівлі ВРХ: для дійних корів — не більше 30% у комбікорм або до 2,5 кг на голову на добу, для молодняку старшого віку та бугайців на відгодівлі — до 25%.
Таким чином практично всі тварини забезпечуються білком із ріпакового шроту. Виняток становлять корови із добовою продуктивністю 25 л і більше, яким додатково згодовують 0,5–1 кг соєвого шроту (введення додаткових джерел протеїну обумовлене підвищеною потребою високопродуктивних корів у нерозщеплюваному в рубці протеїні).

Висновки білоруських фахівців
Науковці із Білорусі (Науково-практичний центр Націо­нальної академії наук Білорусі із тваринництва) мають свою думку щодо норм використання ріпакового шроту в раціонах високопродуктивних корів як джерела заповнення дефіциту протеїну. Вони провели досить цікаве дослідження, у результаті якого було доведено, що використання ріпакового шроту в кількості 15% від маси комбікорму сприяє збільшенню інтенсивності білкового обміну, підвищує середньодобовий надій на 6,7% і поліпшує якісний склад отриманого молока.
Для проведення дослідження було сфор­мовано три групи високопродуктивних корів по 12 голів у кожній (одну конт­­рольну і дві дослідних). Тварин для дослідів добирали з урахуванням віку, живої маси та молочної продуктивності за останню закінчену лактацію (понад 7000 кг молока) за принципом пар-аналогів.
 Контрольним коровам згодовували комбікорм власного приготування, що складається із зерносуміші — 82%, кукурудзи — 5, жому сухого — 3 та БВМД (без ріпакового шроту) — 10%.
Відмінності в годівлі дослідних тварин полягали в тому, що частину зерносуміші замінювали ріпаковим шротом у кількості 15 і 18% від маси комбікорму (вибір норм уведення ріпакового шроту в дослідні комбікорми був обумовлений метою проведення досліджень).
Кількість кукурудзи і БВМД у комбікормах усіх дослідних груп була за­­лишена однаковою. За введення ріпакового шроту до складу комбікормів для годівлі 1-ї і 3-ї дослідних груп підвищився вміст обмінної енергії із 10,6 до 10,8 МДж. Збільшився вміст перетравного протеїну в сухій речовині комбікормів із 130 г у контрольному варіанті до 170 і у дослідних — до 177 г. Уведення ріпакового шроту в комбікорми вплинуло на збільшення рівня клітковини — 22 і 29% порівняно з комбікормом для контрольної групи. Слід зазначити, що кількість сирого жиру за виробництва комбікормів без уведення до їхнього складу шроту або з використанням підвищених його доз не змінювалась. Вста­новлено зниження вмісту в дослідних комбікормах крохмалю і збільшення кількості цук­ру. Кон­­цент­рація мінеральних елементів у сухій речовині дослідних комбікормів була найвищою за використання ріпакового шроту, окрім міді, вміст якої знизився порівняно із контрольним комбікормом.

Результати. Молочна продуктивність та якість отримуваного молока є найважливішим показником, що визначає ефективність виробництва. По­­рів­няно із 2-ю групою корів, тварини 3-ї групи, що споживали із кормовими концентратами 18% ріпакового шроту, вирізнялися меншими показниками продуктивності. Так, середньодобовий надій молока від корів 3-ї групи знизився, порівняно із тваринами 2-ї групи, на 10,9%. Жирність молока корів 3-ї групи також була нижчою, порівняно із тваринами 2-ї групи, на 0,05%. У результаті середньодобовий надій молока 3,6%-ї жирності у корів, що отримували із комбікормом ріпаковий шрот у кількості 18%, знизився проти відповідного показника у тварин, що споживали комбікорм із вмістом 15% шроту, на 11,8% (табл. 1).
За вмістом білка у молоці корови дослідних груп проявили динаміку переваги над контрольними тва­ри­нами(на 0,03 і 0,20% відповідно), що можна пов’язати із підвищенням протеїнової поживності раціонів (табл. 2).
Із уведенням ріпакового шроту рівень сечовини у молоці всіх піддослідних груп залишався в межах фізіологічної нор­ми — від 23,1 мг% у контрольній групі до 23,7–24,7 мг% — у дослідних. Дані табл. 3 підтверджують, що за згодовування коровам 2-ї групи ріпакового шроту відмічається низька концентрація сечовини у сироватці крові, що свідчить про краще її використання організмом тварини.
Встановлено, що у результаті споживання 15% ріпакового шроту кількість креатиніну в крові корів підвищилася на 21,4%, тоді як за 18% його в складі раціону годівлі спостерігали збільшення вмісту креатиніну на 15,4% порівняно із контролем. Кількість загального білка в крові корів 2-ї групи через два місяці згодовування комбікорму, збагаченого ріпаковим шротом, підвищилась на 4,7% порівняно із конт­ролем, тоді як за введення до комбікорму 18% досліджуваного компонента відзначали зниження в тому самому порівнянні на 3,5%.     Далі бу­де

   Соняшниковий шрот
Містить багато (97%) протеїну, що розщеплюється у рубці,
який перетворюється на аміак. І лише 3% у його складі — нерозщеплюваний у рубці протеїн, що надходить у тонкий кишечник і вже там розщеплюється на амінокислоти,
які згодом потрапляють у кров.
Аміак, звичайно, необхідний, але не в такій кількості — він лише частково поглинається мікрофлорою рубця. За концентрації понад 90% велика його частка всмоктується у кров і потім потрапляє у печінку, викликаючи захворювання. Наслідки? Корову вибраковують уже через рік-півтора, і відносно «дешеве» джерело білка насправді дуже дорого обходиться як для самої тварини, так і для господарства.
Соняшниковий шрот містить мало лізину, проте, на відміну від інших шротів, фактично не має антипоживних препаратів. Арабіно­кси­лановий індекс шроту, виробленого із соняшнику, становить117, що гарантує високу, порівняно з іншими протеїновими кормами рослинного походження, перетравність протеїну (78–80%).
Із чинників, що обмежують використання соняшникового шроту, можна назвати хлорогенну та хінну кислоти, рівень яких становить 1,56 і 0,48% відповідно, а також клітковину, яка погіршує перетравність кормів. Негативна дія високих доз хлорогенної кислоти проявляється в інгібуванні трипсину та ліпази, тому рівень її не має перевищувати 1%. Соняшниковий шрот містить багато ніацину, рибофлавіну, холіну, біотину, пантотенової кислоти та піридоксину. Крім того, він є хорошим джерелом вітаміну Е.

   Соєвий шрот
Соєві корми є досить дорогими, що різко обмежує
їхнє використання в тваринництві. Проте окремі господарства, які не обмежені у фінансах, без жодних сумнівів включають соєві шроти у раціони високопродуктивних тварин.
Отже, крім соняшникового шроту, для годівлі корів використовують соєвий і, рідше, ріпаковий шроти. Якістю вони подібні. Соєвий шрот має навіть кращі показники щодо частки нерозщепленого протеїну, але кількість останнього в ньому нестабільна і може змінюватися від 10 до 40%. Інакше кажучи, інколи нерозщеплений протеїн соєвого шроту може становити 10%, а розщеплений — 90% Буває і навпаки. Отже, якщо не перевіряти якість шротів, то оцінити, скільки білка отримує корова, скільки відсотків його розщепилося у рубці, а скільки збереглося і пішло на користь тварині, неможливо.
У результаті переробки 1 т насіння сої отримують 7,5–8,0 ц шроту, це вдвічі більше, ніж із насіння соняшнику. Крім того, соєвий шрот значно поживніший від більшості протеїнових кормів рослинного походження. Вміст валової енергії із розрахунку на 1 кг у соєвому та соняшниковому шротах майже однаковий, але показник обмінної енергії становить відповідно 2603 і 1907 ккал. У своєму складі соєвий шрот містить менше клітковини, тому краще засвоюється тваринами порівняно із соняшниковим.

Інтерв'ю
Директор Інституту обліку і фінансів НААН України, академік НААН Валерій Жук
Після майже 20-річної перерви агрофірмам знову доводиться сплачувати податки на загальних засадах. Ясна річ, сільгоспвиробники не звикли до такого. От і стогнуть зараз сільські бухгалтери, бо і звітність значно ускладнилась, і податківці... Подробнее
Наразі багато виробників ЗЗР, насіння та техніки вдаються до транспортно-складського аутсорсингу. Адже це дає змогу з мінімальними витратами (не секрет, що у великих компаніях витрати на логістику на сьогодні часто перевищують інші... Подробнее

1
0