Продуктивність озимого ячменю у короткоротаційній сівозміні

На практиці досить часто самі виробники зумовлюють нерентабельність озимого ячменю: відводять гірші попередники, ніж під озиму пшеницю, проводять висів у пізні або навіть надто пізні строки.

С. Артеменко, канд. с.-г. наук,
Інститут сільського господарства степової зони НААН

У вирішенні проблеми виробництва продовольчого і фуражного зерна важливу роль відведено озимому ячменю як основній зернофуражній культурі. Останнім часом його посівні площі швидко зростають. Це, насамперед, пов’язано із його біологічними особливостями. Він добре використовує запаси вологи, що надійшли в осінньо-зимовий період, і за сприятливих умов перезимівлі формує врожай на рівні озимої пшениці та значно перевищує за продуктивністю ярий ячмінь. Завдяки плівчастості озимий ячмінь довго зберігає схожість насіння, що є досить позитивним фактором, якщо його висівають у сухий грунт. Це особливо актуально, коли для сівби використовують сорти-дворучки. За складних погодних умов осені, якщо насіння висіяне в сухий грунт, рослини озимого ячменю проростають рано навесні, кущаться і формують досить непоганий урожай порівняно з ярим ячменем, який висівають значно пізніше.
Озимий ячмінь характеризується меншою стійкістю до низьких температур, для його вузла кущення небезпечне зниження температури нижче -12°С. За несприятливих умов ранньовесняного періоду він сильніше потерпає, ніж озима пшениця, проте швидше росте за настання теплої погоди.

Оптимальний  попередник та підготовка грунту
Соя як попередник найпридатніша для швидкої і якісної підготовки до сівби під озимі культури. Під час дозрівання сої із рослин опадає листя, яке до настання часу збирання врожаю повністю перегниває. Сучасні комбайни добре подрібнюють стебла культури і рівномірно розподіляють їх поверхнею поля. Соя ранньостиглих сортів рано звільняє поле, що дає можливість за правильного обробітку грунту накопичити вологу і суттєво зменшити кількість бур’янів за вчасного проведення культивації.

   Для сівби озимого ячменю придатні площі посіву, які будуть зібрані до першої декади вересня. Це, в основному, висіяні ранні, середньоранні та середньостиглі сорти сої, що в другій та третій декадах серпня уже дозріли, тож є можливість їх зібрати та підготувати площу до проведення сівби ячменю. Під висівання озимої пшениці слід використовувати площі після ультра- та ранньостиглих сортів сої, щоб якнайшвидше приступити до підготовки грунту, оскільки озиму пшеницю висівають раніше, ніж озимий ячмінь.

   Важливою умовою якісної підготовки грунту є правильний добір технічних засобів для своєчасного проведення потрібних агротехнічних заходів. Підготовку грунту під сівбу озимого ячменю слід проводити відразу ж після збирання сої відповідно до рекомендацій. Тут важливо дотримувати своєчасних строків і послідовності проведення технологічних операцій, що справляє значний вплив на якість виконання обробітку та накопичення достатньої кількості грунтової вологи. Водночас негайно проводять лущення чи дискування стерні сої грунтообробними машинами (ЛДГ-10, ЛДГ-15 або БДВ-7, БДП-6,3, «Солоха», «Містраль» та іншими знаряддями) на глибину 8–10 см. За недостатньої кількості опадів та інтенсивного підсихання верхнього посівного шару грунту потрібно широко використовувати комбіновані агрегати. Ефективними є комплексні агрегати із важких культиваторів, голчастої борони та кільчасто-шпорових котків. Обробіток проводять на глибину не більш ніж 10 см. Таким чином досягається вирівнювання підошви посівного шару і забезпечується оптимальне розміщення насіння за глибиною висівання. Найефективнішим є обробіток комбінованими агрегатами: КР-4,5, АКП-5, АКГ-6, АПБ-6, АКШ-5,6 («Резидент»), «Європак» та іншими грунтообробними агрегатами.
За правильної і вчасної підготовки грунту до сівби озимого ячменю вдається забезпечити достатнє накопичення вологи, досягти рівномірності висіву за глибиною та своєчасного отримання дружних сходів. Одержання повноцінних сходів можливе лише за умови, якщо в шарі грунту 0–10 см запаси продуктивної вологи становлять 8–10 мм, а в шарі 20–30 см вони мають дорівнювати 20– 30 мм. Щоб досягти цих показників, слід приділити велику увагу якості і своєчасності обробітку грунту відразу після збирання попередника напередодні проведення сівби.

Норма та строки  висівання
Озимий ячмінь досить вимогливий до строків висівання: його сівбу слід розпочинати в кінці оптимальних строків висіву озимої пшениці. Для північних районів Степу це третя декада вересня та перша жовтня. Сівба пізніше цих строків призводить до зниження зимостійкості рослин та рівня врожаю культури. За висівання в пізні строки у сухий грунт висівну норму збільшують на 15–20% (якщо дотримувати лише норми висіву, це може призвести до зріджених сходів, які потім навесні доведеться підсівати).
Для отримання повноцінних дружних сходів важливе значення має глибина загортання насіння. За високих насіннєвих показників і наявності достатньої кількості продуктивної вологи насіння висівають на оптимальну глибину — 5–6 см. Таке насіння вчасно проростає, дружно формує повноцінні здорові сходи, в яких розвивається добра коренева система, рослини успішно проходять усі фази розвитку, що забезпечує оптимальні умови для накопичення пластичних речовин та вуглеводів для доброї перезимівлі. За інших умов глибина загортання насіння має бути диференційованою. Запізнення із сівбою, тобто пізніше оптимального терміну, а також висівання насіння з низькою вагою тисячі насінин зумовлюють глибину загортання 4–5 см.
Норма висіву озимого ячменю має становити 4,5–5,0 млн/га, а в кінці оптимальних строків — 5,0–5,5 млн/га схожого насіння. Застосування прикочування грунту після сівби забезпечує ущільнення всього посівного шару, кращий контакт насіння із грунтом та прискорює надходження вологи із глибоких шарів, що сприяє одержанню повноцінних та дружних сходів.

Удобрення
Одним із важливих факторів впливу на підвищення продуктивності озимих культур є використання мінеральних добрив. Ячмінь вимогливий до основних елементів живлення і добре реагує на їхнє внесення. Особливо відчутна реакція на азотні добрива, що обумовлено інтенсивним нарощуванням культурою вегетативної маси і незначним періодом засвоєння елементів живлення.
Для раціонального застосування добрив слід враховувати азотфіксуючу здатність сої, яка після себе залишає під наступні культури досить значні запаси азоту, але вони надходять не відразу восени, а в основному навесні, в період вегетації озимої культури. Тому потрібен час для розкладання пожнивних решток сої. За посушливих умов у другій половині літа процеси нітрифікації проходять надто повільно або повністю згасають. Тож якщо такі умови триватимуть аж до сівби, потреба в азоті зростатиме, особливо за наявності на поверхні грунту пожнивних решток, що слід враховувати під час внесення добрив та проведення сівби. Для активного проходження даного процесу потрібно застосувати незначну кількість азотних добрив: 8–10 кг д. р. на тонну пожнивних решток. Під час проведення висіву після такого попередника, як соя, слід вносити незначну кількість азоту, якщо таке добриво не було внесено попередньо, та звернути більше уваги на фосфорно-калійні добрива.

   Азотні добрива краще застосовувати порційно навесні та впродовж вегетації. Їх вносять у підживлення в дозі N30 кг д. р., а надходження азоту після сої відбувається в період весняно-літньої вегетації, що забезпечує пролонговану його дію і зумовлює формування високої продуктивності озимих культур. Тому восени доцільно під дискування або під час проведення сівби внести фосфорно-калійні добрива, а після пізно зібраних попередників — комплексні добрива в дозі N30P30K30. Фосфорні та калійні добрива вносять повними нормами, щоб забезпечити сприятливі умови як у початковий період, так в подальші фази розвитку і росту рослин.

   Фосфор — важливий елемент живлення, особливо для озимих культур. Він входить до складу протоплазми та інших органічних сполук, бере активну участь в обміні речовин. Тому найбільше його міститься в точках росту рослин. Від наявності фосфору в цей період залежить швидкість розвитку кореневої системи, проходження фаз розвитку, закладання основних елементів урожаю. Сприятливі умови щодо зволоження та живлення під час росту і розвитку культури восени забезпечує формування більшої кущистості озимих. А в фазі кущення на конусі наростання формується більша кількість зернин у колосі майбутнього врожаю. Тому найбільші потреби восени у фосфорі припадають на фази сходів та кущення. Недостатня його кількість призупиняє ріст кореневої системи, затримує фази розвитку рослин.

   Калій — важливий учасник вуглеводного обміну та процесу накопичення цукрів у рослинах. Недостатня його кількість призводить до незначного накопичення вуглеводів, що суттєво знижує стійкість озимих рослин до низьких температур. Це особливо актуально для озимого ячменю. Використання мінеральних добрив із урахуванням таких факторів забезпечує добру перезимівлю, формування високої продуктивності озимого ячменю та утримання родючості грунту на достатньому рівні.
Для надання детальної інформації про характер впливу сої як попередника та системи живлення на продуктивність озимого ячменю доцільно навести дані, одержані в короткоротаційних сівозмінах із різним рівнем насичення соєю. Зернова продуктивність озимого ячменю в трипільній сівозміні (соя — озимий ячмінь — кукурудза), де соя займала в структурі посівів 33,3%, за використання рекомендованих доз мінеральних добрив зросла більше ніж на 0,6 т/га, а внесення добрив у нормах відповідно до діагностики грунту забезпечило підвищення врожаю майже на 1 т/га порівняно з контрольними ділянками без їхнього використання.
Насичення короткоротаційної сівозміни соєю до 50% (соя — озимий ячмінь — соя — кукурудза) на ділянках без внесення добрив забезпечувало зростання врожаю озимого ячменю всього лише на 0,1 т/га, а за рекомендованих доз внесення мінеральних добрив — на 0,7 т/га, у разі використання добрив відповідно до діагностики грунту — на 1,15 т/га. Отже, завдяки поєднанню впливу сої як попередника та збалансованої системи удобрення досягається висока зернова продуктивність озимого ячменю (таблиця).
Таким чином, за науково обгрунтованого підходу до проведення підготовки грунту, належних умов живлення рослин можна розраховувати на одержання високої продуктивності озимого ячменю після такого попередника, як соя.