Спецможливості
Новини

Про бідного олігарха замовте слово Міжнародна конференція ІА “АПК-Інформ”: “Зернова індустрія’2008”

07.11.2008
437
Про бідного олігарха замовте слово Міжнародна конференція ІА “АПК-Інформ”: “Зернова індустрія’2008” фото, ілюстрація

Інформаційне агентство “АПК-Інформ”, Українська аграрна конфедерація та науково-практичний журнал “Хранение и переработка зерна” 2–3 жовтня провели щорічну конференцію “Зернова індустрія’2008”.

Інформаційне агентство “АПК-Інформ”, Українська аграрна конфедерація та науково-практичний журнал “Хранение и переработка зерна” 2–3 жовтня провели щорічну конференцію “Зернова індустрія’2008”.

Конференція підбила підсумки сезону виробництва зерна та окреслила перспективи його використання й експорту. Крім того, під час конференції розглядали також кілька супутніх питань, серед яких найголовнішим було — про агрохолдинги. Доповідачі намагалися дати відповідь на запитання: що воно таке — агрохолдинги: добре це чи погано, їхні перспективи. Другого дня увагу учасників конференції привернула доповідь провідного економіста відділу торгівлі та ринків ФАО.
Але про все почергово.
Відкрив конференцію, зрозуміло, чільний функціонер Мінагрополітики, в даному разі — заступник міністра Ярослав Гадзало з доповіддю “Державна політика України на ринках зерна та продуктів його переробки”. (Це, як у давнину, коли без весільного генерала жодне весілля не обходилося.) Основні тези його доповіді були такі.
1. За оцінками експертів ООН, потенціал сільського господарства в Україні використовують на 30 відсотків.
2. Україна може реально виробляти 70 млн тонн зерна.
Тільки тут є маленьке “але”. Виробляти вона, можливо, й може, а що потім із виробленим зерном робити? Так, за нинішнього врожаю зерна в Україні 48 млн тонн (на 20 млн тонн менше) нема куди подіти 10 млн тонн зерна, яке зберігають на “несертифікованих зерносховищах”. “Несертифіковані зерносховища” — це евфемізм “просто неба”. Два дощові тижні в Україні наприкінці вересня дали відповідь на питання, що робити із зайвим зерном: викинути геть, бо воно вже ні на що не придатне. А якщо збільшити виробництво зерна ще на 20 млн тонн…
Але Мінагрополітики сповнене оптимізму: наступного року елеваторні потужності збільшаться на 1,8 млн тонн. Експортні потужності українських портів — 26 млн тонн, Аграрний фонд уже закупив 900 тис. тонн зерна, Верховна Рада виділила ще 1 млрд грн на інтервенційні та заставні закупівлі (правда, уряд розширив перелік закуповуваних товарів).
Ага, уряд ще виділив 250 млн грн на компенсацію банківської ставки — половину від 17,4% (тобто компенсуватимуть 8,7% банківської ставки від захмарних ставок, що будуть наступного року. Але про це далі).
Непоганий урожай цього року і в Росії — 101 млн тонн, — при цьому експорт російського зерна може становити приблизно 18–19 млн тонн. Торік, офіційно, через українські порти Росія експортувала 2 млн тонн зерна, скільки реально — ніхто не знає, бо це комерційна таємниця. Тому цього маркетингового року, незважаючи на пропускну потужність українських зернових терміналів у 26 млн тонн, українського зерна реально буде експортовано лише 12–15 млн тонн.
Хоча в Росії цього року високий урожай продовольчої пшениці, проблема полягає в тому, що більшу його частину зібрали в Сибіру, а це створює великі проблеми з перевезенням збіжжя до європейської частини, та й кількість залізничних зерновозів за рік зменшилася на тисячу вагонів. До того ж, російські виробники зерна з сумом констатують: проблеми з кредитами, подорожчання ресурсів…
Коротко підсумувати доповідь експерта ФАО Абдолриза Аббассіян можна так: ніхто нічого напевне не знає. А реально відомо лише те, що Саудівська Аравія відмовилася вирощувати пшеницю: дуже багато питної води витрачається на її вирощування, що призводить до стрімкого скорочення підземних запасів питної води. Тому Саудівська Аравія щороку імпортуватиме близько 5 млн тонн пшениці — за цей ринок варто поборотися. Нарощуватимуть виробництво зерна Бразилія та Єгипет, передусім для задоволення потреб у кормах. Триває зростання населення в Індії та Китаї: разом у цих країнах населення щороку зростає приблизно на 30 млн осіб, яких треба годувати. Незважаючи на стале поширення СНІДу в Африці, чисельність населення там не зменшується, а навпаки, зростає. Проте грошей на харчі в найбільш “плодовитих” африканських країнах немає. ООН просить розвинені країни виділяти щороку 40 млрд дол. на розвиток сільського господарства в Африці. Але хто ж їх дасть, коли економіка найпотужніших країн світу хитається, мов билина на вітрі (самим би вижити з мінімальними втратами).
А тепер перейдімо до найцікавішої теми конференції — до агрохолдингів.
Першим спробував пояснити це унікальне для країн пострадянського простору явище генеральний директор одного такого агрохолдингу — “Синтал’Д” — Вадим Могила. За його словами, агрохолдинги — це потужні вертикально інтегровані аграрні компанії зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Точніше, зі 100-відсотковим офшорним капіталом (капітал, вивезений до офшорів задля ухилення від сплати податків в Україні, а потім завезений до України під виглядом іноземного, знову ж таки, для одержання різноманітних пільг).
Темпи створення та “розбухання” агрохолдингів просто неймовірні: через два-три роки половину сільськогосподарських земель в Україні оброблятимуть агрохолдинги. Створення потужних підприємств дає змогу отримувати за кордоном кредити під відсотки вдвічі менші, ніж в Україні. Таким чином, вихід на західні фінансові ринки дав можливість за два останні роки залучити до аграрного сектору України 1,2 млрд дол., що в 2,5 раза більше, ніж за всі попередні 15 років.
Маючу велику ринкову потужність, великі агрохолдинги укладають форвардні контракти (на півроку-рік наперед) на постачання матеріально-технічних ресурсів, що убезпечує їх від коливання цін.
Тему спробував розвинути далі керівник групи аналітико-консультаційного центру ПРООН в Україні Микола Пугачов.
За його словами, виникненню та розвитку агрохолдингів в Україні (Росії, Казахстані і т. д.) сприяла традиційна орієнтація на великі розміри господарств. Згідно з наявними даними (агрохолдинги не дуже поспішають афішувати себе), 2007 року з 8366 офіційно зареєстрованих сільгосппідприємств 59 обробляли понад 10 тис. га землі. І взагалі, в Україні кілька десятків компаній обробляє понад 2 млн га землі.
На думку Миколи Пугачова, найважливішими чинниками виникнення агрохолдингів є державна підтримка сільського господарства, пільгове оподаткування і, як наслідок, висока прибутковість. Крім того, розростанню агрохолдингів сприяє відносно невелика вартість входження в бізнес, можливість надзвичайно стрімкого “відбивання” витрат (1–2 роки) та швидкого виходу з бізнесу (вартість основних фондів, якщо порівняти з оброблюваними площами, — мінімальна).
Микола Пугачов визнав, що агрохолдинги як явище є маловивченими — така собі “чорна скриня”.
Але не все так просто. Діяльності агрохолдингів (саме через їхні гігантські розміри) властиві такі вади: 1) складність підбору менеджерів. У них є багато стимулів для крадіжок і, як наслідок, — погана керованість; 2) складність залучення трудових ресурсів (ці скнари не розуміють, що людям треба платити реальні зарплати); 3) агрохолдинги йдуть лінією “найменшого опору” і впроваджують практично виробництво монокультур (зерноолійні, зерноолійні — цукровий буряк), з тваринництвом справи ніхто мати не хоче, а тому, коли не вносять органічні добрива, стрімко погіршується стан земель; 4) сільське населення не сприймає нових “панів”, які найчастіше не переймаються проблемами безробіття й соціального розвитку сільської місцевості, де вони орендують (фактично володіють) великі масиви землі.
А тепер зробимо деякі висновки.
За давньою радянською звичкою, уряд і Мінагрополітики рапортують: “Все хорошо, прекрасная маркиза, и хороши у нас дела, ни одного печального сюрприза, за исключеньем пустяка”. І що ж це за прикра дрібничка? Так… десь чверть врожаю гниє просто неба. Ну а як світова фінансова криза відіб’ється на аграрному секторі України? А ніяк, відповідають прем’єр-міністр і разом з нею Мінагрополітики.
А насправді ситуація тут “швах”: за два тижні гривня впала в ціні відносно долара на 13% (і “вільний політ” триватиме), що означає автоматичне подорожчання ресурсів для сільського господарства (паливо не дешевшає, незважаючи на падіння цін на нафту; дорожчатимуть пестициди, добрива, в тому числі через зростання ціни на природний газ, насіння, техніку тощо). Банки погіршать умови надання кредитів, які, до того ж, стануть ще дорожчими, через що доступ сільгоспвиробників до кредитів наступного року (та вже й тепер) буде вкрай обмеженим.
Ну й що робити? Ярослав Гадзало повен оптимізму: кредитування аграріїв здійснюватимуть через заставні закупівлі! Ну й скільки ж там тих коштів на ці заставні закупівлі, і хто їх одержить? А реально вихід буде традиційним: розпродавати майно (різати, що ще залишилося), щоб можна було обсіятися.
Тут саме час згадати про агрохолдинги. Немає жодного сумніву, що саме “суперлатифундії” і отримають державну допомогу, в тому числі у вигляді заставних закупівель. І, можливо, час згадати основних “героїв нашого часу” (див. табл. — за даними Украгроконсалту):
Коли я дивлюся на цю таблицю, у мене виникає відчуття, що агрохолдинги мають безпосереднє відношення до рівня корумпованості в державі. Чомусь немає агрохолдингів у США, ЄС, Австралії, Канаді тощо. Чомусь не займаються вирощуванням товарної пшениці, кукурудзи чи сої “Дюпон”, “Джон-Дір”, “ДеЛаваль”. Тільки Україна, Росія, Казахстан, Киргизія… І небаченому розширенню цих агрохолдингів сприяє близькість їхніх власників до влади й використання службового становища у власних цілях.
Але, як кажуть, великому кораблю — велику аварію. Так от, під звуки фанфар донедавна наші олігархи виходили зі своїми агрохолдингами на західні фондові ринки, роблячи так зване IPO (Initial Public Offering) — первісне розміщення акцій на біржі. Ну, по-перше, — престиж, а по-друге, — можливість привласнити засновницький прибуток — різницю між сумою проданих на біржі акцій і капіталом, реально вкладеним у підприємство. А по-третє, —  можливість брати дешеві західні кредити безпосередньо чи у вигляді емісії облігацій.
І ось переможні марші непомітно змінилися на поховальні. Ринки обвалилися — акції компаній стрімко впали в ціні. І якщо хтось брав саме кредити, то кредитори починають вимагати так званий margin call (поповнення застави або повернення кредиту). А якщо компанія розмістила облігації, то їх починають повертати емітенту. Крім того, фірма одержує доходи у гривнях, а віддавати треба у валюті. А тут курс гривні стрімко падає. І ще не відомо, що було краще: розміщувати облігації на західних фінансових ринках чи брати гривневий кредит в українському банку. Поки що всі наші “успішні менеджери” мовчать, немов набрали повний рот води. Але ж кінець фінансового року настане через два місяці, та й гривня все ще перебуває “в польоті”.
Отакі справи. І українські сільгосптоваровиробники на тлі цих подій увійдуть у новий сільськогосподарський сезон.
Усім бажаю успіхів. 

Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Радник з сільського господарства Посольства Франції в Україні Ніколя Перрен
    Радник Посольства Франції в Україні з питань сільського господарства Ніколя Перрен розповів сайту propozitsiya.com, чому в званні великої аграрної країни нема нічого поганого, чим його батьківщина заслужила це звання і чим зі свого... Подробнее
Rebiyar1
Сьогодні наш співрозмовник — Антуан Ребійар, бізнес-директор New Holland Agriculture в Україні, Молдові, країнах Балтії та Фінляндії. Він живе та працює в Україні вже понад чотири роки, втім, для

1
0