Спецможливості
Технології

Підготовка грунту під ріпак: досвід Канади — світового лідера

24.07.2018
1899
Підготовка грунту під ріпак: досвід Канади — світового лідера фото, ілюстрація

Світовим лідером з вирощування ріпаку є Канада. А в межах Канади основний ареал вирощування цієї культури — Західна Канада: три провінції, до речі, густо заселені вихідцями з України по причині того, що тут переселенці знаходили природні умови, більш-менш близькі до рідних. Отже, якщо у когось і переймати досвід вирощування ріпаку, то в першу чергу — у Канади.

 

Навіть у межах Західної Канади грунтово-кліматичні умови та обсяги надходження в грунт пожнивних решток сильно різняться, що зумовлює різноманітність технології вирощування ріпаку: обробітку грунту, сівби та сільгосптехніки, що застосовується. Оптимальна технологія у кожного фермера своя виходячи з особистих уподобань, типу грунту, природних особливостей, інтенсивності ерозії, забезпеченості вологою та технологій обробітку грунту, що застосовувалися раніше.

Сівба ріпаку відбувається рядковим способом на глибину 1–2 см і вимагає якісного подрібнення пожнивних решток і загортання насіння грунтом з метою забезпечення якісного контакту насінини з грунтом.

Оптимальна технологія, яка забезпечуватиме вищеперераховане, а також рівномірне та точне внесення добрив і економічну ефективність, для кожної ферми своя.

Сходи ріпаку значною мірою залежать від стану насіннєвого ложа, особливо від зволоження протягом 1–2 тижнів перед сівбою та 1 тижня після неї. Стан насіннєвого ложа для ріпаку важливіший, ніж для зернових, через меншу глибину сівби. Хороший стан насіннєвого ложа — це:

достатня кількість вологи для проростання і отримання сходів;

достатньо теплий грунт і достатня аерація;

зведені до мінімуму перешкоди для проростання насінини;

бажано — відсутність патогенів та насіння бур’янів;

певна стійкість до ерозії.

 

Класичний обробіток грунту

 

Опитування, проведене серед майже тисячі фермерів Західної Канади в 2012 р., виявило, що класичний обробіток грунту практикують 12% респондентів. Цілями оранки були:

   загортання пожнивних решток, грунтових гербіцидів та добрив і їх перемішування з грунтом;

   контроль сходів бур’янів;

   забезпечення оптимальної структури грунту в верхньому шарі, яка б гарантувала збалансоване проникнення води й повітря;

   забезпечення достатнього нагрівання насіннєвого ложа в ранні строки сівби.

Невчасна або надмірна оранка може:

   виснажити запаси вологи в грунті;

   погіршити структуру грунту і призвести до утворення поверхневої кірки;

   призводити до ущільнення грунту;

   призводити до утворення великих грудок;

   стимулювати втрату грунтом органічної речовини;

   посилювати ерозію грунту.

Надлишковий обробіток грунту — це надлишкові витрати на пальне, амортизацію та оплату праці. При застосуванні оранки слід досягти однорідної, добре ущільненої структури грунту з розміром часток від 1 до 5 мм. Дрібні частинки забезпечують хороший контакт насінини з грунтом, а більші забезпечують захист від вітрової та водної ерозії. Частинки розміром менше 0,84 мм легко піддаються вітровій ерозії. Щоб знизити вітрову та водну ерозію, рекомендується частину пожнивних решток залишити на поверхні грунту.

При цьому:

   знаряддя для обробітку грунту повинні відповідати типу грунту та ситуації з пожнивними рештками;

   грунт має бути стиглим, не пересохлим, щоб не піддаватись ерозії, і не мокрим, щоб не утворювались грудки;

   знаряддя обробітку грунту має бути точно налаштоване на правильні глибину, швидкість і тиск на грунт, щоб забезпечити однорідно рівне і щільне насіннєве ложе.

Щоб вибрати найбільш підходяще знаряддя обробітку грунту, правильно налаштувати його з метою забезпечення необхідної і рівномірної глибини висіву, і почати обробіток грунту за оптимальної вологості з метою забезпечити зернисту структуру насіннєвого ложа, а не пилувату чи грудкувату, велике значення має досвід. На піщаних грунтах легко сформувати хороше насіннєве ложе за мінімального обробітку грунту. Але піщані грунти не допускають суттєвих відхилень від технології. Надмірний обробіток піщаних грунтів швидко стимулює водну й вітрову ерозію.

Натомість обробіток важких грунтів неможливо здійснювати в вологих умовах, адже утворюватимуться грудки, які ускладнюватимуть контакт насінини з грунтом. Наступний обробіток з метою розбиття грудок може зумовити схильність грунту до утворення поверхневої кірки. На глинистих грунтах, що містять мало органічної речовини (сірі лісові, наприклад) кірка стає головною перешкодою для проростання і сходів ріпаку. Тому

обробіток глинистих грунтів слід проводити за дещо меншої вологості, ніж інших — у фазі, коли грунт можна руками зім’яти в пластичну кульку, але з неї не виступає вода.

Грунти середнього механічного складу (суглинки) не настільки нещадні до помилок аграрія, як піщані чи глинисті, і їх легше, ніж інші, обробляти в вологому стані. Обробіток мокрих суглинків може спричинити грудкуватість, а надмірний обробіток може сформувати хорошу структуру, яка, втім, може братися кіркою або буде вразливою до ерозії.

Всі весняні передпосівні обробітки грунту мають здійснюватись на глибину 2,5–5 см, щоб грунт міг швидко висохнути на глибину обробітку. Ріпак, на відміну від зернових, — дрібнонасінна культура, і малий розмір насінини перешкоджає проростанню з великої глибини. Тож заглиблений посів з метою висіву в більш вологий грунт суттєво знижує схожість ріпаку. Не можна сіяти ріпак у вологий шар, якщо верхні 5–7,5 см сухі, без суттєвого ризику зрідження сходів, краще посадити мілкіше і сподіватися на дощ, який забезпечить сходи.

Добре ущільнене насіннєве ложе забезпечує хороший контакт насінини з грунтом з метою поглинання вологи грунтом у період проростання; зберігає вологу навколо насінини; забезпечує необхідну аерацію; забезпечує рівномірну глибину висіву. Щільність насіннєвого ложа вважається достатньою, якщо слід ноги не глибший за висоту підошви черевика.

За класичного обробітку грунту перед сівбою або після неї застосовується прикочування грунту з метою ущільнення насіннєвого ложа. Це зменшує розмір часток і пор у верхньому шарі грунту, і, відповідно, знижує втрати вологи. Однак надто сильне прикочування зумовлює надмірне подрібнення грунту, що перешкоджає проникненню вологи й повітря і спричиняє утворення поверхневої кірки та ерозію грунту.

Оптимальним вважається прикочування грунту лише в рядку, особливо для ріпаку. Оптимальне значення сили прикочування при сівбі ріпаку — питання складне. Якщо сила прикочування недостатня, а після сівби сухо, то сходи будуть зрідженими, а надто сильне прикочування призводить до вітрової ерозії при виникненні сильних вітрів або утворення кірки під час сильних дощів.

Канадська рада з ріпаку в 90-і роки провела чимало дослідів з метою визначення оптимальної технології прикочування і отримала різні результати. В цілому за традиційної системи обробітку грунту більш бажане прикочування до сівби, ніж після, тому що воно формує більш рівномірне насіннєве ложе. Післяпосівне прикочування котками застосовується в окремих випадках з метою ущільнення насіннєвого ложа і розбиття грудок. Та зазвичай воно не рекомендується, оскільки зростає ризик утворення поверхневої кірки або ерозії і може заглибити насінину на глибину, більшу за оптимальну.

Осінній обробіток грунту з метою загортання добрив, пожнивних решток і контролю бур’янів, якщо він дає змогу уникнути додаткових обробітків грунту навесні, які можуть висушити насіннєве ложе. Внесення добрив рекомендується з осені, оскільки тоді добрива дешевші, і тоді їх не потрібно вносити в напружені весняні дні. З осені можна вносити і гербіциди.

Основний ареал вирощування ріпаку в Канаді (джерело - Канадська рада з ріпаку)Якщо ріпак вирощується після пару, на поверхні грунту слід залишити достатньо пожнивних решток, щоб зменшити ерозію і небезпеку утворення поверхневої кірки. Втім, площі під паром у Західній Канаді протягом останніх двох десятиліть зменшуються. Причини введення пару в сівозміну:

   контроль забур’яненості;

   збереження вологи в грунті;

   підвищення короткострокової доступності поживних елементів;

   запобігання поширенню патогенів, джерелом яких виступають пожнивні рештки;

   зниження втрат урожаю через посуху.

Пар дає змогу зменшити кількість або інтенсивність обробітків грунту, які заміняються гербіцид ними обробками. Пар передбачає використання покривних культур, які захищають грунт від ерозії. Мінімальна кількість пожнивних решток, щоб захистити грунт від водної та вітрової ерозії, становить 1,5 т/га. Це еквівалентно кількості соломи, яка залишається після врожаю пшениці у 8 ц/га. Кількість пожнивних решток зменшується під дією природних чинників (вони розкладаються під дією сонячного світла, окислення та мікроорганізмів). Пожнивні рештки ріпаку розкладаються приблизно вдвічі швидше, ніж пшениці, через це пар після ріпаку — не найкращий вибір. Покрив пожнивних решток зменшується з кожною операцією з обробітку грунту:

Обробіток грунту слід виконати так, щоб на поверхні залишалась необхідна кількість пожнивних решток, аби запобігти відчутній ерозії грунту. Якщо пожнивні рештки залишити стояти, то це допоможе затримати сніг і підвищить вологість грунту навесні. Зазвичай 45% вологи, затриманої 18-місячним періодом пару, надходить під час першої осені й зими.

 

Мінімальний обробіток грунту

 

В 2012 р. цю технологію застосовували 87% фермерів Західної Канади, зокрема: ноу-тілл — 40%, міні-тілл — 30%, прямий посів — 17%.

Головні переваги мінімального обробітку грунту:

   залишаючи на поверхні пожнивні рештки, ми зменшуємо водну й вітрову ерозію грунту;

   стабілізація або підвищення вмісту органічної речовини в грунті;

   зростання популяції грунтової біоти та мікробіоти;

   зростання водопроникності грунту і утримання вологи в грунті;

   покращення стану грунту;

   зменшення обсягів вимивання азоту й сірки;

   зменшення захворюваності кореневої системи;

   зменшення засолення;

   зменшення вартості комплекту сільгоспмашин;

   зниження затрат праці та енергоносіїв;

   співставна або краща врожайність і прибутковість.

Недоліки мінімального обробітку грунту (більшості яких можна позбутися, застосовуючи нові технології та управлінські практики):

   нижча температура грунту навесні, що погіршує схожість і затримує сходи;

   в умовах великої кількості пожнивних залишків вимагає дуже дорогої посівної техніки для прямого посіву;

   зниження ролі обробітку грунту як інструменту зменшення забур’яненості (і зростання залежності від гербіцидів);

   зростання рівня захворюваності листового апарату внаслідок зараження від пожнивних залишків;

   затримка з сівбою навесні через високу вологість грунту і ризик неможливості засіяти частину площ у вологі роки;

   зростання ущільненості поверхневого шару грунту.

 

Прямий посів

 

За прямого посіву грунт не чіпають від збирання попередника аж до сівби, але він передбачає активніший обробіток грунту, ніж за ноу-тілл. Більш активний обробіток грунту під час сівби може допомогти знищити бур’яни, що зійшли на той час, і рекомендується для умов вологого та важкого грунту.

Інтенсивність обробітку грунту під час прямого посіву залежить від типу сошника. Низькою вважається інтенсивність, за якої борозни, утворені сошниками, займають менше 40% поверхні грунту. Інтенсивність обробітку грунту зростає, якщо сошники переміщують частину грунту з борозен у міжряддя. Низької інтенсивності обробітку грунту можна досягти при застосуванні сошників шириною 7,5 см (трьохдюймових) з міжряддями 22,5 або 30 см. На інтенсивність переміщення грунту впливають тип і вологість грунту та швидкість сівалки.

Інтенсивним вважається обробіток грунту, за якого сівалки прямого посіву обробляють більше 40% поверхні грунту. Широкозахватні сошники з перекриттям до певної міри перемішують грунт під поверхнею. Лапові сошники підрізають частину бур’янів, тож може відпасти необхідність у допосівному внесенні гербіцидів. Водночас вони можуть і спровокувати ріст бур’янів, позаяк насіння бур’янів та падалиці може потрапити в вологий грунт. Тож сошники, які інтенсивно перемішують грунт, можуть потребувати додаткових загортачів, які б формували насіннєве ложе, загортали насінину і покращували контроль забур’яненості.

Пневматичні та рядкові сівалки мають багато опцій та варіантів налаштування для роботи в різних умовах. Рядкові сівалки мають дві основні переваги над пневматичними: порівняно стабільне притискне зусилля з боку прикочувального колеса на кожному рядку і відсутність коліс всередині рами, які ускладнюють роботу на полі з пожнивними рештками.

Сошник для прямого посіву ріпаку має:

   забезпечувати роздільне розташування добрива й насіння;

   запобігати потраплянню насіння в зону внесення добрив;

   формувати оптимальну структуру грунту в знаходження насіння;

   добре очищуватися в умовах вологого і глинистого грунту (на багато сошників налипає грунт, через що борозни виходять ширші, а насіння не загортається землею, як слід);

   залишати після себе поверхню грунту достатньо рівною для проходу обприскувальної та збиральної техніки;

Продуктивність сошника залежить від: вологості, механічного складу та щільності грунту, глибини висіву та швидкості руху.

Вибір сошника відповідно до умов ферми складний, але до снаги фермерам. Насінина повинна розташовуватися в вологому грунті і бути оточена частинками грунту, достатньо малими, щоб мінімізувати вільний простір у насіннєвому ложі. Наявність великих грудок на насіннєвому ложі підвищує втрати вологи і знижує схожість. Щоб мати хороший контакт насінини з грунтом, слід пересвідчитися, що сошник дуже незначно переміщує грунт і порушує грунтовий профіль, або ж перемішує грунт достатньо, щоб сформувати частинки грунту, достатньо малі, щоб вони заповнили простір навколо насінини. В другому випадку може знадобитися боронування, щоб розкидати грунт поверхнею рядка. Товщина укривного шару грунту обмежена після проходу останнього знаряддя засіяним полем.

Додаткові проходи техніки, що має прикочувальні колеса в кожному рядку, борони, чи інше обладнання для вирівнювання й ущільнення грунту, змінять товщину шару грунту над насіниною.

Кожен вид сошників призначений для певних умов і лише небагато (якщо не взагалі жоден) – для будь-яких умов. Тому при виборі сошника рекомендують враховувати тип грунту, вимоги щодо внесення насіння та добрив (в один рядок чи в різні зони), обсяг пожнивних решток на полі та інші вимоги, наприклад, щодо додаткового механічного знищення бур’янів, а обравши – випробувати кілька найбільш підходящих видів сошників в умовах свого поля.

Сошник для роздільного внесення насіння та добрив має забезпечувати інтервал між зонами внесення насіння та добрив не менше 1,3-2 см. Для цього відстань між трубками для подачі насіння та добрив має бути не менше 5 см. Насіння, висіяне в зону внесення добрив, може не зійти або зійти з запізненням.

Також Канадська рада з ріпаку радить:

   Перевіряти і за потреби змінювати налаштування сошників на різних полях та на ділянках одного поля, де умови дуже відрізняються. Нехтування цим правилом може негативно відбитися на строках отримання сходів і часто - на врожайності;

   Змінювати сошники на полях з різним механічним складом грунту, оскільки жоден сошник не підходить для всіх типів грунту за механічним складом;

   Сошники, які забезпечують внесення насіння й добрив у різні зони, можуть вимагати частішого налаштування глибини та швидкості, аби витримати необхідний проміжлк між зонами внесення насіння та добрив;

   Під час роботи на перезволоженому грунті, особливому глинистому, - контролювати правильність роботи сошників та прикочувальних коліс (чи не налипає на них грунт і насіння).

 

Забур’яненість

 

Дослідження показали, що з переходом на мінімальний обробіток грунту не завжди відбувається очевидна зміна складу популяції бур’янів на полі. Останній більше залежить від місцевості, сівозміни та умов у конкретному році. Інше дослідження показало відсутність очевидного зв’язку між переходом на мінімальний обробіток грунту і зростанням популяції бур’янів.

Спеціальне дослідження переходу на нульовий обробіток грунту показало повну відсутність зростання популяції злакових бур’янів а також залежність зміни складу популяції бур’янів передусім від поля і року.

Є бур’яни, які пристосовуються до агроценозів покривних культур, і на полях, що обробляються за технологією прямого посіву, вони домінуватимуть над бур’янами, типовими для полів під оранкою. Але дослідження показують, що зміною складу популяції бур’янів можна управляти завдяки уважному вибору сівозміни, гербіцидів і часу їх внесення (особливо це стосується гліфосатів, що вносяться на багаторічні бур’яни). Додаткові можливості ефективного контролю бур’янів при прямому посіві забезпечують ріпаки, толерантні до гербіцидів.

 

Грунтова волога

 

Дослідження показали, що за нульового обробітку грунту зі зростанням вологості останнього навесні зростала й урожайність за трипільної сівозміни (пар – ріпак – пшениця). З 36 дослідів за нульового обробітку грунту вологість останнього навесні зросла в 9 випадках і не знизилася в жодному, а врожайність зросла в 9 випадках і знизилася в 3.

В особливо вологі роки ефективність використання вологи та врожайність ріпаку за прямого посіву знижується.

 

Температура грунту

 

Дослідження в Західній Канаді показали, що покривні культури в більшості випадків знижують середньодобову температуру грунту на величину до 2  ͦС, а в сонячні дні в полудень різниця температур може досягати 5  ͦС. Хоча за прямого посіву сходи на кілька днів затримуються порівняно з оранкою, до фази змикання рослин цей ріпак зазвичай наздоганяє в розвитку вирощений на оранці. Більша вологість забезпечує вищу врожайність попри нижчу температуру грунту на початку вегетації.

В більшості випадків нижча температура грунту не шкодить кінцевому результату – як стосовно висоти й розвитку рослин, так і стосовно врожайності. Прямий посів дає змогу завдяки вищій вологості грунту сіяти на меншу глибину, де температура грунту вища, що значною мірою компенсує різницю в температурі грунту. Але практика показала, що надмірно волога весна може негативно вплинути на розвиток і врожайність ріпаку, частково через нижчу температуру грунту.

Заморозки більше пошкоджують сходи ріпаку на полях під покривними культурами, якщо після заморозку спостерігається теплий сонячний день. Це обумовлено тим, що в ранішні години вони отримують менше сонячної радіації, ніж поля з голою землею. Зменшать негативний вплив низьких температур рівномірність розподілу насіння по поверхні, хороша робота сошників та висів насіння на правильну глибину. Дослідження показали, що навіть вузька смуга голої землі над насіннєвим ложем може вирішити більшість проблем, пов’язаних з нижчою температурою та вищою вологістю грунту за прямого посіву в несприятливих погодних умовах.

Дослідження показують, що за прямого посіву або нульового  обробітку грунту врожайність ріпаку може бути і нижчою, і аналогічною, і вищою порівняно з оранкою. Але середня врожайність ріпаку в провінції Альберта в 2009-11 р. р. за прямого посіву або мінімального обробітку грунту була вищою, ніж за оранки.

 

Переклав Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Ключові слова: Ріпак, подготовка почвы

Інтерв'ю
У сезоні-2017 представництво Syngenta в Україні визнано низкою аналітиків та аграрних ЗМІ однією з найуспішніших транснаціональних компаній в державі. Syngenta Ukraine лідирує в сегменті продажів ЗЗР і насіння, надає консалтингову та... Подробнее
Ранньою весною, коли раптом всі прокинулися і кинулися купувати добрива, західноукраїнським аграріям почали дзвонити від імені відомого місцевого дилера сільгоспхімії з вигідними пропозиціями на умовах передоплати. Коли товар не приходив і... Подробнее

1
0