Спецможливості
Технології

Переваги та недоліки пізнього висівання озимих культур

01.10.2021
4765
Переваги та недоліки пізнього висівання озимих культур фото, ілюстрація

В останні 5–10 років строки сівби озимих культур досить нестабільні та нетипові. Що спонукає аграріїв сіяти в пізні, доволі ризиковані, досить стислі й фактично не оптимальні строки? Основною і до того ж неконтрольованою проблемою є зміна клімату, а саме дефіцит продуктивної вологи не лише в посівному (до глибини 5 см) шарі ґрунту, а й поширення дефіциту її запасів у метровому  шарі.

 

 

 

 

Саме дефіцит вологи призводить до зміщення оптимальних строків сівби: це можуть бути як ранні посівні кампанії (зазвичай до першої декади вересня), так і пізні (друга-третя декади жовтня). До прикладу, з огляду на критичні гідротермічні умови літньо-осіннього періоду, строки сівби озимих культур в умовах 2020 р. зміщені щодо оптимальних — початок основної посівної кампанії слід очікувати саме на початку жовтня. І знову ж таки це спричинено саме дефіцитом опадів і низькими запасами вологи в ґрунті. За даними United States Department of Agriculture Foreign Agricultural Service (https://ipad.fas.usda. gov/cropexplorer), уміст вологи в ґрунті на 25 вересня є критичним ≤10 мм, зміни та істотне зниження запасів відбувається і в метровому шарі, особливо це актуально саме для південного регіону країни — Херсонської, Миколаївської, Одеської та Кіровоградської областей.

Очевидно, що такі умови впливатимуть на строки сівби й продуктивність рослин загалом. У стартовий період розвитку культур мають відбутись певні фізіологічні процеси, які перебігають в осінній період. За цей час рослини мають досягти відповідної фази розвитку — це й впливатиме на особливості їхнього вегетаційного періоду, стан входження їх у зиму, успіх перезимівлі, стійкість до абіотичних чинників впливу в зимово- весняний період, вихід із зими, стійкість до несприятливих гідротермічних умов після відновлення вегетації навесні й нормальне проходження фізіологічних процесів продовження розвитку та загалом закладання продуктивності культур.

Для проростання насіння пшениці озимої мінімальна температура становить 2–4°С, а оптимальна — на рівні 20–25°С. Щодо вмісту води для проростання насінини мінімальна кількість вологи має становити не менше як 30–35% маси зернівки, а оптимальна — не менше як 42–45%. Саме у фазі набухання насінини вміст вологи є ключовим чинником. Надалі, під час проростання, збільшується інтенсивність поглинання води й починається зростання зародка та зародкового корінця. За дефіциту вологи проростання зернівки може частково припинятись, а в разі поповнення запасів процеси відновлюються й продовжують відбуватися знову.

Ранніми строками сівби пшениці озимої в районах Степу прийнято вважати висів до 15 вересня, в Лісостепу й на Поліcсі — до 20 вересня. Проте за таких строків у разі сприятливих гідротермічних умов, особливо зволоження, здебільшого можна отримати надмірний ріст і розвиток культури і цим спровокувати надмірне наростання вегетативної маси. Досить часто відбувається й навпаки — за провокативних дощів рослини нормально почнуть розвиватись у стартовий період, а далі активна вегетація буде припинена через несприятливі ґрунтові умови та дефіцит вологи в ньому. Однозначним є те, що продуктивність за таких строків сівби культури буде в рази нижча, ніж генетично закладений потенціал сорту, який висіяли в оптимальні строки.

Глибина висіву за достатнього рівня вологи становить не більше як 3 см, норма висіву може бути в межах 4,5– 5 млн насінин/га й залежати від попередніх досліджень, отриманих саме в умовах господарства його спеціалістами. Висівну норму розраховують також із урахуванням запасів вологи, наявних у ґрунті елементів живлення, інтенсивності технології вирощування, попередника та сортових особливостей. Зазвичай за раннього строку сівби та достатнього вологозабезпечення рослини пшениці мають надмірну кущистість, тому норму висіву можна зменшити, кількість пагонів може сягати восьми, а в разі достатнього рівня живлення й сприятливої температури повітря — може досягати й десяти. У зимостійких сортів перед входженням у зиму за середнього рівня кущистості на рослині має бути не менше ніж три-чотири розвинуті пагони, а в менш зимостійких — два-три, саме ці кількості є оптимальними.

Для зернових колосових зазвичай саме кількість формування стебел є сортовою особливістю, тому це теж впливатиме на загальну кількість сформованих рослиною продуктивних стебел упродовж вегетації. Відповідно, сформована надмірна біомаса культури є основною ознакою того, що рослина переросла. А відтак — втрачатиме цю масу впродовж осінньо-зимового періоду; інтенсивність відмирання істотно змінюватиметься залежно від гідротермічних умов зони вирощування, а різкі перепади та відсутність снігового покриву будуть у цьому процесі визначальними.

Вимерзання є основною загрозою, особливо в разі нерівномірного розподілу товщини снігового покриву та низького його рівня. Також спостерігатиметься дефіцит цукрів у вузлах кущіння — зазвичай це відбувається в разі незадовільного або понаднормового загортання насінин у ґрунт. Окрім цього, ранні посіви уражаються сильніше, ніж пізніх строків сівби, злаковими мухами (шведською, гессенською), цикадами, попелицями, які є збудниками вірусних захворювань. У цілому все це призводить до втрат урожаю — вони можуть становити в кращому випадку 0,5 т/га, а то й у рази більше. Досить часто відбувається так, що, аналізуючи суму опадів за вегетацію, виявляється, що її кількість відповідає нормі, проте саме розподіл і забезпеченість вологою у критичні щодо закладання та формування рівня продуктивності фази розвитку є вирішальними.

Дефіцит фосфору за пізніх строків сівби озимої пшениціПізні строки сівби озимої пшениці — це сівба в другій-третій декаді жовтня. В такому разі отримують зріджені сходи, невирівняність посіву за висотою рослин, а надалі — відставання їх за фазами розвитку (фізіологічна різновіковість рослин). Також висока ймовірність, що рослини ввійдуть у зиму без сформованого вузла кущення і матимуть низький рівень зимостійкості. Для пізніх посівів характерна фізіологічна виснаженість рослин, неоднорідність щодо зимостійкості. Так, це все є наслідком збільшення глибини загортання насіння, до чого часто вдаються агрономи саме в разі дефіциту вологи. Зазвичай із запізненням строків сівби досить часто збільшують норму висіву пшениці до 6 млн насінин/га задля попередження втрат та досягнення планової густоти посіву. Водночас є думка, що саме збільшення норми висіву призводить до зростання конкуренції між рослинами за вологу та доступність елементів живлення саме в стартовий період, і рослини не набувають потрібної стійкості та необхідного фізіологічного розвитку. Тож зменшення норми висіву наразі є досить актуальним і водночас спірним питанням, особливо саме за несприятливих гідротермічних умов осіннього періоду, які складаються вже впродовж декількох останніх років.

Якщо основною проблемою раннього строку сівби є надмірна кущистість та наростання біомаси, то в разі пізніх строків сівби — це, навпаки, низька кущистість рослин.

А інколи рослини, сформувавши лише два-три листки, взагалі не розкущуються з осені й продовжують основне кущення вже навесні.

Відмирання вегетативної маси озимої пшениціНизький рівень розкущення зернових колосових культур також можуть спричиняти такі чинники: короткий світловий день, несприятливі температури повітря й ґрунту, різкі коливання та перепади добових і нічних температурних показників, низька забезпеченість азотом (у разі посухи та застосування недоступних форм добрив), густота стояння рослин, надмірна глибини загортання насіння в ґрунт.

З початку фази кущення з вузла кущення виростають додаткові корені, які розташовуються навколо стебла й формують додаткову стійкість рослин. Вони утворюють основну кореневу систему. В разі пізніх строків сівби доцільно добирати сорти з коротким періодом яровизації — саме такі сорти здатні забезпечити високий рівень продуктивності за висівання в пізні строки. Таким чином можливо попередити зниження втрати врожайності пізнього посіву.

Пшениця озима менше від усіх зернових колосових озимої групи розвивається в осінній період. Найсильніший і найбільш продуктивний у неї основний пагін та пагони другого порядку. Відставання в рості рослин і незначне наростання кореневої системи призводить до дефіциту засвоєння елементів живлення та вологи. Фактично рослини до входження в зиму не готові, тож відновлення вегетації може бути досить критичним і мати пролонговану дію впродовж другої половини вегетації. Тобто спостерігатиметься неоднорідність посіву: частина рослин уже перейде в іншу фазу, а частина — відставатиме. Це може впливати не лише на продуктивність культури в кінцевому результаті, а й на систему захисту, оскільки такий посів потребуватиме диференційованого застосування ЗЗР чи мінеральних добрив.

Сформовані гідротермічні умови осіннього періоду 2019 року та продовження ситуації із дефіцитом вологи навесні, різке зростання плюсових і мінусових температур, їхні динамічні зміни впродовж другої половини вегетації 2020-го негативно позначились на продуктивності озимих зернових культур.

Щодо зниження продуктивності пшениці, то ця картина спостерігалася по всій території країни, однак мала й свої особливості за агрокліматичними зонами. Здебільшого на території зон масового сіяння пшениці, а це Полісся з часткою щодо загальної посівної площі 56%, Лісостеп — 33 та Степ 13% — відбулося зниження продуктивності, але, в основному, критичними для зернових виявились умови саме в степовій зоні, де врожайність 2020 року нижча на 14,8% від середньої по території (38,8 ц/га) та на 27,7 і 34% — порівняно з урожайністю, отриманою на Поліссі та в Лісостепу (рис.).

Система обробітку ґрунту для будь-яких строків сівби має бути мінімально активною щодо дії на ґрунт ґрунтообробними знаряддями, не призводити до його надмірного висушування. Особливо в південних районах доцільним є неглибоке дискування або технологія no-till і mini-till. У разі істотного забур’янення полів коренепаростковими бур’янами доцільним може бути й глибокий обробіток ґрунту. А для вологонакопичення в осінньо-зимовий період чи руйнування ущільненого прошарку можна застосовувати глибоке щілювання або чизельне розпушування ґрунту. Окрім якісно підготовленого посівного ложа, слід подбати про рівномірний розподіл побічної продукції рослин. Більшість технологій на сьогодні все ж таки передбачають залучення побічної продукції в систему удобрення і загальний кругообіг елементів живлення. Нетоварну частину варто подрібнити та загорнути в ґрунт, частина рослинних пожнивних залишків (до 40%) може локалізуватись і на поверхні поля. В такому разі вони виконуватимуть роль мульчі — попереджуватимуть надмірні втрати вологи та перегрівання поверхні ґрунту від надмірних температур, особливо у весняний період, та частково запобігатимуть вітровій і водній ерозії.

Досить часто неправильно дібрані під озиму пшеницю попередники (соняшник, кукурудза) або, наприклад, висівання пізньостиглих гібридів сої призводить до зниження запасів вологи не лише в посівному, а й в оброблюваному шарі (0–30 см, де коренева система рослин сої значно його висушує). Тож слід правильно добирати попередник і вчасно виконувати основний обробіток ґрунту — це ключові заходи, що впливають саме на строки сівби озимих культур. Формування водопроникного підорного шару ґрунту, завдяки заходам щілювання або чизелювання, дає змогу акумулювати вологу в зоні, де локалізується основна маса кореневої системи. Це є ефективним заходом у разі випадання опадів, особливо зливового характеру, в районах надмірного зволоження.

Оптимальним рішенням є побудова профілю ґрунту, активного як щодо мікробіологічної, так і фізіологічної дії, де поверхня вкрита мульчею, частина якої (50%) загорнена в ґрунт і виконує роль джерела енергії для ґрунтових мікроорганізмів, а нижня частина — брилиста й має тріщинувате складення оброблюваного шару, що забезпечує провальну водопроникність ґрунту. Саме в нижньому, 20–40-сантиметровому, шарі має локалізуватись основна маса активно діючої кореневої системи культури. Локальне розміщення елементів живлення у зволоженому шарі ґрунту є основою доступного засвоєння рослинами, враховуючи фізіологічні особливості живлення озимих зернових та ріпаку. Доцільно застосовувати в основне удобрення фосфорно-калійні добрива. Варто вносити їх у зволожений шар ґрунту з урахуванням їхньої низької мобільності, а під час сівби — частково азотно-сірчане добриво.

Досить часто після використання, наприклад, фосфорно-калійних добрив для соняшнику як попередника надалі в посіві пшениці проявляється їхня післядія, тож під час її висіву застосовують лише азотно-фосфорні або комплексні з умістом азоту, фосфору та сірки. За пізніх строків сівби доцільно застосовувати рідкі комплексні добрива з умістом діючої речовини саме в доступній формі для засвоєння рослинами пшениці. Також це буде ефективним на ґрунтах із несприятливими фізико-хімічними властивостями. В посушливих умовах, наприклад південних регіонів, і за дефіциту вологи в літньо-осінній період, в разі пізніх строків сівби слід застосувати рідкі азотно-фосфорні добрива та враховувати вміст сірки в ґрунті. Саме співвідношення азоту й сірки є ключовим, адже формування якісних показників зернових (і вмісту олії в насінні ріпаку) залежить від співвідношення цих елементів, їхньої доступності для засвоєння рослинами та впливає на фізіологічні процеси культур.

Обираючи строки сівби та способи її проведення, основним завданням є досягти бажаного результату — щоб рослини мали добрий розвиток і успішно ввійшли в зиму. Для цього рослинам пшениці потрібно пройти два етапи органогенезу в осінній період — формування первинного конуса наростання стебла та посилення диференціації конуса на зародкові вузли й стеблові міжвузля, а також закласти зачатки стеблових листків. У разі настання в осінній період вегетації третього етапу органогенезу морозостійкість рослин знижуватиметься. В цілому нормальна візуальна картина посіву перед входженням у зиму — це сформовані три-чотири пагони, розвинута коренева система, а у фізіологічному процесі — акумулювання необхідної кількості пластичних речовин, що забезпечить нормальну перезимівлю рослин.

Оптимальні строки висіву ріпаку — це 15 серпня, 5 вересня — в східних і південних регіонах, у західних і північних — 15–25 вересня і на десять днів пізніше — в центральних регіонах. За їхнього дотримання рослини ріпаку для нормального входження в зиму мають сформувати шість — вісім листків. А на час, коли температура сягає 5°С і ріпак припиняє інтенсивне своє зростання, він повинен мати 10–12 сформованих листків, діаметр кореневої шийки 8–10 мм, висоту не менше як 10–15 см, а діаметр розетки — 15–20 см. Основною особливістю закладання продуктивності ріпаку є умови осіннього періоду. І той результат, наскільки якісно рослини сформують свою масу та досягнуть певних фаз розвитку на цей час, відповідатиме в подальшому за рівень продуктивності культури.

 

Н. Борис, канд. с.-г. наук, старш. наук. співробітник відділу агроґрунтознавства і ґрунтової мікробіології,

ННЦ «Інститут землеробства НААН»

Журнал «Пропозиція», №10, 2020 р.

Інтерв'ю
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури

1
0