«Жнива скорботи» як віра в перемогу

Переклад колонки Анни Бабіч, експертки з комунікацій та сталого розвитку в сільському господарстві, для видання European Seed

Понад 35 років тому, коли британський професор та історик Роберт Конквест опублікував книгу «Жнива скорботи: радянська колективізація та голодомор», він побудував своє дослідження на даних інтерв’ю очевидців, деяких радянських газет і переписах населення та дійшов висновку, що голод, який стався в Україні в 1932-33 роках, був цілеспрямованим і, таким чином, є геноцидом. Це була, мабуть, одна з перших публічних заяв про визнання Голодомору геноцидом української нації, оскільки до цього тема ця була табуйована.

Конквест посилався на різні радянські джерела, в яких говорилося про щонайменше 8 мільйонів загиблих в Україні та на Кавказі того часу. Згідно з результатами досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи, загалом через Голодомор 1932-1933 років втрачено 4,5 мільйона українців. Якою б не була справжня цифра, вона була достатньо вражаючою, щоб міжнародне суспільство звернуло увагу на цю трагедію та взяло на себе зобов’язання запобігти подібному горю в майбутньому.

З огляду на сучасну війну, яка триває в центрі Європи в XXI столітті, світ може зазнати більш масовового голоду, ніж 90 років тому. За оцінками ООН, кількість людей, яких спіткає голодна смерть, зросла з 276 мільйонів через пандемію коронавірусу до 323 мільйонів через війну, розв’язану росією проти України. Заблокований український експорт продовольства, заміновані та спалені поля, знищене обладнання та людські втрати, а також проблеми з логістикою – усе це спричиняє зростання цін на основні продукти харчування, енергоносії та добрива. Це загрожує доступності їжі для людей не лише в Україні, а й у всьому світі. Водночас в Україні люди на окупованих чи звільнених після присутності російської армії територіях відчувають відчутну нестачу продуктів, а в перші дні війни навіть у столиці полиці супермаркетів були порожніми. Пам’ятаю, нам довелося купувати хліб у сусіда, який був сміливішим за нас і продовжував пекти, поки ми ховалися від ракетних обстрілів у саморобному укритті.

Подолання глобальної продовольчої безпеки на глобальному рівні вимагає від політиків невідкладних дій. У той же час українські фермери платять найвищу ціну за продовження сільськогосподарської діяльності в умовах безпрецедентних ризиків, які не вважалися реальними до 24 лютого 2022 року. За перші чотири місяці війни загальні втрати в українському сільському господарстві досягли приблизно 4,3 мільярда доларів згідно з даними нещодавнього огляду Міністерства аграрної політики та продовольства України та Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки. Цифра може бути значно більшою, оскільки до кінця війни зробити точні розрахунки неможливо.

Згідно з аналізом пошкоджені поля та незібрані озимі внаслідок мінування та активних бойових дій спричинили 50% заявлених збитків. Окрім військових, іншими героями цієї війни, безперечно, є українські хлібороби. Незважаючи на небезпеку та постійні обстріли, вони орали навіть прифронтові поля, були змушені працювати в бронежилетах і шоломах під постійними ракетними обстрілами. Досить часто ЗМІ повідомляють про знищення ферм та сільгосптехніки, розстріляних тварин, убитих працівників господарств, які ризикуючи життям виконували покликання годувати інших. Заради цієї місії багато хто свідомо жертвує своєю безпекою, підтверджуючи відданість українців захищати свої землі та наполегливо працювати заради загального блага.

Коли закінчаться ці жахливі події, невідомо, але впевненість українців, що закінчаться вони їхньою перемогою, непохитна. Світ чекає закінчення війни в Україні, відчуваючи свою залежність, зокрема, від українського АПК. На відміну від болісного відновлення після Другої світової війни, вже зараз сільське господарство знаходиться в центрі уваги урядового Плану відновлення України, який передбачає 50 мільярдів доларів на трансформацію та реконструкцію галузі. Національні програми включають розвиток біопалива, збільшення сільськогосподарської техніки, будівництво перевантажувальних потужностей та зрошувальних систем, просування та розвиток переробки продуктів рослинного походження, підтримку виробництва м’яса, молочної продукції та фруктів, розвиток сільської місцевості та меліоративних систем, виробництва гібридного насіння тощо. Доволі перспективним є відновлення переробної промисловості. Для сприяння розвитку бізнесу країна зобов’язується перезапустити антикорупційну систему, гармонізувати законодавство України та ЄС, відкрити ринки G7 та ЄС, а також істотно вдосконалити та спростити численні процеси.

Чітке розуміння ролі України в глобальному сільському господарстві, яку не може замінити жодна інша країна такого ж масштабу, дотримання плану відновлення в поєднанні з сильною підтримкою світових лідерів і прагненням українців відновити свою країну, помноженим на непохитність віри в перемогу України, відкриває горизонти для іноземних інвестицій в Україну та можливість зайняти місце в сільському господарстві країни вже зараз. Хто не втрачає часу сьогодні, той завтра скористається конкурентними перевагами післявоєнного інвестиційного потенціалу України. Єдине, про що варто пам’ятати інвесторам, це те, що українське сільське господарство відкрите для тих, хто не має компромісів у питанні цінності людського життя. Українські аграрії відкриті до співпраці з тими міжнародними партнерами, які прийняли, можливо, фінансово складне, але морально та єдино правильне рішення піти з російського ринку та перестати бути спонсорами тероризму та геноциду всього народу. Виправдання прибутків прихильністю до продовольчої безпеки більше не працює – гроші, податки, що надходять до країни-агресора з метою отримання прибутку, перетворюються на ракети, які прямо зараз вбивають мирне населення. Хтось дійсно хоче бути частиною цього?

Жнива скорботи сьогодні увінчаються успіхом завтра для тих, хто керується найвищими цінностями і вірить, що світло переможе темряву.