Основні шкідники колоса на зернових

Останнім часом широкомасштабне запровадження сівозмін із короткою ротацією, порушення чергування сільськогосподарських культур та значне насичення посівних площ зерновими, зокрема кукурудзою, є передумовами для поширення комплексу хвороб і шкідників колоса зернових культур. Шкідливі організми, що псують колос, спричинюють низку проблем, основними з яких є втрати врожаю в межах 40–70% і погіршення технологічних показників якості зерна. В цій статті розглянемо найпоширеніших шкідників колоса, на яких варто звернути увагу.

Трипс пшеничний (Haplothrips tritici Kurd.).

В Україні повсюдно поширений вид. Пошкоджує пшеницю озиму і яру, у меншому ступені — ячмінь і жито.

Дорослі комахи дрібні (1,3–1,5 мм), чорно- коричневі або чорні, з вузьким довгастим тілом, двома парами вузьких прозорих крил, облямованих довгими війками. Личинки яскраво- червоні, завдовжки 1,4–1,8 мм.

Розвивається в одному поколінні. Зимують личинки в ґрунті, на глибині орного шару і під рослинними рештками. Навесні, за прогрівання ґрунту до 8°С, личинки пересуваються до поверхні ґрунту й перетворюються на дорослих трипсів. Наприкінці квітня — у першій половині травня трипси перелітають із потоками повітря на висоті 1,5–2 м з місць зимівлі на посіви пшениці. Масова їхня поява збігається в часі з фазою трубкування — початку колосіння озимої пшениці. Трипси концентруються в пазусі передпрапорцевого листка, висмоктуючи соки з найніжнішої частини обгортки колоса. Після 5–10 діб живлення і появи тріщини в обгортці трипси проникають до колоса, де самки відкладають яйця групами по 4–8 шт. на стрижень колоса й колоскові луски. Одна самка відкладає 23–28 яєць. Стадія яйця триває 6–12 діб, але вихід личинок відбувається впродовж чотирьох- п’яти тижнів унаслідок тривалого часу яйцекладки. Личинки живляться на колоскових і квіткових лусочках, органах квітки і на зернівках у фазі молочної стиглості. Личинкова стадія триває 18–25 діб, а весь цикл розвитку — 30–40 діб.

За раннього заселення личинки спричиняють стерильність квіток, череззерницю колоса, плюсклість і деформацію зернівок. У результаті їхнього живлення на зернівках у місцях уколів з’являються бурі плями, поверхня стає дрібнозморшкуватою. Вага пошкодженого зерна може знижуватися на 10–45%. Пошкодження личинками погіршує й посівні якості зерна: знижується життєздатність насіння, кількість зародкових корінців, їхня довжина й регенераційна здатність. Посушлива спекотна погода сприяє масовому розмноженню трипсів. До початку воскового стану зерна личинки залишають колосся і до збирання врожаю концентруються в прикореневій частині рослин і поверхневому шарі ґрунту.

Клопи щитники-черепашки Клопи з опуклим, овальним тілом. Забарвлення від брудно- жовтого до чорного. Зимують переважно у стадії імаго, розвиваються в одному поколінні. В Україні поширені три види цього шкідника:

черепашка маврська (E. maurus L.) — наймасовіший шкідливий вид на півдні Полісся і в Лісостепу;

черепашка австрійська (E. austriacus Schrk.) в Україні є повсюдно, на півдні — трапляється рідше, а в західних областях, у Лісостепу та на Поліссі досить поширена, проте чисельність її тут завжди нижча, ніж у черепашки маврської.

черепашка шкідлива (Eurygaster integriceps Put.), (рис. 1).

В Україні масове розмноження шкідника спостерігають в зоні Південного Сходу, Лісостепу і Степу. Пошкоджує пшеницю озиму та яру, ячмінь, жито, овес. Найнебезпечніший вид, що здатен періодично давати величезні спалахи масового розмноження на посівах хлібних злаків.

Тіло клопа широкоовальне, завдовжки 9–13 мм, завширшки 6–7 мм. Забарвлення від сірого до сіро-коричневого й чорного. Щиток великий, широкий, прикриває крила і все черевце. Яйце кулястої форми, 1 мм у діаметрі, спочатку — зелене, а на п’яту-шосту добу починає просвічуватись зародок. Личинки першого віку чорні, другого — зі світлим черевцем, голова й груди темні, третього — світлі із зачатком щитка, четвертого — із зачатками крил, п’ятого — солом’ яного кольору, із зачатками щитка і крил у вигляді лопатей.

Розвиваються клопи-черепашки в одному поколінні. Зимують дорослі клопи в підстилці деревних насаджень (лісах, лісосмугах, садах). На початку квітня, а в північній частині ареалу — у другій половині квітня — на початку травня за температури 18–19°С клопи масово перелітають на посіви хлібних злаків, де посилено живляться. Унаслідок їхнього живлення на нижній частині стебел, нижче зачатка колоса, в місці уколу утворюється перетяжка, пошкоджені стебла не виколошуються і відмирають. Через 5–12 діб починається масова кладка яєць. Плодючість самки — в межах 14–300 яєць. В одній кладці зазвичай буває 14 яєць, розташованих у два ряди. Середня тривалість розвитку яєць — 6–10 діб, розвиток личинок триває 35–40, рідше — 28–80 діб. Личинки висмоктують соки як із вегетативних, так і з генеративних органів рослин. Найбільшої шкоди завдають личинки старших віків, які живляться на зерні. Дорослі клопи починають з’являтись із кінця червня, вони, як і личинки, пошкоджують зерно. У період збирання врожаю черепашка перелітає на ярові злаки. а пізніше — в місця зимівлі.

Зерна, пошкоджені у фазі молочного стану, зморшкуваті й потрапляють у відходи, у фазі молочно-воскового стану — з глибокими вм’ятинами, у фазі воскового стану — з білими плямами й темною точкою в місці уколу. Зерно, пошкоджене черепашкою, плюскле, має низьку схожість, борошно з такого зерна характеризується низькою хлібопекарською якістю, оскільки під час живлення у зерно потрапляє слина клопів зі специфічними ферментами, які руйнують клейковину.

Гостроголові клопи (Aelia). В Україні повсюдно поширені два види: елія гостроголова (Aelia acuminata L.), (рис. 2 а), яка шкодить частіше в лісостеповій зоні, та елія носата (Aelia rostrata Boh.) — шкодить у Лісостепу й Степу. Пошкоджують пшеницю, ячмінь, овес, кормові злаки.

Дорослі клопи завдовжки 7–10 мм (елія гостроголова) і 10–12 мм (елія носата), видовжено-овальні, жовтувато-сірого кольору з темними поздовжніми смужками. Яйця блідо-кремові, діжкоподібні, завдовжки 0,9– 0,94 мм, вкриті сіткою ворсистих реберець. Личинки — 1,6–7,5 мм, видовжені, жовтувато-білі з темними поздовжніми смужками.

Розвиваються в одному поколінні. Зимують клопи в тих самих місцях, що й шкідлива черепашка, але не відлітають далеко від місць розмноження. Навесні, з початком колосіння зернових, концентруються у їхніх посівах. Личинки розвиваються впродовж 48–60 діб, спочатку тримаються в нижньому і середньому ярусах на листках, пізніше переходять на колосся і живляться зерном у молочному й молочно- восковому стані. Пошкоджене зерно плюскле, низькоякісне. Економічний поріг шкідливості — 2,0–3,5 екземпляра на 1 м2.

Щитник звичайний (Carpocoris pudicus Poda) і щитник гостроплечий (Carpocoris fuscispinus), (рис. 2 б). На посівах зернових — це другорядні шкідники.

Сліпняк хлібний рудовусий (Trigonotylus ruficornis G.), (рис. 2 в). В Україні поширений повсюдно, пошкоджує всі злакові культури. Клоп завдовжки 4,7–6,4 мм, видовжений, зелений. Вусики 4-членикові, перший членик зеленувато- червоний, другий — четвертий — червоні.

Розвивається в двох-трьох поколіннях. Зимує у стадії яйця на посівах пшениці озимої. Протягом вегетаційного періоду мігрує на різні види злаків. Восени на пшениці озимій у місцях живлення клопа на листках виникають знебарвлені плями, зимостійкість рослин знижується. Навесні та влітку на озимих і ярих зернових клоп пошкоджує пиляки, зав’язь і зерно в молочному стані.

Сліпняк мандрівний (Notostira erratica L.). Зазвичай — це супутник сліпняка хлібного рудовусого. Клопи весняної генерації бурувато-зелені, літньої — бурувато-жовті. Живляться на листках і колосі, спричинюють пожовтіння і всихання листків.

Кузька хлібний (Anisoplia austriaca H.), (рис. 3). Поширений майже скрізь, крім північно-західних районів Полісся. Найсильніше шкодить у Південному Лісостепу й Степу. Жуки пошкоджують зерно пшениці, жита, ячменю, а личинки — кореневу систему злаків та інших культур.

Жук завдовжки 13–16 мм, чорний, а голова, передньоспинка і щиток — із зеленуватим металевим блиском, надкрила червоно-бурі з чорною квадратною плямою біля щитка. Личинка завдовжки 30–35 мм, біла, С-подібно вигнута, з буро-жовтою головою і добре розвиненими ногами.

Генерація дворічна. Літ жуків відбувається з кінця травня до початку серпня. Вони заселяють посіви зернових колосових і живляться зерном у фази молочного й воскового стану. Самки відкладають 30–40 яєць у два-три прийоми в ґрунт, на глибину 10–15 см, у посівах просапних культур або на парах. Через два-три тижні личинки виходять із яєць, живуть у ґрунті на глибині 5–40 см, спочатку живляться гумусом, а личинки старших віків — корінням рослин. Розвиваються протягом 22–25 місяців. Зимують личинки в ґрунті, на глибині 35–40 см. Перетворюються на лялечку в земляних колисках на глибині 10–15 см у кінці травня — на початку червня.

Кузька посівний, красун (A. segetum H.). Значно поширений в Україні, високу його чисельність відзначають у степовій зоні та Криму.

Жук завдовжки 8–12 мм, голова й передньоспинка чорного кольору із зеленим металевим відтінком, надкрила червоно-коричневі без чорного малюнка. Личинка С-подібно вигнута, завдовжки 30–35 мм, біла, голова жовто-бура.

Зимують личинки в ґрунті, перетворюючись на лялечку навесні. Жуки заселяють посіви у фази цвітіння і наливання зерна пшениці озимої, живляться пиляками, зав’язями і зерном, яке формується. Самки відкладають яйця в ґрунт на посівах просапних культур або парах. Личинки пошкоджують коріння, розвиваються упродовж десяти місяців.

Кузька-хрестоносець (A. agricola Poda.) поширений повсюдно, частіше — на Поліссі та в північній частині Лісостепу.

Жук завдовжки 10,5–13 мм, чорний із зеленувато- металевим відтінком, надкрила буро- жовті з чорним малюнком у вигляді хреста. Цикл розвитку — такий самий, як у кузьки хлібного.

Шведські мухи: вівсяна (Oscinella frit L.) і ячмінна (O. pusilla Mg.), (рис. 4). Поширені повсюдно. Вівсяна — пошкоджує овес, жито, пшеницю, кукурудзу, ячмінь, численніша на Поліссі та в Західному Лісостепу; ячмінна — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, переважає в Степу.

Муха завдовжки 1,5–2 мм, чорна; ячмінна — вирізняється жовтими гомілками передніх і середніх ніг. Личинка завдовжки до 4 мм, біла, циліндрична.

Розвиваються в трьох-чотирьох поколіннях. Зимують дорослі личинки всередині пагонів озимих і дикорослих злаків. Заляльковуються навесні. Мухи ІІ генерації вилітають у червні, личинки розвиваються на підгоні та в зернівках ячменю і вівса. Личинки ІІ покоління знижують урожай зерна ячменю і його якість.

Зернова совка (Apamea sordens Hfn.), (рис. 5). В Україні поширена повсюдно, пошкоджує зернові колосові й кукурудзу.

Метелик у розмаху крил сягає 38–40 мм; передні крила жовтувато-сірі, з поперечною іржаво-червоною смужкою; задні — жовто-коричневі. Гусениця завдовжки до 28 мм, коричнево-сіра, з трьома світлими поздовжніми смугами. Голова червоно-бура, світла в темних плямах.

Зимують гусениці як у ґрунті, так і в зерносховищах, куди потрапляють разом із зерном. Метелики літають у червні-липні, що збігається з періодом вегетації зернових виколошування — наливання зерна.

Яйця відкладають по одному на колоскові луски, на колосоніжку й на нижній бік листків. Молоді гусениці прогризають отвори в колоскових і квіткових лусках і проникають усередину зерен.

Гусениці старших віків уночі обгризають зерно зовні на колоссі, вдень ховаються між колосками або за піхвами листків, які вони обплітають павутинням. Під час збирання врожаю гусениці частково потрапляють у зерносховища разом з обмолоченим зерном, де продовжують ним живитись і псувати врожай на зберіганні.

Зернова міль (Sitotroga cerealella Oliv.) (рис. 6). Пошкоджує зерно й зернопродукти у складах, а на півдні — і в полі. Гусениці пошкоджують зерно в період наливання.

Метелик у розмаху крил — 11–19 мм, передні — сірувато-жовті, задні — сріблясто-сірі. Крила вузькі, з гострими верхівками та широкою бахромою. Гусениця, що тільки відродилась, червонувата, а та, що завершила розвиток, — біла або жовта, завдовжки 7–8 мм.

Зимують гусениці й лялечки в зернівках. Самки відкладають яйця по одному на зерно, найчастіше — в борозенку. Гусениці дуже рухливі, вони проникають у зернівку, живляться її вмістом, вигризаючи порожнину. Весь розвиток гусениці відбувається в зерні, там же вона й заляльковується. В одній зернівці пшениці або ячменю буває тільки одна гусениця, а в зерні кукурудзи — дві-три.

Оптимальною для розвитку шкідника в усіх стадіях є температура 27–28°С. Вологість зерна нижче 14% спричинює загибель яєць і гусениць. У зерносховищах може розвиватися до восьми поколінь шкідника за рік. У полі в південній частині країни розвивається до двох поколінь.

Вирощування високоякісного зерна й здорового насіння потребує насамперед виконання агротехнічних заходів захисту рослин, таких як:

обов’язкове дотримання сівозмін знижує шкідливість численної групи хвороб і шкідників колосу зернових культур;

просторова ізоляція насіннєвих посівів зернових культур — обмежує перезараження посівів летючою сажкою;

вчасне знищення бур’янів — резерваторів збудників багатьох хвороб і шкідників, особливо по краях полів і лісосмуг;

проведення лущення стерні після збирання врожаю — забезпечує подрібнення й перемішування післяжнивних решток, що позбавляє шкідника місць резервації та сприяє зменшенню запасів інфекції на наступний вегетаційний період, а також загалом покращує фітосанітарний стан полів;

зяблева оранка з обертанням пласта — цей захід сприяє очищенню верхнього шару ґрунту від заражених післяжнивних решток;

вирощування стійких сортів;

внесення фосфорно-калійних добрив забезпечує підвищення стійкості рослин до захворювань, а також вилягання;

оптимальні для зони строки сівби зернових колосових культур;

оптимальні строки й правильний вибір способу збирання врожаю;

очищення й сортування насіння на зерноочисних машинах. Звісно, доцільно також застосовувати хімічні заходи захисту зернових колосових культур від спеціалізованих шкідників.

В. Петренкова, І. Ниска, Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН

Журнал «Пропозиція», №6, 2018 р.