Спецможливості
Агробізнес

Оновлювати чи не оновлювати?

13.02.2013
744
Оновлювати  чи не оновлювати? фото, ілюстрація

«Морально і фізично застарілою» називають сільгосптехніку, випущену півтора-два десятки років тому. Перехід на нові агротехнологічні рейки в Україні набирає обертів. Але старезні трактори та комбайни деінде зустрічаються ще на наших ланах. Чи не час сказати «так» оновленню машинно-тракторного парку?

«Морально і фізично застарілою» називають сільгосптехніку, випущену півтора-два десятки років тому. Перехід на нові агротехнологічні рейки в Україні набирає обертів. Але старезні трактори та комбайни деінде зустрічаються ще на наших ланах. Чи не час сказати «так» оновленню машинно-тракторного парку?

О. Рижков
o.ryzhkov@univest-media.com

Старий «кінь»… не зіпсує, але й глибоко не зоре
Оновлення машинно-тракторного парку колись назвали «технічним переозброєнням». Справді, якщо ми твердимо про «битву за врожай», то маємо бути належним чином й «озброєні». Рівненська область являє собою яскравий приклад боротьби старого та нового. Технічної сучасності дедалі більшає, але статистика свідчить, що й від старого дбайливі господарі не відмовляються (таблиця).
Начальник Управління технічного нагляду, охорони праці та пожежної безпеки Держсільгоспінспекції в Рівненській області Володимир Самсонюк переконаний, що в кожного агрогосподаря своя історія. Відтак і дати однозначну пораду вельми складно.
«Досвідчені майстри, здатні полагодити будь-що, вже пішли на пенсію, — зазначає пан Володимир. — Більшість техніки, яка була в колишніх колгоспах і радгоспах, перейшла в приватний сектор. І, справді, нині її експлуатують напрочуд багато. Здебільшого люди підтримують її у нормальному технічному стані, запчастин вистачає. Є частина вибракуваних машин, через невміння, небажання або брак фінансових можливостей деяких господарів. Наразі значна частка їх не знята в нас із обліку. Є таке поняття “умовно знята з обліку машина”. Це така, яку впродовж п’яти років не представляли на обов’язковий технічний контроль (раніше називався державний технічний огляд), який проводять приватні структури — суб’єкти господарювання. Відтак нам важче вплинути на цей процес. Не можемо навіть нормально проаналізувати, де проведено, а де не проведено обов’язковий технічний контроль.
Старенькі “Ниви” здебільшого залишилися в приватному секторі. Потужні холдинги обробляють землю і збирають урожай сучасною технікою. Навіть фермери, в основному, вже закупили, може, й вживану, але зарубіжну техніку. Наш херсонський комбайн був напрочуд дорогий. А на сьогодні державної дотації практично немає. Ще кілька років тому була часткова компенсація на придбання техніки, компенсація за кредитами. Торік оновлення машин було дуже мало. Везуть зарубіжну техніку, яка була у використанні. У нас на Рівненщині є кілька підприємств, які ввозять зарубіжні машини, дають гарантію на певний період використання, у разі потреби ремонтують, постачають запчастини на ці машини.
Якщо говорити про трактори Т-150, то їх залишилося в нашому регіоні напрочуд мало. Ці трактори енергозатратні. Більшість із тих господарств, де вони залишилися, намагалися встановити двигуни ЯМЗ. У приватному секторі — здебільшого трактори МТЗ-80 і МТЗ-82, ЮМЗ-6, Т-25. Чимало було закупівель і китайських тракторів різної потужності. Дати поради щодо того, на що слід робити ставку, — складно, адже кожен господар вирішує для себе сам відповідно до завдань свого господарства».
У технічному
переоснащенні все вирішує
економічний підрахунок
В Управлінні агропромислового розвитку Рівненської обласної державної адміністрації підкреслюють, що головне, від чого має відштовхуватися аграрій під час ухвалення рішення про модернізацію МТП, — економічний підрахунок. Наш співбесідник — перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку Рівненської обласної державної адміністрації Надія Переходько.

Які визначальні особливості сільського господарства Рівненської області?
— Ми займаємо сільськогосподарських угідь 2,3% від загальноукраїнського показника, у тому числі ріллі — 2%. Але валової продукції сільського господарства виробляємо 2,8–2,9%. Отже, попри те, що область маленька (за площею сільськогосподарських угідь це — 825 тис. га), а півобласті — бідне Полісся, ми виробляємо більше продукції у питомій вазі, ніж маємо сільськогосподарських угідь. Однозначно нас не можна порівняти з Черкаською, Полтавською, Вінницькою областями, але у нас, скажімо, збережене тваринництво. Наразі понад 40% становить питома вага тваринницької продукції. У нас молокозаводи працюють на власній сировині. На Рівненщині насиченість ВРХ на 100 га вища середньоукраїнського показника. Наша область сама себе забезпечує на 130% молоком, на 200 — цукром, на 115 — м’ясом, на 125 — овочами, на 130% — картоплею.

Скільки агропромислових підприємств працює в регіоні?
— У нас усього майже 800 суб’єктів господарювання — юридичних осіб. Із них 400 невеликих фермерських господарств. Великих підприємств, які обробляють понад 3 тис. га, на Рівненщині понад два десятки. Якщо проаналізувати валовий обсяг продукції сільського господарства, то можна побачити, що у нас 12 підприємств виробляють понад 60% валу. Дрібні господарства взяли на себе картоплярство, овочівництво, великі підприємства вирощують цукрові буряки, сою, ріпак тощо.

Чи існує в області така проблема, як недбайливе ставлення до грунту, недодержання культури землеробства?
— У моєму розумінні недбайливе ставлення до землі — це її невикористання. Якщо від площі ріллі відняти посівну площу, то різниця якраз і буде нічим іншим, як землями, які не засівають. Нині у південних районах нашої області проблем із використанням землі немає. Не засівають лише схили або землі, на які неможливо укласти угоди оренди. Дев’ять районів області належать до зони Полісся, а сім — до зони Північного Лісостепу. У зоні Полісся проблемою є не стільки низька родючість грунту, скільки висока кислотність. А в північних районах, на Поліссі, є землі, які не засіваються. Інвестор туди не йде. Ці землі осушені. Меліоративна система там працює не так, як би хотілося. Нині, певно, потрібно, щоб держава взяла на себе догляд за цією мережею. Розглядаємо нині в області питання залучення енергетичних культур під висадження там.

А чи є проблеми з переробними підприємствами в Рівненській області?
— Нам прикро, що в нас немає великого м’ясопереробного комбінату. Натомість на Рівненщині є понад 100 невеликих цехів. Маємо шість молокопереробних підприємств. «Дубномолоко», скажімо, працює лише на експорт, адже ми не можемо самотужки спожити те, що вони виробляють. Є потреба у більшій кількості плодоовочевих підприємств. Можливо, в перспективі було б непогано, аби в області була переробка картоплі. Але поки що інвестора для цього ми не знайшли.

Непогані результати в сільському господарстві області, вочевидь, уможливлені завдяки технічному переозброєнню. Однак все одно в господарствах залишається доволі багато старої техніки, якій вже близько двох десятків років. Чи є сенс подовжувати їй життя, чи варто остаточно про неї забути, зробивши ставку на сучасні трактори, комбайни, обприскувачі?
— Нині нова зарубіжна техніка однозначно більш ефективна: менші витрати пального, більший середньодобовий виробіток. А нам слід зробити роботи й в оптимальний термін, і щоб була економічна вигода. В аграрному бізнесі має бути грунтовний підрахунок, яка техніка буде економічно виправданою. Однозначно нині варто купляти ресурсоощадну високопродуктивну техніку. Але, справді, як для нашого регіону, то у нас право на життя має і вітчизняна техніка для невеликих сільськогосподарських підприємств, якої цілком достатньо для утримування 100 голів великої рогатої худоби та обробітку до 500 га сільськогосподарських угідь.
   
Україна здавна славилася народними умільцями, які в змозі створити досконалий технічний витвір буквально з нічого й, власне, підтримати життя у старій сільгосптехніці. Але наразі їх, певно, залишилося небагато, чи не так?
— Це питання не є актуальним. Раціоналізатори, винахідники щось роблять для потреб невеличкого господарства, власної родини. А в цілому агропромисловому комплексу не потрібно, щоб хтось робив щось із чогось. Ми прагнемо користуватися тим, що вже вироблено. Такі люди є, але їх, справді, небагато. Раніше в господарствах були здебільшого трактори Т-25, Т-150, знарядь із грунтообробітку було обмаль, треба було придумувати. Тому й попит на майстрів був.
Технічно переозброєний —
значить ефективний
Фермери Рівненщини підкреслюють, що питання технічного переозброєння варто розв’язувати в комплексі з іншими актуальними проблемами АПК. Якщо буде збій в одній із частин агротехнологічного ланцюжка, він істотно загальмує все агровиробництво.
   Голова Рівненської обласної асоціації фермерів Дмитро Українець розповів про гострі кути фермерського сьогодення. «У нас на Рівненщині переважає дрібнотоварне сільськогосподарське виробництво, тому що область поліська й особливо не розгуляєшся, — констатує пан Дмитро. — Якщо взяти фермерське господарство, то його середній розмір — близько 80 га. У південних і східних районах площі фермерських господарств можуть коливатися від 2 до 5 тис. га. Але ці дрібнотоварні виробники — фермери та власники особистих присадибних господарств, які займають лише третину площ, — виробляють близько 80% м’ясо-молочної продукції, понад 95% — овочів і картоплі, близько 50% зерна. Тобто продовольчу безпеку не лише області, а й нашої держави назагал якраз і забезпечують дрібні сільгосптоваровиробники. Великі латифундисти виробляють продукцію для експорту: ріпак, цукрові буряки, кукурудзу, соняшник. Ми йдемо на внутрішній ринок, хоча нам треба виходити й на зовнішній, адже вже кілька років поспіль у нас спостерігається перевиробництво овочів, у тому числі й картоплі. Ми можемо забезпечити всім не лише внутрішній, а й зовнішні ринки. Є країни, де голодують, а в нас нема куди картоплю дівати. Торік фермери нашої області де-не-де навіть заорювали, не збирали картоплю, адже витрати у разі збирання були б більшими, ніж якщо просто залишити її у полі. Попри проблеми, наші фермерські господарства “Вілія” Острозького району (керівник — Микола Муляр), “Бескиди” Дубенського району (керівник — Олександр Бескид), “Переможець” Рівненського району (керівник — Констянтин Зайко) щороку одержують від 60 до 90 ц/га зернових. Погодьтеся, це вельми серйозний показник. Чимало в нас і фермерських господарств, які одержують близько 1000 ц/га овочів, близько 500–600 ц/га картоплі.
Такі успіхи уможливлені, вочевидь, завдяки грунтовному підходу до вивчення нових агротехнологій, вмілому застосуванню кращого світового досвіду в своїх господарствах. Одним із важливих напрямів роботи Асоціації фермерів є співпраця з владою. І на цьому шляху маємо певні здобутки. Наша область — єдина в Україні, де вдруге поспіль ухвалено програму фінансової підтримки фермерських господарств. В обласному бюджеті запланована щорічна підтримка в обсязі півтора мільйона гривень на безвідсотковий кредит для фермерів.
Куди дівати зайву продукцію фермерам? У нас чимало державних установ: дитсадків, лікарень, інтернатів, шкіл, — які потребують продуктів харчування. Але, на жаль, ми не могли туди потрапити із своєю продукцією, адже всі ці установи оточили спритні ділки, й доступ туди був закритий. Я звернувся особисто до голови обласної державної адміністрації, він допоміг, і наразі фермери забезпечують усі ці державні установи своєю продукцією, а це чималенькі обсяги.
   На рівні держави у сільгоспвиробників, звісно, є чимало проблем. Насамперед, хочу сказати про диспаритет цін. Ціни на матеріально-технічні ресурси зростають. А ціни на зерно та овочі не зростають. Питанням цінової політики має займатися держава. Чому в нас в останні роки спостерігається хаос, коли ми не знаємо, куди продати, скажімо, картоплю? Має бути державне замовлення, яке слугуватиме орієнтиром. Ми можемо ще говорити про поліський чинник. Що таке Полісся? Це — “клондайк” для виробництва льону. На жаль, ми перестали ним займатися. Внаслідок цього порушується сівозміна. Я підготував уже свої пропозиції повернутися до льону, тим паче, що в нас уже почав працювати льонокомбінат. Звичайно, тут потрібні вкладання держави. Льонарство слід відновлювати. Це розв’яже чимало соціально-економічних питань в Україні.
   У нас є Закон “Про фермерське господарство”, згідно з яким фермеру мають всіляко сприяти. Зокрема, надавати безвідсотковий кредит терміном на п’ять років, 30%-ве відшкодування за придбання тракторів, комбайнів. Закон чинний, але на практиці не працює. Ціни на трактори та іншу сільгосптехніку зросли. За умови 30%-го відшкодування ми б змогли собі дозволити такі придбання. А так, чим ми користуємося? Тією технікою, яку не “добили” в Польщі або Німеччині. Їм допомагає Євросоюз, а те технічне “дрантя”, що залишилося, надсилають до нас, адже нам нема, куди дітися. Виходить так, що в Україні державні лізингові схеми несприятливі для фермерів. Якщо вітчизняні виробники прагнуть виробляти й продавати техніку, то, будь ласка, дайте сприятливі для аграрія умови. Якщо умов немає, то фермер і надалі їхатиме за кордон і привозитиме вживану сільгосптехніку звідти, сплачуючи гроші й на митниці. Чомусь в нас є ті, хто вважає, що селянин виборсається самотужки. Він то виборсається, але ж фермер у Польщі чи Німеччині має стимул займатися сільським господарством, а у нас…
 Для оновлення машинно-тракторного парку українським фермерам потрібна зміна правил лізингу, відшкодування 30% вартості, лояльні кредити. Хай там як, але фермери не падають духом, адже чітко знають, що “без селянина немає держави, а без фермера — майбутнього”»!

Сучасність окуповується швидко
Хто не чув про рівненську агрофірму «Зоря»! Добра слава про врожайні звитяги «зорянської академії», як здавна називали її фахівці-аграрії, давно перетнула кордони України. Хліборобські традиції з діда-прадіда тут дбайливо зберігають і передають нащадкам. «Пропозиція» неоднораз зверталася до зорянського виробничого досвіду й ділилася своїми враженнями з вами, шановні читачі. Пам’ятаю інтерв’ю 12-річної давнини з легендарним Володимиром Плютинським — багаторічним головою цього господарства, Нині агрофірма носить його ім’я. Тоді Володимир Антонович признався мені, що стан машинно-тракторного парку господарства залишає бажати кращого. Чесно кажучи, дивно було чути такі вислови, адже споглядаючи охайні поля, доглянуті посіви, чистесенькі вулички села, складно було уявити, що в цього господарства можуть бути проблеми з оновленням машинно-тракторного парку.
   Час не стоїть на місці. Звідтоді змінилося багато що в українському агросекторі. Сучасні агротехнології стрімко увірвалися до нашого сільського господарства, анахронізуючи трактори Т-150 чи комбайни СК-5 «Нива».
Голова правління ПрАТ АФ «Зоря імені Плютинського» Ігор Саміла — твердий прихильник переходу на нові технологічні рейки.
«У нас 12000 га землі, маємо ВРХ, свиней, вирощуємо кукурудзу (запланували 5,5 тис. га), ріпак, торік і позаторік сіяли цукрові буряки, — говорить пан Ігор. — Найрентабельнішим є рослинництво, далі йде молоко. Десять років тому в “Зорі” було чимало старої, ще радянських часів випуску, техніки. Залишилася вона й нині. Втім, прогрес не спинити. Наразі є на ринку нова високопродуктивна техніка провідних світових виробників.
Процес оновлення машинно-тракторного парку еволюційний. Із кожним роком ми задіюємо дедалі більше техніки зарубіжного виробництва. Попервах часто-густо залучалася техніка у вигляді послуги. Великий 500-сильний трактор робить ту роботу, яку роблять 5–7 малих тракторів. Відповідно, звідси й економіка: набагато менші витрати, менше людей працює, менше крадуть, швидше та якісніше можна підготувати поле. Особливо за умов цейтноту це — оптимальний варіант. Наразі ми так само часто наймаємо техніку у вигляді послуг. Але щороку потроху модернізуємо машинно-тракторний парк. Беремо кредити, використовуємо лізингові схеми. Що більше купляти сучасної техніки, то економічніше. Воно себе швидко окуповує. Сучасна техніка — це максимальне зменшення витрат. А наша чи зарубіжна? Відповім так: техніка має бути найкраща, а країна походження — питання другорядне. Патріотизм має бути, але у цьому питанні слід виходити з економічних інтересів. Комбайни в нас винятково нові. Трактор Т-150 неекономічний. Його можна використовувати на підсобних роботах. Ми такий трактор застосовували на дискуванні. Як варіант нині навіть вигідніше придбати вживаний трактор відомої західної марки. Механізатор, який все життя пропрацював на вітчизняному тракторі, залюбки пересідає на зарубіжний, дістаючи справжнє задоволення від роботи на ньому. Вживана зарубіжна техніка на певному етапі є виходом. Чомусь на ринку широко не представлені вживані трактори Т-150, натомість трактори відомих західних марок є і мають попит.
Для того, щоб визначити проблему сучасного трактора, слід знати причину, через яку сталася поломка. Для цього є комп’ютерна діагностика. А часи народних майстрів йдуть. Такі люди, звісно, потрібні, але їхній талант можна використати хіба що під час ремонту нескладної техніки.
   У кожного господаря своє бачення, свої можливості, ресурси. Єдиної відповіді для всіх, як ставитися до оновлення машинно-тракторного парку, не буде. Але все одно слід рухатися вперед шляхом удосконалення, оптимізації виробничих процесів і досягати максимального результату. А кожен конкретний господар, переконаний, ухвалить правильне рішення».

Здавалося б, відповідь на питання, винесене в заголовок, проста й однозначно позитивна. Власне, представники великих компаній — постачальників агротехнологій і управлінь агропромислового розвитку одностайні у своєму «так». Практики не такі категоричні. Відповіді на кшталт «я — “за” вітчизняну техніку, але не в моєму господарстві» й закиди «Пропозиції», «чого це ви пишете про зарубіжну техніку, краще розкажіть, як полагодити наявну стареньку вітчизняну, адже в нас її вдосталь», зустрічаються у нашому спілкуванні з аграріями нерідко. Кожне господарство має віднайти власний, суто індивідуальний, рецепт успіху. Саме цього ми вам щиро зичимо!

Інтерв'ю
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи
Ів Піке, керівник підрозділу Crop Science ком­панії «Байєр» в Ук­раїні
З бе­рез­ня цьо­го ро­ку підрозділ Crop Science ком­панії «Байєр» в Ук­раїні очо­лив Ів Піке. За до­волі ко­рот­кий час він уже встиг відвіда­ти прак­тич­но всі регіо­ни Ук­раїни та оз­най­о­ми­ти­ся

1
0