Захист огірка від хвороб

В Україні огірок вирощують у відкритому ґрунті та в спорудах захищеного ґрунту безрозсадним і розсадним способами. Ця культура займає третє місце (16,8%) у структурі посівних площ серед овочевих рослин. Істотно зменшують плодоношення та врожайність рослин огірка фітофаги, ураженість хворобами та значна засміченість посівів бур’янами. Для запобігання втратам урожаю важливо своєчасно виявити небезпечні організми, діагностувати їх та вжити всіх можливих заходів захисту культури.

Хвороби

Значної шкоди огіркам завдають коре­неві гнилі, антракноз, несправжня борош­ниста роса, бура плямистість, біла та сіра гнилі, фузаріозне в’янення, бактеріальні та вірусні хвороби. Залежно від інтенсив­ності їхнього розвитку, недобір урожаю може сягати 15–40%, в роки епіфітотій — до 70% та більше. Відповідно, це негатив­но позначається на якісних та кількісних показниках одержаної овочевої продукції.

Збудниками кореневих гнилей є гри­би з роду Fusarium. Патогени здатні ура­жувати всі гарбузові культури, однак най­шкодочинніші вони на огірках у захище­ному ґрунті. Насамперед, спровокувати розвиток патогену та ослабити рослини може несприятлива дія зовнішніх умов. Симптоми проявляються на уражених схо­дах у вигляді побуріння кореневої шийки та коренів, стебло тоншає, сім’ядольні та молоді листки в’януть, рослина гине. За ураження на більш пізніх етапах розвитку культури листки, починаючи з нижніх, по­ступово жовтіють, рослини в’януть. Зго­дом інфіковані тканини мацеруються, рос­лини легко висмикуються з ґрунту.

Антракноз проявляється на сходах із хворого насіння, на розсаді та дорос­лих рослинах, продовжує розвиватись під час транспортування й зберігання плодів. Уражуються листки, черешки, стебла та плоди збудником Colletotrichum lagenarium Ellis et Halsted.

Хвороба проявляється на листках у вигляді коричневих плям, які згодом за­сихають, викришуються, у результаті чого формуються отвори. На плодах виника­ють виразки, які призводять до їхньої де­формації та затримки росту. Шкідливість збудника полягає у загибелі сходів, змен­шенні площі асиміляційної поверхні лист­ків, випаданні окремих рослин, різкому погіршенні товарних якостей плодів, за­гниванні їх під час транспортування, збе­рігання та реалізації. Найсприятливішими умовами для поширення хвороби є опади та підвищена вологість повітря.

У захищеному ґрунті борошниста роса є однією з найшкодочинніших хво­роб огірка. Збудником є гриби Erysiphe cichoracearum DC f. Cucurbitacearum Pot. та Sphaerotheca fuliginea Poll. f. cucurbitae Jacz. Уражуються рослини в усі фази розвитку. Хвороба виявляється здебільшого на листках з обох сторін, черешках, стеблах, а іноді й на плодах у вигляді білого або сірого борошнистого нальоту. Згодом на ньому з’являються клейстотеції у вигляді чорних крапок. Уражені листки стають крихкими, заси­хають та відмирають. Розвитку хвороби сприяють різкі гідротермічні коливання, а також недостатня освітленість рослин.

Шкідливість проявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин унаслідок відмирання уражених листків, плоди зали­шаються недорозвиненими та дрібними. У польових умовах втрати можуть сягати 20–30%, а в захищеному ґрунті — до 60%.

Пероноспороз (несправжня борош­ниста роса), збудник якого — гриб Pseudoperenospora cubensis Rostowz., має ха­рактер епіфітотії. Поширений у всіх зо­нах вирощування гарбузових в Україні. Уражує рослини за умов відкритого і за­хищеного ґрунту.

На верхньому боці листків утворюють­ся бурі округлі або кутасті плями. Знизу в місцях плям з’являється фіолетовий наліт, який добре помітний у вологу погоду. Листки поступово буріють та стають крих­кими, згодом повністю відмирають. За епіфітотійного розвитку хвороби відбува­ється швидка загибель рослин. Поширен­ню сприяє висока відносна вологість (95– 100%) і температура повітря 18–22°С.

Шкодочинність патогену значна. За швидкого поширення інфекції рослини засихають за один-два тижні після появи перших симптомів і, відповідно, повністю припиняють плодоношення.

Збудником бактеріозу (кутастої пля­мистості) є бактерія Pseudomonas syringe Pv. lachrymans. Упродовж вегетації ура­жуються всі надземні органи культури за умов захищеного та відкритого ґрунту. На сім’ядолях утворюються маслянисті пля­ми, в подальшому відбувається загибель рослини. Протягом поступового росту культури на сформованих листках вини­кають кутасті плями, обмежені жилками. За сухої погоди уражена тканина підси­хає, некротизується та випадає. Інфіку­вання плодів, стебел і черешків листків можливо розпізнати за ознакою появи водянистих плям, що перетворюються на виразки. Уражені плоди деформуються і набувають гачкоподібної форми.

Розвитку хвороби сприяють загуще­ність рослин, значна кількість опадів та надмірний полив. Особливо небезпечна хвороба для насіннєвих посівів, оскільки уражені плоди загнивають. Шкодочин­ність патогену залежить від етапу орга­ногенезу уражених органів рослин. Поши­рення інфекції на молодих рослинах при­зводить до зрідження сходів, у результаті чого загибель культури може становити близько 50%. За подальшого розвитку уповільнюється ріст рослин, оскільки по­гіршується фотосинтетична функція тка­нин. Інтенсивність утворення плодів зменшується. Уражені овочі втрачають товарні якості, здатність до транспорту­вання та зберігання. Як наслідок — недо­бір урожаю може становити до 50%.

Ознаки бурої оливкової плямис­тості (Cladosporium cucumerinum Ell. et Arth.) проявляються на листках у вигляді дрібних, розкиданих площею листкової пластинки плям із хлоротичною облямів­кою. У вологу погоду в місцях ураження з’являється слабкий оливковий наліт. На стеблах і черешках плями довгасті, у ви­гляді сухих виразок із оливковим нальо­том. Пізніше уражена тканина розтріску­ється. На плодах і зав’язях утворюються заглиблені маслянисті плями, які пізніше перетворюються на виразки з густим оливковим нальотом. Плоди деформу­ються та припиняють свій ріст.

Фузаріозне в’янення огірка викликає збудник Fusarium oxysporum Schl. Це небезпечна хвороба, симптоми якої склад­но виявити на молодих рослинах. За ура­ження сіянці починають відставати в рості та розвитку, загнивають корені або осно­ви стебел. Захворювання розвивається повільно до фази цвітіння огірка. У пізніші періоди розвитку, якщо збільшується температура повітря та відчувається не­стача вологи, хвороба стрімко прогресує, і за кілька днів рослини гинуть.

Біла гниль проявляється на плодах, у місцях розгалужень стебел, кріплення че­решків листків до стебла. Збудником хво­роби є гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary. Рослина огірка найбільш уразлива до захворювання під час плодоношення. Уражена тканина стає м’якою, покрива­ється білим ватоподібним нальотом.

Симптоми сірої гнилі (збудник Botryotiana fuckeliana de Bary) з’являються на кореневій шийці стебла, на стеблах у міс­цях розгалужень пагонів і черешках лист­ків у вигляді мокрих або гнилих плям. Уражена тканина ослизнюється, стає во­дянистою та покривається сірим порохо­подібним нальотом.

У фазі цвітіння та плодоношення на рослинах огірка з’являється судинний бактеріоз, збудником якого є бактерія Erwinia toxiсa Korobko. Ознаки ураження проявляються у вигляді в’янення стебла, листків і черешків. Розвиток рослини упо­вільнюється, а згодом відбувається її за­гибель. На листках утворюються крап­часті плями з широкою хлоротичною зо­ною, яка ніколи не випадає.

Збудником мокрої бактеріальної гнилі є бактерія Erwinia carotovora subsp. Carotovora. Захворювання може виникати в умовах відкритого ґрунту впродовж усієї вегетації. З нижнього боку листків з’являються маслянисті плями, які, зливаючись, утворюють не­крози. Хворі молоді рослини схильні до втрати тургору, а в подальшому — за­сихають та гинуть. Недобір урожаю плодів за інтенсивного розвитку хворо­би може становити понад 40%.

Першим симптомом ураження куль­тури звичайною огірковою мозаїкою є пожовтіння сім’ядоль. На листках, почи­наючи з верхівки, утворюються світло-зелені плями, які згодом жовтіють, з’являється крапчастість. Листки стають зморшкуваті, ріст рослин уповільнюєть­ся, і вони часто гинуть. На дорослих рос­линах зменшується кількість жіночих квіток, плоди стають світлими, з темно-зеленими бородавками.

Збудник — вірус Cucumber mosaic virus, який здатен уражувати по­над 700 видів рослин, зокрема всі гарбу­зові. Зустрічається практично скрізь в умовах відкритого та захищеного ґрунту.

Ознаки пошкодженості огірків зеле­ною крапчастою мозаїкою проявляють­ся частіше за умов вирощування культури в захищеному ґрунті. Збудником хвороби є вірус Cucumber green mottle mosaic virus. На листках спостерігається по­темніння жилок, з’являється хлоротична плямистість. Рослини відстають у рості та розвитку, передчасно закінчують вегета­цію. На плодах симптоми ураження не з’являються.

Шкідники

В Україні існує близько 50 видів фіто­фагів, які мешкають на огірках та інших гарбузових. Проросле насіння та сходи пошкоджують личинки паросткової мухи, дротяники, чорнотілки, озима совка. Впродовж вегетації небезпечними є сисні фітофаги: звичайний павутинний кліщ, баштанна попелиця, тютюновий трипс. За вирощування рослин у захищеному ґрунті значної шкоди завдають білокрилка, трип­си, огірковий комарик, павутинний кліщ.

Баштанна попелиця (Aphis gossypii Glov.) розвивається на гарбузових культу­рах і бур’янах. Шкідливість фітофага зу­мовлена її швидким розмноженням про­тягом вегетаційного періоду.

Колонії попелиць утворюються на нижньому боці листків, пагонах, квітках та зав’язях огірків. Заселені ними листки скручуються, квітки та зав’язі засихають, а за тривалого живлення шкідника — опа­дають. Сильно пошкоджені молоді рос­лини гинуть. Також небезпека попелиць проявляється у їхній здатності переноси­ти вірусні хвороби.

Від фази проростання насіння до схо­дів огірків значної шкоди завдають ли­чинки паросткової мухи І-ї генерації (Delia platura Mg.). Відроджені личинки проникають у набухлі насінини або паростки культури, які засихають. Наступні покоління мухи менш небезпечні, оскіль­ки рослина в процесі подальшого росту та розвитку зміцнюється.

В умовах захищеного ґрунту культуру пошкоджує огірковий комарик (Bradysia brunnipes). Личинки проточують ходи в коренях, основі стебел, пагонах рослин. За сильного заселення (понад 50 личинок на корінь) рослини гинуть. Огіркового ко­марика заносять у теплицю з посадковим матеріалом цибулі, а також із гноєм та ін­шими органічними добривами.

Павутинний кліщ (Tetranychidae) особливо небезпечний для культури в парниках і малогабаритних плівкових укриттях. Заселяючи нижню сторону листка огірка, шкідник обплітає його павутиною. Живиться соком листків, спричиняючи їхнє пожовтіння та перед­часне всихання.

На пошкоджених кліщем рослинах спочатку з’являються світлі крапки, схожі на уколи (особливо помітні з верхньої сто­рони листка). Надалі листок стає плямис­тим («мармуровим»), жовтіє і засихає. За сильного пошкодження можлива заги­бель усієї рослини.

Заходи захисту проти хвороб

Основними джерелами накопичення інфекції та її поширення є уражені рос­линні рештки культури та насіння плодів огірка. Склероції, клейстотеції та грибниці патогену, які потрапили в ґрунт із рослин­ними рештками, здатні зберігатися та за­лишатися життєздатними до повного розкладання тканин. Віруси зеленої крап­частої мозаїки та звичайної огіркової мо­заїки зберігаються у соку кореневищ ба­гаторічних бур’янів, які є основним дже­релом їхнього поширення. Зараженість коренів здорових рослин відбувається без участі переносника, тобто через виді­лення хворого соку в ґрунт або субстрат.

За умов відкритого ґрунту в довисів­ний період задля обмеження джерела ін­фекції та оздоровлення ґрунту від патоге­нів важливо дотримуватися правильної сівозміни. Кращими попередниками огірка є багаторічні трави, зернові, капуста, цибу­ля, картопля. Повертати гарбузові культу­ри на попереднє поле — не раніше ніж через чотири-п’ять років. Потрібно підтри­мувати збалансоване живлення. Внесен­ня високих доз азотних добрив сприяє ін­тенсивному ураженню рослин хворобами.

Понад 60% патогенів передаються через посівний матеріал. Ураження на­сіння мікофлорою відбувається в період вегетації та під час зберігання внаслідок порушення його режиму (підвищена во­логість). Сівба інфікованим насінням призводить до передачі хвороби на веге­туючі рослини, що створює та підтримує вогнища патогенів у полі.

За умов захищеного ґрунту в довисів­ний період джерела інфекції збудників хвороб обмежують шляхом дезінфекції робочого інвентарю, парників і теплиць, заміною або знезараженням у них ґрунту. Під час висіву насіння для отримання рів­номірних сходів та створення несприятли­вих умов для розвитку кореневих гнилей, пероноспорозу, білої гнилі та підвищення стійкості рослин проти них ґрунт обробля­ють фунгіцидом Превікур Енерджі (або після висівання насіння і повторно — че­рез сім — десять днів після першого за­стосування). Його використовують лише на субстратах природного походження (торфосуміш, кокосова стружка тощо), а на штучних (мінеральній ваті) застосову­вати недопустимо.

Не допускається зниження темпера­тури повітря в теплицях навіть уночі нижче від 18°С. Забороняється полива­ти культуру холодною водою, оскільки цей захід спричиняє стрес у рослин і сприяє інтенсивному поширенню інфек­ції та зараженню пероноспорозом.

Для створення оптимальних умов для інтенсивного росту й розвитку культури слід використовувати лише каліброване кондиційне насіння, зібране від здорових рослин. Внутрішню та зовнішню насіннє­ві інфекції збудників хвороб посівного матеріалу дезінфікують термічним або хімічним способом. Термічне знезара­ження проводять шляхом прогрівання насіння в термостаті або сушильній шафі за температури 50–52°С протягом трьох діб. Хімічне знезараження проводять не пізніше ніж за два тижні до висіву насін­ня. Проти кореневих гнилей застосову­ють фунгіциди: Апрон, Іншур Профі, інші.

Впродовж вегетації для обмеження поширення інфекції збудників хвороб про­водять обприскування одним із фунгіцидів згідно з «Переліком пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використан­ня в Україні»: Квадріс, разом із поливною водою за крапельного зрошення — Юні­форм (перше застосування — після отри­мання повних сходів, друге — після висаджування розсади на постійне місце); Акробат, Луна Експіріенс та ін. Вибір пре­паратів залежить від спектра фунгіток­сичної дії та рівнів захисної спроможності діючої речовини щодо хвороб, виявлених під час моніторингу посівів.

Заходи захисту проти шкідників

Дотримання агротехнічних вимог щодо вирощування здорової розсади і ефек­тивного розвитку рослин — основна умо­ва обмеження шкодочинності фітофагів. У теплицях проводять знезаражування ґрунту термічним або хімічним способом. Для знищення імаго огіркового комарика обприскують відповідними інсектицида­ми скло теплиць, а також ґрунт навколо рослин і в нижній частині стебел.

Ефективним заходом захисту в захи­щеному ґрунті проти кліщів, попелиць, трипсів, білокрилки є обприскування ін­сектицидами у період вегетації або появи шкідників: Аплауд, Актуал, АЦ Люкс, вне­сення методом крапельного зрошення — Верімарк, Вертимек, Конфідор.

Для вчасного виявлення спалахів роз­множення фітофагів упродовж вегетації слід проводити моніторинг динаміки чи­сельності небезпечних видів. На основі спостережень за їхнім розвитком вирішу­ють питання про доцільність застосуван­ня ЗЗР проти наявних шкідників.

У обмеженні чисельності фітофагів відкритого ґрунту значну роль відігра­ють агротехнічні заходи: вирощування у сівозміні (повернення їх на те саме поле не раніше як через три-чотири роки). По­трібно дотримуватися просторової ізоля­ції між плантаціями, знищувати бур’яни та післязбиральні рештки. Профілактич­ним заходом запобігання розвитку паросткової мухи є глибока зяблева оран­ка після збирання врожаю та ретельне заорювання органічних добрив.

Із появою шкідників (паросткової мухи, баштанної попелиці) у відкритому ґрунті рослини обробляють (відповідно до інструкції) одним із дозволених до за­стосування на культурі препаратів: Де­цис f-Люкс, Карате Зеон тощо.

Заходи захисту проти бур’янів

Найпоширенішими бур’янами із дво­дольних є лобода біла, щириця звичай­на, грицики звичайні, берізка польова. Із однодольних злакових — мишій сизий, пирій повзучий, плоскуха звичайна.

Бур’яни контролюють за допомогою агротехнічних і хімічних заходів. На по­лях, призначених під посіви огірків, веге­туючі смітні рослини знищують восени після збирання попередника одним із не­селективних препаратів на основі гліфо­сату. Так, проти однорічних злакових і дводольних бур’янів застосовують гербі­циди Отаман, Напалм, Крузо в нормах витрати 2–4 л/га, проти багаторічних злакових та дводольних — 4–6 л/га. Не­селективні препарати на основі гліфоса­ту можна використовувати навесні, за два тижні до висівання овочевих куль­тур, із нормою витрати 2–5 л/га. Проте слід мати на увазі, що в такому разі по­трібно обходитися без будь-якого виду механічного обробітку ґрунту, крім ран­ньовесняного закриття вологи.

Проти однорічних злакових у фазі одного-двох справжніх листків культури застосовують препарати Ачіба, Оберіг, Тарга Супер та інші.

Використання пестицидів проводять згідно з установленими регламентами.

Ф. Мельничук, к. с.-г. н., ст. н. с. C. Алєксєєва, к. с.-г. н. О. Гордієнко, к. с.-г. н.,

ДП «Центральна лабораторія якості води та ґрунтів» ІВПіМ НААН

Журнал «Пропозиція», №6, 2019 р.