Спецможливості
Інтерв'ю

Нідерландський сенатор, колишній фермер Сібе Шаап: «За рахунок чого Україна могла б здійснити прорив у сільському господарстві»

27.03.2020
1940
Нідерландський сенатор, колишній фермер Сібе Шаап: «За рахунок чого Україна могла б здійснити прорив у сільському господарстві» фото, ілюстрація

В лютому, саме під час роботи виставки «АгроВесна 2020», в Україну на запрошення проекту Києво-Могилянської бізнес-школи Ukrainian Food Valley приїздив колишній фермер сенатор парламенту Нідерландів, де він очолює Комітет з питань генетичної модифікації, викладач Вільного університету Амстердама і Карлового університету в Празі Сібе Шаап. Він виступив з лекціями перед слухачами освітнього проекту. Сайт «Пропозиція» скористався нагодою взяти інтервю у закордонного експерта.

 

 

 

 

 

 

Всі відзначають успіхи сільського господарства Нідерландів – його високу ефективність, експортну орієнтованість, і це без родючих земель. В чому, на Вашу думку, полягає секрет такого високого розвитку?

Я б назвав два головних фактори, які, на мою думку, забезпечили наш успіх. Перший – це широкомасштабна реформа сільського господарства. І другий – кооперація.

Що стосується реформи, то її успіх забезпечило те, що, по-перше, вона здійснювалася не революційно, а крок за кроком, а по-друге, головну роль має відігравати не уряд, а самі учасники агробізнесу. Наприклад, землевпорядкування узгоджували з землекористувачами громади, робили опитування і приймали рішення, яке б підтримала подвійна більшість: і більшість серед загальної кількості землевласників, і власники більшої частини земельного банку громади.

В цілому ж у нас реформа відбувалася 50 років. Тільки перший її етап зайняв 30 років: з першої половини 50-х до першої половини 80-х. За цей час ми відкрили для себе експорт, світовий ринок, і почали продавати свою продукцію по всьому світу. Державна допомога полягає в тому, що майже в усіх представництвах Нідерландів за кордоном є сільськогосподарський радник, який сприяє аграрному експорту.

 

Що ж охоплювала ваша аграрна реформа?

Вона включала і земельну реформу, і реформу аграрної освіти. При цьому уряд не ставив сільгоспвиробників перед фактом, а приймав закони на прохання аграріїв. Також уряд дбав про інфраструктуру – спочатку про дороги і телефонний зв’язок, потім про інформатизацію. Держава також стимулювала банківський сектор. У країні вже існував кооперативний банк, але держава сприяла його розвитку.

Також проведено реформу водокористування. Як ви знаєте, в Нідерландах на значній частині території потрібно будувати дамби і відкачувати воду. На початку реформи в країні було 2500 кооперативів водокористувачів. Ми їх об’єднали на національному рівні.

Ще одним напрямком реформи стало покращення освіти. Було створено аграрну освіту на практичному рівні, на рівні коледжів і на університетському. Причому на початку аграрна освіта була повністю державною. Але коли відкривали аграрні школи на місцях, то домовлялися з місцевими асоціаціями фермерів, щоб останні створювали наглядові ради. Тобто, фактично це були не державні школи, а фермерські, але держбюджет субсидував ці заклади. Тобто, держава зобов’язувалася допомагати, але ініціатива повинна була виходити з боку фермерської спільноти.

Зараз Університет Вагенінген – це наша гордість. Держава готувала там викладачів для коледжів і для практичної освіти. А в наш час його можна назвати одним з напрямків нашого високотехнологічного експорту – експорту знань, адже половина його студентів – іноземці.

 

зі слухачами проекту Ukrainian Food ValleyЯкого розвитку у вас набули кооперативи?

Насамперед, коли я говорю про кооперацію, то маю на увазі не тільки кооперативи, а співпрацю в цілому. Так, сільськогосподарські кооперативи в Нідерландах виникли в 19 ст. Але оскільки наша країна історично знаходиться, образно кажучи, на болоті, то нашим людям доводиться будувати дамби, щоб захищатися від повеней і моря. А будівництво дамб вимагає кооперації – на рівні громад, на рівні церковних парафій. Так само вимагала кооперації й морська торгівля, в якій наша країна колись відігравала одну з провідних ролей, - спочатку будівництво суден, потім формування партій товару.

Тому фермерам легко було кооперуватися – в країні існували навички кооперації. А сільськогосподарські кооперативи дали змогу інтенсифікувати виробництво, що дуже важливо, позаяк середня площа ферми у нас становить усього 50 га. Вони забезпечили дрібним фермерам вигідні контракти з переробниками і вихід на світовий ринок.

Та найважливіше те, що фермери намагаються співпрацювати не тільки в рамках формальної кооперації. Наприклад, якось у Японії заборонили імпорт троянд із Нідерландів, бо знайшли карантинного шкідника. Після цього якщо хтось із квітникарів знаходив у себе в теплиці шкідника, то обдзвонював усіх членів кооперативу і закликав бути пильними. Бо якщо шкідника знайдуть у партії товару, то постраждає не тільки цей фермер – постраждають увесь сектор, і потім відновлювати довіру країни-імпортера доведеться довго й затратно. Тому у наших фермерів є воля до співпраці і чесності.

 

Але які шанси у нас повторити ваш успіх у кооперації? Організатори кооперативів скаржаться на велику недовіру між членами, яка заважає розвитку.

Хочу вас трохи заспокоїти – таке спостерігається не лише у вас, а й в інших посткомуністичних країнах. Наприклад, у Чехії так само важко розбити недовіру, організувати людей. Я бачу, що нове покоління все більш відкрите до співпраці, тому у вас є шанс.

 

Що ще нам необхідно змінити?

Дисципліну в виконанні контрактів. Коли я вперше приїхав в Україну в 1995 р., я був представником компанії-селекціонера картоплі, я був неприємно вражений тим, як тут підписують контракти, а потім не дотримуються. В Чехії, до речі те саме.

В моїй країні, якщо фермер не виконав контракт, то він – лузер. Про це знатиме не тільки його контрагент – про це знатимуть усі. Соціальний контроль у такий спосіб допомагає дотримуватися дисципліни. Хоча, звичайно, буває всяке. Сподіваюсь, ваше нове покоління зміниться в цьому плані. Мусить змінитися.

 

Які ще досягнення вашої країни Ви могли б поставити у приклад для наслідування?

Концентрація на доданій вартості. Продуктивність — це добре, але додана вартість — важливіше.

 

Ну, і в нас про додану вартість не говорить тільки ледачий. Але все одно цікаво, як фермери з середнім наділом 50 га можуть організувати переробку. Тим більше, що у Вашій країні вони мають таких потужних конкурентів в особі міжнародних компаній.

Але у наших фермерів особлива мотивація до створення доданої вартості – це саме маленький розмір ферм. Якщо вирощувати сировину, то на такій площі фермер помре з голоду. Тому нещодавно на виставці в Німеччині, коли голова німецького селянського союзу спитав у своїх урядовців: «Як це можливо, що ми вирощуємо найкращу в світі сировину – і бідні?», я пояснив, що якщо вони не перестануть продавати сировину, то залишаться бідними й надалі.

Наприклад, оскільки наша країна є одним з провідних виробників картоплі, то нідерландські фермерські кооперативи активно займаються її переробкою, експортуючи великі обсяги крохмалю і навіть чіпси. Щодо іншої важливої овочевої культури – цибулі, то переробка слабко розвинута тільки тому, що ринок продуктів її переробки вузький.

Однак додана вартість – це не тільки переробка. Сюди відноситься і вирощування сировини, яку можна продати за більш високою ціною (насіннєву картоплю замість товарної), і отримання вищої ціни від переробника завдяки кооперації і вирощуванню сировини більш високої якості, і високі технології. Наприклад, 10% нашого аграрного експорту – це технології (наприклад, технології зберігання), інструменти (такі, як безпілотники) і програми.  Дрони, які застосовуються застосовуються в комбінації з програмами і супутниковою зйомкою, допомагають у виборі пестицидів, норми внесення добрив, в оптимальному використанні поливної води.

 

Окрім досягнень, у нідерландських фермерів є й проблеми. Я чув про акції протесту останнім часом.

Так, і один з протестів призначено на завтра. Його організовують популістські сили в парламенті. Це протест проти запровадження нових екологічних вимог, які регулюють залишки пестицидів. Усе жорсткіші обмеження під приводом боротьби за екологію і посилення посушливості клімату — це головні проблеми для наших фермерів.

 

Ви, як колишній фермер, підтримаєте протестувальників?

Я не відношуся до популістів і не вважаю шлях протистояння фермерів з екологічними активістами найкращим. Натомість я бачу можливості узгодити інтереси і фермерів, і екологів. Тим більше, що маю досвід у вирішенні подібних проблем.

 

Як саме можна задовольнити і фермерів, і екологічних активістів?

університет ВагенінгенНаприклад, коли я керував Водним партнерством Нідерландів — національною асоціацією підприємств водокористування — екологи звинувачували фермерів у тому, що ті використовують надто багато пестицидів, відповідно, утворюється надто багато шкідливих відходів, які потрапляють у грунтові води, канали, річки. Установа, якою я керував, відповідала за якість води, і тому була задіяна до врегулювання цього питання.

Щоб вирішити проблему, ми попросили виробників обладнання для обприскування зробити щось, щоб пестициди потрапляли куди слід. Ті перемістили розпилювачі ближче до землі, і так за 2 роки ми переобладнали всі обприскувачі в країні. В результаті задоволені і екологічні активісти — адже забруднення пестицидами знизилося в 20 разів, і фермери — тепер вони витрачали на 30–40% менше пестицидів.

Цього недостатньо, але це лише перший крок у вирішенні проблеми. І ми вже зробили наступний — ще зменшили обсяги використання пестицидів, почавши консультації з метеорологами завдяки отриманню рекомендацій щодо оптимального часу обробки з урахуванням  прогнозу опадів та сили вітру.

 

Чи бачите Ви компромісне рішення для вирішення інших екологічних проблем, у яких звинувачують фермерів?

Так, звичайно. Наприклад, фермери можуть внести суттєвий вклад у зниження викидів парникових газів. Як? Просто перестати орати. До того ж це дає змогу не тільки знизити викиди в атмосферу, а й фінансові затрати та витрати поливної води, покращити структуру грунту і значно зменшити ерозію. А ерозія та засолення, на мою думку, — головні проблеми сучасного сільського господарства. Вже зараз у США на деяких територіях оранка заборонена.

Тому я жартую, що головним ворогом клімату на сьогодні є «Грінпіс». Якби я був конкурентом «Монсанто», я б спонсорував «Грінпіс». Адже вони виступають за заборону гліфосату, а без нього неможливо буде працювати за технологією мінімального обробітку грунту.

 

Але чи для всіх місцевостей така технологія є оптимальною?

Для всіх випадків, крім тих, де без оранки не обійтися, а це — культури, які вирощують заради їхньої підземної частини: картопля, морква і т. і.

 

протест нідерландських фермерів у Гаазі в лютому 2020 р.Наскільки реальна загроза заборони споживання м’яса і тваринництва, за які агітують деякі борці з глобальним потеплінням?

Навколо виробництва м’яса багато галасу. Зараз на увесь тваринницький сектор чиниться політичний тиск. Адже тваринництво виробляє багато метану, який стимулює потепління ще сильніше, ніж вуглекислий газ. Тому по всьому світу закликають припинити їсти м’ясо, щоб урятувати клімат.

Я вважаю, що це не добре. Половина сільгоспугідь у світі — пасовища. І там, де випасають худобу, зазвичай немає іншого засобу до існування. Для власників 30% сільгоспугідь у світі заборона м’яса буде катастрофою. Розорати пасовища, щоб вирощувати рослинні замінники м’яса — це викликати водну і вітрову ерозію. Не слід забувати й про те, що тваринам можна згодовувати харчові відходи, яких утворюється чимало в деяких галузях переробки.

Але є інші можливості знизити обсяги викиду метану тваринництвом. Наприклад, слід давати тваринам менше протеїну. Також необхідно підвищити продуктивність м’ясного скотарства.

 

Ви згадали про посилення посушливості клімату. Хіба це не користь для Нідерландів, які 1000 років боролися з надлишковою водою?

Опадів уже бракує і в нашій країні. Вже зараз на половині площ у Нідерландах практикується «аварійний» полив — у випадку посух, які тут регулярно трапляються. А в східній частині країни на площі 200–300 тис. га вже постійно бракує 100 мм опадів на рік, тому там доводиться поливати на постійній основі.

Водночас в інших країнах я бачу, що головною причиною посух є не клімат, а виснаження запасів поверхневих і грунтових вод. Зокрема, я бачив, як виснажують грунтові води в Ірані. При цьому вони вирощують горіхи, які споживають дуже багато води. Я говорю фермеру, що він так виснажить запаси грунтових вод. Він підтвердив, що грунтових вод вистачить на 2–3 роки. Тоді я питаю: «Чому ж ви тоді досі продовжуєте вирощувати горіхи?». Він відповів: «Усі це роблять».

І в багатьох країнах люди живуть сьогоднішнім днем, може, ще завтрашнім, а от післязавтра — це для них дуже далеко. Наприклад, у північному Китаї в регіоні, де живе 500 млн людей, зникають грунтові води. Так само долина річки Йордан повністю пересохне через 2–4 роки.

І це все неминуче спровокує хвилю міграції та інші негативні соціальні наслідки. Адже посуха розділяє людей, починають циркулювати чутки, які тривожать населення, і т. і.

 

Ще одна тема, довкола якої зараз точиться багато дискусій, — генетична модифікація. Яка Ваша точка зору як голови профільного комітету в сенаті?

Я думаю, що ще 2–3 роки — і Євросоюз змінить свою політику щодо генної модифікації. Насамперед — через технології CRISPR/CAS, що з’явилися недавно. На відміну від трансгенної технології, де поєднуються гени організмів, схрещення яких у природні неможливе, це — технологія мутації. Просто тут мутація контрольована — ми знаємо, який ген піддаватимемо їй.

Через це аналіз, який дає змогу виявити ГМО, ідентифікує такий відредагований ген як природний. Отже, якщо ЄС забороняє цю технологію, нідерландський селекціонер може відправити рослинний матеріал в лабораторію, наприклад, у Канаді, там отримають генетично відредаговане потомство, пришлють назад, і його можна видати за результат природної селекції. І ніхто нічого не доведе.

Тому якщо ми хочемо зберегти можливість регулювання генетичної модифікації, то слід змінити законодавство щодо ГМО. Наприклад, якщо є спадкова хвороба і відомо, який ген за неї відповідальний, хіба хтось не захоче відредагувати такий ген?

 

Наскільки перспективним, на Вашу думку, є органічне сільське господарство?

Все, що сільгоспвиробники можуть перейняти у органічного виробництва, — добре. Органічне сільське господарство покращує грунт, воно дуже зосереджене на грунті, і це слід перейняти.

Але легко бути органічним виробником, коли всі сусіди навколо труять шкідників на полях. Якби ж усе землеробство стало органічним — це було б пекло.

Тому я не вірю в органічне сільське господарство. Це маркетинг, у якого є свій специфічний ринок.

 

Розмовляв Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
Уявити розвиток будь-якого бізнесу без активного впровадження інформаційних технологій сьогодні неможливо. Вирощування сільськогосподарської продукції на відміну від промислових процесів вкрай чутливо до багатьох непередбачуваних факторів... Подробнее
координатор проекту "Купуймо разом!" Томаш Будзяк
Сільське господарство відноситься до тих галузей, де об'єднання може принести до значного підвищення конкурентноздатності. За ініціативи найбільшої в Польщі гастрономічної закупівельної групи Horeca GGZ в Україні буде створена вітчизняна... Подробнее

1
0