Спецможливості
Технології

Не такий страшний лейкоз,n як про нього кажуть

15.07.2008
1383
Не такий страшний лейкоз,n як про нього кажуть фото, ілюстрація
Сьогодні в засобах масової інформації про ВЛВРХ часто поширюють недостовірну, неперевірену і навіть панічну інформацію. Особливо страждає від некваліфікованого ветеринарного обслуговування приватний сектор, а це 3/4 дійної череди України

У вас немає ВЛВРХ?
Тоді ми йдемо до вас
Спосіб лікування корів, інфікованих вірусом лейкозу великої рогатої худоби (ВЛВРХ) у сучасних ескулапів у ветеринарних мундирах один — здавання на м’ясо, навіть якщо точність діагностики у самих фахівців викликає сумнів. Немає корів — немає проблем.
Нещодавно опубліковано інформацію московських і краснодарських учених щодо лейкозу великої рогатої худоби. Автори, зокрема, стверджують, що у м’ясі й молоці хворих на лейкоз корів вища концентрація метаболітів, які сприяють канцерогенезові, що, звичайно, позначається на здоров’ї людей. Якщо з першою частиною речення ще можна погодитися, то друга викликає подив, тому що не підтверджена науковими викладеннями.
Лейкоз, на думку російських учених, спричинює зниження продуктивності худоби і її загибель, погіршення якості продукції, небезпеку зараження людей. На сьогодні дійна череда Півдня Росії наполовину уражена лейкозом, а в окремих господарствах захворюваність сягає 90–95%. Вірус має подібність із вірусом лімфолейкозу людини, СНІД і деяких інших захворювань. Найбільшу небезпеку являє провірусна ДНК, яка не руйнується під час термічної обробки молока й м’яса.
Якщо вірити цій та іншим лейкозним “страшилкам”, то тваринників і фахівців із 30-річним стажем безпосередньої роботи з худобою вже не повинно бути серед живих. Рак крові й щось схоже на СНІД десятки років ходять за ними по п’ятах, а метаболіти в молоці заражених корів мали б геть добити ослаблених у боротьбі з лейкозом ветеринарів.
На щастя, чутки про “людожерство” ВЛВРХ, як кажуть в Одесі, сильно перебільшені. До честі для вірусів — вони однолюби або, кажучи по-науковому, мають високу специфічність щодо хазяїна. Приміром, можливість заразити корову людським СНІДом так само неймовірна, як людині “підхопити” ВЛВРХ.
Твердження про загибель, утрату продуктивності інфікованими тваринами і погіршення якості їхнього молока не відповідає дійсності. Насправді хворих тварин із запущеним лейкозом виявляють відносно небагато — 0–7%, інші вірусоносії можуть тривалий час або довічно нічим не виявляти ознак зараженості. Не в інтересах вірусу швидко розправлятися зі своїм хазяїном.
Проста пастеризація молока (півгодини за температури 63°С або 40 сек за 74°С) вбиває вірус лейкозу (навіть незважаючи на його подібність до вірусу СНІДу і наявність провірусної ДНК), а заодно й збудників черевного тифу, паратифу, туберкульозу.
ВЛВРХ не любить прямого сонячного світла й УФ-випромінення (загибель за 4 години і 30 хв, відповідно). Навіть розведення спирту до 2% убиває вірус за чотири години. А от у рідкому азоті лімфоцити з провірусною ДНК зберігають інфекційність протягом кількох років. Ще для цього різновиду ретровірусів характерні низька заразливість і висока резистентність макроорганізму стосовно вірусу.
Самі вірусоносії набувають імунітету до збудника захворювання, тому в клінічній формі хворіють рідко (близько 10%). На сторожі живого організму стоїть імунна система — головний гарант його безхмарного існування. Збій в імунній системі інфікованого ВЛВРХ організму іноді (7–10%) призводить до персистентного лімфоцитозу з пухлинним проявом (клініко-гематологічна стадія).
 Абсолютно стійких тварин до лейкозу немає. Якщо в навколишньому середовищі існує джерело інфекції, зараження тварини — лише справа часу й сприятливих умов для зараження. Як свідчить ветеринарна мудрість, лейкозу немає там, де його не шукають.


Орел не ловить мух
Коли нашими лейкозними проблемами ділишся зі скотарями з Європи і країн Північної Америки, вони знизують плечима й не розуміють причин нашої екзальтованості з цього приводу.
Сучасні ковбої, як і їхні предки, все життя жили з худобою і про нинішні новомодні хвороби чути не хочуть. На їхню думку, у корів, особливо молочних, є по-справжньому серйозні захворювання, в тому числі небезпечні для людини. Але ганятися за кожним вірусом: грипу, паратифу, діареї, пневмонії, ринотрахеїту, везикулярного стоматиту й інших — справжній ковбой не буде. Він просто здасть інфіковану групу тварин на м’ясо і попрямує в банк за матеріальною компенсацією. Європейський спосіб “боротьби” з інфекцією у наших умовах означатиме зникнення залишків великого рогатого поголів’я без усякої компенсації від байдужої держави. Тим часом, нескладні організаційні заходи, проведені разом з ветеринарною службою, можуть помітно поліпшити лейкозну ситуацію на фермі й навіть за три-п’ять років позбавити заражене поголів’я від ВЛВРХ .
На бойнях США в 1964 році виявили лише 1,7 випадка клінічного прояву лейкозу (лімфосаркоми) на 10000 забитих голів. У СРСР цей показник у 1979 і 1981 рр. становив 52,4 і 58 голів, відповідно, у Східній Німеччині в 1985 році — 248 хворих тварин. У сучасній Росії частка лейкозу в структурі інфекційних захворювань із 1994 по 2002 рр. зросла з 21,7 до 53 % і торік становила 62,7%.


Бити чи не бити?
Чи такий страшний вірус лейкозу, як про нього іноді розповідають? Чи варто наслідувати “забійним” методам боротьби з лейкозом за прикладом європейських країн? Автори звикли довіряти фактам, а вони такі.
1. Незважаючи на численні дослідження лейкозу в багатьох країнах світу, на сьогодні не виявлено залежності між захворюваністю тварин і людей. Головне, за всю історію — від виявлення вірусу лейкозу (з 1903 р.) і по сьогодні — не зафіксовано жодного випадку, коли б інфекція якось проявила себе стосовно людини. Ніхто зі скотарів світу (включаючи авторів цих рядків) не занедужав на коров’ячий лейкоз, хоча постійно контактуємо з вірусом на фермі.
2. Будь-яку тварину і людину оточує безліч різновидів грибів, мікроорганізмів і вірусів. Віруси всюдисущі, здатні вражати всі форми рослинного й тваринного життя на Землі. Зазвичай, макроорганізм живе в злагоді з цим мікросвітом дрібних живих істот, частина з яких ще може бути невідома. Вони беруть участь у травленні, конкурують між собою, поділяються, постійно мутують. Живуть своїм насиченим життям.
Ця біосистема, як водиться, урівноважена й відрегульована природою. “Поганий” вірус може виконувати благодійну для людини місію, коли як бактеріофаг “патрає” хвороботворні бактерії. Спроби “стерилізувати” організм від “поганих” мікроорганізмів так само смішні, як ліквідація в інтересах людини всіх комарів, мишей і горобців. На місце “поганих” мікроорганізмів можуть прийти ще небезпечніші й зліші.
За однією з версій, ВЛВРХ є лише ініціатором хвороби. У патологічному матеріалі від хворих на ВЛВРХ часто виявляють віруси інфекційного ринотрахеїту, парагрипу, діареї та інші асоціації з 2–4 вірусів. Побратими — коканцерогени — саме й доводять до сумного кінця уражену лейкозом тварину.
3. В інтересах науки спробувати зрозуміти причину збою звичного існування мікросвіту корови. Заразившись один раз ВЛВРХ, тварини залишаються інфікованими на багато років або довічно. Чому “білі й пухнасті” віруси (leukos — грецьк. — білий), що мирно співіснують у зараженому організмі, раптом починають “рвати” лімфоїдну тканину тварини, а та реагує запаленням лімфовузлів і селезінки, викидом у кров великого числа клітин-захисниць — лейкоцитів? Що такого екстраординарного відбувається в організмі й чим спровоковано цей клітинний переполох?
Чому доросле поголів’я в 9 і 12 років стійкіше до лейкозу (інфікованість — 5,3 і 2,6 %, відповідно) порівняно з три-п’ятирічними тваринами (21–18,4%)?
Очевидно, інфекціоністи дотепер не знають відповіді на ці й інші запитання, страхають людей і про всяк випадок виносять вирок зараженому поголів’ю.


Dura necessitas — розуму не вимагає
ВЛВРХ не являє прямої загрози для людини і створює лише економічну проблему в зв’язку з потребою оздоровлення поголів’я. Щоб не позбавитися значної частини поголів’я великої рогатої худоби напередодні входження в загальноєвропейський ринок, треба провести оздоровлення тварин від лейкозу.
Та ситуація, в якій опинилося поголів’я великої рогатої худоби в країнах колишнього Союзу (в тому числі й щодо лейкозу), віддзеркалює стан сільського господарства в цілому. За великим рахунком лейкоз (як і туберкульоз) — це захворювання бідних. Легко боротися з захворюванням “по-європейскому”, коли є можливість замінити заражену череду на “чисту”. Одержати компенсацію й страховку за біду, що спіткала скотаря.
Вибракування інфікованої череди великого розуму не вимагає. Це усього лише Dura necessitas (лат.) — жорстока необхідність для благополучного європейського фермерства. Шлях для багатих і ледачих. А от оздоровити за кілька років череду і не втратити поголів'я, такий підхід дорогого коштує і може бути названий державним.


 Про методи діагностики, профілактики та лікування лейкозу великої рогатої худоби читайте у наступному числі журналу “Пропозиція” .


В. Мадисон,
канд. біол. наук
Л. Мадисон,
докторант НАУ

Інтерв'ю
Рік тому вітчизняний бізнес пережив безпрецедентну доти подію — локдаун, тобто повне припинення роботи значної частини підприємств, зокрема, тотальне закриття закладів харчування. Саме тоді Анна Морозова вирішила дати старт своєму новому... Подробнее
Органіка
Садівництво належить до найперспективніших галузей аграрного сектора. Інтенсивні сади у поєднанні з органічним садівництвом збільшують можливості експорту продукції.

1
0