Спецможливості
Інтерв'ю

Голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков про нову земельну реформу

03.10.2019
926
Голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков про нову земельну реформу фото, ілюстрація

Аграрний союз України — громадська організація, яка об’єднує сільгоспвиробників. Переважно — «середняків» із земельним банком від 1000 до 3000 га. Вона, як і низка інших об’єднань сільгоспвиробників, виступила з різкою критикою тієї моделі ринку сільськогосподарських земель, яку запропонувала нова влада. Чому і що саме не влаштовує Аграрний союз України у запропонованій моделі ринку, сайт «Пропозиція» поцікавився у голови громадської спілки Геннадія Новікова.

 

Чому Ви так різко виступили проти продажу землі, як свого часу комуністи? Цікаво, Ви самі — сільгоспвиробник?

Так, я сільгоспвиробник, моє господарство у Фастівському районі на Київщині обробляє понад 1200 га. І наша організація зовсім не проти продажу землі. Ми за те, щоб земля переходила від менш ефективного господаря до більш ефективного, щоб її можна було купити і продати. Але якою повинна бути головна мета запровадження ринку землі?

 

Пошук ефективного власника.

Цю мету декларували ще, починаючи паювання колгоспних земель. Щоправда, людям не дали інструментів для того, щоб ефективно господарювати на землі — не дали техніки, кредитів та іншого. Тому власники змушені були здавати свої паї в оренду.

Але за ці роки оренда непогано справилася з цим завданням. Сформувався цілий клас ефективних господарів-орендарів, які за роки після розпаювання КСП забезпечили зростання сільськогосподарського виробництва у 5 разів. Сільське господарство забезпечує 40% експорту і 18% ВВП. То навіщо чіпати те, що й так успішно працює?

 

Ті, хто форсує запровадження ринку землі, стверджують, що це призведе до зростання орендної плати?

А звідки береться орендна плата? З доходів орендаря. Моє господарство платить орендодавцям 5000 грн за гектар на рік. При тому, що минулого року прибуток господарства становив 1000 грн/га за рік, а цього року три чверті площ побив град, то прибутку немає зовсім. І якщо земля вільно продаватиметься і купуватиметься, а більше нічого не зміниться, то можливостей для подальшого підвищення орендної плати немає. Орендна плата й так інколи досягає 20% нормативної грошової оцінки — куди вже далі зростати?

 

А ще обіцяють, що запровадження ринку землі призведе до зростання ВВП.

Я теж про це читав. Автор навіть точну цифру подав: мовляв, ВВП зросте на $27,4 млрд. Цифра здалася знайомою і викликала підозру — і справді, 27,4 – це кількість мільйонів гектарів сільськогосподарських земель, а $1000 — вартість гектара, з якої, як очікується, стартують ціни на землю. І тоді я зрозумів, звідки ці розрахунки. Річ у тім, що коли земля — власність сільгоспвиробника, вона відображається в його балансі як матеріальний актив, який відображається у ВВП. А коли земля в оренді, то право оренди — це нематеріальний актив. Зараз у 99% сільгоспвиробників у балансі немає ні землі, ні прав оренди.

Але ж крім того, що земля як товар відображатиметься в балансі сільгоспвиробників, збільшивши ВВП на папері, нічого не зміниться, тобто, вироблятися більше товару не стане. І сільгоспвиробники багатшими не стануть. А з іншого боку, якщо не робити землю товаром, але в обов’язковому порядку зажадати від сільгоспвиробників відображати в балансі права оренди як нематеріальний актив, то ВВП теж зросте на величину цього активу.

 

До нас дійшли чутки, що сільгоспвиробники хочуть спрямувати на придбання землі кошти, які вони раніше планували на капітальні інвестиції. Наскільки масштабним буде вимивання коштів сільгосппідприємств?

Вже 4 місяці я чую від виробників сільгосптехніки, що АПК припинив закупівлі. Попит на сільгосптехніку впав разів у десять. Добрив купують на 20–25% менше, ніж торік. Оскільки аграрії змушені будуть викуповувати землю, на якій працюють, щоб не викупив якийсь спекулянт, то вони знизять інвестиції навіть у якісне насіння. Результатом цього неодмінно буде зниження врожайності і виробництва на початковому етапі. Тобто, якщо зараз почнеться переділ землі, це загальмує розвиток галузі. Як це вже один раз сталося.

 

Нам обіцяють, що після відкриття ринку земля зросте в ціні. Водночас в нашій країні накопичилася велика відкладена пропозиція — тим, хто хотів би продати землю, не дозволяли це робити багато років. Як Ви вважаєте, що буде на ринку землі, коли усім їм раптом дозволять продати свої паї, образно кажучи, «з 1 січня»?

В усіх країнах, де відкривали ринок землі, в перші 3 роки ціна на землю падала. До того ж початкові ціни прогнозуються просто смішні — $1 тис. за гектар, тоді як у Німеччині, де землі не такі родючі, земля коштує $20 тис. І це аж ніяк не через те, що у нас немає ринку землі. Земля у нас недооцінена насамперед через усі ті ризики, які є в нашій країні: війна на Сході, корумпованість судів, рейдерство і т. і.

 

А взагалі, чи багато власників продадуть землю? Адже якщо взяти пересічного городянина, якому дісталася в спадок, наприклад, квартира, яка йому ні до чого, то в більшості випадків він її все одно не продасть, а здасть в оренду. Хоча, з іншого боку, в кожному селі є колишні городяни, які проміняли квартиру на житло в провінції, а різницю пропили.

Так, їздячи по селах і спілкуючись із власниками паїв, я бачу, що переважна більшість вважає дурістю продавати землю. Але є й такі, хто хотів би продати, бо треба сину квартиру купити, треба гроші на лікування, на навчання дітям чи онукам.

Так, землю вигідніше здавати в оренду, ніж продавати. Однак зараз усе більше людей живе одним днем і все менше намагаються, як раніше, щось придбати, примножити.

 

Приклад з квартирами, які вільно продаються, часто наводять прихильники вільного ринку землі. Але на ринку квартир є запобіжники від безвідповідального продажу: наприклад, якщо в квартирі живуть діти, то власник не має права її продати, не надавши підтверджень, що купує нове житло на заміну, а не йде бомжувати, пропивши всі гроші. Чи в запропонованій владою схемі ринку землі якісь подібні запобіжники, скажімо, від спекуляції, від того, що земля стоятиме пусткою, поки власник чекає зростання ціни на неї, як після 2008-го стояло багато ділянок під забудову?

Ніяких запобіжників там немає. На відміну від наших сусідів, нових членів ЄС, з яких ми повинні були б брати приклад у проведенні реформ (і в деяких інших реформах дійсно беремо). У наших сусідів є й жорсткі обмеження по площі на одного власника — у когось 500 га, у когось ще менше. На перший період продавати землю іноземцям було заборонено, наприклад, у Румунії — протягом 7 років.

 

Тобто, відкриваючи ринок землі, ми не запозичували навіть досвід Східної Європи? Адже ми декларуємо, що йдемо їхнім шляхом — в ЄС і таке інше.

Не запозичували. Хоча дуже необхідно вивчити їхній досвід. Бо там жодна країна не відкривала земельний ринок без обмежень. Наприклад, досвід Польщі, яка зараз повертає певні обмеження, що раніше були зняті. Досвід Румунії, де, за словами колишнього міністра сільського господарства, після зняття заборони на купівлю землі іноземцями за короткий час залишилось мало фермерів-румунів. Досвід Литви, яка зараз, щоб підтримати своїх фермерів, мусить викуповувати литовські землі у шведів.

А ще краще було б перейняти досвід країн Західної Європи, де частка державних земель вища, ніж у нас: коли в Україні 24%, то у них — 25-60%. У Швейцарії муніципальних земель, які належать кантонам, більше 80%. І в розвинутих країнах держава нарощує свій земельний банк. Варто переймати досвід Франції, де купувати землю має право тільки той, хто займається сільським господарством протягом певного часу, а потім протягом ще більшого часу він не має права продавати землю, що унеможливлює спекуляцію.

Але наразі здається, що ми копіюємо досвід Аргентини, де все закінчилось плачевно: землею володіють великі компанії, здебільшого іноземні, а на селі роботи немає.

 

Яку основну загрозу Ви бачите в відкритті земельного ринку за рецептом нинішньої влади?

В тому, що українські землі скуплять іноземці, далекі від землі — різноманітні інвестиційні чи пенсійні фонди. На Заході зараз реально ніде розмістити вільні гроші. Тому депозитні ставки там подекуди від’ємні. Кредитні ставки, відповідно, теж ненабагато вищі нуля. Як з ними конкурувати українському сільгоспвиробнику, який змушений брати кредити під 20%?

 

Уряд обіцяє установу, яка даватиме пільгові кредити фермерам на придбання землі. Ви знайомі зі схемою, за якою вона працюватиме? Цікаво, чи запрацює ця установа на ділі? А то й раніше держава створювала установи, які мали займатися різними благородними справами — то стимулюванням лізингу, то підтримкою агрострахування, але вони так і не запрацювали.

Поки що немає не те що механізму роботи такої установи, а й конкретних планів її створення — одні лише обіцянки і прожекти. Ще при уряді Гройсмана була створена робоча група зі створення фінансового інструменту запуску ринку землі, до якої входив і я. А ще входили представники Світового Банку, МФК, ЄБРР, які зробили все, щоб така установа не запрацювала. Наприклад, зараз Світовий Банк пропонує як найкращий варіант, який об’єктивно є найгіршим: створити фонд гарантування, як у банках, для тих позичальників, у яких бракує застави. Фонд даватиме заставу за них, але під додаткові 2%. Але яку ще треба заставу під нашу землю? Тим часом фермеру треба гроші не тільки на придбання землі, а й ще стільки ж на інвестиції в урожай.

 

Цікаво ще, скільком фермерам зможуть допомогти при бюджеті цієї установи 4,4 млрд грн., що менше $200 млн?

Головна проблема тут в іншому. Земля — це нерухомість. Відповідно, кредит під її придбання треба брати довгостроковий, наприклад, на 10 років. У бюджеті на наступний рік передбачені кошти на компенсацію фермеру відсотків по іпотечному кредиту. А наступні 9 років? Платити банкам 20% річних? Влада обіцяє, що кошти виділятимуться й надалі. Але те, чого варті її обіцянки, демонструє наступний факт: закон вимагає виділяти в бюджеті 1% ВВП на підтримку АПК. На наступний рік це 8 млрд грн. А виділили всього 4,4 млрд. А тим часом фермеру, який купує землю, потрібні ще й кошти на інвестиції в виробництво на цій землі приблизно в такому ж обсязі, як очікувана вартість землі.

 

Яким же тоді, на Вашу думку, повинен бути ринок землі?

Насамперед його слід впроваджувати поетапно протягом певного періоду. На першому етапі слід створити державну фінансову або іпотечну установу для регулювання ринку землі, одночасно навівши лад у земельному кадастрі і запровадивши електронний кадастр. Перші рік-два ця установа повинна мати монополію на придбання землі і купувати її від імені ОТГ. Крім того, вона повинна відстежувати і контролювати обіг землі, дотримання покупцями кваліфікаційних та інших вимог.

В початковий період слід встановити мінімальну ціну на землю, скажімо, $1000 за гектар. На початку функціонування ринку вона зможе купити землю у тих, кому найбільше горить, а мінімальна ціна захистить продавців від того, що їм доведеться продавати землю за безцінь.

Потім можна вже відкривати ринок землі і для громадян України. Спочатку кількість землі, яку може купити одна особа, слід обмежити 200 га. Паралельно слід встановити кваліфікаційні вимоги до покупців. Але головною вимогою, на мою думку, — важливішою навіть, ніж громадянство покупця і форма власності, — має бути зобов’язання власника проживати і працювати там, де розташована земельна ділянка.

А коли ринок землі стабілізується і щорічні обсяги продажів знизяться до нормального рівня в 1–1,5% загальної площі земель, тоді можна дозволяти купувати землю юридичним особам і в обсязі до 5000 га.

Але потрібно створити такі умови, які б не сприяли посиленню класу рантьє. Та насамперед слід поставити надійний заслін перед можливістю скупівлі українських земель іноземцями. Бо ту заборону, яку пропонують зараз, легко обійти, створивши дочірню фірму в Україні.

 

Чому Ви так опираєтесь іноземним інвестиціям в українську землю?

Тому що найкращий інвестор — це внутрішній інвестор. Внутрішні інвестиції дають найбільше робочих місць, вони дають найбільший результат для економіки. До того ж інвестиції — не завжди благо. Адже національні інтереси, на мою думку, полягають не так у залученні інвестицій, як у збереженні Україною того Клондайку, який у неї є — землі. Адже земля, на відміну від усіх інших товарів, — невідновлюваний ресурс. Її не можна набудувати ще, як житлової нерухомості. А зараз, коли ООН заявляє, що людство стоїть на порозі голоду, треба бути дурнем, щоб цей ресурс розбазарити. Адже це — найнадійніші інвестиції, недарма ж іноземні пенсійні фонди, які вкладають тільки у найнадійніші активи, так охоче скуповують землю.

 

Цікаво ще, чому Ви так обстоюєте придбання землі державою? Адже держава зазвичай — найменш ефективний власник.

Як держава неефективний власник землі — нехай здає її в оренду і заробляє гроші для місцевих бюджетів. У цьому випадку бюджет заробить більше, ніж від продажу землі.

А зараз тим більше держава повинна скуповувати землю, якщо ми хочемо наповнити наш бюджет. Адже зараз земля дуже недооцінена: в країні війна, а в такій ситуації активи вигідно не продаси. В такій ситуації активи купують, а продає лише дурень.

 

Що робитиме ваша організація, якщо влада проігнорує ваші зауваження до механізму функціонування ринку землі?

Ми входимо з деякими іншими асоціаціями до Всеукраїнського аграрного форуму. Ті асоціації, що об’єднують малих і середніх виробників, теж стоять на позиціях поетапного запровадження ринку землі. З нами вже зустрічалися представники влади.

Але всі ці зустрічі поки що виглядають як окозамилювання. Нас слухають, а роблять по-своєму. Тому вже зараз на місцях люди вимагають більш рішучих дій і вже підтверджують свою готовність іти на Київ.

 

І що тоді?

Подивимось. Зі свого досвіду скажу, що якщо у людей різні погляди, але мета одна,, то з імовірністю 95% вони врешті дійдуть згоди. Тому хочеться все-таки дізнатися: яка мета у влади? Просто продати землю? Підняти ВВП? Дати пайовику заробити додаткові $300–400 на продажі паю? Чи все-таки змусити землю ефективно працювати і сприяти її переходу до ефективного власника? Якщо останнє, то земля вже зараз працює ефективно — ефективніше, ніж у ЄС: там фермери не виживуть без дотацій, а у нас працюють і навіть розвивають господарства. І якщо землею торгувати, то вітчизняний сільгоспвиробник однозначно буде ефективнішим власником, ніж іноземні й доморощені «грошові мішки».

 

Автор: Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
Віктор Шеремета, заступник Міністра АПК з питань фермерства
На початку жовтня в Міністерстві аграрної політики та продовольства була введена окрема посада заступника міністра з питань фермерства. Ним став Віктор Шеремета, який раніше обіймав посаду Віце-президента Асоціації фермерів і... Подробнее
Кооперація в агросекторі – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції.  У світі кооперативи є елементом самодопомоги і отримують преференції від держави. 

1
0