Молібден та соя: можливості й проблеми

Крім того, що соя - це ви­со­ко­тех­но­логічна куль­ту­ра, во­на ще й до­б­ре при­сто­со­ва­на до ме­хані­зо­ва­­но­го об­робітку з ви­ко­ри­с­тан­ням на­яв­ної техніки для висіву й зби­ран­ня зер­но­вих та про­сап­них куль­тур (тоб­то її ви­ро­щу­ван­ня не по­тре­бує ви­ко­ри­с­тан­ня спеціаль­них ма­шин). Во­на не ви­баг­ли­ва до спо­со­бу сівби, її мож­на успішно ви­ро­щу­ва­ти як ши­ро­ко­ряд­ним спо­со­бом — із міжряд­дя­ми 45, 60, 70 або 90 см за­леж­но від на­яв­ності в гос­по­дарстві відповідних сіва­лок і про­сап­них куль­ти­ва­торів, так і ряд­ко­вим — із ши­ри­ною міжряд­дя 7,5, 15 або 22,5 см за ви­ко­ри­с­тан­ня на­яв­них зер­но­вих сі­­ва­­лок.

Соя порівня­но стійка до хімічних пре­па­ратів різно­го спе­к­т­ра дії (в Ук­раї­ні для за­сто­су­ван­ня на цій куль­турі доз­во­лені по­над 30 гербіцидів), тож за­хист її аг­ро­це­нозів від різних бур’янів не є про­бле­мою. Соя до­сить стійка до цілої низ­ки шкідників (дро­тян­ки, по­пе­лиці, трип­си то­що), і за­хист від них мо­же бу­ти об­ме­же­ний ли­ше ло­каль­ни­ми (край­о­ви­ми) хімічни­ми об­роб­ка­ми інсек­ти­ци­да­ми в період по­яви пер­шої ге­не­рації шкідників. За­вдя­ки своєму при­род­но­му імуніте­ту до ба­га­ть­ох па­то­генів та адап­тації до умов ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ра не ви­мог­ли­ва до сіво-змін — сою мож­на успішно ви­ро­щу­ва­ти за кон­цен­т­рації її посівів на рівні до 40–50%. Крім то­го, во­на ха­рак­те­ри­зується ви­со­кою стійкістю і до низ­ки гриб­них та бак­теріаль­них па­то­генів, то­му для її за­хи­с­ту за­зви­чай ви­с­та­чає пе­ред­посівно­го про­тру­ю­ван­ня насіння або ж од­но­ра­зо­вої фунгіцид­ної об­роб­ки, а от­же, й за­тра­ти на пе­с­ти­ци­ди в 2,5–3 ра­зи менші, ніж для посівів зер­но­вих або цу­к­ро­вих бу­ряків.

Соя - це над­зви­чай­но рен­та­бель­на куль­ту­ра, ви­­­­трат­на ча­с­ти­на (згідно з тех­но­логічни­ми кар­та­ми) фак­тич­но оку­по­вується однією тон­ною вро­жаю. Тоб­то за вро­жай­ності 1,5–1,8 т/га про рен­та­бельність менш як 60% і мо­ви не­має.

Соя по­зи­тив­но впли­ває на ґрунт. За­вдя­ки ко­ре­не­вим і по­жнив­ним решт­кам во­на зба­га­чує ґрунт ор­ганічною ре­чо­ви­ною, сприяє поліпшен­ню йо­го струк­ту­ри та шпа­ру­ва­тості. Її ко­рені не ли­ше по­кра­щу­ють фізичні та хімічні ґрун­тові вла­с­ти­вості, а й по­лег­шу­ють про­ник­нен­ня в глибші го­ри­зон­ти ко­ре­не­вої си­с­те­ми на­ступ­них у сівозміні куль­тур. До­ве­де­но, що соя не ли­ше зба­га­чує ґрунт гу­му­сом, поліпшує фо­с­фор­но-калійний ре­жим ґрун­ту, а, крім то­го, ще й підви­щує во­ло­гоємність та во­до­про­никність, збільшує бу­ферність і ємність по­гли­нан­ня, по­си­лює ае­рацію, внаслідок чо­го зро­с­тає кількість ко­рис­них мікро­ор­ганізмів та по­си­люється їхня життєдіяльність.

Інокулянти - чи дійсно вони ефективні?

За «успішної азотфіксації» соя здат­на на­ко­пи­чи­ти до 400 кг/га азо­ту, що­прав­да, більшу йо­го ча­с­ти­ну ви­ко­ри­с­то­вує са­ма ж рос­ли­на. Од­нак, за да­ни­ми різних ав­торів, після зби­ран­ня вро­жаю сої в ґрунті для на­ступ­них куль­тур за­ли­шається від 60 до 150 кг азо­ту в складі буль­бо­чок, ко­ре­не­вих і по­жнив­них ре­ш­ток. Про­те на прак­тиці ця «ба­га­то­обіця­ю­ча» кар­ти­на має на­ба­га­то пе­си­мі­с­тичніший ви­гляд. Так, за да­ни­ми спо­с­те­ре­жень та опи­ту­вань аг­ро­ви­роб­ників-соївни­ків, на більш як 35% площ буль­боч­ко­творні про­це­си (не­зва­жа­ю­чи на за­сто­су­ван­ня «мод­них» іно­ку­лянтів) зовсім не відбу­ва­ють­ся. На по­ло­вині з ре­ш­ти соєвих площ симбіотичні про­це­си настільки сла­бо ви­ра­жені, що в період інтен­сив­но­го бо­бо­у­тво­рен­ня навіть спо­с­терігається азот­не го­ло­ду­ван­ня. І ли­ше тро­хи більше тре­ти­ни всіх соєвих площ «на­праць­о­ву­ють» азот для на­­­ступ­­них куль­тур.

Спро­буємо з’ясу­ва­ти, чо­му все ж та­ки ба­жа­не не стає дійсним. На­сам­пе­ред слід усвідо­ми­ти, що біологічна фіксація азо­ту соєю — це склад­ний біохімічний про­цес, який пе­ребігає за пев­них умов, зо­к­ре­ма за спри­ят­ли­вих — во­ло­го­за­без­пе­чен­ня, тем­пе­ра­тур­но­го, світло­во­го й по­жив­но­го ре­­жимів та до­три­ман­ня тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня.

Не вар­то за­бу­ва­ти й про за­лежність про­цесів азотфіксації від ре­акції ґрун­то­во­го роз­чи­ну. Зо­к­ре­ма, вста­нов­ле­но, що кислі ґрун­ти (з pH ниж­че як 5,0) — не­спри­ят­ливі для фор­му­ван­ня азот­них буль­бо­чок. У та­ко­му разі на­уковці од­­но­стай­но про­па­гу­ють про­во­ди­ти хімічну меліорацію. Од­нак на прак­тиці про­ве­с­ти вап­ну­ван­ня не завжди вдається. Як аль­тер­на­ти­ву цьо­му аг­ро­прий­о­му ми про­по­нуємо при­посівне вне­сен­ня 50–100 кг/га (у фізичній вазі) дво-, три­ком­по­нент­них кальцієвмісних міне­раль­них до­б­рив, та­ких як нітрат кальцію (кальцієва селітра), су­пер­фо­с­фат то­що. Хо­чу за­зна­чи­ти, що за про­ве­ден­ня цьо­го аг­ро­за­хо­ду потрібно бу­ти до­­сить обе­реж­ни­ми, оскільки луж­не се­ре­до­ви­ще та­кож галь­мує роз­ви­ток буль­боч­ко­вих бак­терій. Крім то­го, ви­со­ка кон­цен­т­рація та­ких до­б­рив у при­насін­нєвій зоні мо­же не­га­тив­но впли­ну­ти на схожість насіння.

Не менш важ­ливі ас­пек­ти — ае­рація ґрун­ту й рівень за­без­пе­чен­ня во­ло­гою. Буль­боч­кові бак­терії не ут­во­рю­ють­ся в су­хо­му ґрунті, як­що на мо­мент по­чат­ку ве­ге­тації во­ло­га в ньому ста­но­вить менш як 50–60% по­вної по­льо­вої во­ло­го­єм­нос­ті. У пізніші стадії роз­вит­ку рос­ли­ни не­до­стат­ня кількість во­ло­ги мо­же навіть спри­чи­ни­ти відми­ран­ня буль­бо­чок. То­му для ви­ро­щу­ван­ня сої де­я­ке пе­­ре­зво­ло­жен­ня (окрім три­ва­лих за­топ­ле­нь) менш шкідли­ве, ніж не­ста­ча во­ло­ги. Оп­ти­маль­­­на кількість во­ло­ги для ефек­тив­но­го роз­вит­ку буль­бо­чок — близь­ко 60–80% по­вної во­ло­гоємності ґрун­ту.

Як і де утворюються азотфіксуючі бульбочки?

Буль­боч­ки кра­ще ут­во­рю­ють­ся в при­по­верх­не­во­му шарі ґрун­ту, де до­статній вміст кис­ню. Ос­нов­на ча­с­ти­на буль­бо­чок фор­мується у верх­нь­о­му шарі (0–15 см), і не­знач­на кількість азотфіксу­ю­чих бак­терій мо­же про­ни­ка­ти на гли­би­ну 10–15 см. А на гли­бині 30 см і ниж­че во­ни фак­тич­но не ут­во­рю­ють­ся — це пов’яза­не з тим, що під час азо­­тфіксації ви­со­ка інтен­сивність ди­хан­ня, і для пе­ре­тво­рен­ня однієї мо­ле­ку­ли азо­ту потрібні чо­ти­ри мо­ле­ку­ли кис­ню. В по­га­но ае­ро­ва­но­му ґрунті в буль­боч­ках зни­жу­ється вміст лег­ге­мог­лобіну й різко по­слаб­люється їхня здатність до азотфіксації.

Знач­ний вплив на симбіотич­ну азотфіксацію має та­кож міне­раль­не жив­лен­ня. Дефіцит калію чи фо­с­фо­ру, як і над­ли­шок азо­ту, ду­же згубні для роз­вит­ку буль­боч­ко­вих бак­терій.

Ба­га­торічні по­льові дослідження з вив­чен­ня видів і доз міне­раль­них до­б­рив для сої засвідчи­ли, що за умов про­дук­тив­ної симбіот­роф­ної азотфіксації куль­ту­ра сла­бо «відгу­кується» на вне­сен­ня ту­­ків. Поліпшен­ня азо­то­с­по­жи­ван­ня рос­ли­на­ми мож­на до­сяг­ти: вне­сен­ням фо­с­фор­но-калійних міне­раль­них до­б­рив та ак­тивізацією пе­ре­хо­ду ма­ло­до­с­туп­них форм ма­к­ро­еле­ментів у ру­хо­му, за якої во­ни ста­ють до­ступ­ни­ми для рос­лин сої.

Доцільність вне­сен­ня міне­раль­но­го азо­ту під сою за на­яв­ності буль­боч­ко­вих бак­терій вив­ча­ли ба­га­то дослідників у різних країнах. Аналіз оп­раць­о­ва­но­го ма­теріалу по­ка­зує, що не­ве­ликі до­зи азот­­них до­б­рив (N20–45) або не впли­ва­ють на інтен­сивність азотфіксації, або ви­яв­ля­ють слаб­ку гальмівну дію. Вищі до­зи (від N60), як пра­ви­ло, різко змен­шу­ють кількість буль­бо­чок, зни­жу­ють їхню ма­су й здатність фіксу­ва­ти азот, що пе­ре­тво­рює сою з азо­то­на­ко­пи­чу­валь­ної куль­ту­ри на та­ку, що спо­жи­ває йо­го з ґрун­­ту та до­б­рив. Цілком логічно, що за вне­сен­ня підви­ще­них доз міне­раль­но­го азо­ту рос­ли­на за­люб­ки по­гли­нає йо­го і пе­ре­хо­дить на жив­лен­ня тільки ним.

Міне­раль­ний азот — інгібітор азотфіксу­ю­чих про­цесів. Ад­же ко­ли рос­ли­на відчу­ває до­статнє за­без­пе­чен­ня азо­том, по­тре­ба в азотфіксації ре­ду­кується й буль­боч­кові бак­терії не ут­во­рю­ють­ся. В літе­ра­турі є за­сте­реж­ливі дані що­до ви­ро­щу­ван­ня сої після інтен­сив­но удо­б­рю­ва­них цу­к­ро­вих бу­ряків чи ку­ку­руд­зи. Хо­ча, як по­ка­зує прак­ти­ка, з уне­сен­ням 20–30 кг стар­то­вої до­зи азо­ту за­кла­дан­ня пер­шо­го бо­бу сої відбу­ва­ти­меть­ся на рос­лині на 2–4 см ви­ще порівня­но з посівом на не­удо­б­реній площі.

Для за­своєння мо­ле­ку­ляр­но­го азо­ту в симбіозі з буль­боч­ко­ви­ми бак­теріями соя по­тре­бує більшої кількості фо­с­фо­ру, порівня­но з ви­ко­ри­с­тан­ням азо­ту міне­раль­них спо­лук. Це пов’яза­но з тим, що фіксація азо­ту з повітря відбу­вається за участі АТФ, ос­нов­ною ча­с­ти­ною якої є фо­с­фор. За його не­стачі ут­во­рюється ма­ла кількість АТФ, то­му й фіксація азо­ту з повітря, відповідно, змен­шується.

Про те, що мікро­е­ле­мен­ти ма­ють як­що не пря­мий, то опо­се­ред­ко­ва­ний вплив на азотфіксацію, на­пи­са­но в будь-яко­му підруч­ни­ку з фізіології рос­лин. Одні, на­при­клад, вхо­дять до скла­ду азотфіксу­ю­чих фер­ментів, інші — ство­рю­ють умо­ви для по­си­лен­ня про­цесів. Ко­жен аг­ро­ви­роб­ник не­од­но­ра­зо­во чув від спеціалістів, що молібден виз­на­чає ак­тивність про­це­су фіксації повітря­но­го азо­ту, про­те не­ба­га­ть­ом із них відо­ма роль заліза в цьо­му про­цесі. То­му роз­гля­не­мо цей фак­тор де­тальніше.

Роль молібдену у систезі ферментів

У мікро­ор­ганізмів є склад­ний фер­мент­ний ком­плекс — нітро­ге­на­за. Во­на скла­дається з двох білко­вих ком­по­нентів: пер­ший — це білок, що містить чо­ти­ри ато­ми заліза, зв’яза­но­го із сіркою (Fe-білок), дру­гий — білок, який містить два ато­ми молібде­ну та 30 атомів заліза, зв’яза­но­го з та­кою са­мою кількістю сірки (Fe-Мо-білок). Fe-білок за­вдя­ки взаємодії з магнієм пе­ре­дає енергію, потрібну для ро­бо­ти Fe-Мо-білка. Без­по­се­реднє пе­ре­тво­рен­ня мо­ле­ку­ляр­но­го азо­ту на до­ступ­ну для рос­лин фор­му амонію відбу­вається за­вдя­ки ро­боті молібден-залізовмісно­го білка й пов’яза­не зі зміною ва­лент­ності молібде­ну. Пе­ре­тво­рен­ня азо­ту відбу­вається по­етап­но: з розірван­ням зв’язків (у мо­ле­кулі азо­ту їх містить­ся три) відбу­вається приєднан­ня до ньо­го атомів вод­ню з ут­во­рен­ням у про­цесі азотфіксації амонію. Ос­танній бе­ре участь у син­тезі аміно­кис­лот, які транс­пор­ту­ють­ся із буль­боч­ки в рос­ли­ну. Для кра­що­го ро­зуміння про­це­су по­даємо схе­му, за­про­по­но­ва­ну В.К. Шильніко­вою («Жит­тя рос­лин», т. 1).

Ос­таннім ча­сом мені не­од­но­ра­зо­во до­во­ди­лось сти­ка­тись із до­волі су­пе­реч­ли­ви­ми по­гля­да­ми як на­уковців, так і прак­тиків що­до виз­на­чен­ня ролі молібде­ну на про­це­си фор­му­ван­ня й функціону­ван­ня буль­бо­чок. Для з’ясу­ван­ня цьо­го пи­тан­ня спро­буємо виз­на­чи­ти, яка ж на­справді участь молібде­ну в цьо­му про­цесі. От­же, на­га­даю: молібден вхо­дить до скла­ду ос­нов­но­го фер­мен­ту азотфіксації — нітро­ге­на­зи, він бе­ре участь у ро­боті фер­ментів, які за­без­пе­чу­ють транс­пор­ту­ван­ня азо­ту з ко­ренів у ли­ст­ки. Та­кож цей хімічний еле­мент потрібен для син­те­зу лег­ге­мог­лобіну — білка, який за­хи­щає нітро­ге­на­зу. За­зна­чу, що са­ме рівень лег­ге­мог­лобіну виз­на­чає ро­же­вий колір буль­бо­чок і вка­зує на ак­тив­ну ро­бо­ту нітро­ге­на­зи та пе­ребіг про­це­су азотфіксації.

Без­за­пе­реч­ним є факт ко­ре­ляційної за­леж­ності між роз­вит­ком буль­боч­ко­вих бак­терій та інтен­сивністю фо­то­син­те­зу, зо­к­ре­ма син­те­зом і транс­пор­том цукрів. Це пов’яза­но з тим, що для азотфіксу­ю­чих мікро­ор­ганізмів потрібне до­статнє по­ста­чан­ня цу­к­ра­ми та інши­ми вуг­ле­во­да­ми. По­си­лен­ню фо­то­син­те­зу, от­же й на­ко­пи­чен­ню вуг­ле­водів, спри­я­ють магній, мар­га­нець, мідь, залізо, а бор по­си­лює рух цукрів із ли­с­тя до ко­ре­не­вої си­с­те­ми. При­чо­му чис­ленні ек­с­пе­ри­мен­ти як вітчиз­ня­них, так і за­кор­дон­них дослідників засвідчу­ють, що сумісне за­сто­су­ван­ня молібде­ну та бо­ру дає кра­щий ре­зуль­тат, ніж за ок­ре­мо­го їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня. Сірка та­кож має по­зи­тив­ний вплив на життєздатність буль­боч­ко­вих бак­терій, що, відповідно, поліпшує азотфіксацію. Ко­бальт, своєю чер­гою, підви­щує вміст лег­ге­мог­лобіну в буль­боч­ках, вміст яко­го виз­на­чає інтен­сивність їхньо­го ди­хан­ня. За на­яв­ності ко­баль­ту про­цес фіксації азо­ту про­хо­дить ак­тивніше.

Крім то­го, молібден вхо­дить до скла­ду не менш як 20 фер­ментів, бе­ре ак­тив­ну участь у білко­во­му та фо­с­фор­но­му обмінах, уп­ли­ває на інтен­сивність ди­хан­ня, син­тез хло­рофілу, пев­ною мірою до­­лу­чається до ре­гу­ляції рос­то­вих про­цесів то­що. Ек­с­пе­ри­мен­таль­но вста­нов­ле­но, що ра­зом із поліпшен­ням рос­то­вих про­цесів молібден сприяє син­те­зу про­теїну. Вплив молібде­ну на син­тез білка пов’яза­ний із йо­го уча­с­тю в про­це­сах аміну­ван­ня та пе­раміну­ван­ня аміно­кис­лот, вклю­чен­ням аміно­кис­лот до поліпеп­тид­но­го лан­цю­га, з асоціацією і-РНК та ри­бо­сом. Молібден не ли­ше збільшує кількість білка в насінні, а й підви­щує йо­го якість шля­хом збільшен­ня кількості йо­го во­до­роз­чин­них фракцій.

Вплив молібдену на коріння

На ранніх ета­пах роз­вит­ку рос­ли­ни молібден мо­же спри­я­ти на­ро­с­тан­ню ко­ре­не­вої си­с­те­ми, при­ско­рю­ва­ти та сти­му­лю­ва­ти роз­ви­ток ак­тив­ності буль­боч­ко­вих бак­терій. Хо­ча в своїх ек­с­пе­ри­мен­тах ми спо­с­теріга­ли про­ти­леж­ну кар­ти­ну: за об­роб­ки насіння сої молібда­том амонію рос­тові про­це­си пригнічу­ва­лись і схо­ди з’яв­ля­лись на один-два дні пізніше. І ли­ше у варіан­тах з од­но­ча­сним уне­сен­ням молібде­ну та сти­му­ля­то­ра рос­ту гу­мат­но-аміно­кис­лот­но­го ха­рак­те­ру інгібу­ван­ня молібде­ну ніве­лю­ва­лось. В інших ек­с­пе­ри­мен­тах, із ви­ко­ри­с­тан­ням насіння сої, що сфор­му­ва­лось в умо­вах молібде­но­дефіци­ту, інгібу­ван­ня молібде­ном прак­тич­но не про­яв­ля­лось.

Це яви­ще по­яс­нюється, оче­вид­но, рівнем за­без­пе­че­ності насіннєвих діля­нок цим еле­мен­том. По­каз­ни­ком до­стат­нь­о­го (або ж не­до­стат­нь­о­го) за­без­пе­чен­ня ним сої є вміст еле­мен­та в насінні, що за­ле­жить від кількості до­ступ­но­го молібде­ну під час ве­ге­тації. Як­що в насінні йо­го містить­ся менш як 2,5 мг/кг — ефек­тивність за­сто­су­ван­ня молібде­но­вих до­б­рив бу­де ви­со­кою. І на­впа­ки — за збільшен­ня йо­го вмісту до 5 мг/кг і ви­ще за­сто­со­ву­ван­ня молібде­новмісних до­б­рив не­доцільне, по­за­як цьо­го еле­мен­та повністю ви­с­та­чає для за­без­пе­чен­ня по­треб рос­ли­ни на по­чат­ко­вих ета­пах он­то­ге­не­зу. Цей факт зай­вий раз засвідчує, що до ви­бо­ру спо­со­бу та доцільності за­сто­су­ван­ня молібде­ну під час ви­ро­щу­ван­ня сої потрібно підхо­ди­ти ду­же зва­же­но.

 Доцільність, спо­со­би та ефек­тивність за­сто­су­ван­ня молібде­ну під час ви­ро­щу­ван­ня сої ста­ли те­ма­ти­кою ба­га­ть­ох досліджень і пред­ме­том постійних дис­кусій між аг­раріями. Найвідоміший та най­простіший ме­тод за­без­пе­чен­ня сої цим еле­мен­том — пе­ред­посівна об­роб­ка насіння. При­хиль­ни­ки цьо­го аг­ро­прий­о­му за­пев­ня­ють, що у та­кий спосіб мож­на не ли­ше по­си­ли­ти азотфіксацію, а й до­сяг­ти 10–15% при­ро­с­ту вро­жаю. Од­нак слід за­зна­чи­ти, що та­кий спосіб за­без­пе­чен­ня сої молібде­ном має свої ню­ан­си.

Інокулянти - за чи проти?

Ек­с­пе­ри­мен­таль­но до­ве­де­но, що пе­ред­посівна об­роб­ка насіння сої молібде­ном за ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри на луж­них ґрун­тах у по­су­ш­ливі ро­ки при­зво­ди­ла до зни­жен­ня вро­жаю. До речі, най­мен­ший шкідли­вий вплив молібде­ну бу­ло зафіксо­ва­но на ділян­ках із до­дат­ко­вим уне­сен­ням сірки (довідко­во: сірка є ан­та­гоністом молібде­ну).

Аби за­сте­рег­ти від подібних не­га­раздів, ми про­по­нуємо аг­раріям, окрім по­каз­ників схо­жості насіння, виз­на­ча­ти в ньо­му ще й уміст золь­них еле­ментів. Як­що та­кої мож­ли­вості не­має, слід пе­рей­ти на по­ча­ст­ко­ве за­сто­су­ван­ня молібде­ну (та й інших еле­ментів), тоб­то 30–50% ре­ко­мен­до­ва­них доз — шля­хом об­роб­ки насіння і ре­ш­ту, 50–70% — у по­за­ко­ре­не­ве піджив­лен­ня. На особ­ли­ву ува­гу за­слу­го­ву­ють насіннєві посіви. Об­роб­лені в та­кий спосіб рос­ли­ни здатні за­без­пе­чи­ти фор­му­ван­ня насіння відповідної якості. Крім то­го, та­ка схе­ма дасть змо­гу уник­ну­ти ан­та­гонізму еле­ментів сірка — молібден, оскільки ос­танній уже пе­ре­бу­ва­ти­ме в білковій фракції насіння й не ви­с­ту­па­ти­ме кон­ку­рен­том сірки.

Невід’ємною ча­с­ти­ною тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сої є за­сто­су­ван­ня іно­ку­лянтів. Од­нак на прак­тиці та­ка об­роб­ка не завжди за­до­воль­няє аг­раріїв: ніби­то все зро­би­ли пра­виль­но, а ре­зуль­тат — ну­ль­о­вий. По­шук при­чин, як пра­ви­ло, зво­дить­ся до вис­нов­ку про по­ру­шен­ня тех­но­логії об­роб­ки іно­ку­лян­та­ми (се­лянсь­ка «залізна логіка»: ад­же в сусіда все в по­ряд­ку!), і зовсім за­бу­ваємо, що роз­ви­ток симбіотич­но­го апа­ра­ту в кон­крет­но­му аг­ро­це­нозі за­ле­жить не ли­ше від іно­ку­лян­та, а й від ге­но­ти­пу рос­ли­ни-гос­по­да­ря. До­ка­зом то­му є низ­ка досліджень, які підтвер­д­жу­ють, що інтен­сивність азотфіксації виз­на­ча­лась тільки сор­то­ви­ми особ­ли­во­с­тя­ми рос­ли­ни-гос­по­да­ря.

Тоб­то різні шта­ми ри­зобій од­но­го ви­ду на од­но­му сорті рос­ли­ни-гос­по­да­ря суттєво відрізня­ли­ся за азотфіксу­ю­чою ак­тивністю, що при­зве­ло до відповідних ко­ли­вань уро­жай­ності сої. От­же, ре­зуль­та­ти та­ких досліджень ма­ють ста­ти пев­ним за­сте­ре­жен­ням для аг­ро­номів-тех­но­логів і на­га­ду­ван­ням про відповідаль­не став­лен­ня до за­сто­су­ван­ня та­ко­го аг­ро­технічно­го прий­о­му, як пе­ред­посівна об­роб­ка насіння іно­ку­лян­та­ми, мікро­е­ле­мен­та­ми та ре­гу­ля­то­ра­ми рос­ту рос­лин. Ад­же цей аг­ро­захід слід роз­гля­да­ти в ком­плексі, а не ли­ше як по­си­лен­ня ак­тив­ності про­цесів азотфіксації. Ми йо­го пов’язуємо ще й з тим, що буль­боч­кові бак­терії та­кож пев­ною мірою спри­я­ють рос­то­с­ти­му­лю­ю­чим про­це­сам. То­му під час ви­бо­ру ком­по­зиції (особ­ли­во для по­за­ко­ре­не­вих піджив­лень) для бо­бо­вих куль­тур особ­ли­ву ува­гу слід звер­та­ти на азотфіксу­ючі та фо­то­син­те­зу­ючі ком­плек­си, спря­мо­вані на по­си­лен­ня швид­кості фіксації азо­ту повітря та по­си­лен­ня фо­то­син­те­зу. 

А. Чумак, М. Довгаюк-Семенюк, Інститут живлення рослин

Інформація для цитування
Молібден та соя: мож­ли­вості й про­бле­ми / А. Чумак, М. Довгаюк-Семенюк // Пропозиція. — 2017. — № 2. — С. 60-62