Україну треба або любити, або ненавидіти. Середини немає, — Лутц Геррманн

– Пан Геррманн, Ви уявляєте Strube в багатьох країнах і можете порівняти рівень розвитку агросектора в них. Що можете сказати про динаміку українського АПК за останні 25 років?

– Ніхто в світі не заперечує величезний потенціал України, особливо з урахуванням родючості земель і величезної кількості чорнозему. Всі фермери Західної Європи мріяли б працювати на таких полях. Але земля — ​​це тільки одна зі складових успіху. Другий необхідний фактор — менеджмент, сучасні технології. Крім того, потрібні навички трейдингу, торгівлі. У цьому напрямку Україна зробила великі кроки за останні 20-25 років. Ну і звичайно, потрібно вміти управляти такими формаціями, які виникли на теренах України, як великі агрохолдинги. Адже мати величезний земельний банк, МТР, навіть персонал — цього не достатньо. Потрібно освоювати цивілізовані правила ведення бізнесу. Хочу нагадати про великі агроформування, які саме на цьому обпеклися і не зуміли вижити.

– В Європі землеробством займаються в основному дрібні фермери. Чи можете Ви порівняти рівень майстерності європейських фермерів та українських агрохолдингів?

– Спробую зробити це на прикладі нашої ключової культури. Цукрові буряки — безперечно вершина сільгоспкультур. Зрозуміло, що вирощування її на 5 га і декількох сотнях тисяч гектарів потребують різного підходу. У Німеччині завжди говорять: німецький фермер кожен свій буряк на ім'я знає, кожен день його вітає, цікавиться здоров'ям і настроєм. Можливо, саме в цьому секрет наших високих врожаїв.

У Європі також спостерігається тенденція щодо укрупнення підприємств, йде об'єднання дрібних фермерів у масштабні земельні кооперативи. Так зручніше відстоювати свої інтереси перед переробними заводами. Адже завжди існує свого роду протистояння: з одного боку цукровий завод, який прагне заощадити на закупівлях, з іншого — виробник, який хоче отримати максимум за свій урожай.

Але прибуток потрібно отримувати на здешевленні технологій цукроваріння і зниженні собівартості виробництва. На Заході представлено різні структури цукрових заводів: є приватні, а є підприємства, засновниками яких є великі цукрові концерни.

Мета фермера — отримати якомога більший урожай з гектара. Маючи великий прибуток, аграрій легше піде на поступку в ціні, а завод отримає якісніший товар. І німецьким фермерам вдається цього домогтися. На півдні Німеччини в 2017 році середня врожайність буряка буде 89 т/га. Значить, деякі господарства отримають і 100, і 120 т/га.

— За рахунок чого досягається така висока врожайність?

— Перший фактор — достатня кількість опадів. Зазвичай тільки Схід і Південь відчувають дефіцит вологи, але в 2017-му постраждали всі регіони України. Другий — терміни посіву і насіння. Селекція та генетика принципово важливі, так як і вміння агронома допомогти рослині сповна їх реалізувати.

— В Україні також гостро стоїть питання дефіциту внесених добрив...

— Так, це дійсно проблема країни. Раніше говорили, що маючи чорнозем, велику частку гумусу, можна нічого не давати землі —  виросте. На жаль, це не так. Досвідчені господарства знають, що в грунт потрібно вносити не тільки азот, але і калій, натрій, особливо фосфор. Грунти також відчувають дефіцит сірки. У комплексі все це впливає на врожай. Якщо отримувати по 500 ц/га цукрових буряків, то культура буде «витягати» з землі соки. Землю потрібно обстежити і дати їй стільки мінералів і мікроелементів, скільки вона вимагає.

Ще одне питання — сівозміна. В Україні дуже люблять кукурудзу, соняшник. В принципі, їх можна вводити в сівозміну з буряком. Наше завдання, як насінницької компанії, підібрати такі гібриди, які підійдуть для такої схеми землеробства. Ми розуміємо, що сьогодні сільське господарство — це бізнес. Люди в першу чергу вирощують ті культури, які можна буде добре продати. І ми вчимо, як це робити правильно.

— Яку сівозміну під цукровий буряк практикують в Німеччині?

— Пшениця — пшениця — цукрові буряки — ячмінь. Також у цю схему можна включати рапс. У Німеччині його дуже активно вирощують.

— Тривалий період цукрова галузь в Україні переживала не найкращі часи: багато заводів закрилися, площі під цукровим буряком логічно скоротилися. Протягом останніх двох років ситуація поліпшується. Як вважаєте, ця тенденція збережеться?

— Все залежить від цін на цукор і ринків збуту. Якщо у заводів немає коштів, щоб платити за сировину, то фермери не будуть її вирощувати. Нагадаю, в радянські часи в Україні під цукровим буряком було майже 1,5 млн га, у 2017 році — близько 300 тис га. З 200 заводів працює близько 40.

Якщо раніше внутрішнє споживання цукру становило близько 2 млн т, сьогодні «Укрцукор» озвучує цифру в 1,4-1,5 млн т. А виробляють в Україні понад 2 млн т. Отже, в країні є 0,5 млн т перехідних запасів. Їх потрібно продавати за кордоном, а багато експортних ринків держава втратила, наприклад Середню Азію, Росію. Тому зараз велике завдання цукрової галузі України — формувати ринки збуту і створювати умови, щоб український цукор був конкурентоспроможним за ціною. До речі, світові ціни на цукор із початку року впали на 30-40%.

— Пане Геррманн. Але ж у Німеччині цукровий буряк переробляють не тільки на цукор?

– Правильно. 20-30% коренеплодів вирощується для інших цілей, включаючи отримання біоетанолу. У Західній Європі в бензин обов'язково додають біоетанол (близько 5-7%), який виробляється з цукрового буряка — патоки або жому. В Україні розвиток напрямку біопалива потрібно стимулювати — або приймати відповідний закон, або дотувати виробництво, щоб зацікавити виробників.

Також є буряк, який можна використовувати на біогаз. Цукрові буряки — культура, яка віддає найбільшу кількість енергії з гектара.

– В Україні цукровий буряк вирощують переважно агрохолдинги і вельми великі господарства через дорожнечу збиральної техніки. А дрібному та середньому фермеру Німеччини вигідно вирощувати цукровий буряк із його невеликими за українськими мірками площами? Отже, це бізнес для великих або дрібних виробників?

— Західна система виробництва цукрових буряків така, що в структурі виробників 80% займають холдинги, що формуються навколо переробника. Це не приватник із 200-300 га. Багато дрібних виробників мають гіркий досвід, коли вирощували буряк, здали і не отримали оплату. З зерновими простіше. Їх можна притримати на складі, почекати, поки з'явиться вигідна ціна. Буряк здають відразу. Ризики вищі.

— Як оцінюєте рівень розвитку насінництва в Україні? Чи не розглядає Strube перспективу відкриття насіннєвого заводу в Україні?

— Історично всі селекційні компанії, що спеціалізуються на виробництві насіння цукрових буряків, не тільки Strube, вирощують їх на Півдні Франції або Півночі Італії. Насіння пшениці Strube вирощує, розмножує і переробляє в різних країнах, і в Україні в тому числі. Наші партнери зараз будують господарство в Корсуні. Ми самі не зважилися і це правильно, оскільки кожен повинен мати свій бізнес. До речі, саме тут у Корсуні-Шевченківському розташовано випробувальні поля Strube по зерновим. У сегменті насінництва пшениці конкуренція набагато вище. Адже однієї фури цукрових буряків (20-21 т) вистачить для посіву на 7-8 тис. га, а пшениці того ж обсягу тільки на 100 га.

Будь-яка компанія з ім'ям турбується про свою репутацію. І я розумію людей, які не довіряють продуктам із України. Але тут багато освічених, кваліфікованих, дуже інтелектуальних фахівців. Так, технічна база господарств відстає, але у нас є можливість проводити контроль якості на базі німецьких лабораторій.

– Сегодня все чаще звучит информация о том, что украинские ученые-аграрии за четверть века так и не научились продвигать свою продукцию, не наладили сбыт и маркетинг отечественных семян. У Strube есть намерение отвоевывать большую долю рынка семян?

— Генетичний потенціал українських зернових дуже великий. Селекційна робота велася тут століттями. Кліматичні умови сприяють виведенню успішних районованих сортів. Так що наукова база є і вона сильна. Ми співпрацюємо з харків'янами по зерновим, беремо у них український матеріал, щоб отримати зимостійкість і посухостійке зерно. А по соняшнику співпрацюємо з Одеським селекційно-генетичним інститутом. Зараз збираємо і допрацьовуємо матеріали, щоб виходити на міжнародний ринок із пропозицією насіння соняшнику.

— В Україні працює багато німецьких бізнесменів, зокрема в агросекторі. Strube працює зі своїми співвітчизниками, аграрними експатами в Україні? Що вони говорять про можливості побудувати німецьку бізнес-модель тут, впровадити європейські інтенсивні технології в українських реаліях?

- Звичайно працюємо з співвітчизниками. Люди, які сюди приїхали, знають: перше, що потрібно зробити, — побудувати дах, під яким стоятиме техніка. Бізнес виходить не у всіх. Багато хто має гіркий досвід спілкування з держструктурами, місцевими олігархами, відчули що таке війна між орендарями за землю — все це для німців незвично. За німецькими традиціями: є домовленість — її потрібно будь-що дотримуватися. Але позитивні зміни за 25 років є. Багато сфер в Україні поліпшуються, наприклад, тепер більше довіри до судової системи.

— Ви вірите, що частка Strube на ринку насіння ростиме?

– Будь-яка компанія, будь-який бізнес цього прагне. Але монополістом бути погано. На будь-якому ринку знайдеться місце всім, кожному, хто хоче знайти і зайняти свою нішу. Звичайно, це важко. Потрібно інвестувати. Прийти і відразу стати мільйонером — не вийде, тим більше в сільському господарстві. Потрібно мати терпіння і любов до цієї країни. Якось один німець пояснив істину, з якою я абсолютно згоден: «Тут є тільки дві можливості, щоб працювати і жити. Україну треба або любити, або ненавидіти. Середини немає». Я повірив і живу за таким принципом.

Оксана Руженкова, o.ruzhenkova@univest-media.com

Світлана Цибульска, s.tsybulska@univest-media.com