Лізу з погреба і — на! На городі вже вона...

У вересні загострилася ситуація на ланах і боротьба на електоральному полі

Що ближче до виборів, то все більше наші політики активізувалися на аграрній ниві. Журналістам роботи - лише встигай... З телевізійних екранів Юлія Володимирівна на Вінниччині на високих підборах з буряком у руці багатозначно розмірковує про важку ситуацію у галузі цукроваріння. На іншому каналі - вже Віктор Федорович десь у корівнику намагається "підняти тваринництво з колін". А потім на "авансцену" виходить Віктор Андрійович і проголошує: його опоненти, мовляв, з буряками й бугаями усе роблять не так і далі розповідає, як треба, щоб було правильно.

Час збирати обіцянки
У цілому ж в уряді прогнозують щасливе для нас життя. Але десь після виборів. Міністерство фінансів з оптимізмом дивиться в майбутнє, розробляючи Держбюджет'2010, закладає зростання ВВП - 3,76%, а інфляцію - 9,7% у річному вимірі. Значно складнішим для уряду є завдання визначитися з найближчими перспективами. З якими фінансово-економічними показниками країна завершить рік нинішній, конкретно сказати у згаданому вище міністерстві не можуть. Звідти повідомили, що є кілька прогнозних варіантів підсумків 2009 року, і всі вони обраховуються в Мінфіні.
У вересні від економіки для пересічного споживача повіяло холодом. Перший місяць осені запам'ятався автолюбителям подальшим подорожчанням бензину. А ще вересень "порадував" істотним подорожчанням "дизельки" у розпал польових робіт, цукру у відповідальний для господинь період консервацій, обвалом гривні та чергами за доларами від Нацбанку за "пільговими" цінами. А попереду - зима зі "споконвічними" газовими проблемами, з неминучими виборами - і це економіці не на користь. Адже немає причин не вірити аналітикам, які прогнозують: варто очікувати на ще більшу кризу в економіці. А вона у нас і так - найкризисніша. Це помітили навіть у Москві. Вищі, ніж у Росії, ціни тільки в Україні, пишуть газети сусідньої держави й підтверджують тезу цифрами. Отже, серед європейських країн найбільше за сім місяців року ціни зросли у нас - на 8,5%. Росія - на другому місці з 8,1%, Білорусь - на третьому з 7,7%. Для порівняння: у середньому по ЄС інфляція становить 0,4%, у США - 2,4%.
Тим часом і на село посипався золотий дощ посулів. Окремим найспритнішим господарям є шанс отримати дещо більше, ніж просто обіцянки. Але тут треба ловити момент. При цьому важливо розуміти, що кількість обіцянок від політиків напередодні виборів росте в арифметичній прогресії, а кількість причин, через які ці обіцянки не будуть виконані, - у геометричній.

Кожній тварі - по парі... мільйонів
Напевне, про те, що з передвиборчої ситуації треба взяти якмога більше, бо завтра буде пізно, розуміють і керівники Міністерства агрополітики. Там знову збираються виводити тваринництво з кризи за наші, платників податків, гроші. Споживчо-аграрний "комунізм" настане у 2015 році. Виробництво молока тоді збільшиться до 20 млн тонн, хоча торік було 11,8 млн. Продукування м'яса у забійній вазі доросте до 4 млн. тонн, а яєць - 17 млрд штук, якщо ще торік, відповідно, було 1,9 млн тонн й 14,9 млрд штук. Зросте середньорічне споживання у нашій країні харчів. Зокрема, кожен громадянин України з'їдатиме 380 кг молока і молочних продуктів (торік було 208 кг), м'яса і м'ясопродуктів - 80 кг (51 кг), яєць - 300 штук (280 шт.).
Нові продовольчі горизонти столичні чиновники сміливо змалювали в оприлюдненому на офіційному сайті Міністерства агрополітики проекті урядової постанови "Про затвердження Державної цільової програми розвитку тваринництва на період до 2015 року".
Звісно, для того, аби досягти "продовольчої повені" в майбутньому, немалі гроші функціонерам потрібні вже зараз. У цілому виконання програми коштуватиме 67,6 млрд гривень, з яких 44,8 млрд має дати Держбюджет і 10 млрд - місцеві бюджети, решта грошей надійде, як пишуть, з інших джерел.
Так, наступного року держава має витратити на реалізацію програми 5,9 млрд гривень. Визначено й шляхи, якими керівники міністерства збираються вести тваринництво за наші гроші до світлого майбутнього. За планами, ставки тепер робитимуться, передусім, на великотоварне господарювання. Фермерські господарства, мовляв, які виробляють лише 1% продукції тваринництва, піднімати надто затратно.
Як годиться, напередодні президентських виборів виробникам тваринницької продукції обіцяно немало. Це і надання пільгових кредитів, різноманітних доплат та компенсацій. І навіть звільнення від ПДВ "операцій з поставок заводами - виготовлювачами техніки та технологічного обладнання для галузі тваринництва; операцій з надання послуг при будівництві та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів; операцій з імпорту сільськогосподарської техніки, технологічного обладнання та устаткування" (коли відповідні аналоги не виробляються в Україні). Водночас документ передбачає відшкодування "з Державного бюджету сільгоспвиробникам витрат на внесення щорічно органічних добрив на 1 га" та "створення культурних пасовищ". Планується запровадити "придбання племінної худоби та птиці на умовах фінансового лізингу", а також "страхування худоби та птиці шляхом здешевлення вартості страхових премій". А "новоствореним фермерським і сімейним господарствам, за умови утримання в них визначеної мінімальної кількості сільськогосподарських тварин" обіцяна фінансова підтримка. Бюджет візьме на себе і "створення мережі акредитованих лабораторій з оцінки якості та екологічної безпечності кормів та отриманої продукції".
Утім, програма ця, швидше, пізнавальна, ніж реальна. З неї можна дізнатися, як занепало тваринництво. Така інформація, що цілком відповідає дійсності, перед виборами хоч і не бажана, але у документі наводиться, аби мати підстави просити побільше грошей. Так ось, порівняно з 1990 роком, в усіх категоріях господарств чисельність корів зменшилась в 2,9, свиней - у 3, птиці - в 1,4 раза. Через втрату економічної заінтересованості у відгодовуванні худоби практично згорнуте кормовиробництво.
Що ж до реалізації, у проекті Держбюджету'2010 коштів на підтримку виробництва продукції тваринництва взагалі не передбачено. Тому, принаймні на майбутній рік, більшість статей програми можна вважати таким собі "заграванням з електоратом".
На валютній голці
Але Бог з ними, з обіцянками. Фантазувати - не торби тягати!.. З реального сумного сьогодення - знову засмутила гривня. Як у тому анекдоті: до магазину "Усе по 9 гривень" завезли долари! Саме цю фразу й можна вважати лейтмотивом економічних подій минулого місяця. Американська валюта в обмінниках упевнено "взяла" психологічний бар'єр у 9 гривень за долар.
Одна із причин інфляційної хвороби - "передвиборна". Як тут устояти національній валюті, коли уряд намагається "латати" бюджетні дірки (за січень-липень Держбюджет країни зведено з дефіцитом 15,352 млрд гривень, зокрема, за перші шість місяців дефіцит становить 10,6 млрд) за рахунок запозичень? Йдеться не про зовнішні кредити. Хоча й вони "грають" на інфляцію. Адже транші МВФ залучають у країну валюту ззовні тільки теоретично. Насправді долари, здебільшого, йдуть на обслуговування зовнішнього боргу. Але якщо міжнародні кредити, які стали звичними, кидають Україну в боргову яму в перспективі, то руйнівну дію запозичень внутрішніх ми спостерігаємо вже тепер. Взяти хоча бдобру, на перший погляд, справу рекапіталізації банків, коли КабМін кинув "рятувальний круг" декільком фінансовим установам.
Вийшло як у тому анекдоті про маленьку дівчинку, котра прийшла в зоомагазин купити кролика:
 - Тобі того маленького сіренького симпатягу з величезними сумними очима чи цього волохатого ледачого білого, - запитує продавець?
 - Знаєте, а моєму удавові все одно!
Так і тут: Нацбанк, рятуючи банки комерційні, з "підказки" уряду, накупив на більш як 10 млрд гривень державних облігацій, що втратили свою привабливість. Простіше кажучи, заплатив величезні гроші за, схоже, безперспективні папери, які не користуються нині попитом у інвесторів. Уряд "закачав" ці кошти в банки, ті, своєю чергою, розрахувалися ними з вкладниками. Куди понесли гроші люди, які так важко "висмикнули" свої заощадження, - здогадатися не складно. Не віддавати ж їх знову на депозит?! Швидше за все, вони кинулися міняти національну валюту на "тверду". Фактично, змушуючи Нацбанк купувати ОВДП, уряд за виручені гривні покриває дефіцит бюджету й сприяє обвалу українських грошей.
Причому - звернули увагу? - в українських владних структурах уже ніхто за обмінники не відповідає. Усі дружно "відстрибнули" вбік. Президент звалює на прем'єра, прем'єр - на Нацбанк. Нацбанк теж начебто не в курсі. Тобто не Нацбанку це справа - відповідати за валютний курс. Хоча шукати в цьому разі крайнього чи там аналізувати економічні причини того, що відбувалося з гривнею, підбираючи наукові пояснення, вже нецікаво. Навіть якщо знати, що обвал національної валюти - спланована акція, для того щоб спонсори кандидатів у президенти ввозили до країни валютні ресурси за дуже вигідним курсом, середньостатистичним громадянам від цього не легше. Повертати вкрадені таким чином з наших зарплат і пенсій гроші ніхто не буде.
Схоже, і Міжнародний валютний фонд запримітив, що з грішми, що він їх щедро позичає на стабілізацію української економіки, відбувається щось нехороше. Інвестори розгублено лише розводять руками, мовляв, транші йдуть, і понад 10 млрд доларів за програмою "стенд-бай" Україна від МВФ вже отримала, а поліпшень як не було, так і немає. Фонд погрожував розірвати навіть з нами відносини, якщо уряд безпідставно почне нарощувати бюджетний дефіцит і розхитувати економічну ситуацію в країні. А щоб мати можливість "замовляти музику" за свої гроші, минулого місяця до нас прибули ревізори. Група фахівців від МВФ взялася пояснювати, яким має бути наш Держбюджет'2010. Без взаєморозуміння не буде і тих мільярдів доларів, що їх фонд обіцяв дати до кінця поточного року.
Тут ми - як наркоман: надійно сидимо на фінансовій голці. Транші хоча б дають змогу сяк-так підтримувати банківську систему і розраховуватися із зовнішніми зобов'язаннями. Без цих грошей країні загрожує дефолт. Але у представників фонду своє бачення економічної стабілізації. Зокрема, МВФ вимагає підняти ціну на газ для населення на 20%. І, починаючи з наступного року, підвищувати на 20% вартість блакитного палива щокварталу. Такий крок, мовляв, покликаний скоротити обсяги держпідтримки "Нафтогазу України". І тут український уряд опинився між молотом і ковадлом. З одного боку - як жити без кредитів? З іншого, - на носі - президентські вибори: Юлія Тимошенко не раз заявляла, що ціни на газ до кінця року будуть стабільні. Але, схоже, усі крапки над "і" щодо "газових цін" наші керманичі наважаться розставити вже після волевиявлення громадян. Поки ж, звикаємо працювати в умовах економічної невизначеності.

"Гудбай", великий урожай!
Тепер - про поля не електоральні, а реальні. Ситуація з посівною - "не дуже". Закладати озимими основу майбутнього зернового врожаю заважає погода. У грунті бракує вологи, тому у деяких господарствах зважилися сіяти в суху землю, сподіваючись на близькі дощі. Адже оптимальні строки сівби безповоротно спливають. Хоча, і крім погоди, проблем у аграріїв вистачає.
Під урожай'2010 у господарствах усіх форм власності мають намір висіяти 9,1 млн гектарів озимих - на мільйон гектарів більше, ніж минулої осені. Зробити це планують не зовсім сільгосппідприємства - такий оптимістичний прогноз Мінагрополітики оприлюднив Укрінформ. Але навіть у пророкуваннях на офіційному рівні правдиво уточнюється: по зерновій групі очікується скорочення площ. За інформацією МінАП, озимими на зерно буде засіяно на 5,7% менше, ніж торік, - 7 млн 783 тис. гектарів. Зокрема, під озиму пшеницю аграрії мають намір віддати 6,3 млн, ячмінь - 1 мільйон, жито - 465 тис. гектарів.
Зі столичних кабінетів особливих проблем з осінньою сівбою не спостерігається. Там відзначають високу забезпеченість аграрного комплексу пально-мастильними матеріалами і добривами. Мовляв, коштів бракує хіба що у дрібних фермерів, які обробляють невеликі наділи. Тим часом, відзначає АПК-Інформ, поточні дані опитування щорічного дослідження "Україна: посівна'2010. Прогноз урожаю основних сільськогосподарських культур у 2010 році" показують, що деякі сільгоспвиробники країни зовсім відмовилися від сівби озимих. Основна причина - не вистачає грошей на проведення посівної. В умовах подорожчання бензину і "дизельки", добрив, інших украй потрібних для осінніх сільгоспробіт ресурсів багатьом агроформуванням доводиться обирати: вкладати кошти у врожай наступного року чи збирати пізні зернові, буряки, соняшник.
Водночас узяти господарству кредит - проблема. Комерційні банки фінансують сільгоспроботи неохоче. А коли й позичають гроші, то під чималі відсотки. На таких умовах залучати кредитні кошти більшість господарств не поспішають. За інформацією АПК-Інформ, лише 6% середніх і великих сільгосппідприємств пролонгували кредити терміном від 12 до 36 місяців. При цьому процентна ставка становить від 20 до 27%, що в рази вище, ніж у багатьох країнах об'єднаної Європи.
Ділять, ділять - не поділять
Із зібраним також проблеми. У суперечку між вітчизняними виробниками та переробниками соняшнику втрутитися минулого місяця довелося навіть Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин. Під час засідання народні депутати шукали шляхи врегулювання конфлікту. Насіння цієї культури очікується зібрати майже 5,5 млн тонн. Причому суха погода вересня сприяла соняшниковим жнивам. Здавалося б, у аграріїв, які цьогоріч не змогли заробити на зернових, з'явилася можливість підправити свій фінансовий стан за рахунок продажу соняшнику. Адже сировина користується попитом, заводи у намаганні заготувати її для переробки платять від 2 до 2,4 тисяч гривень за тонну. Ціну можна вважати непоганою - вона, приміром, більш ніж удвічі вища, ніж на пшеницю, а були роки, коли за соняшник не давали й по тисячі гривень. Але окремі керівники сільгосппідприємств і такою ситуацією не задоволені. Справедливою ціною вважають 3 тис. гривень, а переробників звинувачують у монопольному становищі. Мовляв, усе тому, що існує 13-відсоткове митне обмеження на вивезення насіння за кордон. У іншому разі ціна була б ще вищою. Представники переробних підприємств під час засідання комітету наводили свої розрахунки: у господарствах, що сіють-збирають власною технікою, собівартість тонни насіння соняшнику цьогоріч не перевищує тисячі гривень. А в тих, що використовують орендовану техніку, - в межах 1300 гривень за тонну. Насіння дешевше за 2 тис. гривень за тонну ніхто не продає. Тож рентабельність виробництва у середньому сягає до 50 відсотків.
У такому разі аграріям можна поспівчувати - усім важко. Але добробут селян, за який "воюють" окремі аграрні лобісти, - лише привід. Головна мета для трейдерів тепер - домогтися скасування згаданого 13-відсоткового мита на експорт насіння соняшнику. В асоціації виробників олії "Укроліяпром" стверджують, що нині розробляється відповідний законопроект. Там переконують: робиться це задля отримання торгівцями надприбутків. Інше пояснення, справді, важко відшукати. Адже майже кожна друга продана на світовому ринку тонна олії - експортована з України. Тобто, завдяки чинному миту, наша держава відправляє за кордон не виключно сировину, тобто соняшник, а олію. То хто від цього виграє і хто програє?
Програє українська економіка. Адже наша країна перебуває серед лідерів не лише за обсягами експорту олії, але й, попри згадане мито, - й за обсягами продажу за кордон соняшникового насіння. Але значно більше його йде на переробку всередині країни. Навіть неекономісту зрозуміло: це - зарплати працівникам, додаткові робочі місця... Причому Україна має потужності, які дають змогу переробити у півтора раза більший урожай, ніж очікуваний цьогоріч. Те, що левова частка врожаю залишається всередині країни, вигідно олійно-екстракційним заводам і сільгоспвиробникам, які отримують від переробників непогані гроші.
Така, на перший погляд, "дрібничка": шрот, цінний білковий корм - після переробки надходить на тваринницькі ферми. Погодьтесь, за нинішньої, вигідної для країни, ситуації навіщо шукати "добра від добра": як закликають трейдери - скасовувати мито, щоб завантажувати соняшником переробні потужності десь за кордоном?
Аргумент трейдерів, на мою думку, виглядає малопереконливим. Мовляв, від скасування мита виграють сільгоспвиробники, котрі почнуть отримувати за вирощене ще більшу ціну. Навряд чи. Адже зернові у нас експортуються без жодних обмежень, та ціни на них залишаються низькими. А якщо й зростають, доходи, швидше, перетікають у кишені не аграріїв, а тих самих торгівців.
Серед потерпілих від можливого скасування мита на соняшник опиниться Державний бюджет, бо недоотримає значних прибутків. Ще одна неприємність відміни мита стосується нас, споживачів. Якщо врожай насіння "втече" за кордон, олія в крамницях, швидше за все, подорожчає.
Напевне, такої думки притримуються й у парламентському комітеті.
Миколу Присяжнюка, голову комітету, непокоїть, що саме у розпал соняшникових жнив знову з'являються ініціативи щодо розроблення законопроекту про скасування мита.
 - Хотів би, щоб сільгоспвиробники, переробники, міністерство, наука, асоціації все-таки без політичних, без законодавчих ініціатив депутатів знайшли порозуміння. Сьогоднішня ситуація у сфері виробництва насіння і соняшникової олії нагадує фільм "Богатые тоже плачут". Тобто галузь у сільському господарстві сьогодні є флагманом - без державної підтримки динамічно розвивається. І, попри це, існує конфлікт, що може цю галузь "покласти на лопатки", - наголосив Микола Присяжнюк.
Добре, хоч у чомусь перемагає здоровий глузд.

Дружба дружбою,
а цукор - нарізно
А ось цукрові ціни у крамницях ніяк не вгамовуються. Попри втручання прем'єра. Нашим керманичам довелося звертатися до сусідньої Білорусі, щоб продали 50 тис. тонн цукру. Але делегати звідти повернулися ні з чим. Білоруси запропонували за свою продукцію занадто високу ціну - 550 доларів за тонну. Звичайно, це трохи нижче за світову, але за такого опту сенсу робити закупівлю, вважають перемовники, справді немає. Адже за рахунок поставок дешевого білоруського цукру український уряд розраховував "збити" ціну на солодкий продукт на роздрібному ринку в себе. Лише за кілька місяців вона зросла майже удвічі. Якщо ще навесні кілограм цукру вроздріб коштував 3,5-4 грн, то нині - вже 7-8 гривень. Тому якщо "на виході" сябри просять у перерахунку близько 5 гривень за кілограм, плюс доставка, та ще по дорозі "потрібні люди" в Україні наваряться - справді дорого. У такій ситуації, схоже, вигідніше купити солодкий пісок на наших заводах.
Окремі компанії, як повідомляють, і тепер готові реалізувати його по 4600 гривень за тонну (це ж треба - скільки наварюють на продукті посередники, поки він доїжджає до прилавків!). Отож основна причина подорожчання білоруського, українського або будь-якого іншого цукру - наявність спекулянтів у схемі реалізації. Якщо апетити посередницьких структур зменшити, не довелося б шукати по світу дешевий цукор. І це - елемент державної політики. Але що зробити, якщо багато хто з тих, хто наразі при владі, одночасно керують і бізнес-структурами. Отож і не дивно, що чимала частина дешевого цукру з державних засіків, який "викидали", щоб побороти спекулятивні ціни в період консервації, бізнес-структурам і перепала. Насамперед не скривдили себе "королі" кондитерської справи. На цю галузь припадає третина всього внутрішнього споживання цукру. І вже у вигляді карамелі солодкий продукт пішов, переважно, на експорт, приносячи чималі навари "цукерковим" хазяям.
Нам, споживачам, у цьому разі керівники держави радять почекати, коли в Україні на повну потужність запрацює маховик переробки буряку. Ближче до середини осені, мовляв, і ціни на солодкий пісок самі собою вгамуються.

Галина Квітка