Кукурудза на зрошенні

Сьогодні в Україні функціонують 17 зрошувальних систем, які розраховані на забезпечення поливу близько 2,17 млн га земель. Проте їхній нинішній стан і технічні можливості дають змогу поливати лише 943 тис. га зрошуваних земель (43% від наявних). Фактично ж, за статистичними даними, останніми роками вони забезпечують полив у середньому 650–700 тис. га. Отже, близько 1,4 млн га сільгоспземель не використовуються як зрошувані, хоча до таких належать. Найбільш зрошуваною областю на сьогодні залишається Херсонщина, де із наявних 426,8 тис. га зрошуваних земель у поливному режимі використовується близько 320 тис. га (74%).

Першочергово для мене як мешканця північного регіону країни використання зрошувальних машин як додаткових систем, механізмів у процесів вирощування сільськогосподарських культур — це лише додаткові витрати. Адже є безліч енергоефективних технологій ґрунтообробітку, які дають змогу займатися землеробством навіть у зонах ризикованого землеробства. Проте після відвідування низки господарств Херсонської та Миколаївської областей дійшов висновку, що не все так просто, як здається на перший погляд.

ЗРОШЕННЯ — ЦЕ ВПЕВНЕНІСТЬ У МАЙБУТНЬОМУ

«Останніми десятиліттями внаслідок поступового потепління клімату спостерігається стійка тенденція до суттєвого збільшення числа років із посухами. На разі кожен рік можна охарактеризувати як посушливий, а кожен другий — як гостро посушливий», — говорить керівник фермерського господарства «Урожайне» (Каланчацький район, Херсонщина) Андрій Мочалін. Яскравим підтвердженням того є висока різниця за роками врожайності сільськогосподарських культур, вирощуваних в умовах без зрошування. З 5 тис. га, які перебувають у обробітку підприємства, половина земель — без зрошування. Щоправда, слід зазначити, що профілюючою культурою в господарстві є рис, який вирощують у спеціальних чеках, а під зрошуванням методом дощування сьогодні перебувають лише 156 га. Окрім рису, в господарстві вирощують такі культури, як сою, соняшник, озимий та ярий ячмінь, кукурудзу.

«Південь України — це зона ризикованого землеробства. Отримати стабільні врожаї без зрошування тут просто неможливо. І ведення в наших умовах агробізнесу без зрошування — це свого роду лотерея, в якій ти можеш виграти один раз на три роки. Наприклад, цього року врожайність зернових на зрошуванні становила 55–75 ц/га, водночас урожайність на цьому самому полі без зрошування (господарство використовує кругові машини, особливістю експлуатації яких є наявність незрошуваних зон у кутах полів) становила 20 ц/га. І на цей рік це ще й багато — на моїй практиці були роки, коли врожайність зернових на цих ділянках становила й 3 ц/га. Тобто висіваєш 180–200 кг/га, а збираєш 300. В ці роки ми навіть роздумували про доцільність збирання такого врожаю. На прибуток навіть ніхто й не сподівається», — продовжує пан Андрій.

Тому зрошування в південному регі­оні — це запорука стабільності господарювання та взагалі самого існування сільгоспвиробництва. Звісно, є підпри­ємства, яким вистачає одного прибуткового року із трьох. Проте, зазвичай, ці господарства довго не затримуються в такому стані «лавірування» й «сходять із дистанції». «Зрошування — це не тільки благо для твоїх рослин, а й твоє власне здоров’я, це твій зовнішній вигляд щодня. Коли ти маєш міцний сон і кожного ранку встаєш повен сил, а не коли ти просинаєшся змучений від нав’язливих думок про врожай, прибуток і… взагалі про перспективи існування…», — говорить молодий керівник.

Найпоширенішим способом механізованого поливу в Україні, як і в інших країнах, де застосовують зрошення, є дощування. Одна з важливих його переваг — подібність механізму зволоження ґрунту й рослин до природного випадання опадів, рівномірність поливу, зволоження не тільки ґрунту, а й приземного шару повітря, поліпшення мікроклімату та створення сприятливіших фізіологічних умов для нормального життя рослин. Вартість таких машин, ясна річ, досить суттєва, проте потрібно чітко розуміти, що в умовах півдня повернення інвестицій у обладнання для зрошування є найшвидшим порівняно з інвестиціями в інші види сільськогоспо­дарського обладнання, навіть такі як трактори, комбайни тощо.

«Є два показники, за якими можна судити про ефективність і доцільність використання зрошування. Це питомі витрати на гектар, які, звісно ж, будуть вищі на зрошуванні, ніж без нього, та питомі витрати на отриману тонну продукції. І саме в останньому показнику і є весь секрет. Ні для кого не є таємницею, що вирощування сільськогосподарської продукції — це, передусім, інвестиції в основні технологічні складові: обробіток ґрунту, закупівлю насіння, добрив, техні­ки, витрати на оплату праці людей, задія­них у сільгоспвиробництві, тощо. Без них — нікуди. І якщо говорити про гектарні витрати, то вони є орієнтовно однаковими для господарств певного регіону. Проте головним ресурсом і гарантом, без якого неможливо отримати врожай, є вода. І якщо не забезпечити нею господарство — “вихлоп” від витрачених коштів, як це прикро, буде дорівнювати нулю. Тому ми просто змушені думати не лише про те, чим та як нагодувати рослину, створити сприятливі умови для її розвитку, а й додатково думати, як її напоїти.

Проте така турбота — не даремна! За правильного підходу ми маємо можливість максимально розкрити генетичний потенціал рослин і виростити максимальні врожаї. У такому разі ми отримуємо більше тонн із одиниці площі, а це — менші питомі витрати на одиницю вирощеної продукції в цілому. Тому лише цей показник може точно охарактеризувати ефективність зрошування», — говорить Євген Гарбуз, інженер ТОВ «Агро-співдружність» (Генічеський район, Херсонська область).

«БУТИ, ЧИ НЕ БУТИ — ОСЬ В ЧОМУ ПИТАННЯ»

Проте думати про окупність машин тут не доводиться, адже зрошувальна машина на півдні — це не якась диковинка чи забаганка, це звичайна одиниця техніки (як, наприклад, трактор), яка конче потрібна для успішної роботи.

ТОВ «Агро-співдружність» є одним із гігантів агропідприємництва в Херсонській області, яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур на зрошуванні. З 22 тис. га оброблюваної землі на сьогодні в господарстві 15 тис. га — на зрошенні.

Основними культурами, які вирощують на зрошуванні, є соя, пшениця, ріпак, соняшник, ячмінь. Цього року також вирішили оцінити можливості кукурудзи.

«Ми давно зрозуміли, що без зрошування в нашому регіоні жити не можна. Врожайність соняшнику без зрошування становить 6–7 ц/га, зі зрошуванням — 36–40 ц/га, тобто різниця практично в шість разів, — говорить інженер ТОВ “Агро-співдружність”. — У такому разі термін окупності машини становить три-п’ять років. Усе залежить від кон’юнктури ринку та врожайності».

Щодо додаткових витрат під час зрошування, то це орієнтовно 1000 грн/га за один прохід зрошувальної техніки. Тобто якщо сою потрібно «пролити» за сезон 10–12 разів, то додатково на гектар витрачається 10–12 тис. грн. Для соняшнику потрібно лише чотири поливи, тому витрати на зрошення його посіву становлять 4000 грн/га за сезон.

Своєю чергою, Олексій Новак, заступник голови правління СТОВ «Мрія» (в обробітку — 2000 га, з яких половина — під зрошуванням, зокрема в Білозерському районі, Херсонщина), акцентує увагу на тому, що господарю­вати зі зрошуванням — це не лише ста­більність у роботі, а й висока відпові­дальність. Адже помилка хоча б у одному технологічному процесі може призвести до значних фінансових збитків. «Якщо ми затрачаємо шалені кошти на зрошування, ми, звісно ж, прагнемо їх не лише “відбити”, а ще й заробити на життя та розвиток господарства. Зрошування — це першочергово інтенсивна технологія, де потрібно чітко розбиратися у всьому, причому комплексно: особливості поливу й живлення культур, система їхнього захисту тощо. Все повинно бути відшліфоване до ідеалу», — упевнено говорить керівник.

На зрошуванні у СТОВ «Мрія» вирощують лише кукурудзу. Середня її врожайність становить близько 10–12 т/га за собівартості її виробництва в господарстві 5 т/га. За таких умов термін окупності зрошувальних машин становить один-два роки.

СПРАВА НЕ ЛИШЕ В ДОЩУВАЛЬНІЙ МАШИНІ

Окремо слід сказати про машини, які використовують у відвіданих нами господарствах. «Конструкція дощувальної машини є незмінною впродовж 50 років. Проте в ній усе було настільки правильно продумано, що ефективність цих машин, яка доведена роками, є досить високою й сьогодні. Звісно, є відмін­ності в конструкції різних виробників, а відповідно, й цінова політика різна. Проте, як показує досвід роботи, головним на сьогодні залишається комунікація представників виробника чи дилерів із господарствами та техніч­ний супровід під час уведення зрошувальних машин і полів у експлуатацію», — говорить Олександр Єрмолаєв, агроном ФГ «Нива» (Снігурівський район, Миколаївська область).

Сьогодні у господарстві «Нива» працює п’ять дощувальних машин, серед яких дві вже досить старі конструкції вітчизняного виробництва. Враховуючи державну компенсацію та відносно меншу вартість машин, порівняно із закордонними, логічно було б придбати зрошувальні агрегати вітчизняного виробництва. Проте новими помічниками в господарстві стали машини Western від компанії «АМАКО».

Геннадій Мельчуцький, директор ТОВ «Агротрудівник» (Вітовський район, Миколаївська область), поділився своїм негативним прикладом роботи зі зрошуванням: «Раніше до організації зрошування був комплексний підхід: перед його впровадженням обов’язково брали аналізи води, проводили її моніторинг за різними показниками й оцінювали ефективність зрошування комплексно — враховуючи не лише економічні, а й екологічні показники. Сьогодні ж ці роботи не провадять, і аграрії кинуті напризволяще. Наприклад, попереднього сезону я мав намір отримати два врожаї з одного поля (дякувати Богу, погодні умови нашого регіону дають змогу це зробити!), тобто я інтенсивно працював зі зрошуванням. Проте через низьку якість води ми отримали практично повністю засолений ґрунт й уже цього року змушені припинити зрошування цього поля.

Крім того, в нас були, та й слід бути відвертими, залишаються донині, амбіт­ні плани — поставити на свої поля цього та наступного року ще чотири машини для зрошування. Проте зі зміною вартості води та енергоносіїв ми не виходимо на ті економічні показники, які закладали під час розрахунку у своїх планах. Тому на разі змушені призупинити реалізацію проєктів зрошування», — говорить директор підприємства.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи, можна сказати, що зрошування для господарств південних регіонів — це не забаганка, а основа існування. За правильної організації зрошування дає змогу максимально ефективно використовувати затрачені ресурси й отримувати поруч із високими показниками врожайності високу рентабельність виробництва.

А. Сухина

a.sukhina@univest-media.com

журнал «Пропозиція», №9, 2019 р.