Контроль за «нестандартним» зберіганням зерна

На сьогодні в Україні багато аграрних фірм та холдингів, що займаються вирощуванням та зберіганням зернових культур, будують елеваторні комплекси або використовують новітні бункери та силоси для зберігання зерна, які забезпечують оптимальні умови для безпечного та тривалого зберігання зернової продукції та обладнані сучасними засобами контролю за станом зерна.

Н. Ящук, канд. с.-г. на­ук,
НУБіП Ук­раїни

Ра­зом із тим, у нашій країні ви­ро­щу­ван­ням зер­но­вих зай­ма­ють­ся і не­ве­ликі підприємства та фер­мерські гос­по­дар­ст­ва, які для зберіган­ня в кра­що­му ви­пад­ку ви­ко­ри­с­то­ву­ють зви­чайні підло­гові скла­ди різної ємності, з відсутністю будь-яких за­собів для охо­ло­д­жен­ня, гер­ме­тич­но­го кон­сер­ву­ван­ня і тим більше за­собів кон­тро­лю за про­дукцією.
 
Особ­ливі ви­мо­ги до збе­ре­жен­ня ок­ре­мих куль­тур
Не­за­леж­но від спо­со­бу зберіган­ня і ви­ду схо­вищ розміщу­ють, зберіга­ють та кон­тро­лю­ють зер­но кож­ної партії ок­ре­мо. Під час розміщен­ня зер­но­вих мас у схо­ви­щах вра­хо­ву­ють: вид, тип, сорт зер­на; по­каз­ни­ки якості і пов’язані з ни­ми мож­ли­вості ви­ко­ри­с­тан­ня йо­го за тим чи іншим при­зна­чен­ням; стійкість кож­ної партії зер­на за різних умов зберіган­ня.
Більшість зер­но­вих куль­тур ма­ють подібні вла­с­ти­вості, у з в’яз­ку з чим  по­тре­бу­ють од­на­ко­вих умов та кон­тро­лю в про­цесі зберіган­ня. Особ­ли­ву ува­гу слід приділя­ти зер­ну ку­ку­руд­зи й го­ро­ху, насінню олійних куль­тур і  сої.
За од­на­ко­вої во­ло­гості і тем­пе­ра­ту­ри під час зберіган­ня зер­но ку­ку­руд­зи ди­хає енергійніше, ніж зер­но інших злаків, що по­яс­нюється йо­го підви­ще­ною гігро­скопічністю че­рез силь­но роз­ви­не­ний за­ро­док. Так, за во­ло­гості 16% на ка­ча­нах ку­ку­руд­зи швид­ко роз­ви­ва­ють­ся плісняві гри­би, а за 14–15%, за умо­ви рівномірно­го роз­поділен­ня во­ло­ги, роз­ви­ток мікро­ор­ганізмів при­зу­пи­няється.
Ви­со­та на­си­пу су­хо­го зер­на ку­ку­руд­зи у схо­вищі не об­ме­жується, але для зер­на се­ред­ньої су­хості в теп­лу по­ру ро­ку (тем­пе­ра­ту­ра ви­ще 10°С) во­на має ста­но­ви­ти не мен­ше 2–2,5 м. Пе­ред за­кла­дан­ням на три­ва­ле зберіган­ня зер­но обов’яз­ко­во охо­ло­­джу­ють до тем­пе­ра­ту­ри на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща.
Ку­ку­руд­за різних типів че­рез особ­ли­вості бу­до­ви зер­на і не­од­на­ко­ву гігро­скопічність ро­го­подібної та бо­рош­ни­с­тої ча­с­тин зберігається по-різно­му. Так, кре­ме­ни­с­та ку­ку­руд­за стійкіша про­ти дії чин­ників на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща і гриб­них за­хво­рю­вань, порівня­но із зу­бо­подібною, особ­ли­во бо­рош­ни­с­тою.
Для насіння олійних куль­тур ха­рак­тер­ним є ви­со­кий вміст жи­ру, який не здат­ний зв’язу­ва­ти і ут­ри­му­ва­ти во­ло­гу так, як білки і крох­маль. Та­кож на збе­ре­жен­ня насіння олійних куль­тур знач­но впли­ває підви­ще­ний вміст у ньо­му лу­ще­них і би­тих насінин. В ос­танніх по­шко­д­жується за­ро­док і  гіркне жир, во­ни швид­ко пліснявіють.
Насіння со­няш­ни­ку надійно зберігається ли­ше за во­ло­гості ниж­че 7% і тем­пе­ра­ту­ри не ви­ще 10°С. За во­ло­гості 8% і тем­пе­ра­ту­ри 20°С во­но мо­же зберіга­ти­ся 1,5 міся­ця, за 10°С — 4,5, за 1°С — по­над 6 місяців.
Са­мозігріван­ня насіння олійних куль­тур з підви­ще­ною во­логістю відбу­вається особ­ли­во швид­ко. Це по­яс­нюється тим, що насіння ди­хає, в ос­нов­но­му, за­ рахунок жи­рів, які за окис­нен­ня виділя­ють більшу кількість  теп­ла, ніж вуг­ле­во­ди. Са­мозігріван­ня різко зни­жує якість насіння. То­му ос­нов­на умо­ва три­ва­ло­го та без­печ­но­го зберіган­ня насіння олійних — до­ве­ден­ня йо­го до су­хо­го ста­ну.
У період вес­ня­но­го по­тепління слід сте­жи­ти за тим, щоб у ма­су охо­ло­д­же­но­го насіння не по­трап­ля­ло теп­ле і зво­ло­же­не повітря. За ви­яв­лен­ня підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри в на­си­пу йо­го не­обхідно охо­ло­ди­ти, а за по­тре­би і про­су­ши­ти.
Насіння сої мож­на зберіга­ти ли­ше за кри­тич­ної во­ло­гості (10–12%), оскільки во­но здат­не швид­ко і в значній кількості по­гли­на­ти во­ло­гу з на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща. Ве­ли­ка кількість білка в сої ство­рює спри­ят­ливі умо­ви для роз­вит­ку плісня­вих грибів, особ­ли­во на по­шко­­дже­но­му зерні. То­му насіння сої слід пе­ремішу­ва­ти обе­реж­но, а пе­ред за­кла­дан­ням на  зберіган­ня очи­с­ти­ти від би­тих та по­шко­д­же­них зе­рен.
Зер­но го­ро­ху та­кож лег­ко розтріскується при уда­рах (во­ло­ге і си­ре — мен­ше, су­хе — більше). То­му під час про­ве­ден­ня «оз­до­ров­чих» за­ходів не мож­на за­сто­со­ву­ва­ти ма­ши­ни удар­ної дії, а під час очи­щен­ня та пе­реміщен­ня го­ро­ху ство­рю­ють умо­ви для за­побіган­ня трав­му­ван­ню зер­на.
Якість зер­на го­ро­ху про­тя­гом кількох років зберіган­ня за тем­пе­ра­ту­ри ви­ще 20°С, навіть за оп­ти­маль­ної во­ло­гості 11–12%, погіршується, во­но темніє і гіркне. У схо­ви­щах ви­со­та на­си­пу зер­на го­ро­ху се­ред­ньої су­хості (14–16%) до­пу­с­кається до 3 м, а во­ло­го­го (16–18%) — не більше 2 м. У теп­лий період ро­ку ви­со­ту на­си­пу го­ро­ху змен­шу­ють. Си­ре зер­но зберіга­ти не мож­на.
Та­ким чи­ном, ос­нов­ною умо­вою три­ва­ло­го та без­печ­но­го зберіган­ня зер­но­вих, зер­но­бо­бо­вих та олійних куль­тур за відсут­ності су­час­них кон­тро­ль­о­ва­них схо­вищ є до­ве­ден­ня зер­но­вої ма­си до су­хо­го ста­ну.
Од­нак, навіть ко­ли зер­но бу­ло ви­су­ше­не до ста­лої низь­кої во­ло­гості, у про­цесі зберіган­ня йо­го стан погіршується за низ­ки при­чин: низь­ка по­чат­ко­ва якість зер­но­вої ма­си,  не­пра­виль­не охо­ло­д­жен­ня зер­на, не­на­леж­не спо­с­те­ре­жен­ня за зер­ном у про­цесі зберіган­ня та по­га­ний кон­троль за шкідни­ка­ми. Кож­на з цих при­чин мо­же бу­ти зве­де­на до мініму­му за пра­виль­ної ор­ганізації зберіган­ня та кон­тро­лю за про­дукцією.
От­же, спо­с­те­ре­жен­ня за кож­ною партією зер­на ор­ганізо­ву­ють ок­ре­мо та на­ма­га­ють­ся ве­с­ти йо­го про­сти­ми, але до­сить надійни­ми ме­то­да­ми.

Кон­троль за зер­ном під час зберіган­ня
Ос­нов­ни­ми по­каз­ни­ка­ми, за яки­ми під час си­с­тем­но­го спо­с­те­ре­жен­ня мож­на без­по­мил­ко­во виз­на­чи­ти стан зер­но­вої ма­си, є її тем­пе­ра­ту­ра і во­логість, склад домішок, за­ра­женість шкідни­ка­ми, якісні по­каз­ни­ки (колір і за­пах). У партіях насіннєво­го зер­на до­дат­ко­во пе­ревіря­ють йо­го схожість і енергію про­ро­с­тан­ня.
Періодичність пе­ревірки ста­ну зер­но­вої ма­си за ок­ре­ми­ми по­каз­ни­ка­ми за­ле­жить від ста­ну зер­на, стійкості під час зберіган­ня, умов зберіган­ня (по­ра ро­ку, кліма­тичні особ­ли­вості місце­вості, тип схо­ви­ща, ви­со­та на­си­пу).
   Ос­нов­ною при­чи­ною псу­ван­ня зер­на є відсутність кон­тро­лю за йо­го тем­пе­ра­ту­рою у на­си­пу. Не­за­довільний кон­троль за тем­пе­ра­ту­рою вик­ли­кає пе­реміщен­ня во­ло­ги від однієї ча­с­ти­ни зер­но­вої ма­си до дру­гої, де во­на мо­же на­гро­ма­д­жу­ва­ти­сь і при­зво­ди­ти до псу­ван­ня зер­на. Низь­ка тем­пе­ра­ту­ра у всіх ділян­ках зер­но­вої ма­си є по­каз­ни­ком її до­б­ро­го ста­ну і свідчить про якісні умо­ви збе­ріган­ня.
На­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще (на­вко­лишнє повітря, стіни схо­ви­ща) і фізіологічні про­це­си, які пе­ребіга­ють у зер­новій масі, мо­жуть ство­рю­ва­ти не­од­на­ко­ву тем­пе­ра­ту­ру в різних ділян­ках на­си­пу. То­му не­обхідно виз­на­ча­ти тем­пе­ра­ту­ру в різних ша­рах зер­но­вої ма­си.
Підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри зер­но­вої ма­си, що не відповідає зміні тем­пе­ра­ту­ри на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща, свідчить про ак­тивізацію фізіологічних про­цесів і по­ча­ток са­мозігріван­ня. То­му, спо­с­теріга­ю­чи за зер­ном, потрібно од­но­час­но вра­хо­ву­ва­ти тем­пе­ра­ту­ру повітря на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща та все­ре­дині схо­ви­ща. Періодичність виз­на­чен­ня тем­пе­ра­ту­ри за­ле­жить від ста­ну зер­на за во­­ло­­гістю і три­ва­лості йо­го зберіган­ня. Зер­но за во­логістю поділя­ють на су­хе, се­ред­ньої су­хості, во­ло­ге й си­ре  (табл. 1).
Тем­пе­ра­ту­ру свіжозібра­но­го зер­на (перші три місяці після зби­ран­ня) вимірю­ють щод­ня, як­що во­но во­ло­ге чи си­ре; се­ред­ньої су­хості — один раз у  три дні; су­хо­го — не рідше од­но­го ра­зу у 15 днів; во­ло­го­го та си­ро­го, що зберігається за тем­пе­ра­ту­ри ниж­чої за
10°С — двічі на де­ка­ду (табл. 2–4).
Де­що іншою є ча­с­то­та виз­на­чен­ня тем­пе­ра­ту­ри за умов зберіган­ня насіннєво­го зер­на, але во­на та­кож за­ле­жить від йо­го ста­ну і періоду
зберіган­ня (табл. 5).
Для вимірю­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри ви­ко­ри­с­то­ву­ють залізні чи де­рев'яні тер­мо­штан­ги, а за ве­ли­кої ви­со­ти зер­но­во­го на­си­пу ко­ри­с­ту­ють­ся до­дат­ко­вою штан­гою, яку на­гвин­чу­ють на штан­го­вий тер­мо­метр. Спо­с­те­ре­жен­ня ве­дуть за кож­ною партією, шта­бе­лем, засіком. По­верх­ню на­си­пу ве­ли­кої партії зер­на для зруч­ності умов­но роз­би­ва­ють на секції по 50–100 м2 і за кож­ною ве­дуть спо­с­те­ре­жен­ня. Як­що зер­но на­си­па­но ша­ром 1,5 м, мож­на виміря­ти тем­пе­ра­ту­ру в од­но­му шарі. Ко­ли ж ве­дуть спо­с­те­ре­жен­ня за насіннєвим ма­теріалом за ви­со­ти на­си­пу по­над 1,5 м, тем­пе­ра­ту­ру виз­на­ча­ють у трьох ша­рах: на гли­бині 30–50 см від по­верхні, все­ре­дині на­си­пу і біля підло­ги. Після кож­но­го вимірю­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри тер­мо­штан­ги пе­ре­став­ля­ють у ме­жах засіки або секції на 2 м, щоб по­сту­по­во об­сте­жи­ти всю зер­но­ву ма­су.
Для вимірю­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри зер­на, що зберігається, ви­ко­ри­с­то­ву­ють та­кож еле­к­т­ро­тер­мо­ме­т­ри ЕТЗ-58 та напівпровідни­кові тер­мо­ме­т­ри МТ-54. Тер­мо­ме­т­ри вста­нов­лю­ють у за­хи­ще­них від пря­мих со­няч­них про­менів місцях. Три­валість вимірю­ван­ня — 25–30 хв.
Особ­ли­во ре­тель­но кон­тро­лю­ють шар зер­но­вої ма­си, розміще­ний на відстані 30–50 см від підло­ги схо­ви­ща і 30–75 — від по­верхні на­си­пу. Ад­же відо­мо, що в цих ша­рах частіше за все відбу­вається го­ри­зон­таль­не по­ша­ро­ве са­мозігріван­ня зер­на. За цієї са­мої при­чи­ни ве­ли­ку ува­гу звер­та­ють на ділян­ки зер­но­вої ма­си, розмішені вздовж стін схо­ви­ща.
 На­весні особ­ли­ву ува­гу звер­та­ють на ха­рак­тер підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри на­сам­пе­ред у верх­нь­о­му шарі, що при­ля­гає до півден­но­го бо­ку на­си­пу. Як­що тем­пе­ра­ту­ра насіння підви­щується швид­ко і це не пов’яза­но із підви­щен­ням тем­пе­ра­ту­ри повітря на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща, тре­ба вжи­ти терміно­вих за­ходів що­до йо­го охо­ло­д­жен­ня. Стан та­ко­го насіння кон­тро­лю­ють щод­ня.
   Дру­гим за важ­ливістю по­каз­ни­ком, який ха­рак­те­ри­зує стан зер­но­вої ма­си під час зберіган­ня, є во­логість. Йо­го виз­на­ча­ють по­ша­ро­во, що дає змо­гу ма­ти інфор­мацію про рівномірність роз­поділу во­ло­ги. Роз­ша­ру­ван­ня зер­но­вої ма­си за во­логістю свідчить про міграцію во­ло­ги і пе­ребіг про­цесів її по­гли­нан­ня та ви­па­ро­ву­ван­ня. От­же, для за­побіган­ня  ут­во­рен­ню діля­нок зер­но­вої ма­си з підви­ще­ною во­логістю слід не­гай­но вжи­ва­ти за­хо­ди що­до йо­го ліквідації.
Хо­ча пе­реміщен­ня во­ло­ги мо­же відбу­ти­ся в будь-який час, ко­ли тем­пе­ра­ту­ра відрізняється в різних ча­с­ти­нах схо­ви­ща, най­кри­тичнішим є  період, ко­ли теп­ле зер­но зберігається за низь­ких зи­мо­вих тем­пе­ра­тур. За­зви­чай за­кла­да­ють на зберіган­ня зер­но за  йо­го тем­пе­ра­ту­ри 10–25°С. При цьо­му схо­ви­ще із зер­ном містить 30–60% повітря, яке має та­ку са­му  тем­пе­ра­ту­ру, як і зер­но. Пізньої осені або ран­ньої зи­ми се­ред­ня тем­пе­ра­ту­ра зни­жується до -5°С і навіть ниж­че, що вик­ли­кає охо­ло­д­жен­ня зер­на і повітря біля стін схо­ви­ща. Внаслідок цьо­го відбу­вається пе­реміщен­ня теп­ла і во­ло­ги, ут­во­рюється кон­ден­сат, як ре­зуль­тат — по­ша­ро­ве са­мозігріван­ня зер­на з ут­во­рен­ням на йо­го по­верхні кірки.  Для віднов­лен­ня вен­ти­лю­ван­ня усієї ма­си зер­на, йо­го  по­верх­ня має бу­ти очи­ще­на від кірки.
Під час по­тепління у вес­ня­ний період, а та­кож за умо­ви зберіган­ня хо­лод­но­го зер­на в теплі місяці во­ло­га та­кож мо­же пе­реміщу­ва­ти­ся та вик­ли­ка­ти са­мозігріван­ня.
Хо­лодними ран­ками не­обхідно про­во­ди­ти пе­ревірку внутрішньої сто­ро­ни да­ху на на­явність кон­ден­са­ту чи льо­ду, пе­ред тим як сон­це нагріє дах. Та­ка кон­ден­сація во­ло­ги май­же завжди є оз­на­кою пе­реміщен­ня во­ло­ги і ча­с­то вка­зує на по­га­ний стан зер­на.
Рівень во­ло­гості су­хо­го і се­ред­ньої су­хості зер­на пе­ревіря­ють не рідше од­но­го ра­зу на місяць, во­ло­го­го, си­ро­­го — один раз на тиж­день та після кож­ної до­роб­ки (очи­щен­ня, сушіння, вен­ти­лю­ван­ня). Кон­троль за во­логістю насіннєво­го ма­теріалу, що зберігається на­си­пом, здійсню­ють не рідше двох разів на місяць, а та­кож після кож­но­го йо­го пе­реміщен­ня та об­роб­ки. Особ­ли­во ре­тель­но спо­с­теріга­ють за во­логістю не­клас­но­го насіння. Во­логість виз­на­ча­ють у зраз­ках, які відби­ра­ють з кож­ної засіки або секції.
Для швид­ко­го виз­на­чен­ня во­ло­гості зер­на в гос­по­дар­ст­вах ви­ко­ри­с­то­ву­ють різно­го ро­ду во­ло­гоміри, ро­бо­та яких грун­тується на вла­с­ти­во­с­тях зер­на — діеле­к­т­ричній про­ник­ності та еле­к­т­ро­провідності. До­сить по­ши­ре­ни­ми й точ­ни­ми на сьо­годні є во­ло­гоміри FARMPRO, KETT, WILE-55, WILE-65, WILE-66 та ін.
   До­дат­ко­вим фак­то­ром ви­яв­лен­ня псу­ван­ня зер­но­вої ма­си під час зберіган­ня є зміна у ній  скла­ду та кількості домішок. Особ­ли­во ха­рак­тер­ний цей по­каз­ник для фракцій зіпсо­ва­них зе­рен сміттєвої домішки та ча­ст­ко­во поїде­них і по­темнілих зе­рен зер­но­вої домішки. Збільшен­ня відсот­ка запліснявілих, поїде­них, по­темнілих або зіпсо­ва­них зе­рен свідчить про не­спри­ят­ливі умо­ви зберіган­ня.
За­зви­чай кількість та­ких зе­рен збільшується у ре­зуль­таті роз­вит­ку мікро­ор­ганізмів, ко­мах і кліщів або ут­во­рен­ня осе­редків са­мозігріван­ня в по­чат­ко­вих стадіях роз­вит­ку. То­му під час виз­на­чен­ня засміче­ності особ­ли­ву ува­гу звер­та­ють на вміст за­зна­че­них ви­ще фракцій домішок. Уваж­ний ог­ляд усіх зе­рен у на­важці, взя­тої для виз­на­чен­ня домішок, до­по­ма­гає своєчас­но ви­я­ви­ти по­ча­ток ут­во­рен­ня ак­тив­них осе­редків плісня­ви на за­род­ках ок­ре­мих зе­рен.
   Над­зви­чай­но не­обхідним є та­кож де­таль­ний кон­троль за ста­ном зер­но­вої ма­си що­до за­ра­же­ності її шкідни­ка­ми хлібних за­пасів. Від дає змо­гу вчас­но ло­калізу­ва­ти або повністю зни­щи­ти кліщів та ко­мах.
Пе­ревіря­ють за­ра­женість зер­но­вої ма­си, що зберігається у схо­вищі, шля­хом ок­ре­мо­го досліджен­ня точ­ко­вих проб за ша­ра­ми (у верх­нь­о­му, се­ред­­ньо­му і ниж­нь­о­му). Насіння у на­си­пу пе­ревіря­ють на за­ра­женість шкідни­ка­ми хлібних за­пасів за­леж­но від йо­го тем­пе­ра­ту­ри та во­ло­гості в певні стро­ки (табл. 6). У разі ви­яв­лен­ня шкідників вжи­ва­ють не­гай­них за­ходів що­до ліквідації за­ра­же­ності ни­ми насіння.
За­ра­женість шкідни­ка­ми про­до­воль­чо­го зер­на пе­ревіря­ють що­де­ка­ди за тем­пе­ра­ту­ри ви­ще 10°С, раз у 15 днів — ниж­че 10°С та один раз у місяць — за тем­пе­ра­ту­ри ниж­че 0°С. Зра­зок для виз­на­чен­ня за­ра­же­ності шкідни­ка­ми зер­на ма­сою 1 кг відби­ра­ють у най­менш вен­ти­ль­о­ва­них ча­с­ти­нах на­си­пу.
   Під час три­ва­ло­го зберіган­ня зер­на у ти­по­вих зер­но­с­хо­ви­щах сільсько­го­с­по­дарсь­ких підприємств не­обхідно си­с­те­ма­тич­но про­во­ди­ти йо­го ор­га­но­леп­тич­не оціню­ван­ня. Свіже зер­но має нор­маль­ний за­пах, ха­рак­терні колір і блиск. Роз­ви­ток у зер­новій масі не­ба­жа­них про­цесів су­про­во­­д­жується зміною по­каз­ників свіжості. Зо­к­ре­ма, ут­во­рен­ня спе­цифічно­го спир­то­во­го за­па­ху вка­зує на інтен­сив­не ана­ероб­не (без до­сту­пу повітря) ди­хан­ня зер­но­вої ма­си, а по­ява затх­ло­го за­па­ху плісня­ви свідчить про ак­тив­ний роз­ви­ток мікро­ор­ганізмів. Со­ло­до­вий за­пах вка­зує на про­ро­с­тан­ня зер­на і насіння. Зміна ко­­льо­­­ру (по­темніння зер­на) свідчить про по­ча­ток про­це­су са­мозігріван­ня. За ви­яв­лен­ня за­пахів різно­го по­хо­д­жен­ня зер­но­ву ма­су відра­зу провітрю­ють і охо­ло­д­жу­ють. Для свіжозібра­но­го зер­на — обов’яз­ко­ве періодич­не провітрю­ван­ня.
   Під час зберіган­ня сор­то­во­го насіннєво­го зер­на обов’яз­ко­во пе­ревіря­ють йо­го схожість і енергію про­ро­с­тан­ня,  не рідше од­но­го ра­зу в два місяці. Ці по­каз­ни­ки свідчать про стан зер­но­вої ма­си під час зберіган­ня. Най­дов­ше енергію про­ро­с­тан­ня та схожість зберігає зер­но пше­ниці та ку­ку­руд­зи, менш дов­говічне зер­но яч­ме­ню і вівса, най­менш дов­говічне — жи­та.
Ор­ганізацію і техніку спо­с­те­ре­жен­ня за зер­но­ви­ми ма­са­ми про­во­дять  відповідно до чин­них інструкцій, ок­ремі по­каз­ни­ки якості зер­на і насіння виз­на­ча­ють згідно зі стан­дарт­ни­ми ме­то­ди­ка­ми, а ре­зуль­та­ти за всіма по­каз­ни­ка­ми у хро­но­логічно­му по­ряд­ку за­но­сять у жур­нал спо­с­те­ре­жень.
От­же, ли­ше чітке до­три­ман­ня інструкцій і ме­то­дик аналізу ста­ну партій зер­на, кон­троль пра­виль­ності ор­ганізації йо­го зберіган­ня на підприємствах різно­го сту­пе­ня ос­на­щен­ня та своєчас­не вжи­ван­ня тих чи інших за­ходів тех­но­логічно­го по­ряд­ку (провітрю­ван­ня, охо­ло­д­жен­ня, зне­за­ра­жен­ня, сушіння та ін.) за­без­пе­чує три­ва­ле зберіган­ня зер­но­вої ма­си з мінімаль­ни­ми кількісни­ми та
якісни­ми втра­та­ми.