Спецможливості
Технології

Карантинні шкідливі організми кукурудзи в Україні

10.11.2009
2131
Карантинні шкідливі організми кукурудзи в Україні фото, ілюстрація
курурудзяне поле

Кукурудза - одна з найпродуктивніших злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового й технічного використання. 

 

Із загального валового світового виробництва зерна кукурудзи на продовольчі та технічні цілі використовують по 15-20, а на корм худобі -  60-65 відсотків.

У світі виробляють щорічно близько 700 млн т зерна кукурудзи. Лідером у виробництві та найбільшим експортером зерна є США. Третину всіх посівних площ (28,6-35 млн га) у Сполучених Штатах засівають кукурудзою на продаж за кордон. Урожайність сягає 9-10 т/га. У США виробляють 267,5 331,2 млн т кукурудзи, що становить половину всього світового урожаю культури, з них 44,5-61,9 млн т експортують, а більша частина припадає на внутрішнє споживання, що становить 230,7-261,7 млн т. Імпортують близько 0,3-0,5 млн тонн.

В Україні кукурудза належить до основних фуражних культур, оскільки вона є важливим джерелом забезпечення сільськогосподарських тварин концентрованими кормами, силосом та зеленою масою. Зважаючи на наявність у нашій країні значних площ цієї цінної культури, є велика небезпека поширення карантинних та некарантинних шкідливих організмів кукурудзи.

Комахи-фітофаги

Із наукових джерел відомо, що кукурудзою може живитися близько 400 видів комах. Проте шкодочинність багатьох із них або не доведено, або вона незначна. На території України налічують майже 190 видів комах, які здатні чинити різний патологічний вплив на рослини кукурудзи. Серед них вирізняють: коваликів - темного (Agriotes obscurus L.), посівного (А. sputator L.), смугастого (A. lineatus L.), степового (А. gurgistanus Fald.) західного (А. ustulatus Schall.), широкого (Selatosomus latus F.), блискучого (S. aeneus L.); чорнишів - мідляка кукурудзяного (Pedinus femoralis L.), широкогрудого (Blaps lethifers Marsch.); лускокрилих - кукурудзяного стеблового метелика (Ostrinia nubilalis Hb.), лучного метелика (Margaritia sticticalis L.); сарану перелітну, яка в Україні має два підвиди - азіатський (Locusta migratoria migratoria L.) і середньоросійський (L. migratoria rossica Uv et Zol.) тощо.

Деякі комахи здатні переносити збудників хвороб кукурудзи або сприяти інфікуванню рослин унаслідок пошкоджень, які вони спричиняють. Вважають, що вірусні та бактеріальні хвороби здебільшого передають сисні шкідники: попелиці, цикадки, клопи, які в період вегетації майже завжди у великій кількості живуть на хлібних і пасовищних злаках.
Однак особливу увагу слід приділити карантинним видам. В Україні до "Переліку регульованих шкідливих організмів" (2006 р.) внесено такі види: Diabrotica barberi Smith & Lawr. - північний кукурудзяний жук, D. speciosa Ger. - діабротика особлива, D.vіrgifera vіrgifera Le Conte - західний кукурудзяний жук, D. undecimpunctata undecimpunctata Man. - південний кукурудзяний (західний плямистий) жук, Spodoptera eridania Cram. - південна совка, S. frugiperda J.E. Smith - кукурудзяна листяна совка, S. littoralis Boisd. - єгипетська бавовникова совка, Limonius californicus Mann. - каліфорнійський ковалик, Listronotus bonariensis Kus. - аргентинський злаковий довгоносик, Melanotus communis Gyll. - ковалик загальний, Stenocarpella macrospora (Earle) Sutton - диплодіоз кукурудзи, Pantoea stewartii subsp. stewartii (Smith) Mergaert et al. - бактеріальне в'янення кукурудзи, Maize dwarf mosaic virus - карликова мозаїка кукурудзи.

Західний кукурудзяний жук зафіксовано в списку обмежено поширених в Україні видів, проти нього спрямовано зусилля служб карантину й захисту рослин країни.

Рід Diabrotica spp. налічує близько 338 видів, розповсюджених у Центральній і Південній Америці. Економічне значення мають десять видів. У Північну Америку проникли шість видів, з яких шкоди кукурудзі завдають три (фото 2). Друга їхня назва - corn rootworms (кукурудзяні кореневі черв'яки). Для території України вони є досить шкідливими разом із бавовниковою совкою та кукурудзяним стебловим метеликом. У США під кукурудзою близько 32 млн га посівів, з них майже 12 млн заселені цим шкідником.

Останнім часом у літературі з'явилося багато публікацій у зв'язку з поширенням у західних областях України західного кукурудзяного жука, що є дуже небезпечним шкідником для злакових, кукурудзи, бобових, гарбузових, складноцвітих.
Кукурудзяного жука D. virgifera вперше зафіксували 1909 р. в США на цукровій кукурудзі. До 1955 р. він обмежувався західною частиною цієї області. Протягом 1955-1970 рр. вид поширився переважно в східному напрямку, на основний ареал D. barberi, а також локальними вогнищами з'явився в західних штатах. Поширенню жука територією США сприяли величезні площі під кукурудзою і недотримання сівозміни. Щорічні збитки в країні, з урахуванням втрат урожаю та витрат на проведення хімічних обробок, сягають 1 млрд дол. Вид D. virgifera, крім США та Мексики, зареєстровано в Центральній Америці: Коста-Ріці, Гватемалі, Нікарагуа. В 1992 році його вперше зареєстрували на європейському континенті.
Вид D. barberi нині поширений у Північній Америці: Канаді та США.

Інші види Diabrotica spp. характеризуються більше південним розповсюдженням, охоплюючи Центральну та Південну Америку: вид D. speciosa поширений в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Перу, Уругваї; D. undecimpunctata - у південних штатах США (Арізона, Колорадо, Каліфорнія, Орегон).

Для України, де кукурудзу вирощують як зернову й кормову культуру на площі в межах 1,7-2,4 млн га, або приблизно на 14% загальної площі орного клину, види діабротики можуть створити чимало проблем. Останніми роками зростають також площі зернової кукурудзи. Вони коливаються в межах 1,3-2,2 млн га, що становить від 37,1 до 62,9% загальної посівної площі культури. Лідери з вирощування кукурудзи: Закарпаття (25,8%); серед областей Лісостепової зони - Чернівецька (21,2%), Полтавська (18,7%), Харківська (13,9%) області; Степової - Одеська (18,1%), Дніпропетровська (16,5%), Донецька (11,8%) області.

Основною кормовою рослиною всіх видів роду Діабротика є кукурудза, а для личинок іноді й інші злакові рослини. Жуки можуть живитися також злаковими, айстровими, бобовими, гарбузовими. Личинки молодших віків, живлячись, підрізають дрібні корінці рослин.

Західний кукурудзяний жук за рік утворює одну генерацію. Нижній температурний поріг розвитку становить 11,1°С. Дорослі особини найактивніші в сутінках і на світанку. Оптимальна температура для яйцекладки - 18°С. Самки відкладають яйця в грунт на глибину до 35 см. Максимальна кількість яєць міститься в 15-сантиметровому шарі грунту. Зимують яйця, які витримують холод до 10°С. Личинки відроджуються навесні, в травні, коли грунт прогрівається до 11°С, і відразу починають живитися коренями кукурудзи. Період їхнього розвитку триває три-чотири тижні: за температури 16°С він завершується через 71 день; за 20°С триває до 65 днів; за 22°С - 38 днів. Личинок у грунті можна виявляти аж до початку серпня, пік їхньої кількості простежується в травні-червні.

З часу першого виявлення на континенті діабротика поширилася в регіоні ЄОЗР у Боснії, Герцеговині, Хорватії, Чехії, Словенії, Сербії, Словаччині, Югославії, Болгарії, Італії, Угорщині, Румунії, Польщі, Італії, Україні.

Новий для Європи шкідник загрожує великими збитками сільському господарству. Вперше його виявили в червні 1992 р. на кукурудзяному полі в районі Сурчина, що неподалік Бєлградського міжнародного аеропорту. Протягом 1993-1994 рр. шкідник поширився на відстань 40-50 км від першої точки своєї появи. Цьому сприяли великі площі посівів кукурудзи. Маючи швидкість просування 20-25 км за рік, шкідник уразив понад 200 тис. га посівів цієї культури.

Існує думка, що на територію Югославії шкідник потрапив ще на початку або в середині 80-х років минулого століття. Перші ознаки пошкодження помилково визначили як пошкодження дротяниками та підгризаючими совками. Незважаючи на всі встановлені карантинні й винищувальні заходи, вогнище локалізувати не вдалося. Внаслідок природної швидкості просування (близько 80 км за рік), жука в 1995 р. зареєстрували вже в Угорщині та Хорватії, в 1996 - в Румунії, Боснії, Герцеговині. В 1997 р. в Сербії він заполонив близько 53 тис. км2. У 1998 р. вогнища виявили поблизу міжнародного аеропорту Марко Поло в Італії та в Болгарії, а в 2000 р. шкідник з'явився в Словаччині, на околицях Мілану (Італія) та в Швейцарії (Лугано).

Сусіднє розміщення значних територій посівів кукурудзи, сприятливі кліматичні умови створюють можливості активного розмноження західного кукурудзяного жука та його швидкого поширення. Адже нині величезні території під кукурудзою є в Румунії (близько 3 млн га), Франції (2 млн га), Югославії (1,5 млн га), Угорщині (1,2 млн га) та Україні (1,2 млн га). Вони становлять близько 60% усіх площ кукурудзяних полів у Європі.

На Україні перші особини D. virgifera було виявлено в серпні 2001 р. у феромонних пастках у прикордонній смузі Закарпатської області, що вказувало на повне заселення шкідником території Угорщини, а можливо, й Румунії. Враховуючи природну міграцію шкідника, здатність перелітати за вегетаційний сезон на значні відстані, можна припустити, що він потрапив до нас з вогнищ цих країн. Таким чином, постала реальна загроза для рослинних ресурсів України.
У 2008 р. західного кукурудзяного жука було зареєстровано на старих вогнищах Закарпатської і Львівської областей та поодинокі особини виявили на нових територіях: у Галицькому, Надвірнянському та Рогатинському районах Івано-Франківської області (близько 50 га) і в Чортківському, Монастирському, Теребовлянському районах на Тернопіллі (близько 240 га), (дані Укрголовдержкарантину). Слід зазначити, що надмірна кількість опадів у другій половині літа 2008 р. спричинила великі паводки та суттєво вплинула на економічні й екологічні показники в багатьох галузях сільського господарства західних областей України та Одеської обл. Саме цей період збігається з відродженням імаго та інтенсивною яйцекладкою діабротики. Змивання великої кількості поверхневого шару грунту та селеві потоки - один із шляхів проникнення виду на нові території. Значні площі посівів кукурудзи в південних регіонах України, особливо в Одеській області, атипові погодні умови створили сприятливе підгрунтя для розселення кукурудзяного жука в нових регіонах та збільшили ймовірність його виживання. Про результати обстежень посівів кукурудзи в 2009 р. говорити рано, але слід привертати увагу та інформувати населення щодо проблеми можливої появи діабротики в цих регіонах.

Північний кукурудзяний жук (D. Barberi) (фото 1) разом з іншими видами роду Diabrotica є одним із головних шкідників кукурудзи в Канаді та США. Дорослі жуки можуть живитися й іншими рослинами з родин злакових, айстрових, бобових, гарбузових, тоді як личинки - лише злаковими.

Зимують яйця у верхньому шарі грунту. Молоді личинки живляться тонкими корінцями, старші - серцевиною кореня. Температурний поріг розвитку - 11,1°С. Личинки розвиваються за температури 20°С до 65 днів. Дорослі особини найактивніші в сутінках і на світанку. Оптимальною для яйцекладки є температура 18° Цельсія.

Діабротика особлива (D. speciosa) живиться коренями кукурудзи, пшениці, земляного горіха, сої, картоплі та інших сільськогосподарських культур. Дорослі жуки - широкі поліфаги. Їхню шкодочинність зафіксовано більш ніж на 60-ти видах рослин, переважно овочевих. Але перевагу вони надають гарбузовим.

Вид D. speciosa зимує під рослинними рештками на стадії імаго. Він  витримує незначні похолодання. Самки відкладають близько 1000 яєць біля основи рослин-господарів у приповерхневому шарі грунту. За оптимальних умов личинки відроджуються через вісім днів, а розвиваються за 25 днів. Заляльковується в грунті в овальних комірках. Стадія лялечки триває шість днів.

Цікаво, що у північній частині Аргентини за рік розвивається близько трьох генерацій. У тропічних країнах зі спекотним  і вологим кліматом D. speciosa може розвиватися безперервно.

Південний кукурудзяний жук (D. undecimpunctata Man) (фото 3). - широкий поліфаг. На відміну від попередніх видів, імаго віддають перевагу рослинам з родини Гарбузових та пошкоджують кукурудзу, арахіс, сою, батат. Перевагу надають квіткам, суттєво зменшуючи утворення плодів, чим різняться з D. vіrgifera та D. barberi. D. undecimpunctata є найшкодочиннішими в південній частині свого ареалу, віддаючи перевагу огіркам та іншим гарбузовим, земляному горіху. Кукурудза є другорядним джерелом живлення. Для кукурудзи шкідник має значення як переносник збудників бактеріальних та вірусних хвороб. Зимує в грунті на стадії імаго. У північній частині ареалу розвивається одне покоління за рік. Самка відкладає яйця в приповерхневий шар грунту при основі стебла рослин-господарів. Загалом одна самка відкладає від 200 до 1200 яєць

Ознаки пошкодження листоїдів із роду Діабротика. Імаго живляться листками, пилком, пасмами та верхівками молодих качанів. У період цвітіння кукурудзи молоді особини залишають на листках білуваті поздовжні смуги. Живлення генеративними органами призводить до зменшення кількості зерен у качанах та зниження врожайності (фото 8).
Коли зникає пилок і пасма всихають, дорослі особини перелітають на поля кукурудзи (фото 6), засіяні пізніше, або на поля інших рослин-господарів. Особливо їх приваблює в рослинах родини Гарбузових речовина кукурбітацин, тож вони поїдають сіянці огірків та гарбузів.

Оскільки личинки живляться коренями рослин (фото 4, 5), сильно пошкоджені рослини в'януть і передчасно всихають за посушливих періодів. Стебло деформується. Рослини вилягають, якщо коренева система зруйнована більше ніж на 50%. Виявити пошкоджені личинками рослини не складно. У другій половині літа вони мають прив'ялий вигляд. Збільшенню кількості шкідника сприяють великі площі під кукурудзою, висока щільність посіву, рясні зрошення або дощі.
Пошкоджена личинками D. speciosa і D. undecimpunctata кукурудза виростає до 20-50 см, рослини передчасно жовтіють, але здатні утворювати зерно. Внаслідок живлення імаго на листках з'являються отвори. Внутрішнє пошкодження личинками стебел призводить до відмирання меживузлів.

Усі листоїди добре літають, а тому імаго можуть поширюватися внаслідок перельотів протягом літа. Повітряні потоки сприяють поширенню жуків на досить значні відстані, що іноді сягає сотень кілометрів. У пошуках корму дорослі особини перелітають на поля кукурудзи та інших культур у місцевості, де вони ніколи раніше не бували. На нові території перелітають, в основному, самки, отже, їхня роль у територіальному поширенні дуже важлива. Найактивніше переміщення відбувається протягом перших двох-трьох годин на світанку і двох-трьох годин перед заходом сонця. Так, у США швидкість розповсюдження і закріплення шкідника на нових територіях в 1909-1948 рр. була 20 км/рік, а в 1953 р. в Канаді вона зросла до 50-55 км/ рік.

Встановлено, що перенесення яєць, личинок та лялечок жуків можливе з транспортом, залишками грунту, що прилипає до насіння, знаряддями праці. Статевозрілі жуки мігрують самостійно, їхньому поширенню сприяє вітер. За міжнародної торгівлі найбільш ймовірне розповсюдження шкідника відбувається з картоплею та земляним горіхом.
Щоб уникнути негативного впливу західного кукурудзяного жука на зернове господарство західного регіону, було розроблено комплекс заходів щодо проведення моніторингу в прикордонній зоні Західного й Південно-Західного регіону України та в районах міжнародних аеропортів.

Обов'язковими стали протруювання насіння інсектицидами, що певною мірою знижує пошкоджуваність кореневої системи, та внесення грунтових інсектицидів у міжряддя кукурудзи у вогнищах шкідника.
Застосовують також інсектицидну обробку проти дорослих особин західного кукурудзяного жука на всіх кукурудзяних полях у вогнищах (фосфорорганічні препарати, піретроїди). Здійснюють два обприскування: перше - на початку липня, друге - в кінці.

Заборонено перевезення щойно зібраного зерна із заражених шкідником зон за межі регіону. Ввезення насіннєвого матеріалу і товарних партій кукурудзи з-за кордону дозволяється тільки за погодженням із Головною державною інспекцією з карантину рослин України за наявності карантинного дозволу на імпорт та фітосанітарного сертифіката країни-експортера.

Встановлено обмеження на вирощування кукурудзи в монокультурі. Основним заходом боротьби у даний період є дотримання сівозміни з насиченням її зерновими (крім кукурудзи) злаковими та багаторічними бобовими культурами. Висівати кукурудзу на тому самому полі можна не раніше, ніж через три роки.
Після збирання врожаю поля кукурудзи потрібно обов'язково глибоко переорати, сприяючи глибшому промерзанню грунту, що зумовить часткову загибель яєць діабротики.
У програми селекції науково-дослідних установ додано ще одне завдання: вивести стійкі до західного кукурудзяного жука сорти й гібриди кукурудзи, сої та інших культур.
Завдяки впровадженню таких заходів в Україні, можна забезпечити контроль над даним карантинним шкідником.

Серед тих видів, яких на сьогодні немає в межах України, слід звернути увагу на совок: єгипетську бавовникову - Spodoptera littoralis (фото 12), азіатську бавовникову - S. litura (фото 13, 14, 15), південну - S. eridania - та кукурудзяну листяну - S. frugiperda (фото 10, 11). Усі види є поліфагами. Однак кожний із них небезпечний для кукурудзи. Особливо гусениці. Саме вони завдають шкоди зеленим рослинам (кореням, стеблам, качанам).

У межах субтропічного та тропічного ареалу єгипетська бавовникова совка є головним сільськогосподарським шкідником. Вид протягом року здатний заселяти численні економічно значимі культури. Гусениці знижують продуктивність рослин, об'їдаючи на них листки та генеративні органи. За сприятливих умов росту й розвитку популяції зниження врожаю може сягати 75%. Орієнтовним порогом шкодочинності єгипетської бавовникової совки є чотири-п'ять особин на 1 м2 площі культур.

У Європі збитки від єгипетської совки до 1937 р. були мінімальними. Проте тепер шкідник має величезне економічне значення для країн Південної Європи. За даними ЄОЗР, обидва види можуть бути шкідниками захищеного грунту в країнах Центральної та Північної Європи. Так, заражені азіатським видом сільськогосподарські культури втрачають до 75% урожаю. Підраховано, що в Індії 2, 4, 8 гусениць на одній рослині тютюну зменшують урожай, відповідно, на 23, 44, 50%. У Японії за середньої кількості 4,8 гусениці 4-го віку на рослині врожай знижувався на 10%, тоді як 2, 3 і 1 личинки совок зменшували врожай баклажанів та перцю в теплицях на 10 відсотків.

Більшість культурних рослин ушкоджується внаслідок екстенсивного живлення гусениць - вони повністю об'їдають стебло. На бавовнику листки сильно уражуються, в насіннєвих коробочках є великі отвори, з яких звисають екскременти, їхній колір варіює від жовто-зеленого до темно-зеленого. Гусениць можна виявити на листках, а також у грунті під цими рослинами. Листки тютюну, уражені шкідником, розвиваються нерівномірно, мають червоно-коричневе забарвлення, провідні шляхи та основа стебла можуть бути перегризені. Стебла кукурудзи часто мінуються, а молоді зерна в качанах - погризені.

До 1968 р. в боротьбі з єгипетською бавовниковою совкою успішно застосовували метилпаратіон, але з часом у шкідника проявилася стійкість до цієї речовини. Відтоді стали послуговуватися фосфорорганічними препаратами, синтетичними піретроїдами та іншими інсектицидами. Але у переважній більшості випадків у комах до них розвивалася стійкість або змішана стійкість. Примусове обмеження застосування їх на бавовнику в Єгипті припинило появу нової резистентності. Хімічні препарати, які використовують у боротьбі зі шкідниками роду Spodoptera, включають також регулятори росту комах. Інтегровані методи боротьби зі шкідниками за одночасного створення сприятливих умов для корисних членистоногих передбачають ручне збирання яйцекладок, використання мікробних пестицидів та регуляторів росту комах. Застосовують і феромони, які, повільно виділяючись, запобігають спаровуванню комах. За використання цих заходів зменшується потреба в звичайних інсектицидах. Деякі країни, зокрема Індія, зацікавлені у використанні антифідантів чи екстрактів, а також продуктів рослинного походження, таких як азадирахтин і екстракт Azadirachta indica.

У боротьбі з азіатською бавовниковою совкою була проведена оцінка діяльності вірусу ядерного поліедрозу, як паразити відмічено також гриби та мікроспоридії. На чисельність популяції впливають паразитичні нематоди, зокрема Neoplectana carpocapsae. Однак практичного застосування ці біоконтролюючі об'єкти не набули. Єгипетська бавовникова совка стійка також і до Bacillus thuringiensis, ефективними виявилися лише деякі штами.

Ускладнення заходів боротьби із совками криється в особливостях біології цього виду. Зокрема, самки азіатської та єгипетської совок відкладають від 1000 до 2000 яєць з нижнього боку листка, прикриваючи їх лусочками (золотаво-коричневими волосками), у вигляді купок по 300-500 штук у кожній. Максимальна кількість коливається від 1500 до 4000 штук на одну самку. Висока температура й низька вологість впливають на репродуктивність імаго. Тривалість життя метеликів - чотири-десять днів.

За сприятливих умов гусениці відроджуються через чотири дні, в зимовий період процес затягується до 11-12 днів. Гусениці в період розвитку проходять шість віків, за температури 25...26°С він триває 15-23 дні. В разі зниження температури гусениці часто проходять ще один, додатковий, вік, і їхній розвиток може затягнутися до трьох місяців (наприклад, єгипетська бавовникова совка, розвиваючись на оранжерейних хризантемах в Європі, подовжує свій розвиток). Молоді гусениці першого-третього віків удень живляться групами, залишаючи епідерміс непошкодженим, активно пересуваються. Гусениці після четвертого-шостого віку розповзаються і вдень значну частину часу проводять у грунті, харчуючись переважно вночі або рано вранці.

Личинки заляльковуються на глибині 3-5 см. Стадія лялечки проходить у земляних колисочках і триває близько 11-13 днів за температури 25°С. Життєвий цикл азіатської бавовникової совки триває п'ять тижнів.
У Японії з травня до жовтня розвивається чотири покоління шкідника, у вологих тропіках щороку може бути вісім, у Японії - чотири, в Індії - три покоління. У тропіках, де виражена зміна сезону, в період дощів розвивається кілька поколінь, в сухий період шкідник перебуває в стадії лялечки.

Оптимальними умовами для розвитку кукурудзяної листяної совки є температура в 28°С. Для розвитку лялечки потрібні нижчі температури. У тропіках за рік розвивається до чотирьох-шести поколінь, у північних регіонах - одне-два покоління. За температури нижче 0°С усі стадії шкідника гинуть.

Совки поширюються переважно із транспортними засобами, які перевозять сільськогосподарську продукцію. Яйця й гусениць виявляють на посадковому матеріалі, зрізаних квітах та овочах. У нічний час метелики летять на відстань у середньому 250-500 м, максимум - на 1500 метрів.

В Україну совки можуть потрапити із будь-яким декоративним матеріалом чи з плодами томатів, баклажанів, качанами кукурудзи, кошиками корзинками соняшнику, коробочками бавовнику, квітами хризантем, трояндами, саджанцями. Тому садивний матеріал рослин-господарів повинен надходити із територій вирощування, на яких проведено інспектування й продукція є вільною від шкідника протягом кількох попередніх місяців.

У разі виявлення шкідника продукцію повертають або знищують у пункті ввезення. У пункті надходження партію підкарантинної продукції оглядають іще раз, якщо виявлено шкідника, її піддають переробці або знищують. Заражені плоди, квіти у пасажирів вилучають та знищують. За виявлення шкідника в посівах, щоб локалізувати, ліквідувати чи зменшити його кількість, використовують комплексну систему боротьби: вручну збирають яйцекладки, застосовують феромони, хімічні та мікробіологічні препарати, а також агротехнічні заходи. Серед останніх - оранка грунту, регулювання поливів, метод принадних посівів.

Аргентинський злаковий довгоносик - Listronotus bonariensis Kus. (фото 16) - уперше введено в список регульованих некарантинних видів для території України в 2006 році. Поширений у країнах Південної Америки: Аргентині, Болівії, Бразилії, Чилі, Уругваї; в Австралії та Новій Зеландії. Пошкоджує рослини з родин злакових (особливо райграс і кукурудзу), капустяних та бобових. Кукурудза - одна з улюблених культур. Інформація про економічно відчутні наслідки збитків на кукурудзі надходить переважно із Нової Зеландії, куди вид було завезено з насінням злакових трав. Відомостей про шкодочинність виду в Південній Америці немає. Це ще раз підтверджує той факт, що місцеві види на батьківщині не завдають відчутних втрат флорі регіону, натомість створюють серйозну загрозу природним і культурним агроценозам унаслідок інтродукції.

Личинки живляться всередині стебел, пошкоджують вегетативні та генеративні пагони, спричинюючи їхню загибель, крихкість стебел та вилягання. Насіння з таких рослин втрачає схожість. Личинки можуть спричинити також передчасне дозрівання та утворення плюсклого насіння. На молодих сходах жуки пошкоджують паростки при основі. У цій фазі вони ушкоджують рослини найбільше: прогризають кінчики листків у вигляді віконець, плям чи смуг, залишають волокнисті екскременти. Личинки, живлячись у нижній частині стебел, спричинюють пожовтіння молодих листків. На пошкоджених пагонах помітні отвори - місця виходу личинок останнього віку.

В умовах Нової Зеландії аргентинський злаковий довгоносик розвивається в двох-трьох генераціях. Тривалість життя імаго - 62-179 днів, яєць - 10-30, личинок - 50-66 (мають чотири віки), лялечок - 7-15 днів. Самка за 40 днів відкладає близько 35 штук яєць. У кожному пагоні розвивається по одній личинці. Вони прокладають ходи в стеблах, минаючи міжвузля, й проникають навіть до верхівок пагонів. Личинки останнього віку прогризають вихідні отвори в стеблах, і залишаючи їх, заляльковуються в грунті на глибині 5-6 міліметрів.

Потрапити на територію України самостійно вид не може через віддаленість територій поширення, але його можуть завезти із залишками грунту, на стадії лялечки в насінні злаків та багаторічних трав.

Згідно з рекомендаціями ЄОЗР, на завезення насіння рослин-господарів L. bonariensis із Нової Зеландії, Австралії та Південної Америки треба запроваджувати обмеження. Імпортери зобов'язані надати фітосанітарний сертифікат на насіння злакових культур з обов'язковим визнанням вільної зони від шкідливого організму (відповідно до МСФЗ № 29).
Ковалик загальний - Melanotus communis Gyll. - поширений у США. Суттєві економічні збитки вид завдає цукровій тростині, картоплі (до 45%), кукурудзі. Істотні ушкодження можливі також на селері, стручковому перці, моркві, сорго, пшениці.

Для північних штатів США ковалик загальний є типовим видом. В ентомокомплексі на полях кукурудзи його налічують 87% від загальної кількості всіх шкідників.
Зимують личинки й жуки. Шкідливою стадією коваликів є личинки - дротяники (фото 17). Вони розвиваються три-п'ять років, щорічно линяючи й живлячись коренями рослин. Личинки останнього віку заляльковуються в грунті на глибині 15-30 см. Відроджені імаго живляться пилком квітів 7-39 днів і зимують. На початку літа жуки залишають місця зимівлі, додатково живляться пилком та нектаром квітів, відкладають яйця й відмирають.
На пошкоджених коваликом посівах сходи зріджені. Рослини мають пригнічений вигляд, тонкі, прив'ялі й пожовклі стебла. У бульбах картоплі та коренеплодах моркви личинки старших віків залишають отвори завглибшки 1-3 мм і діаметром 2 міліметри.

Ймовірним шляхом проникнення є заселені личинками бульби, коренеплоди та залишки грунту, де можуть зберігатися яйцекладки й личинки. У місцевих масштабах імаго можуть самостійно перелітати на короткі відстані.
Для попередження проникнення виду M. communis в Україну забороняється завозити продовольчу та насіннєву картоплю, а також інші рослини із залишками грунту з країн, де цей шкідник поширений. Згідно з міжнародним стандартом (EPPO Standard PM 8/1 - OEPP/EPPO, 2004) дозволяється наявність рослинних решток та залишків грунту: на насіннєвій картоплі - 1%, на продовольчій - два відсотки.

Диплодіози кукурудзи - грибкові захворювання (порядок Ascomycetes). Їхні збудники - Stenocarpella macrospora (Earle) Sutton і Stenocarpella maydis (Berkeley) Sutton - належать до видів, яких немає на території України. Уражують кукурудзу, але S. maydis може розвиватися й на бамбуку.

Втрати від хвороби зафіксовано під час вегетації кукурудзи, збирання врожаю та зберігання зерна. В разі висівання зараженого насіння вони становлять майже 50%. Різке зниження продуктивності (до 80%) було за ураження після початку цвітіння волоті кукурудзи. За пізнього ураження диплодіозом зниження маси качанів сягає 16 відсотків.

Економічно важливе значення диплодіоз має в кукурудзяному поясі США. Шкодочинність хвороби варіює за роками, а ще залежить від кліматичних умов. Так, наприклад, у вологому кліматі штату Індіана щорічні втрати зерна від диплодіозу сягають 15-25%, у штатах середнього зволоження - 3-15, у посушливій зоні - частки процента.

Шкодочинність хвороби полягає також у зниженні товарних якостей зерна (крохмалю, жиру). Заражене зерно спричинює в худоби та овець мікотоксикоз.

У США виведено толерантні до диплодіозу лінії, однак жодна з них не є повністю імунною. Сприйнятливість вітчизняних сортів і ліній кукурудзи до диплодіозу не вивчено. Стійких сортів у виробництві немає.

В Україні 2008 р. посівні площі кукурудзи на зерно сягали близько 2,2 тис. га, а її валовий збір становив майже 6875 тис. т. Якщо втрати врожаю від хвороби становитимуть усього 1%, це призведе до недобору 6875 т. До того ж, сильне ураження кукурудзи диплодіозом призводить до зниження схожості (насіння), погіршення товарних якостей фуражного зерна.
Основними обмежувальними заходами поширення цієї хвороби є карантинні. Брак в Україні сортів кукурудзи, стійких проти диплодіозу, порушення строків ротації, висока вартість фунгіцидів та інші чинники ускладнюють боротьбу з хворобою. Слід також враховувати високу пластичність збудників диплодіозу до різних факторів навколишнього середовища, що теж утруднює боротьбу з його поширенням.

Географічно обидва види зустрічаються в Європі (Німеччина, Італія, Румунія, Грузія, Франція), Азії (Японія, Китай, Індія, Індонезія, Малайзія, Непал, Філіппіни, Тайвань), Африці (Конго, Бенін, Ефіопія, Гана, Гвінея, Нігерія, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Того, Замбія, Зімбабве, Кенія, Мозамбік, Сомалі, Південна Родезія), Північній Америці: США (Алабама, Конектикут, Флорида, Джорджия, Луїзіана, Меріленд, Північна Кароліна, Оклахома, Південна Кароліна, Тенесі, Техас), Центральній та Південній Америці.

Диплодіоз кукурудзи уражує качани, стебла, листки, корені. Найбільше - зерна й качани. Перші ознаки захворювання можуть проявитися у фазі сходів. Уражені рослини відстають у рості, а біля основи стебла помітне побуріння. Молоді рослини в разі сильного зараження гинуть.

На уражених листках, головним чином з нижнього боку, з'являються плями неправильної видовженої форми. Зливаючись, плями утворюють ділянки мертвої тканини до 5 см завдовжки і 1 см завширшки. На уражених ділянках листків утворюється багато пікнід.

На стеблах хвороба частіше проявляється на міжвузлях. Уражені ділянки набувають коричневого кольору, на яких розвивається велика кількість пікнід збудника диплодіозу. Сильно уражені стебла ламаються.
Найбільшої шкоди хвороба завдає качанам, на яких обгортки стають безбарвними. Качани уражуються після фази цвітіння кукурудзи. У цей період ріст обгорток трохи відстає, а численні пікніди на інших органах рослин у масі утворюють спори. Ураження качанів на ранній фазі розвитку призводить до повної їхньої загибелі. Під час збирання врожаю вони набувають сірувато-білого кольору та зморщуються. Якщо ураження відбувається пізніше, то на хворих качанах у проміжках між зернами утворюється сірувато-білий ватоподібний наліт грибниці.

Ураження в кінці вегетації може не спричинювати зовнішніх ознак прояву хвороби. Тоді диплодіоз можна виявити лише під час зламування качанів і лущення зерен. Грибниця простежується лише на стрижні качанів. Захворювання, зазвичай, починається поблизу основи качана і, проникаючи до верхівки, поступово охоплює всі зерна. Найкраще це помітно за поперечного розрізування качана.

Уражені зерна сплющені, з матовою оболонкою сірого або коричневого кольору. На зародковій частині зерна утворюються пікніди збудника диплодіозу. У разі прихованої форми ураження зерна на поверхні пікніди не утворюються (міцелій або пікніди містяться під оболонкою).

Кукурудза як у польових умовах, так і під час зберігання, крім Diplodia zeae, може уражуватись D. macrospora i D. frumenthi.

За зовнішніми ознаками D. macrospora не різниться з ураженням D. zeae. Збудник розвивається в умовах високої температури та вологості. Його можна ідентифікувати за допомогою мікроскопування.

D. frumenthi встановлюють за характерним почорнінням (міцелій темно-коричневого кольору) на уражених качанах, обгортках і зернах. Унаслідок сильного розвитку грибниці, в якій містяться пікніди, внутрішня частина уражених зерен має чорний колір і муміфікується.

За сильного розвитку хвороби почорніння охоплює весь качан, але найчастіше воно проявляється з його нижнього боку.
Міцелій гриба не пронизує всієї рослини, а поширюється на невеликі відстані від місця первинного ураження. Оптимальна температура для розвитку збудника - 20...30°С. Проростання спор і розвиток міцелію може відбуватися за температури 10...15°С. Нижче 10°С ріст гриба припиняється.

Інтенсивний розвиток хвороби спостерігають у роки, коли червень і липень сухі, а серпень і вересень - вологі. Збудник диплодіозу зберігається в грунті, на рослинних рештках до трьох років.

Навіть за незначного ураження зерна змінюється колір зародка, який набуває коричневого або буро-коричневого відтінку, а природний блиск оболонки міняється на матовий відтінок.

Що сильніше уражене зерно, то яскравіше виділяються коричневий або буро-коричневий колір зародка й міцелій, що вкриває зерно.

Протягом вегетації посіви кукурудзи обстежують тричі: у фазі сходів (3-4 листочки); у період викидання волоті; за два тижні до збирання врожаю.

Інфекція передається зараженим насіннєвим матеріалом і грунтом, рослинними рештками кукурудзи, вітром, дощовими краплями, комахами.

Серед карантинних хвороб слід вирізнити бактеріальний вілт кукурудзи. Його збудник - Erwinia stewartii (Smith) Dye - належить до Bacteria: Gracilicutes.

Основним господарем збудника є цукрова кукурудза: зубоподібна, кремниста, попкорн. Бактеріоз уражує також інші види злакових рослин, які вирощують на фураж у Північній Америці: Tripsacum dactyloides, Zea mexicana. Різні види злакових бур'янів можуть бути переносниками бактерій без прояву ознак хвороби.

У світі хвороба поширена в Італії (локально), Китаї, Малайзії, Таїланді, В'єтнамі, Північній та Центральній Америці, на Карибських островах, у Бразилії, Гвіані, Перу.

За даними вітчизняних фахових джерел, шкодочинність бактеріального вілту кукурудзи в роки епіфітотій на уразливих сортах досягає 100%, на стійких - від 30 до 80%. Сильніше уражуються ранні сорти цукрової кукурудзи.
За даними закордонних авторів, Erwinia stewartii (Smith) Dye. здатна переноситися насінням, зимувати в грунті, гної, рослинних рештках кукурудзи. На американському континенті резерватами патогена в зимовий період є комахи, які переносять бактерії у період вегетації від рослини до рослини. Основним видом і резерватом узимку на території США є Chaetocnema pulicaria. Ця блішка перелітає на великі відстані й переноситься повітряними потоками. З інших переносників зафіксовано Diabrotica undecempunctata howardi (імаго та личинки), Chaetocnema denticulata, личинки Delia platura, Agriotes mancus, Phyllophaga sp., Diabrotica longicornis. Проростки, в основному, уражуються з насіння, яке містить внутрішню інфекцію, або комахами-переносниками. Вторинне розповсюдження патогена спостерігається весь літній сезон.

На цукровій кукурудзі бактерії уражують, насамперед, судинну систему рослини, на пізнішій стадії - тканини паренхіми.

Збудника виявляють на коренях, стеблах, листках, піхвах листків, волоті, качанах, обгортках і зерні. Зерна зубоподібної кукурудзи уражуються рідко.

Мінеральні поживні речовини впливають на інтенсивність перебігу хвороби, зокрема, високий рівень азоту й фосфору, підвищують імунітет рослин, а кальцій і калій сприяють його ослабленню. Високі температури підсилюють ступінь захворювання.

Оптимальні умови для росту бактерій: температури в межах 25...35°С.
Захворювання починається з появи на нижніх листках поздовжньої штрихуватої плямистості. Плями спочатку світло-зелені, згодом жовтіють, поширюються на жилках і утворюють смуги вздовж усього листка (фото 5). Пізніше смуги переходять із листків на стебло. На плямах листків, стебел та на поперечних зрізах часто виступає ексудат у вигляді дрібних крапельок жовтого кольору. Це характерна ознака хвороби.
З нижніх листків інфекція судинами поширюється на стебло та верхні листки. З поширенням хвороби на всі органи рослини в польових умовах вона набуває білястого забарвлення й передчасно викидає волоті. За сильного ураження рослини гинуть на ранній стадії або стають карликовими і не плодоносять. Такі ознаки ураження та загибель молодих проростків фіксують на нестійких щодо вілту скоростиглих сортах ранньої кукурудзи. На стійкіших сортах хвороба, зазвичай, проявляється пізніше: після викидання волоті. В качани інфекція проникає рідко.

Бактеріальний вілт кукурудзи часто плутають з іншими листковими хворобами. Наприклад, бактеріоз листків (Pseudomonas avenae) спричиняє смуги і плями - довгі, вузькі, з червоно-коричневими краями. Листки при цьому легко розсипаються на частини, що пов'язано із загниванням верхівки стебла. За смугастого бактеріозу (P. andropogonis) утворює довгі вузькі паралельні водянисті пошкодження від оливково-зелених до жовтих. Верхні листки стають майже безбарвними. За розвитку північного гельмінтоспоріозу кукурудзи (Setoshaerie turcica) утворюються великі веретеноподібні плями від сірувато-зеленого до рудо-коричневого забарвлення. Південний гельмінтоспоріоз кукурудзи (Cochliobolus heterostrophus) і листкова плямистість кукурудзи (C. carbonum) спричинюють чітко окреслені плями від рудо-коричневого до коричневого забарвлення.

Рослини кукурудзи гинуть на стадії проростків, на пізніших стадіях вони уражуються помірно. Типовими ознаками хвороби є її в'янення внаслідок заповнення судин бактеріями та утворення жовтого бактеріального слизу на поперечному зрізі стебла.

Протягом вегетації посіви кукурудзи обстежують тричі: у фазі сходів (3-4 листочки); у період викидання волоті; за два тижні до збирання врожаю.

Єдиним джерелом поширення збудника є насіння із внутрішньою і зовнішньою інфекцією. Комахи-переносники поширюють хворобу лише локально.

Профілактичні заходи: знищення рослинних решток, дотримання сівозмін, оптимальні строки сівби, знищення бур'янів, протруєння насіння, вирощування стійких сортів, дотримання просторової ізоляції не менше 1 км, раннє обприскування інсектицидами для знищення популяції переносників.

Згідно з міжнародними фітосанітарними стандартами, в період вегетації посіви оглядають. Доведено також, що бактерії зникають із насіння кукурудзи через 200-250 днів за температури 8...15°С і після 110-120 днів за температури 20...25°С. Тому рекомендовано зберігати насіння в умовах, придатних для знищення E. stewartii. Обробка насіння хімічними препаратами позитивних результатів не дала.

До вірусних хвороб, яких немає в межах України, належить карликова мозаїка кукурудзи (Maize dwarf mosaic virus). Це одне з маловивчених захворювань, яке систематично зараховують до групи Potyviridae: Potyvirys. Найпоширеніша ця хвороба в штаті Арканзас, США, де часто фіксували її спалахи. Цікавим є те, що вірус може розвиватися не лише на кукурудзі. Ознаки прояву хвороби реєстрували на 130 видах рослин із 56 ботанічних родин, але найбільше уражувалися сорго, суданська трава, цукрова тростина, просо. Носіями вірусу є пшениця і ячмінь.

Захворювання вивчено мало. В Європі спостерігали в Італії, Іспанії, Угорщині, країнах Балканського півострова.
У хворих рослин формується недорозвинене зерно, що призводить до втрат урожаю. Залежно від особливостей генотипу, уражені рослини кукурудзи зменшують урожайність від 4,1 до 42,1% та ріст - від 4,5 до 18,8%. Дослідження, проведені в Сербії, доводять, що зараження 10% рослин кукурудзи зменшує врожайність на 3,5-4,7%. Зниження продуктивності залежить також від періоду ураження рослини. В разі зараження кукурудзи в період запліднення продуктивність знижується на 1%, якщо зараження станеться за 30 днів до запліднення, вона може зменшитися на 30%. Вплив вірусної інфекції на зменшення врожайності посилюється оптимальними умовами: посухами, високими температурами, наявністю бур'янів різних видів.

Перші ознаки хвороби проявляються у вигляді дрібних хлоротичних плям уздовж жилки листка. З'являється мозаїка, яка може бути дрібною і великою, світло- або темно-зеленого кольору, що залежить від генотипу живильника. У деяких помітна лише невелика крапчастість, що з ростом рослини може зникати. В решти з'являються великі інтенсивні контрасти світлої і темної тканини - від жовтих до темно-зелених тонів. У сильно уражених рослин спостерігається суцільний хлороз або почервоніння тканини. Якщо після появи ознак мозаїки температура знижується й утримується три дні нижче 17°С, то мозаїка переходить у некроз.

Ураження рослин на ранніх стадіях розвитку супроводжується карликовістю. Їхня висота не перевищує 30-60 см, вони стерильні або зав'язують незначну кількість насіння. Часто спостерігаються проліферація та розростання пазушних пагонів. Сильно уражені рослини схильні до кореневої і стеблової гнилей.

Вірус зимує в кореневищах гумаю (вид обмежено поширений в Україні). Навесні та влітку понад 20 видів попелиць і різних цикад здатні переносити його на однорічні дикорослі трави й кукурудзу, а від них - знову на гумай. Основним переносником є кукурудзяна попелиця (Rhopalsiphum maydis). П'ятихвилинне живлення попелиць на зараженій рослині гумаю достатнє для передання вірусу кукурудзі. Попелиця Aphis fabai набуває вірусу після 10-секундного живлення, протягом 10 хвилин залишаючись фірофорною. Встановлено, що переносником карликової мозаїки кукурудзи можуть бути і цикадки, зокрема, Perigrinus maydis. В тілі комах вірус може розмножуватися.

Згідно з міжнародними фітосанітарними стандартам ЄОЗР, насіння кукурудзи із країн, в яких виявлено вогнища карантинних збудників, має бути отримано від культури, визнаної вільною від патогенів протягом сезону вегетації (згідно з МСФЗ № 29).

Для своєчасного виявлення патогенів посіви кукурудзи протягом вегетації треба тричі обстежити: у фазі сходів (3-4 листочки); у період викидання волоті; за два тижні до збирання врожаю. У разі виявлення вогнищ запроваджують особливий карантинний режим. На полях із сильним ступенем ураження всі рослини скошують і спалюють, грунт і техніку дезінфікують. За слабкого ураження рослини скошують і використовують у господарстві на силос і фураж.
Отже, карантинні шкідливі організми кукурудзи повинні постійно перебувати в зоні пильної уваги агрономів. Адвентивні види, потрапивши в нові умови існування, стають недосяжними для своїх природних ворогів, вони безконтрольно розмножуються, витісняючи аборигенні види. Особливо це стосується тих, які знаходять достатню харчову базу. Тоді вони починають стрімко розмножуватися й швидко займають нові території. Виходячи з викладеного, можна сказати, що в системі захисту кукурудзи від карантинних шкідливих організмів особлива роль належить організаційно-господарським заходам та хімічному методу захисту рослин. Проти них на сьогодні в Україні зареєстровані й дозволені для використання на кукурудзі такі основні препарати: протруйники, інсектициди та фунгіциди.

О. Сикало,
канд. с.-г. наук, доцент кафедри інтегрованого захисту та карантину рослин, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Ключові слова: Кукурудза

Advertisement

Інтерв'ю
У розвинених країнах агрострахування вже давно застосовується як ефективний інструмент розвитку агробізнесу, в Україні страхування ризиків сільського господарства все ще знаходиться на стадії розвитку
Богдан Духницький, канд. ек. наук ННЦ «Інститут аграрної економіки», аналітик компанії «Бізнесгрупінвест», що тісно співпрацює з Асоціацією «УКРСАДПРОМ»
Європейський ринок потребує фруктів і ягід і скупує  їх з усього світу. При цьому попитом користується не  лише сировина, а й перероблена продукція. За результатами 2016 року, 70% доходів зі

1
0