Спецможливості
Досвід господарств

Як виростити солодкий виноград: кейс від Тетяни Шмаглюченко

28.09.2021
2151
Як виростити солодкий виноград: кейс від Тетяни Шмаглюченко фото, ілюстрація

Тетяна Шмаглюченко довго працювала в Києві у сфері фінансів. І живучи в столиці, вона дивувалася, чому так складно знайти смачні фрукти і ягоди, до яких вона звикла у себе на батьківщині, на Одещині, неподалік від моря. Зараз вона вирощує на рідкість смачний і солодкий столовий виноград у професійних масштабах, розсилає його роздрібним покупцям у коробках під маркою «Шалені Доли» і планує створити ще й власну міні-виноробню.

 

 

 

 

 

 

 

Виноградник неподалік від моря

На 10-гектарному винограднику, з якого видно море і курортне селище Сергіївка, зараз росте цілий асортимент сортів: з білими, синіми, рожевими ягодами, великими й не дуже. Це результат майже 10-річної роботи двох поколінь родини Шмаглюченків.

Тетяна Шмаглюченко розповідає, що зупинила свій вибір на винограді з двох причин. По-перше, з його вирощуванням була знайома з дитинства: виноград ріс у батьківському дворі. А, по-друге, ця культура добре відгукується на різноманітні технологічні прийоми й маніпуляції.

Тоді, у 2012-му, заробити на технічному винограді було неможливо, а повний цикл, тобто власне виробництво вина на продаж, був дуже дорогим задоволенням через високу вартість ліцензії. Тому вирощування столових сортів виглядало безальтернативним варіантом.

У вирощуванні столового винограду, як розповіла Т. Шмаглюченко, зараз чітко прослідковується тенденція до зростання частки безнасіннєвих сортів. Зараз пропонується чимало подібних сортів американської та європейської селекції, і у любителів вони доволі популярні.  Однак пані Тетяна, закладаючи професійний виноградник, вирішила не ризикувати. Адже досі ніхто не досліджував, як слід, як ці сорти поведуться у нас. До того ж чимало посадкового матеріалу іноземної селекції, що пропонується в Україні, вирощено з якихось нелегально завезених пагінців. Відповідно, виноград таких сортів продати в Україні легально якомусь солідному магазину або великій роздрібній мережі неможливо.

Тому на винограднику панують традиційні вітчизняні сорти. Великі грона з солодкими й рожевими ягодами — це Лівія. Невеликі, масою зазвичай від 250 до 350 г, грона з синіми й такими солодкими ягодами — кишмишний сорт Юпітер. Менш солодкі, зате великі (3 см) білі ягоди — Новий Подарунок Запоріжжю. Нещодавно посадили ще й Кишмиш Таїровський: побачили його на інститутському винограднику і він господарям сподобався.

 

Найбільша проблема - посадковий матеріал

Саджанці виноградуПосадковий матеріал Тетяна Шмаглюченко називає найбільшою проблемою вітчизняного виноградарства. «Планової врожайності можна досягти, коли всі кущі працюють. А у нас працюють далеко не всі. Можна спостерігати багато пересортиці. Це трапляється, коли підщепа не завжди відповідає стандартам», — пояснює вона.

«Існуючі маточники старі, там не завжди ретельно проводять польову селекцію (відбір для подальшого розмноження). Така сама проблема з підщепою», — продовжує пані Тетяна. А без підщепи в Україні виноград не виростиш через філоксеру, яка за 5–8 років винищує кореневласні виноградники по всій території країни, крім двох невеликих місцевостей поблизу Шабо і біля Нової Каховки, де виноград вирощують на піщаних ґрунтах.

«Наука дозволяє брати для підщепи тільки певну частину саджанця, щоб лоза мала достатньо необхідних речовин, добре визріла, щоб добре сформувалися вічка. Але далеко не всі ті, хто продає саджанці, це роблять. Хтось прищеплює все, включаючи пасинки другого порядку. Але цього робити не можна, тому що саджанці не вийдуть якісними», — розповідає Т. Шмаглюченко.

Ще один аспект проблеми з посадковим матеріалом — те, що деякі з сортів зникли з реєстру внаслідок окупації Криму. Наприклад, оригінатором сорту виступає Інститут «Магарач», який тепер не може підтримувати реєстрацію своїх сортів в Україні.

З підщепами ця проблема ще гостріша. «Серед усього асортименту підщеп для столового винограду підходять тільки підщепи СО4 і Кобера 5 ББ. Остання краща, але вона зникла з реєстру, оскільки її підтримувачем був Інститут «Магарач», і лише минулого року Інститут ім. Таїрова повернув до реєстру як клон», — коментує співрозмовниця.

 

Мікроклімат

сорт ЛівіяМікроклімат ділянки виявився доволі сприятливим для винограду, хоча й зі своїми недоліками. Близькість моря й лиману пом’якшувала весняні заморозки, тому від них виноград не так потерпав, як далі від моря, в степу. Цей вплив послаблював і зимові морози, однак близькість моря зумовлювала сильні вітри. Тому бувало, що за слабших морозів виноград перезимовував гірше, ніж у степу за сильніших. Крім того, через вітри господарі досі не наважуються встановити теплицю: тут потрібно застосовувати посилену конструкцію, яка обійдеться дуже дорого. Завдяки сусідству з лиманом і морем осінь триває тут довше, ніж далі вглиб материка, тому лоза встигає добре визріти, а це дає змогу добре перезимувати навіть не надто морозостійким сортам винограду.

Ґрунти в цій місцевості суглинкові, високолужні й висококарбонатні. В цілому добрі для виноградника, але господиня вважає, що краще вони були б трохи легші й кисліші. Але для цього бракує органічних добрив. Навіть не бракує — їх просто нема: в цій місцевості лише одна працююча ферма, але її власники обробляють чималий земельний банк, тому гною «на сторону» не продають. Єдиний вихід Тетяна Шмаглюченко вбачає у використанні сидератів. Для цього в міжряддях навесні сіють, а згодом задисковують фацелію та гірчицю. «Одного разу в посушливий рік висіяні навесні сидерати зійшли аж восени, тому дискували їх наступної весни», — зауважує співрозмовниця.

Важкі ґрунти створили труднощі і в зрошенні виноградника: прокладена по поверхні система краплинного поливу зрошувала тільки верхній шар, тобто, фактично, бур’яни, натомість до коріння вода доходить важко. Та ще й води на винограднику мало: зрошувальних каналів поруч немає, одна лише малопотужна свердловина на самій ділянці. Тому тут для підвищення ефективності системи зрошення застосували цікаве, хоч і недешеве рішення — закопали вертикальні трубки, що відходять від поверхневого краплинного поливу, на глибину 40 см.

Однак брак вологи певним чином і допоміг пані Тетяні: через сухість виноград виходить солодкий. Так, показник brix у ягід сортів Юпітер або Лівія становить 20–22. «Саме завдяки мікроклімату, зокрема, перепадам температури між днем і ніччю, на мою думку, мій найулюбленіший сорт Лівія тут так чудово забарвлюється, як більш ніде, і так добре виходить — грона досягають ваги 1,5 кг, а ягоди на першому зрізі цього року були до 30 мм у діаметрі. Та ще й солодкий який, з мускатним присмаком, з тонкою шкіркою», — зауважує співрозмовниця.

 

Створення виноградника - справа багатьох років

Ягоди часом перевищують 30 мм у діаметріВиноградник, як і будь-яке багаторічне насадження, вимагає багато часу і затрат, перш ніж почати давати віддачу. Після першого року кущ обрізують на два вічка, після другого — формують штамб, після третього формують т. зв. рукави — відводки, на яких згодом будуть плодоносні пагони. І лише після четвертого чи п’ятого року закінчується формування куща і його можна навантажувати плодами. Зате потім лоза відмінно плодоносить 10–20 років, а в Шабо, зовсім недалеко від Сергіївки, експлуатуються насадження віком 40–50 років.

«Регулюючи навантаження лози плодами, слід враховувати погодні умови відповідного року, ситуацію зі зрошенням, живленням, потенціал конкретного куща», — розповідає Т. Шмаглюченко. Вона додає, що й надалі у виноградаря багато роботи: не лише порахувати кількість вічок, які треба залишити, і обрізати, а й порахувати зайві пагони, прибрати зайві грона. «Наприклад, мій улюблений сорт винограду Лівія формує красиві грона — до 1,5 кг, але в наших умовах не може витягнути два грона на один пагін. Тому треба чекати завершення цвітіння, щоб зрозуміти, яке гроно буде краще – перше чи друге. Адже великі перепади або дощ під час цвітіння можуть вплинути на якість запилення», — розповідає господиня виноградника.

 

Посуха в Бессарабії пройшлася й по виноградарях

Система краплинного зрошення з трубкою, що йде до корінняПройшовши етап формування кущів, господарство родини Шмаглюченків зіткнулося з новими труднощами. В 2019–20 роках вони потерпіли від спеки й посухи не менше, ніж сусіди-полеводи (нагадаємо, виноградник знаходиться на захід від Дністровського лиману, тобто, вже на території Бессарабії, де торік загинуло в середньому три чверті озимини, а один з фермерів від розпачу повісився). «Ягода була дуже солодка через таку сушу, але ягід і грон сформувалося мало, — згадує пані Тетяна. — Але й ті грона, що сформувалися, довелося частково прибрати, бо було видно, що рослина їх не витягне. Так боляче було викидати такі солодкі ягоди, але у нас стояло завдання зберегти насадження. Бо у декого до 40% рослин певних сортів минулого року всохло. А якщо на винограднику «випала» суттєва частина рослин, то його краще викорчувати і насадити наново, ніж досаджувати молодими рослинами через специфіку цієї культури: старі кущі пускатимуть коріння у свіжу яму і забиватимуть молодий кущ, а в червні-липні його затінять».

Торішня посуха дається взнаки навіть цього року, хоча нинішнього сезону вологи стільки, що краплинне зрошення майже не запускали. Зокрема, посуха погіршила закладення плодоносних вічок на нинішній рік і завдала насадженню стресу, через який ослаблений виноградник суттєво постраждав від морозів, що вдарили в цій місцевості саме на Водохреща — на певних сортах до 75% вічок загинуло.

Пані Тетяна зауважує, що зимостійкість винограду значною мірою залежить від того, чи достатньо рослина отримала калію і чи достатньо вона мала часу на визрівання лози. А щоб цього часу було достатньо, врожай слід зібрати максимально швидко. Також велике значення має сорт. «Є такі, у яких лоза визріває досить повільно, внаслідок чого під час зимової обрізки бачиш, що чимало залишених стрілок наступного року вже сухі», — розповідає Т. Шмаглюченко.

 

Шпалера

ШпалераПерші насадження тут виконані на перголі, причому вищій, ніж зазвичай. Співрозмовниця пояснює це тим, що тоді, в 2012 році, спеціалізована садова техніка була дуже дорога і в Україні її асортимент був ще невеликим, тому спочатку орієнтувалися на роботу в саду 25-сильного китайського трактора. Через значну висоту перголи важче було виконувати обрізування та зелені операції, зате відпала необхідність у пасинкуванні і майже відпала — у підв’язуванні. «Грона чудово провітрюються і під час обприскування вся рідина потрапляє на ягоду, бо вона не прикрита листям», — коментує Т. Шмаглюченко.

Згодом перейшли до шпалери, яку називають хтось V-подібною, хтось Y-подібною. «Вона доволі невисока, тому з нею зручніше працювати. Також ця шпалера дає змогу трохи відсунути вбік грона і збільшити площу, де може знаходитися листя», — пояснює співрозмовниця. «Бо якщо шпалера пласка, то частина ягід закриті листям і навіть від вентиляторного обприскувача крапля до них не дістає», — додає пані Тетяна.

 

Захист і удобрення

Обприскування — ще один важливий напрямок роботи на винограднику. Тут обприскувачем вносять не тільки ЗЗР, а й добрива на додачу до основного способу (фертигації), наприклад, борні, а час від часу — й макроелементи з метою компенсації виявленого дефіциту.

В господарстві в окремі роки поширюється мілдью, в окремі — оїдіум. Цього року були проблеми з мілдью та чорною плямистістю. Проти хвороб застосовувалися препарати на основі сірки, міді та системні фунгіциди (такі як Топаз та Діналі).

Система відлякування птахівНайбільші шкідники виноградника — горобці, які залітають з сусідніх соняшникових полів по «десерт». Як розповіла пані Тетяна, дві установки, які кожні кілька хвилин транслюють звуки хижих птахів, відлякують шпаків, але на горобців не діють, і ті клюють виноград. А покльовані ягоди заражаються хворобами і заражають сусідні ягоди, не кажучи вже про втрату товарного вигляду. Тому під час збирання всі покльовані ягоди з грона доводиться вирізати, що підвищує трудомісткість процесу збирання.

З-поміж комах виноградник атакують на початку вегетації — бруньковий кліщ, згодом трипси, під кінець сезону — совка, і протягом усього сезону — листокрутка, аж три покоління. Проти першого покоління листокрутки застосовували Енжіо, проти третього — вже Актоверм.

«Генериків ми не використовуємо принципово», — підкреслює Тетяна Шмаглюченко.

Адже столовий виноград особливо вимагає дотримання термінів очікування після обробок, щоб продукція відповідала вимогам щодо граничної концентрації залишків пестицидів. У цьому плані пані Тетяна намагається додатково перестрахуватися і витримує термін очікування навіть довший за мінімально рекомендований. В результаті аналіз на залишки пестицидів, проведений цього року, взагалі майже нічого не виявив.

Секрет майже нульових залишків пестицидів полягає ще й у переході в фазу розм’якшення ягоди на біопрепарати. Їх закуповують в «БТУ-Центр», при цьому компанія надає схему захисту і постійно консультує щодо ситуації на винограднику. Біопрепарати мають свою специфіку. Так, за словами пані Тетяни, їх ефективність дуже залежить від фази розвитку шкідника на момент внесення. Тому для точного визначення фази розвитку фітофагів, передусім совки й листокрутки, їх відловлюють за допомогою феромонних пасток.

 

З прицілом на органіку

Сорт Лівія формує грона до 1,5 кгБіопрепарати на винограднику застосовують не тільки з метою отримання максимально безпечного кінцевого продукту. Тетяна Шмаглюченко вже кілька років цікавиться органічною технологією і обмірковує її впровадження на своєму винограднику. Багаторічні насадження, як виявилось, дуже важко переводити з конвенційної технології на органічну. Тому до органічної сертифікації поки що плануються насадження 2018 року, на яких з самого початку не працювали «хімією», тільки добрива внесли під напівплантажну оранку, що дозволяється органічною технологією. Подавати документи на отримання органічного сертифікату господарі виноградника планували цього року, але вирішили подумати ще рік.

Хоча біотехнологія на даному винограднику показує себе непогано. Торік пів гектара сорту Лівія обробляли й удобрювали повністю за органічною технологією — і не побачили великої різниці з рештою плодоносних насаджень, які оброблювалися «хімією». Втім минулий рік не можна назвати показовим, бо через спеку хвороб було мало. Цього ж року проблем із захистом вистачало й на конвенційних насадженням. І знову господиня не побачила великої різниці між насадженнями, які оброблялися хімією, і насадженнями, які захищали виключно біопрепаратами.

 

Біодинаміка - це цікаво

Сорт ЮпітерТакож пані Тетяна цікавиться й біодинамічною технологією. Адже попри те, що деякі фахівці вважають її шарлатанством, вина з біодинамічних виноградників час від часу відзначають на «сліпих» дегустаціях. «Я куштувала продукти з біодинамічних ферм і побачила, що їхня якість дуже висока», — розповіла Т. Шмаглюченко, додаючи, що наразі немає досліджень, які б показали, чи це результат біодинамічної технології, чи просто ощадливого відношення до ґрунту, чи спадкові риси сорту.

«Біодинаміка мені імпонує тим, що вона розглядає ферму як живий організм, і якщо працювати з грунтом, то рослини матимуть збалансоване живлення, менше хворіти, матимуть кращий імунітет», — продовжує вона. Торік прямо на винограднику Шмаглюченків проводила свої лекції для зацікавлених сільгоспвиробників консультантка з біодинамічних препаратів зі Швейцарії, яка багато розповідала про компостні чаї, ефективні мікроорганізми на кшталт тих, що містяться в препараті Байкал-ЕМ).

Тож зараз на винограднику частково застосовують біодинамічні препарати — 500-й і 501-й. Останній, наприклад, представляє собою кварц і добре вписується в сучасну тенденцію застосування мікродобрив з кремнієм для підвищення стресостійкості рослин.

 

Без холодильника нема бізнесу

Сорт ЮпітерНевід’ємна складова бізнесу з вирощування столового винограду — холодильник. Адже ті, хто його не має, мусить віддавати продукцію ледь не за безцінь, бо в сезон збирання ягоди в регіоні часто стоїть страшенна спека, і якщо ягоду не охолодити, то вона далеко не доїде. Зате в холодильнику виноград зберігається 1,5–2 місяці.

В господарстві Шмаглюченків холодильник з’явився завдяки Українському проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва, підтримуваного урядом Канади та громадською організацією MEDA. Виноградарі купили 40-футовий контейнер, а українсько-канадський проєкт профінансував закупівлю холодильного обладнання вартістю близько 200 тис. грн, яке встановили в контейнер. В холодильник поміщається 10 тонн. «Самостійно ми б заробляли на холодильне обладнання ще кілька років», — говорить співрозмовниця.

Але працює він у господарстві переважно не на зберігання, а переважно на охолодження ягід відразу після збирання. В такий спосіб можна охолодити до 2–2,5 т винограду одночасно. «Без охолодження я б не змогла відправляти виноград поштою роздрібним покупцям по Україні», — розповідає Тетяна Шмаглюченко.

Річ у тім, що з початку пандемії вона відправляє готову продукцію вроздріб усім бажаючим у коробках приблизно по 4,5 кг. Та більша частина продукції, як і в попередні роки, продається в різноманітні торгові точки курортного регіону аж до Одеси включно, та перекупникам. Крім того, вже два роки виноград купує Winetime, що починала як мережа винних магазинів, які згодом розвинулися до гастромагазинів, розширивши асортимент за рахунок продуктів від риби, фуа-гра і сирів до хліба і фруктів.

 

Плани на майбутнє

Сорт Новий подарунок ЗапоріжжюУ подальших планах Тетяни Шмаглюченко — сушіння ізюму. Вона пояснює, що частина продукції все одно виходить нетоварною: ягоди хоч і солодкі, але гроно може бути дрібне, а покупець вибирає очима. А на вино столові сорти використовуються тільки деякими заводами, лише на ординарні вина і в дуже обмежених кількостях. Тому вона спробувала сушити нетоварний виноград. Але перший досвід не задовольнив пані Тетяну. Вона вважає, що через використання побутової сушарки, де температура, як вона підозрює, точно не витримувалася. Тому нещодавно вона купила промислову інфрачервону сушарку в фірмі «Укрсушка».

«Знайти вітчизняну інфрачервону сушарку, та ще й за прийнятною ціною, було доволі складно. На ринку здебільшого конвекційні сушарки, які сушать гарячим повітрям. А інфрачервона забезпечує кращу якість продукції», — розповідає Т. Шмаглюченко. Придбати це обладнання теж допоміг вищезгаданий українсько-канадський проєкт, виділивши 300 тис. грн.

А зараз пані Тетяна за допомогою проєкту розвиває роздрібні продажі і роботу з кінцевим покупцем. «У проєкту багато цікавих семінарів, тренінгів, також є консалтинг. Я ніколи не звертала багато уваги на просування, маркетинг і рекламу. А вони нам допомогли з промо-роликами, у яких розповідається, де ми знаходимося, які екологічно дружні технології застосовуємо», — говорить Т. Шмаглюченко.

Надихнувшись почутим на тренінгах, зараз вона хоче розвивати господарство в такому напрямку, щоб залучати туристів, тим більше, що знаходиться виноградник у курортній місцевості. Зокрема, в планах висадка технічних сортів і створення міні-виноробні.

 

Богдан Малиновський,

b.malinovskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
Бакуменко
Голова Верховної Ради Андрій Парубій підтримав продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель в Україні. За продовження мораторію виступають фракції "Народного фронту", "Батьківщини" і
У Нідерландах існує сумна приказка: «Фермерові належать тільки його жінка й діти, все інше на фермі належить банку». Тобто, банки понавидавали всім фермерам аж до найменших стільки кредитів, скільки

1
0