Спецможливості
Новини

Держкомзем — це не тільки земельна реформа

05.06.2008
767
Держкомзем — це не тільки земельна реформа фото, ілюстрація
Держкомзем — це не тільки земельна реформа

Земельна реформа практично завершена — землю розпаювали, колгоспи розформували. Залишилося видати власникам землi державнi акти на право на конкретнi дiлянки. А що далi? Якими бачить перспективи своєї дiяльностi Державний комiтет по земельних ресурсах? Про це розповiдає заступник голови Державного комiтету України по земельних ресурсах Володимир Жмуцький.

Указом Президента визначено основнi напрями земельної реформи на перiод 2002—2005 роки. Це — дуже важливий документ, у якому вперше в життi незалежної України визначилися, що ми хочемо, що ми будуємо i куди ми йдемо. Тепер Держкомзем в Кабiнетi Мiнiстрiв затвердив заходи із здiйснення земельної реформи, де конкретно записано, який закон у який термiн повинен бути розроблений, яке фiнансування, коли i скiльки видати державних актiв тощо.
Тож чи буде прийнято новий Земельний кодекс, чи нi, ми вже маємо програму, i ми працюємо. Добре, якщо новий Земельний кодекс буде прийнято. Але якщо цього не станеться — теж нiчого страшного. Ми нині готуємо сiм першочергових законiв, якi повиннi стати складовою Земельного кодексу, не чекаючи на його прийняття.
Ми готуємо закон щодо оцiнки землi. Людям необхiдно роз’яснити її важливiсть, види оцiнки (а їх чотири), податки на землю — у нас плата за землю встановлена окремим законом, який ми хотiли включити в Земельний кодекс. Сьогоднi Закон “Про плату за землю” фактично є законом про те, хто звiльнений вiд плати за землю. Нині вiйськовi намагаються звiльнити вiд сплати за землю всi землi оборонного призначення. А коли ми будемо вимагати з них плату за землю, вони будуть змушенi платити, але перед тим вони десять разiв подумають, скiльки землi їм реально потрiбно. Тобто треба побудувати таку систему плати за землю, щоб людина намагалася взяти собi землі стiльки, скiльки їй це “по зубах”. То ми авiабудiвельнi пiдприємства звiльняємо вiд сплати за землю, то аеродроми.
Наступнi закони — про заставу земельних дiлянок (селяни не сприймають це слово — “iпотека”), про розмежування земель комунальної i державної власностi, про ринок землi, про земельний кадастр, про землеустрiй, про охорону земель. Настане час, ми зберемо всi цi закони в однiй книзi — Земельному кодексi.
Чому постала потреба в прискореннi приватизацiї землi? Ще до виходу Указу Президента вiд 3 грудня 1999 року щодо прискорення земельної реформи ми проаналiзували статистику — i вжахнулися: половину сiльськогосподарської продукцiї було вироблено на присадибних дiлянках.
(Це — чудовий приклад прийняття важливих державних рiшень на пiдставi недостовiрної статистичної iнформацiї. Звiдки була одержана цифра про 50% виробництва продукцiї на присадибних дiлянках, якщо власники цих дiлянок не ведуть жодного облiку та не складають жодної звiтностi? А просто: якомусь “реформатору” це примарилося, а статистика поспiшила “обслужити” держзамовлення. I на пiдставi цiєї “липової” iнформацiї приймається рiшення про те, що треба лiквiдувати колгоспи, а землю негайно приватизувати. — Прим. ред.)
Земля, яка знаходилася в колективнiй власностi, занепадала. Колгоспи вже не могли обробляти землю — немає нi технiки, нi палива, нi хiмiкатiв. Коли ж роздали землю пiд сертифiкати, кожен потихеньку почав думати. У маленькiй хатi навести лад легше, нiж у палацi. Через приватну власнiсть може прокинутися свiдомiсть, почуття власника.
На сьогоднi видано 1,750 млн державних актiв на право на приватну власнiсть на землю. Незважаючи на те, що нині за законом заборонено торгувати сертифiкатами, як тiльки земля виводиться в натурi, власник землi має право повного розпорядження своєю власнiстю.
Коли у власника землi є державний акт, то тодi, теоретично, вiн може використати землю як заставу. Iнше питання, що механiзми iпотечного кредитування поки що вiдпрацьованi дуже погано. Але якщо людина грошi взяла пiд заставу, то вона намагатиметься ними розпорядитися по-господарськи. Тим бiльше, що грошi просто так не дають — необхiдно представити бiзнес-план.
Проте сьогоднi чомусь розвиток iпотеки прив’язують до Земельного кодексу, хоча прив’язувати iпотеку треба до приватної власностi. Якщо є що заставляти, то, незалежно вiд того, є Земельний кодекс, чи нi, приватною власнiстю можна користуватися повною мiрою.
Тепер кредитування сiльського господарства гальмується кiлькома факторами. По-перше, серед банкiрiв немає людей, якi фахово розумiються на сiльському господарствi, а тому вони його бояться. По-друге, це — поганий iмiдж банку “Україна”, який все ж таки був сiльськогосподарським банком.
На жаль, уся земельна реформа побудована на указах Президента України, а це — пiдзаконнi акти. Вони добре були написанi i вчасно, але прийшов час, i їх треба переводити в законодавче поле, оскiльки в частинi 2 статтi 14 Конституцiї України передбачено, що право власностi на землю гарантується громадянам, юридичним особам на пiдставi законiв.
І все ж потрібні законодавчi акти є, iснує старий Земельний кодекс. Нині найпопулярнiший закон — Закон “Про оренду землi”. У ньому є помилки, є некоректностi, але ми тепер готуємо поправки до цього закону.
Чому ми виводимо земельнi дiлянки у власнiсть? Тому що сертифiкат не є цiнним папером — це просто довiдка, що ви маєте право на землю. А от державний акт на право власностi на землю закрiплює вашу власнiсть у натурi на конкретному полi. Так от, коли в оренду здається сертифiкат, то власник його не знає, яку саме дiлянку вiн здає в оренду. I якщо вiн вирiшує не подовжувати угоду оренди з орендарем, то знову ж незрозумiло, яка саме дiлянка вилучається з оренди. Тобто сертифiкати — це щось вiртуальне, уявне.

У проектi нового закону “Про оренду землi” тепер буде 56 статей, у яких детальнiше виписана оренда землi. У нас була прописана суборенда, проте дозволена вона була лише в окремих випадках, наприклад, коли орендар iде до армiї або захворiв. Навiщо держава повинна регулювати питання суборенди? Власнику байдуже, як саме далi використовується оренда, якщо вiн отримує свою орендну плату i знає, що якiсть землi не погiршується.
Нині оренднi умови превалюють над усiма iншими, але купiвля-продаж землi також iснує. I наше завдання полягає в тому, щоб зробити цей iнститут купiвлi-продажу землi прозорим. Ми хочемо зробити однаковi “правила гри” для всiх. I в цьому — завдання нового Земельного кодексу. Є до нього претензiї? Є. І, наприклад, у нас як у фахiвцiв претензiй до нього бiльше, нiж у комунiстiв. Але ми хочемо закласти основи. Наприклад, Верховна Рада хоче накласти мораторiй на купiвлю-продаж землi на два-три роки. Але що це за власнiсть, якою ви не можете розпоряджатися? А це означає вiдсутнiсть механiзму заставного кредитування.
Земельний кодекс вводить поняття державної та комунальної власностi на землю. Комунальна власнiсть — власнiсть населеного пункта. Це, наприклад, вулицi. I саме в питаннi розмежування державної та комунальної власностi в нас є дуже серйознi опозицiонери з Київської мiської ради. Є певнi землi, якi повиннi перебувати тiльки в державнiй власностi, наприклад, нацiональнi парки, iсторичнi пам’ятки тощо. Ми нiколи не дозволимо мiськiй радi, навiть якщо вона за це проголосує, будувати свої котеджi на днiпрових схилах, бо це власність не Києва, а всiєї України.
Крiм того, мiсто, в тому числi Київ, хоче за рахунок державних земель розширювати свою територiю. Проте коли буде визначено межi мiста, то будiвництво на нових землях вимагатиме вже купiвлi нових земельних дiлянок. Немає грошей — пошукайте в мiстах, кого можна ущiльнити. Ви знаєте, скiльки в мiстах пустирiв, необрахованої землi? Сьогоднi землю обраховують тiльки комерсанти, коли беруть її пiд кафе: пiвметра для нього — це на один столик бiльше.
Тобто треба будувати систему, за якої ставлення до землi буде таке, що кожний метр її щось коштуватиме.
Сiльське господарство — найризикованiший бiзнес у всiх країнах свiту, в тому числi через несприятливi погоднi умови, падiння цiн на вироблену продукцiю на час збирання врожаю тощо. Через це “крутi” бiзнесмени вкладають зароблений стартовий капiтал у торгiвлю, бензоколонки, сервiс, iнформацiйнi системи — куди завгодно, тiльки не в землю.
З iншого боку, люди не вiдмовляються вiд працi на землi, бо це — стиль життя. Є певна частка людей, яким праця на землi подобається, i вони нiзащо не погодяться його на життя в мiстi. Бiльше того, люди полишають мiста через безробiття — зарплати немає, житла немає, — повертаються до сiл i починають господарювати на землi.
Рух землi буде обов’язково. I будуть продавати землю по тисячi гривень за пай i навiть менше, бо, хочемо ми цього чи не хочемо, а настає певний час, коли людина вже фiзично не може господарювати на землi. Приїжджають дiти, забирають старих батькiв до себе (найпоширенiший варiант), а землю продають. Продають недорого, бо дорого нiхто не купить, а тому продають сусiдам, родичам.
Грошi нiхто не хоче даремно витрачати. Купiвля землi — це тiльки десята частина витрат: далi необхiдно цю землю обробити, придбати технiку, найняти людей, закупити хiмiкати тощо. Нарештi, вирощену продукцiю треба охороняти.
Тепер поглянемо на Захiдну Європу, США. Там рух землi практично припинився: обертається 4—5%. А в Українi — менше 1%. Тож чому ми говоримо, що нашi селяни не розумiють, що земля — це їхнє основне багатство? Навпаки, нашi селяни цiнують землю набагато бiльше, бо в усьому свiтi землю розглядають просто як товар, а нашим селянам усе їхнє життя говорили, що земля — це найбiльше благо. Але сама земля нiчого не дає — на нiй треба працювати, i не просто працювати, а тяжко працювати.
Коли в нас показують, якими багатими є американськi фермери, якi в них високi прибутки, найсучаснiша технiка, то забувають додати, що вони, крiм усього, є ще й економiстами, комерсантами. Американський фермер iз самого початку думає, кому продати майбутню продукцiю. А не так, як у нас цього року, коли перемогли у важкiй битвi за врожай, а тепер не знаємо, що з цим урожаєм робити. Так от, американський фермер, щоб поїхати у вiдпустку, рiк думатиме, кого ж найняти iз сусiдiв, щоб на час його вiдсутностi вони доглядали за його фермою. I все одно вiдпочити не може, бо весь час турбується про своє господарство.
Сьогоднi до нас приїздив посол США в Українi Карлос Паскуаль, обговорювали питання американської допомоги. Так от, якби американцi зi своїми пропозицiями прийшли до нас рокiв десять тому, ми б їх обiймали й цiлували. А нині ми вже не такi дурнi. Якщо ви прийшли нам допомагати, ми хочемо знати, чим ви прийшли допомагати, в якому обсязi. Часто вони нам говорять про допомогу, а ставлять такi умови, що ця допомога перепливає в iншi “кишенi”. Iнодi вiд цiєї допомоги бувають збитки.
Якщо вони хочуть допомогти нам у видiленнi земельних дiлянок в натурi, то це повинно відповідати нашому законодавству, а не відбуватися так, як їм цього хочеться. Ми повиннi знати, скiльки американцi готовi дати на тi чи iншi нашi дiї. Якщо говоримо про винесення земельних дiлянок в натурi, то це — геодезичний план з координатами з великою точнiстю виділення земельних дiлянок у натурi (похибка — не більше 20—30 см, а не так, як у Молдовi, +/- 2—3 м). Пiсля такої видачi державних актiв переповненi всi молдавськi суди. А в нас не так багато коштiв, щоб ми кожного року переробляли те, що зроблено.
Нам американцi ставлять у приклад Грузiю, Азербайджан, Прибалтику, Молдову. Але ж ми не такi вже й примiтивнi — ми знаємо, як там пройшла приватизацiя землi. Наша земля — це 25% свiтових запасiв чорнозему. А от подiлити камiння, як у Грузiї, або пiсок, як у Прибалтицi, — багато розуму не треба. Дюни з соснами селяни беруть залюбки, вирубують лiс, задешево його сплавляють до ФРН, а потiм заявляють, що в них нерентабельне господарство: заберiть назад цю землю. Це — прибалтiйський варiант.
А от кавказький варiант (Грузiя, Азербайджан). Скiльки там родючої землi? Приблизно, як у нас городiв навколо села. Все це давним-давно було вже подiлено, i треба було тiльки якось це законно закрiпити.
Досвiд Молдови: цінна не стiльки кiлькiсть землi (бо ж вони — виноградарi), скiльки власнiсть на схили: пiвденний схил — головне, а плюс-мiнус два-три метри вiд цього — вже не так важливо. Там нiхто нiколи пшеницю вирощувати не буде. Сьогоднi молдавани вже вирубують свої садки, бо немає ринку збуту, а тому точнiсть вимiрювання земельних дiлянок не має такого значення, як для нас.
Тому ми й кажемо американцям: давайте зробимо один раз i точно, виважено, з погодженням меж iз сусiдами. Вони — на диби: навiщо виводити межу iз сусiдами? Ви ж просто не розумiєте нашої специфiки! Через рiк-два суди будуть заваленi позовами стосовно меж. А суддi не є землевпорядниками — виникне ще бiльше спорiв.

Інтерв'ю
Юрий Крутько
25 квітня керівнику районної організації ГО «Аграрна самооборона України» в Кропивницького районі Віталію Береговому серед білого дня в обласному центрі спалили автомобіль. Сталося це після того, як «Аграрна самооборона України» втрутилася... Подробнее
Літо - традиційний час представницьких аграрних зібрань на базі Корпорації "Агро-Союз". VII міжнародна конференція "Самовідновлювальне ефективне землеробство на основі системного підходу" зібрала

1
0