Спецможливості
Новини

Чи приживеться біопаливо в Україні?

07.11.2008
751
Чи приживеться  біопаливо в Україні? фото, ілюстрація

Сьогодні енергетична криза, яка охопила весь світ, об’єднала продовольство та енергетику у взаємопов’язаний сценарій розвитку майбутнього.

Інститут економіки й прогнозування НАН України та Міжнародний Інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Австрія) спільно досліджують потенціал земельно-ресурсної бази України відповідно до методологічних принципів, які підтримує ФАО. Мета їхніх дослідів — кількісна оцінка ресурсного потенціалу України, в тому числі для виробництва біопаливної сировини. Тож і не дивно, що 2 жовтня вони провели засідання “Круглого столу” на тему: “Земельні ресурси України та Європи як потенціал для виробництва біопалива”.

Сьогодні енергетична криза, яка охопила весь світ, об’єднала продовольство та енергетику у взаємопов’язаний сценарій розвитку майбутнього.

Інститут економіки й прогнозування НАН України та Міжнародний Інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Австрія) спільно досліджують потенціал земельно-ресурсної бази України відповідно до методологічних принципів, які підтримує ФАО. Мета їхніх дослідів — кількісна оцінка ресурсного потенціалу України, в тому числі для виробництва біопаливної сировини. Тож і не дивно, що 2 жовтня вони провели засідання “Круглого столу” на тему: “Земельні ресурси України та Європи як потенціал для виробництва біопалива”.
Історія біодизелю розпочалася в світі після 90-х років минулого століття й стрімко почала набирати обертів. Обсяг біопалива сьогодні — 50 млрд л (36 млн т у нафтовому еквіваленті). І це лише третина біоетанолу, близько 60% якого виробляють у Європі, дещо менше — в США і дуже незначну частку — в інших країнах світу. В Європі лідером з виробництва біодизелю є Німеччина (12 млрд л), друге-третє місце посідають, відповідно, Франція та Австрія. Фахівці проаналізували, скільки можна виділити земель в Європі під культури для виробництва біопалива так, щоб не створити проблемну ситуацію з харчовими продуктами. Тобто, щоб не довелося збільшувати їхній імпорт, не зашкодити навколишньому середовищу тощо. В Європі розроблено чітку стратегію розвитку біопалива на майбутнє. Вона має три генерації. Біопаливо першої генерації виробляють із біомаси, в другій генерації його передбачають виробляти з еліто-целюлозного волокна, в третій — із водоростей. Щодо третьої генерації, то один літр біодизелю коштує 70–80 євро, й пошуки способу зниження його вартості тривають.
 На сучасному етапі розвитку біопалива Європа перебуває в перехідному періоді — від першої генерації до другої. Про рівень розвитку біопалива в Україні учасникам “круглого столу” було представлено кілька цікавих доповідей.
“Проблеми виробництва біопалива в Україні в контексті глобалізаційних процесів, продовольчої безпеки і сільського розвитку”,  доповідач В. М. Геєць.
Автор висловив глобальне бачення в частині використання біоенергетичних ресурсів та продукування. В контексті були розкриті питання, які на сьогодні пов’язані із продовольчою кризою, що загострилася. Основне зауваження: на наступні 20–30 років проблема голоду в світі залишиться невирішеною, і це є висхідна позиція. Чому це так? Вважається, що 30-річний цикл розвитку світової економіки закінчується і між десятим та двадцятим роками цього століття сформується новий 30-річний цикл, під час якого відбудеться кілька глобальних процесів. Один із них: європейська індустріальна цивілізація стрімко рухатиметься на Схід, передаючи свої технології та рівень життя. А це означає, що країни, які раніше споживали менше енергії та продуктів, тепер споживатимуть їх набагато більше. До неї додасться ще одна проблема, на яку нині мало зважають, — клімат. Оптимісти вважають, що серйозних кліматичних зрушень не буде, насправді частина Сходу України та майже весь Південь будуть опустелюватися, а це призведе до того, що ресурсні можливості нашої країни і тих країн, які перебувають в ареалі європейських проблем, загострюватимуться дедалі більше.
До 2030 року посівні площі в Україні під продовольчими та енергетичними культурами стрімко розширяться, і дослідження показують, що співвідношення між ними буде таким: 80 — продовольчі, 20% — енергетичні. Якщо подивитися на Україну в контексті світу та Європи, то дані про сільськогосподарську освоюваність територій свідчать: у світі — 36%, у Європі — 20, в Україні — 68%; розораність у світі — 10%, в Європі — 12, в Україні — 54%; розораність сільськогосподарських угідь, відповідно, — 28%, 59 та 80%. В Україні, розв’язуючи цю проблему, слід оптимізувати структуру земельного фонду й вивести з інтенсивного обороту близько 12 млн га землі. Якщо говори про раціональність землекористування, то розмову треба вести про те, що цей процес має все ж таки відбутися, інакше довгострокову перспективу ми вибудуємо в ірраціональній системі, і всі надії, які покладаються на нас в розрахунках Європейського співтовариства, призведуть до нераціонального землекористування.
 “Біопаливо в Україні”, доповідач В. І. Кашковський, заступник директора Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України.
На думку експертів, якщо обсяг рослинної олії, вироблений в усьому світі, переробити на біодизель, то це може замінити в споживанні близько 3% нафти. При чому, за деяким оцінками, на сьогодні частка біодизелю становить лише 0,2–0,3%  світового використання, або 0,5% всього світового транспортного палива. Якщо все вирощене зерно переробити на біоетанол, то це дасть змогу отримати 13–15% світового палива, яке використовують для транспортних засобів, або замінить 25% нафти. Але в такій ситуації нам нічого не залишається на харчові та кормові потреби. На даний момент етанол, який виробляють із зерна та цукру, заміняє 0,8% світового споживання нафти. Всі цифри свідчать про те, що світовий ринок нафти такий великий, що навіть ні біодизель, ні етанол ніяк не можуть вплинути на нього. В Європі, в США ринок біодизелю стрімко зростає, про його зростання в Україні не може бути й мови. В грудні 2006 року Кабінет Міністрів України розробив та утвердив програму “Виробництво розвитку дизельного біопалива на 2007–2010 рр.”. Її мали здійснювати в два етапи. Перший (2007–2008 рр.) — формування технічної та сировинної бази для виробництва біопалива й розробка потрібних нормативних документів. Другий (2009–2010 рр.) — реалізація пріоритетних інноваційних проектів у державі, будування заводів з виробництва дизельного біопалива в зонах концентрування вирощування сировини. Ситуація на сьогодні в Україні дає підстави для сумнів щодо можливостей досягнення омріяних планів із дуже простої причини. Для цього можна навести кілька прикладів із засобів масової інформації: у серпні 2007 р. Україна поставила на зовнішній ринок 302 тис. т ріпаку, за попередніми даними, в серпні поточного року його було експортовано близько 500 тис. т, при цьому, за прогнозами, цього року вироблено 2,2 млн тонн. Питання розподіляється на два підпитання: перше — експорт, друге — використання ріпаку для внутрішніх потреб. Варто зупинитися на другому. На сьогодні в Україні справді якусь частку ріпаку закуповує чимало малих підприємств для виробництва біодизелю на власні потреби. Процес виробництва біодизелю супроводжується двома фазами: одержання біодизелю та гліцеринова фаза. Для того, щоб довести біодизель до європейських стандартів, існує кілька стадій, хоча вони й трудомісткі, але неминучі за цього процесу. Під час виробництва біодизелю на малих підприємствах технологій, як водиться, не дотримуються, що впливає на якість самого продукту, при цьому часто ламаються двигуни. Але цю проблему хай вирішує сам виробник, мовляв, його двигун, то нехай у нього й голова болить. Але є друга проблема, серйозніша — це гліцеринова фаза, яка містить 50–60% метанолу. Наразі технології переробки та утилізації гліцерину, який утворюється під час виробництва біодизелю, в Україні не існує. Єдине, що можна зробити, — закопувати його в грунт. Можемо уявити, яка кількість метанолу з’явиться в грунтових водах після переробки 100 тис. т ріпаку. Тобто ми створимо собі проблему більшу, ніж енергетична, — проблему питної води, адже поки що технології очищення питної води від метанолу немає. Для вирішення цих питань потрібно впровадити низку заходів. Найперше, слід чітко та жорстко визначити стратегію України як виробника, споживача та експортера всіх вироблюваних видів біопалива; скоординувати діяльність зацікавлених організацій, міністерств, відомств, наукових підрозділів, виробників; запровадити жорсткий виробничий контроль від початку вирощування; створити умови для розробки біопалив другого та третього поколінь.
“Виробництво біопалива в Україні”, доповідач М. С. Даценко, директор департаменту інженерно-технічного забезпечення Мінагрополітики України.
Для чого в світі виробляють біопаливо? Насамперед для того, щоб зменшити антропогенне навантаження на атмосферу й виконати умови Кіотського протоколу. На сьогодні Україна має унікальну можливість для впровадження біопалива, але водночас вона і втрачає свої можливості, бо в цьому напрямі практично нічого не робиться. Щодо Кіотського протоколу, який діє з 2008 по 2012 рік, то Україна має ліміт на викиди парникових газів, але використовує його трохи більше ніж 50%, і це є тим гальмом, яке не стимулює до впровадження біопалива. До України на даний час не застосовують жодних санкцій, але мине зовсім небагато часу і в 2012 році буде проведено оцінку викидів та доведено ліміти на підставі нинішньої ситуації, і тоді будь-яке українське підприємство, яке захоче розвиватися, не матиме такої можливості й муситиме купувати ліміти за кордоном. Якщо нині тонна СО2 у нас коштує, за різними оцінками, 10–12 дол., то в країнах європейського союзу ця вартість як мінімум удвічі вища. В розвитку біопалива в Україні головне місце належить науці, а фінансують її, як відомо, дуже незадовільно й не систематизовано. Тобто міністерство аграрної політики в цьому напрямі має свій ліміт досліджень, міністерство енергетики — свій, міністерство економіки здійснює свої дослідження і т. д. Таким чином, маємо повну розпорошеність і відповідний наслідок. Розпочати розвиток біопалива в Україні ми можемо тільки з розвитку біопалива першого покоління. Коли відпрацюємо економічні механізми підтримки, технологічні моменти, технічні, варіанти логістики і все це об’єднаємо в комплекс, тільки після цього зможемо одержати позитивний ефект.
Наразі Україна використовує трохи більше 10 млн світлих нафтопродуктів. Якщо зважити на те, що їх виробляють в Україні, то за технології виготовлення мінеральних палив використовуємо 5–15% метилового спирту. Якщо взяти 5%, то це буде 500 тис. т канцерогенних речовин. Якщо навести дані по Києву, це дорівнюватиме 120 тис. т щорічно. А це вже стоїть на межі екологічної катастрофи. Отже, вихід один — впроваджувати біопаливо, але йти тим шляхом, яким пройшла Європа. Мовиться лише про 5% наповнення нашого ринку біопаливом, а нафтові компанії не зацікавлені розвивати це питання.
В Україні працює близько 90 спиртових заводів, реконструкцію для переробки біоетанолу здійснюють лише на 11 з них, і до кінця цього року вони матимуть потужність близько 30 тис. т, а до кінця наступного потужність становитиме 200 тис. т. Ми маємо олійно-жирові комбінати, які можуть переробляти 7,5 млн т олійних культур, тож варто скористатися такою нагодою, щоб виробляти біопаливо в Україні.
Якщо говорити про виробництво біогазу, то наукові інститути мають розрахунки, в яких пропонується збудувати в Україні близько 3 тис. біогазових установок з різними об’ємами. Для прикладу візьмімо Німеччину: сьогодні вона має 4,3 тис. біогазових установок, до 2020 року їх буде вже 43 тис., і біогаз виробляють тут із усіх органічних речовин, відходів промисловості тощо. За розрахунками експертів, Україна може стовідсотково за рахунок біогазу забезпечити себе газом, для цього лише потрібно висіяти 5 млн га кукурудзи, причому ГМО. Але цього питання ніхто не розглядає.
Що треба зробити для того, щоб вирішити ці проблеми?
1. Прийняти політичне рішення на рівні перших осіб держави і зрозуміти, що Україні це потрібно й вона займатиметься цим.
2. Створити єдиний виконавчий орган у системі виробництва біопалива.
3. Створити міжвідомчу раду з упровадження біопалива при КабМіні на рівні заступників міністрів, директорів департаментів.
4. Визначити проблемні питання з упровадження біопалив у розрізі зацікавлених міністерств, відомств і накреслити шляхи їхнього вирішення.
5. Забезпечити достатнє фінансування науково-дослідних установ.
6. Визначити пріоритети упровадження біопалив.
7. Розробити відповідну концепцію та національну програму з розвитку біопалива.
8. Створити сприятливі економічні умови для розвитку біопалив та залучити вкрай потрібні інвестиції.
Після закінчення конференції обговорювали, як можна наздогнати Європу у виробництві біопалива. Зокрема, прозвучало запитання, чи можна розпочати виробництво біопалива одразу з другої генерації, перескочивши першу. На що прозвучала відповідь: як людина не може перескочити, наприклад, дитячий вік і розпочати життя з ранньої юності, так само й тут.

Підготував
Геннадій Жолобецький

Інтерв'ю
Каролін Спаанс, радник із питань сільського господарства Посольства Королівства Нідерланди в Україні
Каролін Спаанс із серпня 2016-го обіймає посаду радника з питань сільського господарства в Посольстві Королівства Нідерланди в Україні. Ми вирішили поцікавитися найбільш перспективними напрямками
Українська делегація на продовольчій виставці в Японії. Крайній праворуч - Юрій Луценко
Японія, як відомо, — одна з найзаможніших країн світу. При цьому за кількістю населення лише трохи поступається Росії. А ще дуже обмежена в земельних ресурсах, тож більшістю продуктів забезпечити себе не може. Це робить ринок «країни сонця... Подробнее

1
0