Спецможливості
Новини

Аграрна освіта: головна проблема — навчити викладача

01.10.2008
525
Аграрна освіта:  головна проблема —  навчити викладача фото, ілюстрація

Юрій Михайлов зустрівся на своєрідному “круглому столі” з трьома провідними фахівцями в галузі аграрної освіти: директором департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва Мінагрополітики Тетяною Дем’янівною Іщенко, директором Науково-методичного центру аграрної освіти Миколою Павловичем Хоменком та ректором Таврійського державного агротехнологічного університету Володимиром Миколайовичем Кюрчевим.

Тетяна Іщенко

Юрій Михайлов зустрівся на своєрідному “круглому столі” з трьома провідними фахівцями в галузі аграрної освіти: директором департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва Мінагрополітики Тетяною Дем’янівною Іщенко, директором Науково-методичного центру аграрної освіти Миколою Павловичем Хоменком та ректором Таврійського державного агротехнологічного університету Володимиром Миколайовичем Кюрчевим.

Років десять тому “Пропозиція” вперше почала приділяти постійну увагу вітчизняній аграрній освіті. Я дуже скептично ставлюся до Міністерства аграрної політики, Української академії аграрних наук. Але є одна галузь, яка для мене свята, — аграрна освіта. Втратимо нашу нинішню аграрну науку — ніхто цього й не помітить, втратимо аграрну освіту, тоді все — можна закривати цей проект під назвою “Незалежна Україна”.
Юрій Михайлов: Якось під часу служби в Радянській Армії мій армійський командир запитав: “Михайлов, з якими проблемами ви стикаєтеся?” — “Жодних немає”, — відповів я. —“Значить, не працюєте”.
Отже, які сьогодні проблеми стоять перед вітчизняною аграрною освітою?
Тетяна Іщенко: Основна проблема — якість навчання, передусім — рівень підготовки викладачів. Сьогодні на першому місці в нас стоїть стажування викладачів на таких виробництвах, як “Агро-Союз”, “Терезине”, в Центрі випробувань техніки ім. Л. Погорілого.
Пам’ятаєте, колись був такий міністр — Анатолій Хорішко, так він казав: “Я не розумію викладача, який привіз на практику студентів, а сам, не знаючи технології, йде займатися своїми справами”. У нас є повне розуміння від Союзу птахівників України — вони самі пропонують надсилати до них на навчання викладачів. Вони із задоволенням приймають і студентів на практику, бо з десяти двох потім запросять на роботу. В Харкові, у компанії “Золоте курча”, випускники вузів за рік — два вже стали керівниками. Це для нас був би найкращий результат, якби виробник бачив свою участь у якісній підготовці майбутніх фахівців.
Микола Хоменко: Нині змінюється сама форма подання матеріалу. Вже немає того, що викладач прийшов, відчитав лекцію й пішов. Сьогодні в навчальних закладах впроваджуються нові підходи та методики. Найпопулярніші так звані майстер-класи, коли викладачем є людина, яка чудово знає техніку, технологію і в якої є бажання свої знання передати іншим. Студенти все чудово розуміють і реагують. Коли ми опитували студентів, чого їм не вистачає, більшість із них відповіла: навчіть насамперед викладача.
Тож щодо стажування. За стажування треба платити гроші. Наприклад, “Агро-Союз” бере за тижневе стажування однієї людини 2800–3000 грн, “Терезине” — 1500 грн. І хоч як нам важко, ми все ж посилаємо туди викладачів. Бо там навчать, як обрізати копита, як доїти корову, як її правильно доглядати. Бо без такого практичного досвіду не можливо бути викладачем. І ті, хто пройшов таке стажування, дуже задоволені.

Микола Хоменко

Володимир Кюрчев: Останнім часом ми приділяємо надзвичайно серйозну увагу стажуванню викладачів. У нас в академії 400 викладачів, і, згідно із законом, щороку в середньому 70–80 із них мають пройти перепідготовку. Ми домовилися із сусідніми господарствами, що викладачі стажуватимуться без відриву від навчального процесу. Ми розробили для викладачів спеціальні маршрутні листи, де розписано план підвищення кваліфікації. Того дня, коли у викладача немає занять зі студентами, він їде в господарство. Протягом 30 днів стажування в господарствах викладач має пройти відповідний курс і відзняти на фото- або відеокамеру відповідний процес. Після цього потрібно захистити перед вченою радою набуті знання — що бачив і чого навчився.
Викладач повинен знати на порядок більше, ніж студент, і ці знання він має здобути на практиці, а не дивлячись телевізор.
Юрій Михайлов: Чи є бажання у фахівців, що мають виробничий досвід, іти працювати викладачами? Чи достатньо комфортно, наприклад, у матеріальному плані вони почуватимуться? Як залучити в освіту молоді кадри?
Тетяна Іщенко: Так само, як не кожен випускник може бути бізнесменом, так і не кожен випускник може бути викладачем. Насамперед, він має любити дітей, яким він передаватиме свої знання та досвід.
Володимир Кюрчев: Хоча заробітна плата викладача не велика, проте є можливості її підвищити, передусім за рахунок роботи на кафедрі за госпдоговірною тематикою. Ми маємо можливість відправляти за кордон на стажування перспективних викладачів — це теж приклад нематеріальної мотивації.
Юрій Михайлов: Я чув думку, що “перетягування” аграрної освіти під дах Міністерства освіти та науки спричинене тим, що в системі аграрної освіти є багато землі. Тож боротьба точиться саме за неї. Це справді так?
Тетяна Іщенко: Нині в системі аграрної освіти є 105 тис. га землі — немало, але, я вважаю, що справа в іншому.
В Україні діє 351 вищий навчальний заклад. Для нашої країни це забагато. Тож ідея може полягати в тому, щоб зменшити їхню кількість передусім за рахунок аграрних вузів. Тобто зробити із аграрного університету факультет якогось іншого університету. Але при цьому зникне специфіка, властива для аграрного сектору. Бо аграрна економіка, аграрний менеджмент, фінанси, охорона довкілля тощо суттєво різняться з відповідними дисциплінами інших галузей.
Взагалі, треба переглянути всю систему освіти в країні: школа, ПТУ, вузи. У навчальному плані 30% припадає на гуманітарні дисципліни. А нам треба, щоб хоча б 50% було виділено на практичне навчання.
Володимир Кюрчев: Колеги з-за кордону подивилися наш навчальний план, бачать — там є історія України. Запитують: “А що, в школі історії України не вивчають?” — “Вивчають”. — “Так навіщо її ще раз вивчати у вузі?”.
Микола Хоменко: Сьогодні в Європі аграрна освіта побудована з огляду на сталий розвиток сільських територій. У чому основна проблема нашого сільськогосподарського виробника? В тому, що не створено соціально-побутових умов у селі. Село потребує будівельників, фахівців із сервісного обслуговування, комунальних служб, землевпорядників тощо. Чи багато юристів після вузів ідуть працювати в село, в сільську раду? А треба ж іще думати й про викладачів сільських шкіл. Тобто сьогодні ми теж маємо говорити саме про сталий розвиток сільських територій і переконувати в цьому Міністерство освіти, Мінфін, Мінекономіки, Верховну Раду.
Зайнятість у сільському господарстві зменшується, і люди мають бути підготовлені до таких змін. Бути просто технологом уже замало — треба мати знання, які допомогли б людині поміняти рід діяльності, якщо в його спеціалізації зменшиться потреба. Тобто нинішньому аграрному фахівцеві потрібна доволі універсальна освіта.
Є ще одна проблема. Сьогодні в нас вузи на тисячу мешканців країни випускають 60 фахівців з вищою освітою. З одного боку, це добре — зростає інтелектуальний рівень нації, з другого, — зменшується кількість випускників професійно-технічних училищ і коледжів: десять на тисячу мешканців, та й з тих десяти лише один — випускник аграрного навчального закладу. Тобто зростає дефіцит кваліфікованих робітників, які не мають вищої освіти.
Юрій Михайлов: Цього року вперше запроваджено незалежне тестування для абітурієнтів. Як це може позначитися на аграрних вузах? Бо, чесно кажучи, підготовка сільських школярів іноді поступається підготовці школярів із міст. А вимоги однакові, й тестування може поставити абітурієнтів із сіл у невигідні умови.
Тетяна Іщенко: Наразі важко спрогнозувати результати, але я побоююся, що з набором студентів цього року будуть певні проблеми, особливо на заочну форму навчання. Чому? На заочне навчання йшли люди, які закінчили школу кілька років тому і шкільні знання за цей час дещо підзабули. Звісно, цим людям важче складати тести, ніж вчорашнім школярам. Але й так за п’ять років навчання різниця в початковій освіті зникає. Тепер можуть виникнути проблеми.
Володимир Кюрчев: Я хочу сказати, що аграрна освіта в Україні, незважаючи на об’єктивні труднощі, перебуває на дуже високому рівні. Ми спроможні готувати аграрних фахівців високого класу. В перелік 200 найкращих університетів України, оприлюднений в газеті “Дзеркало тижня”, увійшли всі наші аграрні університети. Причому Національний аграрний університет посів сьоме місце (для порівняння: Національна академія державного управління при Президентові України — лише 98-е, пропустивши вперед такі аграрні

Володимир Кюрчев

вузи, як Білоцерківський аграрний університет (66), Таврійський державний агротехнологічний університет (67), Харківська державна зооветеринарна академія (71), Полтавська державна аграрна академія (72), Херсонський державний аграрний університет (73), Миколаївський державний аграрний університет (74). — Ю. М.).
На 26 травня конфедерація профспілок запрошує мене як ректора вузу, який визнано найкращим за участь студентів у науковій роботі, на вручення нагороди.
На закінчення дозвольте додати від себе кілька слів. Вступ України в СОТ відкриває перед аграрною освітою нові можливості: адже, за правилами СОТ, витрати на аграрну освіту не обмежують. А це дасть змогу спрямувати сюди частину тих коштів, які раніше виділяли на субсидії виробництву. Ці кошти дадуть можливість не тільки підвищити зарплатню викладачам навчальних закладів, а й оновити матеріально-технічну базу навчального процесу. Аграрна наука вистояла в скрутні часи, тепер перед нею розкриваються нові можливості.
Ну а проблеми? Дорогу долає той, хто йде, казав 2000 років тому відомий філософ із Палестини. І я цілком упевнений, що вітчизняна аграрна наука подолає ті труднощі, з якими вона стикалася дотепер, бо в аграрних освітян є сила й бажання розв’язувати проблеми.

Інтерв'ю
З кожним роком український агробізнес стає більш інноваційним, високотехнологічним та складним. Такі глобальні зміни у колись звичному й традиційному для України секторі вимагають від управлінця нових підходів до ведення бізнесу й... Подробнее
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 

1
0