Захист озимого ріпаку

Шкідни­ки

Ріпак ура­жу­ють близь­ко 50 видів фіто­фагів та шкідників, які за­вда­ють шко­ди різним ча­с­ти­нам рос­ли­ни в різні фе­но­логічні періоди. У ве­ресні 2016 р. се­ред за­тяж­ної по­су­хи посіви ріпа­ку ста­ли справжнім оа­зи­сом, ку­ди мігру­ва­ли спеціалізо­вані та ба­га­тоїдні шкідни­ки. Ґрун­то­ва по­су­ха ус­клад­ни­ла про­ве­ден­ня осінніх ґрун­то­вих роз­ко­пок для з’ясу­ван­ня чи­сель­ності шкідли­вих ор­ганізмів, то­му щільність ви­яв­ле­них і ре­аль­но на­яв­них у ґрунті, зро­зуміло, де­що різни­ти­меть­ся.

Уп­ро­довж фе­но­логічних фаз схо­ди — чо­ти­ри па­ри листків, істот­ної шко­ди мо­жуть за­вда­ти ріпа­кові хре­с­тоцвіті блішки (си­ня, світло­но­га, чор­на, хви­ля­с­та та ін.). Фіто­фа­ги ак­тивні й шко­до­чинні за тем­пе­ра­ту­ри по­над 12°С, за ви­со­кої чи­сель­ності во­ни мо­жуть зни­щи­ти схо­ди за два-три дні. 

В умо­вах пе­ре­важ­но со­няч­ної по­го­ди ве­рес­ня во­ни ске­ле­ту­ва­ли ли­с­тя, про­гри­за­ли наскрізні дірки, а по­де­ку­ди виїда­ли хо­ди в че­реш­ках на 3–12, мак­си­маль­но 22% рос­лин (на рівні се­ред­ньої ба­га­торічної по­шко­д­же­ності). По­де­ку­ди у Лісо­сте­пу та Сте­пу про­во­ди­ли за­хисні об­при­с­ку­ван­ня, оскільки за­се­лен­ня пе­ре­ви­щу­ва­ло 10% рос­лин і се­ред­ня чи­сельність ста­но­ви­ла від 3–5 на Поліссі та в Лісо­сте­пу до 20 екз./м² у Сте­пу (ЕПШ — 3 екз./м² і більше). 

На зимівлю шкідни­ки йдуть із на­стан­ням ста­лої хо­лод­ної по­го­ди. За умов до­б­рої пе­ре­зимівлі та су­хої теп­лої вес­ни во­ни здатні за­се­ли­ти та по­шко­ди­ти рос­ли­ни ози­мо­го ріпа­ку в період йо­го відро­с­тан­ня, особ­ли­во до ут­во­рен­ня ро­зет­ки. 

Уп­ро­довж про­ро­с­тан­ня насіння і укорінен­ня ози­мо­го ріпа­ку ли­чин­ки ко­ва­ликів і чор­нишів (дро­тя­ни­ки та не­справжнь­о­д­ро­тя­ни­ки) виїда­ли на­буб­нявіле насіння, корінці, зріджу­ва­ли гу­с­то­ту сто­ян­ня рос­лин, ча­ст­ко­во пригні­чу­ва­ли їхній роз­ви­ток. Що­до цих шкід­ників ЕПШ ста­но­вить 3–5 екз./м². Знач­ну не­без­пе­ку посівам куль­ту­ри на по­чат­ку ве­ге­тацїї ста­но­ви­ли підгри­за­ючі сов­ки — ози­ма та ок­лич­на, які по­ш­­ко­ди­ли (пе­ре­важ­но в Сте­пу та Лі­­со­сте­пу) 1–3, мак­си­маль­но 8% рос­лин. Роз­ви­ва­лись во­ни в двох по­колін­нях: оскільки літ дру­го­го був роз­тяг­ну­тий, то во­се­ни трап­ля­ли­ся гу­се­ниці різних віків. Гусінь, яку на ози­мо­му ріпа­ку на­ра­хо­ву­ва­ли від 0,1 до 2 екз./м², об’ї­да­ла й інко­ли пе­ре­гри­за­ла стеб­ла, ко­­рінці, зни­жу­ю­чи гу­с­то­ту рос­лин. На ози­мих куль­ту­рах поріг шкідли­вості для підгри­за­ю­чих со­вок ста­но­вить 2–3 екз./м², тоб­то в північ­них і східних об­ла­с­тях чи­сельність ози­мої сов­ки на­бли­жа­ла­ся до не­без­печ­ної ли­ше на ок­ре­мих посівах. За­га­лом, по­су­ш­ливі сер­пень — ве­ре­сень спри­я­ють зне­вод­нен­ню і вси­хан­ню ураз­ли­вих стадій ґрун­то­жи­ву­чих ко­мах — яєць, ли­чи­нок мо­лод­ших віків, — тим са­мим спричиня­ю­чи змен­шен­ня чи­сель­ності дро­тя­ників, ли­чи­нок хрущів та гу­се­ниць підгри­за­ю­чих со­вок.

По­шко­д­жен­ня ли­с­то­г­ри­зу­чи­ми сов­ка­ми во­се­ни, зо­к­ре­ма ка­пу­с­тя­ною, С-чор­не, сов­кою-га­ма, спо­с­теріга­ли по­всюд­но, а в Лісо­сте­пу — ще й ко­ню­ши­но­вою (Чер­кась­ка об­ласть). Рівень ура­жен­ня ни­ми в се­ред­нь­о­му ста­но­вив 1–5, мак­си­маль­но — 14% (в ок­ре­мих гос­по­дар­ст­вах Сте­пу). Чи­сельність гу­­­се­ниць у посівах ози­мо­го ріпа­ку — 1–2 екз./м², а ля­ле­чок ка­пу­с­тя­ної сов­ки — в се­ред­нь­о­му 0,5–1 екз./м², що відповідає се­ред­нь­о­му ба­га­торічно­му рівню.

По­всю­ди відміча­ли роз­се­лен­ня ріпа­ко­вих пиль­щиків: на 100 п. с. — 2–6 екз. шкідни­ка. У Сте­пу і Лісо­сте­пу бу­ло по­шко­д­же­но 1–9%, у поліських об­ла­с­тях — близь­ко 2% рос­лин. Шкід­­ник за­вер­шив роз­ви­ток у до­б­ро­му фі­­зіологічно­му стані. За­зви­чай він про­гри­зає «вікон­ця», об’їдає краї ли­с­тя, а в ро­ки ма­со­во­го по­ши­рен­ня пиль­щи­ки з’їда­ють ли­с­тя ріпа­ку так, що ли­ша­ють­ся тільки жил­ки. Шкідливість пиль­щиків по­си­лю­ва­ла­ся за жар­кої по­го­ди в серпні — ве­рес­ні. Оскільки їхні гу­се­ниці за­ляль­ко­ву­ють­ся в ґрунті, важ­ли­во про­во­ди­ти роз­пу­шен­ня міжрядь та оран­ку для зни­щен­ня біль­шої кількості шкідників. Навіть за спри­ят­ли­вої зимівлі на­яв­на чи­сельність ка­пу­с­тя­ної молі та біланів не спри­чи­нить знач­них втрат уро­жаю, зу­мов­лю­ю­чи ли­ше осе­ред­ко­ву шкід­­­ливість. По­даль­ша шкідливість ріпа­ко­во­го пиль­щи­ка без­по­се­ред­ньо за­ле­жа­ти­ме від аг­ро­техніки ви­ро­щу­ван­ня та про­ве­де­них уп­ро­довж ве­ге­тації за­ходів за­хи­с­ту й кон­тро­лю чи­сель­ності. За на­яв­ності однієї–двох ли­чи­нок на рос­ли­ну за­сто­со­ву­ють ін­сек­­ти­ци­ди й обов’яз­ко­во за­гор­та­ють по­жнивні решт­ки.

Цьо­го ро­ку посіви ріпа­ку по­пе­лиці по­ча­ли за­се­ля­ти ра­но (з се­ре­ди­ни ве­рес­ня), але по­сту­по­во (по­чи­на­ю­чи з фе­но­логічної фа­зи дві-чо­ти­ри па­ри лист­ків) й осе­ред­ка­ми. У ве­ресні на рос­ли­нах жи­ви­лись пе­ре­важ­но іма­го, за­се­ле­ни­ми бу­ли ок­ремі рос­ли­ни з не­ве­ли­ки­ми ко­лоніями ли­чи­нок. На­прикінці ве­рес­ня — в першій де­каді жовт­ня їх бу­ло відміче­но на 20–50% об­сте­же­них площ за чи­сель­ності 5–12 ли­чи­нок на рос­ли­ну і рівня її по­шко­д­жен­ня 5%. За­се­лен­ня по­пе­лиць пе­ре­важ­но бу­ло ниж­чим від ЕПШ (10% рос­лин), але зи­му­ю­чий за­пас шкідни­ка до­статній для спри­чи­нен­ня не­без­печ­них по­шко­д­жень із віднов­лен­ням ве­ге­тації куль­ту­ри. Осе­ред­ки знач­но­го по­ши­рен­ня по­пе­лиці спо­с­теріга­ли у Київській та Хмель­ниць­кій об­ла­с­тях.

Ка­пу­с­тяні по­пе­лиці (з ха­рак­тер­ним вос­ко­во-бо­рош­ни­с­тим на­льо­том) ви­с­мок­ту­ють сік із ли­с­тя, сте­бел, пізніше — з го­ло­вно­го па­го­на, що містить бу­то­ни. Во­ни не­без­печні як пе­ре­нос­ни­ки вірус­них хво­роб, які важ­ко кон­тро­лю­ва­ти. Істот­на шкідливість ка­пу­с­тя­ної по­пе­лиці — за її чи­сель­ності 100 екз. і біль­ше на за­се­ле­ну рос­ли­ну. Зи­му­ють во­ни у фазі яй­ця на близь­ких до ґрун­ту ли­ст­ках ка­пу­с­тя­них куль­тур. На­весні кри­латі роз­се­лю­вач­ки мо­жуть ут­во­рю­ва­ти ве­ликі ко­лонії (на­прикінці трав­ня — в червні). По­ши­рен­ню шкідни­ка сприяє помірно теп­ла зи­ма та су­ха не­хо­лод­на по­го­да. І на­впа­ки — знач­но змен­шу­ють чи­сельність по­пе­лиць за­мо­роз­ки і зли­вові опа­ди.

Од­ним із ос­нов­них шкідників ріпа­ку впро­довж усь­о­го періоду ве­ге­тації куль­ту­ри вва­жа­ють бу­ря­ко­ву не­ма­то­ду. Фіто­па­ра­зи­тичні не­ма­то­ди ви­яв­ля­ють по­всю­ди, їхня шкідливість, за да­ни­ми Д. Сіга­рь­о­вої, в се­ред­нь­о­му ста­но­вить 6–25% (інко­ли во­на збільшується з ура­ху­ван­ням бак­теріа­ль­них, гриб­них і ві­рус­них хво­роб рос­лин, які пе­ре­но­сять не­ма­то­ди). Її ли­­чин­ки про­ни­ка­ють у дрібні корінці рос­ли­ни та ви­с­мок­ту­ють із них со­ки. Ура­же­не коріння відми­рає, на­то­­мість ут­во­рюється но­ве. Внаслідок по­си­ле­но­го рос­ту цієї ча­с­ти­ни рос­ли­ни ріпак відстає у роз­вит­ку над­зем­ної ма­си, в’яне та інко­ли за­си­хає. Для змен­шен­ня щіль­­ності не­ма­тод важ­ли­во до­три­му­ва­тись аг­ро­номічних ви­мог: на­си­чен­ня сівозміни бу­ря­ко­ви­ми та ка­пу­с­тя­ни­ми куль­ту­ра­ми — не більше ніж 25%, ро­тація ріпа­ку — че­рез чо­ти­ри–п’ять років. Такі по­пе­ред­ни­ки ріпа­ку, як од­но- й ба­га­торічні бо­бові тра­ви, зер­нові ко­ло­сові, теж не­га­тив­но впли­ва­ють на роз­ви­ток бу­ря­ко­вих не­ма­тод.

У всіх аг­рокліма­тич­них зо­нах уп­ро­довж фе­но­логічних фаз від ут­во­рен­ня двох листків до фор­му­ван­ня ро­зет­ки на ози­мо­му ріпа­ку шко­ди­ли гу­се­ниці ка­пу­с­тя­ної молі, ка­пу­с­тя­но­го та ріпа­ко­во­го біла­на. Ціка­во, що се­ред­ньої ма­со­вості, а по­де­ку­ди на Поліссі — силь­ний літ біланів (27 екз. за 10 хв спо­с­те­ре­жен­ня) відміча­ли ще в другій-третій де­ка­дах ве­рес­ня. Істот­ної шко­ди во­ни не встиг­нуть на­коїти, а зи­му­ю­чий за­пас у за­зна­че­них регіонах має зни­зи­ти­ся. Ци­ми шкідни­ка­ми бу­ло за­се­ле­но від 10 до 30, (біла­на­ми — по­де­ку­ди по­над 50%) об­сте­же­них площ за чи­сель­ності 1–2 гу­се­ниці на за­се­ле­ну рос­ли­ну та рівня по­шко­д­жен­ня в се­ред­нь­о­му 3–5, мак­си­маль­но — 12% рос­лин. У та­ко­му разі ефек­тив­ним за­хо­дом бо­роть­би бу­де ви­пу­с­кан­ня на посів три­хо­г­ра­ми у кіль­кості 50–200 тис. са­мок на по­чат­ку та за ма­со­во­го відкла­дан­ня яєць у два-три терміни з інтер­ва­лом п’ять-сім днів. За­сто­су­ван­ня хімічних та інших біоп­ре­па­ратів про­во­дять за чи­сель­ності гу­се­ниць шкідників мо­лод­ших віків 2–3 екз./м².

Про­ти стеб­ло­вих при­хо­ва­но­хо­бот­ників за­со­би за­хи­с­ту за­сто­со­ву­ють пе­ре­важ­но на­весні. Особ­ли­ву ува­гу слід звер­ну­ти на чор­но­го і ве­ли­ко­го ка­пу­с­тя­них при­хо­ва­но­хо­бот­ників, іма­го яких відкла­да­ють яй­ця в че­реш­ки ли­с­тя чи на ко­ре­не­ву ший­ку. Як­що зи­ма м’я­ка, то яй­це­клад­ка три­ва­ти­ме до вес­ни. Ли­­чин­ка мігрує стеб­лом, по­шко­д­жу­ю­чи про­відні су­ди­ни і спри­чи­ня­ю­чи йо­го розтріску­ван­ня (як­що до­хо­дить до точ­ки рос­ту — мож­ли­ве ви­падіння рос­лин). Моніто­ринг про­во­дять за до­по­мо­гою жов­тих па­с­ток та шля­хом візу­аль­но­го спо­с­те­ре­жен­ня. За ма­со­во­го за­се­лен­ня ріпа­ко­вих посівів об­при­с­ку­ють доз­во­ле­ни­ми хімічни­ми пре­па­ра­та­ми.

Місця­ми, зо­к­ре­ма в Харківській, Львів­ській та інших об­ла­с­тях Лісо­сте­пу та на Поліссі, фіксу­ва­ли шкідливість ли­с­тоїда: за до­по­ро­го­вої йо­го чи­сель­ності (ЕПШ — 1–2 жу­ки/м²) він по­шко­­­див до 2% рос­лин. 

Біло­к­рил­ку на ріпа­ку та інших хре­с­тоцвітих куль­ту­рах дру­гий рік поспіль ви­яв­ля­ють на Поліссі (Во­линсь­ка, Рів­ненсь­ка обл.) у відкри­то­му ґрунті. Шкідник у серпні — ве­ресні роз­ви­вав­ся на посівах на 1–12% площ та 6–25% рос­лин за чи­сель­ності 3–14 екз. на рос­ли­ну. Торік за­се­лен­ня три­ва­ло до за­мо­розків, по­де­ку­ди на ка­пу­с­тя­них куль­ту­рах шкідник не підда­вав­ся обліку. Як по­ка­зу­ють об­сте­жен­ня цьо­го ро­ку, аре­ал шкідни­ка роз­ши­рив­ся, але чи­сель­ність тро­хи змен­ши­лась.

Во­се­ни три­ває міграція ми­шо­подіб­них гри­зунів у посіви ози­мо­го ріпа­ку з не­угідь Сте­пу та Лісо­сте­пу (1–2 ко­лонії на гек­тар із країв по­ля). На Поліссі у пер­­шій де­каді жовт­ня вже роз­по­ча­лось край­о­ве по­ши­рен­ня. Так, 1–3 ко­лонії полівок на гек­тар відміча­ли у Вінни­ць­кій, За­порізькій, Київській, Кіро­во­град­ській, Львівській, Харківській, Тер­нопі­ль­ській, Чернівецькій і Хер­сонській об­ла­с­тях. На­далі за­гро­за по­шко­д­жен­ня ози­мих куль­тур зберіга­ти­меть­ся в усіх аг­рокліма­тич­них зо­нах і за­ле­жа­ти­ме від по­год­них умов. До­стат­ня кор­мо­ва ба­за і за­довільні по­годні умо­ви мо­жуть спри­я­ти як осе­ред­ко­во­му, так і ма­со­во­му роз­вит­ку ми­шо­подібних гри­зунів. То­му вар­то про­во­ди­ти моніто­ринг посівів і за пе­ре­ви­щен­ня ЕПШ (3–5 кол./га) за­сто­со­ву­ва­ти доз­во­лені ро­ден­ти­ци­ди та інші за­хисні за­хо­ди.

По­льо­вих сли­маків (по­льо­вий, сіт­ча­с­тий та ін.) осе­ред­ко­во ви­яв­ля­ли у При­кар­патті та північних об­ла­с­тях країни. Во­ни по­шко­д­жу­ють різні ви­ди рос­лин, але прояви їхньої діяль­ності подібні: за­ли­ша­ють після жив­лен­ня дірки, особ­ли­во на нижніх ли­ст­ках, а в ранні фа­зи рос­ту куль­ту­ри мо­жуть повністю зни­щи­ти рос­ли­ни з країв посівів. Та­кож ці шкідни­ки пе­ре­но­сять збуд­ників хво­роб сірої та інших гни­лей. ЕПШ сли­маків за В. Сах­нен­ко — 5 екз./м2. Ос­новні по­шко­д­жен­ня куль­тур відміча­ли на­весні, та, по­при спе­ку, і во­се­ни спо­с­теріга­ли їхню шко­до­чин­ність у не­ве­ли­ких гос­по­дар­ст­вах. Бо­ро­ти­ся з ни­ми важ­ко, кра­ще по­пе­ре­ди­ти їхнє за­се­лен­ня. У першій по­ло­вині ве­ге­тації (до се­ре­ди­ни літа) во­ни жи­вуть ве­ли­ки­ми гру­па­ми на засміче­них ділян­ках із гу­с­тим тра­во­стоєм, по­бли­зу лісів та ча­гар­ників. Потім пе­реміщу­ють­ся на сусідні посіви з різни­ми куль­ту­ра­ми. Яй­це­клад­ка відбу­вається у серпні-ве­ресні. Аг­ро­технічні за­хо­ди бо­роть­би спря­мо­вані на зни­жен­ня ґрун­то­вої во­ло­гості: періодич­не роз­пу­шу­ван­ня ґрун­ту, оп­ти­маль­на гу­с­то­та рос­лин (про­рі­джен­ня за­гу­ще­них по­са­док), зни­щен­ня бур’янів, особ­ли­во біля теп­лиць, пар­ників та пло­до­с­хо­вищ, об­ко­шу­ван­ня посівів. Після зби­ран­ня вро­жаю важ­ли­во ре­тель­но при­бра­ти всі рос­линні решт­ки. На не­ве­ли­ких ділян­ках ви­да­ля­ють зай­ве каміння, хмиз, за мож­ли­вості не за­ли­ша­ють гру­док землі, бо під ни­ми жи­вуть і розмно­жу­ють­ся шкідни­ки. За­реєстро­ва­них пре­па­ратів для за­сто­су­ван­ня про­ти мо­люсків у «Пе­реліку пе­с­ти­цидів та аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня у 2016 р.» в Ук­раїні не­має.

От­же, про­хо­лод­на по­го­да, що вста­но­ви­лась із 5 жовт­ня, стри­му­ва­ла по­­ши­­рен­ня шкідників на ози­мо­му ріпа­ку. Але за період ак­тив­ної осінньої ве­ге­та­ції хре­с­тоцвіті блішки по­шко­ди­ли 2–12, мак­си­маль­но 22% рос­лин (Хме­ль­ниць­ка обл.) у слаб­ко­му та се­ред­нь­о­му сту­пе­нях. Скрізь не­справжні гу­се­ниці ріпа­ко­во­го пиль­щи­ка, по­де­ку­ди ка­пу­с­тя­на по­пе­ли­ця, ли­с­тоїди, гу­се­ниці ріпа­ко­во­го та ка­пу­с­тя­но­го біла­на за­вда­ли шко­ди від 1 до 20% рос­лин. 

Хво­ро­би

Хво­ро­би, крім істот­но­го зни­жен­ня про­дук­тив­ності гібридів ріпа­ку, змен­шу­ють у ньо­му вміст вітамінів, про­теїну, жи­ру та цу­к­ру. Не­добір уро­жаю насіння через хво­роби ко­ли­вається від 15 до 70%, та­кож погір­шу­ють­ся йо­го тех­но­логічні й посівні якості.

Най­ва­гоміши­ми хво­ро­ба­ми в Ук­раї­ні є сніго­ва плісня­ва (на­весні), чор­на ніжка, пе­ро­но­с­по­роз, чор­на пля­мис­тість, не­кроз ко­ре­не­вої ший­ки (фо­моз), біла та сіра гнилі то­що. По­ши­рені мен­шою мірою, але та­кож не­без­печні біла пля­мистість, бо­рош­ни­с­та ро­са, ки­ла зви­чай­на, бак­теріоз та ви­ди мо­заїки.

Із по­явою сходів куль­ту­ри в Київ­ській і Тер­нопільській об­ла­с­тях про­яви­лось ура­жен­ня чор­ною ніжкою на рівні 1–6% по­шко­д­же­них рос­лин (за­ги­бель сходів не­ви­со­ка — до 1%). Хво­ро­ба не­без­печ­на че­рез зни­жен­ня гу­с­то­ти по­сіву. Дже­ре­лом інфекції є за­ра­же­ний ґрунт та рос­линні решт­ки, рідше — не­на­леж­ним чи­ном об­роб­ле­не насіння. Спри­я­ють роз­вит­ку чор­ної ніжки ущі­ль­не­ний ґрунт, на­явність по­верх­не­вої кірки в період сходів, про­хо­лод­на по­го­да з опа­да­ми, кислі ґрун­ти, розміщен­ня ріпа­ку після ка­пу­с­тя­них куль­тур. Най-­у­раз­ливіший ріпак під час про­ро­с­тан­ня насіння — по­яви сходів.

Аль­тер­наріоз на ріпа­ку бу­ло ви­яв­ле­но в се­ре­дині ве­рес­ня в Лісо­сте­пу (Він­ниць­ка обл.) на край­о­вих ча­с­ти­нах по­ля (ура­жен­ня — 1% рос­лин). У жовтні ос­лаб­лені по­год­ни­ми умо­ва­ми посіви бу­ли по­шко­д­жені на рівні 2–4% рос­лин на Чер­ка­щині, Львівщині, Тер­нопіль­щині та Бу­ко­вині. Хво­ро­ба мо­же про­яв­ля­ти­ся впро­довж усієї ве­ге­тації. Змен­шується асиміляційна по­верх­ня ріпа­ку че­рез пе­ред­час­не відми­ран­ня ура­же­них листків. За ран­нь­о­го роз­вит­ку хво­ро­би на струч­ках во­ни за­ли­ша­ють­ся не­до­роз­ви­не­ни­ми, зі сфор­мо­ва­ним плю­с­к­лим насінням, що має низькі тех­но­логічні якості та по­га­ну схожість. Спри­я­ють роз­вит­ку аль­тер­наріозу ден­на тем­пе­ра­ту­ра на рівні 17…25°С і нічна — по­над 12°С, часті дощі, во­логість повітря більше ніж 80%. ЕПШ — 20–30% ура­же­них рос­лин за­леж­но від по­год­них умов.

Пе­ро­но­с­по­роз не­без­печ­ний на­сам­пе­ред тим, що зни­жує зи­мо­стій­кість рос­лин. На ура­же­них рос­ли­нах пе­ред­час­но відми­ра­ють ли­ст­ки, що змен­шує асиміляційну по­верх­ню і на­­сіннєву про­дук­тивність куль­ту­ри. За силь­ної ура­же­ності стручків рос­ли­на не ут­во­рює зовсім або ж фор­мує плю­с­к­ле і не­до­роз­ви­не­не насіння. Спри­я­ють роз­вит­ку хво­ро­би надмірна во­логість повітря (90%) та низькі теп­лові тем­пе­ра­ту­ри 8…15°С (ЕПШ — по­над 10% ура­же­них рос­лин). До пер­шої де­ка­ди жовт­ня цьо­го ро­ку ура­жен­ня хво­ро­бою відмі­ча­­­ли на 3–6% рос­лин у Во­линській, Львівській, Чер­каській, Чернівецькій та Чернігівській об­ла­с­тях.

Циліндро­с­поріоз роз­ви­вав­ся на 1–10% рос­лин у всіх аг­рокліма­тич­них зо­нах.

Фо­моз частіше про­яв­ляється на ріпа­ку за во­ло­гої по­го­ди. До се­ре­ди­ни жовт­ня у Сте­пу хво­ро­бу ви­яв­ля­ли на 1–3% рос­лин. За ура­жен­ня нею ли­с­тя втра­чає тур­гор і жовтіє. Мо­лоді рос­ли­ни відста­ють у рості, на ли­ст­ках по­всю­ди про­яв­ля­ють­ся жов­ту­ва­то-сірі пля­ми. За інтен­сив­но­го ура­жен­ня фо­мо­зом тка­ни­ни сте­бел і коріння руй­ну­ють­ся, рос­ли­ни ги­нуть. По­шко­д­жен­ня сте­бел на рівні по­верхні ґрун­ту на­зи­ва­ють не­кро­зом ко­ре­не­вої ший­ки. Йо­го візу­альні симп­то­ми — стеб­ла буріють, вси­ха­ють і де­рев’яніють, рос­ли­ни на­бу­ва­ють хло­ро­тич­но­го чи си­ню­ва­то­го за­барв­лен­ня, ча­с­то ви­ля­га­ють. У ріпа­ку змен­шується асиміляційна по­верх­ня, внаслідок чо­го рос­ли­ни мо­жуть за­ги­ну­ти. За силь­но­го ура­жен­ня насіння втра­чає схожість. Інфекція зберігається до се­ми років. 
Бак­теріоз ко­ренів ози­мо­го ріпа­ку — од­на з ос­нов­них при­чин не­за­довільної зи­мостійкості ріпа­ку. До се­ре­ди­ни жовт­ня інфор­мації про ура­жен­ня ріпа­ку цією хво­ро­бою не над­хо­ди­ло. Про­те за­хво­рю­ван­ня ви­яв­ля­ють періодич­но на всіх об­сте­же­них пло­щах пе­ре­важ­но з не­ве­ли­ким відсот­ком ура­же­них рос­лин (2–5%). Вар­то зау­ва­жи­ти, що відли­ги, а та­кож ранні стро­ки висіву куль­ту­ри спри­я­ти­муть по­ши­рен­ню за­хво­рю­ван­ня і мо­жуть зу­мо­ви­ти знач­не зріджен­ня посівів і змен­шен­ня про­дук­тив­ності ура­же­них рос­лин у во­гни­щах роз­вит­ку зга­да­них ви­ще хво­роб. Бак­терії, що є збуд­ни­ка­ми цьо­го за­хво­рю­ван­ня, пе­ре­да­ють­ся ме­ханіч­ним спо­со­бом. Їхніми пе­ре­нос­ни­ка­ми мо­жуть бу­ти ріпа­ко­вий пиль­щик, ка­пу­с­тя­на му­ха, кло­пи (а за да­ни­ми на­уков­ців ІЗР УА­АН — і не­ма­то­ди). Спри­я­ють роз­вит­ку ко­ре­не­во­го бак­теріозу над­мірне азот­не удо­б­рен­ня, ранні стро­ки сівби, ого­лен­ня ко­ре­не­вої ший­ки рос­лин, що вхо­дять у зи­му.
Вірусні хво­ро­би не ду­же по­ши­рені, але не­без­печні че­рез си­с­тем­не ура­жен­ня всієї рос­ли­ни. Різні ви­ди по­пе­лиць є пе­ре­нос­ни­ка­ми вірус­них хво­роб. Так, в Ук­раїні ви­яв­ля­ли по­оди­нокі ви­пад­ки про­яву в посівах ози­мо­го ріпа­ку віру­су мо­заїки тур­неп­су та вірус­ної жов­тя­ниці. Симп­то­ма­ми віру­су мо­заїки тур­неп­су є мо­заїчні пля­ми на листі не­пра­виль­ної фор­ми. На­далі за інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би ли­с­тя мо­же відми­ра­ти. Як­що рос­ли­ни по­шко­д­жені з осені, то на­весні во­ни відста­ють у рості й зни­жу­ють про­дук­тивність. За ура­жен­ня вірус­ною жов­тя­ни­цею про­жил­ки ріпа­ко­во­го ли­с­тя на­бу­ва­ють чер­во­ну­ва­то­го за­барв­лен­ня, ли­ст­ко­ва тка­ни­на жовтіє і ріст рос­ли­ни сповільнюється (але повідо­млень про ура­жен­ня таки­ми віру­са­ми цьо­го ро­ку не над­хо­ди­ло).
Помірно теп­ла, з періодич­ни­ми до­ща­ми по­го­да спри­я­ти­ме по­всюд­но­му роз­вит­ку й по­ши­рен­ню чор­ної ніжки, ко­ре­не­вих гни­лей, пе­ро­но­с­по­ро­зу, фо­­мо­зу, аль­тер­наріозу, циліндро­с­по­ріозу та інших хво­роб, за­пас яких у при­роді є до­волі знач­ним.

За­хисні за­хо­ди

Рос­ли­ни ози­мо­го ріпа­ку за на­яв­ності блішок у кількості 3–5 осо­бин/м² і теп­лої (t°>15°С) со­няч­ної по­го­ди об­при­с­ку­ють пре­па­ра­та­ми на ос­нові діючих ре­чо­вин: ци­пер­ме­т­рин, дель­та­ме­т­рин, тіак­ло­прид, хлорпіри­фос, фенітротіон. 

Посіви ози­мо­го ріпа­ку в період ут­во­рен­ня ро­зет­ки за на­яв­ності ріпа­ко­во­го пиль­щи­ка й ли­с­тоїда (3 екз./м²), ка­пу­с­тя­них біланів і сов­ки (2 гу­се­ни­ці/м²), хре­с­тоцвітих клопів то­що об­при­с­ку­ють зга­да­ни­ми ви­ще інсек­ти­ци­да­ми та пре­па­ра­та­ми на ос­нові ди­ме­то­а­ту. 

За по­яви симп­томів бо­рош­ни­с­тої ро­си, аль­тер­наріозу, сірої гнилі, фо­мо­зу рос­ли­ни об­роб­ля­ють пре­па­ра­та­ми з діючи­ми ре­чо­ви­на­ми: пікок­си­с­т­робін, ци­про­ко­на­зол, пірак­ло­ст­робін, мет­ко­на­зол, ме­та­лак­сил-М, ман­ко­цеб та ін. 

У фазі чо­ти­рь­ох-п’яти листків ози­мий ріпак за на­яв­ності інфекції аль­тер­наріозу, циліндро­с­поріозу, фо­мо­зу, скле­­ро­тиніозу об­при­с­ку­ють фунгіци­да­ми з те­бу­ко­на­зо­лом, пропіко­на­зо­лом. Та­ке оз­до­ров­лен­ня рос­лин підви­щить їхню стійкість до ек­с­т­ре­маль­них по­год­них умов. Стри­мує пе­ре­ро­с­тан­ня рос­лин та поліпшує їхню пе­ре­зимівлю об­роб­ка у фазі п’яти-ше­с­ти листків куль­ту­ри пре­па­ра­та­ми на ос­нові діючих ре­чо­вин: мет­ко­на­зол, ди­фе­но­ко­на­зол, пак­ло­бу­т­ра­зол, те­бу­ко­на­зол та ін.

Обов’яз­ко­во слід пе­ред­ба­ча­ти про­сто­ро­ву ізо­ляцію (1 км) від полів, де торік ви­ро­щу­ва­ли ка­пу­с­тяні куль­ту­ри. Своєчас­на бо­роть­ба з бур’яна­ми на всіх куль­ту­рах сівозміни за­без­пе­чує зни­щен­ня ди­ко­рос­лих видів ка­пу­с­тя­них, які є дже­ре­лом розмно­жен­ня шкідників ріпа­ку і ре­зер­вацією збуд­ників хво­роб. 

К. Банніко­ва, канд. с.-г. на­ук,
гол. спеціаліст відділу за­хи­с­ту рос­лин, Держ­прод­спо­жив­служ­ба Ук­раїни

Інформація для цитування

Озимий ріпак: фітосанітарний стан восени та заходи захисту / К. Баннікова // Пропозиція. — 2016. — № 11. — С. 84-90