Як залучити більше грошей у вітчизняне сільське господарство

Адекватний доступ до фінансових ресурсів є критично важливим для сільгосппідприємств. У всьому світі агросектор стає все більш капіталомістким. Проте, попри деякі нещодавні позитивні зрушення, сільське господарство України не відповідає цій тенденції. До такого висновку прийшли фахівці, які, на замовлення Американської торгівельної палати в Україні (ACC) та Європейської бізнес асоціації (EBA), розробили стратегію розвитку "Перетворення сільського господарства України на рушійну силу економічного зростання"

Підготувала Марина Моісеєва
за матеріалами дослідження BE Berlin Economics GmbH на замовлення ACC і EBA

Українське сільське господарство має майже невичерпні можливості для залучення високоприбуткових інвестицій. Однак сільськогосподарські підприємства не спроможні визначити ці можливості та чітко планувати обсяг необхідних інвестицій. Крім того, брак важелів для примусового виконання контактів, відсутність застави та велика ймовірність державних втручань перетворюють навіть найбезпечніші інвестиції на дуже ризиковані для кредиторів.
Щоб порівняти стан доступу до зовнішнього фінансування українського сільського господарства з фінансуванням агросектору інших країни, ми використали співвідношення банківського аграрного фінансування з розмірами аграрної галузі. Результати порівнянь (див. рис.) чітко вказують: сільське господарство України отримує відносно низьке фінансування. Це дивно. Беручи до уваги поточну перевагу сільського господарства України, можна було б очікувати, що воно отримає більше корпоративних позик, а відтак - більше інвестицій.
Чому ж аграрні підприємства України отримують так мало зовнішнього фінансування? Попит на фінанси з боку аграрної галузі України є, звичайно, великим, та аграрні підприємства мають бажання запозичувати значно більше, аніж їм це наразі вдається. Таким чином, проблема має полягати в тому, що постачальники фінансових ресурсів, такі як банки, вважають позики аграрному сектору занадто ризикованими чи дорогими, а тому не бажають надавати стільки кредитів сільському господарству, як того потребують підприємства. Це, своєю чергою, показує необхідність визначення ризиків та витрат, а також надання рекомендацій щодо того, як їх знизити. Далі ми покажемо різницю між загальними проблемами фінансового сектору та проблемами, що безпосередньо пов'язані з сільським господарством.

Проблеми фінансового сектору
Упродовж останнього десятиріччя банківсько-фінансовий сектор України значно розвинувся. І все ж, значні проблеми все ще існують на законодавчому та інституційному рівнях, що негативно впливає на взаємозв'язок між постачальниками та позичальниками капіталу й створює великі ризики для банківського кредитування. На додаток до загальних проблем фінансового сектору України наявна низка проблем, безпосередньо пов'язаних з наданням кредитів представникам галузі сільського господарства:

   Державне втручання. Минулий досвід навчив банки та інших кредиторів: є значний ризик того, що український уряд втручатиметься в аграрні ринки, знижуючи прибутковість аграрних підприємств та їхню здатність повертати кредити. Так, упродовж останніх шести років чотири рази офіційно запроваджували обмеження експорту зернових, через що знижувались внутрішні ціни, а отже, - й прибутковість підприємств, які працювали у зерновій галузі.

Брак кредитоспроможних позичальників. В українському сільському господарстві налічується лише невелика кількість підприємств, які мають історію отримання позитивного грошового потоку впродовж певного періоду. Навпаки, багато компаній борються з проблемою виплати боргів і часто мають місце дефолти. Звичайно ж, проблема низької прибутковості має багато аспектів, зокрема, це: згадані вище часті державні втручання, а також відносно низький рівень управлінських навичок, які є частиною неадекватної освітньої системи у сільському господарстві. Прибуткові компанії були б дуже бажаними для банків, оскільки вони можуть вважатись кредитоспроможними і, таким чином, отримувати доступ до фінансів за відносно нижчими відсотковими ставками.

Відсутність професійного бухгалтерського обліку та бізнес-планів. Сільгосппідприємства, які мають намір отримати зовнішнє фінансування, мають надати професійні бухгалтерські звіти та бізнес-плани. Без цієї життєво важливої інформації кредитори не спроможні оцінити фінансовий стан підприємства. Більше того, у них виникне правомірне запитання: чи може підприємство, яке не має належної бухгалтерії, застосовувати необхідні управлінські інструменти для успішного керування складним аграрним бізнесом. Підприємство, яке не має належної бухгалтерії, чи не знає фактів, чи приховує їх. Жодна з цих умов не додає впевненості потенційним кредиторам.

Брак застави. Аграрне кредитування засноване на заставі, а для більшості аграрних підприємств земля є основним потенційним джерелом для застави. Проте землю в Україні не можна заставляти через мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Зняття мораторію дасть змогу використовувати землю у якості застави. Проте це справлятиме лише поступовий, довготривалий вплив на аграрне фінансування. В основному, це пов'язано з розпаюванням земельних ділянок в Україні і тим, що більшість аграрних підприємств не володіють цими ділянками, а лише орендують їх. Навіть якщо підприємство буде спроможним після зняття мораторію купити землю, яку воно обробляє, воно потребуватиме доступу до фінансових ресурсів, а отримання потенційної застави не покращить ситуації. Якщо підприємство не має доступу до фінансів для купівлі землі, то зняття мораторію нічого не змінить. Таким чином, заплановане зняття мораторію не покращить ситуації із заставою у сільському господарстві. Тому потрібні інші види застав. Сільськогосподарське устаткування та інше обладнання також може використовуватись у якості застави. Однак купівля обладнання потребує довгострокових кредитів. Для їх надання банкам необхідне довготермінове рефінансування, яке доступне тільки в іноземній валюті. НБУ встановив жорсткі обмеження для кредитів в іноземній валюті, що робить їх надто дорогими, а отже, за великим рахунком, обмежує доступ капіталу до сільського господарства.

 На додачу до традиційного банківського кредитування цікавим інструментом є лізинг. Вступ у володіння рухомим майном в рамках лізингу є простішим порівняно з кредитуванням. Більше того, прийняття Податкового Кодексу усунуло низку податкових недоліків, які раніше стримували використання лізингових схем. Внаслідок цього очікується значне збільшення кількості лізингових операцій. Проте слід наголосити, що цей інструмент придатний лише для мобільних і стандартизованих капітальних товарів, тож лізинг не можна розглядати в якості замінника банківського кредитування. З метою покращання доступу до обігового капіталу в багатьох країнах використовують системи складських розписок, які дають можливість виробникам використовувати у якості застави запаси зернових й олійних культур, що зберігаються в сховищах. Можна запроваджувати також інші інструменти, які допоможуть виробникам заставляти частину свого майбутнього врожаю. Проте наразі жодна з цих опцій ефективно не працює в Україні, оскільки існує ризик втручання держави в аграрні ринки (наприклад, експортні обмеження чи обмеження руху зернових та олійних всередині України), що означає відсутність впевненості кредиторів у переході прав власності чи можливості розпорядження запасами або майбутнім урожаєм у разі виникнення такої потреби.