Вирощування нуту за безгербіцидної технології

Спо­чат­ку виз­на­чи­мо суть за­го­лов­ка статті. У ми­ну­ло­му сторіччі в ба­га­ть­ох публікаціях го­рох на­зи­ва­ли «ца­рем» бо­бо­во­го цар­ст­ва за йо­го цінність та по­тенційну вро­жайність. Сьо­годні ж сою, з огляду на її зна­чен­ня у ви­роб­ництві та тем­пи збільшення посівних площ, сміли­во мож­на вва­жа­ти «ца­ри­цею» бо­бо­вих. Про­дов­жу­ю­чи цей лан­цю­жок, нут сміли­во на­зве­мо «прин­цом» з ве­ли­ки­ми амбіціями до тро­ну, бо йо­го по­пу­ляр­ність на світо­во­му рин­ку, біологічні та аг­ро­технічні пе­ре­ва­ги над інши­ми куль­ту­ра­ми спри­чи­ни­ли в Ук­раїні «нутів бум». За да­ни­ми аналітиків, ця культура в Ук­раїні мо­же зай­ня­ти пло­щу більш ніж 1,5 млн га, з ва­ло­вим збо­ром то­вар­но­го насіння по­над 3 млн т. 

У світі нут посідає третє місце після сої та ква­солі з-по­між зер­но­бо­бо­вих куль­тур за посівни­ми пло­ща­ми, зай­ма­ю­чи май­же 13–14 млн га. Ли­ше в Індії що­ро­ку ним засіва­ють май­же 10 млн га, що ста­но­вить при­близ­но 83% світо­вих площ. Йо­го ви­ро­щу­ють у Ту­реч­чині, Із­раїлі, Па­ки­с­тані, Ірані, Вірменії, Ка­зах­стані, Азер­бай­д­жані, а та­кож у країнах Аф­ри­ки, Півден­ної й Північної Аме­ри­ки та Євро­пи. 

В Ук­раїні нут — тра­ди­цій­на го­род­ня куль­ту­ра більшості півден­них об­ла­с­тей. Нестача до­б­ре адап­то­ва­них до місце­вих умов ви­со­ко­в­ро­жай­них та тех­но­логічних сортів ну­ту в колишні ча­си стри­му­ва­ла роз­ви­ток ши­ро­ко­мас­штаб­но­го йо­го ви­роб­ництва в нашій країні. Сьо­годні се­лекціоне­ри ство­рили нові ви­со­ко­про­дук­тивні та стійкі до хво­роб сор­ти ну­ту, які сміли­во мож­на впро­ва­д­жу­ва­ти у ма­со­ве ви­роб­ництво. Чи­ма­ло сільсько­го­с­по­дарсь­ких ви­роб­ників Ук­раїни нині ма­ють ба­жан­ня ви­ро­щу­ва­ти цю цінну бо­бо­ву куль­ту­ру. Втім, не­знан­ня ню­ансів тех­но­логії її ви­ро­щу­ван­ня мо­же при­зве­с­ти до втрат уро­жаю та фор­му­ван­ня не­га­тив­но­го вра­жен­ня про са­му куль­ту­ру. 

Для ро­зуміння тех­но­логічних тон­кощів ви­ро­щу­ван­ня нутуне­обхідно ма­ти уяв­лен­ня що­до біологічних особ­ли­во­с­тей куль­ту­ри. Тож поч­не­мо са­ме з цьо­го. 

Бо­танічна ха­рак­те­ри­с­ти­ка та біологічні особ­ли­вості нуту

Нут на­ле­жить до сімей­ст­ва бо­бо­вих (Fabaceae Lindl.) і ро­ду Cicer L. Відо­мо 39 видів ро­ду Cicer, які поширені у Цен­т­ральній та Західній Азії. У куль­турі ж ви­ро­щу­ють тільки один вид —  Cicer arietinum L., який у дикій при­роді не зустрічається.

Куль­тур­ний нут (Cicer arietinum L.) — од­норічна рос­ли­на, до­сить хо­ло­до­стійка, мінімаль­на тем­пе­ра­ту­ра про­ро­с­тан­ня насіння — 4…5°С. За спе­ко-, жа­ро- та мо­ро­зостійкістю во­на зай­має пер­ше місце се­ред гру­пи зер­но­бо­бо­вих. За помірної зи­ми посіви нуту до­б­ре пе­ре­зи­мо­ву­ють у фазі про­ростків під сніго­вим по­кри­вом, ви­т­ри­му­ю­чи ко­рот­ко­час­не зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри повітря до -25°С. Навесні після та­нен­ня снігу про­ро­ст­ки ви­т­ри­му­ють за­мо­роз­ки до -16°С, до­рослі рос­ли­ни не ги­нуть за -8°С. 
Ко­ре­не­ва си­с­те­ма ну­ту стриж­не­ва, з до­б­ре роз­ви­ну­тим го­ло­вним ко­ре­нем, який про­ни­кає у ґрунт на гли­би­ну біль­ше як 150 см, але май­же 50% ко­ре­не­вої си­с­те­ми роз­ви­вається в ор­но­му го­ри­зонті на гли­бині до 20 см. На корін­ні фор­му­ють­ся буль­боч­ки з азотфіксу­ю­чи­ми бак­теріями.

Стеб­ло пря­мо­сто­я­че, з ба­га­ть­ма гілка­ми. Рослина штам­бо­вої, напів­штам­бо­вої або роз­ло­гої фор­ми. Гілку­ватися по­чи­нає біля ос­но­ви стеб­ла або у се­ред­ній ча­с­тині за­леж­но від сор­ту. Ви­со­та рос­ли­ни ко­ли­вається від 20 см до 1 м, у се­ред­нь­о­му 45–60 см, колір зе­ле­ний, з різни­ми відхи­лен­ня­ми від світло- до тем­но-зе­ле­но­го, з на­яв­ністю ан­тоціано­вої пігмен­тації або без неї.

Лист склад­ний, не­пар­но­пе­ри­с­тий, скла­дається з 11–17 ли­с­точків, кількість яких за­ле­жить як від сор­ту, так і від фонового міс­ця розташування на рос­лині. Ба­­га­то­ли­с­точ­ко­ве ли­с­тя зна­хо­дить­ся у се­­редній ча­с­тині стеб­ла. Фор­ма ли­с­точків еліптич­на або зво­рот­но­яй­це­подіб­на, до­в­жи­на — від 9,3 до 20,7 мм, ши­ри­на — від 3,5 до 11,3 мм. Колір ли­с­тя зе­ле­ний, си­зо-зе­ле­ний або жов­то-зе­ле­ний, іноді з фіоле­то­вим відтінком.

Квітки п’ятич­ле­нисті, дрібні, колір віноч­ка най­частіше білий або фіоле­то­вий, хо­ча зустріча­ють­ся варіації ро­же­во­го, світло-ро­же­во­го, тем­но-ро­же­во­го, бла­кит­но­го або жов­то-зе­ле­но­го відтін­ків. Між ко­ль­о­ром квіток і насінням існує ко­ре­ляція: як пра­ви­ло, світле на­сіння фор­мують рос­ли­ни з біли­ми квітка­ми, тем­не — з ро­же­ви­ми або фіо­ле­­то­ви­ми. Квітко­но­си здебільшого од­но- або двоквіткові.
Плід — біб оваль­но-по­до­вже­ної, оваль­ної чи ромбічної фор­ми, до­вжи­ною 1,5–3,5 см, з пер­га­мент­ним ша­ром, за дозріван­ня не розтріскується. Стиглі бо­би ма­ють різні відтінки: сор­ти біло­го насіння — со­лом’яно-жовті, зе­ле­не — зе­ле­ну­ваті, тем­не — си­зо-фіоле­тові. Кількість насінин у бобі, як пра­ви­ло — 1–2, рідко — 3.

Насіння ну­ту ха­рак­те­ри­зується на­явністю но­си­ка, по­верх­ня змор­ш­ку­ва­та або глад­ка. Розрізня­ють три фор­ми насіння: ку­та­с­ту (схо­жу на го­ло­ву ба­ра­на), ок­руг­лу (тоб­то го­ро­хо­подібну) і проміжну (на­га­дує го­ло­ву со­ви). Колір по­верх­не­вої обо­лон­ки насіння мо­же бу­ти білим, жов­тим, ро­же­вим, сірим, зе­ле­ним, світло-ко­рич­не­вим, ко­рич­не­вим, чор­ним або тем­но-ко­рич­не­вим, іноді мож­на зустріти сор­ти зі стро­ка­тим насінням. За во­ло­гих умов ви­ро­щу­ван­ня колір шкірки насіння має темніший відтінок, а за су­хих — світліший. Сім’я­долі за­зви­чай жовті з різною ін­­тен­­­сив­ністю за­барв­лен­ня, ду­же рідко мож­на зустріти сор­ти із зе­ле­ни­ми сім’ядо­ля­ми. Ма­са 1000 насінин ко­ли­вається від 60 до 700 г. За­зви­чай сор­ти за розміром на­сіння роз­поділя­ють на три гру­пи: дріб­но­насіннєві — до 200 г; се­ред­нь­о­насіннєві — 200–350 г; круп­но­насіннєві — більш як 350 г.

Ве­ге­таційний період ну­ту три­ває 80–120 діб за­леж­но від сор­ту та умов ви­ро­щу­ван­ня. Нут за фо­то­періодич­ною ре­акцією на­ле­жить до куль­тур три­ва­ло­го дня, то­му за пізньої сівби фа­зи ве­ге­таційно­го періоду рос­лин ско­ро­чу­ють­ся й, відповідно, змен­шується вро­жай. 

Рос­ли­ни ну­ту є ти­по­ви­ми ксе­рофі­та­ми. Во­ни не­ви­со­ко­го рос­ту, мають дріб­не ли­с­тя, кліти­ни ор­ганів вирізня­ють­ся ви­со­ким ос­мо­тич­ним ти­с­ком. Ли­с­тя і бо­би вкриті во­ло­с­ка­ми, які виділя­ють ба­га­то щав­ле­вої кис­ло­ти, що за­хи­щає їх від низ­ки шкідників.

Місце нуту у сівозміні

Аг­ро­технічна особливість ну­ту по­ля­гає в тому, що він зба­га­чує ґрун­т азо­том та є цінною ор­ганічною ма­сою, на­си­чує ор­ний го­ри­зон­т фо­с­фо­ром, калієм, кальцієм та по­кра­щує струк­ту­ру ґрун­ту. За­вдя­ки симбіозу зі спе­цифіч­ни­ми бак­теріями нут за­своює ат­мо­сфер­ний азот та син­те­зує фізіологічно ак­тивні спо­лу­ки, а ко­ре­неві виділен­ня ма­ють ви­со­ку кис­лотність, що сприяє роз­чи­нен­ню фо­с­фатів. Нут не ви­баг­ли­вий до по­пе­ред­ни­ка, йо­го мож­на сіяти після ку­ку­руд­зи на си­лос, льо­ну, ріпа­ку, але найбільшу вро­жайність рослини от­ри­му­ють після зер­но­вих куль­тур. Го­ло­вна умо­ва щодо посіву ну­ту — слаб­ка засміченість і відсутність ба­га­торічних ко­ре­не­вищ­них і дво­доль­них бур’янів на полі. Своєю чер­гою, нут є відмінним по­пе­ред­ни­ком для більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур. Уро­жайність ози­мої пше­ниці після ну­ту та­ка сама, як і після чор­но­го па­ру, а подекуди на­­віть пе­ре­ви­щує її. Го­ло­вний кри­терій, який зу­мов­лює вро­жайність на­ступ­ної після ну­ту куль­ту­ри, — це рівень роз­вит­ку буль­бо­чок. За до­стат­ньої кількості бак­терій у ґрунті й відмінних умов для їхньо­го роз­вит­ку (оп­ти­маль­на во­логість, ае­рація) уро­жайність на­ступ­ної куль­ту­ри збільшується. Нут ра­но звільняє по­ле й то­му ство­рює спри­ят­ливі умо­ви для підго­тов­ки ґрун­ту та на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги. Найбільш раціональ­но та еко­номічно вигідно розміщу­ва­ти нут у лан­цю­гу сівозміни ози­ма пше­ни­ця (ячмінь) — нут — ози­ма пше­ни­ця.

А от мо­но­куль­ту­ра «не сприй­має» нут. Зовсім не при­датні в якості по­пе­ред­ників ба­га­торічні зла­кові та бо­бові тра­ви, со­няш­ник та зер­но­бо­бові куль­ту­ри. По­втор­но ви­ро­щу­ва­ти нут на ста­ро­му місці мож­на через чо­ти­ри-п’ять років. Більше на­си­чен­ня сівозміни за­гро­жує на­ко­пи­чен­ням у ґрунті збуд­ників ко­ре­не­вих і ко­ре­не­во-стеб­ло­вих гни­лей, роз­вит­ком фу­заріозу, ас­кохіто­зу, по­явою у посівах не­без­печ­них ко­мах. 

Об­робіток ґрун­ту 

Цей фактор відіграє важ­ли­ву роль у ви­ро­щу­ванні будь-якої сільсько­го­с­по­дарсь­кої куль­ту­ри. Від йо­го якості без­по­се­ред­ньо за­ле­жить по­льо­ва схожість насіння, друж­ність і рівномірність рос­ту та роз­вит­ку рос­лин, засміченість посівів бур’я­­на­ми та в решті-решт — уро­жай. Тра­диційний об­робіток ґрун­ту під нут — зви­чай­ний для ранніх ярих куль­тур: од­не-два дис­ку­ван­ня по­пе­ред­ни­ка, гли­бо­ка оран­ка, вирівню­ван­ня зя­бу во­се­ни й ран­нь­о­вес­ня­не за­крит­тя во­ло­ги.

Ду­же важ­ли­во відра­зу ж після зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка за­ди­с­ку­ва­ти стер­ню. Це сприяє збе­ре­жен­ню во­ло­ги, зни­щен­ню пророслих бур’янів і ство­рює про­во­каційні умо­ви для наступної їхньої хвилі. У разі засмічен­ня ба­га­торічни­ми ко­ре­не­вищ­ни­ми бур’яна­ми по­ле два-три ра­зи дис­ку­ють по різни­х діаго­на­ля­х з періодичністю 10–15 діб. Че­рез два-три тижні після ос­тан­нь­о­го дис­ку­ван­ня по­ле орють на зяб. Най­якісніші ре­зуль­та­ти от­ри­му­ють за­вдя­ки заміщен­ня дру­го­го дис­ку­ван­ня об­роб­кою ба­га­торічних бур’янів у фазі ро­зет­ки гербіци­да­ми суцільної дії. Гли­би­на об­робітку ґрун­ту є най­важ­ливішим параметром у забезпеченні  основи ви­со­ко­го май­бут­нь­о­го вро­жаю. Ек­с­пе­ри­мен­таль­но до­ве­де­но, що за збільшен­ня гли­би­ни оран­ки з 13,5 до 27 см уро­жай на­сіння ну­ту зро­с­тає на 36,2%. Гли­бо­кий об­робіток роз­пу­шує ґрунт, що спри­яє на­ко­пи­чен­ню во­ло­ги й ае­рації. А за та­ких умов до­б­ре роз­ви­ва­ють­ся буль­боч­кові бак­терії, які суттєво підвищують уро­жай­ність ну­ту та на­ступ­ної в сівозміні куль­ту­ри.

Нут висіва­ють ран­нь­ою вес­ною й ча­с для вирівню­ван­ня зя­бу обмежений, тому цей захід слід ви­ко­на­ти во­се­ни, що збе­ре­же ґрун­то­ву во­ло­гу. Тоді на­весні до­с­тат­ньо про­ве­с­ти од­не бо­ро­ну­ван­ня та пе­ред­посівну куль­ти­вацію.

Ос­таннім ча­сом ба­га­то сільсько­го­с­по­дарсь­ких ви­роб­ників пе­ре­хо­дять до мінімаль­но­го або ну­ль­о­во­го об­робітку ґрун­ту. І ви­ро­щу­ван­ня ну­ту са­ме за та­ких спо­собів об­робітку дає най­кращі ре­зуль­та­ти. Го­ло­вне тут — заміна гли­бо­кої оран­ки ґрун­ту гли­бо­ким дис­ку­ван­ням або гли­бо­ким роз­пу­шу­ван­ням ґрун­ту за мінімаль­но­го об­робітку або сфор­мо­ваної сівозміни ну­ль­о­во­го об­робітку.

До­б­ри­ва 

Нут за вро­жай­ності 20,0 ц/га ви­но­сить з 1 га ґрун­ту 106 кг азо­ту, 36 — фо­с­фо­ру, 150 — калію і 23 кг — магнію. Од­­нак йо­го біологічні особ­ли­вості да­ють змо­гу вко­ри­с­та­ти­ ре­­зуль­та­ти післядії мі­­не­раль­них та ор­ганіч­них до­б­рив, фік­су­ва­ти мо­ле­ку­ляр­ний азот повітря у симбіозі з азот­фіксу­валь­ни­ми бак­теріями, за­­сво­ю­ва­ти важ­ко­до­с­тупні фор­ми фо­с­фо­ру за­вдя­ки міко­ри­зо­фор­му­ю­чим грибам. 
Рос­ли­ни ну­ту всту­па­ють у симбіоз із бак­теріями ви­ду Rhizobium ciceri і завдяки біологічної азотфіксації за­сво­ю­ють із повітря, за­леж­но від зо­ни ви­­ро­щу­ван­ня, а та­кож сор­ту, до 80–150 кг/га азо­ту, що еквіва­лент­но 150–300 кг аміач­ної селітри. Ефек­тив­не жив­лен­ня рос­лин сти­му­лює їхній ріст і роз­ви­ток, збіль­шує­ про­дук­тив­ність, по­си­люється стій­кість до хво­роб та шкідників. 
Після зби­ран­ня врожаю до 30% біологічно фіксо­ва­но­го азо­ту за­ли­шається у по­ж­нив­них і ко­ре­не­вих решт­ках і ви­ко­ри­с­то­вується на­ступ­ни­ми куль­ту­ра­ми. Біо­логічний азот має ба­га­то пе­ре­ваг по­­рів­­ня­но із міне­раль­ним. 

По-пер­ше, процеси ви­го­тов­лен­ня, пе­ре­ве­зен­ня, збері­ган­ня та вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив дуже енергоємні та трудомісткі. 

По-дру­ге, є ве­ли­кий ри­зик еко­ло­гічної післядії мі­не­раль­них до­б­рив. Ат­мо­сферні опа­ди, талі й зро­шу­вані во­ди ви­ми­ва­ють із ґрун­ту міне­ральні азотні спо­лу­ки, які по­трап­ля­ють у підземні во­ди або у від­криті во­дой­ми­ща, спри­чи­ню­ю­чи інток­си­кацію ор­ганізмів тва­рин та лю­ди­ни. Крім то­го, азот із міне­раль­них до­б­рив рослини ви­ко­ри­с­то­вують у кра­що­му разі на 55–60%, а решту ви­ми­ває  во­да, вивітрюється або пе­ре­хо­дить у важ­ко­до­с­тупні фор­ми. Біоло­гічний азот поз­бав­ле­ний цих не­­до­­ліків. Йому не потрібно до­дат­ко­вої енер­­­­гії, він не­рух­ли­вий у ґрунті та ви­­­ко­ри­с­то­вується рос­ли­нами без ос­тат­ку. 

По­тре­бу в азоті за спри­ят­ли­вих умов рос­ли­ни ну­ту за­до­воль­няють за­вдя­ки азотфіксації. Вне­сен­ня стар­то­вих доз азо­ту за­три­мує або пригнічує роз­ви­ток буль­боч­ко­вих бак­терій і зни­жує їхню нітрагіна­зну ак­тивність. За­­стосування фо­с­фор­но-калійних до­б­рив під ос­нов­ний об­робіток ґрун­ту знач­но збільшує вро­жайність цієї куль­ту­ри. Ек­­­с­пе­ри­мен­та­ль­но до­ве­де­но, що еко­номічно вигід­ніша до­за Р30–60 і К45–60 кг/га д. р. за­леж­но від ро­дю­чості ґрун­ту.

Для збільшен­ня про­дук­тив­ності рос­лин шля­хом біологічної азотфіксації на­сіння ну­ту пе­ред сівбою слід об­ро­би­ти біоп­ре­па­ра­та­ми се­лекційних ви­со­ко­е­фек­­тив­них штамів. Нітра­гінізація ну­ту збільшує вро­жай насіння на 1,7–6,5 ц/га і підви­щує вміст білка у насінні на 1,3–3,5%. Біо­п­ре­па­рат ви­роб­ля­ють у рідкій (су­с­пен­­зія) або си­пкій (торф’яна й вер­ми­кулітна) фор­мах, ви­ко­ри­с­тан­ня яких має свої особ­ли­вості.

Рідка фор­ма пре­па­ра­ту у 1 мл містить за­лиш­ки куль­ту­раль­но­го се­ре­до­ви­ща, ме­та­боліти бак­терій та 7–10 млрд жи­вих мікро­ор­ганізмів. Гек­тар­на нор­ма ста­но­вить 100 мл. Строк збе­реіган­ня пре­па­ра­ту за тем­пе­ра­ту­ри 4…15°с не пе­ре­ви­щує од­но­го міся­ця. Пре­па­рат рідкої фор­ми роз­во­дять во­­дою у про­порції 1 до 10, от­ри­му­ю­чи стійку су­с­пензію, яка є зруч­ною у ви­ко­ри­с­танні, особ­ли­во для ме­ханізо­ва­ної об­роб­ки насіння, оскільки до­б­ре ут­ри­мується на його по­верхні. Нітрагінізо­ва­не насіння слід висіяти про­тя­гом до­би, а в разі за­трим­ки із сівбою — об­ро­би­ти по­втор­но. 
Си­пку торф’яну фор­му тра­диційно на­зи­ва­ють «ри­зо­торфіном». Це зво­ло­же­на си­пка ма­са тем­но­го або бу­ро­го ко­ль­о­ру, що містить у 1 гне менш ніж 2,5 млрд ри­зобій у 1 г, які розмно­жені у сте­риль­но­му торфі з до­бав­ка­ми по­жив­них інгредієнтів і крей­ди для ней­т­ралізації кис­лот­ності. Ма­са гек­тар­ної до­зи ри­зо­торфіну — 200 г. Га­ран­то­ва­ний строк зберіган­ня за тем­пе­ра­ту­ри 4…15°С — шість–дев'ять місяців.

Си­пка вер­ми­кулітна фор­ма має ви­г­ляд зво­ло­же­ної ма­си сіро­го або сіро-жов­то­го ко­ль­о­ру, 1 г її містить 1,5–2,0 млрд буль­боч­ко­вих бак­терій. Строк збе­­ріган­ня пре­па­ра­ту — два місяці, ма­са гек­тар­ної до­зи — 200 г.

Торф’яна та вер­ми­кулітна фор­ми ри­зо­торфіну під час змішу­ван­ня з во­дою (200 г на 1 л) ство­рю­ють нестійку су­с­пензію, яка швид­ко роз­ша­ро­вує­ться, тож пе­ред ви­ко­ри­с­тан­ням її по­­­тріб­­но ре­тель­но пе­реміша­ти. Для кра­що­го за­три­ман­ня ча­с­тин тор­фу або вер­ми­куліту на по­верхні насіння до вод­ної су­с­пензії пре­па­ра­ту до­да­ють при­ли­пач (кон­цен­т­рат бар­ди, па­то­ку, клей­стер, ла­текс, мо­лочні відвійки або гнійну рі­­ди­ну). Не­ мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти си­­лі­­кат­ний клей, оскільки через силь­­ну лужну ре­акцію роз­чи­ну він ток­сич­ний для буль­боч­ко­вих бак­терій.

Ме­ханізо­ва­ну об­роб­ку насіння біо-п­ре­­па­ра­та­ми буль­боч­ко­вих бак­терій (іно­­­­ку­ляцію, нітрагінізацію) про­во­дять ма­ши­на­ми для про­тру­ю­ван­ня насіння (ба­жані ре­зуль­та­ти от­ри­му­ють і за ви­ко­ри­с­тан­ня бе­то­номіша­лок). Пе­ред ро­бо­тою ємність ма­шин очи­ща­ють від за­­лиш­ків хімікатів, про­ми­ва­ють роз­чи­ном со­ди, праль­но­го по­рош­ку та чи­с­тою во­дою згідно із санітар­ни­ми нор­ма­ми. Не­ве­ли­ку кількість насіння до­­цільно об­роб­ля­ти вруч­ну. Об­роб­ле­не насіння на­би­ра­ють у мішки та висіва­ють у во­ло­гий ґрунт про­тя­гом до­би.

Іно­ку­ляцію насіння біоп­ре­па­ра­та­ми буль­боч­ко­вих бак­терій слід про­во­ди­ти в захищеному від сонця місці (у тіні або в ко­морі), щоб за­побігти дії пря­мих со­няч­них про­менів, які є згуб­ни­ми для мікро­ор­ганізмів.

Сор­ти

У ком­плексі за­ходів, які спри­я­ють збільшен­ню вро­жай­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, важ­ли­ве місце на­ле­жить ви­ко­ри­с­тан­ню ви­со­ко­якісно­го насіння за­реєстро­ва­них і при­датних до місце­вих умов сортів. Це є запорукою не тільки збільшен­ня вро­жай­ності, а й по­кра­щан­ня якості про­дук­ції, що власне є ме­тою ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри. У кож­но­му гос­по­дарстві вар­то сія­ти два-три сор­ти нуту з різною три­ва­­лістю ве­ге­таційно­го періоду та ре­ак­цією на зовнішні стре­си. Сьо­годні до Реєстру при­датних до ви­ро­щу­ван­ня в Ук­раїні сортів та гібридів за­не­сено шість сортів ну­ту, п’ять з яких — се­лек­ції на­шо­го інсти­ту­ту. Во­ни ре­ко­мен­до­вані до ви­ро­щу­ван­ня у Сте­пу та Пів­ден­но­му Лісо­сте­пу, адаптовані до міс­це­вих по­год­но-кліма­тич­них умов, ви­­со­ко­в­ро­жайні. Сорт Пам’ять є од­ним із найтех­но­логічніших, йо­го ре­ко­мен­ду­ють для по­чатківців ну­тосіян­ня. Ха­рак­тер­на ри­са сор­ту — стійкість до по­в­тор­но­го від­ро­с­тан­ня за підви­ще­ної во­ло­гості, він ура­жується фу­за­ріо­зом та ас­кохіто­зом. Сор­ти Тріумф, Бу­д­жак, Оді­сей та Скарб фор­му­ють круп­не світле насіння, яке має особ­ли­вий по­пит на ук­раїнсько­му та міжна­род­но­му рин­ках. Рівень уро­жаю за­зна­че­них сортів у се­ред­нь­о­му ся­гає 22–26 ц/га і за­ле­жить більшою мі­рою від тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня та по­год­них умов ро­ку.

Сівба

Од­ним із найваж­ли­віших пи­тань у тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня ну­ту є стро­ки сівби. Вирішаль­ни­ми тут є два го­ловні фак­то­ри: зво­ло­женість ґрун­ту та бур’я­ни. На­сі­ння ну­ту для на­бу­хан­ня та про­ро­с­тан­ня по­тре­бує 140–160% во­ло­ги їхньої ма­си, то­му за умов, де є вес­няні по­су­хи, найбільш при­дат­ний ранній строк сівби. Нут має ви­со­кий рівень хо­ло­достійкості, насіння по­чи­нає про­ро­ста­ти за тем­пе­ра­ту­ри 2…3°С, схо­ди з’яв­ля­ють­ся на 20–25-ту до­бу, а за під­ви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри до 12…14°С — вже че­рез сім–дев'ять днів. Од­нак че­рез збіль­шен­ня во­ло­гості у період про­ро­с­тан­ня ну­ту є ве­ли­кий ри­зик по­яви ма­со­вих сходів бур’я­нів. За та­ких умов вар­то зро­би­ти па­у­зу й до­че­ка­ти­ся підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри ґрун­ту до оп­ти­маль­ної, що ­дасть змогу провести до­дат­ко­вий ме­ханізо­ва­ний об­робіток та от­ри­мати ба­жа­ні сходи ну­ту за ко­рот­кий час.

За­зви­чай нут сіють після ранніх зер­но­вих куль­тур, ко­ли ґрунт на гли­бині за­гор­тан­ня насіння прогріється до 5...6°С. Ви­ко­ри­с­то­ву­ють зви­чайні зер­нові ово­чеві сівал­ки або агрегати для точ­но­го висіву. Гли­би­на за­гор­тан­ня насіння  за­ле­жить від во­ло­гості ґрун­ту. За до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня во­на ста­но­вить 6–8 см, за се­ред­нь­о­го — 9–10, а під час висіву в су­хий ґрунт на­сіння вар­то по­кла­с­ти у во­ло­гий шар (до­пу­с­ти­мо до 15 см).

Нут мож­на сіяти як зви­чай­ним ряд­ко­вим (15 см), що ре­ко­мен­до­ва­но на чи­с­тих по­лях, так і стрічко­вим (45 + 15 см) або ши­ро­ко­ряд­ним спо­со­ба­ми (45, 60 чи 70 см). Вибір спо­со­бу сівби за­ле­жить від за­бур’яне­ності по­ля, во­ло­го­за­без­пе­че­ності регіону, на­яв­ності в гос­по­дарстві техніки для об­робітку ґрун­ту то­що. Се­ред­ня ба­га­торічна вро­жайність ну­ту за різних спо­собів сівби ма­ло відрізняється за­вдя­ки до­б­ро­му роз­га­лу­жен­ню рос­лин ну­ту за розрідже­но­го посіву. У регіонах із не­до­статнім во­ло­го­за­без­пе­чен­ням стрічкові та ши­ро­ко­рядні посіви ма­ють пе­ре­ва­гу над ряд­ко­ви­ми за­вдя­ки змен­шен­ню гу­с­то­ти рос­лин на оди­ни­цю площі. Ши­ро­ко­ряд­ним посівам надають пе­ре­ва­гу і під час ви­ро­щу­ван­ня ну­ту за еко­логічни­ми схе­ма­ми, тоб­то без за­сто­су­ван­ня хімічних за­собів за­хи­с­ту. За та­кого способу висіву приґрун­то­вий шар має кра­ще провітрю­ван­ня, та­ким чи­ном погіршу­ються умо­ви для роз­вит­ку гриб­них хво­роб. 

Від об­ра­но­го спо­со­бу сівби за­ле­жить і нор­ма висіву насіння. Так, за ряд­­­ко­во­го спо­со­бу в Півден­но­му Сте­пу Ук­раїни ре­ко­мен­ду­ють 500–550 тис./га схо­жих насінин (8–9 насінин/п. м), за стрічко­во­го — 400–450 тис./га (13–14 насінин/п. м), а за ши­ро­ко­ряд­но­го — 300–350 тис./га (16–18 насінин/п. м).
Важ­ли­вою умо­вою от­ри­ман­ня друж­них сходів є рівномірне за­гор­тан­ня на­­сіння на од­на­ко­ву гли­би­ну та у во­ло­гий шар ґрун­ту. Ефек­тив­ним за­хо­дом для от­ри­ман­ня вирівняних і дружних схо­дів, особ­ли­во за по­су­ш­ли­вих умов, є кот­ку­ван­ня. Най­кра­щим ре­зуль­та­том є ви­ко­ри­с­тан­ня кільча­с­то-шпо­ро­вих котків.

До­гляд за посіва­ми 

За без­гербіцид­ної тех­но­логії для зни­щен­ня про­ростків бур’янів слід за­сто­со­ву­ва­ти од­не до­схо­до­ве або два після­­с­хо­дові бо­ро­ну­ван­ня, з се­редніми зу­бовими або пру­жинними бо­ро­нами, рай­бо­рон­ками чи ро­таційними мо­ти­ками. До­схо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня про­во­дять у­попе­рек або за діаго­нал­лю посівів за три–чотири до­би до по­яви сходів. Під час пер­шо­го після­с­хо­до­во­го бо­ро­ну­ван­ня за­сто­со­ву­ють се­редні бо­ро­ни на сьомий–восьмий день після по­яви сходів у фа­зі три–п'ять ли­с­точків, ко­ли бур’яни ма­ють стадію «білої нитки". 

Друге боронування – через тиждень після першого. Боронують упоперек або за діагоналлю посіву, встановлюючи зуби борони скісною стороною уперед. Кращим варіантом є пружинні борони або ротаційні мотиги, їх можна використовувати до цвітіння без великих ушкоджень культурної рослини. Для зменшення травмування рослин післясходові боронування проводять у післяобідній час, коли тургор у рослин послаблений, вони мають меншу ламкість, до того ж  швидкість руху агрегату має бути не більша ніж 5-6 км/год. Своєчасне та якісне проведення боронування знищує до 90% проростків однорічних бур’янів. Така агротехнічна технологія руйнує ґрунтову кірку після дощів і сприяє кращій аерації ґрунту.

Під час широкорядних і стрічкових посівів, окрім боронування, рекомендують 2-3 міжрядні обробітки. Перший обробіток проводять глибиною 5-6 см із захисною смугою 8-10 см, другий – через 8-10 діб глибиною 6-8 см та якщо варто третій – перед змиканням рядків. 

Збирання нуту

За своїми біологічними властивостями рослини нуту цілком придатні до механізованого збирання прямим комбайнуванням. Через високу культуру землеробства та якісного догляду за посівами під час вегетації нуту зазвичай до періоду дозрівання поле є чистим від бур'янів, тому пряме комбайнування проходить без особливих проблем. Завдяки дружному дозріванню, стійкості до розтріскування бобів та осипанню насіння збирання врожаю доцільно починати у фазу повного дозрівання насіння. Наявність у посіві великої кількості вегетуючих бур'янів зумовлює деякі проблеми. По-перше, ускладнює роботу комбайнів, що призводить до зменшення продуктивності механізмів та до перевитрати пального. По-друге, наявність у воросі великої кількості залишків бур'янів призводить до різкого підвищення вологості насіння нуту, яке негативно впливає на появу та розвиток шкодочинних хвороб, а також на посівні якості. Таке насіння втрачає привабливий вигляд і не може бути реалізовано за високими цінами. За даних умов слід провести двофазне збирання. Скошують нут у валки спеціальними бобовими жатками. Підбирають та обмолочують валки протягом 3–4 днів після скошування, коли вони підсохнуть й вологість зерна становитиме 16–19%. 

Післязбиральна обробка та збереження насіння нуту

Забране насіння нуту слід відразу очистити від домішок, і якщо варто — висушити до 14% його вологості. Очистку проводять на машинах ОПВ-20А, ЗАВ-40, ОСМ-3У, ОС-4,5А. Для малих партій насіння застосовують насіннєочищувальні агрегати «Петкус», бажані результати отримують за використання машин сепараторного типу.

У процесі висушування вологого насіння важливо слідкувати за температурою теплоносія і терміном обробки, особливо посівного матеріалу. За вологості насіння 16–19% температура теплоносія має бути не перевищеною 40оС, за вологості 25–30%  — 30оС. За один прохід не слід знижувати вологість насіння більш ніж на 4%, оскільки це призводить до розтріскування насіннєвої шкірки. Найпридатніша просушка насіння сонячною погодою на відкритому повітрі. Насіння розсипають тонким шаром і перелопачують. За кожне перелопачування втрачається від 0,5 до 1,5% вологи.

Очищене та висушене насіння нуту зберігають у мішках за висоти штабеля не більше як 2,5 м або насипом до 1,5 м. Таке насіння не знижує своєї схожості протягом десяти років.

О. Бу­шу­лян, канд. с.-г. на­ук, старш.наук.співробітник., за­ступ­ник ди­рек­то­ра з на­уко­вої ро­бо­ти Се­лекційно-ге­не­тич­ний інсти­ту­т — Національ­ний цен­т­р насіннєзнав­ст­ва та сор­то­вив­чен­ня

Інформація для цитування
Принц бо­бо­во­го цар­ст­ва. Особливості вирощування нуту за безгербіцидної технології
/ О. Бу­шу­лян // Пропозиція/ — 2017. — № 5. — С. 78-83