Снігова пліснява: небезпека та контроль

Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є не­до­ско­налі гри­би з ро­ду Fusarium Link., фа­куль­та­тивні па­ра­зи­ти не­кро­т­роф­но­го ти­пу жив­лен­ня. Най­частіше це F. nivale (Fr.) Ges., а та­кож F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Schwabe. У де­я­ких ви­пад­ках сніго­ву плісня­ву та­кож мо­же спри­чи­ня­ти гриб Typhula Fr. et Karest (син. — T. graminum Karest., T. incarnate Lasch. et Fr., T. idahoensis Remaberg). В Ук­раїні хво­ро­ба по­ши­ре­на пе­ре­важ­но на Поліссі та в західних об­ла­с­тях Лісо­сте­пу, але за не­спри­ят­ли­вих умов пе­ре­зимівлі (в разі вис­на­жен­ня, ви­мер­зан­ня чи випріван­ня рос­лин) мо­же ура­жу­ва­ти озимі ко­ло­сові куль­ту­ри по­всюд­но. Се­ред ози­мих ко­ло­со­вих куль­тур сприй­нят­ливіші до цьо­го за­хво­рю­ван­ня жи­то та три­ти­ка­ле, до­сить ча­с­то ура­жується й пше­ни­ця.

По­ча­ток роз­вит­ку гриб­ниці сніго­вої плісня­ви на ози­мих посівах спо­с­тері­гається ще з осені й по­си­люється ра­но на­весні, після та­нен­ня снігу. Спо­чат­ку на ли­ст­ках, піхвах, вуз­лах ку­щіння ози­мих з’яв­ля­ють­ся во­дя­нисті пля­ми, а потім на них ут­во­рюється ніжний біло-ро­же­вий па­ву­ти­ни­с­тий наліт. За силь­но­го роз­вит­ку хво­ро­ба спри­чи­няє по­буріння, відми­рання та «скле­ю­ван­ня» листків, унаслідок чо­го ура­же­не ли­с­тя відми­рає. Силь­ний ступінь ура­жен­ня ха­рак­те­ри­зується відмиран­ням вуз­ла ку­щен­ня, ли­ст­ко­вих піхов, ко­ренів і зре­ш­тою за­ги­бел­лю всієї рос­ли­ни. Біля ос­но­ви сте­бел і на решт­ках за­гиб­лих рос­лин про­тя­гом усь­о­го ве­ге­таційно­го періоду формується конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня гри­ба.

За­леж­но від ви­ду гриб­но­го збуд­ни­ка, на ура­же­них рос­линах в умо­вах во­ло­гої по­го­ди ут­во­рюється біло-ро­же­вий або чер­во­ну­ва­то-бу­рий наліт, який яв­ляє со­бою гриб­ни­цю та конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня. На відмер­ло­му ура­же­но­му листі збуд­ник фор­мує сум­ча­с­те спо­ро­но­шен­ня — пло­дові тіла пе­ритеції, в яких ут­во­рю­ють­ся сум­ко­с­по­ри. По­ши­рю­ють­ся збуд­ники хво­ро­би конідіями та сум­ко­с­по­ра­ми. Гриб F. culmorum Sacc. фор­мує тільки конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня. Гриб F. nivale Ges. по­чи­нає роз­ви­ва­ти­ся за тем­пе­ра­ту­ри 5° С, інші збуд­ни­ки — за 15–16°С.

Па­то­ген має більшу аг­ре­сивність за низь­кої тем­пе­ра­ту­ри (5°С), чим і по­яс­нюється пе­ре­важ­не роз­се­лен­ня гри­ба в ро­ки з хо­лод­ною вес­ною. Низькі тем­пе­ра­ту­ри взим­ку стри­му­ють розви­ток гри­ба, але життєздатність міцелію і конідій зберігається навіть за мо­ро­зу до -33°С. У при­род­них умо­вах та­ка тем­пе­рату­ра бу­ває взим­ку тільки за відсут­ності сніго­во­го по­кри­ву. Сніжні зи­ми, низькі тем­пе­ра­ту­ри на­весні, ви­со­ка во­ло­го­за­безпе­ченість, три­ва­ле та­нен­ня снігу, підви­ще­на кис­лотність ґрунтів виз­на­ча­ють не­без­пе­ку ча­с­то­го про­яву хво­ро­би. В епіфітотійні ро­ки роз­ви­ток хво­ро­би ста­но­вить 40–50%, а за­ги­бель рос­лин ся­гає 15–20%. На ок­ре­мих по­лях посіви мо­жуть повністю за­ги­ну­ти.

Збуд­ни­ки сніго­вої плісня­ви спри­я­ють роз­вит­ку фу­заріозної ко­ре­не­вої гнилі та фу­заріозу ко­ло­са. Хво­ро­ба роз­вивається пе­ре­важ­но на ос­лаб­ле­них рос­ли­нах в ро­ки, ко­ли сніг ви­па­дає на не­про­мерз­лий ґрунт, за ви­со­кої йо­го во­ло­гості й порівня­но низь­кої тем­пе­ра­ту­ри на­весні та за ча­с­тих відлиг узим­ку, а та­кож на важ­ких ґрун­тах і пе­ре­рос­лих за­гу­ще­них посівах.

Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є ура­жені за­лиш­ки рос­лин і насіння, на яких збуд­ни­ки зберіга­ють­ся гриб­ни­цею, конідіями та пе­ри­теціями. Спри­я­ють роз­вит­кові сніго­вої плісня­ви ще й такі чин­ни­ки, як: вне­сен­ня ви­со­ких доз азот­них до­б­рив, ранні та за­гу­щені посіви, роз­та­шу­ван­ня посівів ози­мих культур у ни­зин­них місцях.

Шко­до­чинність сніго­вої плісня­ви про­яв­ляється в зрідженні сходів по­чи­на­ю­чи з осені, що інтен­сив­но про­довжується на­весні. За силь­но­го ура­жен­ня схо­ди ги­нуть. Не­добір уро­жаю, за­леж­но від роз­вит­ку хво­ро­би, мо­же ся­га­ти від 15 до 50% і більше. Силь­не ура­жен­ня посівів ози­мих куль­тур інко­ли при­зво­дить до відми­ран­ня ве­ли­кої кількості рос­лин і зрідже­ності посівів, що по­тре­бує підсіван­ня посіву або пе­ресіван­ня яри­ми куль­ту­ра­ми. За не­знач­но­го ура­жен­ня мо­лоді рос­ли­ни відро­с­та­ють, але сла­бо ку­щать­ся, ут­во­рю­ють не­до­стат­ню гу­с­то­ту про­дук­тив­но­го стеб­ло­с­тою, про­тя­гом ве­ге­тації відста­ють у рості та роз­вит­ку, в ко­лосі фор­му­ють плю­с­к­ле зер­но з низь­ки­ми по­каз­ни­ка­ми зер­но­вої та насіннєвої якості.

У зв’яз­ку з цим за посіва­ми ози­мих куль­тур у період ве­гетації че­рез кожні де­сять днів слід про­во­ди­ти постійний фітопа­то­логічний моніто­ринг згідно з ме­то­дич­ни­ми ре­ко­мендаціями. Для обліку зрідже­ності посівів унаслідок ура­жен­ня сніго­вою плісня­вою з осені на полі відзна­ча­ють облікові ділян­ки по 0,5 м², на яких підра­хо­ву­ють кількість рос­лин пе­ред вхо­д­жен­ням у зи­му, а на­весні — кількість рос­лин, які за­ли­ши­лись після пе­ре­зимівлі. Оцінку стійкості зер­но­вих куль­тур про­ти сніго­вої плісняви про­во­дять за 9-баль­ною шка­лою, де 9 — імунність (симптомів хво­ро­би не­має), 8–6 балів — це стійкість, а 5–2 — сприй­нят­ливість, 1 — ду­же ви­со­ка сприй­нят­ливість (або по­вна за­ги­бель рос­лин).

Основні заходи боротьби зі сніговою пліснявою:

ство­рен­ня та впро­ва­д­жен­ня у ви­роб­ництво стійких сортів;

сівба якісним насіннєвим ма­теріалом;

пра­виль­ний вибір по­пе­ред­ни­ка;

дре­ну­ван­ня во­ло­гих і вап­ну­ван­ня кис­лих ґрунтів;

зяб­ле­ва оран­ка;

висіван­ня ози­мих в оп­ти­мальні стро­ки;

осінні піджив­лен­ня фо­с­фор­но-калійним до­б­ри­вом;

обов’яз­ко­ве про­тру­ю­ван­ня насіння;

об­роб­ка рос­лин фунгіци­да­ми яко­мо­га пізніше во­се­ни (до ви­па­дан­ня снігу), пе­ред вхо­д­жен­ням рос­лин у зи­му;

вес­ня­не бо­ро­ну­ван­ня посівів (за­крит­тя во­ло­ги та ви­да­лення ура­же­них хво­ро­бою рос­лин).

О. Демидов, д-р с.-г. наук, член-кореспондент НААН

Т. Муха, в. о. завідувача відділом захисту рослин

Л. Мурашко, наук. співробітник відділу захисту рослин

Журнал «Пропозиція», №11, 2019 р.