Найпоширеніші хвороби сої

Всім відомо, що зараз в Україні нерідко порушують сівозміну, ство­рюючи таким чином дуже сприятливі умови для розвитку хвороб. Більше того, досить часто у нас зустрічаються п’яти-шести­пільні сівозміни, де в наявності пшени­ця, соняшник, соя, ріпак, іноді цукрові буряки. Такі сівозміни сприяють розви­тку білої гнилі Sclerotinia sclerotiorum.

Реалії сьогодення аграрного бізнесу такі, що соя потрапила в перелік культур, рентабельність яких бажає бути кращою. Відповідно, ми говоримо про те, що тех­нологія захисту сої на всіх етапах її виро­щування вимагає зваженого підходу. І якщо ми прагнемо захистити її від хво­роб, то варто прислухатися до давно відомої істини, що кращий захист — це профілактика. З огляду на це вибір про­труйника буде як профілактичний засіб захисту від хвороб, так і викорінювальний.

Які ж хвороби загрожують сої на початкових етапах вегетації? За даними діагностичних центрів компанії «Сингента», основну загрозу становлять аскохітоз — Ascochyta sojaecola, фузаріоз — гриби роду Fusarium (F. oxysporum Schlecht, F. gibbosum App. et Wr., F. solani (Mart.) Appel et Wr., F. culmorum (Sm.) Sacc., F. avenaceum (Fr.) Sacc., F. heterosporium Nees.). На сходах і бобах часті­ше виявляються F. gibbosum App. etWr. і F. oxysporum Schl., а у разі в’янення — F. oxysporum. Третя — біла гниль Sclerotinia sclerotiorum.

Фузаріоз

Виникає у посівах щорічно в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Проявляється на рослинах сої протягом усього вегетаційного періоду. Існує декілька типів прояву фузаріозу як на сходах, так і на дорослих росли­нах: коренева гниль, загибель точки росту, в’янення, плямистість листя, загнивання бобів та насіння.

Хвороба починає проявлятися в фазі сходів у вигляді кореневої гнилі та в’янення. На насінні, що проростає, спостерігаються три типи ураження:

1) насіння загниває і не утворює паро­стків, на них з’являється біло-рожевий наліт;

2) проростки нерівномірно тов­щають, деформуються і за проходження точки росту найчастіше гинуть;

3) на сім’ядолях утворюються глибокі бурі виразки з наступною появою в них під час вологої погоди рожевого нальо­ту з яскраво-рожевими подушечками.

Уражені тканини сім’ядольних листків, кореневої шийки і коренів розм’якшуються і, як правило, рослини гинуть. Тільки у сортів із підвищеною стійкістю до фузаріозу формуються додаткові корені вище ураженої частини підзем­ного стебла, такі рослини виживають, іноді навіть плодоносять.

Аскохітоз

Збудник — Ascochyta sojaecola Abramov. Інфікування рослин аскохітозом може відбуватися як навес­ні, під час проростання ураженого насіння, так і надалі. Протягом вегета­ції рослини уражуються спорами — конідіями, що формуються у плодових тілах гриба (пікнідах) та розносяться вітром і дощем. Найбільше аскохітоз уражує сою у фази цвітіння — плодоут­ворення. Зараження рослин починаєть­ся за температури 4°C і вологості пові­тря 90% та вище. За літо спостерігаєть­ся розвиток декількох генерацій. Патоген є причиною зниження схожості насіннєвого матеріалу на 25–40 %, загибелі сходів і дорослих рослин. Суттєво знижує якісні та кількісні показники врожайності. Недобір зерна сої може становити 15–20%.

Оптимальними умовами для про­ростання конідій і зараження рослин є температура 18–20°С і наявність кра­пельної вологи.

Основне джерело інфекції — ураже­не насіння. Також патоген зберігається на рослинних рештках в стадії пікнід та міцелію.

Біла гниль або склеротиніоз

Sclerotinia sclerotiorum, неспеціалізова­ний, некротрофний паразит, який вби­ває рослину, а потім «доїдає» її рештки. Уражує понад 500 видів дводольних рослин, у тому числі й сою, горох, пше­ницю, соняшник, ріпак тощо.

Існує два способи ураження склеро­тиніозом — підземний (склеротинієвий вілт) і наземний (біла гниль). При цьому збудник їх один і той самий.

Прояв білої гнилі на прикореневій частині стебла відбувається за уражен­ня коріння ґрунтовою та насіннєвою інфекціями в умовах підвищеної воло­гості в першій половині вегетації. За ураження рослин у фазі сходів пророс­тки в’януть, загнивають і згодом заси­хають. Навколо кореневої шийки та гілок утворюється білий наліт у вигляді щільної плівки або скупчень пухнасто­го, ватоподібного міцелію. Тканини уражених органів знебарвлюються, загнивають та руйнуються. Часто хво­роба виявляється у фазу наливу бобів у вигляді передчасного в’янення окремих гілок або всієї рослини. Стебла та гілки втрачають свою міцність, розмочалю­ються та надломлюються. Серцевина та паренхімна частина руйнуються, збері­гається лише судинно-волокниста сис­тема. Нормальне пересування води та поживних речовин при цьому припиня­ється і вся рослина або її частина заси­хає. Пізніше ватоподібний міцелій ущільнюється в чорні склероції різного розміру та форм. Вони також можуть утворюватися і всередині уражених бобів та стебла. Стулки уражених скле­ротиніозом бобів знебарвлюються, ста­ють трухлявими і опадають разом із насінням. На кущі від хворих бобів лишаються лише дві жилки, що є харак­терною ознакою цього захворювання. Часто спостерігається утворення гни­лісного ексудату. Також характерною ознакою ураження склеротиніозом під­земного типу є в’янення рослин, що розташовані хаотично; рослини вими­рають не одночасно (на різних стадіях розвитку).

Навесні на склероціях, які перебу­вають на поверхні ґрунту, формуються лійкоподібні плодові тіла (апотеції, з яких вітром та комахами розносяться аскоспори, — джерело первинного інфі­кування молодих рослин). Склероції, які містяться в ґрунті глибше ніж 3 см, частково проростають міцелієм.

Протягом вегетації патоген поши­рюється шматочками міцелію, що ура­жують рослини за умов підвищеної вологості й температури в межах 18-26°С. Від початку зараження до прояву хвороби проходить 7–10 днів. Життєздатність склероціїв залежить від різних чинників: їхнього розміру, влас­тивостей ґрунту, погодних умов, актив­ності ґрунтових мікроорганізмів. Середній термін їхньої життєздатності становить 4–5 років, але за відповідних умов може зберігати свою життєздат­ність до 8–12 років.

Шкідливість білої гнилі проявляється в зрідженості посівів через загибель уражених рослин, зниженні врожаю на 5–25%, погіршенні посівних якостей та товарних властивостей насіння (різко знижується схожість насіння, вміст олії зменшується на 10%, кислотне число олії зростає в 10–100 разів, що робить її непридатною для вживання в їжу).

У розвитку й поширенні інфекції все залежить від температурних режи­мів і вологості ґрунту. Вологість має бути щонайменше 60%. Навіть у посушливих умовах загроза не зникає, адже щойно температура і вологість досягнуть сприятливих рівнів, інфекція починає розвиватися. Також поширен­ню хвороби сприяє скорочення періоду ротації соняшнику в сівозміні (менше ніж 8 років), який є джерелом накопи­чення цього збудника.

На жаль, це далеко не всі хвороби, від яких слід захищати насіння сої. Те, що ми спостерігаємо останнім часом, — накопичення інфекції відбувається дуже швидко, відповідно, захист на початкових етапах вимагає нових під­ходів і нових діючих речовин.

С. Чоні, канд. с.-г. наук, менеджер з технічної підтримки, напрям «Протруйники», компанія «Сингента»

журнал "Пропозиція"