Ризики під час переходу до мінімального обробітку грунту
Основою енергоощадної технології землеробства зони нестійкого зволоження Лівобережного Лісостепу України є мінімізація глибини основного обробітку грунту до 5–12 см. Завдяки збільшенню ширини захвату грунтообробних машин прискорюються темпи виконання польових робіт, знижуються витрати пально-мастильних матеріалів і затрати людських ресурсів у 2,5–3 рази.
Основою енергоощадної технології землеробства зони нестійкого зволоження Лівобережного Лісостепу України є мінімізація глибини основного обробітку грунту до 5–12 см. Завдяки збільшенню ширини захвату грунтообробних машин прискорюються темпи виконання польових робіт, знижуються витрати пально-мастильних матеріалів і затрати людських ресурсів у 2,5–3 рази.
А це, разом із ресурсом, грунто- і вологозберігаючими властивостями грунтозахисних технологій, підвищує врожайність сільськогосподарських культур і знижує собівартість продукції, яка стає конкурентоспроможною на внутрішньому та світовому ринках. У сучасних умовах господарювання питання мінімізації обробітку чорноземів набуває особливої актуальності, а стратегія і тактика переходу від інтенсивного обробітку до мінімального має забезпечити стабілізацію продуктивності культур в агроценозах Лівобережного Лісостепу України.
Мінімальна обробка грунту: дослідницька мета і завдання
Дослідження проводили у стаціонарних і виробничих дослідах Черкаського інституту АПВ НААН (Черкаська державна дослідна станція) в умовах: у Прилуко-Роменсько-Лубенському агрогрунтовому районі лівобережної лісостепової зони на чорноземах типових малогумусних легкосуглинкових (Драбівський район Черкаської області); у південній частині Лівобережного Лісостепу України на чорноземах типових потужних середньогумусних легкоглинистих на лесі (Карлівський район Полтавської області).
Вивчали довгостроковий вплив різних способів обробітку чорноземів Лівобережного Лісостепу України на фізичні властивості у сівозмінах різного типу. Інтенсивність агрофізичних умов грунтоутворення визначали методом розущільнення (%) генетичних горизонтів відносно щільності будови грунтової породи (Рк). Загалом обстежено 19 розрізів.
Результати досліджень технології мінімального обробітку ґрунту
На чорноземах типових Лівобережного Лісостепу зони нестійкого зволоження, вміст гумусу в яких становить понад 4–4,5%, водостійких агрономічно цінних агрегатів — >40%, а структурних окремостей — 65–75%, рівноважна щільність будови (1,22–1,28 г/см3), як правило, збігається з оптимальною для росту практично всіх сільськогосподарських культур, що дає можливість застосовувати безполицевий обробіток чорноземів на 5–12 см у сівозмінах. У Лівобережному Лісостепу умови реалізації критерію для застосування мінімального обробітку чорноземів типових зустрічаються досить часто. Проте, попри оптимальне співвідношення грунтових параметрів, упродовж перших чотирьох-п’яти років після переходу на систематичний безполицевий обробіток чорноземів, які перебувають у стані агрофізичної деградації, можуть виникати обставини, що призводять до часткової або повної дискредитації основної ідеї безполицевого обробітку. Особливо гостро це проявляється в умовах різкого погіршення погодно-кліматичних умов до критичного рівня, коли коефіцієнт зволоженості (КЗ) за Шашко знижується до значень <0,55, а гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТКС) — до значень <0,5–0,6 упродовж 1–1,5 місяця від початку вегетації культур.
Основне завдання різноглибинного грунтозахисного обробітку на глибину від 15–18 до 22–32 см (залежно від рівня агрофізичної деградації та фітосанітарного стану полів у період систематичної оранки на 22–32 см) у перші роки після відмови від оранки — це збагачення верхньої третини гумусного горизонту чорнозему рослинними органічними рештками різної стадії розкладання та забезпечення високої біологічної активності у цьому шарі. Сформований органогенний шар (0–15 см) чорнозему обов’язково має бути прикритий свіжими подрібненими пожнивними рештками зернобобових та просапних культур без розмежування між шаром рослинної мульчі і грунтовою поверхнею (тобто слід запобігати потраплянню шару мульчі на біологічно неактивну поверхню поля).
У табл. 1 показано орієнтовні інтервали вмісту структурних окремостей та водостійких агрегатів у шарі грунту 0–30 см, які відповідають різним рівням прояву родючості чорнозему за довгострокового застосування грунтозахисних технологій, які грунтуються на мінімальному обробітку чорнозему.
У співвідношенні впливу факторів збереження родючості — ролі мульчі і рівня агрофізичних умов прояву грунтородючості в процесі стабілізації та оптимізації зв’язків у системі грунт — рослина — атмосфера на перехідному етапі (п’ятий-шостий рік) — переважає другий, тобто агрофізичний стан чорнозему. Спостереження показують, що рослинні рештки на поверхні поля зберігаються до середини червня, а в липні практично вся мульча вже розкладається і її захисна функція нівелюється.
Відтворення природної родючості чорноземів типових Лівобережного Лісостепу України під впливом безполицевого обробітку пов’язане із фактором часу: що більше віддаляється рішення про відмову від оранки та перехід до безполицевих обробітків, то вищий рівень потреби відтворення родючості чорноземів у агроценозах. Таких рубежів п’ять: перший — після чотирьох-п’яти років відбувається відновлення природного статусу грунту як природного утворення; після вісьми-десяти років впливу грунтозахисних технологій відновлюється природний стан грунту, а його продуктивність менше залежить від погодно-кліматичних факторів; після 10–15 років застосування грунтозахисних технологій грунт як система виходить на високий рівень саморегуляції та самозбереження процесів і режимів прояву розширеного відтворення родючості. На 20–25-й рік застосування безполицевого обробітку забезпечується максимальна автономізація товщі чорнозему від погодно-кліматичних факторів, а після 30–35 років максимально відновлюються процеси грунтоутворення чорноземів типових в агроценозах.
Умова попередження ризику за переходу до мілкого безполицевого обробітку чорноземів криється у перегрупуванні структурних окремостей у межах агрономічно цінного інтервалу в бік укрупнення із утворенням окремостей розміром 2–5 мм та водостійких агрегатів 0,5–3 мм. Зниження залежності водостійкості структури від рівня зволоженості і підпорядкування гумусного стану у сезонному і річному циклах зміні водостійкості структури чорнозему є ознакою припинення його агрофізичної деградації, а відтворення такого стану після відмови від оранки слугує критерієм зниження ризику за переходу до беззмінного безполицевого обробітку у початковий період його виконання. Головне завдання, яке покладається на безполицевий обробіток, — підтримувати взаємообумовлену пульсацію гумусу і стану водостійкості структури та посилювати дію зазначеного механізму загортанням у 0–15-сантиметровий шар чорнозему достатньої кількості органічних добрив у вигляді гною і побічної рослинної продукції, створюючи шар органічної мульчі на поверхні поля.
Наведені дані пояснюють природу нестабільності врожайності культур сівозміни у критичних погодно-кліматичних умовах. Невідновлена взаємопов’язана пульсація річних та сезонних циклів гумусу й агрофізичних властивостей, поверхневе загортання мінеральних добрив, що стимулює розвиток кореневої системи за типом дернини, у критичних погодно-кліматичних умовах порушує гомеостатичну збалансованість у системі грунт — рослина — атмосфера.
За таких умов потенційні можливості шару мульчі, що залишається на поверхні поля, досить обмежені, а саморегулююча агрофізична здатність чорнозему перебуває на досить низькому рівні. З цієї причини різноглибинний безполицевий обробіток на 22–32 см за переходу до поверхневого, а далі — до мінімального обробітку грунту зони нестійкого зволоження буде «буферним» періодом, головним завданням якого є забезпечення умов дискретного (перервного) відтворення родючості чорноземів від простого до розширенного.
Віддалені наслідки довгострокової (15–25 років) мінімізації обробітку чорноземів пов’язані з тим, що вже на п’ятий-шостий рік відтворюється гідрогенно-акумулятивний процес карбонізації шляхом вторинної акумуляції СаСО3 у профілі чорноземів завдяки посиленню ступеня гідроморфізму та біогенності грунтових умов у літній період року. Відбувається розчинення стійких форм карбонатів за ілювіальної акумуляції, про що свідчить наявність великої кількості інкрустаційних (нальоти, вицвіти, псевдоміцелій, примазки, прожилки) та коркових (тонкі прошарки, натьоки, кірки, «борідки») форм СаСО3 на внутрішніх поверхнях грунтової товщі чорноземів типових, що пов’язано з підсиленням природних процесів грунтоутворення в агроценозах.
На доступність рухомих фосфатів та вміст обмінного калію впливає кількість СаСО3 у гумусованому горизонті. Під час оранки карбонати скипають із глибини 65–70 см (вміст СаСО3 — 0,01–0,42% у 100 г грунту), за безполицевого обробітку — з глибини 50–55 см (0,04–0,75%). За поверхневого обробітку лінія скипання карбонатів перебувала на рівні 15–25 см від поверхні грунту, вміст карбонатів збільшувався до 0,25–1,61%, а тому в кругообіг живлення культур в агроценозах за мінімізації обробітку залучається не весь гумусований горизонт (0–70 см) чорнозему. Обмінна кислотність набуває слаболужної реакції (рНсл>7,0), що «консервує» рухому форму фосфатів та обмінного калію за їхнього високого загального вмісту в гумусованому горизонті.
Водночас гальмується утворення сполук азоту. Встановлений вміст СаСО3 за довгострокового (15–36 років) поверхневого обробітку є граничним щодо складових ефективної родючості чорноземів типових (табл. 2).
Динаміку зернових культур у сівозмінах різного типу представлено на рис. 1, 2. У сівозміні з горохом застосування безполицевого обробітку з внесенням одинарної та подвійної доз добрив забезпечило отримання 28,91–29,77 т з. о. (зернових одиниць) з 1 га сівозміни, що рівноцінно оранці.
Беззмінне виконання поверхневого обробітку забезпечило вихід зернових одиниць із 1 га сівозміни на рівні оранки. Найвища продуктивність зернових культур (пшениця озима та кукурудза) була за систематичної оранки (13,13 тонни з га), тоді як у разі застосування поверхневого обробітку за виходом зернових одиниць продуктивність була нижчою в 1,09–1,12 раза.
Продуктивність п’ятипільної сівозміни із багаторічними травами за систематичної оранки і внесення одинарної та подвійної доз добрив (за виходом зернових одиниць) становила 35,28–37,89 т/га, що в 1,25–1,32 раза перевищує продуктивність сівозмін із горохом. За безполицевого обробітку продуктивність сівозміни зростає до 36,07–38,37 т з. о./га, тоді як за поверхневого обробітку продуктивність сівозміни знижується на 2,46 т/га.
Із явищем вторинного карбонізування чорноземів Лівобережного Лісостепу в історичному вимірі землероби стикалися під час застосування перелогової системи землеробства, коли мілкий обробіток сохою або ралом сприяв підтягуванню карбонатів до поверхні грунтового профілю, що знижувало прояв ефективної родючості через карбонатне «засолення», негативного впливу якого можна позбутися переведенням земель у стан перелогу, а у наших дослідженнях — залуженням багаторічними злаковими травами, які на 8–10-й рік знижували лінію скипання СаСО3 до природного рівня залягання, як і за утримання перелогу.
Мінімальна обробка грунту: висновки з результатів дослідження
1. У Лівобережному Лісостепу України на чорноземах типових середньо- та малогумусних важкого і легкого гранулометричного складу слід застосовувати грунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, в основі яких лежить безполицевий обробіток на глибину від 22–25 см до 5–12 см із мульчуванням поверхні поля пожнивними рештками попередньої культури.
2. У перші роки (від 5-го до 8–10-го) застосування грунтозахисних технологій слід виконувати різноглибинний безполицевий обробіток грунту, потім кількість глибоких обробітків можна зменшити до одного-двох. А вже після 15-го року господарювання за такою технологією слід переходити до систематичного безполицевого обробітку на глибину 5–12 см на чорноземах середньогумусових важкого гранулометричного складу, а на чорноземах малогумусних легкосуглинкових — застосовувати різноглибинний безполицевий обробіток.
3. За довгострокового безполицевого обробітку завглибшки 10–12 см відтворюється гідрогенно-акумулятивний процес карбонізування шляхом вторинної акумуляції СаСО3 у профілі чорноземів завдяки посиленню ступеня гідроморфізму та біогенності грунтових умов у найпосушливіший період року. Відбувається диференціація гумусованого горизонту за проявом ефективної родючості, а «консервуючий» вплив на ефективну родючість підсилюється: досягається перехід від чорноземів типових середньогумусних легкоглинистих до чорноземів типових малогумусних легкосуглинкових, на яких доцільнішим та ефективнішим є виконання глибокого безполицевого обробітку.
4 Довгострокове (від 10 до 35 років) застосування поверхневого обробітку в сучасних умовах господарювання допомагає землеробам подолати негативні наслідки вторинного карбонізування чорноземів шляхом застосування грунтозахисного різноглибинного обробітку чорноземів Лівобережного Лісостепу України.
О. Демиденко,
Черкаська державна сільськогосподарська дослідна станція, ННЦ «Інститут землеробства НААН»