Вирощуємо редьку та редиску

Редиска — це коренеплідна рослина, яка формує товарну продукцію через 20–40 діб після сівби (залежно від сорту). Редька менш скоростигла, проте як культура більш різноманітна. Вона має різноманітне забарвлення (біле, червоне, рожеве, фіолетове, чорне з різними відтінками) та форму коренеплодів (кулясті, конусоподібні, циліндричні) й відрізняються гірко-гострим смаком та специфічним запахом завдяки наявності глікозидів і ефірної олії. У ранньостиглих сортів, які достигають за 40–65 днів, смак слабкогострий, а у пізніх (80–110 діб) — гострий.

Екологічні вимоги

Редиска та редька — культури холодостійкі. Насіння їх проростає за температури 2–4°С. Однак за прохолодної погоди період проростання затягується до 12–16 діб, тоді як за температури 15°С і вище становить 3–5 діб. Сходи досить стійкі до весняних приморозків (–3…–4°С), а дорослі рослини витримують зниження температури до –5…–6°С. До початку утворення коренеплодів оптимальною для росту і розвитку рослин є температура 10–12°С, у період формування врожаю — 15–20°С. Високі температури та низька вологість ґрунту зумовлюють здерев’яніння коренеплодів та появу квітконосів. Для осіннього вирощування редиски насіння її висівають лише у серпні, коли середньодобова температура повітря істотно знижується.

Редиска належить до рослин довгого дня, тож досить вимоглива до світла. За недостатнього освітлення (зокрема у зимовий період в теплицях) підсім’ядольні коліна витягуються, і рослини вилягають. За хорошого освітлення сім’ядолі швидко збільшуються в розмірі та зеленіють. Оптимальна тривалість світлового дня для інтенсивного формування коренеплодів становить 11–14 годин. З її збільшенням рослини переходять до генеративного розвитку — починають цвісти та формувати насіння. Тому за вирощування редиски восени для формування великих коренеплодів та уникнення стрілкування тривалість світлового дня має становити не більше 12 годин.

Оптимальна вологість ґрунту для вирощування редиски — 70–80% НВ. За нестачі вологи ріст рослин сповільнюється, коренеплоди набувають гіркуватого присмаку, дерев’яніють, рослини передчасно переходять до генеративного розвитку. Найбільш гостро нестача вологи позначається в період активного наростання асиміляційного апарату та формування коренеплодів — нерегулярне зволоження ґрунту в цей час зумовлює розтріскування коренеплодів, що знижує їх якість.

Ґрунт редисці потрібен пухкий і достатньо зволожений, багатий на органічну речовину, слабокислий або нейтральний. На важких ґрунтах коренеплоди набувають потворної форми, а на піщаних за нестачі вологи втрачають тургор і передчасно трухлявіють.

Особливості вирощування у відкритому ґрунті

Кращими попередниками для редиски і редьки є культури, що рано звільняють поле, якщо під них було застосовано органічні добрива — зернові, зернобобові, цибуля ріпчаста, огірок, коренеплоди на пучкову продукцію тощо. Під основний обробіток ґрунту (оранка на 22–25 см, глибоке розпушування або перекопування на присадибних ділянках) рекомендується внести органічні добрива — 20–30 т/га перегною. За його відсутності на чорноземних ґрунтах можна використовувати мінеральні добрива у дозі N45–60P45–60K45–60. На ґрунтах з неглибоким заляганням ґрунтових вод азотні добрива бажано перенести у підживлення.

Сіють редиску в 3–4 строки: на початку польових робіт, як тільки можна вийти в поле, а потім через кожні 8–10 діб для формування конвеєра надходження продукції. Для осіннього споживання редиску сіють у серпні, а різновиди редьки зимової — в середині або кінці липня.

Оптимальний спосіб вирощування редиски та редьки — стрічковий: 5–10 рядків у стрічці, відстань між стрічками 60–70 см, а між рядками — 15 см. Норма висіву насіння у такому разі — 12–20 кг/га, глибина загортання — 2–2,5 см. Після сівби ділянку прикочують.

За появи поодиноких сходів посіви обробляють рекомендованими інсектицидами проти хрестоцвітної блішки. Подальший догляд за рослинами полягає у розпушуванні широких міжрядь і видаленні бур’янів. У Поліссі й Лісостепу редиску зазвичай вирощують без зрошування, однак у роки з ранньою посушливою весною та в південних районах її слід 1–2 рази полити. За використання дощування норма поливу становить 100–150 м³/га.

Збирають урожай редиски вибірково за 3–4 рази через кожні 4–5 днів, коли діаметр коренеплодів досягає 1,5 см. Запізнюватися зі збиранням не варто, бо коренеплоди швидко трухлявіють, дерев’яніють і стають непридатні для використання. Товарну продукцію в’яжуть у пучки, затарюють та реалізують або використовують за призначенням. Середня врожайність редиски становить 18–22 т/га.

Коренеплоди редьки незалежно від різновиду слід зібрати до заморозків. Листя викопаних рослин зрізають або скручують, залишаючи черешки довжиною 1,5 см. Зберігають коренеплоди в підвалах за температури 0–5°С і відносної вологості повітря 90–95%, у ящиках, в піску або насипом. Коренеплоди редьки лобо зберігаються гірше, ніж традиційної чорної та білої, але краще за дайкон.

Особливості вирощування у закритому ґрунті

У теплицях і парниках редиску вирощують переважно у першій культурозміні, а також як ущільнювач томатів, огірків тощо. Використовують сорти, рекомендовані для споруд закритого ґрунту, які відзначаються підвищеною тіньовитривалістю. Насіння висівають на грядки завширшки 150–180 см у кілька строків з інтервалом 15–20 днів. Норма висіву насіння — 3–5 г/м². Загущені сходи обов’язково проріджують, залишаючи між рослинами 2–3 см. Для отримання урожаю в грудні — січні забезпечують густоту розміщення рослин 250–300 шт./м², для більш пізніх строків — до 500 шт./м².

До появи сходів температуру повітря у спорудах підтримують на рівні 18–20°С, а потім на 5–6 діб знижують до 5–10°С, щоб запобігти витягуванню рослин. Надалі до линьки коренеплодів температура повітря має складати 12–16°С, а у період наростання їх маси — 16–18°С. Поливають рослини теплою водою (20–25°С, 10–15 л/м²) раз на 2–3 дні, а в жарку погоду щоденно. Після поливу споруди провітрюють. У разі потреби рослини підсипають ґрунтом (субстратом) на 1–2 см та виполюють бур’яни. Системи досвічування мають забезпечувати освітленість рослин не менше 10 тис. люкс.

За вирощування редиски як ущільнювача інших овочів температуру в теплиці підтримують згідно з вимогами основної культури. Насіння редиски висівають на відстані 10–15 см від її рядків, а норму висіву зменшують до 1,5–2 г/м². За вирощування в теплицях та парниках з використанням біопалива коріння редиски не має контактувати з його свіжою органікою.

Останнім часом набуває поширення вирощування редиски в касетах (контейнерний спосіб). Його перевагою є можливість розміщення касет на стелажах, що дає змогу багаторазово збільшити використання теплого контуру. Оптимальним є використання пластикових касет з розміром чарунки 5×5×5 см, хоча є досвід використання в якості касет у домашніх умовах лотків для яєць. Субстрат має бути пухкий, однорідний, добре дренований, вологоємний, з нейтральною або слабо кислою реакцією (рН 6–7). Добре зарекомендували себе субстрати, що на 60–70% складаються з торфу та на 30–40% — з дернової землі. За відсутності торфу його можна замінити вермікулітом, перлітом, а в найгіршому варіанті навіть перегноєм (але не «молодим»).

Насіння висівають на глибину 1–1,5 см по одній у чарунку. Попередньо його бажано протруїти (Круїзер*, Престиж*), адже застосування пестицидів за вирощування редиски в умовах закритого ґрунту заборонене. Після посіву касети поливають теплою водою за допомогою обприскувача або дуже дрібнокрапельного дощування.

Перші 3–4 дні до появи сходів температуру підтримують на рівні 18–20°С, вологість повітря — 90–92%. У подальшому температурний режим відповідає умовам вирощування редиски в закритому ґрунті. Якщо вкрити касети поліетиленовою плівкою, можна на день прискорити появу сходів, та потім плівку відразу знімають.

Вологи, що отримана субстратом під час посіву, зазвичай вистачає на 4–6 днів. Далі поливи проводять щоденно, а в жарку погоду навіть двічі на день. Важливо не допускати підсихання субстрату, однак і суттєво перезволожувати його не варто. До моменту формування на рослинах перших справжніх листків поливають лійкою, а коли коренева система повністю заповнює обсяг чарунок, зрошення бажано проводити через піддон.

Починаючи з другого поливу, можна підгодовувати редиску добривами. Спочатку дають невисокі дози, забезпечуючи концентрацію в робочому розчині 50 мг/л N, 30 мг/л Р₂О₅ та 50 мл/л К₂О . Варіант забезпечення такої концентрації на 10 л води: аміачна селітра — 1,5 г, суперфосфат подвійний — 0,7 г, сульфат калію — 1 г. У період формування коренеплодів використовують робочий розчин з концентрацією N — 100–150 мг/л, Р₂О₅ — 30–50 мг/л, К₂О — 200–300 мг/л, Са — 70–80 мг/л, Mg — 55–85 мл/л (аміачна селітра — 3–4,5 г, суперфосфат подвійний — 0,7–1,3 г, каліймагнезія — 7,1–10,7 г).

Проти шкідників (хрестоцвіті блішки, жуки-листоїди, капустяна міль, капустяна совка, клопи) рослини можна обпилювати тютюновим пилом, деревним попелом або застосовувати біопрепарати (Бітокисбацилін*, Актофіт* тощо). Оскільки ефективність таких заходів невисока, їх слід проводити кілька разів.

Особливості вирощування під агроволокном

Для відкритого ґрунту поширеним є спосіб вирощування редиски під агроволокном. У такому разі немає необхідності споруджувати якийсь каркас — агроволокно розстиляють безпосередньо на ґрунті, в який висіяне насіння, і присипають його краї землею. Накритий ґрунт швидше прогрівається, забезпечуючи формування кращих умов для проростання насіння. У подальшому в процесі росту рослин агроволокно піднімають, що зумовлює формування під ним певного мікроклімату.

Завдяки тому, що агроволокно пропускає сонячне світло, повітря і вологу, можна відмовитися від такої трудомісткої роботи, як розкриття (провітрювання) укриттів у сонячні дні. Та й поливи можна проводити через укривний матеріал, що знижує ймовірність розмивання ґрунту. Крім захисту від приморозків та шкідників, використання агроволокна допомагає оптимізувати умови росту і розвитку рослин: вдень повітря під ним нагрівається повільніше, що дозволяє уникнути перегріву рослин та ґрунту і зменшити кількість поливів, а у нічні години воно краще, ніж плівка, утримує тепло, акумульоване протягом дня. До того ж, цей матеріал пропускає атмосферні опади, сприяє економному споживанню рослинами вологи з ґрунту і виключає утворення небезпечного для рослин конденсату за зниження температури.

За такої технології вирощування посіви розміщують на підготовленому ґрунті, для якого характерне мінімальне засмічення бур’янами. Саме боротьба з бур’янами, які досить активно розвиваються за створеного під агроволокном мікроклімату, є найбільш витратним елементом технології (поряд зі збиранням урожаю).

Сівбу проводять стрічковим способом у максимально ранні строки й ділянки відразу накривають агроволокном. У подальшому догляд включає поливи (за посушливих умов), формування густоти стояння рослин та боротьбу з бур’янами.

* Препарат в Україні на цій культурі не зареєстрований

Н. Кирюхіна, к. с.-г. н., завідуюча сектором селекції дворічних овочевих рослин Інституту овочівництва і баштанництва НААН

Журнал «Овочівництво», №1, 2019 р.