Ко­ли цвітуть са­ди…

В Україні плодовим насадженням у фазі рожевого пуп’янка — цвітіння значної шкоди завдають близько 60 шкідливих видів із числа членистоногих і збудників хвороб (О. С. Матвієвський та ін., 1990).

Ю. Яновсь­кий, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор, завіду­вач ка­фе­д­ри,
Умансь­кий національ­ний універ­си­тет садівництва

Знач­ну ча­с­ти­ну ба­га­торічних на­­са­д­жень (близь­ко 80%) ви­ро­щу­ва­ти­муть за інтен­сив­ною тех­но­логію, що має низ­ку відмінно­с­тей, порівня­но із тра­диційною: ущільне­не садіння де­рев (1,5–2 тис. росл./га і більше), са­д­жанці на кар­ли­ковій підщепі, за­дерніння міжрядь то­що.
 Ця тех­но­логія по­тре­бує уточ­нен­ня су­час­ної стра­тегії за­хи­с­ту ба­га­торічних на­са­д­жень від ос­нов­них шкідників, хво­роб і бур’янів. Ад­же збільшен­ня кіль­кос­ті де­рев у про­мис­ло­вих ма­си­вах пло­до­вих куль­тур зу­мов­лює вод­но­час й інтен­сивніший роз­ви­ток збуд­ників гриб­них хво­роб (парші, бо­рош­ни­с­тої ро­си, чор­но­го ра­ку та ін.), що, відповідно, по­тре­бує більшої крат­ності хімічних об­ро­бок за ве­ге­таційний період. А за­дерніння між­рядь дає змо­гу вчас­но і ефек­тив­но про­во­ди­ти за­хисні за­хо­ди про­ти цих па­то­генів, особ­ли­во в період ряс­них і за­тяж­них дощів, про­те трав’яни­с­та рос­линність у цих міжряд­дях є вод­но­час ре­зер­ван­том (місцем про­жи­ван­ня) у літній період ба­га­ть­ох шкідли­вих видів: ци­ка­до­вих, тур­ке­с­тансь­ко­го кліща, фіто­фагів із ро­ди­ни бронзівок (у т. ч. олен­ки во­ло­ха­тої, бронзівки смер­дю­чої), ми­шо­подібних гри­зунів — та є ба­зою жив­лен­ня для ба­га­ть­ох лу­с­ко­кри­лих видів (до­рос­лих осо­бин, що хар­чу­ють­ся не­кта­ром ма­ти-й-ма­чу­хи, куль­ба­би, барвінку ма­ло­го та інших квіту­чих рос­лин, а та­кож їхніх гу­се­ниць уп­ро­довж ве­ге­тації).
Важ­ли­вим чин­ни­ком зро­с­тан­ня чи­сель­ності шкідли­вих видів у са­до­во­му це­нозі є збільшен­ня площ посівів сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ких куль­тур (сої, со­няш­ни­ку, ріпа­ку ози­мо­го та яро­го то­що) по­бли­зу цих на­са­д­жень, що є до­дат­ко­вою хар­чо­вою ба­зою для шкідників, а са­ме: па­ву­тин­них кліщів, ріпа­ко­во­го квіткої­да, олен­ки во­ло­ха­тої та інших шкідників із ро­ди­ни бронзівок. Тільки впли­вом не­про­ду­ма­ної людсь­кої діяль­ності (зо­к­ре­ма, збільшен­ня ча­ст­ки не­зо­ра­них зе­мель) мож­на по­яс­ни­ти підви­щен­ня чи­сель­ності і шкідли­вості крав­чи­ка-го­ло­ва­ча у про­мис­ло­вих роз­сад­ни­ках пло­до­вих куль­тур і ово­че­вих план­тацій.
 Слід вра­хо­ву­ва­ти і вплив абіотич­них чин­ників на ви­до­вий склад і особ­ли­вості роз­вит­ку ба­га­ть­ох чле­ни­с­то­но­гих за ос­танні чверть століття. Так, за да­ни­ми ме­те­о­станцій країни, за цей час се­ред­нь­о­до­бо­ва тем­пе­ра­ту­ра повітря у період ве­ге­тації підви­щи­лась на 0,91…1,02°С, при­чо­му взим­ку во­на зрос­ла, порівня­но з ба­га­торічни­ми да­ни­ми, на 1,05…1,87°С, що є до­сить ва­го­мим чин­ни­ком фор­му­ван­ня зи­мо­во­го по­коління шкідни­ка та гра­ниць (меж) йо­го по­ши­рен­ня те­ри­то­рією країни.
У зв’яз­ку з цим січневі і лип­неві ізо­тер­ми кров’яної по­пе­лиці, аме­ри­кансь­ко­го біло­го ме­те­ли­ка, східної пло­до­жер­ки і ба­га­ть­ох інших видів зру­ши­ли­ся в бік північних ши­рот, і ці ви­ди ста­ли до­міну­ю­чи­ми фіто­фа­га­ми в цен­т­раль­них і західних об­ла­с­тях Ук­раїни. Для при­кла­ду: відро­д­жен­ня гу­се­ниць яб­лу­не­вої пло­до­жер­ки у Лісо­сте­пу Ук­раїни ще 10 років то­му спо­с­теріга­ли у першій де­каді черв­ня — во­ни по­шко­д­жу­ва­ли ви­ключ­но пло­ди. Про­те вже про­тя­гом ос­танніх двох років у цих регіонах Ук­раїни виліт іма­го цьо­го ви­ду відбу­вається за су­ми ефек­тив­них тем­пе­ра­тур повітря близь­ко 67°С (нижній поріг роз­вит­ку — 10°С), що спостерігають у кінці цвітіння. Уп­ро­довж 7–12 днів цей шкідник спо­чат­ку ак­тив­но жи­вить­ся ли­с­тям (як ти­по­вий пред­став­ник ро­ди­ни ли­с­товійок), а вже на­далі по­шко­д­жує пло­ди, що три­ває до закінчен­ня зби­ран­ня плодів. Бук­валь­но ми­ну­ло­го ро­ку відміче­но ви­пад­ки по­шко­д­жен­ня плодів аб­ри­ко­са та сли­ви ба­вов­ни­ко­вою сов­кою (Helicoverpa armi­gera Hb.), що свідчить про знач­ний вплив по­год­них (кліма­тич­них) умов на фор­му­ван­ня ви­до­во­го скла­ду шкідли­вих ко­мах і кліщів у ба­га­торічних на­са­д­жен­нях, їх­ню чи­­сель­ність, шко­до­чинність, зміни трофічних зв’язків, хар­чо­вої ба­зи, особ­ли­во­с­тей пе­ре­зимівлі то­що.

Шкідники у плодових насадженнях
У ре­зуль­таті про­ве­де­них мар­ш­рут­них об­сте­жень уп­ро­довж 2006–2013 рр. у садівни­чих гос­по­дар­ст­вах Ук­раїни бу­ло вста­нов­ле­но, що знач­ної шко­ди на­са­д­жен­ням за­вда­ють шкідни­ки у фазі ро­же­во­го пуп’ян­ка — цвітіння: пуп’ян­ка­ми, пи­ля­ка­ми і пе­лю­ст­ка­ми квіток жив­лять­ся пло­дові труб­ко­вер­ти — ка­зар­ка, бу­кар­­ка, са­дові дов­го­но­си­­ки — сірий бру­нь­ко­вий, або брунь­коїд, гу­се­ниці ли­с­товійок і со­вок, не­пар­но­го та кіль­ча­с­то­го шов­ко­прядів, біла­на жил­ку­ва­то­го, п’яду­на зи­мо­во­го, яб­лу­не­вої гор­но­стаєвої молі, щит­ко­хво­с­та ан­тич­но­го. Окрім них, де­ре­вам ду­же до­шку­ля­ють ли­чин­ки пиль­щиків — сли­во­во­го чор­но­го, яб­лу­не­во­го пло­до­во­го, гру­ше­во­го пло­до­во­го, ро­за­но­вої ци­кад­ки, гру­ше­вої і яб­лу­не­вої мідя­ниць (ли­с­тоблішок), по­пе­лиць, кліщів. Ос­танніх п’ять років у са­дах Віннич­чи­ни, Хмель­нич­чи­ни і Тер­нопільщи­ни спо­с­теріга­ють по­шко­д­жен­ня пи­ляків ріпа­ко­вим квіткоїдом, що пов’яза­но, во­че­видь, зі збільшен­ням по­сів­них площ ріпа­ку ози­мо­го і яро­го та без­по­се­реднім сусідством йо­го з ба­га­то­річни­ми на­са­д­жен­ня­ми, що збільшує хар­чо­ву ба­зу фіто­фа­га.
Квітки пло­до­вих по­шко­д­жу­ють та­кож жу­ки: західно­го й східно­го трав­не­во­го хрущів, різні ви­ди бронзівок (зо­ло­ти­с­тої, мар­му­ро­вої, ме­та­ле­вої, смер­дю­чої) та олен­ки во­ло­ха­тої (Epicometes hirta Poda). Ос­тан­ня є на сьо­годні най­­чи­сельнішим і найшкідливішим ви­дом у на­са­д­жен­нях зер­нят­ко­вих, кісточ­ко­вих, ягідних куль­тур і ви­но­гра­ду в усіх регіонах Ук­раїни, особ­ли­во за ос­танні п’ять років.
 З ог­ля­ду на це на особ­ли­во­с­тях роз­вит­ку цьо­го ви­ду та за­хо­дах за­хи­с­ту від ньо­го вар­то зу­пи­ни­ти­ся де­тальніше. Раніше вва­жа­ли, що цей фіто­фаг за­вдає шко­ди са­до­вим ма­си­вам са­ме сте­по­вої зо­ни, хо­ча зустріти йо­го мож­на по всій те­ри­торії Ук­раїни. Спа­лах чи­сель­ності цьо­го ви­ду, як і ба­га­ть­ох інших пред­став­ників ря­ду жуків (Coleoptera), мож­на по­яс­ни­ти те­орією циклічності ди­наміки по­пу­ляції (K. Hannes, 1981; I. Bazai, 1986; Є. М. Бєлєцький, С. О. Три­бель, В. П. Фе­­до­рен­ко, 1998), що пов’яза­но із рит­мом по­па­дан­ня на зем­ну по­верх­ню енер­гії сон­ця, яка виз­на­чає до­бо­ву, се­зон­ну і ба­га­торічну зміну всьо­го фізич­но­го се­ре­до­ви­ща, в то­му числі і чи­­сель­ність ко­мах.
Крім то­го, це та­кож пов’яза­но із впли­вом інших чин­ників, що ста­ли ос­но­вою на­ших на­уко­вих досліджень, які ми про­во­ди­ли в дослідно­му гос­по­дарстві Умансь­ко­го національ­но­го універ­си­те­ту садівництва та фер­мерсь­ких гос­по­дар­ст­вах «РІА» та «ВІН» Вінниць­кої об­ласті.
Ре­зуль­та­ти досліджень свідчать, що жу­ки олен­ки во­ло­ха­тої зи­му­ють у грунті на гли­бині до 40 см. За се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри повітря 14°С і ви­ще та се­ред­ньої во­ло­гості на рівні 62,7–89,9% відбу­вав­ся вихід жуків із грун­ту (по­ча­ток льо­ту шкідни­ка), що спо­с­теріга­ло­ся на­прикінці тре­тьої де­ка­ди квітня — на по­чат­ку трав­ня під час цвітіння трав’яни­с­тих рос­лин: куль­ба­би лікарсь­кої, ма­тері-й-ма­чу­хи зви­чай­ної, барвінку ма­ло­го, барвінку трав’яни­с­то­го та чор­ної смо­ро­ди­ни. Спо­с­те­ре­жен­ня свідчать, що жу­ки лі­та­ють у теплі со­нячні дні, найінтен­сив­ніше — від 10-ї год ран­ку до 15-ї год дня (за цей час у полі зо­ру за 10 хв обліку кількість жуків ста­но­ви­ла 10–15 осо­бин). Ці ко­ма­хи до­сить ве­ликі — за­вдовж­ки 8,5–14 мм і ма­сою 10–15 г. За­се­лен­ня на­са­д­жень пло­до­вих куль­тур роз­по­чи­на­ло­ся із фа­зи ро­же­во­го пуп’ян­ка і три­ва­ло впро­довж цвітіння де­рев. Зго­дом цей шкідник ак­тив­но за­се­ляв і по­шко­д­жу­вав план­тації су­ниці та посіви со­яш­ни­ку, ба­га­торічних трав і сої.
На­ми не бу­ло зафіксо­ва­но особ­ли­вої пе­ре­ва­ги ок­ре­мих рос­лин у хар­човій базі цьо­го шкідни­ка: по­шко­д­жен­ня квіток де­рев і трав’яни­с­тих рос­лин, які рос­ли в са­ду, відбу­ва­ло­ся інтен­сив­но: 94,7–99,9 і 86,7–99,1%, відповідно. Жу­ки по­шко­­джу­ва­ли та­кож і мо­ло­де ли­с­тя де­рев.
 Досліджен­ня свідчать, що літ жуків при­зу­пи­няється після 16-ї год дня (що, ма­буть, пов’яза­но з інтен­сивністю со­няч­­но­го ви­проміню­ван­ня), а вже після 18-ї год (і пізніше) та в про­хо­лодні ночі жу­ки хо­ва­ли­ся у грунт на гли­би­ну 0,5–2,5 см. Літ по­оди­но­ких жуків ми спо­с­теріга­ли до по­ло­ви­ни серп­ня, а ма­со­вий три­вав до по­ло­ви­ни черв­ня.
 Досліджен­ня свідчать, що впро­довж черв­ня — пер­шої де­ка­ди лип­ня відбу­ва­ло­ся відкла­дан­ня яєць у грунт на гли­би­ну до 35 см. Ос­нов­на ма­са яєць бу­ла скон­цен­т­ро­ва­на (до 70%) без­по­се­ред­ньо у міжряд­дях, які бу­ли засіяні зла­ко­ви­ми тра­ва­ми, по­бли­зу садів (по їхньо­му пе­ри­ме­т­ру), в пер­шу чер­гу, в тих міс­цях, які бу­ли не­зо­рані (де впро­довж ос­танніх років не про­во­ди­ли аг­ро­технічно­го об­робітку грун­ту). По­оди­нокі яй­ця шкідни­ка ми зна­хо­ди­ли у місцях на­ко­пи­чен­ня рос­лин­них ре­ш­ток і навіть у ми­­ша­чих но­рах.
Ли­чин­ки жи­ли у грунті до кінця серп­ня — по­чат­ку ве­рес­ня і жи­ви­ли­ся рос­лин­ни­ми решт­ка­ми. За­ляль­ко­ву­ван­ня роз­по­чи­на­ло­ся від кінця серп­ня і три­ва­ло до по­ло­ви­ни ве­рес­ня. Че­рез 16–28 днів з’яв­ля­ли­ся мо­лоді жу­ки, що за­ли­ша­ли­ся зи­му­ва­ти у грунті до вес­ни на­ступ­но­го ро­ку.
От­же, од­ним із ва­го­мих чин­ників збільшен­ня чи­сель­ності цьо­го не­без­печ­но­го ви­ду на те­ри­торії Ук­раїни ос­таннім ча­сом, а відповідно, і йо­го шкідли­вості, є вплив без­по­се­ред­ньо лю­ди­ни, а са­ме: збільшен­ня площ не­зо­ра­них зе­мель, за­сміче­них бур’яна­ми, на­сам­пе­ред зла­ко­ви­ми, які за­ли­ша­ють знач­ну кількість пе­репрілих рос­лин­них ре­ш­ток, особ­ли­во по­бли­зу ба­га­торічних на­са­д­жень, роз­ши­рен­ня хар­чо­вої ба­зи — спо­чат­ку для жуків олен­ки во­ло­ха­тої під час цві­тіння (із ди­ко­рос­лих трав’яни­с­тих видів во­на зго­дом пе­ре­хо­дить на пло­дові рос­ли­ни), а на­далі — для ли­чи­нок шкідни­ка у другій по­ло­вині ве­ге­тації.
Досліджен­ня свідчать, що ли­чин­ки кров’яної по­пе­лиці, які зи­му­ва­ли на ко­ре­нях, про­бу­д­жу­ють­ся на­весні за тем­пе­ра­ту­ри грун­ту 7,5…9°С і пе­ре­се­ля­ють­ся на­далі на штамб та кро­ну де­рев, де із по­теплінням до 14…15°С (са­ме у фазі ро­же­во­го пуп’ян­ка — цвітіння пло­до­вих куль­тур) по­чи­на­ють інтен­сив­но жи­ви­ти­ся, ви­с­мок­ту­ю­чи сік із штамбів і гілок де­рев. З по­явою но­вих па­гонів по­пе­лиці осе­ля­ють­ся на них.
Вра­хо­ву­ю­чи те, що квітки трав’яни­с­тих і пло­до­вих рос­лин є дже­ре­лом не­кта­ру для ба­га­ть­ох чле­ни­с­то­но­гих (у т. ч. і ріпа­ко­во­го квіткоїда), а най­пер­­ше — для джмелів, бджіл та інших ко­­­рис­них видів, за­сто­су­ван­ня ба­га­ть­ох відо­мих інсек­ти­цидів са­ме у фазі ро­же­во­го пу­п’ян­­ка — цвітіння є не­мож­ли­вим.
На сьо­годні, за ре­ко­мен­даціями чин­но­го національ­но­го «Пе­реліку…» (Київ, 2012 р.) та «До­пов­нен­ня до Пе­реліку…» (Київ, 2013 р.), доз­во­ле­но за­сто­су­ван­ня тільки трьох пре­па­ратів про­ти шкідників пло­до­вих куль­тур у фазі цвітіння (олен­ки во­ло­ха­тої та інших видів бронзівок, рі­па­ко­во­го квіткоїда, ли­с­то­г­ри­зу­чих і сис­них видів, у т. ч. і ли­чи­нок кров’яної по­пе­лиці, пиль­щиків), а са­ме: Каліпсо 480 SC, КС (0,3 л/га), Моспілан, РП (0,2 кг/га). За­зна­чені пре­па­ра­ти — си­с­темні інсек­ти­ци­ди, діючі ре­чо­ви­ни яких ма­ють кон­такт­ну й киш­ко­ву дію, а та­кож ре­ко­мен­до­­вано ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти пре­па­рат Маврік, ВЕ (0,6 л/га), що має кон­такт­но-киш­ко­ву дію.
По­шко­д­жен­ня плодів сли­во­вим чор­ним тра­чем, яб­лу­не­вим і гру­ше­вим пло­до­вими пиль­щи­ками ста­но­ви­ло 0,5–1,1; 0,7–1,5; 03–0,9%, відповідно. Важ­ли­во відміти­ти, що ефек­тивність пре­па­ратів не змен­шу­ва­лась навіть за тем­­пе­ра­ту­ри повітря 26…31°С, що вигід­но вирізняє їх з-поміж ба­га­ть­ох інсек­ти­цидів, у то­му числі й піре­т­роїдів (на­сам­пе­ред, похідних хри­зан­те­мо­вої та ізо­ва­леріано­вої кис­лот).

Хвороби плодових культур
Ос­таннім ча­сом під час цвітіння пло­до­вих де­рев спо­с­терігається до­що­ва про­хо­лод­на по­го­да (за 10–12 днів ви­па­дає від однієї до півто­рамісяч­ної нор­ми опадів, особ­ли­во у західних регіонах Ук­раїни) чи на­впа­ки — су­ха спе­кот­на (25…30°С) впро­довж 5–11 днів (за від­нос­ної во­ло­гості повітря вночі до 75–80%). Ось чо­му са­ме у фазі цвітіння пло­до­вих на­са­д­жень слід обов’яз­ко­во об­при­с­ку­ва­ти на­са­д­жен­ня для за­побі­ган­­ня ура­жен­ню ли­ст­ко­вої по­верхні, квітконіжок, квіток та зав’язі пар­шею та бо­рош­ни­с­тою ро­сою.
 Са­ме у цей період і потрібно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти фунгіци­ди з кла­су триазолів, а са­ме: Скор 250 ЕС, к. е. (0,2 л/га) чи Іка­рус 250, в. е. (0,6 л/га), що ма­ють над­зви­чай­но силь­ну ліку­валь­ну (впро­довж п’яти діб) та профілак­тич­ну дію (про­тя­гом вось­ми-де­ся­ти діб) і швид­ко (впро­довж 30 хв) про­ни­ка­ють у рос­ли­ну та про­яв­ля­ють біологічну ак­тивність, при­гнічу­ю­чи біосин­тез ер­го­с­ти­ролів у клі­тин­них мем­б­ра­нах грибів-па­то­генів за­вдя­ки втру­чан­ню в про­це­си де­ме­ти­лу­ван­ня. Для зни­жен­ня шкідли­вої дії збуд­ни­ка бо­рош­ни­с­тої ро­си (на­сам­пе­ред, у на­са­д­жен­нях сортів, що найбільше під­да­ють­ся ура­жен­ню цією хво­ро­бою) до од­но­го із на­зва­них пре­па­ра­тів слід до­да­ва­ти То­паз 100 EC, к. е. (0,35 л/га).     
Без об­при­с­ку­ван­ня зга­да­ни­ми фун­гіци­да­ми са­ме у фазі цвітіння ли­ст­­­­ко­вий апа­рат, пло­доніжки плодів (на кон­тролі) ура­жу­ва­ли­ся на рівні до 80% збуд­ни­ком парші (що, відповідно, не­га­тив­но впли­ва­ло на на­ко­пи­чен­ня знач­ної кількості пла­с­тич­них ре­чо­вин у брунь­ках і пло­до­вих фор­му­ван­нях). Та­кож спо­с­теріга­ло­ся ма­со­ве ура­жен­ня (до 90%) мо­ло­до­го ли­с­тя і квіток бо­рош­ни­с­тою ро­сою (іс­тот­но впли­ва­ло на зни­жен­ня вро­жай­ності й то­вар­ності май­бут­нь­о­го вро­жаю).
 Гос­по­дарсь­ко відчут­ни­ми шко­до­чин­ни­ми об’єкта­ми, пер­вин­не ура­жен­ня яки­ми відбу­вається са­ме у фазі цвітіння (а на­далі їхній роз­ви­ток три­ває візу­аль­но не­помітно — у насіннєвій ка­мері) і три­ває впро­довж усь­о­го ве­ге­та­цій­но­го пе­ріоду, є аль­тер­наріоз, фу­­­­заріоз­на гниль та ан­т­рак­ноз. Ре­зуль­тат їхньої шкідли­вої дії стає помітним тільки після збо­ру вро­жаю (чи в період зби­ран­ня пло­дів). Ця низ­ка па­то­генів на­ле­жить до хво­роб зберіган­ня.
Оскільки іден­тифікацію цих збуд­ни­ків та досліджен­ня біології па­то­генів бу­ло про­ве­де­но порівня­но не­дав­но, вва­жаємо, що ці хво­ро­би вар­то роз­г­ля­ну­ти де­тальніше.

   Аль­тер­наріоз (інша на­зва — олив­ко­ва плісня­во­подібна гниль) нині ста­ла однією із най­ш­ко­до­чинніших хво­роб плодів під час їхньо­го зберіган­ня. Хво­ро­бу вик­ли­ка­ють гри­би ро­ду Alternaria, зо­к­ре­ма A. аlternatа (Fries: Fries) Keissler. У період цвітіння збуд­ник інфікує квітки, ру­хається до квітко­ло­жа або сер­це­ви­ни пло­ду; потім інфекція пе­ре­бу­ває у стані спо­кою, зовнішніх оз­нак за­ра­жен­ня зав’язі не­має. Мірою до­сти­ган­ня пло­ду па­то­ген роз­ви­вається у насіннєвій ка­мері, де він має спри­ят­ливі умо­ви во­ло­гості і жив­лен­ня. Йо­го роз­ви­ток вик­ли­кає гнит­тя сер­це­ви­ни пло­ду: він пе­ред­час­но за­барв­люється, за розрізу­ван­ня у насіннєвій ка­мері до­б­ре вид­но сірий пух­на­с­тий міцелій. Інфіко­вані пло­ди по­га­но зберіга­ють­ся та втра­ча­ють тур­гор уже про­тя­гом пер­шо­­го-дру­го­го міся­ців пе­ре­бу­ван­ня у схо­вищі, ста­ють гірку­ва­ти­ми на смак. Аль­тер­наріоз­на гниль до­сить по­ши­ре­на та є най­не­без­печні­шою для сортів Же­не­ва Ерлі, Гол­ден Делішес, Гол­ден Бі, Гло­с­тер, Делішес, Ред Делішес, Са­н­райз та ін. Щоб змен­ши­ти не­без­пе­ку по­шко­д­жен­ня квіток, потрібно зни­зи­ти за­пас зи­­мую­­­­чої інфек­ції гри­ба, який є дже­ре­лом пер­вин­но­го за­ра­жен­ня.
Вста­нов­ле­но, що гриб зи­мує на від­мер­лих ор­га­нах де­ре­в: опа­ло­му листі та всох­лих гілках. На­весні па­то­ген, крім кві­ток, за­ра­жає ли­с­тя (про­яв пля­ми­с­тості). Найбільше ура­жу­ють­ся старі або силь­но по­ст­раж­далі від стресів (унаслі­док дії мо­розів, ви­мо­кан­ня, по­су­хи) де­ре­ва, а та­кож ті, що рос­туть на ділян­ках із низь­ким рівнем аг­ро­техніки. Крім то­го, гриб ак­тив­но інфікує ли­с­тя яб­луні че­рез ме­ханічні по­шко­д­жен­ня, у то­му чис­лі вик­ли­кані ко­ма­ха­ми (міну­ю­чою міл­лю, ро­зан­ною ци­кад­кою та ін.) і кліща­ми. То­му до по­чат­ку цвітіння слід об­сте­жи­ти де­ре­ва з ме­тою ви­яв­лен­ня осе­редків аль­тер­наріоз­ної пля­ми­с­тості ли­с­тя як од­но­го з дже­рел інфекції плодів.
Си­с­те­ма за­хи­с­ту пре­па­ра­та­ми про­ти цьо­го збуд­ни­ка скла­дається із профілак­тич­них об­при­с­ку­вань: на­сам­пе­ред, дво­крат­но­го за­сто­су­ван­ня мідьвмісних пре­па­ратів, що ма­ють за­побігти роз­вит­ку хво­ро­би на ли­ст­ках у фе­но­фа­зу ро­же­во­го пуп’ян­ка (після ано­маль­но низь­ких тем­пе­ра­тур узим­ку 2012 р. та­ка об­роб­ка є обов’яз­ко­вою), а та­кож під час сприй­нят­ли­вої до інфіку­ван­ня фе­но­фа­зи по­ча­ток цвітіння — пре­па­ра­та­ми Скор 280 ЕС, к. е. (0,2 л/га), чи Іка­рус 250, в. с. (0,6 л/га), для за­побіган­ня за­ра­жен­ню квіток. На­ступ­на профілак­тич­на скла­до­ва — об­при­с­ку­ван­ня у другій по­ло­вині ве­ге­тації діля­нок на­са­­джень, де аль­тер­наріоз роз­ви­нув­ся на листі, — для зни­жен­ня за­па­су пер­вин­ної інфекції. Про­тя­гом ве­ге­тації слід ви­яв­ля­ти во­гни­ща по­ши­рен­ня шкід­ників для по­даль­шої їхньої ло­калізації. На­явність візу­аль­них симп­томів ура­жен­ня плодів дає змо­гу діаг­но­с­ту­ва­ти за­хво­рю­ван­ня ще в са­ду, щоб уник­ну­ти за­кла­дан­ня та­ких плодів на зберіган­ня, оскільки во­ни для цьо­го не­при­датні.

   У період цвітіння яб­лу­ня ура­жується че­рез квітки збуд­ни­ка­ми фу­заріоз­ної гнилі сер­це­ви­ни пло­ду ро­ду Fusarium, у то­му числі F. аvenaceum (Fr.) Sacc., syn.F. purtefaciens Osterw. Па­то­ген ру­хається до квітко­ло­жа або в сер­це­ви­ну пло­ду; під час дозріван­ня яб­лу­ка гриб роз­ви­ваєть­ся у насіннєвій ка­мері, вик­ли­ка­ю­чи гниль сер­це­ви­ни. За розрізан­ня пло­ду в насіннєвій ка­мері вид­но білий міцелій. Ура­жені яб­лу­ка ста­ють гірки­ми. Із за­гни­лої сер­це­ви­ни гриб по­ши­рюється на весь плід, унаслідок чо­го відбу­вається йо­го за­си­хан­ня Для за­побіган­ня за­ра­жен­ню слід про­во­ди­ти дво­ра­зо­ве об­при­с­ку­ван­ня яб­луні мідьвмісни­ми пре­па­ра­та­ми у фе­но­фа­зі зе­ле­ний ко­нус — ро­же­вий пуп’янок та на по­чат­ку цвітіння пре­па­ра­та­ми Скор 280 ЕС, к. е. (0,2 л/га), або Іка­рус 250, в. с. (0,6 л/га).

   За ос­танні п’ять років од­ним із най­шкід­ливіших видів гнилі під час збері­ган­­ня плодів ста­ла гірка (чи стиг­ла) гниль, або ан­т­рак­ноз. Її по­яву спри­чи­ню­ють гри­би ро­ду Gloeosporium: GL. аlbum Osterw, а та­кож GL. мalicorticis, syn. GL perennans (Zeller et Childs) Wollenw.,  Syn. Cryptosporiopsis malicorticis (Cordley) Nannf. Cr. Мalicorticis. Інфекція зи­мує на стов­бу­рах і гілках яб­луні. На­весні дже­ре­ла­ми пер­вин­но­го за­ра­жен­ня па­гонів є конідії гри­ба з ура­же­них діля­нок ко­ри. На корі ура­же­них мо­ло­дих гілок ут­во­рю­ють­ся ок­руглі пля­ми фіоле­то­во-ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру, з’яв­ляється тріщи­на на­вко­ло пля­ми, що відме­жо­вує здо­ро­ву тка­ни­ну від ура­же­ної. Далі відбу­вається цикл вто­рин­них за­ра­жень. На­сам­пе­ред ура­жу­ють­ся ділян­ки гілок із фізіологіч­но ос­лаб­ле­ною тка­ни­ною — з різни­ми по­шко­д­жен­ня­ми, у то­му числі від мо­ро­зів: на них ут­во­рю­ють­ся ви­раз­ки із по­даль­шим відми­ран­ням ура­же­них діля­нок. Спо­ри гри­ба по­ши­рю­ють­ся вітром і до­щем.

   За­ра­жен­ня плодів цим ви­дом гнилі відбу­вається не­за­дов­го до зби­ран­ня. Ура­жен­ня мо­же ви­яв­ля­ти­ся у період транс­пор­ту­ван­ня пло­дів або вже під час зберіган­ня. На плоді з’яв­ляється не­ве­ли­ка, злег­ка стис­ну­та, ко­рич­ню­ва­та пля­ма, яка мірою роз­ро­с­тан­ня вкри­вається ве­ли­кою кількістю дрібних білу­ва­тих або блідо-ро­же­вих «по­ду­ше­чок» конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня, розміще­них кон­цен­т­рич­ни­ми ко­ла­ми. М’якоть пло­ду стає не­смач­ною або гірку­ва­тою, во­на різко відме­жо­ва­на від здо­ро­вої тка­ни­ни. Вста­нов­ле­но, що за­ра­жен­ня плодів і по­яву оз­нак хво­ро­би мож­на спо­с­теріга­ти вже у фе­но­фазі плід — во­лось­кий горіх.
Пля­ми на пло­дах дрібні, спо­чат­ку світ­ло-, потім тем­но-ко­рич­неві, із вузь­кою об­лямівкою, ча­с­то схожі на буль­баш­ки, іноді вдав­лені, діаме­т­ром до 2–3 мм, пооди­нокі або по кілька на один плід (у та­ко­му разі пля­ми мо­жуть зли­ва­ти­ся). За ви­со­кої віднос­ної во­ло­гості повітря на пля­мах з’яв­ляється наліт спо­ро­но­шен­ня гри­ба: спо­чат­ку ро­же­вий, потім він швид­ко темніє, ста­ю­чи бу­рим. Тка­ни­на під пля­мою су­ха. За­ра­жені пло­ди не опа­да­ють. Такі пло­ди зустріча­ють­ся не тільки у са­дах із за­гу­ще­ною, по­га­но провітрю­ва­ною кро­ною, але і в на­са­д­жен­нях інтен­сив­но­го ти­пу. Як сприй­нят­ливі до за­ра­жен­ня у фе­но­фазі плід — во­лось­кий горіх виділе­но сор­ти: Ай­да­ред, Бо­ро­вин­ка, Гол­ден Делішес, Делішес, Джо­на­тан. Най­сильніший про­яв хво­ро­би відзна­ча­ють у са­дах, де де­ре­ва у по­пе­редні ро­ки по­ст­раж­да­ли від ано­маль­но низь­ких тем­пе­ра­тур узим­ку (як це бу­ло у лю­то­му 2012 р., ко­ли тем­пе­ра­ту­ра повіт­ря уп­ро­довж п’яти-се­ми днів ста­но­ви­ла -30…35°С), що у по­даль­шо­му зу­мо­ви­ло значні по­шко­д­жен­ня кро­ни на­са­д­жень.
   Об­роб­ки фунгіци­да­ми про­ти збуд­ни­ка хво­ро­би слід про­во­ди­ти до за­ра­жен­ня плодів (тоб­то ще до на­стан­ня фе­но­фа­зи плід — во­лось­кий горіх) — в оп­ти­мальні стро­ки і ти­ми са­ми­ми пре­па­ра­та­ми, що й про­ти аль­тер­наріозу.
Під час цвітіння кісточ­ко­вих відбу­вається ура­жен­ня збуд­ни­ком моніліаль­но­го опіку. Спо­ри, по­трап­ля­ю­чи на пи­ля­ки або прий­моч­ку ма­точ­ки, про­ро­с­та­ють, і гіфи гри­ба по­ши­рю­ють­ся у зав’язь, а потім і в тка­ни­ни ко­ри пло­до­вої гілоч­ки. Ура­жені суцвіття й ро­зет­ки листків, що до­ти­ка­ють­ся до них, рап­то­во буріють, в’януть, але не о­па­да­ють. Із ча­сом, мірою по­ши­рен­ня гри­ба в тка­ни­нах ко­ри, вси­ха­ють усе нові і нові ділян­ки ура­же­них гілок, ли­с­тя на них в’яне і обпа­дає. У ба­га­ть­ох місцях гілок витікає ка­медь.
Над­зви­чай­но ефек­тив­ним про­ти моніліаль­но­го опіку кісточ­ко­вих (виш­ня, аб­ри­кос, сли­ва, али­ча, че­реш­ня), ко­коміко­зу і по­буріння ли­с­тя (виш­ня, че­реш­ня) та бо­рош­ни­с­тої ро­си (пер­сик, аб­ри­кос) є пре­па­рат Сігнум, в. г., який без­печ­ний для бджіл, ко­рис­них ко­мах і довкілля. Пер­шу об­роб­ку пре­па­ра­том про­во­дять у се­ре­дині фа­зи цвітіння, а дру­гу — че­рез 10 днів (нор­ма ви­т­ра­ти — 1,25 кг/га). Комбінація двох діючих ре­чо­вин із різни­ми ме­ханізма­ми дії за­побігає про­ро­с­тан­ню спор і роз­ро­с­тан­ню міцелію та спо­ру­ляції па­то­генів.
 Важ­ли­вим прий­о­мом для от­ри­ман­ня ви­со­ко­в­ро­жай­ної стан­дарт­ної про­дукції у на­са­д­жен­нях пло­до­вих куль­тур є ефек­тив­ний за­хист де­рев від впли­ву низь­ких тем­пе­ра­тур (за­мо­розків) са­ме у фазі роз­пу­ку­ван­ня пуп’янків — цвітіння. Для цьо­го ви­ко­ри­с­то­ву­ють пре­па­рат Атонік Плюс, в. р., який є ви­со­ко­е­фек­тив­ним за­со­бом для по­до­лан­ня стре­со­вих явищ у рос­лин після тим­ча­со­вих зни­жень тем­пе­ра­ту­ри повітря спо­со­бом об­при­с­ку­ван­ня у нормі ви­т­ра­ти 0,2 л/га. Об­при­с­ку­ван­ня про­во­дять за од­ну-дві до­би (не пізніше 12 год) до на­стан­ня про­гно­зо­ва­но­го зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри повітря під ча­с ­роз­пу­ку­ван­ня пуп’янків — цвітіння та по­втор­но — че­рез три-чо­ти­ри до­би після за­мо­розків.
Вар­то ще раз звер­ну­ти ува­гу садівни­ків на за­сто­су­ван­ня пре­па­ра­ту Ре­галіс, в. г., який є ви­со­ко­­ефек­тив­ним ре­гу­ля­то­ром рос­ту рос­лин (для фор­му­ван­ня стан­­дарт­них од­норічних па­гонів у про­мис­ло­вих на­са­д­жен­нях яб­луні). Йо­го за­сто­со­ву­ють у період ве­ге­тації спо­со­бом од­но­ра­зо­вої об­роб­ки (за­­кінчен­ня фа­зи цвітіння, за до­вжи­ни од­нолітньо­го при­ро­с­ту — од­норічних па­гонів 2–5 см) у нормі ви­т­ра­ти 2,5 кг/га чи шля­хом дво­ра­зо­вої об­роб­ки (закінчен­ня фа­зи цві­тіння, по­ча­ток рос­ту од­нолітньо­го при­ро­с­ту — од­норічних па­гонів за­в­довжки 2–5 см) у нормі ви­т­ра­ти 1,25 кг/га та че­рез три-шість тижнів після по­пе­ред­нь­о­го об­при­с­ку­ван­ня (дру­га хви­ля при­ро­с­ту од­­но­річних па­гонів) — у нормі ви­т­ра­ти 1,25 кг/га. Крім то­го, Ре­галіс, в. г., є од­ним із не­ба­га­ть­ох пре­па­ратів, що ефек­тив­но зни­жує ура­жен­ня пло­до­вих куль­тур бак­теріаль­ним опіком.
Обов’яз­ко­вим у тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня пло­до­вої про­дукції для поліпшен­ня цвітіння є по­за­ко­ре­не­ве піджив­лен­ня до­б­ри­ва­ми. Так, у фазі роз­пу­ку­ван­ня пуп’янків потрібно вно­си­ти Вук­сал Бо­рон (2,0 л/га) або до­б­ри­ва Ора­кул ко­ламін бор (1,5 л/га) з Ора­кул МК (3,0 л/га) у суміші з ре­гу­ля­то­ром рос­ту Вим­пел, 77% р. (1,5 л/га).

За­хист пло­до­вих куль­тур
від бур’янів
Важ­ли­вим пи­тан­ням са­ме у цей пе­ріод ве­ге­тації пло­до­вих куль­тур є за­хист рос­лин від бур’янів. У кінці цвітіння у про­мис­ло­вих на­са­д­жен­нях пло­до­вих куль­тур (віком п’ять років і біль­ше) про­ти зла­ко­вих і дво­доль­них бур’янів ефек­тив­ним є спосіб цільо­во­го об­при­с­ку­ван­ня — вне­сен­ня пре­па­ратів із гру­пи гербіцидів про­ти ве­ге­­тую­чих бур’янів у при­стов­бу­ро­вих смугах (за ви­со­ти рос­лин не ви­ще 10–15 cм).
На сьо­годні у чин­но­му національ­но­му «Пе­­ре­ліку…» та «До­пов­ненні до Пе­реліку…» до за­сто­су­ван­ня в са­ду доз­во­лені (виз­нані прак­ти­кою як най­е­фек­тивніші) такі гер­біци­ди:
   Агіл 100, КЕ (0,6–1,2 л/га) — про­ти од­но- та ба­га­торічних зла­ко­вих бур’я­нів;    Ба­с­та 150 ­­­SL, PK (2,5–3,0 л/га) — про­ти од­но­- та ба­га­торічних зла­ко­вих і дво­доль­них бур’янів;
   Гліфо­ган 480, в. р. (2,0–4,0 л/га) — про­ти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;  Гліфо­ган 480, в. р. (4,0–8,0 л/га) — про­ти од­но­річних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Гліфос 360, в. р. (3,0–5,0 л/га) — про­ти од­­но­річних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’я­­нів; Гліфос 360, в. р. (8,0–10,0 л/га) — про­ти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Гліфос Су­пер, в. р. (1,6–3,2 л/га) — проти од­норічних зла­кових та дво­дольних бур’янів; Гліфос Су­пер, в. р. (3,2–6,4 л/га) — про­ти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Го­ал 2Е, КЕ (4,0–5,0 л/га) — про­ти од­норічних дво­доль­них бур’янів;
   Доміна­тор 360, РК (2,0–4,0 л/га) — проти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів; Доміна­тор 360, РК (4,0–8,0 л/га) — про­ти ба­га­торічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Доміна­тор Ме­га, в. р. (1,5–3,0 л/га) — про­ти од­но­річних зла­­ко­вих та дво­доль­них бур’янів; Доміна­тор Ме­га, в. р. (3,0–6,0 л/га) — про­ти ба­га­торічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Зу­мер, к. с. (2,0–2,5 л/га) — про­ти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів; Зу­мер, к. с. (2,5–3,0 л/га) — про­ти ба­га­торічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Зен­кор Ліквід 600 SC, к. с. (0,7 л/га) — про­ти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’я­нів; Зен­кор Ліквід 600 SC, к. с. (1,0 л/га) — про­ти ба­га­торічних зла­кових та дво­доль­них бур’янів;
   Клінік Макс, в. р. к. (1,5–4,0 л/га) — про­ти од­но- та ба­га­торічних зла­ко­вих і дво­доль­них бур’янів;
   Лю­макс 537,5 SE, с. е. (3,5–4,0 л/га) — про­ти од­норічних зла­ко­вих, од­норічних та де­я­ких дво­доль­них бур’янів (у т. ч. про­ти ва­точ­ни­ка си­­­­­рій­сь­ко­го);
   Ра­ун­­дап Макс, в. р. (3,2 л/га) — про­­­­­ти од­норічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’я­нів; Ра­ун­дап Макс, в. р.
(6,0 л/га) — про­ти ба­га­торічних зла­ко­вих та дво­доль­них бур’янів;
   Ура­ган Фор­те 500 SL, в. р. к. (2,0 л/га) — про­ти од­­но­річних зла­кових та дво­доль­них бур’я­нів;  Ураган Фор­те 500 SL, в. р. к. (4,0 л/га) — про­ти ба­га­торічних зла­ко­вих та дводоль­них бур’янів;
   Шо­гун 100, к. е. (0,6–1,2 л/га) — про­ти од­норічних та ба­га­то­­­річних зла­ко­вих бур’янів.
У мо­ло­дих са­дах (віком до п’яти ро­ків) і роз­сад­ни­ках про­ти зла­ко­вих та ши­ро­ко­ли­с­тих, од­но- і ба­га­торіч­них бур’янів, ко­ре­не­вих і па­син­ко­вих па­гонів слід вно­си­ти тільки пре­па­рат Ба­с­та, в. р.(3,0 л/га).
Нор­ма ви­т­ра­ти ро­бо­чо­го роз­чи­ну гербіцидів у са­дах ста­но­вить 200–250 л/га.
Та­ким чи­ном, за­сто­су­ван­ня зга­да­них ви­ще пре­па­ратів про­ти ком­плек­су шкід­ли­­вих видів із чис­ла чле­ни­с­то­но­гих, збуд­ників хво­роб і бур’янів, про­ти стре­со­вих фак­торів (за­мо­розків), а та­кож ви­ко­ри­с­тан­ня ре­гу­ля­торів рос­ту рос­лин є не­­об­хід­ним прий­о­мом за&