Інсектицидне протруювання зернових культур

Захист сільськогосподарських культур від шкідливих організмів — важлива ланка системи виробництва агропродукції. На разі серед методів захисту рослин чільне місце займає хімічний. Швидкість і надійність одержаного захисного ефекту після застосування пестицидів, їхня висока технічна й економічна ефективність, а також стрімкий прогрес у вдосконаленні хімічних засобів сприяють широкому застосуванню та подальшому розвитку цього методу.

Стратегічними принципами організації захисту рослин є оптимізація шляхів вирощування максимально можливих урожаїв високої якості та зменшення витрат енергетичних ресурсів на одержання одиниці продукції. У сучасних системах захисту рослин озимих культур від шкідливих організмів першочергове значення має передвисівна обробка насіннєвого матеріалу, мета якої — захист рослин від ґрунтових шкідників і тих, які ушкоджують сходи та дорослі рослини, а також від хвороб, збудники яких містяться в ґрунті чи поширюються насінням. Правильне застосування протруйників знижує або зовсім пригнічує активність шкідливих організмів, що дає змогу скоротити кратність обробок пестицидами впродовж вегетації рослин. Таким чином, протруювання насіння польових культур є важливою ланкою системи виробництва рослинницької продукції, суттєвим резервом поліпшення якості врожаю та підвищення продуктивності рослин.

Нині жоден агроном чи спеціаліст сільськогосподарського підприємства не сумнівається в потребі передвисівної фунгіцидної обробки насіння польових культур. А от що стосується протруювання насіння інсектицидними препаратами, то такий захід проводять далеко не в усіх господарствах.

Інсектициди, які використовують для обробки насіннєвого матеріалу, захищають проростки й сходи зернових культур від комплексу ґрунтових і наземних шкідників, таких як личинки пластинчастовусих жуків, личинки коваликів — дротяники, личинки чорнишів — несправжні дротяники, личинки підгризаючих совок, хлібних турунів, а також сходи рослин від злакових мух, блішок, попелиць і поширення вірусних хвороб, переносниками яких вони є.

Загалом шкідників зернових колосових культур групують за характером пошкодження рослин та прямої й опосередкованої шкідливості в певний період вегетації рослин. Одні з них пошкоджують висіяні пророслі насінини, підземну частину стебла, зародкові й вузлові корені, інші — обгризають листки та стебла, висмоктують сік, пошкоджують зерно в колосі.

На рис. 1 наведено результати досліджень і моніторингу ентомокомплексу озимої пшениці впродовж останніх п’яти років в умовах Західного Лісостепу України. Із шкідників озимої пшениці найпоширенішими були злакові мухи, яких ми виявляли восени і навесні у фазі кущіння, злакові блішки та п’явиці, шкідливість яких припадала на період весняного кущіння і виходу рослин у трубку, а також попелиці, які живилися на посівах упродовж усієї вегетації.

Ентомокомплекс озимої пшениці найбільше представлений злаковими мухами і попелицями, частка яких була найвищою і становила 19 і 20% відповідно. Достатньо високим було й поширення клопів-сліпняків, злакових блішок і п’явиць — по 10%. Частка трипсів становила 6%, хлібних турунів, клопа- черепашки і пильщиків — по 5%. Заселеність посівів хлібними жуками була найменшою — 3%. за винятком вегетаційного періоду 2017 р., коли значно зросло поширення шкідника, чисельність якого досягла 2 екз./м2. Сумарна частка інших шкідників, зокрема ґрунтових видів, становила 7%. Розглянемо морфологічні особливості основних шкідників зернових озимих культур, які представлені як багатоїдними, так і спеціалізованими видами. Із групи ґрунтових шкідників найпоширеніші личинки коваликів і чорнишів.

Серед коваликів найчастіше шкодять посівам такі види: посівний (Agriotes sputator), смугастий (A. lineatus), темний (A. obscurus), західний (A. ustulatus), широкий (Selatosomus latus) і блискучий (S. aeneus). Дорослі жуки цих видів мають видовжене тіло (7–14 мм), зверху забарвлення від світло- до темно- коричневого й чорного, вони здатні підстрибувати, видаючи при цьому характерний звук. Їхні личинки (дротяники) мають вузьке червоподібне тонке, циліндричне жорстке тіло, забарвлене від жовтого до червоно- бурого кольору, з трьома парами однаково розвинутих ніг. Зимують личинки різного віку в ґрунті на глибині від 25–30 до 70–90 см. Економічний поріг шкідливості (ЕПШ) — 3–5 екз./м². Розвиток коваликів триває три — п’ять років. Шкоди злаковим культурам завдають личинки, виїдаючи зародок і ендосперм висіяного насіння та сходи рослин, що призводить до зрідження посівів.

Серед чорнишів найпоширеніші мідляки: кукурудзяний (Pedinus femoralis), широкогрудий (Blaps lethifera) і чорний (Oodescelis polita). Це достатньо великі жуки з овальним чорним тілом — завдовжки від 7–10 (кукурудзяний) до 17–27 мм (широкогрудий). Вони зимують у ґрунті, а їхні личинки — на глибині 15–30 см. ЕПШ — 3–5 екз./м². Забарвлення личинок (несправжні дротяники) від жовтого до темно- й сіро-жовтого, тіло сплюснуто-циліндричної форми. Личинка відрізняється від справжніх дротяників опуклою головою та розвиненішою парою передніх ніг. Цикл розвитку кукурудзяного і чорного мідляків — один рік, широкогрудого — два-три роки. Личинки виїдають порожнини у висіяному насінні, пошкоджують підземну частину стебел, паростки й коріння.

З-поміж інших багатоїдних шкідників шкоди також завдають личинки підгризаючих совок (озима, оклична, совка-іпсилон тощо), які псують паростки, підгризають стебла на рівні ґрунту. Гусениці мають землисте забарвлення, вони матові у молодших поколіннях і блискучі перед заляльковуванням. Потурбовані гусениці скручуються у кільце. Зимують совки в ґрунті на глибині 10–25 см у стадії гусениці. За рік розвиваються у двох поколіннях, ЕПШ — 1–3 особини на 1 м².

У роки достатнього зволоження у фазі утворення в культури двох-трьох листочків та в період кущіння озимої пшениці значної шкоди посівам, особливо тим, де висівали не протруєне інсектицидом насіння, завдають личинки хлібних турунів (Zabrus tenebrioides і Zabrus spinipes), які пошкоджують молоде листя, затягуючи його у нірки та перетираючи там. Пошкоджені рослини мають розмачулений вигляд. Личинка білувато-сіра або зеленувата з темно-бурою головою і грудними сегментами, з добре розвиненими грудними ногами. Зимують личинки (інколи й жуки) в ґрунті. ЕПШ для личинок у період сходів — 1–2, у фазі кущіння — 2–3 екз./м². Жуки (завдовжки 12–16 мм) смоляно-чорного кольору, з червоно-бурими вусиками й лапками, опуклими надкрилами. Крім личинок, шкоди посівам зернових завдають і жуки, які пошкоджують зав’язь зерна, а також вибивають його з колоса.

Злакові мухи — до групи фітофагів із цією загальною назвою входить ціла низка шкідливих комах, яких об’єднують подібна біологія розвитку й характер завданих рослинам пошкоджень. Найнебезпечнішим для зернових колосових у період сходів є пошкодження саме злаковими мухами, що призводить до зниження густоти посіву. В пошкоджених рослин жовтіє центральний листок, стебла сигароподібно потовщуються. Живлення шкідників у період виходу культури в трубку спричинює пустозерність колоса. ЕПШ у фазі сходів — 40–50 екз./100 помахів сачком, у фазі виходу в трубку — 6–10% пошкоджених стебел. До найшкодочинніших представників цієї групи належать: гессенська муха (Mayetiola destructor), шведські мухи (вівсяна — Oscinella frit, ячмінна — Oscinella pusilla), озима муха (Leptochylemyia cearctata) та ін.

Гессенська муха схожа на невеликого комарика (завдовжки 2,5–3,5 мм) чорно- коричневого кольору з прозорими крилами. Личинки молочно-білі, веретеноподібні (4–5 мм), вони проникають під листкову піхву, де й живляться. Зимують у пупаріях на сходах озимих, падалиці та дикорослих злаках. Друга генерація імаго літає в період колосіння — формування зерна. У результаті їхнього живлення стебла рослин коліноподібно згинаються. Третя генерація шкідника розвивається на падалиці та диких злаках, четверта — на сходах озимих і падалиці.

Доросла комаха шведської вівсяної мухи завдовжки 1,5–2,7 мм, з чорним блискучим тілом і жовтими лапками. Ячмінна шведська муха вирізняється жовтими гомілками передніх і середніх ніг та вузькою темною перев’ яззю на задній парі ніг.

Личинки обох видів білі, циліндричної форми, загострені спереду, зимують всередині пагонів озимих і диких злаків, заляльковуються навесні. Вони живляться всередині стебла, де виїдають конус наростання й основу центрального листка. Виліт мух другої генерації збігається із фазою колосіння. Розвиток третьої та четвертої генерацій відбувається на сходах озимих, падалиці й диких злаках.

Озима муха (завдовжки 8–10 мм) має забарвлення тіла від світло- до жовто-сірого кольору, ноги червоно-жовті. Личинка (7–11 мм) біла, циліндрична. Зимують личинки в яйцевих оболонках у верхньому шарі ґрунту на посівах озимих. Виходять назовні після відновлення вегетації культури й проникають у пагони, де виїдають конус наростання. Виліт мух припадає на фазу колосіння — формування зерна озимих.

Переносниками вірусних хвороб є злакові попелиці. Найпоширеніші види — велика злакова (Sitobion avenae), звичайна злакова (Schizaphis graminum), ячмінна (Brachycolus noxius) та черемхова (Rhopalosiphum padi).

Звичайна злакова, велика злакова і ячмінна попелиці — це не мігруючі види, оскільки впродовж усього життя розмножуються на озимих і ярих злаках. Зимують яйця на листках і стеблах злакових рослин. За рік може розвиватися до 12 генерацій. На відміну від трьох попередніх, черемхова попелиця є мігруючим видом. Зимують яйця в основі бруньки на верхівці пагонів черемхи, де й розвивається кілька весняних генерацій шкідника, після чого крилаті особини перелітають на злакові культури. Там вони продовжують живлення та дають наступні покоління шкідника.

Усі види попелиць шкодять у стадії личинки й імаго, висмоктуючи сік із рослини разом із поживними речовинами, що негативно впливає на врожай та його якість, спричинює пустоколосицю та формування плюсклого зерна. ЕПШ у період сходів — кущіння становить 100–150 екз./м².

Під час наших досліджень було виявлено, що використання для протруювання насіння тіаметоксаму або імідаклоприду зменшувало ступінь пошкодження рослин озимої пшениці ґрунтовими фітофагами й шкідниками сходів у три-п’ять разів, порівняно з контролем без застосування інсектицидного протруйника, а також запобігало зрідженню посівів (рис. 2).

Таким чином, для умов західного регіону України на цей час суттєву частку в ентомокомплексі озимих зернових культур займають види, які пошкоджують проростки рослин, підземну й надземну частини стебла, листки, зерно в колосі, висмоктують сік та є переносниками вірусних хвороб. Тому, зважаючи на домінуючі види шкідників та враховуючи особливості їхньої біології, період і характер пошкоджень, використання інсектицидного протруйника насіння є доцільним і виправданим агроприйомом.

Адже передвисівна обробка насіння інсектицидом не лише захищає проростки рослин від ґрунтових шкідників (зокрема, дротяників, несправжніх дротяників, гусениць підгризаючих совок, личинок хлібних жуків), які набули значного поширення в агроценозах, а й спричиняє токсикацію сходів, що є ефективним елементом захисту молодих рослин від личинок хлібних турунів, злакових мух і переносників низки вірусних хвороб — попелиць. Отже, протруювання насіння озимих зернових перед висівом інсектицидними препаратами дає можливість запобігти зрідженню посівів унаслідок пошкодження шкідниками.

Г. Косилович, канд. біол. наук, доцент кафедри генетики, селекції та захисту рослин,

Ю. Голячук, канд. біол. наук, доцент кафедри генетики, селекції та захисту рослин

Львівський національний аграрний університет

Журнал «Пропозиція», №7-8, 2018 р.