Шкідники зернових колосових культур та захист від них

Посівам зернових культур в Україні шкодить понад 300 видів комах, близько 140 із яких досить небезпечні. Одні з них пошкоджують пророслі насінини, зародкові й вузлові корені, інші — обгризають листки й стебла, висмоктують сік, пошкоджують зерно в колосі. Найнебезпечніші шкідники зернових — хлібні клопи, шкідлива черепашка, хлібні жуки, хлібна жужелиця, злакові мухи, злакові попелиці, стеблові хлібні пильщики, трипси тощо.

Злакові попелиці представлені мігруючими та немігруючими видами. З немігруючих (однодомних) попелиць істотної шкоди злаковим культурам завдають: велика злакова (Sitobion avenae F.), звичайна злакова (Schizaphis graminum Rond.) і ячмінна (Brachycolus noxius Mordv.). Вони поширені в усіх агрокліматичних зонах України, але найбільше в Степу і на півдні Лісостепу. Пошкоджують ячмінь, овес, пшеницю, сорго, просо, рис, суданську траву та багато дикорослих злаків.

З мігруючих (дводомних) видів попелиць найпоширеніші черемхова (Rhopalosiphum padi L.) та в’язово-злакова (Tetraneura ulmi L.). Вони оселяються на багатьох видах злаків (переходять на живлення ними в другому та третьому поколіннях переважно в період виходу злаків у трубку). Найбільшу чисельність цих шкідників на злакових культурах спостерігають у фазі формування зер­нівки — молочної стиглості. Вони висмоктують сік із рослини разом із поживними речовинами, що негативно впливає на врожай та його якість через пустоколосицю та плюсклозерність.

ЕПШ у період сходів–кущіння становить 100–50 екз./м², у період виходу в трубку-колосіння — 8–12 екз./стебло, а в період формування зерна — 15–40 екз./стебло за умови 50% заселення колосся.

Заходи захисту. Рання сівба ярих зернових культур; застосування фосфорних і калійних добрив; лущення стерні й рання глибока зяблева оранка. За перевищення ЕПШ доцільні крайові та суцільні обробки дозволеними до використання інсектицидами на основі діючої речовини: лямбда-цигалотрин, альфа-циперметрин, диметоат тощо.

Цикадки. Зерновим колосовим культурам найбільше завдають шкоди шестикрапкова (Macrosteles laevis Rib.), смугаста (Psammotettis striatus L.) та темна (Laodelphax striatella Fall.) цикадки.

Шкідливість цикадок полягає в тому, що вони висмоктують поживні речовини з рослин, що призводить до послаблення та пригнічення росту й розвитку, листки нерідко в’януть, підсихають із верхівки й поступово відмирають. Пошкодження ярих культур під час колосіння, формування й достигання зерна призводить до зменшення маси зерен. До того ж цикадки переносять вірусні хвороби. ЕПШ у фазі сходів пшениці — 150 особин на 1 м².

Заходи захисту. Лущення стерні й глибока зяблева оранка для знищення падалиці зернових культур. Уникнення пізніх строків сівби ярих культур. Обприскування крайових смуг посівів (до 50–100 м) дозволеними до використання інсектицидами.

Шкідлива черепашка та інші види хлібних клопів. Зерновим колосовим культурам шкодять: шкідлива черепашка (Eurigaster integriceps Put.), маврський (Е. maurus L.) і австрійський клопи (Е. austriacus Schrk.). Іноді зернові культури може пошкоджувати вологолюбна черепашка (Е.testudinarius Leoffr.). Австрійська черепашка переважає в Лісостепу і на Поліссі, решта її видів — у Степу.

Зокрема, в Лісостепу і Степу поширені також елія носата (Aelia rostrata Boh.) і елія гостроголова (A. acuminata L.). Характерною ознакою цих клопів є добре розвинута витягнута вперед трикутна голова.

Шкоди завдають дорослі клопи у період виходу в трубку на посівах озимих культур і в період сходи-кущення ярих культур, спричинюючи білоколосицю. У фази молочної та воскової стиглості шкодять личинки старшого віку й молоді клопи, вони пошкоджують зерно, що погіршує його хлібопекарські та посівні якості.

ЕПШ клопів, що перезимували, — 2 екз./м² (озимі) або 1,5 (ярі культури), у період молочно-воскової стиглості на посівах цінних і сильних пшениць — 2 личинки на 1 м², на посівах рядових сортів — 4–6 на ячмені — 8–12 личинок на 1 м².

Заходи захисту. Велике значення для обмеження чисельності клопів має збирання врожаю в ранні стислі строки. За перевищення ЕПШ потрібно застосовувати обробку інсектицидами.

Трипси. На злакових культурах в Україні розвивається близько 50 видів. Серед них найчисленніші й найшкідливіші такі: трипс пшеничний (Haplothrips tritici Kurd.), злаковий (Anaphothrips obscurus Mull), хлібний (Limothrips cerealium Hal.), житній (L. denticornis Hal.) тощо. Пошкоджують озимі та ярі культури.

Личинки живляться соками колоскових лусок і зерном. У пошкоджених рослин відбувається вкорочення колоса, що спричиняє білоколосицю та плюсклозерність. ЕПШ в період виколошування — 14–20 екз./колос, у період формування зерна — 40–60 екз./колос.

Заходи захисту. Для обмеження чисельності трипсів важливе значення має лущення стерні відразу після збирання врожаю і зяблевої оранки. Передпосівна культивація зябу під ярі культури та рання сівба. Хімічні заходи проти трипсів поєднують із захистом від попелиць і клопів.

Хлібні жужелиці. Злаковим культурам значних збитків завдає хлібна жужелиця мала (Zabrus tenebrioides Goeze.) і хлібна жужелиця велика (Z. spinipes Fabr.). Поширені повсюди, але підвищеною шкідливістю відзначаються в Степу. Пошкоджують пшеницю, жито, овес, кукурудзу. Шкодять жуки й личини. Личинки об’їдають молоде листя в пері­од двох-трьох листочків та у фазі кущення. Жуки пошкоджують зав’язь зерна. Пошкоджені рослини мають подібний до губки (змочалений) вигляд. ЕПШ для личинок у період сходів — 1–2, у період кущення — 2–3 екз./м².

Заходи захисту. Для запобігання розмноженню хлібної жужелиці бути насамперед слід дотримуватися сівоз­міни, зменшити частку стерньових попередників під озиму пшеницю до 5–10%, своєчасно й без втрат збирати врожай, знищувати падалицю, проводити сівбу в другій половині оптимальних строків. За ЕПШ — обприскування системними інсектицидами.

Хлібні жуки. Найпоширеніші види — жук-кузька (Anisoplia austriaca Hrbst), жук-хрестоносець (A. agricola Poda), жук-красун (A. segetum Hrbst.). Пошкоджують пшеницю, жито, ячмінь.

Зимують личинки в ґрунті, пошкоджують кореневу систему рослин. Жуки заселяють посіви у фазі молочної та воскової стиглості, пошкоджують колоски, виїдаючи зерна. ЕПШ — 3–5 екз./м².

Заходи захисту. Для зниження чисельності хлібних жуків важливе значення має культивація просапних культур на глибину 12–15 см (наприкінці травня — на початку червня). Збирання хлібів у ранні й стислі строки роздільним способом зменшує втрати зерна від хлібних жуків. Якщо чисельність жуків перевищує ЕПШ, потрібно застосовувати інсектициди.

П’явиці. На пшениці, ячмені, вівсі, кукурудзі, просі та деяких дикорослих злаках у Степу і центрально-східній частині Лісостепу поширена п’явиця червоногруда (Oulema melanopus L.). У північно-західній частині Лісостепу та на Поліссі пшеницю, овес, ячмінь пошкоджує п’явиця синя (О. lichenis Voet), a на всій території України жито, просо та ячмінь — п’явиця злакова (О. tristis Herbst). Дорослі жуки з’являються наприкінці квітня — на початку травня, коли середньодобова температура досягає 9…10°С. Жуки вигризають на листках поздовжні наскрізні отвори, личинки скелетують листя. Пошкоджене листя засихає, набуваючи білуватого кольору. Рослини мають пригнічений вигляд, відстають у рості, в них зменшується розмір колосся і маса зернин.

ЕПШ для жуків на посівах пшениці озимої — в межах 40–50, на пшениці ярій, ячмені й вівсі — 10–15 екз./м².

Заходи захисту. Для обмеження чисельності п’явиць потрібно уникати повторних посівів вівса та ярого ячменю. Лущення стерні після збирання врожаю різко знижує чисельність зимуючого запасу шкідників. За досягнення шкідником чисельності ЕПШ доцільні крайові обробки інсектицидами.

Хлібна смугаста блішка (Phyllotreta vittula Redt.). Жуки пошкоджують епідерміс і верхні шари паренхіми на листках злаків пшениці, ячменю, іноді вівса. Спочатку (в квітні) жуки, що вийшли із місць зимівлі, оселюються на озимих, а після сходів ярих культур переходять на них. Пошкодження помітні у вигляді прозорих смужок і довгастих плям на листках.

Блішки стеблові. Хлібним злакам шкодять два види: велика (Chaetochnema aridula Gyll.) та звичайна (C. hortensis Geoffr.). Пошкоджують пшеницю, ячмінь, жито, овес тощо. Шкоди завдають личинки, які живляться всередині стебла, спричинюючи в’янення центрального листка і загибель сходів. Разом із п’явицею та іншими шкідниками блішки можуть завдати збитків ослабленим посівам за посушливих умов. Жуки нового покоління живляться колосками у фазі молочної та молочно-воскової стиглості зернових.

Заходи захисту. Дотримання ранніх строків сівби ярих культур (особливо в степовій зоні). Крайові обробки посівів дозволеними до використання інсектицидами.

Злакова листокрутка (Cnephasia pascuana Hb.) пошкоджує пшеницю, ячмінь, овес. Гусениці молодших віків утворюють міни поблизу піхви листка, склеюють його вздовж основної жилки, а старших віків — проникають у соломину, обгризаючи її зсередини або живляться окремими колосками. Перед заляльковуванням вони повніс­тю чи частково перегризають соломину на 6–8 см нижче від колоса. Листокрутка найбільше пошкоджує колосся на краях посівів, що прилягають до лісосмуг, де метелики відкладають яйця на кору дерев.

Засоби захисту від листокрутки полягають у забезпечені просторової ізоляції при розміщенні посівів зернових, дотримання сівозміни, сівби в оптимальні строки, збалансованого внесення мінеральних добрив. У період заселення посівів зернових за чисельності гусениць 40–50 екз./м² за сухої спекотної погоди або 100 екз./м² — за прохолодної дощової проводять обприскування дозволеними до використання інсектицидами.

Стеблові хлібні пильщики. На хлібних злаках оселюються, в основному, два види: хлібний звичайний (Cephus pygmaeus L.) та хлібний чорний (Trachelus tabidus F.) пильщики. Найбільше пошкоджує пшеницю яру та ячмінь. Личинки живляться внутрішніми частинками стебла, поступово спускаючись до його основи. На пошкоджених стеблах утворюються пусті або плюсклі колоски з маленькими легкими зернами.

Заходи захисту. Для обмеження чисельності потрібно проводити лущення стерні та глибоку (на 25 см) зяблеву оранку, сівбу ярих зернових у оптимально ранні строки. Раннє збирання врожаю.

Гессенська муха (Mayetiola destructor Say.) в Україні поширена повсюдно. Зона підвищеної шкідливості охоплює північну частину Степу й південну — Лісостепу. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь. Личинки живляться у піхві листків і в разі пошкодження головних стебел до виходу рослин у трубку ріст центрального листка припиняється, пошкоджені стебла гинуть, а в період виходу в трубку стебла неправильно згинаються і вилягають.

Заходи захисту. Велике значення має просторова ізоляція між ярими та озимими культурами — не менш як на 800–1500 м. Застосовують лущення стер­ні відразу після збирання врожаю з наступним проведенням ранньої глибокої оранки. Заорювання стерні та падалиці знищує до 97% шкідника. Велике значення має знищення пирію, ранні строки сівби ярих культур, підживлення рано навесні фосфорно-калійними добривами.

За чисельності не менше як 50 мух на 100 помахів сачком доцільна обробка посівів дозволеними до використання інсектицидами з діючою речовиною: альфа-циперметрин, імідаклоприд, дельтаметрин тощо.

Шведські мухи. Злаковим культурам шкодять вівсяна (Oscinella frit L.) та ячмінна (O. pusilla Mg.) шведські мухи. Поширені в Україні повсюди, але вівсяна муха в значно більшій кількості розмножується в Західному Лісостепу та на Поліссі, а ячмінна переважає в Степу.

Вівсяна муха пошкоджує овес, жито, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави, а ячмінна — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, багаторічні злакові трави.

Шведська муха відкладає яйця на листках, зокрема в піхву листка, але переважно — за проросткову плівку злаків. Через п’ять-сім днів виходять личинки, які проникають усередину стебла, де живляться тканиною центрального листка та зачатком колоса. Внаслідок цього листок засихає, і згодом рослина гине.

Заходи захисту. Лущення стерні відразу після збирання врожаю в поєд­нанні з наступним раннім заорюванням сходів падалиці та пирію. Ранні строки сівби, оптимальна глибина загортання та норма висіву насіння, внесення добрив. Висівання сортів, стійких до пошкоджень шведською мухою. Хімічні заходи полягають у наступному таких агроприйомах: у фазі сходи-кущення злаків у період льоту мух за їхньої чисельності понад 40–50 екз. на 100 помахів сачком або за заселення 10% стебел личинками — обприскування одним із дозволених до використання препаратів із діючою речовиною: альфа-циперметрин, імідаклоприд, дельтаметрин тощо.

Пшенична муха (Phorbia securis Tiensum.) поширена повсюдно, та най­більшої шкоди завдає в степовій зоні. Пошкоджує яру та озиму пшеницю, жито. Личинка проникає в стебло, робить у ньому звивистий хід до конуса наростання. Центральний листок, а потім і все стебло засихають.

Заходи захисту. Лущення стерні відразу після збирання врожаю. Обробка крайових смуг одним із дозволених до використання препаратів із діючою речовиною: альфа-циперметрин, імідаклоприд, дельтаметрин тощо.

Зеленоочка (Chlorops pumilionis Byerk.) поширена повсюдно, але най­більше шкодить у західних областях країни. Пошкоджує, в основному, ячмінь і пшеницю яру, жито й овес. Личинка шкодить, проникаючи в піхву листка й живлячись на колосковій ніжці. У процесі свого живлення вона прокладає борозенку від основи колоса до верхнього вузла. Внаслідок пошкодження колос може бути ослабленим, викривленим, колосочки — порожніми.

Заходи захисту. Оптимально ранні строки сівби ярих хлібів, використання сортів пшениць і ячменю, що швидко виколошуються, застосування фосфорно-калійних добрив. У період відкладання яєць мухою за її щільності 40 особин на 100 помахів сачком — обприскування одним із дозволених до використання препаратів із діючою речовиною: альфа-циперметрин, імідаклоприд, дельтаметрин тощо.

С. Ткачова, наук. співробітник,

Інститут захисту рослин НААН

журнал "Пропозиція"