Спецможливості
Агробізнес

Ігор Ци­бен­ко: «Го­ло­вне — на­вчи­ти­ся роз­мов­ля­ти із рос­ли­ною»

09.04.2015
1913
Ігор Ци­бен­ко:  «Го­ло­вне — на­вчи­ти­ся  роз­мов­ля­ти із рос­ли­ною» фото, ілюстрація

«Батьків сад» — про це гос­по­дар­ст­во не­од­но­ра­зо­во до­во­ди­ло­ся чу­ти схвальні відгу­ки від фер­мерів-садівників, у яких я бра­ла інтерв’ю про по­зи­тив­ний досвід у цій га­лузі. За­хотіло­ся по­ба­чи­ти цей ди­во-сад, і ми відпра­ви­ли­ся у відря­д­жен­ня до с. Вівся­ни­ки, що на Хмель­нич­чині.

«Батьків сад» — про це гос­по­дар­ст­во не­од­но­ра­зо­во до­во­ди­ло­ся чу­ти схвальні відгу­ки від фер­мерів-садівників, у яких я бра­ла інтерв’ю про по­зи­тив­ний досвід у цій га­лузі. За­хотіло­ся по­ба­чи­ти цей ди­во-сад, і ми відпра­ви­ли­ся у відря­д­жен­ня до с. Вівся­ни­ки, що на Хмель­нич­чині.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

В’їха­ли до се­ла, а далі за­пи­ту­ва­ти до­ро­гу не до­ве­ло­ся — гос­по­дар­ст­во по­ба­чи­ли відра­зу. Як­раз закінчив­ся дощ, і на відкри­тих пло­щад­ках гос­по­дар та кілька йо­го помічників роз­кри­ва­ли рос­ли­ни після зи­ми. Вра­зи­ла ве­ли­чез­на кількість кон­тей­нерів, у кож­но­му із яких був дбай­ли­во ви­са­д­же­ний са­д­жа­нець. Ого, по­ду­ма­ло­ся, це ж скільки ро­бо­ти! Хто ж тут пра­цює на та­ких «мас­шта­бах»? Та­ким бу­ло пер­ше за­пи­тан­ня до го­ло­ви фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва «Батьків сад» Іго­ря Ци­бен­ка.
— «Батьків сад» — підприємство сімей­не. Пра­цюю сам, племінни­ки (ось за­раз во­ни роз­кри­ва­ють рос­ли­ни), та­кож до­по­ма­га­ють бать­ко, се­с­т­ра. У  роз­пал се­зо­ну до­во­дить­ся за­лу­ча­ти і най­ма­них працівників. Ад­же об­ся­ги гос­по­дар­ст­ва ве­ликі. За­га­лом ви­ро­щуємо близь­ко 300 тис. са­д­жанців на рік (однієї ли­ше смо­ро­ди­ни —
100 тис. шт.). Сьо­годні маємо по­над
300 сортів рос­лин, а ко­лись роз­по­чи­нав із яб­луні та груші…

До речі, роз­кажіть тро­хи про се­бе: як «на­ро­див­ся» «Батьків сад», чо­му виріши­ли так
на­зва­ти підприємство…
— Сам я ро­дом із цьо­го са­мо­го се­ла — Вівся­ни­ки. Після закінчен­ня шко­ли всту­пив до проф­те­ху­чи­ли­ща у Хмель­ниць­ко­му, де от­ри­мав спеціальність слю­са­ря кон­троль­но-вимірю­валь­них при­ладів. Відслу­жив армію і по­вер­нув­ся до рідно­го кол­го­с­пу. Ко­ли роз­по­ча­ла­ся «пе­ре­бу­до­ва» й ко­лек­тивні гос­по­дар­ст­ва роз­па­ли­ся, я, як і чи­ма­ло од­но­сельців, пішов тор­гу­ва­ти на ри­нок. Зго­дом зро­зумів, що рин­ко­ва торгівля не мо­же три­ва­ти вічно, і за­ду­мав­ся про відкрит­тя якоїсь влас­ної спра­ви. Як­раз тоді бать­ки от­ри­ма­ли на паї зем­лю, то­му пра­цю­ва­ти у с/г, як ка­жуть, сам Бог велів. Спо­чат­ку зай­мав­ся ви­ро­щу­ван­ням овочів, потім до­ля за­нес­ла на Віннич­чи­ну і там, на Подільській дослідній станції, по­ба­чив гар­ний сад. Усе­ре­дині щось «йок­ну­ло», і я зро­зумів, що це са­ме «моє» — садівництво.
Прид­бав кілька ти­сяч са­д­жан­ців. Ви­са­див, але не знав, як із ни­ми «по­во­ди­ти­ся», то­му че­рез де­я­кий час по­ло­ви­на де­ре­вець за­ги­ну­ла. Зро­зумів — бра­кує знань. Вив­чив польсь­ку мо­ву і поїхав за досвідом до там­тешніх фер­мерів. Відвідав чи­ма­ло їхніх гос­по­дарств, по­ба­чив усі їхні «плю­си» та «міну­си» й від кож­но­го взяв для се­бе най­кра­щий досвід. Сво­го ча­су всту­пив бу­ло до Вінниць­ко­го аг­рар­но­го універ­си­те­ту. Віду­чив­ся там два ро­ки, але, ко­ли зро­зумів, що знаю більше, ніж їхні про­фе­со­ри, то за­ли­шив на­вчан­ня. На жаль, сьо­годні в ба­га­ть­ох ук­раїнських аг­рар­них ви­шах ви­кла­дачі — лю­ди «ста­ро­го за­гар­ту­ван­ня», котрі да­ють знан­ня, які ду­же да­лекі від су­час­них тех­но­логій.    
Чо­му гос­по­дар­ст­во на­звав «Батьків сад»? Усе про­сто — тут жи­вуть мої бать­ки, яких я ду­же люб­лю та по­ва­жаю.

Чо­му ви­ро­щуєте са­д­жанці у кон­тей­не­рах? Ад­же це,
ма­буть, ви­т­рат­но…
— Ви­ро­щу­ван­ня по­сад­ко­во­го ма­теріалу із за­кри­тою ко­ре­не­вою си­с­те­мою — су­час­на тех­но­логія, за якою пра­цює уся Євро­па. Прак­тич­но весь по­сад­ко­вий ма­теріал у на­шо­му гос­по­дарстві ви­ро­щу­ють у кон­тей­не­рах із за­кри­тою ко­ре­не­вою си­с­те­мою. Це дає мож­ливість від ран­ньої вес­ни до пізньої осені ви­са­д­жу­ва­ти рос­ли­ни на постійне місце без ри­зи­ку за­ги­белі са­д­жан­ця. За та­ко­го спо­со­бу ви­ро­щу­ван­ня зни­кає ри­зик за­ра­жен­ня по­сад­ко­во­го ма­теріалу ка­ран­тин­ни­ми хво­ро­ба­ми, оскільки на всьо­му етапі ви­ро­щу­ван­ня відсутній кон­такт рос­ли­ни із відкри­тим грун­том.
Та­кож ос­таннім ча­сом приділяємо ве­ли­ку ува­гу мікро­кло­наль­но­му розмно­жен­ню рос­лин ме­то­дом ін-вітро (in vitro). Це дає змо­гу от­ри­ма­ти од­норідний, здо­ро­вий (без хво­роб та вірусів) по­сад­ко­вий ма­теріал для за­кла­дан­ня садів чи ягідників.
За­га­лом, ми пра­цюємо ви­нятково за су­ча­сни­ми євро­пейсь­ки­ми тех­но­логіями. Ви­ро­щуємо куль­ту­ри на аг­ро­во­локні, на зи­му са­д­жанці ук­ри­ваємо «тіньов­кою» (міцним і щільним по­крит­тям), ва­ти­ном, на­весні — роз­кри­ваємо, піднімаємо кон­тей­не­ри. Плюс до цьо­го — ав­то­ма­тич­ний кра­пель­ний по­лив рос­лин,
ан­ти­гра­до­ва сітка. 
Зви­чай­но, су­часні тех­но­логії — «за­до­во­лен­ня» не із де­ше­вих, але за два-три ро­ки во­ни повністю се­бе оку­па­ють. На­при­клад, термін служ­би ан­ти­гра­до­вої сітки — 25 років. На одній пло­щадці у ме­не розміще­но близь­ко 50 тис. рос­лин. Уяв­ляєте, який бу­де зби­ток, ко­ли прой­де град і всі во­ни за­ги­нуть?!
Цьо­го ро­ку ос­во­ю­ва­ти­ме­мо но­ву тех­но­логію — ко­ре­не­ве розмно­жен­ня рос­лин у ве­ли­ких піно­пла­с­ти­ко­вих ящи­ках. В один ящик ви­са­д­жуємо 5–6 рос­лин, тож мож­на бу­де взя­ти 300–400 так зва­них «кро­пи­вок» для розмно­жен­ня.
 
У Вас є ба­га­то рідкісних рос­лин (ківі, фун­дук, жу­рав­ли­на
і т. д.). Ко­ри­с­ту­ють­ся во­ни по­пи­том і чи важ­ко їх ви­ро­щу­ва­ти? 
— Зви­чай­но, такі рос­ли­ни нині по­пу­лярні. Для при­кла­ду візьме­мо фун­дук. Ос­таннім ча­сом ціна на ці горіхи ду­же ви­со­ка. То­му чи­ма­ло лю­дей хо­чуть прид­ба­ти са­д­жанці. Кущ фун­ду­ка ви­ро­с­тає до 4–5 м. Цвіте ду­же ра­но, період пло­до­но­шен­ня — ве­ре­сень — жов­тень. Рос­ли­на по­люб­ляє зво­ло­же­ний грунт та со­нячні місця. Фун­дук до­сить мо­ро­зостійкий. І, що ціка­во, кущ пло­до­но­сить до 120 років, то­му го­­ріхів ви­с­та­чить на кілька по­колінь. У Польщі все більшої по­пу­ляр­ності на­бу­ває ме­ханізо­ва­не зби­ран­ня фун­ду­ка, але ви­ко­ри­с­тан­ня спеціалізо­ва­них ма­шин еко­номічно ви­прав­да­не на план­таціях пло­щею 30–40 га.
Ківі в Ук­раїні рос­те на За­кар­патті. Ло­за рос­ли­ни чи­мось схо­жа на ви­но­град­ну. З од­но­го де­ре­ва мож­на зібра­ти 30–40 кг стан­дарт­них плодів ва­гою кож­но­го 80–100 г. Якісно­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу ківі в Ук­раїні бра­кує, то­му я при­во­д­жу йо­го із Польщі із ла­бо­ра­то­рії ін-вітро та до­ро­щую у кон­тей­не­рах.
  
Ви ча­с­то їзди­те до Польщі. Чим їхні фер­мерські гос­по­дар­ст­ва відрізня­ють­ся від на­ших?
— Поль­ща — країна, на­ба­га­то ба­гат­ша за на­шу. То­му фер­мерські гос­по­дар­ст­ва у них більш роз­ви­нуті. Сільгоспви­роб­ни­ки ма­ють до­ступ до де­ше­вих кре­дитів, ку­пу­ють до­ро­гу техніку. На­при­клад, у Польщі вже не один де­ся­ток років чор­ну і чер­во­ну смо­ро­ди­ну тра­диційно зби­ра­ють ком­бай­на­ми. Па­ра­лель­но із но­ви­ми кон­ст­рукціями ком­байнів, ви­ко­ри­с­то­ву­ва­них із цією ме­тою, ви­ве­де­но і нові сор­ти рос­лин, фізи­ко-ме­ханічні вла­с­ти­вості яких при­сто­со­ва­но до та­ко­го спо­со­бу зби­ран­ня вро­жаю.
У Польщі як­що лю­ди­на має 2–3 га землі, то во­на вже міцно стоїть на но­гах. Як­би такі гос­по­дар­ст­ва бу­ли в Ук­раїні, то ко­жен ма­теріаль­но за­без­пе­чу­вав би се­бе сам і ще пла­тив би по­дат­ки.

Нинішній рік — до­сить склад­ний для бізне­су. Але Ва­ше гос­по­дар­ст­во про­дов­жує роз­ши­ря­ти­ся. Які маєте пла­ни?
— Пла­ную роз­кор­чу­ва­ти ста­рий сад і по­са­ди­ти смо­ро­ди­ну та ма­ли­ну (за но­ви­ми тех­но­логіями — на аг­ро­тка­нині, із кра­пель­ним по­ли­вом). Зви­чай­но, на старті потрібно вкла­с­ти чи­ма­ло коштів, але років за два все це оку­пить­ся. Ад­же ягідни­ки при­но­сять уп’яте­ро більше при­бут­ку, ніж яб­лу­не­вий сад. На­при­клад, із су­час­них сортів ма­ли­ни мож­на от­ри­ма­ти вро­жай ягід 20 т/га, про­да­ти за ціною 20–25 грн/кг і за­ро­би­ти півмільйо­на гри­вень. Тоб­то із од­но­го гек­та­ра ма­ли­ни сім’я мо­же безбідно жи­ти цілий рік.

У Західній Ук­раїні яго­ди ви­ро­щує чи­ма­ло фер­мерсь­ких гос­по­дарств. Чи не маєте про­блем зі збу­том про­дукції?
— Та­ких гос­по­дарств, як моє (ну, мо­же, тро­хи мен­шо­го мас­шта­бу) ли­ше в од­но­му рай­оні Польщі — близь­ко ти­­сячі, і у всіх на­ла­го­д­же­но збут про­дукції. Її про­да­ють пе­ре­важ­но пе­ре­роб­ним підприємствам. Отож про­блем із ре­а­лізацією у них не­має. До цьо­го і ми маємо дійти зго­дом, пи­ти на­ту­ральні со­ки, а не ком­по­ти із хімічни­ми склад­ни­ка­ми.
 
Не про­бу­ва­ли на­ла­го­ди­ти збут до країн ЄС, на­при­клад,
до Польщі?
— По­ки що це — не­ре­аль­но. Аби про­да­ва­ти про­дукцію до країн ЄС, не­обхідно от­ри­ма­ти сер­тифікаційний до­ку­мент, який ко­ш­тує 40 тис. євро
(20 тис. євро потрібно ли­ше для то­го, щоб приїхав спеціаліст із Гол­ландії, ог­ля­нув гос­по­дар­ст­во і провів потрібні аналізи). Хіба що мож­на ор­ганізу­ва­ти ко­о­пе­ра­тив, щоб йо­го чле­ни скла­ли­ся по 2–3 тис. євро і прид­ба­ли та­кий сер­тифікат. А без відповідних до­ку­ментів на про­дукцію у Європі нас не че­ка­ють.

Як завжди, бю­ро­кратія за­ли­шається найбільшою пе­ре­по­ною для роз­вит­ку бізне­су. А які ще маєте про­бле­ми?
— Яки­хось особ­ли­вих про­блем у нас не­має. Про­сто тре­ба пра­цю­ва­ти — й усе бу­де га­разд. Хо­ча про­блем­ним за­ли­шається брак ро­бо­чої си­ли. На жаль, лю­ди звик­ли сто­я­ти «на біржі» та от­ри­му­ва­ти до­по­мо­гу від дер­жа­ви, то­му ви­най­ня­ти ко­гось на ро­бо­ту не­про­сто. Та­ким чи­ном дер­жа­ва своїми «по­дач­ка­ми» фак­тич­но уза­ко­ни­ла дар­моїдство, за що ко­лись, у ра­дянські ча­си, мож­на бу­ло от­ри­ма­ти «стат­тю».
    
Ви роз­по­чи­на­ли із «ну­ля» і до­сяг­ли солідно­го успіху. За­вдя­ки чо­му це вда­ло­ся?
— Тре­ба постійно вчи­ти­ся, на­би­ра­ти­ся досвіду. Ад­же що­ро­ку все змінюється — тех­но­логії, сор­ти. І го­ло­вне — потрібно вміти слу­ха­ти рос­ли­ну. Один мій то­ва­риш ра­дить: при­хо­диш до рос­ли­ни, то роз­мов­ляй із нею, і во­на все тобі «роз­ка­же» — ко­ли їй да­ти «їсти», ко­ли об­ро­би­ти від шкідни­ка то­що.

Чи ре­аль­но в нинішніх умо­вах лю­дині, ко­т­ра не має гро­шей, роз­по­ча­ти влас­ну спра­ву?
— Цілком ре­аль­но. Мож­на взя­ти живці смо­ро­ди­ни чи корінь ма­ли­ни, ви­ро­с­ти­ти на осінь са­д­жанці, ви­са­ди­ти та до­гля­ну­ти їх і вже че­рез три ро­ки міцно «сто­я­ти на но­гах». І ве­ли­ких гро­шей для цьо­го не потрібно. Од­нак пе­ред тим, як роз­по­чи­на­ти спра­ву, потрібно прий­ти до ме­не чи до іншо­го фер­ме­ра, по­пра­цю­ва­ти хо­ча б рік, щоб от­ри­ма­ти прак­тичні знан­ня і на­ви­ки. Ад­же нині ви­ро­щу­ють нові сор­ти, які по­тре­бу­ють особ­ли­во­го до­гля­ду. То­му як­що лю­ди­на те­ле­фо­нує до ме­не і ка­же: хо­чу прид­ба­ти са­д­жанці, щоб роз­по­ча­ти влас­ний бізнес, то я на­сам­пе­ред за­пи­тую, у яко­му стані йо­го зем­ля і що він уміє ро­би­ти. Як­що зем­ля «непідго­то­ва­на» і лю­ди­на нічо­го не вміє, то
про­сто відмов­ля­ю­ся про­да­ти їй са­д­жанці.

Інтерв'ю
Останніми роками в Україні спостерігаються значні зміни клімату. Регіони, які раніше були більш посушливими, поповнюються опадами, вологіші ж області, навпаки, висушуються. Крім того, температурний режим у кожному регіоні різний. Хоча... Подробнее
Традиційним джерелом байпасного крохмалю в раціонах корів є зерно кукурудзи. Його особливістю є те, що він не ферментується у рубці і стає доступним вже у тонкому відділі кишечника. Це допомагає збільшити надходження глюкози у кров’яне... Подробнее

1
0