Фотосинтез та врожайність зернових культур
Фотосинтез є основним процесом створення органічної продукції в природі шляхом перетворення сонячної енергії на енергію хімічних зв’язків органічних сполук.
Фотосинтез є основним процесом створення органічної продукції в природі шляхом перетворення сонячної енергії на енергію хімічних зв’язків органічних сполук.
Н. Рябчун, канд. с.-г. наук,
Інститут рослинництва
ім. В. Я. Юр’єва НААН
Біомаса рослин на 75% складається з продуктів фотофіксації вуглекислого газу з атмосфери і лише на 25% — з поглинутих мінеральних речовин. Але грунтове та повітряне живлення дуже тісно взаємопов’язані в метаболізмі рослин, і один процес без іншого не відбувається. В результаті їхньої взаємодії в рослинному організмі проходить низка послідовних реакцій з утворенням таких речовин, як: вуглеводи, амінокислоти, білки, жири, — які, власне, й формують урожай сільськогосподарських культур.
Інтенсивність фотосинтезу рослин зумовлена як внутрішніми особливостями культури чи сорту (вміст хлорофілів, шляхи засвоєння вуглекислого газу за типом С3 або С4), так і умовами довкілля (інтенсивність сонячного світла, забезпеченість вологою та елементами грунтового живлення, технологічними прийомами догляду за посівами).
Однак слід відзначити, що загальна продуктивність рослин залежить не лише від інтенсивності фотосинтезу, а й від співвідношення між процесами асиміляції та десиміляції, від ефективності та спрямованості використання синтезованих органічних сполук. У цілому продуктивність посіву визначається оптимальним розвитком фотосинтетичного апарату культурних рослин, тривалістю їхньої вегетації та подовженням активного функціонування окремих органів, зокрема листя як основного органа фотосинтезу.
Чиста продуктивність фотосинтезу відображає прибавку загальної біомаси рослин за певний проміжок часу відносно показника середньої площі листків за цей самий період і виражається в г/добу/м2.
Фотосинтетичний потенціал посіву (за А. А. Нечипоровичем) розраховують, виходячи з суми величини площі листкової поверхні на один гектар посіву за кожну добу впродовж усього вегетаційного періоду.
Урахування цих показників характеризує ефективність фотосинтезу. Ефективність фотосинтезу кожної окремої рослини, як і агроценозу в цілому, зумовлена великою кількістю чинників, отже, важливо розробити комплекс заходів, спрямований не лише на забезпечення потреб рослин у волозі та мінеральному живленні, а й на сприяння достатньо швидким темпам розвитку оптимальної листкової площі та тривалому її функціонуванню.
Одним з основних важелів успішного виконання цього завдання є правильний добір сорту чи гібрида. В озимих зернових культур формування потрібного фотосинтетичного потенціалу, перш за все, визначається адаптованістю генотипу до особливостей погодних умов вирощування. Так, після суворих умов зимівлі 2009/2010 рр. у зимостійких сортів Подолянка, Василина збереглося 88–90% листкової поверхні, у середньозимостійкого сорту Куяльник — 38, у сорту з нижчою за середню стійкістю Богемія — лише 25%. Урожайність цього несприятливого року становила: у сорту Подолянка — 3,40 т/га, Василина — 3,58, Куяльник — 1,04, Богемія — 0,61 т/га. За даними Б. А. Рубіна (1976), у стійких сортів пшениці в умовах посухи інтенсивність фотосинтезу була в 1,52 раза вищою, ніж у нестійких, у ячменю — в 1,89 раза. В період повністю сформованого листкового апарату ефективніше поглинають сонячне світло сорти з вертикально спрямованими (еректоїдними) листками, ніж із листками параболічної форми.
Другою характеристикою ефективності роботи фотосинтетичного апарату рослин є тривалість вегетаційного періоду, адже що довше працює листок рослини, то більшу кількість сонячної енергії він може поглинути. Так, за даними О. І. Рудник-Іващенко (2010), у проса, культури С4-типу фотосинтезу, надходження фотосинтетично активної радіації за період вегетації у скоростиглого сорту становить 62,8–75,36 кДж/см2, у середньостиглого — 87,92–108,86 і у пізньостиглого — 108,86–125,6 кДж/см2. Саме тому пізньостиглі сорти та гібриди мають найвищий потенціал урожайності. Однак на такому тривалому відрізку часу підвищується вірогідність впливу на рослини різних шкідливих чинників, як-от: посухи, пошкодження шкідниками і хворобами, зливи, град і шквали, — що призводить до втрати листкової поверхні, зниження інтенсивності фотосинтезу та різкого зменшення фотосинтетичного потенціалу. Пізньостиглі сорти та гібриди культур можуть не встигнути завершити дозрівання, що значно зменшує врожайність, негативно впливає на якість продукції та посівні властивості насіння. У південних регіонах країни ризик виникнення подібної ситуації нижчий, у північних — вищий. Отже, добирати сорти чи гібриди за ознакою тривалості вегетаційного періоду слід з урахуванням географічного розташування та кліматичних умов зони діяльності господарства, застосовувати для регулювання розвитку рослин строки сівби та зважати на наявність відповідної техніки для збирання врожаю в стислі строки, а за потреби — для досушування зерна.
Ефективність роботи фотопоглинальної листкової поверхні та підтримання фотосинтетичного потенціалу рослин у робочому стані максимально тривалий період обумовлені раціонально спланованими прийомами технології вирощування. Для озимих культур в осінній період — це строки сівби, які визначаються біологічними особливостями сорту, вологозапасами грунту, попередниками. Строк сівби слід обирати так, щоб до припинення осінньої вегетації рослини озимої пшениці мали три-п’ять пагонів на рослину та встигли сформувати вторинну кореневу систему, рослини озимого жита та тритикале — чотири-сім пагонів на рослину.
За застосування ранніх строків сівби слід особливу увагу приділяти захисту посівів від шкідників (злакові мухи, блішки, попелиці, цикадки), оскільки за високих температур ці комахи дуже активні та можуть призвести до значного пошкодження і відмирання пагонів і зрідження стеблостою навесні. Зі строками висівання тісно пов’язані норми висіву насіння. В оптимальні строки сівби норма висіву для озимої пшениці становить 4,5 млн схожих насінин на гектар, за ранніх строків — близько 4 млн, а за пізніх — збільшується до 5,0–5,5 млн схожих насінин, особливо за посушливих умов. Дослідженнями Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва (Д. К. Єгоров, 2012) встановлено, що гектарну норму висіву озимого жита в оптимальні строки можна зменшити до 4,0–3,8 млн схожих насінин, оскільки рослини цієї культури, особливо новостворених гібридів, мають потужне кущіння з високим коефіцієнтом продуктивних пагонів та доброю залистяністю стебел.
У весняний період після відновлення вегетації озимих культур значна частина фотосинтезуючого апарату рослин буває втрачена і, залежно від умов перезимівлі та зимостійкості сорту, відмирання, може становити від 10–15% до повної загибелі. Всі заходи весняного догляду за посівами мають за мету в якнайстисліші строки відновити фотосинтетичний потенціал рослин та стимулювати активне формування оптимального агроценозу. В період максимального розвитку листків оптимальна площа фотосинтезуючої поверхні на гектар посіву для зернових культур — від 40 до 60 тис. м2/га, або від 4 до 6 м2 на 1 м2 посіву. Якщо ж посів заплановано використати на зелений корм, то площа листків може бути й більшою — до 8 м2 на 1 м2 посіву.
Важливо не лише досягти оптимальної площі листкової поверхні, а й створити умови для її активного функціонування та підтримання в робочому стані впродовж якнайдовшого періоду. Для цього з перших днів весняних робіт слід провести моніторинг стану посівів та розробити стратегію їхнього догляду. До основних заходів, з урахуванням особливостей поточного року, слід віднести:
після відновлення вегетації — боронування добре розвинених посівів для поліпшення аерації та видалення джерел інфекції;
обов’язкове азотне підживлення озимих;
фунгіцидний захист озимини від листкових хвороб у фазі кущіння — початок виходу в трубку, а також по прапорцевому листку: обробка посівів дво- або трикомпонентними фунгіцидами;
на посівах із високим потенціалом урожайності — захист від бурої іржі, плямистостей і хвороб колоса: у фазі колосіння за развитку хвороб на рівні 1–3% на прапорцевому листку;
на посівах озимих та ярих культур — контролювати заселення рослин клопом шкідливою черепашкою та іншими шкідниками (особливо сисними та хлібними жуками), а також вчасно відслідковувати прояв пошкодження рослин пшеничним кліщем та ураження смугастою мозаїкою пшениці;
задля запобігання поширенню вірусу смугастої мозаїки пшениці та локалізації осередків розмноження кліща — обробка посівів акарицидними препаратами.
Ранньовесняне боронування посівів озимих культур не може бути рекомендоване щороку — слабкорозвинутим посівам та на легких грунтах воно може зашкодити. А ось на посівах із сильно розвиненою надземною масою та наявністю відмерлих рослинних решток такий захід дає змогу зменшити інфекційне навантаження на рослини та зберегти наявні запаси продуктивної вологи.
У поточному вегетаційному році випала значна кількість опадів у осінній період, також виникали часті відлиги взимку, що, з одного боку, сприяло накопиченню значної кількості вологи не лише в орному, а й у метровому шарах грунту, а з іншого — призвело до вимивання азоту із кореневмісного шару грунту в глибші його горизонти. Оскільки азот є складовою молекули хлорофілу, його дефіцит пригнічує фотосинтетичні процеси в рослині. Тому за першої можливості вийти в поле було рекомендовано провести підживлення добре розвинених посівів озимих культур аміачною селітрою вздовж рядків прикореневим способом дисковими сівалками, що також сприяє аерації посівів та поліпшенню їхнього фітосанітарного стану. Ефективне також підживлення рослин карбамідо-аміачною сумішшю (КАС). Нерозкущені або зріджені посіви краще підживлювати мінеральними добривами врозкид. За сприятливих умов у період трубкування — виходу прапорцевого листка закладається високий потенціал майбутнього врожаю, тому для забезпечення його поживними речовинами та підвищення якості рекомендується застосовувати позакореневе підживлення макро- та мікроелементами, особливо препаратами з цинком, бором, магнієм. Ці заходи сприяють не лише збільшенню площі листкової поверхні, а й кращому накопиченню хлорофілу в клітинах рослин та підвищенню інтенсивності фотосинтезу. Найефективнішим буде вибір препаратів з урахуванням результатів діагностики грунту, яка виявляє дефіцит тих чи інших елементів живлення.
У посівах озимих культур у поточному році виявлено значні запаси збудників хвороб (борошниста роса, септоріоз, бура іржа та ін.). За умов вологої весни можливе сильне ураження листків, стебел та навіть колосся цими хворобами, що різко знизить фотосинтетичний потенціал посівів. Особливо небезпечні іржасті хвороби та листкові плямистості, які можуть зменшувати фотосинтезуючу поверхню верхніх листків на 20–80% та призводити до передчасного їхнього засихання. Для запобігання цьому слід обов’язково забезпечити фунгіцидний захист як озимих, так і ярих зернових культур у фазі кущіння — початок виходу в трубку, а також по прапорцевому листку — в період максимально активного фотосинтезу. Перший (прапорцевий) та другий від колоса листки у злакових культур відіграють особливо важливу роль у формуванні врожаю: вони працюють безпосередньо на формування та наливання зернівки, а тому потрібно захистити їхню поглинальну поверхню від ураження хворобами. За такої високої щільності інфекції, як нинішнього року, посіви варто обробити дво- або трикомпонентними фунгіцидами з гарантованою якістю препарату.
Великої шкоди фотосинтетичному потенціалу рослин завдають шкідники сільськогосподарських культур. Такий шкідник, як клоп шкідлива черепашка, пошкоджуючи судини основи міжвузлів, викликає порушення живлення стебла, листків та колоса, що призводить до повної втрати фотосинтезуючих пігментів (білоколосиця), п’явиці пошкоджують паренхіму листка, пшеничний кліщ є переносником вірусу смугастої мозаїки пшениці, яка знебарвлює до 50–80% поверхні листка. Тому, за результатами фітосанітарного моніторингу, за виявлення у посівах шкідників (пшеничного чотириногого кліща, клопа шкідливої черепашки, п’явиць, трипсів тощо) та за їхньої чисельності, що перевищує поріг економічної шкодочинності, слід негайно обробити посіви ефективними інсектицидами, а за наявності кліщів — інсектоакарицидами.
Застосування засобів захисту рослин може бути поєднаним із препаратами для позакореневого підживлення рослин (за умови їхньої сумісності у бакових сумішах), що значно підвищує екологічну та економічну ефективність заходів догляду завдяки економії пально-мастильних матеріалів та можливості на 10–12% зменшити норму витрати пестицидів.