Формування продуктивності колоса в зернових
Упродовж останніх 20 років середня врожайність пшениці озимої продовжує зростати. Зокрема, у виробничому сезоні 2015–2016 рр. середня врожайність озимини перевищила 30 ц/га. Проте цей показник значно нижчий, порівняно з урожайністю в Європейському Союзі, де в провідних державах-експортерах, наприклад Франції, середня врожайність пшениці становила понад 70 ц/га.
Цілком зрозуміло, що така величезна різниця в продуктивності зернових культур зумовлена не біднішими ґрунтами нашої країни, а недотриманням технології вирощування культури. Продуктивність пшениці озимої та інших зернових складається з низки структурних елементів, найважливішими з-поміж яких є кількість продуктивних стебел, довжина й озерненість колоса, кількість колосків.
Озима пшениця доволі вимоглива до вмісту доступного азоту в орному шарі ґрунту. Формування стеблостою з оптимальними показниками густоти, а також кількості колосків у колосі та його озерненості залежить передусім від достатньої кількості азоту та інших елементів живлення на вирішальних етапах формування тканин і органів пшениці. За врожайності 50 ц/га пшениця озима виносить із ґрунту 80–90 кг азоту, фосфору — 35–40, калію — в середньому 25 кг.
Стосовно кількості продуктивних стебел усе зрозуміло: що більша їхня кількість, то вищий урожай. Проте, розглядаючи структурні елементи врожаю, які входять до складу колоса, виникає низка логічних запитань. Довжина колоса сильно варіює в різних сортів, а також залежить від погодних умов та мінерального фону. Поняття щільності колоса також дуже важливе: якщо колоски в колосі розміщуються нещільно, то навіть у разі його значної довжини озерненість колоса буде невелика. Тому чіткої залежності врожайності зернових від довжини колоса не спостерігається.
Формування колоса починається задовго до виходу його з обгортки верхнього листка. В низці дослідів установлено, що розміри колоса починають закладатися вже на ІІІ етапі органогенезу (період весняного кущіння). У цей час окремі ділянки конуса наростання, а саме нижні, починають диференціюватися на окремі сегменти. Що більше утвориться таких сегментів на цьому етапі органогенезу, то більше буде члеників у колосі, а отже, він буде довшим. Довжина колоса тісно пов’язана з погодними умовами. Тривалість перебування рослин пшениці в стані кущіння — початку трубкування в середньому становить 20 і більше днів. Звідси випливає проста залежність: що довше триває сегментація, яка відбувається саме в ці фази, то більшої довжини формується колос із, відповідно, більшою кількістю зачатків колосків (колоскових горбочків). Уплив температурних умов полягає в тому, що за невисоких температур у цей період ІІІ–ІV етапи органогенезу тривають довше, тим самим збільшуючи кількість члеників колоса і його довжину. Невисокі температури (до 10°С) і достатня забезпеченість рослин елементами живлення сприяють утворенню крупного колоса. Довгий світловий день із яскравим освітленням прискорює процеси кущіння — в таких умовах швидше формується верхівковий колосок, що призводить до передчасного закінчення формування колоса й знижує його довжину.
Розміри колоса можливо регулювати за допомогою внесення мінеральних добрив (починаючи з ІІІ етапу органогенезу). У пізніші фази розвитку наявність достатнього фону мінеральних добрив також стимулює збільшення розмірів колоса завдяки закладанню більшої кількості колосків. Установлено, що на розміри колоса пшениці також упливає термін висіву. На посівах ранніх та оптимальних висівних строків здебільшого формується найдовший колос, тоді як за сівби в першій декаді жовтня його розміри дещо зменшуються.
Кількість колосків у колосі
За результатами роботи Ф. Куперман процес диференціації колосків у колосі пшениці відбувається вже на ІV етапі органогенезу (початок виходу в трубку). На сегментах колоса наростання починають закладатися колоскові горбочки. Кількість колосків не може перевищувати кількість сегментів, які сформувалися на ІІІ етапі. За нестачі вологи й мінеральних добрив кількість колосків менша порівняно з кількістю члеників колоскового стрижня. Ось чому ІІІ і ІV етапи органогенезу такі важливі для формування майбутньої продуктивності культури.
Аналогічно довжині колоса кількість колосків тісно пов’язана з погодними умовами під час їхнього формування. Зазвичай максимальне число колосків формується за прохолодної погоди внаслідок подовження відповідних етапів органогенезу. Високі температури в цей період пришвидшують кущіння та трубкування, тому кількість колосків у колосі може зменшуватися. За деякими даними, в разі зростання температури повітря до 25°С і більше кількість колосків може зменшуватися на третину. Тривалі опади, відповідно, збільшують кількість структурних елементів колоса. В умовах дефіциту вологи, нестачі поживних елементів або за загущених посівів, коли виникає значна конкуренція між рослинами, у верхній і нижній частинах конуса наростання колоскові горбочки можуть відмирати або недостатньо розвиватися.
Найбільш критичним періодом у рості колоса є час від початку закладання колосків до формування верхівкового колоска. Тому вчасно проведене ранньовесняне підживлення та друге підживлення на фоні достатньої кількості фосфорно-калійних добрив значно нейтралізує дію несприятливих факторів у наступні фази вегетації. Варто знати, що не всі сформовані колоски зберігаються аж до збирання врожаю — значна їхня кількість відмирає в наступні фази. Але завдяки окремим технологічним заходам на початку трубкування можна збільшити кількість закладених колосків, а під час наступних фаз зменшити інтенсивність їхнього відмирання та редукції.
Окрім оптимальних строків сівби, збільшити кількість добре розвинених колосків у колосі можливо завдяки внесенню азоту. Підживлення азотом на ІІІ, ІV, V етапах створює достатній його запас у рослинах для закладання і подальшого розвитку великої кількості колосків. Добрі результати дає внесення N30 по мерзлоталому ґрунті, N60 — у друге підживлення і N30 — у пізні фази вегетації культури.
На VІ та VІІ етапах органогенезу пшениці озимої остаточно визначається кількість розвинених квіток у колосі. У колоскових квітках формуються тичинки й маточки, продовжують формуватися пилкові зерна. За збільшення тривалості цього періоду зростає кількість розвинених генеративних органів, які формують більш озернений колос. Тому оптимальними умовами розвитку є не надто висока температура (до 23°С) та достатня забезпеченість вологою й азотом.
Із початком колосіння ростові процеси в рослинах пшениці поступово знижуються. Інтенсивний ріст ще продовжується протягом наростання останнього міжвузля. Тому азот, який уносять на цьому етапі, з листків інтенсивно транспортується в колос, стимулюючи збільшення його розмірів. Застосування добрив у пізні фази вегетації для стимуляції розвитку колоса зводиться до позакореневого внесення. Ефективність такого способу підживлення є безсумнівною, оскільки розчинений у воді азот, потрапляючи на листки, транспортується в середину рослини через продихи, минаючи кореневу систему. Це особливо актуально в період посухи, коли азот ґрунту малодоступний.
фективним для позакореневого підживлення зернових культур є карбамід та різні комплексні водорозчинні добрива.
Карбамід містить у своєму складі близько 46% азоту в амідній формі. На відміну від інших добрив, розчин карбаміду у воді має реакцію, близьку до нейтральної, і навіть за підвищених концентрацій не викликає опіків листя. Проте за внесення карбаміду бажано, щоб робочі розчини містили не більш як 3–5% туків. Відомо, що розчин карбаміду з концентрацією понад 5%, надходячи до рослинних клітин, може викликати плазмоліз, зазвичай це не супроводжується некрозом тканин, проте виникають негативні функціональні зміни в організмі рослин. Установлено, що навіть у перші дні після обприскування знижується інтенсивність фотосинтетичних процесів.
Амідний азот карбаміду, потрапляючи в тканини листка, попередньо розщеплюється уреазою з виділенням аміаку й після цього бере участь в обмінних процесах. Проте відомо, що в метаболізм без перетворення можуть включатись цілі молекули сечовини. Окрім джерела азоту, карбамід є фізіологічно активною речовиною, завдяки якій значно підвищуються процеси фотосинтезу, прискорюється реутилізація азоту та сірки з листків у пізні фази вегетації.
В рослини азот карбаміду здатен надходити дуже швидко. Так, відмічали, що вже через 1,5–2,0 доби після внесення азот карбаміду вже входив до складу рослинних білків. Для підвищення ефективності дії карбаміду слід досягти доброго розпилення розчину. За нормальної роботи обприскувача дрібні крапельки карбаміду на листках висихають уже через півгодини. На поверхні листка залишаються кристали карбаміду, які не обсипаються і зберігаються на ньому до випадання роси у вечірній період. Тому використання форсунок, що формують великі краплі, небажане, оскільки після їхнього розпилення утворюються крупні кристали, які частково осипаються на землю. Азот, який надходить до листків у цей період, не використовується на утворення вегетативних органів, позаяк уже відбувається гальмування ростових процесів. На початку фази цвітіння всі структурні елементи вже сформовані й стартують процеси реутилізації, тому підживлення азотом у цей період сприяє формуванню крупного, виповненого колоса з високою якістю зерна.
Найкраще засвоюється карбамід у нічні години доби — завдяки підвищеній вологості повітря і здебільшого безвітряній погоді. Оптимальним часом для позакореневого підживлення озимої пшениці є ранок і вечір. Нежаркої та похмурої погоди обприскування посівів можна проводити протягом усього дня.
Підживлювати культуру карбамідом за температури 25°С і вище та за низької вологості повітря в сонячний день не варто, оскільки зростає загроза значного пригнічення рослин пшениці озимої і виникнення опіків.
Проте незначні опіки на місці крапель розчину та пожовтіння листкової пластинки не впливатимуть на врожайність культури. Незначне пригнічення рослин після внесення карбаміду компенсується подальшою стимуляцією метаболічних процесів азотом. Добрі результати дає одночасне внесення разом із карбамідом магнію та сірки. Важливість сірки беззаперечна, адже вона входить до складу амінокислот, а магній стає складовою молекули хлорофілу. Для позакореневого обприскування зручно використовувати сульфат магнію, що містить 16% магнію і 13% сірки. Окрім позитивного впливу на розвиток колоса та якісні показники зерна, він нейтралізує біурет, який міститься у карбаміді і є токсичним для рослинного організму. Найдоцільнішою нормою сульфату магнію від початку колосіння і до наливання зерна є 2–5 кг/га.
Висновок
Таким чином, продуктивність зернових колосових культур, а саме пшениці озимої, формується з різних структурних елементів, оптимальний розвиток яких пов’язаний з певними фазами розвитку культури. Якщо виробник зерна зуміє створити оптимальні умови вегетації в ці критичні періоди вегетації пшениці озимої, то це значною мірою гарантує йому успіх.
В. Ходаніцький, канд. біол. наук,
О. Ходаніцька, канд. с.-г. наук
Інформація для цитування
Формування продуктивності колоса в зернових / В. Ходаніцький, О. Ходаніцька// Пропозиція/ — 2017. — № 4. — С. 78-80