Коли “годувати” озимину

Вчасне підживлення озимини - шлях до отримання високого врожаю якісного зерна

Погодні умови посівного періоду в лісостеповій зоні України були несприятливими через нестачу опадів та вологи в грунті, що призвело до затримки сходів озимих культур, їхньої нерівномірної густоти й зрідження. Проте в регіонах, де на початку вересня випали дощі, а свого часу було дотримано умов якісної підготовки грунту, сходи озимих культур рівномірні, достатньо розвинуті, з добре сформованою кореневою системою та надземною масою.
Кінець осені - початок зими 2009 року вирізнялися позитивним температурним градієнтом, що сприяло розвитку пізніх сходів. Водночас на добре розвинутих рослинах це призвело до появи хвороб (септоріоз, борошниста роса тощо), що сприяє накопиченню інфекції у посівах.
Остаточно осіння вегетація припинилася лише в першій декаді грудня, умови для загартування рослин були посередніми. За даними лабораторії селекції і фізіології озимої пшениці ІР ім. В. Я. Юр'єва, у тканинах вузлів кущіння озимої пшениці накопичилося 30-35% розчинних вуглеводів (на суху масу). Цього достатньо для задовільної перезимівлі в середньосуворих умовах зимового періоду.
Погодні умови кінця грудня - початку січня були надзвичайно мінливими: різкі перепади температур, опади у вигляді снігу та дощу, буревії призвели до нерівномірного залягання снігу на полях, його танення, підтікання водою та утворення льодової кірки. Залежно від локалізації, рельєфу поля, захищеності лісосмугами та інших чинників, льодові кірки мають різноманітний характер. Це й притерта кірка завтовшки від 1-2 до 4-6 см (особливо в пониженнях рельєфу), яка може утворювати моноліт з водою, просоченою в грунт, при цьому в грунті утворюються прошарки льоду, так звані лінзи, дуже шкодочинні для кореневої системи рослин та зони вузла кущіння; на полях з добре розвинутими рослинами кірка, зазвичай, пухкіша, має вигляд змерзлого снігу, рослини не вмерзли в неї повністю - шкодочинність такої кірки нижча. Велике значення має й тривалість залягання льодяних кірок - значної шкоди завдають кірки, які утримуються на посівах понад три-чотири декади.
Раннє настання весни за таких умов значно поліпшує прогноз виживання рослин озимини та формування ними врожаю.
Відразу після сходження снігу та за першої можливості виходу в поле потрібно обстежити всі посіви озимих культур. У разі холодної затяжної весни слід взяти проби на відрощування водним методом, особливо за значного пошкодження листкової маси. Бажано провести біологічний контроль конуса росту, оскільки за умов нинішньої зими із зовнішнім відростанням вегетативної маси генеративні органи (конус росту) можуть бути пошкоджені по-різному: некроз тканин може бути біля основи, на вершині чи бічних поверхнях зачаткового колосу. Залежно від цього колос може сформуватися повністю або частково стерильним. Слід звертати увагу також на стан тканин вузла кущіння, розміщених під конусом росту: у пошкоджених рослин вони мають бурий колір, і що більша площа ураження, то менш життєздатна рослина. Такі рослини можуть бути дуже малопродуктивними або загинути, особливо в умовах пізньої чи сухої весни. Такі пошкодження можуть бути спричинені й весняними заморозками.
Після відновлення весняної вегетації (перехід середньодобової температури через плюс 5°С) під час обстеження полів озимих культур слід приділити увагу наявності нових вторинних коренів весняного утворення, що свідчить про хорошу життєздатність посівів та високий потенціал продуктивності. Одночасно треба обстежити посіви на заселення мишоподібними гризунами та ураження хворобами, а також засмічення багаторічними бур'янами. Ці заходи потрібні для планування робіт із догляду за посівами озимих зернових культур у весняно-літній період: підживлень, обробок фунгіцидами та гербіцидами для отримання високого врожаю якісного зерна.
Підживлення посівів озимих культур - надзвичайно важливий захід весняного та літнього догляду. Дози добрив найкраще розрахувати виходячи з результатів агрохімічного аналізу грунту. Але, беручи до уваги затяжну осінь поточного року, можна спрогнозувати низький вміст поживних речовин у кореневмісному шарі грунту, особливо легкорухомих азотних сполук, через вимивання їх у глибші шари грунту. Тому підживлення азотними добривами вкрай потрібне для стартового росту озимих культур.
Перше підживлення озимини, спрямоване на кращу регенерацію рослин, рекомендується здійснити ще до початку вегетації, в період переходу температури через 0°С, тобто по мерзлоталому грунту. Особливо актуальне це підживлення для слаборозвинутих посівів, бо воно забезпечує кореневу систему, що міститься в збідненому поверхневому шарі грунту, азотом у дуже ранній період відновлення життєдіяльності рослин. Завдяки поглинанню поживних речовин, відбувається активний розвиток кореневої системи, в тому числі вторинної, і, як наслідок, додаткове кущіння, швидке наростання фотосинтетично активної поверхні рослин та потужного фітоценозу посіву. Для підживлення по мерзлоталому грунту найчастіше застосовують аміачну селітру, іноді карбамід та інші добрива.
Друге підживлення, спрямоване на формування високої продуктивності рослин, слід здійснювати, коли рослини перебувають на IV етапі органогенезу (початок генеративного розвитку, фаза весняного кущіння). За даними Ф. Куперман, у цей період відбувається утворення колосків у колосі, тому забезпечення рослин поживними речовинами стимулює формування великого, добре озерненого, колосу й підвищує продуктивну кущистість рослин. На слаборозвинутих посівах для розкидання добрив краще використати авіацію, а на добре розкущених - сівалки: вони розкидають добрива вздовж рядків. За такого способу внесення добрива потрапляють у зволожений грунт максимально наближено до кореневої системи. Крім того, одночасно відбуваються аерація та розпушування грунту, видаляються відмерлі рештки рослин та частково знищуються бур'яни, поліпшується фітосанітарний стан ценозу. Особливо це важливо за умов швидкого підсихання грунту.
Позакореневе підживлення на VII-Х етапах органогенезу орієнтоване на формування високої якості зерна і особливо ефективне на посівах сильних пшениць (Селянка, Антонівка, Василина, Астет, Альянс, Розкішна, Смуглянка та ін.). Його можна проводити одно- чи дворазово. Зазвичай для позакореневого підживлення використовують розчин карбаміду (сечовини). При цьому слід звертати увагу на якість препарату, його призначення та вміст супутніх речовин у добриві, оскільки підвищений вміст біурету може спричинити опіки на листках та пригнічення рослин. Останнім часом широкого поширення набули комплексні хелатні добрива для позакореневого внесення, які позитивно впливають на врожайність і якість зерна. Вони містять як макро- (азот, фосфор, калій), так і мікроелементи (бор, цинк, магній, марганець, мідь, молібден та ін.). Забезпечення рослин зернових культур мікроелементами в період колосіння - наливання зерна є дуже своєчасним, бо такий елемент, як бор, підвищує зав'язуваність зерен, особливо в умовах посухи; магній як компонент молекули хлорофілу відіграє важливу роль у фотосинтезі; молібден впливає на процес синтезу білка; цинк сприяє кращому синтезу вуглеводів та підвищенню стійкості рослин до посухи й високих температур. Внесення таких добрив особливо доцільне одночасно з інтенсивними технологіями, спрямованими на високий урожаю якісного зерна, оскільки практично на всіх різновидах грунтів, за врожайності понад 8-9 т/га, лімітуючим чинником є нестача саме мікроелементів.
Ефективність позакореневого підживлення полягає ще й у тому, що воно збігається в часі і оптимально технологічно поєднується з внесенням засобів захисту рослин у баковій суміші. Поєднання засобів захисту рослин з елементами живлення може забезпечити формування високого врожаю зерна з високими показниками якості, особливо в умовах поточного року, коли на слабо розкущених посівах прогнозується значне забур'янення, на добре розвинутих - розвиток хвороб і на посівах усіх категорій - значне заселення шкідниками, зокрема, клопом шкідливою черепашкою. Наявність понад двох дорослих клопів або більше ніж чотирьох личинок на 1 м2 посіву значно знижує якість клейковини, а масове їхнє розмноження може звести нанівець усі попередні зусилля та затрати на формування якісного зерна.
Визначаючи дози азотних добрив, слід враховувати такі чинники, як: розвиток рослин, чутливість сорту до добрив, погодні умови поточного року. Сорти напівінтенсивного типу потребують менших доз азотних добрив на початку вегетації, бо підвищені дози в умовах вологої весни можуть спричинити вилягання посівів; інтенсивні та напівкарликові сорти краще відгукуються на підвищені дози добрив. Якщо вміст азоту в грунті відомо, тоді дозу його застосування в перше підживлення треба розраховувати за таблицею (Бука А. Я., 1988).
Якщо немає можливості визначити запаси поживних речовин у грунті, рекомендується в перше підживлення внести 30-40 кг/га азоту (в діючій речовині), в друге - 30, в третє - 20-30 кг/га (карбамід) або комбіновані хелатні добрива в рекомендованій для кожного виду дозі.
Під час унесення добрив як у твердому, так і в розчиненому стані важливий рівномірний розподіл їх на посівах. Для цього в оприскувачах використовують різного типу пінні маркери. За інтенсивної технології вирощування зернових виправдано застосування технологічних колій. 

В. Кириченко,
академік НААН, доктор с.-г. наук,
директор Інституту рослинництва
ім. В. Я. Юр'єва НААН
Н. Рябчун,
кандидат c.-г. наук, завлаб. селекції і фізіології озимої пшениці