Вугільна гниль — симптоми, діагностика та заходи захисту
Отримання стабільних урожаїв високоякісної продукції рослинництва передбачає постійний моніторинг фітосанітарного стану посівів. Частка та співвідношення хвороб у патогенному комплексі змінюються під упливом низки чинників: порушення сівозмін, зміни способів обробітку ґрунту, ігнорування технологічних процесів. Крім того, відбувається поступова зміна тепло- й вологозабезпечення вегетаційного періоду. Всі ці та інші чинники впливають як на рослини, так і на патогенні організми і стають поштовхом до суттєвих змін фітосанітарної ситуації.
Значною мірою це стосується хвороб коренів і прикореневої частини стебла. Насичення сівозмін культурами, що мають спільних збудників хвороб, які можуть зберігатися у ґрунті, призвело до значного поширення білої гнилі, вертицильозу, фузаріозу.
За даними Мінагрополітики, 2016 року соняшник висіяли на площі 5,2 млн га ( 2015-го — 4,6 млн га), соя займала 1,8 млн га, ріпак — 518 тис. га. Збудник білої гнилі (склеротиніозу), гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary, уражує всі ці культури і тривалий час може зберігатися у вигляді склероціїв у ґрунті. Зростання площ зернових колосових, вирощування їх у монокультурі призвело до поширення кореневих та прикореневих гнилей. Зокрема, фузаріозу, офіобольозу, ризоктоніозу та церкоспорозу.
Останніми десятиліттями по всій території України спостерігаються зміни температурного режиму, відмічається тенденція до підвищення теплозабезпечення вегетаційного періоду. Однією з особливостей періоду 1991–2016 рр. стала нерівномірність випадіння опадів у середині року. Це призводить до порушень розвитку природних процесів і тривалості вегетаційного періоду. За даними Гідрометцентру України, внаслідок загального підвищення температури повітря змінилися початок, кінець і тривалість теплого й холодного періодів року до 10 днів на Поліссі та в Лісостепу. Відмічається значна зміна часу переходу температури повітря через 0°С навесні (у Лісостепу він відбувається на 15 днів раніше). Поряд із погіршенням економічних умов та порушеннями технології вирощування кліматичні зміни стають реальним чинником, що зумовлює трансформацію ценозів сільськогосподарських культур. Як наслідок, економічного значення набувають хвороби, що раніше винакали епізодично. Це стосується вугільної гнилі, оскільки збудник хвороби є термофілом й оптимальні для його розвитку показники температури коливаються в межах 25...35°С.
Останніми роками з цією хворобою, яку виробничникам достатньо складно ідентифікувати, зіткнулися в багатьох господарствах різних агрокліматичних зон. Вона не є новою. Однак комбінація таких чинників, як насичення сівозмін соняшником і соєю, а також зміна тепло- й вологозабезпечення вегетаційного періоду, призвели до її суттєвого поширення.
Збудник вугільної гнилі
Збудником хвороби є гриб Macrophomina phaseolina (Tassi) Goid. (синонім Sclerotium bataticola Taubenh). Патоген здатен розвиватися більш ніж на 500 видах рослин із 100 родин, зокрема на таких поширених у сівозмінах культурах, як соняшник, кукурудза, соя. Крім того, уражаються сорго, цукрові буряки, капуста, картопля, перець, квасоля. Вугільна гниль поширена в Європі, країнах Північної та Південної Америки, Близького Сходу, Африки, Австралії. Є повідомлення про спалахи хвороби на полуниці в США, Франції, Іспанії, Греції, Єгипті. Крім культурних рослин, уражуватися можуть бур’яни, які стають резерваторами хвороби. У 80-х рр. ХХ ст. втрати врожаю сої в США від вугільної гнилі коливалися від 5 до 50%. Згодом вона увійшла до п’ятірки найбільш шкідливих грибних хвороб сої. За даними російських учених, поширення хвороби на сої в Краснодарському краї сягає 86,8%. В умовах східної частини Лісостепу України 2012-го виявляли 100% поширення вугільної гнилі в посівах соняшнику. Співробітники лабораторії фітопатології ІЗР НААН у 2014–2016 рр. проводили маршрутні обстеження посівів соняшнику в Київській, Черкаській та Хмельницькій областях. Встановлено, що поширення хвороби коливається в межах 28–60%. Максимальний рівень ураження виявлено 2015 року на Черкащині.
Симптоми вугільної гнилі
Симптоми хвороби, залежно від культури, дещо відрізняються. На соняшнику й сої вони, загалом, подібні. В умовах посушливої теплої весни перші ознаки ураження можуть спостерігатися на стадії проростка. На уражених тканинах стебла виникають некрози. Коренева система відмирає.
За сильного розвитку хвороби рослини гинуть. Найбільш типові симптоми спостерігаються починаючи з фази цвітіння. Спочатку на інфікованих коренях з’являються світло-коричневі плями, які поступово поширюються на всю кореневу систему. Стебло набуває світло-сірого (сріблястого) відтінку. Під епідермісом формуються безліч чорних мікросклероціїв, унаслідок чого інфіковані тканини стають попелястими. Мікросклероції утворюються в кореневій системі, а також у стеблі. Закупорка судин призводить до в’янення листя, пагонів або рослини в цілому.
На кукурудзі й сорго характерні ознаки хвороби можна виявити в період дозрівання у вигляді побуріння чи знебарвлення нижньої частини стебла й коренів. Серцевина руйнується, стебла засихають.
Бульби картоплі уражуються в ґрунті. Перші ознаки виявляють під час збирання. Поряд із вічками утворюються чорні, злегка водянисті плями. Шкірка спочатку зберігає свою цілісність, але згодом утворюються виразки, оскільки розташовані глибше тканини загнивають. Вони набувають сірого, а пізніше чорного забарвлення.
На цукрових буряках хвороба має ще й іншу назву — сухий склероціоз. Вона проявляється на поверхні коренеплодів у вигляді сірих сухих плям і повздовжніх тріщин. В уражених місцях тканина стає здерев’янілою і різко відмежованою від здорової. В інфікованих тканинах формуються мікросклероції.
На рослинах родини гарбузових у період появи сходів на підсім’ядольному коліні виникають вдавлені чорні плями. Вони починають відставати в рості й гинуть. Ураження в більш пізній період призводить до появи плям на рівні ґрунту. Вони поступово збільшуються і охоплюють усе стебло на висоті кількох сантиметрів. Плоди, що торкаються ґрунту, також можуть уражуватися. На їхній поверхні утворюються водянисті плями, які поступово підсихають, набуваючи світло-жовтувато-коричневого забарвлення. На уражених тканинах формуються мікросклероції.
Морфолого-культуральні особливості й життєвий цикл збудника. Гриб існує винятково в анаморфній стадії у вигляді міцелію, формує мікросклероції і пікніди. Ізоляти можуть суттєво відрізнятися один від одного за розмірами склероціїв та здатністю утворювати пікніди. Розміри склероціїв варіюють від 50 до 150 мкм. Забарвлення міцелію гриба мінливе: від світлого до сірого, темно-коричневого й майже чорного. Пікнідіальне спороношення формується на квасолі й кунжуті.
Зберігається гриб у ґрунті на рослинних рештках культурних і диких рослин у вигляді мікросклероціїв. Крім того, уражені частинки стебел і бобів також можуть містити міцелій і мікросклероції гриба. Зберігання протягом тривалого часу неочищеного насіннєвого матеріалу створює загрозу додаткового інфікування зерна.
Інтенсивному розвитку хвороби сприяє жарка посушлива погода. Температурний оптимум для росту міцелію гриба становить 25...30°С, а для формування мікросклероціїв — 27...35°С.
Заходи щодо обмеження хвороби повинні ґрунтуватися на дотриманні високої культури землеробства (якісному посівному матеріалі, науково обґрунтованій сівозміні, обробітку ґрунту із заорюванням рослинних решток, боротьбі з бур’янами).
Таким чином, кліматичні зміни, які спостерігаються останніми роками, є сприятливими для розвитку патогенів, що надають перевагу теплому та посушливому клімату, зокрема для збудника вугільної гнилі. Як засвідчують дані обстежень посівів 2016 року, ця хвороба виходить на домінуючі позиції на таких культурах, як соняшник та соя, не лише в південних і східних, а й у центральних областях.
С. Ретьман, заступник директора з наукової роботи, д-р с.-г. наук, професор, Т. Кислих, cтарший науковий співробітник лабораторії фітопатології, канд. с.-г. наук, Н. Базикіна, науковий співробітник лабораторії фітопатології, Інститут захисту рослин НААН
Інформація для цитування
Вугільна гниль — симптоми, діагностика та заходи захисту/ С. Ретьман, Т. Кислих, Н. Базикіна // Пропозиція. — 2017. — №2 — С. 148-150