Зміни у регулюванні оренди земель с.-г. призначення
Парламент продовжує роботу із внесення численних змін до законодавства, що регулює цілі сектори економіки. При цьому особлива увага приділяється саме АПК.
Парламент продовжує роботу із внесення численних змін до законодавства, що регулює цілі сектори економіки. При цьому особлива увага приділяється саме АПК.
Р. Дорошенко, юрист ЮК Jurimex
Після Закону України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02. 2015 р. № 191-VIII Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення» від 05.03.2015 р.
№ 247-VIII (далі — Закон № 247-VIII). У першу чергу, нові правила покликані спростити та пришвидшити реєстрацію прав на сільгоспземлі.
Нотаріус — і сват, і брат
Так, Законом № 247-VIII нотаріусам надано досить широкі повноваження щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відтепер державна реєстрація речових прав, похідних від права власності (у тому числі права оренди), на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може здійснюватися нотаріусом незалежно від нотаріального посвідчення договору, на підставі якого виникає таке право.
Тобто нотаріус зможе реєструвати право оренди на землі сільськогосподарського призначення не лише після нотаріального посвідчення договору оренди землі, а й у загальному порядку — за зверненням орендаря або орендодавця на підставі договору, укладеного в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Таким чином законодавці намагаються полегшити роботу надміру завантажених реєстраційних служб, які, вочевидь, не справляються з таким обсягом заявок на реєстрацію прав. З одного боку, така допомога від нотаріусів може прискорити процес реєстрації прав на землю, з другого — досить прогнозованим є збільшення витрат заявників на таку реєстрацію.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено новою статтею 4-2, якою врегульовано особливості державної реєстрації похідних речових прав (у тому числі оренди) на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло й оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 р.
Зокрема, державна реєстрація права оренди на такі земельні ділянки здійснюється одночасно з реєстрацією права власності (крім випадків, коли право власності вже зареєстровано у Державному реєстрі прав) на підставі заяви про реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником або майбутнім орендарем.
Під час проведення такої реєстрації прав державний реєстратор або нотаріус за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно формує дві заяви: про державну реєстрацію права власності та про державну реєстрацію іншого речового права (наприклад оренди).
Реєстрація права власності на земельну ділянку сільгосппризначення у разі подання заяви про реєстрацію прав майбутнім орендарем може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, згідно з чинним на момент оформлення права законодавством за наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
Вказана новела має як переваги, так і певні недоліки.
По-перше, це означає, що скасовується спеціальний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в якому реєструвалося право оренди на земельні ділянки, набуті у власність до 01.01.2013 р., — без реєстрації права власності. Свого часу саме запровадження спеціального розділу в Реєстрі дало змогу розблокувати роботу реєстраційних служб.
По-друге, встановлення правила, за яким орендар як заявник на реєстрацію власності не повинен подавати оригінал правовстановлюючого документа на землю (державного акта, свідоцтва про право власності тощо) значно спрощує процедуру реєстрації. Адже селяни не завжди хочуть, і цілком обгрунтовано, віддавати оригінали документів на землю, навіть на такі добрі цілі, як реєстрація власності. Відзначимо, що таке неподання оригіналу правовстановлюючого документа можливе за умови, що відомості про земельну ділянку та власника вже занесено до Державного земельного кадастру.
Втретє, конструкція ст. 4-2 Закону №247-VIII не дає змоги однозначно стверджувати, чи повинен орендар надавати довіреність від власника під час звернення про одночасну реєстрацію права оренди та права власності на ділянку, набуту у власність до 01.01.2013 р. При цьому, якщо реєстраційні служби будуть вимагати довіреність від орендодавця на орендаря про реєстрацію права власності, це істотно ускладнить та затягне реєстраційну процедуру, фактично нівелювавши весь позитив від змін.
Далі, відповідно до нових правил:
нотаріус під час вчинення нотаріальних дій та/або під час здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки має доступ та користується Державним земельним кадастром у порядку, встановленим законодавством України;
нотаріус під час вчинення нотаріальних дій щодо земельної ділянки (крім посвідчення заповіту) та/або під час здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку здійснює пошук у Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку і, за його результатами, за допомогою програмного забезпечення формує витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який підписує і завіряє печаткою. Виписка залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.
Це означає, що під час укладання договорів щодо землі власникам ділянок вже не обов’язково звертатись до органів земельних ресурсів для отримання витягу із Державного земельного кадастру. Адже нотаріус зможе самостійно сформувати вказаний витяг безпосередньо перед укладенням та нотаріальним посвідченням договору. Знову ж, до недоліків таких змін можна віднести збільшення витрат на укладення такого договору за рахунок вартості додаткових послуг нотаріуса. Отже, власник землі може обирати: чи отримати витяг із кадастру у нотаріуса швидко та дорожче, чи в органах земельних ресурсів — дешевше, але з чергами.
Відзначимо, що зазначена норма не є новою. Так, надання нотаріусам доступу до даних кадастру передбачена Законом України «Про Державний земельний кадастр». Однак на підзаконному рівні порядок отримання інформації врегульовано не було, у зв’язку з чим положення закону фактично не діяло. Наразі ж Законом № 247-VIII Кабінету Міністрів України надано тримісячний строк для забезпечення прийняття всіх підзаконних актів, необхідних для реалізації вимог закону.
Наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 28.05.2014 р. № 845/5» від 31.03.2015 р. № 463/5 деталізовано повноваження державних реєстраторів та нотаріусів під час державної реєстрації прав на землі сільськогосподарського призначення. Так, державна реєстрація прав на землі сільгосппризначення проводиться:
державними реєстраторами прав на нерухоме майно територіальних органів Міністерства юстиції України за місцем розміщення земельної ділянки, а також державними реєстраторами інших територіальних органів Міністерства юстиції України, які діють у межах відповідної області;
нотаріусом у випадках, передбачених абз. 4 ч. 5 ст. 3 та ст. 4-2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за місцем розміщення земельної ділянки або в межах відповідної області, де розміщена така земельна ділянка.
У разі якщо реєстраційну справу відкрито не за місцем розміщення земельної ділянки, то після проведення реєстраційних дій державний реєстратор або нотаріус передає у встановлені строки всі отримані та видані документи до відповідного територіального органу Мінюсту України за місцем розміщення такої земельної ділянки.
Таким чином, державним реєстраторам та нотаріусам дозволено здійснювати державну реєстрацію прав на землі сільськогосподарського призначення незалежно від свого місцязнаходження та місця територіального розміщення земельної ділянки, але винятково в межах однієї області.
Такий диференційований адміністративний збір...
Повертаючись до Закону України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 р. № 191-VIII (далі — Закон № 191-VIII), відзначимо, що ним встановлено новий розрахунок адміністративного збору за проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а також вчинення інших дій у Держреєстрі прав.
Так, за державну реєстрацію прав на нерухомість справляється адміністративний збір у розмірі, зокрема:
1. За державну реєстрацію права власності на нерухоме майно:
для фізичних осіб щодо розміщених на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна площею до 100 м2 — 0,07 мінімальної заробітної плати
(85,26 грн), до 200 — 0,1 мінімальної заробітної плати (121,80 грн), понад 200 м2 — 0,2 мінімальної заробітної плати (243,60 грн);
за державну реєстрацію права власності щодо земельних ділянок справляється адміністративний збір у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати (121,80 грн);
для юридичних осіб щодо об’єктів нерухомого майна площею до 500 м2 — 0,3 мінімальної заробітної плати (365,40 грн); понад 500 — 0,6 мінімальної заробітної плати (730,8 грн); понад 5000 м2 — 1,4 мінімальної заробітної плати (1705,2 грн);
2. За державну реєстрацію права оренди земельної ділянки — 0,06 мінімальної заробітної плати (73,08 грн).
Таким чином, розмір адміністративного збору за державну реєстрацію прав диференціюється залежно від суб’єкта звернення та типу об’єкта нерухомості.
Слід нагадати, що під час проведення державної реєстрації прав заявник, окрім адміністративного збору, відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру» від 21.11.2012 р. № 1204 сплачує плату за отримання витягу із Держреєстру прав у розмірі 120 грн.
Сівозміна: можна і без проекту, але...
До важливих змін слід віднести скасування Законом № 191-VIII існуючого протягом шести років обов’язку власників та землекористувачів використовувати земельні ділянки сільгосппризначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі розроблених проектів землеустрою щодо еколого-економічного обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
Відтепер відповідний обов’язок із Земельного кодексу України виключено. А згідно із викладеною у новій редакції статтею 52 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються за заявою землевласників або землекористувачів з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільгоспугідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель.
Однак відповідальність за відсутність проектів сівозмін не скасовано. Чинна на сьогодні ч. 2 ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність у вигляді штрафу за використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного с.-г. виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
Проте за уважного вивчення вказаної норми можна дійти висновку, що відповідальність може настати винятково у разі відсутності проектів землеустрою, затверджених у випадках, визначених законом. Тобто адміністративна відповідальність для суб’єктів господарювання настає не у всіх випадках відсутності зазначених проектів землеустрою, а тільки тоді, коли вимога щодо їхньої обов’язкової наявності прямо визначена законом. А як було вказано вище, такий обов’язок скасовано Законом №191-VIII.
Закони змінено. А далі...
Проаналізовані зміни у законодавстві України стосуються багатьох аспектів діяльності агропромислового сектору країни, що, з одного боку, є значним кроком до налагодження належного функціонування вже наявних агроформувань, які повинні працювати на основі зареєстрованих прав на землю. Неналежна робота державної системи реєстрації прав на землю сільгоспвиробників ставить їхню діяльність фактично за рамки закону. З другого боку, такі зміни є передумовою для стабілізації у сфері гарантій прав на землю, що вкрай необхідна і в АПК, і в інших галузях господарювання.
Однак не варто очікувати швидких масштабних змін. Адже на практиці малі та великі реформи системи реєстрації прав на нерухомість завжди означають як мінімум призупинення реєстрації прав, а як максимум — тимчасовий колапс системи. Причинами цього є відсутність відповідних підзаконних актів, потрібних для реалізації норм закону, різне тлумачення нових норм реєстраторами, відсутність програмного забезпечення тощо. Вже зараз можна спрогнозувати цілу низку проблемних питань, що, напевно, виникнуть у сільгосппідприємств після прийняття вказаних вище змін. Деякі з них аграрії мають вирішити самі шляхом правильного тлумачення закону та відстоювання своєї позиції у відносинах із чиновниками, інші — тільки за допомогою адекватних дій та рішень з боку держави.